Питання + вілповіді

Питання до іспиту з «Методики викладання перекладу у вищій школі»
1. Принципи професійної підготовки перекладачів в Україні на підґрунті

критеріїв національної програми «Освіта» та закону про вищу освіту.
2. Державний стандарт спеціальності «переклад» : ОКХ випускника ВНЗ та
ОПП.
3. Критерії державного стандарту спеціальності «переклад» та сучасні оцінки
перекладача у світлі міжнародних вимог.
4. Завдання курсу МВП у ВШ.
5. Система навчання перекладу як спеціальності (зміст, принципи).
6. МВП як наука (визначення, об’єкт та предмет) та її завдання.
7. Мета навчальної дисципліни МВП у ВШ та що мають знати студенти після
опанування цього курсу.
8. Зміст навчального предмета МВП та основні принципи навчання цій
дисципліні.
9. Місце МВП серед навчальних дисциплін у ВШ та її зв'язок з іншими
науками.
10. Проблеми формувань навичок та умінь перекладу.
11. Співвідношення навичок та умінь, особливості їх формувань в процесі
підготовки майбутнього перекладача.
12. Фахова компетентність перекладача та її складові.
13. Види перекладу, що є невід’ємною складовою змісту та мети навчання
майбутніх перекладачів.
14. Види перекладу, які доцільно включити до змісту й мети навчання майбутніх
перекладачів.
15. Диференційні ознаки усного і письмового перекладу та їх дидактичні
наслідки.
16. Письмовий переклад. Склад навчання, його етапи.
17. Письмовий переклад. Склад навчання, навчальні та викладацькі настанови.
18. Письмовий переклад. Склад навчання, перекладацький аналіз.
19. Письмовий переклад. Склад навчання, аналітичний варіативний пошук.
20. Письмовий переклад. Склад навчання, аналізи результатів перекладу та
методика моделювання тексту рідною мовою.
21. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Підготовчі
вправи.
22. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Навчання
аналізу тексту оригіналу.
23. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Етап
створення тексту перекладу.
24. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу та
формування навичок письмового перекладу.
25. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу.
Спрямованість занять з навчання письмового перекладу.
26. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Етап
редагування тексту перекладу.
27. Жанрові особливості письмового перекладу. Наукові і технічні тексти.
28. Особливості організації навчання усному перекладу. Проблеми вправ для
навчання УП.
29. Особливості організації навчання усному перекладу. Підготовчі вправи.
30. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для формування
навичок та розвитку умінь, спільних для всіх видів усного перекладу.
31. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для навчання
перекладу з аркуша.
послідовного перекладу.
синхронного перекладу.
1. Принципи професійної підготовки перекладачів в Україні на підґрунті критеріїв

національної програми «Освіта» та закону про вищу освіту.
Навчання перекладу як спеціальності в Україні, як і в переважній більшості країн

світу, на сьогодні здійснюється у вищих закладах освіти, а тому, природно, знаходиться у
контексті державної національної програми "Освіта", розробленої на перспективу XXI
століття. Відповідно до згаданої програми, освіта в Україні має грунтуватися на таких
принципах:
- пріоритетність освіти (що означає достатнє фінансування, аби забезпечити
випереджальний характер освіти і врахування потреб, що можуть виникнути в
майбутньому),
- демократизація освіти (тобто, поміж іншого, широка автономія навчальних
закладів у визначенні змісту навчання майбутніх перекладачів із врахуванням місцевих
потреб),
- гуманізація (розкриття здібностей кожної людини та задоволення її освітніх
потреб),
- гуманітаризація (формування культури особистості у широкому значенні цього
слова, тобто засвоєння максимально можливого обсягу фонових знань, формування
потреби постійного вивчення світових культур, розширення власного світогляду й
підвищення культури індивідуальної поведінки),
- національна спрямованість (для навчання перекладу це означає, поміж іншого,
обов'язкове застосування української мови як однієї з робочих мов та її розвиток через
переклад),
- відкритість системи освіти (відсутність замкнутості в національних межах,
інтенсивний обмін досвідом, критичне вивчення і раціональне запровадження
закордонного досвіду підготовки перекладачів),
- безперервність (наступність у навчанні на різних рівнях підготовки, підвищення
кваліфікації упродовж усього життя за рахунок самовдосконалення та спеціальних курсів
навчання),
- нероздільність навчання і виховання (формування етичних принципів професійної
та повсякденної поведінки майбутнього перекладача),
- мультикультурність
- варіативність (можливість, за рахунок варіативного компонента змісту освіти,
гнучкого вибору професійних компонентів навчального плану, відповідно до особистих
потреб та місцевих особливостей працевлаштування, створення мережі недержавних
навчальних закладів відповідного рівня, наявність різних варіантів навчального плану у
різних закладах освіти).
Зміст державної національної програми "Освіта", природно, вимагає врахування
згаданих принципів при розробці концепції, визначенні змісту та методів навчання усіх
спеціальностей, включаючи і майбутніх перекладачів. Таке врахування може мати різні
форми, починаючи з розробки загальної концепції навчання за спеціальністю "Переклад",
визначення мети, принципів та методів навчання на різних рівнях (бакалавр, спеціаліст,
магістр), відбору змісту навчання для згаданих рівнів, розробки підручників та
навчальних посібників для підготовки майбутніх фахівців, розробки шляхів забезпечення
безперервного професійного удосконалення перекладачів за рахунок розвитку власної
фахової компетентності, і закінчуючи складанням варіативних за змістом програм
підготовки перекладачів на усіх рівнях, аби забезпечити врахування індивідуальних
потреб та інших ситуативних факторів.
2. Державний стандарт спеціальності «переклад» : ОКХ випускника ВНЗ та ОПП.
Важливою умовою реалізації принципів державної національної програми "Освіта" у

навчанні майбутніх перекладачів є розробка державного стандарту із спеціальності
"Переклад". На сьогодні функції такого стандарту виконують освітньо-кваліфікаційна
характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу (узагальнює цілі освітньої
та професійної підготовки, визначає місце фахівця в структурі національної економіки,
встановлює вимоги до його фахових компетенцій та інших характеристик) і освітньо-
професійна програма (ОПП) (визначає нормативний зміст навчання, встановлює вимоги
до змісту, обсягу та рівня підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного
рівня).
Як ОКХ, так і ОПП складаються кожним університетом окремо в період підготовки
до акредитації спеціальності "Переклад". Вони є складовими галузевого компонента
державних стандартів вищої освіти і використовуються при визначенні первинних посад
випускників, цілей їх підготовки, при розробці ОПП, оцінці рівня підготовки фахівців,
визначенні змісту навчання (включаючи підвищення кваліфікації), атестації випускників
тощо. ОПП призначена для розробки навчальних планів, програм та засобів оцінки
фахівців, розробки університетом варіативного компонента галузевого стандарту тощо.
Перелічені завдання загалом відповідають і закордонним національним стандартам
професії перекладача.
Характеристики здійснення професійної діяльності:
1) створення ТП (тексту перекладу), який точно відбиває загальні смисл (meaning) і
функцію ТО (тексту оригіналу);
2) ТП має точно відбивати тип та мету ТО, стиль, відношення (автора) та інтонацію
ТО, поняття, фактичну інформацію й точку зору (автора), культурні зви чаї та стиль,
рольта наміравтора щодо його взаємозв'язку з читачами;
3) переклад має відповідати параметрам замовника, таким як галузь та вимоги до
врахування особливостей сприйняття ТП адресатами, а також таким як визначений
замовником ступінь наближення ТП до ТО;
4) переклад повинен бути виконаний якісно і в обумовлений термін;
5) перекладач має враховувати сподівання та пріоритети замовника шляхом
підтримання постійного зв'язку з ним, особливо у разі виникнення сумнівів та ускладнень;
6) перекладач вносить зміни до змісту виконання завдання, якщо змінюється зміст
замовлення;
7) будь-які пропуски, додавання, граматичні помилки і неточності є другорядними,
якщо вони не впливають суттєво на зміст і значення ТП;
8) усвідомлюючи, що ТП може бути неідеальним, перекладач регулярно звертається
до колег з проханням редагувати або критикувати виконані ним переклади;
9) ТП перевіряється і редагується перекладачем, перш ніж віддається замовнику;
10) якщо з будь-якої причини текст не редагувався, перекладач повідомляє про це за-
мовника;
11) перекладач повідомляє замовника про будь-які сумніви, які він має щодо ТП,
додаючи примітки перекладача скрізь, де це є доцільним;
12) поведінка перекладача має відповідати професійним і етичним нормам.
Знання та уміння:
1) знання змісту процесу письмового перекладу однією мовою з іншої;
2) володіння читанням на мові, з якої здійснюється переклад, на рівні 4 (другий
найвищий рівень за шкалою Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти);
володіння письмом мовою, якою здійснюється переклад, на рівні 5;
3) володіння прийомами адаптації ТП до особливостей цільової культури,
включаючи особливості мовної комунікації;
4) знання стилістичних регістрів (архаїчний, урочистий, офіційний, розмовний,
неофіційний, інтимний) та способів їх переносу з однієї мови до іншої;
5) уміння встановлення лексичних та фразеологічних значень мовних одиниць
різними способами;
6) знання галузі, до якої відноситься ТО;
7) навички самоорганізації й уміння закінчувати роботу до встановленого терміна;
8) уміння спілкуватися із замовниками та володіння технікою між- особистісного
спілкування;
9) володіння прийомами забезпечення якості перекладу, такими як вичитування,
критичне оцінювання, редагування, зворотний переклад а також знання умов застосування
згаданих прийомів;
10) уміння складання перекладацьких приміток та знання умов їх застосування;
11) знання ролі перекладача та принципів професійної діяльності.
3. Критерії державного стандарту спеціальності «переклад» та сучасні оцінки

перекладача у світлі міжнародних вимог.
Важливою умовою реалізації принципів державної національної програми

"Освіта" у навчанні майбутніх перекладачів є розробка державного стандарту [33] із
спеціальності "Переклад", який може служити надійним підґрунтям для визначення
напряму вирішення проблем, пов'язаних із формулюванням та реалізацією мети
навчання за згаданою спеціальністю. На сьогодні функції такого стандарту виконують
освітньо- кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального
закладу (узагальнює цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця в
структурі національної економіки, встановлює вимоги до його фахових компетенцій та
інших характеристик) і освітньо-професійна програма (ОПП) (визначає нормативний
зміст навчання, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня підготовки фахівця
відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня).
Як ОКХ, так і ОПП складаються кожним університетом окремо в період
підготовки до акредитації спеціальності "Переклад". Вони є складовими галузевого
компонента державних стандартів вищої освіти і використовуються при визначенні
первинних посад випускників, цілей їх підготовки, при розробці ОПП, оцінці рівня
підготовки фахівців, визначенні змісту навчання (включаючи підвищення кваліфікації),
атестації випускників тощо. ОПП призначена для розробки навчальних планів, програм
та засобів оцінки фахівців, розробки університетом варіативного компонента
галузевого стандарту тощо. Перелічені завдання загалом відповідають і закордонним
національним стандартам професії перекладача (див., наприклад, [227; 228]).
Якщо абстрагуватися від чималої кількості неперекладацьких знань та умінь,
передбачених у випускника на рівні магістра (як і в інших спеціальностях, діяльність
фахівця не обмежується перекладом, а включає низку інших видів діяльності,
наприклад, у сфері інформатизації або гуманітарних та суспільних наук), то загалом
завданням згаданого випускника є забезпечення міжмовної та міжкультурної усної і
письмової комунікації та міжмовного і міжкультурного обміну інформацією в різних
галузях шляхом перекладу різноманітних за змістом та жанром текстів іноземною
(іноземними) та українською мовами. Аналіз численних ОКХ та ОПП, розроблених
різними університетами, показує, що їх зміст дуже схожий, що легко пояснити
врахуванням кожним наступним університетом успішного досвіду попередників. З
іншого боку, це спричинює повтор і не надто вдалих фрагментів змісту (наприклад
трапляються пропозиції включити до необхідних перекладачеві компетенцій такі
неоднозначні уміння, як "диференціювання лексичних одиниць корелюючих мов за
відповідними галузями наук", "встановлення зв'язку між перекладом та інтерпретацією,
лінгвостилістикою та психолінгвістикою тексту", "здійснення аналізу текстів
перекладів різних типів соціальної диференціації"тощо) і загалом гальмує творчий
елемент у цьому процесі.
Тому видається раціональнішим, замість критики існуючих ОКХ та ОПП,
спробувати визначити найбільш доцільні компоненти майбутнього державного
стандарту, який, будемо сподіватися, буде таки розроблений у найближчому
майбутньому. У процесі розмірковування спробуємо враховувати й досвід інших країн
(див. також [213]), зокрема, Великої Британії [227; 228], де такі стандарти вже давно
розроблені. Знову ж таки, обмежимо сферу аналізу лише тими аспектами, що мають
безпосереднє відношення до перекладу, абстрагуючись від інших, одночасно не
заперечуючи їх важливість.
По-перше, враховуючи міжнародну (хоча й суперечливу) тенденцію готувати
усних та письмових перекладачів окремо, доцільно було б мати окремі стандарти для
усного та письмового перекладу, тим більше що кожен з них, у свою чергу, включає
по кілька видів (послідовний, з аркуша та синхронний як види усного перекладу,
повний та реферативний — як види письмового).
По-друге, стандарт, після загального опису його змісту та призначення (цей
компонент, на наш погляд знаходиться на задовільному рівні і в існуючих ОКХ та
ОПП), має обов'язково включати визначення змісту поняття перекладу та ролі
перекладача у цьому процесі. Визначити зміст поняття перекладу взагалі, і
письмового та усного перекладу зокрема, є надзвичайно важливим, оскільки він
визначає і зміст усіх подальших компонентів стандарту. Якщо укладачі стандарту
грунтуватимуться на лінгвістичній теорії перекладу, як воно досі було протягом
тривалого періоду часу, то це визначить і відповідний перелік знань та умінь, так
само як і зміст перекладацької діяльності, що переважно буде зведений до
встановлення адекватності ТО та ТП на різних лінгвістичних рівнях. Якщо ж вони
приймуть за основу пізніші теорії, то це значно змінить як складові переліку знань та
умінь, так і зміст перекладацької діяльності, що суттєво розшириться за рахунок
врахування чинників, які не враховувалися у лінгвістичній теорії.
Характеризуючи роль перекладача, важливо підкреслити принципову недостат-
ність на професійному рівні самого лише володіння двома чи більшою кількістю мов,
оскільки фаховий переклад вимагає ще й спеціальних знань та умінь, які формуються
у процесі навчання та практичної перекладацької діяльності. Доцільно зауважити
важливість широкого діапазону фонових знань і знань спеціальної термінології, без-
перервного професійного удосконалення, а також зазначити етичні аспекти роботи
перекладача (відповідальність за об'єктивність і конфіденційність інформації, реальна
оцінка власних фахових знань та умінь по відношенню до рівня завдань, етичні
вимоги до професійної поведінки тощо).
Наступний розділ стандарту доцільно було б присвятити принципам
професійної діяльності письмового перекладача, де детально були 6 викладені
перелічені принципи, частина з яких може повторювати деякі ознаки, вже згадані при
опису ролі перекладача, однак у стандарті це не є недоліком, бо користувачі часто
читають не увесь документ, а тільки певну його частину. Відповідно у цьому розділі
слід чітко вказати на необхідність збереження конфіденційності інформації, до якої
перекладач мав доступ у процесі перекладу, на важливість таких рис, як
неупередженість, чесність та професійність, на крайню небажаність перекладу у
сферах, що виходять за межі обізнаності перекладача, на неможливість приставати на
будь-які неетичні пропозиції від замов ників або погоджуватися на переклад у
ситуаціях, де наявний конфлікт інтересів, що може перешкоджати професійному
виконанню перекладу. Варто також підкреслити особисту відповідальність
перекладача за постійне удосконалення фахової компетентності, а також важливість, з
одного боку, корпоративної солідарності, а з іншого — поважання етичних принципів
і принципів діяльності осіб інших професій.
Невід'ємним компонентом стандарту мають бути вимоги до професійного
перекладача, оскільки саме вони у подальшому підлягають деталізації. У міжнародній
практиці (див., наприклад, [228]) серед найголовніших виділяють вимоги підтримання
високого рівня власних фахових умінь і знань, здатність вирішувати перекладацькі
завдання нового типу (тобто ті, що раніше даним перекладачем не виконувалися),
уміння на фаховому рівні перекладати та реферувати тексти однією мовою з іншої,
регулярно підвищувати свою кваліфікацію.
Далі доцільно розглянути кожну перелічену вище вимогу детально у трьох
аспектах: зміст вимоги, характеристики здійснення професійної діяльності, необхідні
знання та уміння. Покажемо це на прикладі, можливо, найважливішої з них — уміння
письмово перекладати тексти однією мовою з іншої на фаховому рівні — як вона
подасться у британському стандарті [228, с. 7-8].
Зміст вимоги "Письмовий переклад текстів однією мовою з іншої". Ця вимо-
га стосується точного виконання перекладу на професійному рівні. Текст перекладу
(ТП) має відбивати тип, мету, стиль та інтонацію тексту оригіналу (ТО). Перекладач
має якісно і в домовлений термін виконати інструкції замовника. Будь-які пропуски,
додавання, граматичні помилки є другорядними, якщо вони не впливають суттєво на
зміст і значення ТП. Перекладачі регулярно звертаються до колег з проханням
редагувати або критикувати виконані ними переклади, перш ніж ТО віддається
замовнику. Така поведінка відповідає професійним вимогам.
+ плюс див попереднє питання.
4. Завдання курсу МВП у ВШ.

