МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ХІМІЇ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання лабораторної роботи
«Комплексні сполуки»

для студентів I курсу

всіх спеціальностей
(денної та заочної форм навчання)

Кривий Ріг
2006
 Укладачі: к.х.н., доц. Мовчан О.Г., к.х.н., доц. Єрмак Л.Д.,
к.х.н., доц. Мовчан В.В.

Вiдповiдальний за випуск: Мовчан В.В.

Рецензент: к.х.н., доц. Часова Е.В.

Методичні вказівки до виконання лабораторної роботи з

загальної хімії на тему “Комплексні сполуки” для студентів 1
курсу всіх спеціальностей містять основні відомості з теорії
комплексних сполук, приклади, а також питання для
самоконтролю та задачі для самостійного розв’язування.

РОЗГЛЯНУТО СХВАЛЕНО

на засіданні кафедри хімії на вченій раді

металургійного факультету

Протокол №7 Протокол № 5

від «_10_» __03___2006 р. від «_11_» __05___2006 р.

2
 ЗМІСТ

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА___________________________4
1.1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК______4
1.2.НОМЕНКЛАТУРА КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК.________________5
1.3.ПРИРОДА КООРДИНАЦІЙНОГО ЗВ’ЯЗКУ__________________6
1.4.КЛАСИФІКАЦІЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК._________________9
1.5.ДИСОЦІАЦІЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК У РОЗЧИНАХ.
СТІЙКІСТЬ КОМПЛЕКСНИХ ІОНІВ._________________________10
1.6.ІЗОМЕРІЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК._____________________11
1.7.ВЛАСТИВОСТІ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК._________________12
1.8.ОСНОВНІ СПОСОБИ ОДЕРЖАННЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК.__13
1.9.ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ КОМПЛЕКСНИХ СПОЛУК.___14
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.__________________________14
2.1.ЛАБОРАТОРНА РОБОТА “КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ”.________14
2.2.ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ_____________________16
2.3.ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ_________________________17
3. Література_________________________________________18

3
1. Теоретична частина
1.1. Загальна характеристика комплексних сполук

Всі хімічні сполуки умовно можна поділити на дві великі групи:

I - сполуки першого порядку, які утворюються при взаємодії атомів або
ж досить простих молекул і будову яких можна пояснити,
користуючись звичайними значеннями валентностей. Наприклад: O2,
H2O, HCl, CaO, B2O3, CuCl2, CH4, C17H35COOH, Ni(ОН)2 і таке інше.
II - сполуки другого або вищого порядку, які утворюються при
сполученні складних, здавалось би, валентно насичених молекул. Ці
сполуки звуться молекулярними, координаційними або ж
комплексними.
Наприклад: K2[PtCl6], [Cu(NH3)4]SO4, K4[Fe(CN)6], K2[HgJ4] і таке
інше.
Координаційними (комплексними) називають хімічні сполуки,
кристалічні решітки яких складаються з комплексних груп,
утворених внаслідок взаємодії іонів або молекул, здатних існувати
самостійно.
Перші координаційні сполуки були одержані і почали вивчатися
на початку ХІХ сторіччя, але дійсно наукові уявлення про
координаційні сполуки були викладені в роботах швейцарського
вченого А. Вернера, який систематизував накопичений матеріал і
сформулював у 1893 році теорію будови координаційних
(комплексних) сполук. І сьогодні ця теорія залишається найважливішим
узагальненням хімічної науки.
Згідно з координаційною теорією в молекулі будь-якої
комплексної сполуки один із іонів, звичайно позитивно заряджений,
займає центральне місце і називається комплексоутворювачем або
центральним йоном. Безпосередньо навколо нього певним чином
розташована певна кількість протилежно заряджених
іонів або молекул, які звуться лігандами (або ж адендами) і які
утворюють внутрішню координаційну сферу сполуки. При написанні
формул комплексних сполук внутрішню сферу (комплекс) прийнято
виділяти квадратними дужками. Іони, розташовані за внутрішньою
координаційною сферою, утворюють зовнішню сферу сполуки. Якщо у
внутрішній сфері заряди йонів в цілому скомпенсовані, то зовнішня
сфера у комплексної сполуки відсутня. Для характеристики
просторового розташування атомів, іонів, або молекул у кристалічних

4
решітках та в комплексних сполуках використовується поняття
“координаційне число” (КЧ).
Координаційне число дорівнює числу хімічних зв’язків, за
допомогою яких ліганди безпосередньо зв’язані з центральним
йоном-комплексоутворювачем.

