1.

Мистецтво доби Бароко

2. Творчість Караваджо

3. Творчість Лоренцо Берніні

4. Композитори доби Бароко

1. Мистецтво доби Бароко

стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та
архітектурі початку XVI століття — кінця XVII століття. Хронологічно бароко слідує
за Ренесансом, за ним іде Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що
виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання
насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне
поширення у країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє
поширення європейської цивілізації на інші континенти.
Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення способу життя
й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві.
Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність.
Особливо треба відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення
архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко
вирізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних
форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто
зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають
багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри як Рим,
Мантуя, меншою мірою — Венеція і Флоренція, де зберігаються перші зразки бароко в
архітектурі, скульптурі, живописі.
Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним
оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу,
алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєствердного сприйняття дійсності,
вираженням просвітницької тематики.
Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонарроті (1475—1564). Саме він
підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєння
пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір.
Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи,
напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже
неможливу красу.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність,
екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують
сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та
кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями,
тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю.
У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості
Йоганна Себастьяна Баха).
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в XVII столітті. В деяких
країнах він також захопив кінець XVI і середину XVIII століть (Італія, Польща,
Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль
Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі
Лоренцо Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі (Росія), в літературі: Педро
Кальдерон (Іспанія), Агріпа д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці
період бароко тривав з 1600 до 1750 рр., представниками якого є Клаудіо Монтеверді,
Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

2. Творчість Караваджо
Мікеланджело Мерізі да Караваджо - італійський живописець періоду раннього бароко,
засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, який працював у Римі
між 1592 та 1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж
драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства
людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно
фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з
моделей, часто в образах святих і мадон зображуючи простих римлян, людей з вулиць і
ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від
класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», чоловіча модель для «Навернення Савла в
апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана
Хрестителя».
Історія вивчення життя і творчості Караваджо важка і не проста. Майже всі факти
життя художника видобуто із записів його ворогів. У Караваджо не було прижиттєвого
біографа, а про його молоді роки і бандитську поведінку дізналися із судових
протоколів. Він ніколи не вів щоденників, не писав листів друзям чи рідним (як
Пітер Пауль Рубенс), не створював віршів (як Мікеланджело Буонарроті), не створив
якогось трактата про живопис (як його ворог Джованні Бальйоне), нема жодного
достовірного допортретного ескіза чи якогось іншого малюнка художника до його
картин.
Спогад про молодого художника віднайдено в книзі Карела ван Мандера за 1604 рік,
але Карел не зустрічався з художником, а лише записав недостовірні перекази інших,
серед яких були й італійські джерела.
Місце народження художника достеменно невідоме. У родині було четверо дітей, один з
яких став священиком. Батько і мати померли рано, хлопця в майстерню художника
влаштував один з братів. Первісне навчання отримав в місті Мілан у художника Сімоне
Петерцано (1540—1596), представника пізнього маньєризму. Від вчителя отримав
первісні художні навички, але невеликі, бо ніколи не малював пейзажів, приблизно
знав, як робляться фрески (їх майже немає у творчості майстра), мав недоліки в
композиціях картин. Маньєризм, як художній стиль, ніяк не відбився у творах
Караваджо — ні в композиціях, ні в колориті.
Пощастило молодому художнику з першими, впливовими меценатами лише в Римі. Ними
були кардинал Франческо дель Монте і маркіз Вінченцо Джустініані. При дворі
кардинала художник отримав житло і гроші, а також перші великі, гідні його
обдарування замовлення. Картини Караваджо для каплиці Контареллі в церкві Сан
Луїджі деі Франчезі принесли художнику гучну і скандальну славу в Римі. Картина
«Обрання апостола Матвія» викликала сенсацію. Подивитись на нову і незвично
реалістичну картину збіглися як римські, так і іноземні митці .
Перші роки життя в папській столиці принесли молодому художнику і перше визнання, і
дещо скандальну славу вискоченя, і перших серйозних заздрізників. Серед зачеплених
і ображених — Федеріко Цуккарі, що в 1590 невдоволено записав в приватному листі
про 18-річного суперника :
Я не дивуюсь, що у Караваджо стільки прихильників і покровителів, бо
екстравагантність його характеру і його живопису більш ніж достатня, аби народити
ці явища. А наші високі пани, котрі вважають себе тим більшими знавцями, чим більше
їх багатство і чим більші їх посади, визнають прекрасним усе, що має відблиски
нового і несподіваного .
Це був етап раннього італійського бароко, котре виростало і формувалось із
маньєризму і культивувало усе яскраве, нове і несподіване, що так точно помітив
маньєрист Федеріко Цуккарі, помітив і — не зрозумів, що за ним майбутнє.

