82:09 Дроздова Ганна Сергіївна

Образ лабіринту у творчості Х. Л. Борхеса

«Світ – лабіринт. Ні виходу, ні входу...»
До теми лабіринту Борхес повертався знову і знову протягом усього
свого творчий шлях. Яке значення має лабіринт для самого письменника?
Він казав: “Воно навіює якийсь жахливий образ. У давнину воно означало
проходи у шахтах. У Чосера, в XIV столітті, лабіринт рухається, він
складається з очеретів, має кругову будову, дуже дивне; а я читав, що
Дюрер уявляв собі лабіринт, що обертається.”
Образ лабіринту лейтмотивом проходить через низку поетичних та
прозових творів цього письменника, виданих у різний час: «Цао Сюецінь
”Сон у червоному теремі”» (1936-1940), "Вавилонська бібліотека" (1944),
«Будинок Астерія», «Два царя і два їх лабіринти» (1949), «Палац»,
"Лабіринт" (1969), та ін. У 1969 р. вийшла книга сліпучого Борхеса «Хвала
темряві», майже повністю складається з віршів. Два вірші цієї збірки
звуться «Лабіринт». Обидва вірші не тільки відсилають до
давньогрецького міфу про Критського Лабіринту, Тесея та Мінотавра, але
й нагадують про «Сад з розгалуженими стежками» Ю Цуна:
Не жди. Ты замурован в мирозданье,
И нет ни средоточия, ни грани,
Ни меры, ни предела той вселенной.
Не спрашивай, куда через препоны
Ведёт, раздваиваясь на развилке,
Чтоб снова раздвоиться на развилке,
Твоя дорога. Судьбы непреклонны,
Как судьи. Не мечтай о нападенье
Полубыка - полумужчины…
Дзеркало, лабіринт, сон – ці образи особливо улюблені Борхесом. Під час
сюжету символ начебто втілюється і оживає: сад-лабіринт - це мінлива,
примхлива, непередбачувана доля; сходячись і розходячись, її стежки
ведуть людей до несподіваних зустрічей та випадкової смерті.
Пропоную також розглянути «Вавилонську бібліотеку» - новела, у
якій зібрані, напевно, усі найулюбленіші образи письменника. На мою
думку, тут простежується цікаве використання символів, різноманітних
образів, багатозначність метафор, принцип гри з часом та безкінечністю.
Найяскравішими метафоричними образами тут постає бібліотека як
прототип світу. Вона нагадує лабіринт, у якому є місце випадковості,
хаосу і безладу. Також власне лабіринт, де блукають як читачі, так і
персонажі, а потім несподівано опиняються на сторінках «не свого»
оповідання. Можна ще сказати, що книги - це як лабіринт букв, з яких
виникають тексти.
«Усесвіт (що його інші називають Бібліотекою) складається з
невизначеної і, мабуть, нескінченної кількості шестигранних галерей з
широкими вентиляційними колодязями посередині, які оточені дуже
низеньким поруччям. Із кожного такого шестигранника можна бачити
нижні та верхні поверхи; але кінця їм не видно...».
Лабіринт часу в оповіданнях та віршах Х.Л. Борхеса нескінченний.
Уявлення про будову світу в літературі ХХ-ХХІ ст. можуть приймати
незвичайні, химерні форми. Художня проза цих століть демонструє цілий
спектр представлення концепту лабіринту як сакрального простору, що
охороняє певну таємницю.
 Література:
1. Хорхе Луис Борхес. Сад расходящихся тропок. URL:
http://lib.ru/BORHES/sad.txt ( дата звертання: 19.12.2022)
2. Фрактали та фрактальні структури у художньому тексті (на прикладі
прози Л. Керрола, К. С. Льюїса та Х. Л. Борхеса). Ігор Набитович.
URL:
http://publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/lingua/article/view/
2132/2190
3. Хорхе Луїз Борхес. Вавилонська бібліотека. URL:
https://lib.com.ua/uk/book/vavilonska-biblioteka/