Наприклад: К4+[Fe(CN)6]4–

іони зов- іони внутрішньої координаційне

нішньої сфери число
сфери
йон Fe2+ - центральний йон, або ж комлексоутворювач
йони CN– - ліганди (аденди)
6 - координаційне число.
Ліганди можуть утворювати тільки один зв’язок з центральним
атомом або іоном (монодентатні ліганди, наприклад: Cl–, CN–, ОН– ,
NH3, ) або декілька зв’язків (полідентатні ліганди ).

1.2. Номенклатура комплексних сполук.

Номенклатура комплексних сполук ґрунтується на рекомендаціях

Міжнародної спілки чистої та прикладної хімії (IUPAC). Спершу
називають комплексний (або простий) катіон у називному відмінку,
потім – простий (або комплексний) аніон.
У формулі комплексного іону, як правило, на першому місці
записують символ центрального атома або йона-комплексоутворювача,
потім - нейтральні ліганди, потім - аніонні ліганди. Наприклад:
[Co(NH3)4Cl2]+.
Назва комплексного іона утворюється із назви лігандів з
зазначенням їх числа та назви центрального йона-
комплексоутворювача з зазначенням його ступеня окислення.
Наприклад: гексаамінкобальт (ІІІ)-іон [Co(NH3)6]3+
Для зазначення кількості лігандів використовують префікси: ді-,
три-, тетра-, пента-, гекса-. Якщо присутні декілька різних лігандів, то
вони перераховуються в алфавітному порядку, і префікси не змінюють
цей порядок. Назви аніонних лігандів утворюють додаванням до назв
аніонів закінчення –о.
Наприклад: [Cr(H2O)4Cl2]+– тетрааквадіхлорохром(ІІІ)-іон.

5
 Якщо комплекс є аніон, то до назви комплексоутворювача
приєднується суфікс - ат.
Наприклад: цинкат, хромат, купрат, аргентат, платинат и т.і.
K3[Fe(CN)6] – калій гексаціаноферат(III);
K2[PtCl6] – калій гексахлороплатинат(IV).
Формули та назви сполук, що містять комплексний катіон,
наведено нижче:
[Co(NH3)4Сl2]Cl –тетраміндихлорокобальт(III) хлорид;
[Ag(NH3)2]Cl –діамінаргентум (I) хлорид.
Комплексні сполуки без зовнішньої сфери:
[Cr(H2O)3F3] – триакватрифторохром(III);
[Pt(NH3)2Cl2] – діаміндихлороплатина(II).

НОМЕНКЛАТУРНІ НАЗВИ НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИХ

КОМПЛЕКСНИХ ІОНІВ
ЛІГАНД ТИП КОМП- ПРИКЛАД НАЗВА
ЛЕКСУ КОМПЛЕКСУ
Аміак Амін [Ag(NH3)2]+ Діамінарген-тум-
йон
3+
Вода Аква [Cr(H2O)6] Гексааква-
хром(ІІІ)-йон
2–
Гідроксид- Гідроксо [Zn(OH)4] Тетрагідро-
йон ксоцинкат-йон
+
Гідроксид- Змішаний [Fe(ОH)2(H2О)4] Тетрааквадігі-
йон, вода дроксоферрум
(ІІI)-йон
3–
Нітрит-йон Нітро [Co(NO2)6] Гексанітро-
кобальтат(ІІІ)-йон

1.3. Природа координаційного зв’язку

Між йонами внутрішньої і зовнішньої сфер існує йонний зв’язок.
Утворення комплексних йонів пояснюють, виходячи з методу
валентних зв’язків (МВЗ), теорії кристалічного поля (ТКП) або теорії
молекулярних орбіталей (ТМО).
В основу метода валентних зв’язків покладено припущення, що
при комплексоутворенні утворюються ковалентні зв’язки за донорно-
акцепторним механізмом за рахунок вільної пари електронів, яка до
утворення зв’язку належала тільки одному з атомів – донору, та вільної
валентної орбіталі другого атома – акцептора.

