Міністерство освіти і науки України

Управління освіти Херсонської міської ради

Херсонський академічний ліцей імені О. В. Мішукова Херсонської
міської ради при Херсонському державному університеті

КУРСОВА РОБОТА

ПРОБЛЕМА ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОРЯДКУ

ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ ЗІБРАНЬ

Роботу виконала:
Арутюнян Каріне Варданівна, учениця
11 ПМВ класу Херсонського
академічного ліцею імені О. В.
Мішукова Херсонської міської ради при
Херсонському державному університеті

Науковий керівник:
Марюхно Віталій Валерійович, вчитель
правознавства Херсонського
академічного ліцею імені О. В.
Мішукова Херсонської міської ради при
Херсонському державному університеті
 2

Херсон – 2019
ПРОБЛЕМА ЗАКОНОДАВЧОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ПОРЯДКУ
ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ ЗІБРАНЬ

Автор –
Арутюнян Каріне Варданівна,
Херсонське територіальне відділення
МАН України,
Херсонський академічний ліцей імені О. В.
Мішукова Херсонської міської ради при
Херсонському державному університеті,
11 ПМВ клас, м. Херсон

Науковий керівник –
Марюхно Віталій Валерійович, вчитель
правознавства Херсонського академічного
ліцею імені О. В. Мішукова Херсонської
міської ради при Херсонському
державному університеті

У дослідженні акцентовано увагу на реалізації гарантованого Конституцією

України права на свободу мирних зібрань. Зазначено, що за виключенням Основного
Закону України, парламентом не прийнято жодного нормативно-правового акту, який
реально регламентує порядок організації та проведення мирних зібрань.
Актуальність теми даного дослідження обумовлена необхідністю прийняття
відповідного закону, що захищає право громадян на свободу мирних зібрань.
Метою дослідження є внесення пропозицій до проекту закону від
07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань», з урахуванням
рекомендацій, викладених у Спільному висновку Венеціанської комісії та
ОБСЄ/БДІПЛ, а також враховуючи досвід окремих європейських держав з даного
питання. Завдання дослідження:
1. Проаналізувати українське та міжнародне законодавство у галузі права
на свободу мирних зібрань.
2. Узагальнити спроби законодавчого врегулювання порядку проведення
мирних зібрань протягом 2001-2015 років.
3. З’ясувати досвід законодавчого врегулювання порядку мирних зібрань в
окремих країнах Західної Європи.
4. Розробити пропозиції до проекту закону від 07.12.2015 року № 3587
«Про гарантії свободи мирних зібрань».
 3
Отримані висновки дослідження свідчать про те, що Україна потребує
невідкладного, але виваженого прийняття закону, що визначає правовий порядок
організації та проведення мирних зібрань.
За наслідками проведеної роботи та з урахуванням рекомендацій Венеціанської
комісії, отримані результати дослідження дають можливість практичного їх
використання під час доопрацювання проекту закону від 07.12.2015 року № 3587
«Про гарантії свободи мирних зібрань».

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................ 4
РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКЕ
ЗАКОНОДАВСТВО
У СВІТЛІ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ ……………………...
6
1.1. Право на свободу мирних зібрань у міжнародному законодавстві ..... 6
1.2. Законодавче регулювання питання проведення мирних зібрань у
країнах Західної Європи ……………………………………………………... 8
1.3. Українське законодавство з точки зору права на свободу мирних
зібрань .......................................................................................................... 10
Висновки до розділу 1…………………………………………........................ 15
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК В УКРАЇНІ ЗАКОНОДАВЧОГО
РЕГУЛЮВАННЯ ПОРЯДКУ ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ ЗІБРАНЬ
ПРОТЯГОМ 2001 – 2015 РОКІВ ………………………………………… 16
2.1. Законопроекти щодо порядку проведення мирних зібрань, що
розглядалися у Верховній Раді України протягом 2001-2014 років ……. 16
2.2. Законопроекти щодо порядку проведення мирних зібрань, розроблені
в Україні протягом 2015 року ……………………………………………… 21
Висновки до розділу 2……………………………………………................. 23
РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ДО ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 07.12.2015
РОКУ № 3587 «ПРО ГАРАНТІЇ СВОБОДИ МИРНИХ ЗІБРАНЬ» … 24
3.1. Врахування рекомендацій Венеціанської комісії до законопроекту від
 4
07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань» ……… 24
3.2. Узагальнені пропозиції до законопроекту від 07.12.2015 року
№ 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань» …………………………. 27
Висновки до розділу 3………………………………………………………… 29
ВИСНОВКИ....................................................................................................... 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….................................................. 33