Завдання курсу "Методика навчання перекладу", які є загалом схожими на завдання
інших часткових методик (порівняйте, хоча є й природні відмінності, наведені далі.
1. Викласти головні складові теорії методики викладання перекладу як
спеціальності у вищих закладах освіти України, звертаючи головну увагу на розвиток
здатності майбутніх фахівців застосовувати засвоєні теоретичні знання для розв'язання
практичних проблем.
2. Ознайомити студентів із сучасними світовими тенденціями розвитку теорії
та практики викладання перекладу як спеціальності.
3. Активізувати знання студентів, одержані в межах інших дисциплін робочого
плану за фахом "Переклад", для посилення міждисциплінарних зв'язків.
4. Показати важливість координації усіх дисциплін робочого плану та
позааудиторних форм роботи для підвищення ефективності процесу формування фахової
компетенції майбутніх перекладачів.
5. Сприяти усвідомленню головних принципів, методів і прийомів викладання
перекладу, а також чинників, що можуть впливати на їх вибір у конкретних навчальних
ситуаціях.
6. Сформувати фахові уміння, необхідні для ефективного керування процесом
формування фахової компетентності майбутніх перекладачів у вищих закладах освіти
України.
7. Сприяти усвідомленню необхідності безперервного професійного розвитку
майбутніх фахівців.
8. Сформувати уміння, необхідні для пошуку й опрацювання інформаційних
джерел, включаючи електронні, для безперервного професійного розвитку.
5. Система навчання перекладу як спеціальності (зміст, принципи).
Як уже згадувалося раніше, методика викладання перекладу є частковою методикою,

а тому при вирішенні проблеми її структури, що ґрунтується на системі відповідного
навчання, доцільно виходити із загальнометодичних підходів, спираючись на які й було
складено гіпотетичну систему навчання перекладу (див. рис. 2.1).
Залишаючи за межами обговорення досить очевидні зв'язки згаданої системи з
такими її компонентами, як соціальне замовлення, цілі виховання та освіти, педагогіка (як
загальна теорія виховання), дидактика (як теорія змісту освіти та навчання), психологія
(передусім педагогічна) та інші галузі знань, включаючи теорію перекладу, лінгвістику та
психолінгвістику (їх значення розглядається у підрозділі 3), зосередимось на решті
складових згаданої схеми.
Зміст навчального предмета "Теорія та практика перекладу" включає відповідники
компонентів, що входять до змісту поняття "фахова компетентність перекладача"
Незаперечним компонентом змісту навчання є також лексика, особливо терміно-
логічна. Зрозуміло, що характер термінології визначається галузями, обраними укла-
дачами програми навчання. Важко сподіватися засвоєння технічної термінології, на-
приклад, якщо студенти працюють виключно з громадсько-політичними чи художніми
текстами. Звідси випливає надзвичайна важливість відбору галузей та репрезентативних
текстів, які при мінімальному обсязі забезпечували б засвоєння максимальної кількості
термінологічних одиниць.
Іншою складовою змісту навчального предмета "Теорія та практика перекладу" є
соціокультурна інформація, засвоєння якої передбачається також і в практичному курсі
іноземної мови. Обсяг потенційно необхідної фонової інформації є настільки значним, що
важко очікувати його засвоєння за рахунок лише двох згаданих навчальних предметів.
Аби наблизитися до максимально можливого її обсягу, потрібно, по-перше, дослідити
питання відбору такої інформації, а по-друге, координувати зміст усіх інших дисциплін.
Найзагальніший перелік знань з теорії перекладу, який також входить до змісту

навчання, вже пропонувався у низці праць і зводиться, як мінімум, до такого: знання
історії перекладу, його класифікацій, перекладацьких стратегій та змісту голо¬вних
понять у різних моделях (наприклад, понять "перекладність", "принцип мінімаль¬них
втрат", "еквівалентність", "адекватність" у лінгвістичній теорії перекладу); знання
головних засобів прагматичної адаптації перекладу, перекладацьких трансформацій та
відповідників, способів перекладу безеквівалентних мовних одиниць; знання про
принципи перекладу зв'язного тексту та про граматичні й стилістичні аспекти пере¬кладу
тощо..
Останнім елементом змісту навчання є дії, спрямовані на пошук необхідної
довідко¬вої інформації, які потребують, по-перше, загального уявлення про
місцезнаходження такої інформації (типи словників та довідників, структура Інтернету
тощо), а по-друге, знання оптимальної структури виконання таких дій.
Наступним компонентом системи навчання є його принципи. Як і в будь-якій
мето¬диці, тут функціонують загальнодидактичні принципи, зокрема, принцип
наочності, що передбачає збільшення кількості каналів надходження інформації для
підвищен¬ня ефективності засвоєння. У навчанні перекладу наочність застосовується у
зоровій (сприйняття тексту, символів перекладацького скоропису), слуховій
(прослуховуван- ня текстів безпосередньо або в аудіозапису) та моторній (запис тексту за
допомогою перекладацького скоропису) формах.
За принципом посильності, при складанні вправ доцільно враховувати рівень сту-

дентів, тобто регулювати чинники, що впливають на складність текстів (мовні трудно¬щі,
глибину знань студентів про відповідну галузь, темп мовлення, ступінь відхилення від
стандартної вимови тощо).
Реалізація принципу міцності засвоєння забезпечується за рахунок науково обґрун-

тованої системи вправ, яка враховує психолінгвістичні механізми перекладацької ді-
яльності у різних її формах, моделює умови реального перекладу, створює позитивний
емоційний фон, забезпечує регулярний та ефективний контроль, гармонічно поєднує
вправи для розвитку передумов перекладу, перекладацьких навичок та вмінь, забез¬печує
оптимальний темп виконання і обсяг вправ, залучає максимально можливу кіль¬кість
аналізаторів (слуховий, зоровий, моторний) під часїх виконання.
Принцип усвідомленості навчання реалізується за рахунок чіткого розуміння сту-

дентами мети та структури виконання вправ на кожному конкретному відрізку на¬вчання,
свідомого вибору відповідного прийому перекладу на початкових стадіях навчання та
доведення операцій до рівня автоматизмів на подальших етапах, регу¬лярного
застосування допоміжних довідкових засобів. Реалізація принципу усвідом¬леності
вимагає також вирішення питання про оптимальне співвідношення усвідом¬лених та
підсвідомих механізмів у процесі навчання. Як слушно зазначають деякі до¬слідники
зведення навчання до підсвідомого формування перекладацьких навичок швидко
перетворює його на механічну рутину, а його обмеження аналітич¬ною діяльністю — на
нудну схоластику.
Принцип науковості має функціонувати завдяки застосуванню науково

обґрунто¬ваних даних про психологічний зміст перекладацької діяльності та їх
урахування при розробці системи навчання. На сьогодні такий зміст є не до кінця
зрозумілим, а тому методика навчання перекладу потребує як даних відповідних наук
(зокрема, у галузі психолінгвістики), так і результатів власних досліджень, аби
забезпечити повноцінну реалізацію згаданого принципу.
Принцип активності студентів забезпечується відповідною побудовою

навчально¬го процесу. Інтелектуальна активність стимулюється за рахунок проблемних
завдань, якими, власне, є кожна вправа, що моделює справжній переклад у будь-якій його
формі. Як відомо емоційна пам'ять сприяє кращому запам'ятовуванню, а тому чим більше
подобається студентам перекладати, редагувати, вирішувати пере¬кладацькі проблеми,
тим ефективнішим буде навчання. Емоційна активність забезпе¬чується високим темпом
виконання вправ, зміною їх типів, моделюванням реальних умов перекладу.
Перекладацька активність природно випливає з організації вправ, що забезпечу¬ють

безперервне виконання такої діяльності протягом усього періоду навчання. Ін¬тенсивне
виконання великого обсягу вправ на матеріалі, що відноситься до різних га¬лузей
людської діяльності, сприяє ефективній реалізації принципу виховного навчання. Студенти
розвиваються як гармонійні особистості, удосконалюють власні здібності, що, у свою
чергу, підвищує мотивацію до подальшого навчання. Внаслідок цього піз¬навальні
мотиви студентів перетворюються на домінуючі, розвиваючи їхню самостій¬ність у
вирішенні навчальних і фахових проблемних ситуацій.
Принцип індивідуалізації реалізується шляхом забезпечення студентів засобами

зворотного зв'язку, зокрема, ключами до особливо складних вправ, та врахування
психологічних типів їхніх особистостей. Це дає можливість студентам, які з різних
при¬чин засвоюють матеріал повільніше або інакшим чином, найповніше реалізувати
влас¬ні здібності.
Як і конкретна реалізація загальнодидактичних принципів, перелічених вище,

виділення методичних принципів навчання перекладу потребує додаткових дослі¬джень.
Для обговорення можна запропонувати лише кілька найбільш очевидних.
По-перше, це принцип відповідності змісту вправ для навчання перекладу реальним
умовам здійснення перекладу як фахової діяльності. Зрозуміло, що певний відсоток вправ,
особливо тих, що мають підготовчий характер, не будуть відповідати цьому принципу,
однак на завершальних етапах кожного циклу навчання його реалізація має бути
обов'язковою. Це, зокрема, стосується наявності у вправах чинників, що негативно
впливають на роботу перекладача. Наприклад, в усному послідовному перекладі такими
чинниками є одноразовість сприйняття тексту, необхідність од¬ночасного запису тексту
перекладацьким скорописом, обмеження в часі, наявність певного стресу. Моделювання
згаданих умов в експериментальному навчанні підтвердило важливість цього принципу.
Іншим принципом, який доцільно запозичити з методики викладання іноземних мов,

є принцип домінуючої ролі вправ . Він означає, що змістом занять з практики перекладу
мають переважно бути вправи, а не теоретичні розмірковування про пере¬клад. Важливим
чинником при цьому є інтенсивність вправ, завдяки якій розвивають¬ся перекладацькі
навички.
6. МВП як наука (визначення, об’єкт та предмет) та її завдання.
Спираючись на фундаментальні праці з методики викладання іноземних мов, методику викладання перекладу можна
визначити як: 1) педагогічну науку з теоретичним підґрунтям, експериментальною базою й полем перевірки відповідних гіпотез, а
також із об'єктами дослідження, які зумовлюються особливостями дисциплін предмета "Переклад" та шляхами оволодіння відповідною
фаховою діяльністю; 2) технологію практичної діяльності викладачів, спрямовану на формування фахової компетентності (детальніше
див. розділ 4) майбутніх перекладачів, тобто сукупність дій (форм, методів і прийомів навчання) викладачів; 3) навчальну дисципліну,
що входить до робочого плану навчання студентів за спеціальністю "Переклад".
Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом послідовного розгляду головних проблем методики викладання перекладу
як науки, об'єктом якої, як і будь-якої іншої методики, є навчання, а предметом — методи навчання перекладу. Відповідно, методику
викладання перекладу, ґрунтуючись на досвіді, накопиченому в інших підрозділах методики можна розглядати як науку, що досліджує
цілі, зміст, методи і засоби забезпечення процесу формування перекладацької компетенції та його контролю, а також способи розвитку
особистості майбутнього фахівця на матеріалі проблематики мовного посередництва.
Завдання курсу "Методика навчання перекладу", які є загалом схожими на завдання інших часткових методик (порівняйте,
хоча є й природні відмінності, наведені далі.
Викласти головні складові теорії методики викладання перекладу як спеціальності у вищих закладах освіти України, звертаючи
головну увагу на розвиток здатності майбутніх фахівців застосовувати засвоєні теоретичні знання для розв'язання практичних проблем.
1. Викласти головні складові теорії методики викладання перекладу як спеціальності у вищих закладах освіти України,
звертаючи головну увагу на розвиток здатності майбутніх фахівців застосовувати засвоєні теоретичні знання для розв'язання прак-
тичних проблем.
2. Ознайомити студентів із сучасними світовими тенденціями розвитку теорії та практики викладання перекладу як
спеціальності.
3. Активізувати знання студентів, одержані в межах інших дисциплін робочого плану за фахом "Переклад", для посилення
міждисциплінарних зв'язків.
4. Показати важливість координації усіх дисциплін робочого плану та позааудиторних форм роботи для підвищення
ефективності процесу формування фахової компетенції майбутніх перекладачів.
5. Сприяти усвідомленню головних принципів, методів і прийомів викладання перекладу, а також чинників, що можуть
впливати на їх вибір у конкретних навчальних ситуаціях.
6. Сформувати фахові уміння, необхідні для ефективного керування процесом формування фахової компетентності майбутніх
перекладачів у вищих закладах освіти України.
7. Сприяти усвідомленню необхідності безперервного професійного розвитку майбутніх фахівців.
8. Сформувати уміння, необхідні для пошуку й опрацювання інформаційних джерел, включаючи електронні, для безперервного
професійного розвитку.
7. Мета навчальної дисципліни МВП у ВШ та що мають знати студенти після опанування цього курсу.
Дисципліна має на меті формування у студентів таких умінь:
- усвідомлено оперувати методичними принципами та категоріями в практичній фаховій діяльності навчання іншомовного
спілкування;
- організовувати навчальну діяльність студентів, керувати та оцінювати її результати;
- реалізовувати комунікативний, особистісно-діяльнісний та компетентний підходи у навчанні іноземних мов та

