(скорочений варіант конспекту)

Повна відповідність програмі ЗНО

Тема 3. Русь-Україна (Київська держава)

ЗМІСТ
 Розселення східнослов’янських племінних союзів (поляни, сіверяни, уличі, тиверці, хорвати
(білі хорвати), волиняни (дуліби, бужани), древляни).
 Назва «Русь». Руська земля. Утворення Русі-України (Київської держави).
 Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність перших київських князів. Державотворення
кінця X - середини XI ст.
 Запровадження християнства як державної релігії.
 «Руська правда».
 Правління наступників Ярослава Мудрого.
 Русь- Україна (Київська держава) в першій третині XII ст.
 Боротьба з половецькою загрозою. Роздробленість Русі-України (Київської держави).
 Суспільно- політичне та господарське життя. Культура й духовність.

Результати навчально-пізнавальної діяльності учня

Учень/учениця знає:

 • дати подій: 860 р. - похід Аскольда на Константинополь, укладення першого відомого договору
Русі з Візантією; 907, 911, 941, 944 рр.- походи князів на Константинополь; 882 р. - об’єднання
північних та південних руських земель Олегом; 988 р. - запровадження християнства як державної
релігії; 1019-1054 рр. - князювання Ярослава Мудрого в м. Київ; 1036 р.- розгром печенігів князем
Ярославом Мудрим; 1097 р. - Любецький з’їзд (снем) князів; 1113р.- укладення «Повісті минулих
літ»; початок правління Володимира Мономаха в м. Київ; 1187 р.- перша згадка назви «Україна» в
писемних джерелах, створення «Слова о полку Ігоревім»;
 персоналії: Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира Великого, Ярослава Мудрого,
Ізяслава, Святослава та Всеволода Ярославовичів, Володимира Мономаха, Мстислава
Володимировича, Ярослава Осмомисла, митрополита Іларіона, Антонія Печерського, іконописця
Алімпія, літописця Нестора;
 значення понять і термінів: «племінний союз», «князь», «полюддя», «язичництво»,
«християнство», «шлюбна дипломатія», «роздробленість», «віче», «вотчинне землеволодіння»,
«умовне землеволодіння», «боярин», «смерд», «ізгой», «закуп», «рядович», «холоп», «ікона»,
«мозаїка», «фреска», «книжкова мініатюра», «билина», «літопис»;
 історично-культурні пам’ятки: Софійський собор у м. Київ- перша половина XI ст., сучасний
вигляд; Спасо-Преображенський собор у м. Чернігів - 1036 р., сучасний вигляд; Успенський собор
Києво-Печерської лаври- 1073-1078 рр., сучасний вигляд; Михайлівський Золотоверхий собор
Михайлівського монастиря в м. Київ - 1108-1113 рр., сучасний вигляд; П’ятницька церква в м.
Чернігів - кінець XII - початок XIII ст.; Вишгородська ікона Богородиці; Свенська ікона
Богородиці з Антонієм і Феодосієм Печерськими; мозаїки Богоматері Оранти та Христа
Вседержителя із Софійського собору в м. Київ - перша половина XI ст.; мініатюра «Євангеліст
Лука» з Остромирового Євангелія - 1056-1057 рр.; мініатюра «Родина князя Святослава
Ярославовича» з «Ізборника» - 1073 р.

Учень/учениця уміє:
1
 встановлювати та групувати вказані дати відповідно до подій, явищ, процесів; співвідносити дати
та історичні факти (події, явища, процеси) з періодами, факти-події - з явищами, процесами;
визначати послідовність історичних подій, явищ, процесів;
 визначати правильність застосування в історичному контексті вказаних понять і термінів;
 розпізнавати на картосхемі території розселення східнослов’янських племінних союзів у VIII
- IX ст., шлях «із варягів у греки», походи князів на Константинополь, походи князя
Святослава, територіальні межі Русі-України (Київської держави) за Олега та Ярослава
Мудрого; Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське князівства за доби
роздробленості (XII ст.);
 характеризувати етапи політичного розвитку, особливості соціального і господарського жиггя
Київської держави (Русі-України); розвиток Київського, Чернігівського, Переяславського,
Галицького і Волинського князівств за доби роздробленості; діяльність та здобутки вказаних
історичних діячів;
 пояснювати наслідки та значення внутрішньо- та зовнішньополітичної діяльності князів,
Любецького з’їзду князів, причини та сутність політичної роздробленості Русі-України (Київської
держави);
 визначати передумови та історичне значення запровадження християнства як державної релігії;
 сприймати та інтерпретувати різновидові історичні джерела, що стосуються теми;
 візуально розпізнавати та характеризувати вказані історично-культурні пам’ятки.