6
 У якості приклада розглянемо утворення аміачних комплексів
срібла:
Ag+ + 2NH3  [Ag(NH3)2]+
Іон срібла має вільні валентні орбіталі S та р-підрівнів, а у молекулі
аміаку азот має вільну пару електронів:

Ag+... + 2 : NH3  [NH3-Ag-NH3]+

4d (постачальника
Тут роль донора 5S 5p електронної пари) виконує ліганд
:NH3, а акцептором, який приймає електрони, є йон-комлексоутворювач
срібла.
Комплексоутворювачем може бути йон, атом, інколи молекула або
група атомів, які мають декілька вільних орбіталей, доступних за умов
комлексоутворення для електронів лігандів. Найбільш типовими
комлексоутворювачами є іони і атоми d-елементів.
Наприклад: H2[Pt Cl4] – комплексоутворювач Pt2+
[Cu(NH3)4]SO4 – комлексоутворювач Cu2+
[Fe(CO)5] – комлексоутворювач Fe0
Хорошими комплексоутворювачами є f-елементи, рідше
комлексоутворювачами бувають р-елементи, а комплексоутворююча
здатність у S-елементів найнижча.
Обов’язковою складовою частиною комплексної сполуки є
ліганди. Ліганди – це аніони кислот, або молекули, що мають
неподілені пари електронів, за рахунок яких утворюються донорно-
акцепторні (координаційні) зв’язки з центральним атомом.
Наприклад:
1)аніони кислот F–, CN–, S2O32–, SO42–, SCN–, NO2– і т.д.
2) молекули NH3, H2O, CO, які мають вільні (неподілені) пари
електронів.
3) молекули складних органічних речовин, до складу яких входять
атоми азоту, кисню, сірки, фосфору та інші, які мають неподілені пари
електронів (наприклад, CH3CH2OH, (CH2)2-N2(CH2COOH)4).

Ліганди, які займають одне координаційне місце (утворюють один

зв’язок з комплексоутворювачем) називаються одномісними або ж
монодентатними.
Наприклад: F–, Cl–, CN–, SCN–, NH3, H2O, OH–, CO і таке інше.
Відомі двомісні (дводентатні) та багатомістні (полідентатні)
ліганди: C2O42– (оксалат-іон), H2N-CH2-CH2-NH2 (етилендіамін) і таке
інше.

7
 Важливою характеристикою комплексного йона і
комплексоутворювача є координаційне число. Координаційні числа
частіше всього бувають: 2, 4, 6, 8, 10, 12. Рідше зустрічаються непарні:
1, 3, 5, 7, 9.
Величина координаційного числа залежить:
1. Від кількості вільних орбіталей в атомі (атомах)
комплексоутворювача. Причому, ці орбіталі повинні бути
доступні для електронів лігандів.
2. Від об’ємів (розмірів) комплексоутворювачів та лігандів.
Наприклад: K[BF4], K3[Al F6], Na[Al Br4].
3. Від умов утворення комплексної сполуки.
4. Інколи на величину координаційного числа впливають іони
зовнішньої сфери.
5. В деяких випадках величина координаційного числа залежить від
природи ліганду.
Ступінь окислення центрального атома-комплексоутворювача є
основним фактором, який впливає на координаційне число, і, як
наслідок, на просторову будову комплексної сполуки.