перекладу;
- здійснювати активний самостійний пошук науково-методичної літератури для її обробки і використання в викладацький
діяльності у різних комунікативних ситуаціях.
Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом послідовного розгляду головних проблем методики викладання
перекладу як науки, об’єктом якої, як і будь-якої іншої методики, є навчання, а предметом – методи навчання перекладу. Відповідно,
методику викладання перекладу викладання перекладу, ґрунтуючись на досвіді, накопиченому в інших підрозділах методики, можна
розглядати як науку, яка досліджує цілі, зміст, методи і засоби забезпечення процесу формування перекладацької компетенції та його
контролю, а також способи розвитку особистості майбутнього фахівця на матеріалі проблематики мовного посередництва.
Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти після засвоєння дисципліни «Методика викладання у вищій школі» мають
продемонструвати такі результати навчання:
знання:
- психолого-педагогічних засад організації навчального процесу у вищій школі;
- цілі, зміст, принципи навчання;
- лінгвопсихологічні основи навчання іноземних мов;
- система вправ для навчання іншомовного спілкування та перекладу;
- теоретичні засади формування іншомовної фонетичноїлексичної та граматичної компетенцій;
- теоретичні засади розвитку мовленнєвих умінь;
- принципи організації та забезпечення процесу навчання;
уміння:
- навчати граматичного та лексичного матеріалу,продуктивних і рецептивних видів мовленнєвої діяльності, письмового і усного
перекладу;
планувати і проводити заняття;
- оцінювати інформацію з позиції достовірності, точності,достатності для вирішення проблеми (завдання);
- накопичувати власний банк знань за рахунок особисто значущої інформації, необхідної у викладацькійдіяльності;
- творчо розв’язувати методичні завдання у процесі навчання іноземних мов, застосовувати інноваційні технології навчання іноземних
мов та перекладу;
- виховувати та сприяти інтелектуальному розвитку тих, хто навчається;
впроваджувати інноваційні методи проведення навчальних занять та науково-дослідної роботи.
8. Зміст навчального предмета МВП та основні принципи навчання цій дисципліні.
- практичний курс іноземної мови

- дії та операції, якими слід оволодіти для якісного виконання перекладу в усній та письмовій формі
- скоропис
- кліше, етикетні форми
- засоби передачі безеквівалентної лексики
- лексика
- соціокультурна інформація
- дії, спрямовані на пошук необхідної інформації
Принципи
Відбір принципів навчання має проводитися з урахуванням таких вимог: 1) методичні принципи повинні відповідати цілям навчання;
2) методичні принципи повинні виходити із закономірностей методики навчання предмету, а також із законів суміжних наук, що
забезпечують інтеграцію закономірностей методики і суміжних з нею наук з метою оптимізації навчання; 3) методичні принципи не
повинні суперечити один одному
У відповідності з цими вимогами базисними для навчання УП слід визнати загальнодидактичні і загальнометодичні принципи. До
загальнодидактичних відносять принципи свідомості, наочності, міцності, науковості, виховуючого навчання, систематичності і
послідовності. До загальнометодичних принципів навчання відносяться принципи комунікативності, домінуючої ролі вправ,
професійної спрямованості навчання, принципи автентичності навчальних матеріалів [5; 8; 9; 13]. Більшість із цих принципів
навчання мають довгу історію і не потребують додаткових пояснень. Ці принципи стосуються методики в цілому, тобто, змісту і цілей
навчання, організації навчального процесу.
- Принцип наочності(передбачає збільшення кількості каналів надходження інформації для підвищення ефективності засвоєння. У
навчанні перекладу наочність застосовується у зоровій (сприйняття тексту, символів перекладацького скоропису), слуховій
(прослуховування текстів безпосередньо або в аудіозапису) та моторній (запис тексту за допомогою перекладацького скоропису).
- Принцип посильності (при складанні вправ доцільно враховувати рівень студентів, тобто регулювати чинники, що впливають на
складність текстів (мовні труднощі, глибину знань студентів про відповідну галузь, темп мовлення, ступінь відхилення від
стандартної вимови тощо)).
- Принцип міцності засвоєння (здійснюється за рахунок науково обґрунтованої системи вправ, яка враховує психолінгвістичні
механізми перекладацької діяльності у різних її формах, моделює умови реального перекладу, створює позитивний емоційний
фон, забезпечує оптимальний темп виконання і обсяг вправ, залучає максимально можливу кількість аналізаторів (слуховий,
зоровий і моторний) під час їх виконання).
- Принцип усвідомленості навчання (реалізується за рахунок чіткого розуміння студентами мети і структури виконання вправ на
кожному конкретному відрізку навчання, свідомого вибору відповідного прийому перекладу на початкових стадіях навчання та
доведення операцій до рівня автоматизмів на подальших етапах, регулярного застосування допоміжних довідкових засобів).
- Принцип науковості має функціонувати завдяки застосуванню науково обгрунтованих даних про психологічний змість
перекладацької діяльності та їх урахування при розробці системи навчання.
- Принцип активності студентів забезпечується відповідною побудовою навчального процесу. Інтелектуальна активність
стимулюється за рахунок проблемних завдань, якими, власне, є кожна вправа, що моделює справжній переклад у будь-якій його
формі.
- Інтенсивне виконання великого обсягу вправ на матеріалі, що відноситься до різних галузей людської діяльності, сприяє
ефективній реалізації принципу виховного навчання.
- Принцип домінуючої ролі вправ означає, що змістом занять з практики перекладу мають переважно бути вправи, а не
теоретичні розмірковування про переклад.
- Принцип взаємопов’язаного навчання різним видам перекладу (перекладацькі навички формуються та розвиваються в усному
та письмовому перекладах на матеріалі, що відноситься до однієї й тієї ж сфери, хоча й не обов’язково в один і той же час.
- Принцип співвіднесення двох мовних та категоріальних систем означає постійне порівняння і врахування інформативної
(смислової, стилістичної, емоційної, функціональної, жанрової, естетичної), інтерактивної і культурної площин у двох мовах.
9. Місце МВП серед навчальних дисциплін у ВШ та її зв'язок з іншими науками.

Методика викладання перекладу, як і будь-яка інша дисципліна, тісно пов’язана з великою кількістю інших галузей науки,
без постійного зворотного зв’язку з якими її повноцінне існування було б неможливим.
Як педагогічна наука, вона, безумовно, спирається на педагогіку. Дані педагогіки як науки про виховання
використовуються при визначення шляхів формування таких важливих рис перекладача, як неупередженість, чесність, професійність,
твереза оцінка власних можливостей при вирішенні питання про згоду на виконання конкретного перекладацького завдання,
збереження конфіденційності інформації, до якої перекладач мав доступ у процесі своєї роботи, неможливість прийняття неетичних
пропозицій замовників, повага до етичних норм, готовність у разі потреби надати допомогу іншим перекладачам у виконанні їхніх
професійних обов’язків.
Суттєву роль для методики викладання перекладу відіграє й інша складова педагогіки – дидактика, особливо у розв’язанні
проблем, що відносяться до таких складових системи навчання перекладу, як мета і завдання навчання, його організаційні форми, зміст
навчального предмета і навчально-виховного процесу тощо. Дидактичні положення використовують і при визначенні принципів та
методів навчання і контролю, основ організації процесу навчання, способів формування раціональних прийомів навчання, шляхів
самовдосконалення й підвищення кваліфікації.
Іншим наріжним каменем методики викладання перекладу є психологія, а найтісніший зв’язок простежується з
педагогічною психологією, завданням якої є пошук і виявлення найефективніших способів керування процесами навчання і
виховання. Зокрема, корисними для методики викладання перекладу можуть виявитися дані щодо психологічних аспектів
цілеспрямованого формування пізнавальної діяльності і суспільно значущих якостей особистості в умовах навчально-виховного
процесу; умов, які забезпечують оптимальних розвивальний ефект навчання; шляхів індивідуального підходу та індивідуалізації
процесу навчання; взаємин між самими студентами; психологічних основ діяльності викладача перекладу.
Перспективним може бути також залучення даних когнітивної психології, яка вивчає внутрішню організації сприймання
пам’яті, мислення, уяви, мовлення тощо, а також систематизації знань у пам’яті, співвідношення словесних і образних компонентів у
процесах запам’ятовування і мислення. Вивчення динаміки становлення здатності до перекладу як у природних білінгвів у дитячому
віці, так і в тих, що засвоїли другу (третю) мови у більш зрілому віці внаслідок навчання, може забезпечити методику цінною
інформацією.
Методика викладання перекладу особливо зацікавлена в результатах психолінгвістичних досліджень, які стосуються
співвідношення між ментальними та мовними кодами у процесах сприймання і породження повідомлень, оскільки переклад можна
розглядати як процес переходу від повідомлення одним мовним кодом (при його сприйманні перекладачем) до ментального коду і від
нього до нового повідомлення іншим мовним кодом.
Перспективне підґрунтя для методики викладання перекладу забезпечують і дані, накопичені в перекладознавстві.
Сукупність таких даних власне й складає наявний на сьогодні обсяг інформації, яка може увійти до змісту навчання у вигляді знань,
навичок та умінь. Ця інформація надходить з кількох джерел, які дослідники поділяють на «теоретичне перекладознавство» та
«прикладне перекладознавство».
Порівняльна типологія – вагоме джерело, що може сприяти усвідомленню ступеня відповідності одиниць конкретних
мов на різних рівнях. Визнається, що результати контрастивного аналізу (особливо на текстовому рівні) мають суттєве значення для
навчання мови, що орієнтоване на переклад.
Методика викладання перекладу, що зародилася в надрах методики навчання іноземних мов, залишається тісно
пов’язаною з нею. Цей зв’язок простежується на всіх рівнях, починаючи зі складу компонентів систем навчання в обох дисциплінах, що
є дуже схожим, до принципів відбору змісту навчальних предметів, побудови ієрархії вправ, організації процесу вправляння та
контролю тощо.
Побіжно можна згадати соціолінгвістику, дані якої, особливо ті, що стосуються мовленнєвої ситуації, впливу
соціокультурних чинників та тлумачення дискурсу, країнознавства і лінгвокраїнознавства, суттєво впливають на відбір змісту
навчального предмета та розробку засобів навчання.
Важливе значення для курсу викладання усного перекладу має й риторика, оскільки усні перекладачі обов’язково мають
володіти виразним мовленням, дотримуватися стилю й логічності викладу. Не зайвим буде і врахування даних інформатики, яка
вивчає створення, переробку і передачу інформації, що має безпосереднє відношення до процесу перекладу. Раніше вже згадувалося
значення інформатики для дослідження машинного перекладу.
10. Проблеми формувань навичок та умінь перекладу.
Останнім часом багато уваги приділяється інтенсифікації навчального процесу із застосуванням інноваційних технологій
навчання. За допомогою інноваційних технологій навчання на всіх рівнях долаються труднощі традиційної системи навчання.
Робота в лінгафонному кабінеті, наприклад, дозволяє значно підвищити ефективність навчання (особливо усного перекладу)
студентів старших курсів, а також сприяє розвиткові перекладацької компетенції.
В. Н. Коміссаров виділяє наступні вміння і навички, необхідні професійному усному перекладачеві:
 Уміння переходити з однієї мови на іншу.
• Навички повноцінного аудіювання, тому що усний переклад передбачає швидке й адекватне розуміння різного за темпом
усного мовлення та з різними особливостями вимови.
 Уміння запам'ятовувати значні відрізки змісту.
 Уміння відтворювати переклад у усній.
Саме комунікативна компетенція (знання культури мови оригіналу і мови перекладу й інші екстралінгвістичні знання і
презентабельність (уміння перекладача професійно подати свій переклад) визначає багато в чому майстерність усного перекладача.
З огляду на особливості письмового перекладу й умови роботи письмового перекладача, ключовими професійними
компетенціями у сфері професійної комунікації (маючи на увазі, насамперед, підготовку письмових перекладачів) можна назвати:
 іншомовну комунікативну компетенцію;
 міжкультурну компетенцію;
 властиво перекладацьку компетенцію;
 комунікативну компетенцію в рідній мові.
Одна з дисциплін, яка нещодавно ввійшла до програми підготовки майбутніх перекладачів - теорія комунікації. Базові
положення цієї дисципліни відповідають предметному змісту таких наук, як логіка, соціологія, політологія, психологія, стилістика,
культура мови, культурологія. Методологічні принципи теорії комунікації відбивають досягнення психолінгвістики, лінгводидактики,
соціолінгвістики.
Комунікативний підхід є одним з найважливіших принципів сучасної лінгвістики, отже, і невід'ємною частиною лінгвістики
перекладу. Розглядати підготовку перекладачів як міжкультурних посередників необхідно у трьох аспектах: педагогічному,
психологічному і методичному. Педагогічний аспект виражається у змісті матеріалів для вправ і перекладу, у підборі тематики текстів,
у вихованні якостей, необхідних професійному перекладачеві. У даній статті розглядається, насамперед, виховання особистості
перекладача як професіонала. Для формування перекладацької особистості потрібні такі складові:
 особистість і діяльність викладача;
 активне міжособистісне і конвенційне спілкування;
 співробітництво з іншими, колективом у цілому;
• активна діяльність суб'єкта виховання, що співвідноситься із загальним контекстом його провідної діяльності.
Безумовно, під час підготовки усних перекладачів викладачеві перекладу належить особлива роль. За словами В.Н.
Коміссарова, переклад й усний переклад особливо - "це така навчальна дисципліна, де особистість викладача є вирішальним чинником
для досягнення мети навчання». На думку П. Ньюмарка, 65% успіху в підготовці майбутніх перекладачів залежить від особистості
викладача, 20 % - від структури курсу і 15% - від навчального матеріалу".Отже, викладач перекладу повинен приділяти першочергову
увагу своїй професійній компетенції, постійно займатися самоосвітою і творчим пошуком.
ПРоцес перекладу э постыйним переключенням з автоматизованого на усвыдомлений рывень ы
навпаки.
11. Співвідношення навичок та умінь, особливості їх формувань в процесі підготовки майбутнього перекладача.
Основні навички і уміння письмового перекладача: аналіз тексту оригіналу (ТО), створення тексту перекладу і його
редагування.
Для розвитку вміння відходити від форми ТО та попередження буквалізму, характерного для видів перекладу, де ТО постійно
знаходиться перед очима студентів, доцільно застосовувати вправи на одномовне перефразування речень ТО та його надфразових
єдностей. Для розвитку ж здатностей позбавлятися мовної надмірності ТО й залишати лише головну інформацію, слушними будуть
вправи на одномовну компресію ТО. Перед виконанням вправ на компресію варто виконувати вправи на пошук головної та
другорядної інформації в ТО, а також його ключових слів.
Аналіз ТО: навички інформаційно-довідкового пошуку, вибір стратегії перекладу. Розуміння семантичного змісту,
прогнозування можливих когнітивних та культурних труднощів. Уміння розпізнавати типи текстів та мету їх авторів, здійснювати
стилістичний аналіз, визначати автора, час, джерело, реципієнта, тип інформації, завдання, жанр, головну та другорядну інформацію,
уміння планувати перекладацькі дії тощо. Використовуються відповідні вправи.
Для розвитку навичок редагування використ. вправи на визначеннях мовних (лекс, стиліст, грамат), функціональних,
структурних особливостей ТО: визначення повнозначних елементів, клішованих слів, синтаксичної довжини та складності речень,
насиченості тексту засобами когезії тощо.
Вправи для розвитку навичок усного перекладу: на запис перекладацьким скорописом змісту окремих слів, словосполучень або
речень одночасно із зоровим їх сприйманням, а також на запис перекладацьким скорописом змісту ТО одночасно із зоровим його
сприйманням.
Навички і вміння усного перекладача, окрім скоропису:
 навички і вміння читання (девербалізації та розширення поля зору при читанні);
 навички і вміння говоріння (усного мовлення) мовою перекладу (МП);
 навички і вміння сегментації тексту оригіналу (ТО)
 навички і вміння синхронізації операцій (читання і говоріння);
 навички і вміння вірогіднісного прогнозування;
 навички і вміння переключення (з МО на МП і навпаки);
 навички і вміння виділення значеннєвих опорних пунктів повідомлення (наприклад, вміти оперативно ідентифікувати
ключову інформацію і заради її передачі жертвувати другорядною інформацією);
 навички і вміння застосування перекладацьких трансформацій (наприклад, вміти застосовувати функціональні заміни,
описовий переклад тощо).
12. Фахова компетентність перекладача та її складові.
Перекладацька компетенція включає знання загальних принципів перекладу, а також навички та