Розселення
східнослов’янських
племінних союзів:

1. На території сучасної
України – поляни (р. Дніпро,
Київщина), сіверяни (р.
Десна, Чернігівщина),
деревляни (Полісся, рр.
Прип’ять, Тетерев), дуліби та
волиняни (Волинь), білі
хорвати (Карпати), уличі та
тиверці (рр. Південний Буг,
Дністер).
2. На території
сучасної Білорусія –
дреговичі (драгва – болото),
полочани (р. Полота)
3. На території
сучасної Росія – ільменські
словени (р. Волхов,
Новгород), в’ятичі (р.
В’ятка), кривичі, радимичі)

Сусіди східних
слов’ян:
Готи (германські племена, перебували на тер. України у III – IV ст.), гуни (тюркські
племена, IV ст.), болгари (тюркські племена, VII ст.), авари (тюркські племена, VI-VII ст.),
хозари (іудеї, VIII-X ст.), угри (угро-фінські племена, XI ст.), вікінгі (інша назва – нормани,
варяги – мешканці Скандинавського півострова), IX-Х ст.)

Теорії походження назви «Русь»

1. Норманська (варязька) теорія. Назва «Русь» була занесена на слов’янські землі
варягами. Нестор літописець описав цю теорію в «Повісті минулих літ».
2. Автохтонна (місцева) теорія. Назва «Русь» походить від географічних назв середнього
Подніпров’я (Рось, Росава, Роставиця.). Ця теорія найпоширеніша серед сучасних дослідників.

2
 Формування Давньоруської держави
У ІХ ст. виділяються центри східнослов’янських союзів племен.
1. Північний центр. Державний осередок ільменських словен із центром у м.Новгород.
2. Південний центр. Руська земля або Руське князівство із центром у м. Київ. Київ був
заснований у V ст. За легендою, засновниками Києва були брати Кий, Щек і Хорив та сестра їхня
Либідь. Осередок проживання полян.
Події в Північному центрі (м. Новгород, Славія)
У 862 р. у Новгороді починають правити варяги на чолі з Рюриком.
У 879 р. Рюрик помирає, його син Ігор був малолітнім, тому правити починає воєвода
Олег.
Події Південного центру (Руська земля, Руське князівство, Київська земля)
У середині ІХ ст. (850-ті – 882 рр.) у Києві править князь Аскольд (можливо разом із
Діром). Літопис «Повість минулих літ» повідомляє, що Аскольд і Дір були варягами, воєводами
Рюрика. Але сучасні вчені, спираючись на візантійські джерела, схильні вважати Аскольда
нащадком місцевих київських князів.
У 860 р., 863 р., та 874 р. князь Аскольд здійснив військові походи на Візантію.
У 860 р. Аскольд першим з Руських князів особисто прийняв християнство.
Візантія (Візантійська імперія) – середньовічна держава з IV по XV ст., східна частина
колишньої Римської імперії. Візантія була розташована на території сучасної Туреччини, на
південному узбережжі Чорного моря. Візантійців також називали греками. Столицею Візантії було
м. Константинополь. Русичі називали Константинополь Царгородом.
Християнство – світова релігія, яка основується на вірі в єдиного Бога, який втілюється в
образі Ісуса Христа заради спасіння людства.

Утворення Київської Русі (об’єднання Новгородської та Київської землі)

У 882 р. новгородський
князь Олег вбиває Аскольда і
об’єднує Новгородську і
Київську землі. 882 р. вважають
роком утворення Київської Русі.
Правління князя Олега
(882-912)
Олег приєднує до Київської
Русі деревлян, сіверян, радимичів.
У 907 р. та 911 р. Олег
здійснив вдалі походи на
Візантію. Під час першого він на
честь своєї перемоги прибив
власний щит на ворота столиці
Візантії м. Константинополь
(Царград). У результаті вдалий
для русичів дипломатичний
договір.
У 912 р. Олег помирає. За
життя Олега називали Олег
Віщий, тобто той, хто знає свою
долю. Таке прізвисько Олег
отримав після того, як віщун пророкував йому смерть від власного коня.

Правління князя Ігоря (912-945)

Ігор – син Рюрика. Ігор придушує повстання деревлян, приєднує племена уличів та
тиверців, вдало воював на Закавказзі, воював із печенігами.
У 941 та 944 р. Ігор здійснив невдалі походи на Візантію. Під час першого кораблі Ігоря
були спалені «грецьким вогнем».
У 945 р. під час полюддя відбулося повстання деревлян, які стратили Ігоря. Полюддя – це
збір данини, під час якого князь об’їжджає свої володіння.