ВСТУП

Головний і найбільш істотний

зміст права складає свобода.
Богдан Кістяківський

У правовій державі утвердження та забезпечення прав і свобод людини є

головним обов’язком держави не на папері, а на практиці. Саме тому
становлення України як правової держави – це процес не одного дня. Проте,
вважаємо неможливим виправдовувати державну владу, яка за останні двадцять
років так і не змогла врегулювати на законодавчому рівні гарантії окремих прав
та свобод громадян.
Зокрема, до цього часу залишається не врегульованим питання щодо
порядку проведення мирних зібрань. Так, стаття 39 Конституції України
гарантує кожному громадянину право збиратися мирно, без зброї і проводити
мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються
органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Частина друга
статті 39 Основного Закону України передбачає, що обмеження реалізації цього
права може встановлюватися судом відповідно до закону [1]. Проте якраз
 5
закону, який би врегульовував порядок організації та проведення мирних
зібрань, в Україні не прийнято.
Як бачимо, для багатьох державних діячів це питання на сьогодні не є
першочерговим. Хоч варто нагадати, що силовий розгін мирної акції протесту
студентів у ніч на 30 листопада 2013 року, не в останню чергу, був зумовлений
відсутністю законодавчо-врегульованого порядку проведення мирних зібрань,
що фактично розв’язало руки бійцям спецпідрозділу «Беркут».
Саме тому, актуальність теми даного дослідження обумовлена
необхідністю прийняття відповідного виваженого, демократичного закону, що
захищає право громадян на свободу мирних зібрань.
Метою дослідження є внесення пропозицій до законопроекту від
07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань», з
урахуванням рекомендацій, викладених у Спільному висновку Венеціанської
комісії та ОБСЄ/БДІПЛ, а також враховуючи досвід окремих Європейських
держав з даного питання.
Об’єктом дослідження є гарантоване Конституцією України право
громадян на свободу мирних зібрань. Предметом дослідження є законодавче
врегулювання порядку проведення мирних зібрань.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати українське та міжнародне законодавство у галузі
права на свободу мирних зібрань.
2. Узагальнити спроби законодавчого врегулювання порядку
проведення мирних зібрань протягом 2001-2015 років.
3. З’ясувати досвід законодавчого врегулювання порядку мирних
зібрань в окремих країнах Західної Європи.
4. Розробити пропозиції до проекту закону від 07.12.2015 року № 3587
«Про гарантії свободи мирних зібрань».
 6
У процесі написання дослідження використовувалися такі методи
дослідження як аналіз, синтез, порівняльно-правовий та формально-логічний
методи.
Окремі положення даного дослідження мають характер наукової
новизни, що становить особливу значимість наведених тверджень.
Окремі матеріали дослідження можуть бути враховані під час
доопрацювання проекту закону від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії
свободи мирних зібрань». Переважна більшість матеріалів може бути
використана під час проведення науково-практичних конференцій, присвячених
проблемам реалізації конституційних прав та свобод людини та громадянина.
Апробацію результатів дослідження здійснено під час проведення
засідання кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Херсонського
академічного ліцею імені О. В. Мішукова Херсонської міської ради при
Херсонському державному університеті від 16 грудня 2016 року.
РОЗДІЛ 1
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО
У СВІТЛІ ПРАВА НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗІБРАНЬ

1.1. Право на свободу мирних зібрань у міжнародному законодавстві

Право громадян на організацію та проведення зібрань, демонстрацій,

пікетів, мітингів, маршів та протестів є важливою складовою будь-якого
демократичного суспільства. Тому право громадян на свободу мирних зібрань є
одним з основних прав людини, міцно закріплених у міжнародно-правових
актах [2].
 7
Так, положенням статті 20 Загальної декларації прав людини, прийнятою
Генеральною Асамблеєю ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено право
кожної людини на свободу мирних зборів [3].
Право на свободу мирних зібрань передбачено статтею 11 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року [4].
Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що
встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах
національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи
злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших
осіб.
Також про право на мирні зібрання йдеться у Міжнародному пакті про
громадянські і політичні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН
від 16 грудня 1966 року [5]. Користування цим правом не підлягає ніяким
обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є
необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної
безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або
захисту прав та свобод інших осіб.
Стаття 15 Американської конвенції з прав людини 1969 року визнає право
на мирні зібрання без зброї. Відповідно до цієї конвенції користування цим
правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно
до закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної
чи суспільної безпеки, для забезпечення громадського порядку, охорони
здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб [6].
Слід зазначити, що міжнародне законодавство визнає право на свободу
мирних зібрань не лише за дорослими громадянами, але і за дітьми. Так, у
Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (стаття 15)
прописана наступна норма: «Держави-учасниці визнають право дитини на
свободу асоціацій та свободу мирних зібрань» [7].
 8
Ще одним міжнародним актом є Документ Копенгагенської наради
Конференції щодо людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 року, у якому
чітко визначено, що кожна людина має право на мирні зібрання і демонстрації.
Будь-які обмеження, що можуть бути встановлені по відношенню до реалізації
цих прав, визначаються законом та мають відповідають міжнародним
стандартам [8].
Про свободу мирних зібрань зазначено також у Конвенції Співдружності
Незалежних Держав про права та основні свободи людини від 26 травня
1995 року. Зокрема, конвенцією передбачено право кожного на свободу мирних
зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати
профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Конвенцією
зазначено, що здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за
винятком тих, що встановлені законом і є необхідними у демократичному
суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання
заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту
прав і свобод інших осіб [9].