уміння його здійснення – як базові (тобто необхідні перекладачу для здійснення усіх видів перекладу), так і ті, яких
потребують лише один або кількох видів перекладу текстів відповідних стилю та жанру.
До перекладацької компетенції доцільно також включити ті субкомпетенції, що мають безпосереднє
відношення до процесу перекладу, тобто інструментальну (використання документальних та
технологічних ресурсів, що мають відношення до роботи перекладача) та дослідницьку або пошукову (здатність швидко знайти
інформацію, необхідну для розв’язання перекладацьких завдань).
До складу особистісної компетенції доцільно включити психофізіологічний компонент (когнітивні,
психомоторні та поведінкові механізми – пам'ять, увагу, психологічна стійкість, критичне відношення
тощо), морально-етичну субкомпетенцію (почуття відповідальності за якість власної праці; об'єктивність та надійність;
скромність, ввічливість, дотримання конфіденційності), субкомпетенцію
самовдосконалення (готовність та потреба у постійній самоосвіті та розвитку), а також фахово-соціальну субкомпетенцію
(прийоми та норми спілкування у професійному середовищі, уміння пропонувати свої послуги на ринку праці, укладати договір на
виконання перекладу, співпрацювати з фахівцями у відповідній галузі тощо).
Білінгвальна компетенція включає мовну (тобто знання двох мов, у тому числі, у контрастивному
плані), а також мовленнєву (володіння ними у тих видах мовленнєвої діяльності, які задіяні у перекладі) субкомпетенції. Кожна
(мовна та мовленнєва) із згаданих субкомпетенцій може, у свою чергу, бути розчленованою на відповідні складові.
Екстралінгвістична компетенція включає усі знання, що виходять за межі лінгвістичних та
перекладознавчих, тобто сюди відносяться будь-які фонові (енциклопедичні, тематичні, соціобікультурні тощо) і предметні
(інформація щодо поняттєвого складу певної галузі людської діяльності та міжпоняттєвих зв’язках) знання.
Нарешті стратегічна компетенція у нашій робочій моделі розглядається як надкомпетенція,
інтегроване уміння перекладати, що ґрунтується на координації решти компетенцій у процесі здійснення перекладацької
діяльності .
13. Види перекладу, що є невід’ємною складовою змісту та мети навчання

майбутніх перекладачів
Зміст навчання перекладу в чому визначається тими знаннями, вміннями і навичками, які
необхідні для створення у учнів професійної компетенції перекладача.
Як правило, фахова підготовка потенційних перекладачів у вузі здійснюється в рамках

курсу теорії та практики перекладу , метою якого є формування у студентів базових, а
також, частково, специфічних та спеціальних складових перекладацької компетентності,
під якою розуміють сукупність знань, умінь та навичок, які дозволяють перекладачу
успішно вирішувати свої професійні завдання.
До базових складових перекладацької компетентності належать знання, уміння та

навички, які тією або іншою мірою необхідні перекладачеві для здійснення всіх видів
перекладу (письмовий або усний переклад в одному зі своїх різновидів) і незалежно від
жанру тексту, що перекладається (науково-технічний, діловий, газетно-публіцистичний і
т.д.). До специфічних складових можна віднести знання, уміння та навички, необхідні в
одному або декількох споріднених видах перекладу (письмовому, зорово-усному, абзацно-
фразовому, послідовному, синхронному). Спеціальні складові перекладацької
компетентності - це елементи, необхідні при перекладі текстів конкретного жанру і стилю:
юридичних, економічних, науково-технічних, художніх, медичних і т. ін.
У найбільш загальному вигляді переклад можна розділити на усний і письмовий
Письмовий переклад:
 повний переклад (суспільно-політичний, галузевий, художній)
 переклад-анотація (тезисний виклад змісту оригіналу)
Усний переклад (суспільно-політичний, галузевий):
 переклад з аркуша
 абзацно-фразовий послідовний переклад
 синхронний переклад
Для усного перекладу обов’язковим компонентом є засвоєння перекладацького

скоропису.
14. Види перекладу, які доцільно включити до змісту й мети навчання майбутніх перекладачів.
Усний (послід., синхрон, шушотаж, переклад по скайпу), письмовий (різногалузевий)

Інші види:* усний переклад: усний переклад усного тексту: -послідовний перекладm-синхронний переклад-односторонній переклад
-двосторонній переклад -усний переклад письмового тексту
* письмовий переклад:-письмовий переклад письмового тексту-письмовий переклад усного тексту
 За галузями-художній переклад -науково-технічний переклад -суспільно-політичний переклад -військовий переклад
-юридичний переклад -побутової переклад
* неповний переклад - скорочений переклад - фрагментарний переклад - аспектний переклад - анотаціонний переклад - реферативний
переклад Наприклад, реферативний переклад у 5 – 10 і більше разів коротший за оригінал. Робота складається з таких етапів:·
ознайомлення з оригіналом; при потребі – вивчення спеціальної літератури· визначення в тексті основного й другорядного (відступи,
повтори, багатослівність, екскурси в суміжні галузі тощо);· перечитування основної частини, усування можливих диспропорцій,
нелогічності;· переклад основної частини, зв’язний і логічний виклад змісту оригіналу.
* традиційний (ручний, людський) переклад - переклад, виконаний перекладачем, який не є одночасно автором вихідного тексту;-
авторизований переклад (переклад оригінального тексту, апробований автором)
* машинний (автоматичний) переклад
* змішаний переклад
15. Диференційні ознаки усного і письмового перекладу та їх дидактичні наслідки.
У найбільш загальному вигляді переклад можна розділити на усний і письмовий. Між ними існує суттєва різниця. Якщо під час письмового
посередництва перекладач зазвичай має достатньо часу, аби користуватися словниками, іншими довідковими матеріалами і навіть проводити
консультації з фахівцями для вирішення проблем, пов’язаних з інтерпретацією тексту оригіналу, то в усному такої можливості немає. Тлумач
має прийняти рішення дуже швидко, не вдаючись до сторонньої допомоги. Звідси неважко зробити висновок, що для усного перекладу
надзвичайно важливу роль відіграють обсяг словникового запасу перекладача та його фонових знань стосовно якомога ширшого кола галузей
життя в усіх його проявах. Важливими є також наявність чітко сформованих навичок та умінь усного перекладу, зокрема володіння достатньо
широким спектром перекладацьких прийомів на різних рівнях мовної системи, задовільна дикція, високий темп мовлення та психологічна
стійкість.
При письмовому варіанті перекладу текст створений в більш-менш віддаленому минулому, тобто попередньо обдуманий, написаний і
ймовірно відредагований. Висловлювання, перекладне усно, як правило, виникає саме в даний момент, що не виключає наявність недоліків і
відсутність вивіреної структури.
Найважливішою відмінністю є те, що письмовий текст є закінченим твором. Він є статичною і незмінний. Усне висловлювання знаходиться в
розвитку, в динаміці, його продовження не завжди можна передбачити.
У разі необхідності текст можна переглядати, повертаючись вже допрочитаного. Перекладач не зобов’язаний спиратися на власну пам’ять для
виконання завдання. Усне висловлювання доводиться запам’ятовувати. Не всякий раз говорить можна попросити повторити.
Важливо й те, що письмовий текст повністю складається з словесного матеріалу. Перекладач не бачить, як він створюється. Усне
висловлювання складається зі слів, жестів та інших форм невербального матеріалу. Перекладач є свідком його виникнення.
Автор письмового тексту відділений від перекладача в часі і просторі, що дозволяє перекладачеві щодо об’єктивно, не емоційно підходити до
тексту. Перекладу можуть піддаватися історичні джерела багатовікової давності, літературні твори минулихроків, сучасні статті і т.д. При усному
перекладі виконавець безпосередньо взаємодіє з оратором або залучений в емоційну атмосферу, що відбувається. Звідси випливає ключова
відмінність усного перекладу від письмового – наявність суб’єктивного фактора.
Також потрібно враховувати, що письмовий переклад дозволяє використовувати словники, довідники та інші допоміжні інструменти. Усно
доводиться давати прийнятний переклад з першої спроби. Можливість використання словників зведена до мінімуму.
16. Письмовий переклад. Склад навчання, його етапи.
Письмовий переклад - це вид перекладу, в якому першотвір і друготвір у процесі перекладу виступають у вигляді письмово
зафіксованих текстів, тобто це перевираження письмового тексту, створеного однією мовою, у письмовий текст іншою мовою. Адже
переклад - не тільки нова інтерпретація оригіналу; він представляє оригінальний текст по-новому, вводить його в іншу культурну
систему, якій властиві інші орієнтири й точки відліку на осях координат. Тай самий переклад живе в цій новій системі координат
абсолютно самостійним життям, яке не завжди схоже на життя оригіналу.
Переклад традиційно трактується як один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, як дієвий спосіб
міжкультурної комунікації. Перекладні твори стають частиною національної літератури, сприяють її збагаченню й розвитку, а з
іншого боку, завдяки перекладам значно розповсюджуються літературні жанри й стилі, художні прийоми.
Отже, як би не прагнули національні літератури самоіндетифікуватися та зберегти свою самобутність, їх зближення
відбувається постійно, що дає змогу визнати уніфікацію літературного процесу в країнах, культурні контакти між якими зберегли
давню традицію.
При необхідності письмовий перекладач залучає різні допоміжні джерела інформації. які забезпечують йому фонові
знання про текст: словники. довідники, консультації з фахівцями.
Дослідники називають три основні ланки, які визначають зміст процесу перекладу:
1. Аналіз тексту оригіналу та осмислення змісту;
2. розуміння смислу повідомлення і формування на його основі тексту перекладу;
3. редагування створеного перекладу.
Навіть таке узагальнене тлумачення процесу перекладу побічно свідчить про надзвичайну складність навчання цьому виду
мовленнєвої діяльності, яка пояснюється двоїстим, рецептивно - репродуктивним, характером і, відповідно, складністю
психолінгвістичних процесів, властивих перекладу.
Зазвичай, перекладач здійснює повний письмовий переклад, реферативний або анотаційний переклад. Кожен із указаних
типів передбачає певні етапи перекладацької діяльності.
Так, при найширшому повному письмовому перекладі перекладач мусить дотримуватися таких правил:
1. Ознайомитися з оригіналом, уважно переглянувши його. Прочитати увесь текст, користуючись при потребі додатковими джерелами
інформації: словниками, довідниками, спеціальною літературою тощо.
2. Проаналізувати структуру тексту та пунктуацію;
3. Усвідомити точку зору автора
4. Написати чорновий варіант перекладу тексту, послідовно працюючи над логічно виділеними частинами першотвору.
5. Відредагувати переклад, прочитавши його мовчки, щоб ще раз перевірити якість, логіку викладу всього перекладу і внести необхідні
поправки. Треба пам'ятати, що редагування спрямоване на вдосконалення як змісту, так і форми (структури) письмового твору.
Реферативний переклад
Назва походить від слова "реферат" (від лат. - доповідаю, повідомляю).
Робота над реферативним перекладом складається з таких етапів:
1. попереднє ознайомлення з оригіналом, перегляд спеціальної літератури з метою вивчення термінології, уважне прочитання всього
тексту;
2. розмітка тексту за допомогою квадратних дужок для виключення другорядних частин і повторів (частини тексту, які підлягають
скороченню, беруться у дужки);
3. читання залишених місць і усунення можливих диспропорцій та незв'язності;
4. повний письмовий переклад частини оригіналу, що залишився поза дужками, яка повинна мати вигляд зв'язного тексту,
побудованого за тим же логічним планом, що й оригінал.
Анотаційний переклад - це вид перекладу, який полягає у складанні анотації оригіналу мовою перекладу.
Анотування (анотація від лат. - зауваження). Анотація - коротка характеристика книги, статті чи рукопису, їх ідейно-
політичної спрямованості, змісту, призначення, цінності тощо.
Анотація повинна надати читачеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна
книга тощо), про його побудову (які питання і в якій послідовності висвітлюються, до яких висновків приходить автор), про
призначення оригіналу (на якого читача розраховано), а також про обсяг оригіналу, якість викладу, актуальність, обґрунтованість
висновків та інших відмінностей першотвору. Різницею між анотацією і статтею чи книгою є характеристика оригіналу. Обсяг
анотаційного перекладу в порівнянні з оригіналом визначається або замовником, або редактором, або самим перекладачем залежно
від конкретних умов, однак анотації обсягом більше 500 друкованих знаків не роблять.
Стиль анотаційного перекладу книги або статті довільний і визначається лише завданням перекладача - дати коротку
характеристику першотвору.
17. Письмовий переклад. Склад навчання, навчальні та викладацькі настанови.
Письмовий переклад - це вид перекладу, в якому першотвір і друготвір у процесі перекладу виступають у вигляді письмово зафіксованих
текстів, тобто це перевираження письмового тексту, створеного однією мовою, у письмовий текст іншою мовою.
Переклад традиційно трактується як один із найважливіших шляхів взаємодії національних культур, як дієвий спосіб міжкультурної
комунікації. Перекладні твори стають частиною національної літератури, сприяють її збагаченню й розвитку, а з іншого боку, завдяки
перекладам значно розповсюджуються літературні жанри й стилі, художні прийоми.