3
 Правління княгині Ольги (945-964)
Ольга – жінка Ігоря. Помстилася деревлянам у 945 р., спаливши їхню столицю м.
Іскоростень. Ольга провела перші реформи у державі. Упорядкувала процес збирання данини,
замінила полюддя на повоз (данину більше не збирав князь, а її привозили у визначенні місця),
поділила державу на погости (осередки князівської влади на місцях) та визначила уроки
(фіксований розмір данини).
У 955 – 957 рр. Ольга здійснила дипломатичний мирний візит у Візантію до імператора
Костянтина Багрянородного. У Константинополі Ольга особисто прийняла християнство.
У 959 р. Ольга відправила посольство до імператора Священної Римської Імперії Оттона І й
встановила з ним дипломатичні відносини. На прохання Ольги до Київської Русі був відправлений
єпископ Адальберт з метою поширити християнство на руські землі.

Правління князя Святослава (964-972)

Святослав – син Ігоря та Ольги, князь-воїн. Був завзятим язичником і перешкоджав
поширенню християнства на руські землі. Перед тим як напасти на ворогів, Святослав завжди
попереджав їх, посилаючи гінця з висловом «Іду на Ви».
У 964-66 рр. Святослав здійснює «східний похід», під час якого підкоряє Києву в’ятичів,
воює з Волзькою Булгарією, знищує Хозарський каганат, приєдную Тмутаракань (невеличка
територія на Кримському півострові)
У 968-969 рр. Святослав вдало воював із Дунайською Болгарією. Хотів навіть перенести
столицю Руської держави із Києва у м. Переяславець на Дунаї.
У 969 р. Святослав поділив Русь між синами. У Києві посадив старшого сина Ярополка, у
деревлян (м.Овруч) – Олега, у Новгороді – Володимира.
У 971 р. військо Святослава зазнає поразки від візантійців в битві під Доростолом.
Святослав підписує з Візантією мирну угоди і відмовляється від претензій на Дунайську Болгарію
та Крим.
У 972 р. Святослав був убитий печенігами. Хан печенігів Куря зробив з черепа Святослава
чашу, на якому написав «Чужого шукав – свого не зберіг».
Печеніги – тюркські кочові племена, що панували в українських степах з Х по ХІ ст.
Протягом 972 – 977 рр. на Русі правили сини Святослава: у Києві – Ярополк, у деревлян (м.
Овруч) – Олег, у Новгороді – Володимир.
Протягом 977- 980 рр. у Київській Русі тривають міжусобні війни за владу між синами
Святослава. Перемогу здобув молодший син Володимир.
Міжусобні війни – внутрішній розбрат, війни між окремими людьми чи суспільними
групами в державі.

Правління князя Володимира Великого (980 – 1015)

Володимир – син Святослава. За часів правління Володимира починається період розквіту і
піднесення Київської Русі.
У 981-84 рр. Володимир придушив повстання в’ятичів та приєднав Червенські міста
(західна Україна). У 993 р. приєднав до Київської Русі поселення білих хорватів, тим самим
завершив об’єднання всіх східнослов’янських племен у межах однієї держави. Вдало воював з
печенігами, будував систему захисних земляних валів («змієві вали).
У 988 р. захопив м. Херсонес (Корсунь)
Реформи Володимира Великого:
1. Адміністративна: поділив державу між 8 синами, з метою посилення князівської влади на
місцях.
2. Військова: ліквідував племінні військові об’єднання; за військову службу роздає землю
в користування (злиття військової системи із системою феодального землеволодіння).
3. Запровадив зведення законів усного звичаєвого права – «Устав земляний».
4. Розпочав політику «шлюбної» дипломатії. Син Володимира Святополк одружився з
дочкою польського короля, Ярослав – з дочкою шведського короля. У самого Володимира було 5
офіційних дружин. Шлюбна дипломатія – встановлення дипломатичних відносин шляхом
укладання шлюбів між представниками правлячих родів тих чи інших країн.
5. Розпочав карбування перших золотих (златники) та срібних (срібники) монет.
Запроваджує гривню. Гривня – срібний злиток, що виконував функцію грошей на Русі.
6. За часів правління Володимира поширюється князівський знак – Тризуб.
4
 7. Релігійна реформа: у 980 р. Володимир здійснює спробу модернізувати язичництво,
запровадивши шестибожжя на чолі із богом Перуном, але невдало.
У 988 р. Володимир особисто хрестився в м. Херсонес (Корсунь) і того ж 988 року
ОХРЕСТИВ Русь.
Значення прийняття християнства для Київської Русі:
 християнство дало поштовх розвиткові культури та освіти;
 зміцнилася князівська влада;
 покращилося міжнародне становище Київської Русі.
У 988 р. Володимир першим серед руських князів запроваджує шкільне навчання в
Київській Русі.
Протягом 989 – 996 рр. триває будівництво Десятинної церкви Богородиці в Києві –
першої кам’яної церкви на Русі.
Помирає Володимир у 1015 р.
Протягом 1015-1019 рр. на Русі тривають міжусобні війни за владу між синами
Володимира. Святополк, якого прозвали Окаянний, в цій боротьбі вбив молодших братів Бориса і
Гліба. У 1016 р. Ярослав за захопив Київ, прогнавши Святополка. У 1018 р. Святополк разом із
польським королем Болеславом Хоробрим розбиває Ярослава і оволодіває Києвом. Поляки
захопили Червенські міста.
У 1019 р. Ярослав у битві на річці Альта остаточно перемагає Святополка й стає київським
князем.

