Реферат на тему

«Стиль бароко у світі та в Україні»

Виконала

учитель

КЗ «Зідьківська ЗОШ І-ІІІ ст.ім.Г.І.Ковтуна»

Любов Межирицька

2022
 Зміст

1.Вступ

2. Характерні особливості стилю бароко

2. Українське бароко:
а) архітектура;
б) малярство;
в) скульптура;
г) література;
ґ) театр.
3. Архітектура періоду українського або "козацького" бароко.

4. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

5.Висновки

6.Література
 Вступ

Бароко — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці,

літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття.
Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За
естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи
гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись
дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне
поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося
справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Великого
значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й
зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в
мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність,
динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв
— взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного
мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю
й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу,
багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади,
пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними.
Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як
Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші
зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі
Українське, або як ще називають козацьке бароко, - це назва мистецького
стилю, поширеного на українських землях війська Запорізького у 17-18 ст.
Стиль виник унаслідок поєднання місцевих культурних традицій і характерних
рис європейського бароко, найбільше проявився в архітектурі. На
західноукраїнських землях, де відчувався вплив католицької Польщі, він майже
не відрізнявся від першоджерела.
Водночас у центральних і східних землях України під впливом місцевих
традицій набув національних самобутніх рис і називався козацьке бароко.
1.Характерні особливості стилю бароко

Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв. Раніше цей стиль
трактувався як відступ від етичних норм. Побутувала введена в обіг
теоретиками класицизму думка, ніби доба бароко - це непорозуміння в
мистецтві, півтора-сторічне панування несмаку; начебто бароко підточило і
врешті-решт зруйнувало культуру Відродження.
Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної
орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини XVIII
ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово
"бароко" стало терміном з відчутним негативним змістом: "дивний",
"чудернацький", "химерний".
З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з
іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення
цінності спадщини. Бароко називали не інакше як "занепадницький стиль".
Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще
сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з
ренесансом.
Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в кінці
ХІХ – на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві, архітектурі,
в журнальній і книжковій графіці, в декоративному мистецтві. Затавровані й
осміювані раніше викрутаси, химери й надмірності бароко знайшли розуміння
нових поколінь митців. У нібито недоладному нагромадженні прикрас, алегорій
та емблем вчені й митці різних країн розгледіли струнку систему понять і
значень, суголосним суспільним настроям і задумам художників тієї доби.
Бароко - стиль в мистецтві кінця 16 – середини 18 ст. Виявився в архітектурі,
живопису, літературі та музиці. Характерною особливістю бароко є
проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності.
Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна
декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко,
знайшли відтворення в мистецтві цього періоду. Злиття принципів бароко з
національною народною традицією визначило своєрідність його варіантів.
Специфічні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі,
живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні. Розвиткові
мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури.
Прийшовши на зміну художній культурі Відродження і маньєризму, бароко
відкрило нові можливості для мистецтва, що особливо яскраво виявилося в
синтезі мистецтв, у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів.
Для бароко характерні урочистість і вражаючі ефекти, динамічність
композиції й декоративна пишність. В архітектурі це виявилось у
примхливих планах, великих контрастах об’ємів, перевантажених
скульптурних оздобах, світлотіньових і кольорових ефектах. Живопис і
скульптура бароко відзначаються декоративно-театральними композиціями,
тонкою розробкою колориту й ефектів освітлення.
Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси
риторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед в Київській
академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко
були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на
Україні на межі 16 і 17 століть.
Для стилю бароко в музиці характерні величність, пишність, декоративність,
драматизм, заглиблення у внутрішній світ людських почуттів, синтез мистецтв
(у жанрах опери, ораторії, кантати) й водночас прагнення до відділення музики
від слова (розвиток інструментальної музики).
Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та
закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика бароко
будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й
чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер
ворожі людині стихії.
Разом з тим культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або
пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість з
розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо
обдарований і дуже часто благородний у своїх вчинках.
У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої
самотності, "покинутості" людини напризволяще в поєднанні з постійним
пошуком "втраченого раю". У цих пошуках митці бароко постійно коливаються
між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. В
образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до
релігійних сюжетів, де художників, насамперед, цікавлять сюжети чудес та
мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці
гіперболічність, афектованість, патетика.
Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії. Однією з
основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських
низів та селянства, є потяг до синтезу різних видів і жанрів творчості.
2.Українське бароко

Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його

золотим віком треба вважати XVII - XVIII ст. - часи, коли українське козацтво в
боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України - вдруге
після княжої доби. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою,
Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи - стиль
бароко. Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної
козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до
мистецтва, - так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені,
логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не
задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко
потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті
пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер
протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу. Саме
ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко. Хоч зразки
бароко приходили до нас із Західної Європи, з Італії й Німеччини. Власною
творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового
вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм,
що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко.
Визначальними рисами бароко були: - посилення ролі церкви і держави,
поєднання релігійних і світських мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність,
ускладнена форма; - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності,
алегоризму; - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем,
риторичним оздобленням твору; - трагічна напруженість і трагічне
світосприймання.
Незважаючи на те, що українське бароко як сформований стилістичний напрям
у мистецтві, літературі та й у культурі в цілому запозичувало свої починання із
Заходу, значною мірою під впливом польської барокової культури, воно набуло
власних національних рис, спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше
торкатися певних особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний
динамізм українського бароко, яке поєднало в собі два чинники його
саморозвитку: у зв'язку з поверненням культурного життя до його прадавньої
духовної столиці Києва й посилення визвольного руху на Півдні, в Подніпров'ї,
Слобожанщині розширювалися межі творення самобутньої барокової культури.
Українське бароко, належачи до однієї з найцікавіших ознак культури XVII—
XVIII століть, увібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Так
само, як і мова, історико-наукове осягнення себе, утвердження православної
віри, бароко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й «одноцілості
культури» , яка допомагала консолідувати націю. Сам дух і неспокій, антиномія
потягу до власного, того, що кровно йшло від орнаменту земного буття,
переосмислення в контексті цього земного релігійних і світських норм життя,
яскраво виражені критицизм і тренос, прагнення до нестандартності,
проблисків світла в складних суперечливих лабіринтах буття дали відмітний
тип бароккового світосприймання. Поняття «бароко» охоплює не лише
архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви з естетикою яскравих
оптимістичних форм, літописання, театр, музику, малярство.

А)Архітектура. Зароджується барокова архітектура, а в синтезі з нею й інші

мистецтва, на початку XVII століття у Львові (костьол бернардинів 1600 p.,
єзуїтів 1613-1670 pp.). Самостійна творчість українських майстрів
розпочинається в другій половині XVII століття, та досягає найбільшого
розквіту в добу Мазепи. «Новий характер української архітектури складається
головно під впливом двох чинників - старої традиції мурованого будівництва,
започаткованої в княжу добу, й дерев'яного народного будівництва».
Вважається, що перший тип будов постав із поєднання тринавної церкви,
віддавна пристосованої до літургійних потреб східної обрядовості, із західним і
базилічним типом барокко, близького до візантійсько-української базиліки. До
таких споруд нашого краю належать великі церкви в Бережанах, Троїцька
церква в Чернігові (1679 p.), собор Мгарського монастиря неподалік від Лубен,
будівництво якого розпочав гетьман Самойлович у 1682 році, дві будівлі часів
гетьмана Мазепи в Києві -Михайлівський собор (1690-1694 pp.) і Братська
церква Академії (1695 p.). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи
західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають
оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва.
Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних
у цілій Європі.
Стало зрозумілим також, що немає кращої оборони, як повернення увірваної
традиції з великим і славним минулим. «Румовищами будівничої творчості
великокняжих часів була засіяна вся Україна, а в першу чергу Київ. В їхній
віковій повазі й святості загрожене українство вирішило шукати підтримку в
культурній боротьбі з ворожим натиском. В тому коріниться в першу чергу той
завзятий і послідовний реставраційний рух, що його свідками стаємо від
початку XVII в. - за Могили, а відтак у добу Хмельниччини. Нова Україна XVII
в. підіймала з домовини стару Україну княжих лицарів і переможців. Очевидно,
форми, в які мимоволі одягалася та реставраційна акція, мусили відповідати
естетичним вимогам свого часу. На останках стін, на фундаментах княжих
церков зростали тепер будівлі із сучасним - ренесансовим, а відтак барокковим
-оформленням».
Почався будівничий і відновний період. А сама реставрація потребувала
суттєвих добудов, а не просто декорування чи повторення старого. В увесь цей
процес укладався глибокий сенс безперервності історії, саме культурної історії.
Під протекторатом князя Костянтина Острозького почалося обновлення
Кирилівської церкви (зведена у XII ст.), через певний час, у 1613 році,
італійський архітектор Себастьян Браччі почав перебудовувати Успенський
собор на Подолі в Києві. Відновлювалися й піднімалися з руїн Софія Київська,
численні церкви - Десятинна в Києві, Спаса на Берестові, Успенська в
Переяславі, Іллінська в Троїцькому монастирі в Чернігові. Викликали
захоплення барокковою ошатністю й довершеністю оздоблення споруд,
дзвіниць, іконостасів, церковних брам, гравюр. Змінювалося саме обличчя
архітектурного світу, усміхнене своєю позолотою, внесенням яскравих
народних мотивів, синтезом нового архітектурного та образотворчого
мислення. Виконані в барокковому стилі іконостаси XVII - XVIII століть своєю
величністю й монументальністю ставали центральною окрасою Єлецького
собору, Троїцького собору в Чернігові, Преображенської церкви у Великих
Соро-чинцях.