Зазвичай, перекладач здійснює повний письмовий переклад, реферативний або анотаційний переклад. Кожен із указаних типів передбачає
певні етапи перекладацької діяльності.
3. Відредагувати переклад, прочитавши його мовчки, щоб ще раз перевірити якість, логіку викладу всьогоперекладу і внести необхідні
Реферативний переклад.
тексту;

Анотація повинна надати читачеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис, науково-популярна книга тощо), про його
побудову, про призначення оригіналу, а також про обсяг оригіналу, якість викладу, актуальність, обґрунтованість висновків та інших
відмінностей першотвору.
Стиль анотаційного перекладу книги або статті довільний і визначається лише завданням перекладача - дати коротку характеристику
першотвору.
Перекладацькі вправи поділяються на підготовчі (аналізують матеріал) та практичні (виконання
перекладу на усіх фазах: орієнтувальній, виконавчій,контролюючій). метою підготовчого етапу є
підготовка студента до анотативного і реферативного видів письмового перекладу, тобто точне і повне розуміння першоджерела, його аналіз та
осмислення. Оскільки умовою цих видів письмового перекладу є достатньо глибоке розуміння тексту, який сприймається.
Якщо брати до уваги зв’язок цілісності і можливості трансдукції/семантичного згортання тексту, то лише за умови розуміння виникає
можливість оцінити, що в тексті є головним, а що другорядним.
Підготовчий етап.Типи вправ: умовно.комунікативні, рецептивно'репродуктивні, вмотивовані, з частковим керуванням,без ігрового рольового
компонента,без опор, одномовні. Види вправ: формулювання головного наміру автора у кожному фрагменті
тексту, знаходження основної і другорядної інформації, складання переліку ключових слів,укладання глосарію термінів,знаходження
франкомовних відповідників поданих далі українських слів у тексті, визначення мовних особливостей
тексту оригіналу тощо.
Основний етап:
Формування навичок: Типи вправ: умовно'комунікативні, рецептивно'репродуктивні, рецептивно'продуктивні, з частковим керуванням,
вмотивовані, без рольового ігрового компонента, без/з опорами, двомовні. Види вправ: знаходження у мові перекладу відповідників виділених
у тексті оригіналу слів за допомогою словника, передача термінів мови перекладу за допомогою транскодування, переклад поданих слів та
словосполучень, складання плану тексту оригіналу мовою оригіналу і мовою перекладу, скорочення наступних фраз за рахунок слів, що дають
додаткову інформацію або уточнюють її тощо
Розвиток умінь. Типи вправ: умовно'комунікативні, рецептивно'репродуктивні, вмотивовані, з частковим керуванням, без рольового ігрового
компонента, без опор, двомовні. Види вправ: створення зв'язного тексту із окремих речень; власне анотативний/реферативний переклад статті,
визначення стратегії перекладу, обраної перекладачем тощо
Розвиток умінь редагування перекладу. Типи вправ: умовно'комунікативні, рецептивно'
репродуктивні,вмотивовані, з мінімальним керуванням, без/з рольовим ігровим компонентом, без опор, двомовні. Види вправ: порівняння
варіантів анотативного/реферативного перекладу статті; вибір найкоректнішого варіанта перекладу; виправлення помилок у тексті,перекладі
тощо
18. Письмовий переклад. Склад навчання, перекладацький аналіз.
Так, за видами мовленнєвої діяльності доцільно виділяти 1) перекладацький аналіз усного перекладу та 2) перекладацький
аналіз письмового перекладу.
Зрозуміло, особливістю усного аналізу є те, що він обмежується щільними часовими рамками та вимагає швидкого
реагування на специфіку реципієнта й визначення жанрової специфіки твору. Особливостями усного тексту, які можуть перебувати в
полі зору перекладача чи редактора, насамперед можуть бути: простий / складний синтаксис, обмежена / надлишкова кількість
підрядних структур, значна / незначна кількість власних імен, відсутність / наявність вузькоспеціалізованної лексики тощо. Проте
оскільки зазвичай повноцінно проаналізувати усне висловлення неможливо (навіть незважаючи на значний досвід і вроджені таланти
перекладача) хоча б за браком часу (за винятком деяких видів діяльності – наприклад, при викладанні перекладознавчих дисциплін),
очевидним є те, що в межах вишівського курсу потрібно особливу увагу звертати на перекладацький аналіз письмового тексту.
Без зауважень поділяючи погляди Л. Бархударова [1], який зазначав про наявність обов’язкових трьох етапів створення
письмового повідомлення (виявлення смислу → власне переклад → редагування), Ю. Камінський, керуючись власним баченням та
досвідом викладання дисципліни, наявними друкованими працями, що висвітлюють проблематику предмета, вважає за доцільне
виділити три основні види аналізу письмового тексту:
І. Передперекладацький (Pre-interpreting) аналіз тексту.
ІІ. Перекладацький (Interpreting) аналіз тексту.
ІІІ. Післяперекладацький (Post-interpreting) аналіз тексту.
Запропонований поділ дає змогу не тільки розмежувати в часі процеси аналізу, але й водночас розділити аналіз текстів
оригіналу (І, ІІ види) та перекладу (ІІІ вид аналізу).
передперекладацькийаналіз, який містить у собі коротку жанрово-стильову характеристику іноземного тексту (із
зазначенням специфіки текстів цього стилю), стислу інформацію про автора (якщо маємо художній текст), наявність невербальних
засобів комунікації (малюнки, схеми, таблиці тощо), аналіз екстралінгвальних чинників створення письмового повідомлення та ін.
Перекладацький аналіз тексту треба здійснювати на фонетичному, лексичному, граматичному та стилістичному рівнях.
Необхідно зауважити, що в перекладознавстві одиниці фонетичного рівня не часто є об’єктом наукового дослідження, проте
поступовий розвиток фонетичної семантики згодом може це змінити.
У межах післяперекладацькогоаналізу тексту доцільно виділити два вектора професійної діяльності:
1) редагування власного перекладу, для чого необхідні певні навички коректора та редактора, досконалий (або принаймні
достатньо високий) рівень володіння мовою реципієнтом
2) компаративний аналіз тексту оригіналу та тексту перекладу з метою виявлення наявних в останньому перекладацьких
трансформацій та визначення доцільності їх застосування автором перекладу.
Звісно, схема перекладацьких трансформацій (а уніфікованої її не існує) має бути чітко опрацьована зі студентами. Слід
зазначити, що в процесі редагування, укотре звертаючись до тексту оригіналу, здійснюється і корегування стилю тексту-реципієнта,
адже ідіостиль автора першотвору, у тому числі й гендерна маркованість одиниць тексту оригіналу, неодмінно повинні
враховуватись (насамперед під час аналізу та перекладу тексту художнього стилю)
19. Письмовий переклад. Склад навчання, аналітичний варіативний пошук.

тексту;

тощо.
При перекладі, важливим є аналітичний варіативний пошук оптимального співвідношення прийомів для вирішення проблем, що зосереджені
в основі певних фрагментів тексту оригіналу. Для цього перекладач визначає одиницю перекладу і обирає тип відповідника.
20. Письмовий переклад. Склад навчання, аналізи результатів перекладу та методика моделювання тексту рідною мовою.

тексту;

тощо.
Важливим методом дослідження в лінгвістиці перекладу служить порівняльний аналіз перекладу , тобто аналіз форми та змісту тексту
перекладу в зіставленні з формою і змістом оригіналу . У процесі перекладу встановлюються певні відносини між двома текстами на різних
мовах ( текстом оригіналу і текстом перекладу) . Зіставляючи такі тексти , можна розкрити внутрішній механізм перекладу , виявити
еквівалентні одиниці , а також виявити зміни форми і змісту , що відбуваються при заміні одиниці оригіналу еквівалентною їй одиницею тексту
перекладу. При цьому можливо і порівняння двох або кількох перекладів одного і того ж оригіналу .
Порівняльний аналіз перекладів дає можливість з'ясувати , як долаються типові труднощі перекладу , пов'язані зі специфікою кожного з мов , а
також які елементи оригіналу залишаються непереданими в перекладі . У результаті виходить опис " перекладацьких фактів " , що дає картину
реального процесу. Порівняльний аналіз перекладів як метод лінгвоперекладацького дослідження ґрунтується на припущенні , що сукупність
переказів , виконуваних у визначений хронологічний період , може розглядатися як результат оптимального вирішення всього комплексу
перекладацьких проблем при даному рівні розвитку теорії та практики перекладу. Застосування методу порівняльного аналізу перекладів увазі
також , що результат процесу перекладу відображає його сутність. Порівняльне вивчення перекладів дає можливість отримувати інформацію
про корелятивної окремих елементів оригіналу та перекладу , зумовлену як відносинами між мовами , які беруть участь у перекладі , так і поза
лінгвістичними чинниками, що роблять вплив на хід процесу перекладу . Додатковим методом отримання такої інформації може служити
опитування інформантів , в якості яких використовуються особи , що володіють необхідним двомовністю та досвідом перекладацької
діяльності . У процесі опитування інформанта пропонуються для перекладу відрізки оригіналу, що містять лексичні одиниці або синтаксичні
структури, що представляють певні перекладацькі труднощі.
Найчастіше перекладацькі рішення не відповідають принципам моделювання перекладу, або навіть прямо спростовуються ними. У цілому, як
показав аналіз фактичного матеріалу, адекватність перекладу залежить від професійного рівня перекладача, досвіду перекладів художніх
творів, від повноти естетичної реакції та наявності власної комунікативної інтенції, спрямованої на вичерпну передачу змісту оригіналу
відповідно з формальними особливостями і нормами мови, що перекладає.
У висновку підсумовуються основні положення роботи, узагальнюються отримані результати і підводяться підсумки проведеного дослідження.
Відзначається, що опис принципів моделювання перекладу і подальша розробка теоретичних моделей входять в ряд найважливіших завдань
перекладознавства.
21. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Підготовчі вправи.
У процесі письмового перекладу можна виділити три етапи: аналіз ТО, створення ТП та його редагування, тож і організація
навчання письмового перекладу розгортається у цих трьох напрямках.
Також доцільно нагадати про вміння, що виходять за межі трьох етапів і можуть розвиватися на будь-якому з них у
підготовчих вправах. До них відносять:
вправи на одномовне перефразування речень ТО та його надфразових єдностей – для розвитку вміння відходити від
форми ТО та попередження буквалізму, характерного для видів перекладу, де ТО постійно знаходиться перед очима студентів;
вправи на одномовну компресію ТО;вправи на пошук головної й другорядної інформації ТО, а також його ключових
слів – для розвитку здатності позбавлятися мовної надмірності ТО й залишати головну інформацію;
вправи на одномовну антиципацію (прогнозування) елементів, видалених із фрагментів ТО або схожих на нього
інших текстів – для розвитку механізму імовірнісного прогнозування;
вправи на складання поняттєвих схем певної галузі (складаючи поняттєві схеми, студенти включають до них назви
згаданих понять мовою оригіналу й підбирають їх еквіваленти мовою перекладу, складаючи таким чином двомовні термінологічні
словники у конкретній галузі, готуючись до наступного етапу роботи з ТО й розширюючи власний словниковий запас) – задля
засвоєння предметних знань;
Вправи на попереднє знайомство з термінологією 1) вивчіть ТО, складіть схему його головних понять, а також перелік
термінів, що їх позначають у МО та МП; 2) складіть словник термінів, що позначають головні поняття відповідної сфери (галузі).
завдання на проведення інформаційного пошуку – для складання предметних схем та сприяння удосконаленню навичок
роботи з різними типами довідкових джерел
Як випливає з викладеного вище, у підготовчих вправах формуються навички одномовної компресіі, перефразування та
антиципаціі (прогнозування), а також удосконалюються навички роботи з різними типами довідкових джерел. Якщо є можливість
залучати відповідних фахівців, то тут наявна також нагода розвивати спроможність консультуватися у спеціалістів, хоча технічно
згадане вміння простіше формувати при вивченні відповідних предметів навчального плану
22. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Навчання аналізу тексту оригіналу.
навчання письмового перекладу розгортається у цих трьох напрямках. Розглянемо етап аналізу ТО. Деякі автори підрозділяють етап
аналізу ТО на подальші складові. У двох підходах цей етап розбивається на три підетапи, однак їх зміст дещо різниться. У першому з
них згадані складові називаються завданнями:
перекладацький аналіз і розуміння ТО (завдання 1)
інформаційно-довідковий пошук (завдання 2)
вибір стратегії перекладу (завдання 3).
У другому підході до змісту підетапів входять: розуміння семантичного змісту ТО; розуміння концептуальної програми
автора ТО; прогнозування можливих когнітивних і культурних труднощів розуміння адресатом згаданої програми.
Незважаючи на зовнішню відмінність, перелік умінь цього етапу в усіх моделях загалом досить подібний. До змісту
навчання на етапі перекладацького аналізу ТО доцільно включити формування таких умінь та засвоєння відповідних знань:
1) Уміння розуміти й тлумачити ТО, з урахуванням норм мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв МО;
2) уміння аналізувати ТО: розпізнавати типи текстів та мету їх авторів; аналізувати чинники, що впливають на переклад
(інтенція автора тексту; обставини створення останнього; адресати; тип інформації, закладений у ТО; її щільність; жанр; лінгвістичні
й структурні особливості ТО; співвідношення обсягу предметних та інших знань автора та адресата; правила, традиції й норми
спілкування в МО і МП у відповідній сфері; наявність та характер імплікатур у ТО; соціолінгвістичні та лінгвістичні особливості МО
і МП у відповідних сферах тощо);
З) уміння виділяти найважливіші елементи ТО (визначати головну та другорядну інформацію ТО, а також ключові слова;
розпізнавати домінуючу й додаткову функції та Їх експліцитні й імпліцитні маркери; визначати комунікативну цінність конкретного
елементу ТО; розпізнавати елементи ТО, мовна цінність яких нейтралізується у конкретній ситуацій;
4) уміння мобілізації наявних предметних знань, що пропонується деякими авторами, є логічним для навчання перекладу у
сфері професійної комунікації, оскільки студенти у цьому випадку мають солідну підготовку з відповідної спеціальності. При
навчанні ж галузевого перекладу на перекладацьких відділеннях філологічних факультетів доцільніше вести мову переважно про
засвоєння таких знань, оскільки останніх студентам типово бракує;
5)уміння використовувати зовнішні ресурси (консультації спеціалістів, носіїв МП, перекладачів, використання довідкових
джерел тощо);
6) уміння розпізнавати потенційні перекладацькі проблеми при сприйманні ТО і шукати попередні варіанти їх вирішення на
різних рівнях мовної та мовленнєвої систем;
7) уміння розробляти послідовність перекладацьких дій для подолання згаданих проблем й обґрунтовувати вибрану
стратегію перекладу (деякі дослідники відносять це уміння до етапу породження ТП).
23. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Етап створення тексту перекладу.
навчання письмового перекладу розгортається у цих трьох напрямках. Розглянемо етап створення тексту перекладу.
Цей етап називають також синтезуючим, фазою породження ТО, перекладацьким тренінговим чи фазою здійснення. Як і у
випадку з попереднім етапом, певні дослідники підрозділяють етап породження ТО на складові. Наприклад деякі автори виділяють
чотири його підетапи:
1) розробка стратегії перекладу; 2) пошук еквівалентів (розробка першого варіанта перекладу шляхом руху від одного
фрагмента ТО до іншого); З) породження ТП (об'єднання фрагментів у ТП, забезпечення такого рівня його надлишковості й
експліцитності, що забезпечить реалізацію інтенції автора ТО і буде одночасно достатнім для адресата ТП), 4) редагування ТП
(перевірка ступеня реалізації інтенції автора ТО й прийнятності ТП у цільовій культурі).
Останній підетап доцільніше розглядати як окремий етап редагування ТП. Інші дослідники виділяють усього два підетапи,
зміст яких, якщо абстрагуватися від першого та останнього підетапів попередньої моделі, приблизно збігається із змістом її підетапів
2 і 3. Як і на попередньому етапі, підетапи у даному підході називаються завданнями: до змісту завдання 1 входить термінологічний
пошук, а до завдання 2 – переключення з МО на МП і переклад ТО. Решта дослідників експліцитно складові даного етапу не
виділяють.
До змісту навчання на етапі породження ТО доцільно включити формування таких умінь та засвоєння відповідних знань:
1) встановлення значень невідомих лексичних одиниць у ТО;
2) пошук контекстуальних відповідників одиниць МО у МП;
З) створення нових термінів;
4) використання зовнішніх ресурсів з метою інформаційного пошуку, добування екстралінгвістичних знань для розуміння
ТО, визначення стратегій його перекладу та реалізації останнього;
5) аргументування правильності певного варіанта перекладу лексичних одиниць ТО;
6) відходу від буквалізму за рахунок переходу в обох мовах від поверхневої структури до глибинної і навпаки;
7) дотримання обраної стратегії перекладу;
8) побудови ефективної тема-рематичної перспективи викладу, тримаючи у полі зору текстову ретроперспективу;
9) адекватного вибору жанру ТП і засобів його реалізації;
10) розв'язання перекладацьких проблем, вибору адекватних способів перекладу й правильного застосування його технічних
прийомів;
11) створення різних варіантів ТП стосовно одного й того ж ТО;
12) перебору й відсіювання проміжних варіантів ТП;
13) побудови синонімічних рядів граматичних структур і лексичних одиниць та вибору з них тих, що найкраще
задовольняють вимоги конкретного контексту;
14) визначення та здійснення ступеня необхідної адаптації ТП, із урахуванням різноманітних розбіжностей між автором ТО
та адресатами ТП;
15) долання труднощів, пов'язаних з лексичними, граматичними, фразеологічними та стилістичними особливостями МО.
24. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу та формування навичок письмового перекладу.
Головним шляхом опанування професії перекладача є перехід від знань – до умінь, та від умінь – до навичок. З точки зору
методики необхідно, щоб уміння, сформовані у майбутніх перекладачів на базі теоретичних знань, створювали такий міст, який
дозволяє уникнути розриву між теоретичним так практичним курсом, що є типовим у процесі підготовки студентів у вітчизняних
навчальних закладах. Головним завданням у процесі формування перекладацької компетенції є оволодіння навичками якісного та
швидкого оформлення перекладацьких завдань, що включають навички сучасних інформаційних технологій.
Серед лексичних знаходимо навички вибору моноеквівалентних та поліеквівалентних відповідників; передачі
безеквівалентної лексики, хибних друзів перекладача; власних імен, власних назв, географічних назв; вибору способу перекладу;
застосування транскодування для утворення нових термінів; вживання калькування для утворення нових термінів; встановлення
контекстуального значення слова; передачі атрибутивних словосполучень; застосування лексичних (транскодування, калькування,
конкретизація, генералізація) і лексико-граматичних трансформацій (антонімічний переклад. описовий переклад, компенсація).
Фразеологічні включають навички передачі фразеологічних одиниць та сталих словосполучень, а граматичні - вибору способів
передачі значення граматичних форм і структур ТО в ТП (модальність, доконаність/ недоконаність тощо), застосування граматичних
трансформацій (дослівний переклад, членування речень, об'єднання речень, граматичні заміни (транспозиція).
У підготовчих вправах формуються навички одномовної компресії, перефразування та антиципації (прогнозування), а
також удосконалюються навички роботи з різними типами довідкових джерел. Якщо є можливість залучати відповідних фахівців, то
тут наявна також нагода розвивати спроможність консультуватися у спеціалістів, хоча технічно згадане уміння простіше формувати
при вивченні відповідних предметів навчального плану або під час перекладацької практики.
25. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Спрямованість занять з навчання письмового перекладу.
Підготовка кваліфікованих фахівців-перекладачів з англійської мови – полягає у тренінгу письмового перекладу на