Правління князя Ярослава Мудрого (1019 – 1054)

У 1024 р. Ярослав зазнає поразки у Лиственській битві від свого брата Мстислава. Проте
брати домовились правити разом. Ярослав править у Києві, Мстислав – у Чернігові. Формується
дуумвірат.
Дуумвірат – правління двох.
У 1036 р. Мстислав помирає і Ярослав стає одноосібним правителем Русі.
Правління Ярослава Мудрого – час найбільшого піднесення й розквіту Київської Русі.
У 1030-1031 рр. Ярослав відвоював Червенські землі у Польщі.
Будував у 1032 р. оборонні міста на півдні країни: Юр’єв, Богуслав, Корсунь…
У 1036 р. Ярослав остаточно розгромив печенігів, і на честь перемоги у 1037 р. побудував
собор святої Софії у Києві.
У 1036 р. було складено перше писане зведення законів «Руська правда».
У 1043 р. Ярослав здійснив невдалий похід на Візантію. Це був останній похід руських
князів на Візантійську імперію.
У міжнародній політиці Ярослав продовжував політику «шлюбної» дипломатії, за що його
прозвали «Тесть усієї Європи». Його дочка Анна вийшла заміж за французького короля Генріха
І Капетита, незабаром ставши королевою Франції. Анастасія уклала шлюб з угорським королем
Андрієм І. Чоловіком Єлизавети став норвезький король Гарольд Сміливий. Всеволод одружився
на дочці візантійського імператора Костянтина. Ізяслав одружився на сестрі польського короля
Казимира. Святослав узяв у дружини онуку німецького короля Генріха ІІ. Володимир, Ігор та
В’ячеслав також уклали шлюби з німецькими принцесами.
Князя Ярослава прозвали Мудрим за його любов до освіти та книжної справи. Він будував
школи, храми, монастирі, розбудовував Київ. За його правління були побудовані Золоті Ворота в
Києві та перша бібліотека при соборі святої Софії.
У 1037 р. була заснована Київська митрополія, а у 1051 р. главою руської церкви вперше
стає русич Іларіон (автор твору «Слово про закон і благодать»).
Митрополія у християнстві – церковна область, що перебуває під владою митрополита і
складається з кількох єпархій (церковних районів).
Єпархія (єпископство) – церковно-адміністративна одиниця на чолі з єпископом чи
архієпископом.
Перед смертю Ярослав склав заповіт, за яким поділив державу між синами: старший син
Ізяслав одержав Київ, Туров, Новгород і Псков; Святослав – Чернігів, Муром, Тмутаракань;
Всеволод – Переяслав і Ростов; Ігор – Володимир-Волинський; В’ячеслав – Смоленськ. За
заповітом сини повинні були спільно керувати державою, але підпорядковуючись старшому
братові.

Поступове ослаблення Русі. Правління Ярославичів (1054 –1113 рр.)

5
 Ярославичі – сини та онуки Ярослава Мудрого
Після смерті Ярослава три його старші сини Ізяслав, Святослав і Всеволод разом
управляли державою, боролися проти половців та намагалися поширити свою владу на землі своїх
братів Ігоря та В’ячеслава.
Ізяслав перебував на Київському престолі тричі: 1054-1068 рр., 1069-1073 рр., 1077 -1078
рр. Святослав посідав Київський трон з 1073 р. по 1076 р. Всеволод правив у Києві з 1078 р. по
1093 р.
У 1072 р. було затверджено «Правду Ярославичів» – писемного зводу законів на Русі.
Боротьба Ярославичів з половцями:
Половці (кипчаки) – тюркські кочові племена, які панували в українських степах з другої
половини ХІ ст. до першої половини ХІІІ ст.
У 1061 р. половці
здійснюють перший
напад на руські землі.
У 1068 р.
Ярославичі зазнають
поразки від половців на
р. Альта. У результаті
1068 р. у Києві відбулося
народне повстання, й
Ізяслав був змушений
бігти в Польщу. Кияни
поставили на його місце
його брата Всеслава, але
наступного року Ізяслав
повернувся з польськими
військами й зайняв Київ.
Проте в 1073 р. був
змушений знову бігти від
невдоволення киян.
У 1078 р. у битві
на Нежатиній ниві (біля
Чернігова) Ізяслав
загинув у битві з
племінником Олегом
Святославичем.
У 1078 – 1093 рр.
– у Києві правив
останній син Ярослава
Всеволод. Він об’єднав
головні землі Київської
держави: Київ, Чернігів,
Переяслав, Смоленськ і
землі Верхнього
Поволжя. Він також
боровся з безземельними
князями, які за
допомогою половців
намагалися захопити
території Русі.
Наступником Всеволода став Святополк (1093-1113), син Ізяслава. Йому доводилося увесь
час вести боротьбу з половцями, які на чолі з ханом Боняком постійно нападали на київські землі.
Святополку допомагав переяславський князь Володимир Мономах.
У 1097 р. у м. Любеч відбувся з’їзд князів (Любецький з’їзд), на якому вирішувалися
питання спільної боротьби з половцями, припинення чвар між князями. Також був затверджений
удільний поділ Київської Русі на окремі князівства. Було зазначено, що «…кожен хай держить
отчину свою» (право вотчини). Ініціатором Любецького з’їзду був Володимир Мономах.