Заряд Коорди- Геометрична конфігурація

іона наційне комплексів
число
(КЧ)
+1 2 лінійна

+2 4, (6) тетраедр або

плоский квадрат

+3 6, (4)
октаедр
+4 8 додекаедр, квадратна антипризма

Важливим висновком координаційної теорії А.Вернера є

положення про просторовий характер координації лігандів
центральним атомом.
В залежності від природи орбіталей, їх напрямленності та типу
гібридизації утворюються комплексні іони та молекули різної

8
геометричної форми. Іони з КЧ=2 мають SP-гібридизацію та лінійну
структуру.
Наприклад: [Ag(CN)2]– має будову [NC-Ag–CN]–
При КЧ=4 комплекси, в залежності від типу гібридизації, мають
тетраедричну форму (sp3-гібридизація), або форму плоского квадрата
(sp2d-гібридизація).
J J 2-
2–
Наприклад: [Hg J4] має будову Hg –
J J

При КЧ=6 (sp3d2-гібридизація) ліганди розташовуються на вершинах

октаедра.
CN
NC CN 3-
Наприклад: [Fe(CN)6]3– має будову Fe –
NC CN
CN
Октаедричне розташування лігандів обумовлює геометричну (цис-
та транс-ізомерію) та оптичну ізомерію при різних та бідентатних
лігандах.

1.4. Класифікація комплексних сполук.

Існує багато класифікацій комплексних сполук, але ні одна з них

не є задовільною в усіх відношеннях. Були запропоновані різні
класифікації: за ступенем окислення центрального атома, за характером
комплексного іона, за координаційним числом, за природою атома-
донора.
Розглянемо деякі з них:
І. За характером електричного заряду комплексного іона розрізняють
катіонні, аніонні та нейтральні комплекси. Заряд комплексного іона
дорівнює алгебраїчній сумі зарядів простих іонів, з яких він
складається. Наприклад: Ag++2CN– = [Ag(CN)2]–, тому що +1+(–2) = –1.
Електронейтральні молекули, які входять до складу комплексу
(наприклад: NH3, H2O, C6H6) не впливають на величину його заряду.
Наприклад: Zn2+ + 4NH30 = [Zn(NH3)4]2+
Приклади різних комплексів:
[Cu(NH3)4]SO4 – с катіонним комплексом
K2[Be F4] – с аніонним комплексом
[Cr(C6H6)]0 – нейтральний комплекс
ІІ. За характером лігандів розрізняють такі комплексні сполуки:
9
а )аміакати – комплекси, у яких лігандами є полярні молекули аміаку
NH3: [Cu(NH3)]Cl2, [Pt(NH3)6]Cl3 і таке інше.
Відомі також комплекси, де лігандами є похідні аміаку - аміни:
[Cu(H2N(CH2)2NH2)]Cl2, [Pt(C5H5N)4]Br2.
б )ацидокомплекси – сполуки, лігандами в яких є кислотні залишки:
K2[HgJ4], K4[Fe(CN)6], (NH4)2[Co(SCN)4] і таке інше.
в )аквакомплекси – у якості лігандів тут виступають полярні молекули
води: [Al(H2О)6]Cl3, [Co(H2O)6]SO4.
г) гідроксокомплекси – лігандами є гідроксид-іони ОН –. Наприклад:
Na3[Cr(OH)6], K3[Al(OH)6] і так далі.
д) між цими основними типами комплексних сполук існують перехідні
ряди, котрі включають комплекси з різнорідними лігандами. Такі
комплекси звуться різнолігандними. Наприклад: Na[Al(OH)4(H2O)2],
[Pt(NH3)4Cl2]Cl2.
є) окрім комплексних сполук з монодентатними лігандами існують
комплекси з бі- та полідентатними лігандами, які звуться циклічними,
або ж хелатами.
Наприклад:
O=C O NH2 CH2
Cu
H2C H2N O C=O

Окрім перерахованих типів комплексних сполук зустрічаються

також поліядерні сполуки (з декількома комплексоутворювачами).
Сюди можна також віднести комлекси кластерного типу,
ізополікислоти, гетерополікислоти і таке інше.

1.5. Дисоціація комплексних сполук у розчинах. Стійкість

комплексних іонів.
Внутрішня та зовнішня сфери комплексної сполуки сильно
відрізняються за стійкістю. Частки, які знаходяться у зовнішній сфері,
зв’язані з комплексним іоном переважно електростатичними силами і
легко відщеплюються у розчині. Електролітична дисоціація
комплексних сполук на внутрішню та зовнішню сферу під дією
полярних молекул розчинника відбувається за типом сильних
електролітів:
K3[Fe(CN)6]  3K+ + [Fe(CN)6]3–
[Ni(NH3)6](OH)2  2OH– + [Ni(NH3)6]2+
[Pt(NH3)2Cl2]0 – зовнішня сфера відсутня, сполука відноситься до
комплексних неелектролітів, точніше – до слабких електролітів.