матеріалі текстів одного типу або за однією тематикою (економічні, ділові, науково-технічні), поширенні знань з проблем перекладу
та способів їх подолання. Основною метою програми з практичного курсу перекладу (ПКП) є формування у студентів
перекладацької компетенції (ПК), а поставлена задача, в свою чергу, передбачає розробку відповідних комплексів вправ. Необхідно
зазначити, що формування письмової компетенції у перекладі базується на тлі формування загальної перекладацької компетенції,
таким чином спирається на принципи послідовності, системності та інтегрованості і носить характер незавершеності.
Методика такого навчання загалом грунтується на поширеній схемі, суть якої зводиться до наступного. Студенти
виконують переклад удома, а в класі проводиться його аналіз за такими етапами: 1) прослуховування варіантів перекладу різних
стyдентів; 2) критичний аналіз помилок; 3) відпрацювання оптимального варіанта перекладу; 4) підсумковий аналіз викладача
перекладу усього тексту. Очікується, що в процесі такої роботи у свідомості стyдентів поступово формуються підходи як до
інтерпретації тексту загалом, так І до розв'язання його найбільш типових локальних труднощів (граматичних, лексичних,
фразеологічних, стилістичних тощо). Деякі автори наполягають, аби після завершення обговорення різних варіантів перекладу
речення і тексту в цілому студенти обов'язково записували той варіант перекладу, який затвердив викладач. Більше того,
рекомендується, щоб на ступному занятті студенти перекладали цей же текст з аркуша, і при цьому вони повинні не тільки точно
відтворити варіант перекладу, затверджений викладачем на по- передньому занятті, а ще й відповісти на всі запитання викладача
стосовно синонімів, відомості про які наводилися у коментарі викладача до перекладу.
Однак при навчанні перекладу метою е формування двомовної міжкультyрної мовленнєвої компетенції, а отже, й перевагу
слід віддавати методам, що забезпечують присутність обох мов у навчальному процесі. Семантизацїя за допомогою контексту є
можливою й корисною для розвитку контекстуальної догадки, яка є одним із найпотyжніших ресурсів перекладача (особливо в
усному перекладі, однаку будь-якому контексті перекладач шукає смисловий еквівалент у МП, а не просто здогадується про зміст
слова чи слoвосполучення. Загалом складається враження, що при розгляді питання про шляхи семантизації в методиці навчання
перекладу спостерігається змішування відповідальності й методів різних навчальних дисциплін, уданому випадку - навчання
іноземної мови й навчання перекладу.
26. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Етап редагування тексту перекладу.
Незважаючи на те, що письмовий переклад існує протягом багатьох століть, а вивчення іноземних мов шляхом використання
перекладу – більше двох століть, методика навчання письмовому перекладу змінилася несуттєво і вимагає вдосконалення.
На думку лінгвістів, навчання перекладу лише шляхом пошуку лексичних та граматичних еквівалентів в мові оригіналу та
перекладу пояснює, чому студенти часто нездатні зрозуміти та відтворити певний матеріал, адже зміст речення або тексту не є сумою
значень окремих лексичних одиниць.
при підготовці перекладачів недостатньо уваги приділяється вивченню жанрових особливостей перекладу. Так, наприклад, в
Будапештському університеті технології та економіки ще у 1992 році був запроваджений курс професійної документації, метою
якого було навчання як технічному, так і академічному перекладу та розширення професійних горизонтів студентів.
Особливої уваги потребує навчання студентів перекладу юридичних документів, тому що кожна країна має свою
юридичну систему, і навіть країни, які мають єдину державну мову, наприклад, англійську, користуються різною юридичною
термінологією. оригінал відповідає юридичній системі та термінології однієї країни, а переклад призначений для людей з іншою
юридичною системою. Таким чином, перекладачі мають досконало володіти юридичною термінологією мови оригіналу та мови
перекладу, мати відповідну академічну освіту та досвід роботи перекладача.
розгядаючи традиційні методи навчання перекладу, можна виокремити наступні методи:
- навчання перекладу у специфічній галузі, яке починається з вивчення лексичних одиниць та їх еквівалентів у мові
перекладу з поступовим переходом до складних граматичних структур;
- аналіз тексту і переклад, результатом якого є визначення особливостей тексту і принципів його структури;
- виявлення всіх існуючих еквівалентів у мові перекладу;
- оцінювання різних варінтів перекладу під керівництвом викладача.
Редагування тексту – це своєрідний вид літературної діяльності, який визначають як перегляд (аналіз, контроль) і
виправлення повідомлень. Процес редагування полягає у перевірці інформації з метою удосконалення або виправлення її структури,
змісту, відповідності, завершеності, логічної послідовності, методів презентації. Це останній етап перекладацького процесу.
Редагування перекладу, тобто вдосконалення вже існуючого його варіанту, буває двох типів. По-перше, це авторське
редагування, коли редактором свого тексту виступає сам перекладач. Подруге, це редагування готового тексту, яке здійснює інша
людина, тобто редактор. На жаль, для забезпечення перекладу високої якості не достатньо лише авторського редагування.
Авторське редагування не відрізняється нічим істотним від пошуків нових варіантів у процесі перекладу. Проблема полягає в тому,
що перекладач не може дати адекватну, об’єктивну оцінку свого тексту, йому важко уявити механізми сприйняття, які будуть у
реципієнтів, лише тому, що він є автором тексту. Редактор завжди є першим реципієнтом повідомлення і наче випробовує його
сприйняття на самому собі. Редагування повідомлення редактором-професіоналом є об’єктивно необхідним та обов’язковим. Із
цього, звичайно не випливає категоричне заперечення можливості саморедагування. Саморедагування, здійснене автором, та
редагування того ж повідомлення редактором-професіоналом, повинні доповнювати одне одного, адже обидва види правок
спрямовані на поліпшення якості тексту, досягнення його довершеності.
Редагування має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування – це послідовність процедур, які дають змогу
відшукати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправити їх. Редагування складається з двох повністю
рівноправних процедур – аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) тексту. Стосовно цих процедур можна сказати, що
аналіз (контроль) – це процедура пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція) – це
процедури видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю.
Виділяють три аспекти перекладу, які потрібно перевірити редактору:
• ступінь формальної відповідності оригіналу тексту,
• ступінь формальної відповідності у кінцевій мові,
• ступінь смислового навантаження та прийнятності для цільової аудиторії.
Процес редагування та перевірки можна поділити на такі етапи:
1) ознайомлення з текстом оригіналу та перекладу, що включає в себе сканування тексту, яке спрямоване на визначення
тематики, стилістичних особливостей, якості вжитої у документі мови; ідеї щодо можливостей покращення тексту.
2) звірення тексту перекладу з вихідним текстом, а це послідовна, ретельна перевірка відповідності кожного слова, кожної
фрази перекладу вихідному тексту, єдності використаної термінології, логіки викладу, а також порівняння смислового значення.
Даний етап включає в себе роботу зі словниками, довідниками, мережею Інтернет, консультації колег та спеціалістів тієї чи іншої
галузі. Редактору необхідно мати лист для нотаток, де б зазначались власні назви, термінологія, а також помилки та виправлення, що
дасть змогу забезпечити однорідність вжитої термінології.
3) внесення смислових і стилістичних правок; перевірка тексту на наявність граматичних, орфографічних, пунктуаційних,
синтаксичних та ін. помилок. Виправити помилку недостатньо, адже необхідно узгодити все речення, перевірити його завершеність,
не забувати при цьому про індивідуальний стиль перекладача.
4) завершальний етап - порівняння попереднього тексту з його новим варіантом, остаточна перевірка тексту.
Редакторська праця потребує великого вміння, досвіду й такту. Перед редактором постають два завдання – перевірити текст
на наявність помилок і, разом з тим, виявити виняткову чутливість до творчого почерку перекладача. Порушувати манеру
авторського письма і не враховувати стильових особливостей викладу не можна.
27. Жанрові особливості письмового перекладу. Наукові і технічні тексти.
Вибір того чи іншого засобу перекладу залежить, головним чином, від функціонального стилю, до якого належить текст
оригіналу, адже будь-яка мова характеризується стилістичною диференціацією, кожен стиль має свої підстилі та жанри, які, в свою
чергу, мають свої лексичні та граматичні особливості. Отже, типи текстів визначають підхід та вимоги до перекладу, впливають на
вибір засобів і визначення рівня еквівалентності перекладу оригіналу.
Не існує чіткої єдиної жанрово-стильової класифікації текстів через взаємопроникнення мовних засобів, але у процесі
перекладу головне – визначити функціональну домінанту тексту, тобто комунікативну ціль твору, тип інформації, яка закладена в
тексті і яку необхідно зберегти. Загалом тексти поділяють на два типи: ті, що виконують функцію повідомлення –інформативні,
орієнтовані на зміст ( наукові, офіційно-ділові), та ті, що мають естетичну, експресивну функцію і орієнтовані на форму (тексти
художньої літератури).Зважаючи на функції мови, письмові стилі мови виділяють функціонально-стильові типи текстів (що мають
письмову форму):науково-технічні, офіційно-ділові, суспільно інформативні, художні, які мають свої підстилі та жанри.
При перекладі науково- технічного тексту перекладач користується прямими відповідниками. При перекладі
текстухудожньої літератури – може удаватися допрямих відповідників, чи вільної інтерпретаціїпри передачі експресивної
інформації,особливо, у разі перекладу поетичного твору.
Унаслідок різнорідності галузей науки та освіти тексти наукового стилю мають свої підстилі: власне науковий (із жанрами
текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, курсові та дипломні роботи, тези), які, в свою чергу, поділяються на науково-
технічні та науково-гуманітарні тексти; науково-популярний, науково навчальний(підручники, лекції), але всі вони існують
переважно в письмові й монологічній мові. Науково-технічний текст – це цілісний мовленнєвий вислів, що відноситься до певної
соціально обмеженої сфери людської діяльності, він характеризується прозорістю змісту, стислістю контексту, настановою на логіку,
відсутністю підтексту, відсутністю емоційної забарвленості. Процес перекладу є дуже складним через наявність великої кількості
неоднозначних термінів, різного виду скорочень, через національну варіативність термінів та відсутність перекладацьких
відповідників у випадку неологізмів, беручи до уваги, що науково-технічна лексика є найбільш рухомою та змінною частиною
словникового складу мови.
Переосмислення слів повсякденної мови є засобом створення нових термінів. Слова, які належать до лексики повсякденної мови та
мають номінативну функцію терміна можуть бути джереломтруднощів при перекладі. Будь-який науковий текст характеризується
певною повторюваністю термінів, тому дуже важливо при перекладі незнайомого та відсутнього в словниках терміну або
термінологічного сполучення, врахувати і співставити всі випадки його вживання в даному тексті і лише потім спробувати з ясувати
значення терміну шляхом ознайомлення зі спеціальною літературою зданого питання.
28. Особливості організації навчання усному перекладу. Проблеми вправ для навчання УП.
Методика викладання перекладу є ще досить недостатньо дослідженою областю педагогіки. До недавнього часу студенти і
перекладацьких, і педагогічних спеціальностей факультетів іноземної мови готувалися на практично ідентичних методичних
підходах. В той час як професія перекладача, і особливо на сучасному етапі розвитку нашої держави, вимагає особливих і одночасно
абсолютно універсальних навичок та вмінь, необхідних у всіх видах перекладу.
Одним із питань, що потребують спеціального дослідження й експериментальної перевірки, є система вправ для розвитку
навичок та умінь усного послідовного перекладу (УПП) з опорою на систему перекладацького скоропису (ПС). Ця проблема є
актуальною, бо, з одного боку, науково обґрунтована система вправ сприяла б підвищенню ефективності навчання УПП, а з іншого –
на сьогодні така система практично відсутня. В останні роки з’явилася низка праць, які містять спроби розробити перелік видів вправ
для навчання перекладу як спеціальності. Наприклад, Алексєєва І. С., Гавриленко Н. Н., Соколова В. В. запропонували вправи для
навчання усного послідовного двостороннього перекладу.
Також дослідниця Ганічева Т. В. розробила комплекси вправ для навчання УПП (абзацно-фразовий його вид), автори праць
Комиссаров В. Н. і Латышев Л. К. запропонували загальні передумови для навчання перекладу. Однак з різних причин, в основному
через неодностайність сучасних науковців щодо визначення компонентів перекладацької компетентності, навичок й умінь в УП,
такий перелік у згаданих дослідників не склався у цілісну систему вправ для навчання усного перекладу .
29. Особливості організації навчання усному перекладу. Підготовчі вправи.
Система навчання усного перекладу (УП) розпадається на підсистеми для навчання перекладу з аркуша, абзацно-фразового,
послідовного та синхронного перекладу. Кожна з цих підсистем включає по три дальші підсистеми відповідно до характеру дій
та операцій,оволодіння якими передбачається в межах кожної з них. До змісту першої підсистеми (підготовчі впра-ви) входить
оволодіння діями й операціями, які є необхідними для здійснення перекладу, але не включають його (наприклад, мнемічні дії,
дикція тощо). Метою вправ другої підсистеми є формування перекладацьких навичок, а третьої – розвиток перекладацьких умінь.
Перша підсистема (підготовчі вправи і завдання) включає в себе такі групи. Група 1А, яку при-значено для оволодіння перекладацьким
скорописом (на рівнях слова, словосполучення чи абзацу),включає три типи завдань. Тип 1А-1, що призначено для розвитку навичок смислової
орієнтації (яка ґрунтується на механізмі сегментування ТО), може включати такі види як 1А-1 (1) – для формування навичок розпізнавання
головної інформації ТО,1А-1 (2) – для розвитку здатності ідентифікуватиключові слова в тексті тощо.Метою завдань типу 1А-2 є оволодіння
принци-пом вертикального запису у ПС. В межах цього типу можуть застосовуватися різні види завдань,залежно від типу логічного зв’язку
(синтаксична структура), на якому ґрунтується відповідне висловлювання. Наприклад, вид 1А-2 (1) може бути призначено для навчання
запису умовних, а вид 1А-2 (2) –допустових речень тощо.Завдання типу 1А-3, які призначено для забезпечення щільності записів студентів,
включають численні їх види, ціллю яких є розвиток здатностідо раціонального скорочення слів (вид 1А-3 (1),доречного застосування символів
(вид 1А-3 (2),абревіатур (вид 1А-3 (3), поєднання символів(вид 1А-3 (4), запису логічного зв’язку понять у ТО(вид 1А-3 (5) тощо. Усі
завдання групи 1А викори-стовуються спочатку із зоровою опорою на ТО,а потім – при його сприйнятті на слух.Група вправ 1Б, метою якої
є формування навичок інформаційної переробки ТО, включає різноманітні їх типи, відповідно до навички, яка в кожній із них формується.
Наприклад, тип 1Б-1 використовується для формування навичок компресії ТО;тип 1Б-2 – для оволодіння діями з метою розширення обсягу
експліцитної інформації ТО (наприклад, розгортання імплікатур ТО за рахунок описуючи додавання необхідної інформації), тип 1Б-3 – для
формування навичок трансформації. Кожен із цих типів, у свою чергу, може розпадатись на відповідні види. Наприклад, останній тип (1Б-3)
може включати такі види як 1Б-3 (1) (лексичні трансформації),1Б-3 (2) (синтаксичні трансформації) 1Б-3 (3) тощо. До складу групи 1В (для
розвитку психологічних механізмів, важливих для здійснення УПП)входять кілька типів вправ. Зокрема, тип 1В-1 призначено для розвитку
мнемічних можливостей студентів, тип 1В-2 – імовірнісного прогнозування,тип 1В-3 – синхронізації двох видів мовленнєвої діяльності в
умовах їх одночасного здійснення. Кожен із згаданих типів розпадається на види, зокре-ма, тип 1В-1 може включати такі види як 1В-1 (1)
(запам’ятовування смислових блоків ТО), 1В-1 (2) (запам’ятовування логічних зв’язків між смисловими блоками ТО), 1В-1 (3)
(запам’ятовування прецизійної інформації). У свою чергу, видами вправ типу 1В-2 можуть бути завдання на заповнення пропусків у
реченнях (вид 1В-2 (1) або абзацах (вид1В-2 (2) тощо. Тип 1В-3 може містити такі види як 1В-3 (1) – одночасне аудіювання ТО і його запис, вид
1В-3 (2) – одночасне зчитування ідеографічних записів і озвучення тексту тощо.Група вправ 1Г має на меті забезпечити привабливі
характеристики зовнішнього оформлення говоріння студентів. До її складу входять вправи типу 1Г-1 (для формування навичок дикції) та
1Г-2(для забезпечення навичок плавного говоріння).Відповідно перший тип може включати такі види як 1Г-1 (1) – для розвитку
артикуляційних навичок, 1Г-1 (2) – для розвитку просодичних навичок,а другий – 1Г-2 (1) (для підтримання сталого темпу мовлення), 1Г-2 (2)