6
 Уділ (удільне князівство) – адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь,
залежний від Великого Князя Київського.
Вотчина (отчина) – право приватної власності на землю, яка передавалась по спадковості,
від батька до сина.
Згідно із правом вотчини удільні князівства були закріплені за представниками
князівського роду Рюриковичів і передавалися по спадковості.
У 1100 р. відбувся князівський з’їзд у Витичеві, який по суті був продовженням
Любецького з’їзду. У 1103 р. відбувся Долобський з’їзд князів, на якому розглядалися питання
організації спільних походів проти половців.
У 1103 р. переяславський князь Володимир Мономах та київський князь Святополком
розгромили половців. Також у 1107 р., 1109 р. та 1111 р. Володимир Мономах здійснює вдалі
походи проти половців.

Тимчасове зміцнення Київської Русі. Правління Володимира Мономаха (1113 –

1125). Правління князя Мстислава Великого (1125 – 1132)
Після смерті Святополка у 1113 р. на великокнязівський київський престол був
запрошений переяславський князь Володимир Мономах. Прізвище Мономах Володимир
отримав від своєї матері, яка була дочкою Візантійського імператора.
Володимир Мономах припинив князівські чвари, підкорив собі більшу частину колишньої
Київської держави, повернув втрачений авторитет Русі на міжнародній арені. Вдало воював з
половцями. Він мав широкі зв’язки із західноєвропейськими монархами. Мономах вніс нові
доповнення в «Руську Правду», а також залишив після себе «Повчання дітям», у якому радив
своїм дітям як управляти державою та досягти суспільного благополуччя на основі християнських
цінностей. За часи правління Мономаха вперше в Києві був побудований міст через р. Дніпро.
Після смерті Володимира Мономаха у 1125 р. в Києві править його старший син Мстислав
Великий. Мстислав продовжував політику батька, однак після його смерті у 1132 р. Київська
держава остаточно розпалася на окремі частини.

Феодальна роздробленість Русі

Феодальна роздробленість – поділ середньовічної держави на окремі самостійні феодальні
володіння. Остаточна феодальна роздробленість Русі починається після смерті Мстислава в 1132
р.
Причини роздробленості:
1. Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
2. Зростання великого феодального землеволодіння.
3. Військова та політична самостійність великих феодалів.
4. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. 5. Посилення
нападів степових кочівників.
6. Економічна самостійність великих феодалів. Панування натурального господарства.
Натуральне господарство – це таке господарство, в якому виробляється все необхідне для
життя і споживається, а торгівля майже не розвивається.
З ХІІ ст. Київська держава розпалася на кілька окремих, самостійних князівств. На
території сучасної України утворюється Київське, Чернігівське, Переяславське, Тмутараканське,
Волинське й Галицьке князівства. Починаючи з кінця ХІІ ст. разом з назвою Русь для позначення
південних земель Київської держави вживається назва Україна. Уперше назва Україна з’являється
в Київському літописі в 1187 р.
У Київському князівстві з 1139 р. йшла запекла боротьба за київський престол. Часто
мінялися князі: за 100 років (з 1146 р. по 1246 р.) 24 князі мінялися 47 разів. Титул Великого
київського князя став чисто номінальним. Через усобиці між князями на Русь знову почали
нападати половці. Але все-таки Київ залишався центром торгівлі, культури, мистецтва й
церковного життя.
З появою на півночі колишньої Київської Русі Володимиро-Суздальського князівства
завершився політичний і етнічний поділ двох народів – українського й російського. Тепер їхні
шляхи розходяться.
У 1169 р. Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія
Довгорукого, із військом напав на Київ. Воїни князя знищили більшу частину населення Києва,
пограбували й спалили храми, жінок забрали в рабство. У результаті Київ утрачає своє центральне