10
Оборотний розпад внутрішньої сфери комплексних сполук називається
вторинною дисоціацією, при якій відбувається ступеневе відщеплення
молекул або іонів лігандів від комплексоутворювача. Мірою стійкості
комплексної сполуки є константа нестійкості (К НЕСТ) або константа
1
стійкості (КСТ). К ст =
К нест . Чим менша КНЕСТ, тим стійкіша внутрішня
сфера.
Константою нестійкості комплексної сполуки називається
константа рівноваги процесу дисоціації комплексних йонів.
Для йона [Zn(NH3)4]2+ константа нестійкості відповідає
рівноважному процесу:
[Zn(NH3)4]2+ ↔ Zn2+ + 4NH30
[ Zn 2 + ][ NH 3 ]4
К нест =
[[ Zn(NH3 ) 4 ]2  ]
(1)
Дисоціація комплексних йонів відбувається ступінчато:
[Zn(NH3)4]2+ ↔ [Zn(NH3)3]2+ + NH30 (2)
[Zn(NH3)3]2+ ↔ [Zn(NH3)2]2+ + NH30 (3)
[Zn(NH3)2]2+ ↔ [Zn(NH3)]2+ + NH30 (4)
[Zn(NH3)]2+ ↔ Zn2+ + NH30 (5)

Кожному з рівнянь (2) – (5) відповідає ступінчаста константа

нестійкості:
[ Zn(NH3 ) 3 ]2 + ][ NH 3 ]
К1 =
[[ Zn(NH3 ) 4 ]2  ]
[ Zn(NH3 ) ]2 + ][ NH 3 ]
К3 =
[[ Zn(NH3 ) 2 ]2  ]
[ Zn(NH3 ) 2 ]2 + ][ NH 3 ]
; К2 =
[[Zn(NH3 ) 3 ]2  ]
[ Zn 2 + ][ NH 3 ]
; 4 [[Zn(NH )]2  ] .
К =
3

Константа нестійкості, виражена рівнянням (1), є константою

дисоціації комплексної сполуки і дорівнює добутку всіх ступінчатих
констант:
К нест  К 1 К 2 К 3 К 4

Значення констант нестійкості наводяться в довідниках з хімії.

1.6. Ізомерія комплексних сполук.

Ізомери – сполуки однакового якісного та кількісного складу, але з

різними фізико-хімічними властивостями. Причиною ізомерії є різне
розташування лігандів навколо комплексоутворювача у внутрішній та
зовнішній сферах.

11
 Розрізняють такі види ізомерії: геометрична (цис-, транс-),
координаційна, гідратна, іонізаційна, сольватна, оптична, полімерія.
І. Геометрична (цис-, транс-) ізомерія має місце для комплексів з
різнорідними лігандами. Для сполуки складу [Pt(NH3)2Cl2] можливі два
геометричні ізомери:
H3N Cl H3N Cl
Pt Pt
H3N Cl Cl NH3
цис-ізомер транс-ізомер
оранжевого кольору світложовтого кольору
ІІ. Координаційна ізомерія виявляється в різній
координації двох типів лігандів відносно двох різних
комплексоутворювачів.
Наприклад:
[Cu(NH3)4][PtCl4] та [Pt(NH3)4][CuCl4]
сполука фіолетового сполука зеленого
кольору кольору
ІІІ. Гідратна ізомерія полягає в неоднаковому розподілі молекул води
між внутрішньою та зовнішньою сферами координаційної сполуки.
Наприклад:
[Cr(H2O)6]Cl3 [Cr(H2O)5Cl]Cl2 · H2O
синьо-сірий світло-зелений
колір колір
[Cr(H2O)4Cl2]Cl · 2H2O
темно-зелений колір
IV. Іонізаційна ізомерія виражається в неоднаковому розподілі аніонів
між зовнішньою та внутрішньою сферами комплексної сполуки.
[Co(NH3)5Cl]NO2 [Co(NH3)5NO2]Cl

1.7. Властивості комплексних сполук.

