Біблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям

для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.

До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися
письменники різних країн. У XIII-XVIII століттях не було митця, який би у
своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого
значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і
надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П.
Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.
Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю
"возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою
книг народилися найкращі його твори.
До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як
епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму
переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок
третьому псалмі читаємо:
Смирилася душа наша,
Жить тяжко в оковах! Встань же,
Боже, поможи нам
Встать на ката знову.
У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє,
в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т.
Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава
35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.
За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна
Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у
поемі "Мойсей", Лесею Українкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима".
До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б.
Пастернак у романі "Доктор Живаго" і Бальзак у творі "Ісус Христос у
Фландрії". Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету
"Майстер і Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок років працював
польський письменник Г. Панас над романом "Євангеліє від Іуди", у якому
Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм
особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події
зображено в романі "Собор Паризької Богоматері" В. Гюго. У творі тісно
поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор,
який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком
трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до
вічних цінностей.
Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще
довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні
питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.

Тарас Шевченко «Давидові псалми»

Давидові псалми - поетичний цикл Тараса Шевченка, написаний у грудні
1845 року, складається із десяти переспівів. Книга Псалмів - чудова
скарбниця, звідки людство тисячоліттями черпало духовні сили, надію й
умиротворення. Десять поезій Кобзаря «Давидові псалми» є не лише
високохудожніми переспівами пісень-молитов, а й своєрідними заповітами
рідному народові. Український поет Тарас Шевченко у творі «Давидові
псалми» переклав деякі псалми з Біблії, але вони відрізняються від біблійних.
Шевченкові псалми — це роздуми про життя, світ про своє місце в житті, а
головне — про свій народ, рідну землю, на якій треба відродити Божі
заповіді. Переосмислюючи образ Давида, Т. Шевченко утверджує думку про
необхідність усвідомлення кожною людиною внутрішньої свободи. Поет
закликає наслідувати приклад Давида і здійснити правий суд над
гнобителями, звільнитися від несправедливості й тиранії.
«Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите…»

Іван Франко «Мойсей»

Мойсей - філософська поема Івана Франка, яка була написана протягом
січня-липня 1905 року. Поема «Мойсей» складається з прологу і 20 пісень.
Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело.
Подорожуючи в 1904 році по Італії, Іван Франко був вражений величчю
мармурової скульптури біблійного пророка Мойсея в Римі. До образу
Мойсея звертався український поет Іван Франко В поемі він переносить
конфлікт між народом і Мойсеєм («Ворог якого потрібно здолати.— це ворог
«внутрішній»») в душу кожної людини, що шукає свій шлях до Бога. У збірці
«Книга годин» австрійського поета Р. М. Рільке відобразилося самобутнє
трактування ідеї Бога, що існує «всередині» всіх речей матеріального світу.
«Сорок літ проблукавши, Мойсей
По арабській пустині
Наблизився з народом своїм
О межу к Палестині.
Тут ще піски й червоні, як ржа,
Голі скелі Моава,
Та за ними синіє Йордан,
І діброви, й мурава…»
У різні віки ставлення митців до Святого Письма змінювалось. Так, в середні
віки Біблія була непорушним каноном, у творах літератури
використовувалась як джерело не лише образів, а й історичних відомостей. У
“Повісті минулих літ” знайшли відголоски біблійні легенди, наприклад,
легенда про Самсона: княгиня Ольга палить місто Іскоростень так само, як
спалив поле філістимлян Самсон. Особливого значення для християнської
міфології набуває культ святих, виникає житійна література, яка розповідає
про життя святих, їх подвижництво, аскетизм і поширюється у формі
окремих біографічних оповідань або у складі спеціальних збірників, таких, як
“Четьї Мінеї”, “Прологи”, “Патерики”. За хрестоматією або збірником
“Дерево пам’яті” (К., 1990. — Т. 1) ви ознайомитесь із анонімними “Житієм
Ольги” та “Оповіданням про святих князів Бориса та Гліба”, з “Житієм
Володимира” Димитрія Туптала. Святе Письмо позначилося й на творах
ораторсько-проповідницької прози. Українські письменники-полемісти
спиралися на Біблію, відстоюючи переваги віри православної. Так,
знайомлячись на наступних заняттях із посланнями Івана Вишенського —
першого “публіциста у великім стилі”, за словами Івана Франка, — ми
знайдемо сотні цитувань Святого Письма, зокрема Нового Завіту і послань
апостола Павла. Та й самі послання Вишенського за стилем нагадують
послання апостола Павла. Біблія була для Вишенського непорушним,
незаперечним авторитетом, він ставив Її вище за праці мислителів античності
Арістотеля та Платона, в той час як сучасники Вишенського зверталися до їх
філософських трактатів все частіше й частіше. Бо ж і тоді вже помічено було
чимало логічних суперечностей у багатьох біблійних положеннях — сьогодні
їх, наприклад, американський пастор Сендерленд нараховує близько 10
тисяч*. Поступово образи Святого Письма починають трактуватися в
літературі не буквально, а алегорично. Григорій Сковорода, в творчості якого
Біблія посідає найповажніше місце, першим розмірковує про символічне, а
не буквальне розуміння її образів, мотивів, тлумачень. Український
мислитель вважав, що в Біблії є чимало суперечностей, тому недоцільно
сприймати її догматично. Глибше знайомлячись із творчістю Сковороди,
звернімо увагу на його неоднозначний погляд на Книгу Книг, яка для нього є
плоттю і духом, божевіллям і мудрістю, морем і гаванню. Висміюючи
“історіальний вздор” її, український Сократ разом з тим спонукає бачити у
Біблії багатющий світ символів, за допомогою вдумливого осмислення яких
людина спроможна глибше пізнати і навколишній світ, і саму себе в цьому
світі. На біблійній символіці побудована переважна більшість прозових,
драматичних і поетичних творів давнього письменства. В останніх традиція
цитування біблійного тексту отримала назву “візерунки”. Сьогодні завдяки
ряду нових видань давньої української поезії маємо змогу простежити
багатство і розмаїття переосмислення мотивів Святого Письма у віршах
Г.Сковороди, І.Величковського, Л.Барановича, І.Максимовича,
С.Климовського та багатьох інших. Звернімо увагу на те, що біблійною
образністю багата не тільки духовна лірика, а й історичні вірші, світські,
панегіричні.