Б) Малярство. В малярстві подих мистецтва бароко дав себе відчути дещо

пізніше, ніж в архітектурі, але коли відчувся, то раптом дав себе знати
виразним зворотом у шляхах малярської творчості. В той час, як у добі
ренесансу українські майстри малярства сприймали закордонні мистецькі
впливи обережно, вдумливо, комбінуючи чуже, запозичене з кращими
традиціями українських малярських шкіл і творячи в той спосіб оригінальну
українську школу ренесансового малярства, в добі бароко це зовсім змінилося;
в цій добі українські майстри якось залишили свої старі декораційні традиції й
декораційну стилізацію рисунка, а раптом сприйняли досягнення європейських,
головно фламандських малярських шкіл, і передусім підлягали впливу великого
фламандця Pубенcа. У другій половині XVII ст. барокове мистецтво прийшлося
дуже до вподоби новому українському шляхетству, що тільки вийшло з
козацької верстви і спішило позолотити свої недавні герби. Тому немає нічого
дивного, що разом із потягненням до пишності та розкошів українці захопилися
бароковим малярством, і так само українські майстри разом і беззастережно
сприйняли впливи цього мистецтва, й передусім впливи Рубенса. Такі впливи
можна побачити в оздобленні Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської
Лаври. Надзвичайної пишності та ошатності досягли церковні іконостаси: вони
власне в цім часі почали підноситися до самої стелі церкви, й то в найвищому
місці - під головною банею; число рядів ікон дуже збільшилося; ікони засвоїли
звичай триматися золотого тла, а для більшої пишності це тло почали робити не
рівним, а рельєфно тисненим візерунком рослинного орнаменту. Особливо
славні барокові іконостаси з XVII ст. збереглися в Західній Україні в церквах:
рогатинській, св. Параскеви у Львові, а найпишніший - у с. Богородчани.
Образи богородчанського іконостасу — малювання майстра Іова Кондзелевича.
Малювання ікон богородчанського іконостасу свідчить, що майстер Іов
Кондзелевич був не тільки талановитий, але й дуже освічений майстер свого
часу.

В добу бароко також набув широкого розповсюдження портрет. Світський

портрет на українських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних
варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття
утримувалися як усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису.
Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що
відзначалися багатою аранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і
суворістю художньої мови. Найраніше світський портрет в Україні поширився
у середовищі магнатів, переважна більшість з яких були нащадками
давньоруських православних княжих родів. Портрет цього часу був явищем
більш елітарним, ніж у наступні періоди. На українських землях склалися
окремі типи портретів – міщанства, духовенства, шляхти, козацтва, що
відповідало соціальному поділу суспільства. Вони мають багато спільних рис,
які найвиразніше втілені у портреті шляхти, так званому “сарматському
портреті” . Підкреслене почуття гідності, власної значимості передано у
„сарматському” портреті за допомогою достатньо простих, але надзвичайно
виразних засобів – зображення людського тіла й антуражу у вигляді площинних
форм, підкреслених лінією, відсутності глибини і перспективи в передачі
інтер’єру, включенні до складу композиції гербів і пояснювальних, переважно
біографічних, написів.