Комплексні сполуки вступають в реакції обміну, сполучення,

розкладу, окислення-відновлення та інші.
1. Реакція обміну 3K4[Fe(CN)6] + 4Fe Cl3 
Fe4[Fe(CN)6]3 + 12KCl
в іонній формі 3[Fe(CN)6]4– + 4Fe3+  Fe4[Fe(CN)6]3
2. Реакція витіснення лігандів (заміщення)
K2[PtCl6] + 6KJ  K2[PtJ6] + 6KCl

12
3. Реакція розкладу комплексів під впливом температури або
розбавлення розчинів
H2[CuCl4]  2H+ + Cu2+ + 4Cl– при розбавленні розчинів
[Pt(NH3)4]Cl2  [Pt(NH3)2Cl2] + 2NH3 при нагріванні
4. Розкладання комплексів під дією кислот
[Ag(NH3)2]Cl + 2HNO3  AgCl + 2NH4NO3
5. Реакція окислення-відновлення
[Pt+2(NH3)2Cl2] + Cl20  [Pt+4(NH3)2Cl4-1]
6. Реакції сукупної кристалізації, при яких утворюються різнолігандні
комплекси
K2[PtCl4] + K2[Pt(NO2)4]  2K2[Pt(NO2)2Cl2]

1.8. Основні способи одержання комплексних сполук.

1. Реакції сполучення простих і складних речовин

CrCl3 + 6NH3·H2O  [Cr(NH3)6]Cl3 + 6H2O
150 C, P
Na + Al + 2H 2  Na[AlH 4 ]

Fe + 5CO  [Fe(CO)5]
2.Витіснення одних лігандів із готової комплексної сполуки іншими
лігандами. Причому, тільки ліганди, які утворюють більш міцний
зв’язок з йоном-комплексоутворювачем, можуть витісняти ліганди, які
утворюють менш міцні зв’язки з тим же комплексоутворювачем.
K2[PtCl4] + 4NH3  [Pt(NH3)4]Cl2 + 2KCl
Кнест.[PtCl4]2–=1·10–16 > Кнест.[Pt(NH3)4]2+=5·10–34
3.Нові комплексні сполуки утворюються в результаті проведення
реакцій обміну між комплексними та простими сполуками.
Na3[Co(NO2)6] + 2KCl  K2Na[Co(NO2)6] + 2NaCl
та між двома різними комплексними сполуками:
2[Ni(NH 3 ) 6 ]SO 4  K 4 [Fe(CN) 6 ] спирт
 
[ Ni(NH 3 ) 6 ] 2 [Fe(CN) 6 ]  2K 2 SO 4
4.Синтез комплексних сполук відбувається і в реакціях окислення-
відновлення:
3Pt + 18HCl + 4HNO3  3H2[PtCl6] + 4NO + 8H2O
5.Нові комплексні сполуки можуть утворюватись в результаті
заміщення одного йона-комлексоутворювача іншим:
2Na[Au(CN)2] + Zn  Na2[Zn(CN)4] + 2Au

1.9. Значення та застосування комплексних сполук.

13
 Комплексні сполуки відіграють важливу роль в науці та
промисловості, в живій природі. Їх широко використовують в
аналітичній хімії для дослідження якісного та кількісного складу
речовини, в електрохімії, при відокремленні та добуванні металів, при
виділені та очищенні речовин, у якості каталізаторів процесу синтезу
речовин, як ефективні відновлювачі і таке інше. Комплексні сполуки
відіграють важливу роль в фотосинтезі рослин, в засвоюванні азоту
мікроорганізмами, в окислювально-відновних процесах в живій клітині.

2. Практична частина.
2.1. Лабораторна робота “Комплексні сполуки”.

Дослід 1. Подвійні та комплексні солі.