1.2. Законодавче регулювання питання проведення мирних зібрань у

країнах Західної Європи

Законодавство європейських держав визнає право на свободу мирних

зібрань як одне з фундаментальних прав людини. Саме тому, це право у
переважній більшості держав Західної Європи має конституційне закріплення.
У тих державах, де право на свободу мирних зібрань не регламентовано
Основним Законом, воно передбачене відповідними нормативно-правовими
актами.
Порівняльну характеристику законодавства деяких європейських держав
у сфері реалізації права на свободу мирних зібрань наведено у таблиці 1.1
 9

Таблиця 1.1
Порівняльна характеристика законодавства окремих Європейських
держав у сфері реалізації права на свободу мирних зібрань
№ Конституційна норма Норма відповідного
Країна
п/п НПА
1. Німеччина Стаття 8. Закон про зібрання і
Усі німці мають право збиратися демонстрації і походи від
мирно і без зброї без 24.07.1953 року
попереднього повідомлення чи §14. Той, хто має намір провести
дозволу. поза межами приміщення
Для зібрань під відкритим небом публічне зібрання чи
це право може бути обмежено демонстрацію, повинен не
законом або на основі закону. пізніше ніж за 48 годин до
проведення зібрання чи
демонстрації і походу
повідомити про це компетентний
орган, вказавши при цьому
предмет зібрання чи
демонстрації і походу.
2. Іспанія Стаття 21. Органічний закон
1. Визнається право від 15.07.1983 року
збиратися мирно і без зброї. Стаття 8. Про збори у
Реалізація цього права не громадських місцях та
вимагає попереднього маніфестації організатори мають
дозволу. у письмовій формі мінімум за 10
2. При проведенні зібрань у днів, а максимум за 30 днів
місцях з громадським рухом та повідомити органи місцевої
про демонстрації влада має бути влади.
завчасно повідомлена; вона може За умови екстрених зборів, які
заборонити їх, якщо наявні виправдовують проведення
підстави вважати порушення зібрання у громадських місцях,
громадського порядку з організатори мають повідомити
небезпекою для людей та органи місцевої влади за 24
власності. години до початку їх
проведення.
3. Франція Конституція Франції не містить Декрет-закон
окремого положення щодо права від 1935 року
громадян на свободу мирних Стаття 1. Про кожне зібрання,
Продовж. табл. 1.1
зібрань. похід, маніфестацію у
громадському місці в
обов’язковому порядку має бути
зроблено попереднє
повідомлення.
Стаття 2. Повідомлення
направляється в мерію комуни
 10
щонайменше за 3 повних
дня і не більше ніж за 15 днів до
проведення маніфестації.
4. Італія Стаття 17. Для зібрань, Закон про порядок регулювання
включаючи зібрання на місцях, проведення мітингів від
що відкриті для публіки, 18.03.1931 року № 773
попереднього повідомлення не -
вимагається. (примітка від автора: тексту
Про зібрання у громадському відповідного закону не знайдено)
місці має бути попередньо
повідомлена влада, що може їх
заборонити тільки з міркувань
безпеки та охорони здоров’я.
5. Великобританія Великобританія не має писаної Акт про громадський порядок
конституції 1986 року
Організатори проведення зібрань
та походів зобов’язані направити
у поліцію письмове
повідомлення про їх проведення
не менш як за шість днів до
запланованої дати проведення.

Як бачимо з наведеної таблиці принципові відмінності у законодавстві

наведених держав переважно стосуються термінів сповіщення про проведення
мирних зібрань. Так, у Німеччині організатори зобов’язані інформувати органи
влади за 48 годин до початку їх проведення, у Франції – за 3 дні, у
Великобританії – за 6 днів, в Іспанії – за 10 днів.
Слід зазначити, що законодавство вищезазначених держав має окремий
нормативно-правовий акт, який регулює порядок проведення мирних зібрань.