В) Скульптура. Найбільшого розвитку скульптура набула на

Західноукраїнських землях, через особливості культурних впливів та релігійної
свідомості. Знаменитий дух пориву та неспокою, що такий характерний для
мистецтва бароко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у
мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. У той час, як
ще в добу ренесансу покійників на мавзолеях представляли спокійно лежачими,
з головою, обпертою на руку, ніби у сні, тепер, у добі бароко, покійників ніби
пробудили зі сну й частіше представляють стоячими або в цілий зріст, або
обтятими більш чи менш незручно і вставленими в нішах.
Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також
скульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу.
Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався
Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини
Франковичів. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та
гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але
виготовляли також і самостійні металеві скульптури. Основоположник родини
Юрій Франк або його син Каспер Франкович були авторами доброї статуї
крилатого, закованого в броню архістратига Михаїла, що побиває списом
дракона. На Східній чи в Центральній Україні, де скульптура набула великого
значення головним чином як декорація пишної архітектури козацького барокко,
вона різниться більше матеріалом скульптури, ніж стилем виконання. Коли в
Західній Україні скульптори-різьбярі працювали головно в камені, майстри
козацького бароко різали переважно з дерева. Різали цілі постаті й рельєфи,
іноді складні композиції. В музеї Харківського університету перед війною
збереглася ікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп’яття,
сцени страстей, інші алегоричні персонажі і 12 апостолів вряд, і все це досить
свіжої й артистичної праці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно різаним
розп’яттям та іншими сценами, але це більше відноситься до дрібної
скульптури, що сусідить із сніцерством. Ще більше, ніж фігуральна скульптура,
в Центральній та Східній Україні розвинулася орнаментальна дерев’яна різьба:
обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілі іконостаси. Якраз у добу бароко
іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу
багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до
висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли
собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які
разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою
вибагливою різьбою. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно
вибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою
часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що
підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й
сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у
глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла
враження тонкої й вибагливої мистецької праці. Декораційна орнаментальна
скульптура дуже пишно розвинулася на Україні в часах бароко й силою інерції
трималася й далі, розвивалася ще на протязі майже цілого XVIII ст., коли важке
й пишне бароко відступило перед новим легким та галантним стилем цього
галантного віку.

Г)Література. Паралельно архітектурі відбуваються зміни в літературі. Риси

бароккового стилю з'явилися в українській поезії й полемічній літературі на
початку XVII століття. Борючися зі шляхетсько-католицькою експансією,
українські письменники водночас запозичували у своїх противників-єзуїтів
художньо-стильові засоби, бароккові за характером. Крім польських і
західноєвропейських впливів, українське барокко мало й власні джерела -
національні, регіональні. Це, по-перше, давньоруські літературні витоки. По-
друге, фольклорні елементи, особливо помітні у творах «низового», або
«народного барокко», вертепна драма, жартівливо-пародійні різдвяні й
великодні вірші, бурлескні твори.
Першим письменником в Україні, творам якого притаманні риси барокового
стилю, вважається Іван Вишенський, котрий більшу частину свого життя провів
затвірником на Афоні (Греція), обстоюючи православ'я в гострій полеміці з
уніатськими й католицькими авторами. Свідченням того, що це була неабияка
постать в українській і слов'янській культурі, є, зокрема, той факт, що саме про
нього Іван Франко написав поему, кілька статей, монографію («Іван
Вишенський і його твори»). Підставою для того, щоб віднести гострополемічні
твори І. Вишенського до бароккового стилю, слугує особлива поетика писання,
сповнена величезної емоційності промовця чи навіть пророка. Завдяки
ускладненій словесній архітектоніці, пара-лелізмам, сміливим антитезам його
жива проза, звернена до конкретних особистостей, і в той же час до загальних
болючих проблем віри, справедливості, захисту знедолених, набувала експресії
й художньої виразності.
Із середини XVII й останньої чверті XVIII століття бароко визначало художній
стиль більшості українських письменників, проявляючись у різних
літературних жанрах. Бароковий стиль притаманний поезії Лазаря Барановича,
Іоанна Максимовича, Івана Величковського, Стефана Явор-ського, Григорія
Сковороди.Серед прозових жанрів бароко досягло найбільшого розвитку в
ораторській прозі, про що свідчать збірники проповідей «Меч духовний» і
«Труб словес проповідних» Лазаря Барановича, «Ключ Розуміння» Іоаникія
Галятовського, «Огородок Марії Богородиці» і «Вінець Христов» Антонія
Радивиловського. Проступило воно й у полемічній літературі, в агіографії
«Четьї Мінеї» Дмитра Туптала. Риси барокової історіографії властиві літописам
Григорія Граб'янки, Самійла Величка.

Ґ) Театр. Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр

з’явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. На Заході при
початках театру стояли певні середньовічні народні та церковні традиції. На
Україні церковних та народних традицій не було. Український театр цілком
походить з барокової драми. Великою мірою - з театру єзуїтських шкіл, що
досягнув чималої мистецької височини; але не треба забувати й про можливі
впливи театру протестантського, бо й протестанти мали шкільний театр та
писали численні п’єси.
Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української
барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але
працювали самостійно. Мало того - український бароковий театр мав чималий
вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.
Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того
призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс
межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з
початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але це лише діалог
про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос
пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що
хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб’єктивно забарвлена.
Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на
Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці
Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та
про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що
жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти
схарактеризовані індивідуально.
3. Архітектура періоду українського або "козацького" бароко