(для уникнення невмотивованих пауз), 1Г-2 (3) (для уникнення повторів), 1Г-2 (4) (для заповнення пауз природними мовленнєвими
формулами) тощо.
30. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для формування навичок та розвитку умінь, спільних для всіх
видів усного перекладу.
Зміст усіх вправ другої підсистеми (для формування навичок), на відміну від першої (підготовчі вправи), передбачає
переклад. Група 2А, яку при-значено для формування навичок лексико-синтаксичного і просодичного варіювання, включає типи 2А-
1 (для розв’язання нестереотипних лексико-фразеологічних проблем) та 2А-2 (для формування навичок перекладацьких
трансформацій). Перший тип включає, вид 2А-1 (1), де передбачено оволодіння різноманітними лексичними замінами
(контекстуальна й синонімічна заміни, описовийта антонімічний переклад тощо). Змістом вправи виду 2А-1 (2) є оволодіння
фразеологічними замі-нами (утворення квазі фразеологізмів у випадку відсутності відповідників або аналогів у МП). Тип 2А-2
включає такі види вправ як 2А-2 (1), призначений для формування навичок здійснення лексичних трансформацій (генералізація,
конкретизація,додавання, вилучення і перестановка слів тощо),та 2А-2 (2) – для закріплення синтаксичних трансформацій.Група
вправ 2Б, яку націлено на формування патернів переносу (див. визначення вище), містить принаймні три типи вправ. Тип 2Б-1, що
призначено для формування патернів синтаксичного переносу, включає вид 2Б-1 (1), де студенти навчають-ся калькування структури
речення в ТО і засвоюють обмеження щодо застосування цього перекладацького прийому, а також вправи виду 2Б-1 (2),метою яких є
засвоєння клішованих відповідників деяких синтаксичних структур, типових для певного жанру в обох мовах.Тип 2Б-2, змістом
якого є формування патернів лексичного переносу, містить вправи виду 2Б-2 (1) –для засвоєння відповідників у двох мовах на
рівнях слова й словосполучення, а також вид 2Б-2 (2) – для навчання способів передачі прецизійної інформації і власних назв за
допомогою перекладу, різних видів транскодування тощо.У вправах типу 2Б-3 формуються патерни фразеологічного переносу, вид
2Б-3 (1) призначено дляпередачі фразеологізмів МО за допомогою аналогів у МП, а вид 2Б-3 (1) – для згаданої передачі із
застосуванням відповідників у МП.Зміст групи вправ 2В передбачає формування навичок зовнішнього оформлення говоріння
студентів і включає такі самі типи й групи вправ, що й група вправ 1Г у підсистемі 1 (підготовчі вправи),однак, на відміну від
останніх, в другій підсистемі вони виконуються у двомовному режимі, тобто неізольовано, а інтегровані в єдиний акт перекладу,що
включає як сприймання фрагмента ТО із відповідним записом, так і його озвучення в ТП з опо-рою на такі записи.Група 2Г, що має
на меті формування навичок переключення, включає тип 2Г-1 (для навчанняпереключення з МО на МП) та тип 2Г-2 (для
оволодіння міжсеміотичним переключенням (з природної мови на ідеографічне письмо і навпаки).Нарешті вправи групи 2Д
призначені для розвитку швидкісного перекладу, який розглядаєтьсяне як мета навчання УПП (оскільки в цьому видіперекладу не
рекомендується надто високий темпозвучення ТП), а як засіб забезпечення запасуміцності на випадок виникнення
надзвичайних обставин.
31. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для навчання перекладу з аркуша.
На додачу до розвитку уміння високої швидкості читання ТО в межах дисципліни “Практика усного та писемного
мовлення”, дослідники рекомендують також вводити й спеціальні вправи для удосконалення цього уміння під час занять із практики
перекладу. Зокрема, рекомендуються такі вправи: читання тексту вголос за диктором, намагаючись вкластися у паузи; читання
тексту, надрукованого у вузькій колонці: 1) намагаючись робити не більше 1–2 фіксацій на рядок з наступним переказом; 2)
дивлячись у центр рядка з наступним викладом головних питань, що містяться в тексті; читання тексту рядок за рядком, пересуваючи
аркуш паперу, який закриває всі інші рядки з наступними відповідями на запитання наприкінці тексту.
З метою розвитку уміння синхронізації сприймання ТО (в умовах його високої швидкості) і породження ТП
рекомендуються вправи на формування здатності розуміти мовлення однією мовою, одночасно з промовлянням іншою мовою.
Такими вправами, за даними досліджень, можуть бути: 1) читання ТО про себе з одночасним рахуванням вголос (спочатку рідною, а
потім іноземною мовами) з наступним переказом ТО рідною мовою; 2) послідовний переклад з аркуша по реченнях (речення
виводяться на екран по одному, аби студенти не бачили наступне) з часовими обмеженнями (як тільки студент починає переклад,
речення зникає з екрана і він перекладає його по пам’яті); 3) синхронний переклад з аркуша по реченнях (зміст аналогічний
попередній вправі, різниця: під час перекладу речення по пам’яті на екрані виникає наступне речення, а по закінченні перекладу
попереднього речення текст наступного речення прибирається з екрана і, таким чином, забезпечується синхронізація промовляння
ТП із сприйманням і пошуком перекладацьких рішень).
З метою розвитку вмінь швидкого сприймання й осмислення ТО та орієнтування в ньому рекомендуються вправи для
формування навички сегментації тексту. Зміст згаданих вправ може зводитися до таких дій: 1) читаючи ТО про себе, в обмежений
час розділити його на синтагми з наступним переказом рідною мовою; слухаючи ТО і спираючись на його друкований варіант,
перекласти синтагму, речення чи цілий абзац за сигналом викладача.
Нарешті для формування навичок подолання міжмовної інтерференції, у даному випадку, відходу від буквального
перекладу, який є характерною рисою саме перекладу з аркуша, зважаючи на зорову опору на ТО, рекомендуються вправи на
переклад окремих речень або тексту по реченнях без зорової опори або із зоровим випередженням, наприклад: прочитайте речення
вголос і перекладіть його, не дивлячись у текст; прочитайте речення про себе і перекладіть його без зорової опори; в обмежений час
прочитайте абзац і перекажіть його; прочитайте речення про себе і, перекладаючи його, почніть читати наступне речення тощо.
Вправою на оволодіння перекладацькими еквівалентами є введення перекладацьких відповідників списком за принципом
“слово МО — слово МП”. Іншими прикладами вправ для формування навичок вживання найуживаніших перекладацьких
відповідників є заучування стандартних фраз за комунікативними категоріями (звернення, вітання, вираження подяки тощо);
двотактні і чотиритактні вправи (прослухайте — перекладіть — прослухайте “ключ” (правильний варіант) і перевірте себе —
повторіть правильний варіант); диктант-переклад (списків слів, словосполучень, крилатих виразів, прецизійних слів); закріплення
синтаксичних еквівалентів (попередньо вивчаються моделі переходу від синтаксичних структур МО до структур МП, потім викладач
читає, а студенти перекладають); комплексне закріплення лексичних та синтаксичних відповідників (проводиться на матеріалі
надфразових єдностей).
Для формування навички імовірнісного прогнозування найчастіше пропонуються вправи на переклад ТО з купюрами.
Деякі дослідники намагаються урізноманітнити цей процес, пропонуючи вправи на рівні слів та словосполучень (назвіть слова, які
можуть вживатися з даними іменниками, дієсловами тощо; прочитайте про себе ТО, закривши останні 4–6 літер у кожному рядку, і
перекажіть його зміст; заповніть пропуски в ТО словами, що підходять за змістом, і перевірте себе по ключу) та на рівні речень
(знайдіть завершення кожного речення, вибираючи з 3–4 варіантів; виберіть з кількох речень те, яке могло б іти за реченням-зразком;
закінчіть речення за смислом і перевірте себе по ключу).
Для формування пов’язаної з імовірнісним прогнозуванням навички контекстуальної догадки пропонується переклад
речень на різні контекстуальні значення одного й того ж слова чи словосполучення при скороченні часу експозиції, відновлення
тексту з пропущеними словами, а також переклад ТО з купюрами на слух.
З метою розвитку навичок зовнішнього оформлення говоріння, тобто його техніки, та адекватного застосування
ритміко-інтонаційних та інших просодичних засобів рекомендуються вправи на дикцію, інтонаційне оформлення, голосне
мовлення; синхронне читання попередньо перекладеного (вдома) тексту, а також контроль техніки говоріння (дикція, інтонаційне
оформлення, голосне говоріння) в усіх вправах на усний переклад та її врахування при виставленні загальної оцінки.
32. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для навчання послідовного перекладу.
Для формування уміння без напруги сприймати на слух іншомовне мовлення рекомендуються вправи на письмовий переклад
звукозапису (проводиться у позааудиторний час як самостійна робота у відповідності з індивідуальним темпом засвоєння студента.
Деякі дослідники пропонують відводити спеціальний підготовчий етап у навчанні послідовного перекладу, протягом якого,
на їх думку, слід формувати спільні для всіх видів усного перекладу навички та уміння.
Навички перекладу в умовах одноразовості і короткочасності сприймання ТО та синхронізації слухового сприймання
з письмом (перекладацьким скорописом) формуються у спеціальних вправах, прикладами яких можуть бути: письмовий переклад
звукозапису; переклад-диктант; вправа на прецизійні слова (вводиться після вивчення типових помилок студентів у попередніх
вправах).
Важливим є також формування навичок виділення головних членів повідомлення за допомогою смислового аналізу
(трансформація, мікрореферування, переклад-переказ та абзацно-фразовий переклад). Доцільно до дати, що вправи на абзацно-
фразовий переклад є найважливішими для формування навичок та умінь власне послідовного перекладу. Вони вводяться після
мікрореферування. Для навчання цих навичок пропонують такі вправи: 1) підкресліть при читанні ключові слова абзацу і з опорою на
них перекажіть його рідною мовою; 2) виберіть з ТО слова і сполучення, що відзначаються семантичною близькістю і розкривають
тему повідомлення (доцільно застерегти, що лексичні одиниці, які відзначаються семантичною близькістю, не обов’язково будуть
ключовими); 3) виберіть з ТО (абзацу) лексичні повтори, що розкривають його головний зміст; 4) виберіть з абзацу речення, яке
може бути його заголовком; 5) запропонуйте власний заголовок абзацу; 6) скоротіть текст, усунувши другорядну інформацію; 7)
визначте кількість фактів в абзаці і коротко сформулюйте їх; 8) знайдіть головну думку в кожному абзаці й перекажіть текст
конспективно; 9) ви значте головний зміст тексту, виходячи з його заголовка (підзаголовка, ключових слів тощо) і перевірте
правильність вашого припущення, прочитавши увесь текст; 10) продивіться опорні слова тексту й визначте його тему.
З метою сформувати навички виділення головних членів повідомленняза допомогою опори не на словесну, а на
образну пам’ять рекомендуються вправи на зорове сприймання тексту з паралельним рахуванням (відпрацювання запам’ятовування
в умовах роздвоєння пам’яті, вправа вводиться після мікрореферування), а також вправи у складному аудіюванні (зміст такий же, як і
в попередній вправі, однак текст сприймається на слух).
Формування навички міжсеміотичного переключення, що передбачає не тільки вербальну, але й моторно-графічну
реакцію (переключення з природної мови на ідеографічне письмо і навпаки) здійснюється у вправах на запис слів, словосполучень і
фраз перекладацьким скорописом, а також на їх переклад.
Формування навичок переключення з однієї мови на іншу є дуже актуальним. Вправи на її формування включають
читання викладачем слів, словосполучень і фраз, які студенти відтворюють по пам’яті почергово рідною та іноземною мовами і які
можуть бути пов’язаними одна з одною або ні. Також рекомендуються робити вправи з числівниками, переклад з аркуша та вправи
на створення асоціацій.
Для накопичення репродуктивного матеріалу рекомендуються вправи на переклад з повторенням (кожен наступний
студент, перш ніж перекласти своє речення, повторює всі попередні); вправи у вживанні епітетів (на сполучуваність слів); вправа у
репродукуванні (студенти репродукують кліше, що вживаються, наприклад, для висловлення вдячності тощо).
Для оволодіння ж технікою усного мовлення та її організації доцільними можуть бути риторичні вправи (відпрацювання
зовнішніх ознак мовлення: дикція, темп говоріння, виразність тощо); вправи на техніку організації говоріння (переформулювання
речень, переклад тексту з паралельним відновленням пропущених речень, переклад тексту з пропущеними словами тощо).
33. Особливості організації навчання усному перекладу. Вправи для навчання синхронного перекладу.
Для формування навички одночасного сприймання ТО на слух і говоріння, а також навичок здійснення перекладацьких дій
без активної участі свідомості рекомендуються вправи на складне аудіювання у різних варіантах: викладач зачитує ТО, студенти
слухають його з одночасним рахуванням уголос мовою оригіналу, а потім переказують ТО мовою оригіналу; викладач зачитує ТО,
студенти слухають його з одночасним рахуванням уголос мовою перекладу, а потім переказують ТО мовою перекладу; викладач
зачитує ТО, студенти слухають його з одночасним читанням уголос мовою оригіналу, а потім переказують ТО мовою оригіналу;
викладач зачитує ТО, студенти слухають його з одночасним читанням уголос мовою перекладу, а потім переказують ТО мовою
перекладу.
Для оволодіння навичкою сегментації ТО на одиниці орієнтування відбувається у вправах на повторення ТО з відставанням
як на інтонаційно смислову одиницю, так і на структурно-семантичний блок (при цьому тексти поступово ускладнюються).
З метою формування навички оптимального відставання від оратора пропонуються вправи на поступове знаходження
студентами оптимального для кожного з них відставання: викладач читає ТО, студенти повторюють його, відстаючи від оратора на
зручну для них відстань (на матеріалі текстів МО та МП); викладач читає ТО, студенти повторюють його, відстаючи від оратора на
зазначену викладачем відстань, — починаючи з 2–3 слів і до 5–7 слів (на матеріалі текстів МО та МП).
Іншою вправою може бути прослуховування ТО іноземною мовою з подальшими відповідями на запитання (тексти
поступово ускладнюються).
Задля удосконалення обсягу і розподілу, стійкості та інтенсивності уваги, що є важливим у синхронному перекладі,
пропонуються вправи на актуальне усвідомлення (визначення ідеї та мети виступу оратора); на усвідомлений контроль (пошук
перекладацьких рішень); на підсвідомий контроль (говоріння мовою перекладу), а також вправи на регулювання інтенсивності уваги,
аби запобігти нераціональній витраті енергії.
Для формування навичок швидкого розпізнавання слів, словосполучень та синтаксичних структур за їх частинами
рекомендуються вправи на розпізнавання слів (на основі одного-двох складів), словосполучень (на основі одного слова) та
синтаксичної структури (на основі її частини).
Навички синхронного перекладу прецизійного (передусім цифрового) матеріалу забезпечуються за рахунок регулярного
використання диктантів-перекладів, насичених згаданим матеріалом.
З метою формування навичок пристосування до перекладу сегментів ТО, які є семантично та синтаксично відносно
незалежними один від одного, студентам пропонуються вправи, що вимагають утворення тексту при перекладі сегментів ТО, які є
семантично та синтаксично відносно незалежними один від одного. Такі вправи спочатку краще виконувати при перекладі з аркуша,
а потім переходити до сприймання згаданих сегментів на слух.
У зв’язку з тим, що модель здійснення синхронного перекладу варіюється залежно від темпу оратора, перекладач-синхроніст
має володіти навичками та уміннями як послідовного, так і паралельного здійснення процесів орієнтування в ТО, прийняття
перекладацьких рішень і їх реалізації. Це можна реалізувати у вправах, послідовність яких має такий вигляд: синхронне читання
попередньо перекладеного (вдома) тексту; синхронний переклад з аркуша; синхронний переклад на слух.
Не менш важливими є вправи на формування технічних навичок синхронного перекладу: розташування в кабіні, включення
та перевірка апаратури, говоріння в мікрофон тощо.
Приблизно 20% усього університетського часу рекомендується виділяти на так званий підготовчий етап, у першій половині
якого студенти виконують вправи на формування технічних навичок (розташування в кабіні, включення та перевірка апаратури,
говоріння в мікрофон тощо), прослуховування текстів з відповідями на запитання до нього (звикання до сприймання ТО на слух),
повторення ТО із заданим відставанням та складне аудіювання (остання вправа триває до кінця етапу). В другій половині
підготовчого етапу починаються вправи на закріплення відповідників різного рівня (лексичні, фразеологічні, синтаксичні тощо), які
тривають до середини основного (тренувального, в термінології автора) етапу, так само як і вправи на компресію та переклад з
аркуша (який є підготовчим до синхронного перекладу).
Крім згаданих вправ, на основному етапі рекомендують проводити вправи на синхронне читання (приблизно 25 % від усіх
занять етапу), переклад з аркуша з попередньою підготовкою (також приблизно 25 % від усіх занять етапу, половина з яких
проводиться паралельно із вправами на синхронне читання), переклад з аркуша без попередньої підготовки (починається після вправ
на синхронне читання і триває до половини етапу). Усю другу половину основного етапу студенти мають займатися виключно
синхронним перекладом на слух.