7
значення посеред міст Русі, а титул Великого князя переходить до м. Владимира (Великий князь
Владимирський).
Чернігівське князівство вело важку боротьбу з половцями. Велика битва з половцями, що
відбулася в 1185 р. під керівництвом князя Ігоря Новгород – Сіверського, стала сюжетом
відомого епосу «Слово о полку Ігоревім». Імовірно, «Слово о полку Ігоревім» було написано в
1187 р.
Князівства колишньої Русі поступово стали ділитися на ще менші князівства. Князі
постійно воювали один з одним і в цю боротьбу часто втручалися половці.
Князь радився з боярською радою, що складалася зі старших дружинників, а також вищих
представників місцевого населення й духовенства. Функції цієї ради залежали від особистої волі
князя.
Під час племінної організації, а також за перших князів важливим органом влади було віче
(народні збори), на якому вирішувалися важливі справи. За правління Володимира Великого та
Ярослава Мудрого, у часи найбільшої централізації держави, роль віче знизилася. Однак після
ослаблення централізованої держави віче знову починає відігравати важливу роль.
Після запровадження християнства на Русі ідеологічно князівську владу підтримувала
церква.
На місцях князь правив і судив за допомогою призначених ним намісників, серед яких в
основному були сини князя. Крім центральної князівської влади існувала й місцева організація, що
складалася з тисяцьких, сотників і десятників.
Наслідки феодальної роздробленості
Позитивні Негативні
— Економічне та культурне піднесення руських земель: — Міжусобна боротьба підривала сили князівств,
розвиток міст, ремесел, торгівлі, культури та мистецтва; призводила до загибелі людей і нищення культурних
пам’яток;
— удосконалення системи управління удільними землями;
— Русь не могла опиратися нападам половців, які
— розвиток демократичних традицій: скликання народного грабували руські землі;
віча, правителі вдаються до підтримки міщан;
— оскільки половці перекрили торгові шляхи через
— сприяла формуванню українського, білоруського та Каспій, Русь опинилася на узбіччі торгових шляхів
російського народів

У кінці ХІ ст. Київська Русь поступово перетворюється на федеративну монархію.

Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі
слабо централізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки
державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах

Соціальна структура суспільства Київської Русі

У Київській Русі існувала особлива соціальна структура суспільства. На верхньому щаблі
були князі з роду Рюриковичів. За князями йшли бояри, однак вони не становили замкнуту групу.
У неї могли переходити сини священиків і навіть інколи вільних селян. В основному бояри були з
числа князівських дружинників. Також боярами ставали місцеві землевласники, вихідці з
колишньої родоплемінної знаті. Бояри мали деякі привілеї, закон захищав їхнє майно й життя. За
службу бояри отримували землі. Спочатку вся земля в Київській Русі належала князю й він
віддавав її боярам у тимчасове користування. Це називається умовне володіння землею. Проте
наприкінці ХІ ст., після Любецького з’їзду, землі бояр ставали їхньою приватною власністю,
вотчиною. Це називається безумовне володіння землею.
Вотчина (отчина) – земельне володіння, що перебуває в приватній власності й передається
по спадковості.
Населення міст складалося з багатих і бідних верств населення, які займалися торгівлею й
ремеслом. Багаті торговці майже не відрізнялися від бояр, земельної аристократії. Багатих
місцевих, а також іноземних купців називали – гості, торговців середнього статку – купці, а
дрібних бідних крамарів і ремісників – чернь. У Києві жило постійно багато іноземних купців –
вірменів, євреїв, греків, німців, чехів, поляків тощо.
Серед вільних людей, які належали до нижньої верстви населення були смерди – це вільні
селяни, найбільш численна частина сільського населення Русі. Вони жили на власній землі або на

8
землі князя, платили податки, виконували різні повинності: будували укріплення, мости, дороги,
брали участь у народному ополченні, здійснювали повоз (надавали транспортні послуги) тощо.
Закупи – напівзалежні селяни, що взяли займ (купу) й повинні були його віддати. Вони
були тимчасово позбавлені волі за борги, але не втрачали при цьому цивільних прав.
Рядовичі – селяни, що уклали з феодалом договір (ряд) і виконували різноманітні роботи у
вотчині.
Ізгої – вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною
землею.
Тіун – привілейований князівський чи боярський слуга, що брав участь в управлінні
феодальним господарством.
Огнищанин – привілейований слуга князя, що відповідав за зберігання майна в будинку
свого господаря.
Самою нижньою категорією населення були раби – челядь або холопи. У більшості
випадків це були військовополонені або діти рабів. Із прийняттям християнства їхнє положення
покращилося. Устав Володимира Мономаха також захищав їхнє життя.
Челядь – залежні особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Челядь
продавали, дарували, передавали у спадщину.
Холопи – назва невільних людей на Русі, вживана поряд з назвою «челядь». Холопами
називали рабів, які перебували в повній власності у феодала.
Для соціального устрою Київської держави було характерно те, що всі ці верстви не були
замкнутими. Холоп міг стати смердом або навіть купцем, а боярин за якісь злочини також міг
стати смердом.