3. Творчість Лоренцо Берніні

Італійський архітектор і скульптор. В архітектурі і скульптурі Берніні,
найбільшого майстра римського і всього італійського бароко, яскраво втілилися
головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активна
протидія простору і маси, поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.
Родина Берніні походить з Тоскани. Але батька запросили на роботи в Неаполь. І
майбутній уславлений скульптор народився в Неаполі. Навчався у батька — скульптора
П'єтро Берніні (1562—1629), представника стилю маньєризм. Батько з сином
перебралися в Рим, де починали як майстри по створенню регулярних садів. Декілька
обставин досить вигідно склалися на користь Лоренцо та його батька, і вони вдало
ними скористалися.
Саме батько і син Берніні працювали по створенню саду вілли Борґезе у Фраскатті,
якою володів Шипіоне Боргезе, племінник папи римського і найвпливовіший з меценатів
тогочасного Риму. Помітивши яскраві здібності у Лоренцо, хвацький кардинал стає
його меценатом і патроном. Патронаж кардинала був офіційним прикриттям для
меценатства і самого папи римського.
Перші скульптурні твори Лоренцо вказують на вивчення ним скульптур доби еллінізму з
незначними впливами маньєризму. Окрім тематичних статуй, Лоренцо робив і портрети —
погруддя. У віці 22 роки він створив погруддя папи римського Павла V, що було
надзвичайно відповідальним завданням. Погруддя сподобалось. І кар'єра Лоренцо
швидко пішла вгору.
Слава попередніх пап-меценатів була добре відома в Римі. Могутні меценатські
традиції були могутньо ж підтримані і родинами Боргезе, і Альдобрандіні, і
Барберіні в 17 столітті. Папи вимагали, аби Лоренцо робив не тільки скульптури, а й
малював картини і займався архітектурою, як колись Мікеланджело. Бажання папи було
законом — і примушений Лоренцо брався за живопис, до якого не дуже лежала його
душа, і за архітектуру, де він так і залишився віртуозним дилетантом, аматором, на
відміну від багато обдарованого і могутнього фахівця архітектора Франческо
Борроміні (1599—1667).
Місце головного папського майстра Лоренцо Берніні утримав і при новому папі, яким
став Урбан VIII. Довгий понтифікат папи — 1623—1644 — дав змогу надзвичайно повно
розкрити здібності талановитого Берніні як у скульптурі, так і в архітектурі. Про
це добре відомо з джерел. Через надзвичайну завантаженість монументальним
мистецтвом Берніні облишив живопис.

4. Композитори доби Бароко

Франсуа д'Аженкур
Вітторія Алеотті
Томазо Джованні Альбіноні
Франческо Арайя

Франческо Барсанті
Джованні Бассано
Йоганн Крістіан Бах
Йоганн Крістоф Бах
Йоганн Крістоф Фрідріх Бах
Йоганн Себастьян Бах
Джуліо Беллі
Георг Бем
Ян Їржі Бенда
Ерколе Бернабеі
Генріх Ігнац Франц фон Бібер
Франческо Антоніо Бонпорті
Арнольд Маттіас Брункгорст
Ніколаус Брунс
Фрідріх Ніколаус Брунс
Дітріх Букстегуде

Йоганн Готфрід Вальтер

Венеційська школа (музика)
Антоніо Вівальді
Вільям Берд
Леонардо Вінчі

Доменіко Габріеллі
Йоганн Давид Гайніхен
Ніколаус Гассе
Пітер Гассе
Йоган Адольф Гассе
Ґвамі
Георг Фрідріх Гендель
Орландо Гіббонс
Даніель Горчічка
Алессандро Гранді

Франческо Ґаспаріні

Жан-Франсуа Дандріє
Джемініано Джакомеллі
Антуан Довернь
Іван Домарацький
Джон Доуленд
Франческо Дуранте

Томас Зелле

Андре Кампра
Карлуш де Сейшаш
Даріо Кастелло
Йоганн Йоахім Кванц
Джеремая Кларк
Андреас Кнеллер
Арканджело Кореллі
Мішель Корретт
Вільям Крофт (композитор)
Джованні Кроче

Леонардо Лео
П'єтро Локателлі
Антоніо Лотті
Вінсент Любек
Жан Батіст Люллі

Джуліо Чезаре Мартіненґо

Джованні Батіста Мартіні
Йозеф Мислівечек
Клаудіо Монтеверді

Джованні Бернардіно Наніно

Гійом-Габріель Нівер

П'єтро Доменіко Парадізі

Йоганн Пахельбель
Бартломей Пенкель
Генрі Перселл
Джузеппе Оттавіо Пітоні
Нікола Порпора
Міхаель Преторіус

Йоганн Адам Райнкен

Римська школа (музика)
Франсуа Робердей

Ян Свелінк
Алессандро Скарлатті
Доменіко Скарлатті
Софія Єлизавета Мекленбург-Гюстровська

Титов Василь Полікарпович

Джузеппе Тореллі
Франц Тундер

Віллем де Феш
Франческо Фоджа
Джироламо Фрескобальді

Аццоліно Бернардіно делла Чая

Марк Антуан Шарпантьє

Крістоф Шаффрат
Генріх Шайдеман
Йоганн Герман Шейн
Штельцель Ґотфрід Гайнріх
Дельфін Штрунк
Генріх Шютц