В три пробірки налити по 2 мл. розчину залізоамонійного галуну
NH4Fe(SO4)2. В одну з них прилити розчин тіоціанату калію, в другу –
хлориду барію, в третю – декілька краплин розчину їдкого натру і
підігріти на газовому пальнику.
Скласти рівняння електролітичної дисоціації залізноамонійного
галуну. Скласти рівняння всіх трьох реакцій.

Дослід 2. Одержання сполук з комплексним катіоном.

а) Одержання сульфату тетраамінміді (ІІ).
В пробірку налити ~1 мл розчину сульфату міді і по краплині добавляти
розчин аміаку. Осад основної солі, який утворюється, розчинити в
надлишку аміаку. Яке забарвлення розчину? Написати за стадіями
рівняння реакції добування аміакату міді. Розлити одержаний розчин
аміакату міді в 2 пробірки. В одну додати хлорид барію (реактив на іон
SO42–), в другу карбонат натрію (реактив на вільний іон Cu2+). Чи
виявляється іон Cu2+ в розчині? На основі одержаних результатів
скласти рівняння електролітичної дисоціації аміакату міді та пояснити
його властивості у приведених реакціях.

б) Одержання хлориду діамінсрібла (І).

Налити в пробірку декілька крапель розчину нітрату срібла і
добавити 1 мл розчину хлориду натрію. Написати молекулярне та іонне
рівняння реакції. Злити з осаду, який утворився, рідину, додати до
осаду розчин аміаку. Спостерігати за розчиненням осаду хлориду
срібла. Написати молекулярне та іонне рівняння реакції.

14
в) Одержання сульфату тетрааміннікелю (ІІ).
До 1-2 мл розчину сульфату нікелю NiSO4 додати розчин аміаку
до утворення осаду основної солі і далі до його повного розчинення.
Написати рівняння реакцій утворення осаду основної солі та аміакату
нікелю.

Дослід 3. Одержання сполук з комплексним аніоном.

До ~1 мл розчину нітрату вісмуту Bi(NO3)3 додати розчин йодиду
калію KJ до утворення темно-бурого осаду йодиду вісмуту. Потім до
одержаного осаду додати розчин йодиду калію до повного розчинення
осаду. Який колір одержаного розчину? Напишіть рівняння реакцій
утворення осаду та комплексної сполуки.
Дослід 4. Вплив концентрації розчину на стійкість комплексних іонів.
До 2-3 крапель розчину хлориду кобальту CoCl2 додати
кристалічний тіоціанат калію KSCN до появи синього забарвлення
K2[Co(SCN)4]. Написати рівняння реакцій. Одержаний розчин
розбавити водою. Як зміниться колір розчину? Написати вираз
константи нестійкості комплексного іону і пояснити зміщення
рівноваги при розбавленні розчину.

Дослід 5. Окислення-відновлення комлексних сполук.

В пробірку налити ~0,5 мл розчину K4[Fe(CN)6] і додати 2-3 краплі
розчину AgNO3. Рідину з осадом збовтати і поділити на дві пробірки.
Одну залишити для порівняння, а в другу додати розчину хлорної води.
Як зміниться колір осаду? Чому?

Дослід 6. Комлексні сполуки в реакціях обміну. Одержання

Fe4[Fe(CN)6]3 – берлінської блакиті.

В пробірку налити ~1 мл підкисленого розчину FeCl3 і додати

рівний об’єм розчину жовтої кров’яної солі K4[Fe(CN)6]. Скласти
рівняння реакції обміну. Звернути увагу на колір осаду. Де
використовується одержана комплексна сполука? Чи можна цю реакцію
використати для визначення іонів заліза (ІІІ)?

15
2.2. Запитання для самоконтролю

1.Опишіть зовнішні ознаки комплексоутворення.