Економіка Київської Русі

В економіці Київської Русі панувало натуральне господарство, при якому все необхідне
виробляєься не для продажу на ринок, а для внутрішнього вжитку.
Основне заняття русичів – землеробство на основі 2-3-пільної системи. Вирощували
пшеницю, овес, просо, жито, ячмінь та інші культури. Основними знаряддями праці були: рало
(дерев’яний плуг), борона, серп, коса. Розвивалося також осіле скотарство. Розводили волів,
коней, корів, овець, свиней, кіз…
Існувало до 60 ремісничих спеціальностей: ковальство, ткацтво, гончарство, шкіряна
справа, ювелірство тощо.
Допоміжними галузями господарства були: полювання, рибальство, бортництво (збирання
дикого меду).
Внутрішня торгівля являла собою повсюдний обмін ремісничих виробів на
сільськогосподарську продукцію.
Перші власні гроші на Русі – срібники, златники та гривні – зʼявляються у Х – ХІ ст. Гривня
являла собою невеличкий злиток срібла.
Щодо зовнішньої торгівлі, то русичі експортували худобу, хліб, сіль, ремісничі вироби,
хутра; імпортували вино, тканини, прянощі, дивовижні товари, церковну утварь тощо.
Найбільший торговий шлях, який проходив через руські землі – «із варяг у греки» – від
скандинавів через Балтійське море по Дніпру в Чорне Море до греків (візантіців).

Культура Київської Русі

Кільтура – це рівень розвитку матеріальних і духовних благ у конкретний історичний
період.
Культура Київської Русі формувалася під впливом місцевих язичницьких традицій та
візантійського християнства.
Новий етап у розвитку всіх галузей культури на Русі починається з утвердженням
християнства як державної релігії. Нова релігія пов’язала Русь із надбаннями європейської та
світової культури, принесла з собою новий світогляд і нову мораль, бо в центрі християнства –
людина, її особистість.
Загальна характеристика культури Київської Русі:
1. Вплив візантійської культури та східного християнства (православ’я).
2. Взаємодія із західноєвропейською та азійською (кочовою) культурами.
3. Збереження язичницьких традицій.
Освіта:

9
 У Х – ХІІ ст. сформувалася давньоруська система освіти. Перші школи відкривалися при
Володимирі Великому (988 р.) для дітей князів і бояр. При Ярославі Мудрому шкільна освіта
значно розширилася. У 1037 р. Ярослав Мудрий організував у Софіївському соборі Києва першу
бібліотеку, яка нараховувала 960 рукописів. У 1086 р. онучка Ярослава Мудрого Анна
Всеволодівна відкрила першу школу для дівчат.
Архітектура була представлена культовими спорудами: перша камяна церква на Русі –
Десятинна церква (988-996 рр., Володимир Великий), під стінами якої загинули останні захисники
Києва в 1240 р.
Софіївський собор (1037 р., Ярослав Мудрий), Успенський собор Києво-Печерського
монастиря (1051 р., Ярослав Мудрий), Спасо-Преображенський собор у Чернігові (ХІ ст.),
Видубецький монастир у Києві (ХІ ст.), Михайлівський собор у Переяславі (ХІ ст.),
Михайлівський золотоверхий собор у Києві (ХІІ ст.)
За часів Володимира Мономаха споруджено перший міст через Дніпро у Києві. Усього,
згідно з літописом, на Русі було побудовано 700 церков.
Живопис був представлений фресками, мозаїкою, іконописом та книжковою мініатюрою.
Фрески – картина, написана фарбами по свіжій вогкій штукатурці.
Мозаїка – зображення, зроблене з окремих, щільно припасованих один до одного й
закріплених на цементі різнокольорових шматочків скла.
Книжкова мініатюра – кольоровий малюнок, що прикрашав, ілюстрував і доповнював
рукописний текст та розміщувався на його полях або між рядками.
Іконопис – мистецтво писання ікон.
Іконостас – стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар
від центральної частини.
Відомими вітчизняними живописцями на Русі були ченці Києво-Печерського монастиря
Григорій та Алімпій (Аліпій) – засновник руської іконописної школи.
Писемність на Русі поширюється після запровадження християнства (988 р.). Формувалась
писемність на основі кирилиці – словʼянської абетки Кирила та Мефодія (ІХ ст.). Вважається, що
до кирилиці на Русі деякий час поширювалась інша абетка – глаголиця.
Памʼятки оригінальної писемності:
«Найдавніша правда» (м. Новгород, 1016 р.)
«Правда Ярослава» («Руська правда», 1036 р.),
«Правда Ярославичів» (1072 р.),
«Устав» Володимира Мономаха (1113 р.),
«Повчання дітям» (1117 р., Володимир Мономах) – авторський твір Володимира Мономаха,
де він дає настанови своїм дітям щодо управління державою за християнськими цінностями.
«Повість минулих літ» (1113 р. Нестор) – давньоруський літопис, складений ченцем
Нестором, у якому зібрані оповідання давньоруської та всесвітньої історії.
«Слово про закон і благодать» (≈ 1050р., Іларіон) – авторський філософський твір першого
руського митрополита Іларіона про переваги християнського віровчення.
«Печерський Патерик» (ХІІІ ст.) – збірка оповідань про святих угодників Києво-
Печерського монастиря.
«Слово о полку Ігоревім» (1187 р.) – твір невідомого автора про трагічний похід Новгород-
Сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.
Галицько-Волинський літопис – руський літопис, складений у другій половині ХІІІ ст.
Переклади церковних текстів:
Реймське Євангеліє – церковнослов’янський рукопис першої половини XI ст.
Реймське Євангеліє Анна Ярославна, після виходу заміж за французького короля, привезла
до Франції. На ньому тривалий час присягали французькі королі.
Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.) – одна з найвидатніших пам’яток
старослов’янського письменства в давньоруській редакції. «Остромирове Євангеліє» містить
євангельські читання для неділі і свят. Переписане зі староболгарського оригіналу у Києві
дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира.
«Ізборники» Святослава (1073 і 1076 рр.) – давньоруська рукописна книга. Ізборники були
складені в перекладі з грецької мови для великого князя Святослава Ярославовича у Києво-
Печерському монастирі монахом Никоном.
Також давньоруська література представлена усною народною творчістю – билинами про
Іллю Муромця, Добриню Микитича, Альошу Поповича…
Наукові знання:
10
 Кін ХІ – поч. ХІІ ст. – життя лікаря Печерського монастиря Агапіта
Національна символіка:
Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Х ст. У
воїнах Святослава в руках прапори із зображенням тризуба. За часів Володимира Великого тризуб
стає офіційним князівським знаком.

