Філософи ХVІІ ст. переконували: Бог подарував людині розум і серце.

Людина повинна
осягнути навколишній світ, такий привабливий, загадковий і прекрасний, але при цьому
вона повинна покладатися лише на себе. І людина захотіла зрозуміти закони світобудови,
покластися на власний досвід. В історії людства розпочалася нова доба сповнена протиріч,
суперечливих думок та почуттів — бароко.
Ось таким було XVII ст. З одного боку, роботи митців засвідчили кризу
ренесансних уявлень про людину, про гармонійність світу, а з з іншого - діячі культури
прагнули відтворити втрачену красу й гармонію. Це привело до формування у XVII
століття двох основних художніх систем, двох напрямів - бароко і класицизму, які
визначили своєрідність даної доби й дали яскраві шедеври мистецтва, що пережили свій
час.
Бароко (від італ. вигадливий, химерний; від порт, perolo baroko - перлина неправильної
форми) — літературний і загальномистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в
середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж ХVІ -
XVIII століть.
Довго вважалось, що цей термін походить від португальського слова, що означає
«перлина неправильної форми», яка переливається різними кольорами веселки.
За іншою версією термін бароко походить від італійського - вигадливий, химерний.
Існує і третій варіант - слово «бароко» означає фальш і обман.
Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних
споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ.
XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають
стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про
бароко в літературі. Термін бароко був введений у XVIII столітті, причому не
представниками напрямку, а їхніми супротивниками - класицистами, які вбачали в бароко
цілком негативне явище. Вважають, що першим термін «бароко» щодо літератури
використав Фрідріх Ніцше.
Словничок
Контраст – різкий вияв протилежності в чомусь.
Гіперболізм - художнє перебільшення.
Поліфонія - вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають
самостійне значення.
Патетика - елемент пристрасності, піднесеності у чому-небудь.
Опера - музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії.
Якщо Відродження було добою панування гуманітарних наук, то епоха бароко позначена
розвитком природничих і точних наук. Наукові відкриття не лише значно поліпшили
життя людей, а й призвели до того, що на порозі XVII століття, людство здригнулося від
жаху. З’ясувалося, що наша рідна, надійна і затишна мати-Земля насправді є маленькою
кулькою, яка мчить невідомо куди в холодному байдужому космосі, неосяжному
безкінечному просторі.
Як вплинули ці відкриття на світогляд людини? Відродження починає охоплювати
глибока криза. Світ, що уявлявся впорядкованим і гармонійним, обернувся
ірраціональним, тобто незбагненним, хаосом, сповненим зяючих безодень і нерозв’язаних
суперечностей, а людина - істотою, що роздвоюється між добром і злом. Так виник
притаманний добі бароко «метафізичний неспокій». Постійний сумнів у всіх цінностях
життя, тривожне світовідчуття не могло не вплинути на мистецтво й літературу.
Визначальні ознаки бароко.
Доба Бароко стала добою справжньої наукової революції. Якщо в добу Відродження
великого значення надавали шаленим учинкам, то для доби Бароко головне - пристрасні
роздуми про світ. Художня система бароко надзвичайно складна, їй властиві мінливість,
поліфонічність, ускладнена форма.
Визначальні ознаки епохи бароко:
1. Посилення ролі держави і церкви.
2. Поєднання релігійних і світських мотивів, образів.
3. Мінливість, поліфонічність, ускладнена форма.
4. Тяжіння до контрастів, метафоричність, алегоризм
5. Людина не протиставляється Богові, а вважається найдосконалішим його творінням.
6. Настрої песимізму, розчарування, скепсису.
7. Трагічна напруженість і трагічне світосприйняття.
8. Прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем.

Людина доби бароко.