2.Які сполуки називаються комплексними? Їх класифікація.
3.Будова комплексних сполук. Поясніть основні положення
координаційної теорії А. Вернера. Що таке координаційна ємність
ліганда?
4. Механізм виникнення зв’язку між центральним атомом та лігандами.
5. Дисоціація комплексних сполук, константа нестійкості комплексів.
6. Напишіть вирази констант нестійкості таких комплексних сполук:
K4[Fe(CN)6] та [Cu(NH3)4]SO4.
7. Визначення заряду (ступеня окиснення) комплексоутворювача.
8. Номенклатура комплексних сполук.
9. Напишіть хімічні формули таких комплексних сполук:
тетраміндихлорокобальт(ІІІ) хлорид, триакватрифторохром(ІІІ), натрій
гексаціанокобальтат(Ш), калій гексафтороферат(ІІІ).

16
2.3. Задачі для самоконтролю

1. Комбінацією необхідних частинок із заданого їх набору: Co3+,

NH3, CN-, К+ і відповідно до принципів будови можна скласти сім
формул комплексних сполук Кобальту(III), одна з яких є такою:
[Co(NH3)6](CN)3. Складіть формули шести інших сполук, назвіть їх,
напишіть рівняння дисоціації у водних розчинах, вказавши
найсильніший і найслабкіший електроліти.
2. Складіть координаційні формули комплексних сполук, які мають
такий набір необхідних сполук: a) 3NaNO2·Co(NO3)2; б) CrCl3·3NH3·
·2H2O; в)2KNO2·NH3·Fe(NO2)3. Назвіть їх і складіть рівняння дисоціації
у водних розчинах.
3. Під час доливання розчину KCN до розчину [Zn(NH3)4]SO4
утворюється нова розчинна комплексна сполука (яка?). Складіть
молекулярне і йонно-молекулярне рівняння такої йонообмінної
реакції. Назвіть вихідну й отриману комплексні сполуки, порівняйте
силу електролітичних властивостей обох комплексних йонів.
4. Визначте концентрацію йонів Кадмію в розчині K2[Cd(CN)4],
концентрація якого 0,1 моль/л. Крім того, він містить 6,5 г/л KCN.
Назвіть сполуки.
5. Чи випаде осад відповідного галогеніду аргентуму під час
доливання до 1 л розчину [Ag(NH3)2]NO3 концентрацією 0,1 моль/л, що
містить 1 моль/л аміаку NH3: a) 1·10-5 моль КВг?(ДРAgBr = 6·10-13);
б)1·10-5 моль КІ? (ДРAgI = 1,1·10-16).
6. Складіть координаційні формули відповідних комплексних
сполук, якщо для цього маємо набір таких сполук: a) CoCl3·6NH3; б)
СоС13 ·5NН3; в) CoCl3·4NH3 (к.ч.Со3+= 6 ). Назвіть сполуки, складіть
рівняння їх дисоціації та напишіть формулу для розрахунку величини,
що характеризує силу електролітичних властивостей їх розчинів.

17
3. Література
1. Голуб А.М., Скопенко В.В. Основи координаційної хімії. Київ,
Вища школа, 1977, 304 с.
2. Кукушкин Ю.Н. Химия координационных соединений: Учеб.
пособие для студентов хим. и хим.-технол. спец. вузов. – М.: Высш.
шк., 1985.- 455 с., ил.
3. Костромина Н.А., Кумок В.Н., Скорик Н.А. Химия координационных
соединений: Учеб. пособие для хим. фак. ун-тов и хим.-технол. спец.
вузов. – М.: Высш. шк., 1990.- 432 с., ил.
4. Романова Н.В. Загальна та неорганічна хімія: Підруч. для студ. вищ.
навч. закл. – К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2002.- 480 с.
5.Кириченко В.І. Загальна хімія: Навч. посіб.- К.:Вища шк., 2005,- 639
с.:іл..

18
19
 НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання лабораторної роботи з загальної хімії на тему
“Комплексні сполуки”.

для студентів I курсу

всіх спеціальностей
денної та заочної форм навчання

УКЛАДАЧІ: Мовчан Ольга Григорівна,

Єрмак Леонід Дмитрович,
Мовчан Віталій Васильович

Реєстрац.№ _________

Підписано до друку ______________ 2006 р.

Формат _______А5____

Обсяг _______20_____ стор.

Тираж ______________прим.

Видавничий центр КТУ, вул.ХХІІ Партз’їзду, 11

м.Кривий Ріг

20