Питання + вілповіді

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Питання + вілповіді

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Питання до іспиту з «Методики викладання перекладу у вищій школі»

1. Принципи професійної підготовки перекладачів в Україні на підґрунті

1. Принципи професійної підготовки перекладачів в Україні на підґрунті критеріїв

Навчання перекладу як спеціальності в Україні, як і в переважній більшості країн

2. Державний стандарт спеціальності «переклад» : ОКХ випускника ВНЗ та ОПП.

Важливою умовою реалізації принципів державної національної програми "Освіта" у

3. Критерії державного стандарту спеціальності «переклад» та сучасні оцінки

Важливою умовою реалізації принципів державної національної програми

+ плюс див попереднє питання.

4. Завдання курсу МВП у ВШ.

5. Система навчання перекладу як спеціальності (зміст, принципи).

Як уже згадувалося раніше, методика викладання перекладу є частковою методикою,

Найзагальніший перелік знань з теорії перекладу, який також входить до змісту

За принципом посильності, при складанні вправ доцільно враховувати рівень сту-

Реалізація принципу міцності засвоєння забезпечується за рахунок науково обґрун-

Принцип усвідомленості навчання реалізується за рахунок чіткого розуміння сту-

Принцип науковості має функціонувати завдяки застосуванню науково

Принцип активності студентів забезпечується відповідною побудовою

Перекладацька активність природно випливає з організації вправ, що забезпечу¬ють

Принцип індивідуалізації реалізується шляхом забезпечення студентів засобами

Як і конкретна реалізація загальнодидактичних принципів, перелічених вище,

Іншим принципом, який доцільно запозичити з методики викладання іноземних мов,

Дисципліна має на меті формування у студентів таких умінь:

- організовувати навчальну діяльність студентів, керувати та оцінювати її результати;

- реалізовувати комунікативний, особистісно-діяльнісний та компетентний підходи у навчанні іноземних мов та

- психолого-педагогічних засад організації навчального процесу у вищій школі;

- цілі, зміст, принципи навчання;

- лінгвопсихологічні основи навчання іноземних мов;

- система вправ для навчання іншомовного спілкування та перекладу;

- теоретичні засади формування іншомовної фонетичноїлексичної та граматичної компетенцій;

- теоретичні засади розвитку мовленнєвих умінь;

- принципи організації та забезпечення процесу навчання;

планувати і проводити заняття;

- оцінювати інформацію з позиції достовірності, точності,достатності для вирішення проблеми (завдання);

- виховувати та сприяти інтелектуальному розвитку тих, хто навчається;

впроваджувати інноваційні методи проведення навчальних занять та науково-дослідної роботи.

8. Зміст навчального предмета МВП та основні принципи навчання цій дисципліні.

- практичний курс іноземної мови

- кліше, етикетні форми

- засоби передачі безеквівалентної лексики

- дії, спрямовані на пошук необхідної інформації

9. Місце МВП серед навчальних дисциплін у ВШ та її зв'язок з іншими науками.

10. Проблеми формувань навичок та умінь перекладу.

12. Фахова компетентність перекладача та її складові.

Перекладацька компетенція включає знання загальних принципів перекладу, а також навички та

13. Види перекладу, що є невід’ємною складовою змісту та мети навчання

Як правило, фахова підготовка потенційних перекладачів у вузі здійснюється в рамках

До базових складових перекладацької компетентності належать знання, уміння та

У найбільш загальному вигляді переклад можна розділити на усний і письмовий

 повний переклад (суспільно-політичний, галузевий, художній)

 переклад-анотація (тезисний виклад змісту оригіналу)

Усний переклад (суспільно-політичний, галузевий):

 абзацно-фразовий послідовний переклад

Для усного перекладу обов’язковим компонентом є засвоєння перекладацького

Усний (послід., синхрон, шушотаж, переклад по скайпу), письмовий (різногалузевий)

16. Письмовий переклад. Склад навчання, його етапи.

17. Письмовий переклад. Склад навчання, навчальні та викладацькі настанови.

19. Письмовий переклад. Склад навчання, аналітичний варіативний пошук.

21. Основні напрямки організації навчання письмовому перекладу. Підготовчі вправи.

Підготовка кваліфікованих фахівців-перекладачів з англійської мови – полягає у тренінгу письмового перекладу на

27. Жанрові особливості письмового перекладу. Наукові і технічні тексти.

29. Особливості організації навчання усному перекладу. Підготовчі вправи.

You might also like