Людина доби бароко не ідеальна - її внутрішній світ сповнений різноманітних відтінків, а
часто досить дивна і суперечлива, дисгармонійна. В мистецтві бароко людина постає як
одна, багатопланова особистість зі своїм світом переживань, залучена у драматичні
конфлікти. Людина бароко - це, за образом англійського поета Дж. Донна, черв’як, який
плазує у бруді та крові. В результаті людській особистості відводиться скромна роль
піщинки безмежного всесвіту, безпорадної і цілком залежної від волі Бога.

Українське бароко
В Україні бароко проіснувало близько 200 років і стало наступним після доби Київської
Русі етапом розквіту української культури, передовсім архітектури, літератури, освіти,
самоврядування. Українське бароко набуло найвищого свого розвитку та завершення в
часи гетьманства Івана Мазепи, тому його найчастіше називають мазепинським бароко.
Культура й мистецтво посідали важливе місце в житті та діяльності гетьмана, а в своєму
меценатстві Іван Мазепа не мав собі рівних в історії гетьманської України. Мазепинська
доба створила свій власний стиль, що мав прояви не лише в архітектурі, образотворчому
мистецтві та літературі, але й в цілому культурному, і навіть побутовому житті
гетьманської України. Справжнім початком українського бароко стала творчість Мелетія
Смотрицького, повну ж перемогу нового напряму засвідчило створення Києво-
Могилянської академії, цілком барокової за суттю. У нашій культурі співіснували
різновиди цього напряму: «високе» бароко («серйозне», пов’язане з книжною традицією) і
«низове» (жартівливо-бурлескне, пов’язане з народною стихією - творчість мандрівних
дяків, інтермедії, вертепи). Яскраві представники українського бароко: Ф. Прокопович, Г.
Сковорода, М. Довгалевич, І. Величковський.

Література бароко.
Митці Ренесансу цінували простоту і структурну досконалість твору, митці бароко
структуру розуміють як схематизм, простоту замінюють вигадливістю, надуманістю,
пишномов’ям. Для них мистецтво — це часто забава, гра розуму. Розвивається пристрасть
до алегорій, з’являються алегоричні драми, поеми, вірші. Важливого значення набуває
зовнішній вигляд твору, тексти віршів набувають форми хреста, чари, ковадла, колони,
ромба, стають популярними акровірші. Поети бароко часто бавляться нанизуванням
вигадливих метафор, порівнянь, антитез. Наприклад, «любов зв’язує золото з крицею,
пряжу — із шовком, спонукає кропиву тягтись до шляхетної троянди, до перлин кладе
сміття, до вугілля кладе крейду і часто прищеплює дикому дереву солодкий плід».
Проте стиль бароко має вади: часом надто велика перевага зовнішнього змісту над
внутрішнім, «чиста» декоративність змушує глибокий сенс, внутрішній зміст твору
ховатися або відходити на задній план; ще небезпечнішим є намагання перебільшити,
посилити напруження, контраст, щоб вразити читача, глядача,— це призводить до
надмірного замилування формою; у літературі — до переобтяження творів формальними
елементами.
Представники літератури бароко:
* Іспанія: П. Кальдерон, Ф. де Кеведо, Л. Гонгора.
* Італія: Дж. Маріно.
* Велика Британія: Дж. Донн.
* Франція: T. А. Д'Обіньє.
* Німеччина: А. Гріфіус, М. Опіц.
* Польща: Я Кохановський, Я. Морштин.
* Україна: Ф. Прокопович, Г. Сковорода, М. Довгалевич, І. Величковський.

· Бароко - це загальноєвропейський стиль. Бароко відіграло велику роль у мистецтві

XVII століття, яке дозволило втілити безмежність і суперечливість світу й людини, ту
складність буття, яка не підлягає раціональному осягненню, боріння різних сил і стихій,
загадкову таїну сущого. Бароко дало можливість митцям висловити у різноманітних
художніх формах уявлення про духовний стан світу й особистості, виразити моральні
запити цієї доби. Бароко стало результатом змін у світобаченні людства, що відбулися під
впливом бурхливого розвитку науки й філософської думки.