Історичне значення Киівської Русі:

— вперше об’єднала східнослов’янські племена в єдиній державі;
— прискорила економічний, політичний, культурний розвиток східних слов’ян;
— захистила східнослов’янські землі від нападів іноземних держав і кочовиків (Польщі,
Угорщини, Візантії, варягів, печенігів, половців);
— була бар’єром між Західною Європою і Степом;
— підняла й укріпила міжнародний авторитет східних слов’ян, долучила їх до міжнародної
політики.
— Русь справедливо порівнюють з імперією Карла Великого у Західній Європі (VII—VIII ст.).

З начення понять і термінів:

Племінний союз - об’єднання кількох племен, яке за певних умов ставало зародком
державної рганізації.
Князь - воєнний вождь племені, згодом – глава держави.
Полюддя - система стягування данини в Київській державі Х-ХІІІ ст. У її основі був
щорічний об’їзд князем та його дружиною власних володінь та підлеглих племен із метою
збирання данини.
Язичництво - багатобожжя, позначення дохристиянських вірувань; цілісна система
представлення світу і людини в ньому.
Християнство - світова релігія, названа за іменем її засновника – Ісуса Христа.
Шлюбна дипломатія - встановлення дипломатичних відносин шляхом укладання шлюбів
між представниками правлячих родів тих чи інших країн.
Роздробленість - поділ держави на окремі самостійні території.
Віче - народні збори в давніх слов’ян, у Київській Русі, на яких розв’язувалися важливі
громадські та державні справи.
Вотчинне землеволодіння - одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської
держави, за якої власник вотчини мав право передати її у спадок, продати, обміняти, поділити
тощо.
Умовне землеволодіння - одна з форм феодальної земельної власності в часи Київської
держави, за якої князь за службу надавав помістя боярам чи дружинникам, але міг його відібрати
Мозаїка - зображення або візерунок, зроблені з окремих, щільно припасованих один до
одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців
тощо.
Фреска - картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці) по свіжій вогкій
штукатурці.
Книжкова мініатюра - невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі або
книзі.
Билина - староруська епічна пісня-сказання про героїчні подвиги богатирів і знаменні події
з життя народу.
Літопис - історичний твір в Київській державі, а пізніше на українських, білоруських і
російських землях, в якому розповідь велася по роках.

Історично-культурні пам’ятки:

11
 Софійський собор у м.Києві.Перша половина XI ст. Спасо-Преображенський собор у

м.Чернігові.1036р.

Успенський собор Києво-Печерської лаври. Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря

в Києві.1108-1113рр.

П’ятницька церква в Чернігові. Вишгородська ікона Богородиці Кінець XII-початок XIIIст.

Свенська ікона Богородиці з Антонієм і «Євангеліст Лука». Мініатюра з Остромирового Євангелія

Феодосієм Печерським

12
Мозаїки Богоматері Оранти та Христа Вседержителя із Софійського Мініатюра «Родина князя Святослава
собору в м. Київ - перша половина XI ст. Ярославовича» з «Ізборника» - 1073 р.

13