Період другої половини 17 – 18 століття називають епохою староукраїнської

культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття.
Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі
культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові
"українське бароко".
Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким
притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури.
Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями,
відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української
традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли
собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті
в плані церкви народилися з дерев’яної архітектури, принципи якої були
стилістично близькими західному бароко.
В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого
міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова.
Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у
Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала
світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, І.
Зарудний.
Українське бароко 17 ст. нерідко називають "козацьким". Це, звичайно,
перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно,
козацтво, було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів
архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але
козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого
замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-
політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче
середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець
самобутніх художніх цінностей.
Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі
собори – все це не порожні слова. За ними – величезний духовний досвід 17 –
18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній
діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу
глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте
життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих
зір.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно,
що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні
вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають
українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в
Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві,
1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший
Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало
"загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені
національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра
у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський
собор у Харкові та ін.).
Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В
ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври,
Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.
"Козацький собор" древніший за саме козацтво. Першу відому п’ятиверху
церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський
архітектор за наказом Ярослава Мудрого.
Такі хрещаті дерев’яні храми – типове явище в традиційному народному
будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи
небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої
дерев’яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових
пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на
рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.
Перше таке кам’яне диво на Лівобережній Україні з’явилося в столиці
найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З’явилося не в монастирі, а,
як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька
років подібна споруда з’явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою
союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.
4. Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного
мистецтва
Твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, стародруки, що
відносяться до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського
народу - другої половини XVII - XVIII століть - часу становлення та розвитку в
українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко.
Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі
сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення
алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та
урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України
цього періоду.
Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило
своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко,
які виявилися в усіх видах мистецтва – архітектурі, живописі та графіці,
скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах
Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя
України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки,
літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе
місце в українському мистецтві доби бароко належало живописній школі та
друкарні Києво-Печерської лаври.
Набільш парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу -
неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове
значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у
виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових
ефектах, лініях драпірування тощо.
Провідне місце у культурному житті тодішнього суспільства посідав жанр
портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ
національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного
образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також
були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.
Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української
козацької старшини і вищого духовенства, їх прагнення до рафінованої
аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників,
видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо
уявлення про Україну тих часів.
Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному,
належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні
особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в
різних видах українського мистецтва проходило не одночасно.
Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за
все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись в посиленні емоційного
звучання релігійних сцен, в конкретизації місця дії та образів, наближення їх до
народного типажу, що призвело до зміни засобів їх художньої виразності. У
ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно
ускладнення форм виробів та їх орнаментики. Поступово предмети набувають
все більш пишного декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з
квітів та плодів, стилізованих черепашок.
Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому
сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна
ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі
століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою
нового художнього напрямку. Композиції стають вільніші та пластичніше,
майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко
використовується рослинний орнамент.
Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському
мистецтві яскраве відображення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з
соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та
цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального
звучання.
Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких
набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість
українських художників XVIII століття - граверів Олександра та Леонтія
Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів - І. Равича, М.
Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та
самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво
України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному
взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку
духовної культури українського народу.
В Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя,
Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що
залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні
(Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім
оригінального забарвлення — т. зв. козацького бароко. Різниця між цими двома
галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі,
менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше
її - в малярстві.
 Висновки
Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як
відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі
тавро чогось химерного, негармонійного.
Дух епохи бароко на Україні стверджували великі національні зрушення,
козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти
національного та релігійного утиску.
Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури -
архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це
був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в
багатьох ланках духовного життя суспільства.
Українське бароко 17 ст. називають "козацьким", тому що саме козацтво було
носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і
значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити
власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як
творець самобутніх художніх цінностей.
Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного
боку – європейського бароко, з другого - народної. Разом з тим воно є ланкою в
розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл
цього великого художнього стилю.

Література
1.Жолтовський П. М. Український живопис XVII-XVIII ст. – К., 1978. - С. 294-
299.
2.Історія України в особах: Козаччина / Горобець В., Гурій В. – К.: Україна,
2000. - 302 с.
3. Івашко Ю. Перлини українського бароко. - Будмайстер 2003 №1/2 C. 10-13
4.Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича. — 4-те вид.,
стереотип. — К.: Либідь, 2002. — 656 с. - C.513-524.
5.Макаров А. Світло українського бароко.- К.: Мистецтво, 1994.- 288 с.: ілюстр.
6.Рудницький О. П. Українське мистецтво у полікультурному просторі. – К,
2000. - 191 с.
7.Українське бароко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О. Г., Федорук
О. К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991. - 254 с.