1.3. Українське законодавство з точки зору права на свободу мирних

зібрань
 11
Слід зазначити, що національне законодавство України немає єдиного
нормативного акту, який би врегульовував питання щодо організації та порядку
проведення мирних зборів, мітингів, походів та демонстрацій. На даний час
маємо відразу декілька правових актів відповідного спрямування, які
незважаючи на свою чисельність аж ніяк не врегульовують відповідне питання,
а в окремих випадках, навіть створюють реальну проблему в реалізації
громадянами наданого їм права на мирні зібрання.
Тривалий час на території України питання щодо проведення зборів,
мітингів, вуличних походів і демонстрацій врегульовувалося Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ «Про порядок організації і
проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» (далі –
Указ № 9306) [10].
На підтвердження цього можна навести лист Міністерства юстиції
України від 26.11.2009 року № 1823-0-1-09-18 до Всеукраїнської молодіжної
організації «Молодь проти корупції» в якому, зокрема, зазначено, що «… на
сьогодні питання організації і проведення мирних заходів регулюються Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306 …» [11].
Ще одним фактом, що підтверджував використання в українському
законодавстві Указу № 9306 є матеріали, викладені у Довідці щодо вивчення та
узагальнення практики застосування адміністративними судами законодавства
під час розгляду та вирішення впродовж 2010-2011 років справ стосовно
реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо)
Вищого адміністративного суду України від 01.04.2012 року [12]. Так, у
зазначеній Довідці констатується той факт, що у судовій практиці під час
вирішення справ щодо обмеження права на мирні зібрання мають місце
випадки застосування Порядку організації і проведення зборів, мітингів,
вуличних походів і демонстрацій, встановленого Указом № 9306.
 12
Що стосується самого Указу № 9306 слід зазначити, що у ньому досить
чітко регламентовано порядок організації зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій.
Так, у документі зазначено, що для проведення масових заходів особа, яка
досягла вісімнадцяти років подає відповідну заяву до виконавчого комітету
відповідної місцевої Ради народних депутатів. У заяві має бути зазначена мета,
форма, місце проведення заходу або маршрути руху, час його початку і
закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвище, імена та по батькові
організаторів, місце їх проживання і роботи (навчання), дата подачі заяви. Сама
заява про проведення зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації
подається у письмовій формі не пізніш як за десять днів до намічуваної дати їх
проведення.
Також Указ № 9306 передбачав повідомлення організаторів про прийняте
рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів не пізніш як за п'ять
днів до часу проведення заходу, зазначеного у заяві.
Згідно документу, заборонити проведення зборів, мітингів, вуличних
походів або демонстрацій може виконавчий комітет Ради народних депутатів.
На даний час Указ № 9306 визнано таким, що не відповідає Конституції
України (є неконституційним) відповідно до рішення Конституційного Суду
України від 08.09.2016 року № 6-рп/2016 (справа про завчасне сповіщення про
проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесів)
[13].
При цьому, на нашу думку, Указ № 9306 мав би вважатися нечинним
відразу ж після прийняття Конституції України, оскільки відповідно до пункту
1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші
нормативні акти, прийнятті до набуття чинності Конституцією, є чинними в
частині, що не суперечить Конституції України.
 13
Подібне наголошує і суддя Конституційного Суду України Мельник М. І.,
який в окремій думці стосовно рішення Конституційного Суду України від
08.09.2016 року № 6-рп/2016 (далі - Рішення КСУ № 6-рп/2016) стверджує, що
конституційна норма пункту 1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції
України, має імперативний характер, є абсолютно зрозумілою, чіткою та
однозначною і не викликає сумнівів стосовно того, що нормативні акти,
прийняті до набуття чинності цією Конституцією є нечинними, якщо вони їй
суперечать [14].
На думку судді «… для втрати чинності акта на підставі пункту 1 розділу
ХV «Перехідні положення» Конституції України необхідні лише дві умови:
1) прийняття такого акта до 28 червня 1996 року; 2) його суперечність
Конституції Україні. Тобто, такий акт втрачає чинність на підставі факту
прийняття іншого акту вищої юридичної сили (Конституції України), якому він
суперечить. Жодних інших умов, у тому, числі обов’язкового підтвердження
факту будь-яким органом державної влади, зокрема Конституційним Судом
України, Основний Закон України як акт прямої дії не передбачає» [14].
Цілком зрозуміло, що Указ № 9306 явно суперечить Конституції України,
оскільки він встановлює дозвільний характер проведення мирних зборів, тоді як
положення статті 39 Конституції України передбачають повідомний характер їх
проведення. Крім того, у зазначеній статті Конституції України зазначено, що
обмеження реалізації права збиратися мирно, без зброї і проводити збори,
мітинги, походи і демонстрації може встановлюватися судом. У той же час,
Указ № 9306 надає право забороняти збори, мітинги, вуличні походи та
демонстрації виконавчому комітету Ради народних депутатів (пункт 6 Указу
№ 9306).
Та разом з тим, на нашу особисту думку, судді Конституційного Суду
України, визнаючи Указ № 9306 неконституційним, виходили, крім іншого, з
позицій припинення використання у судовій практиці Указу № 9306. Оскільки,
 14
протягом 20 останніх років явна «неконституційність» Указу № 9306 не
зупиняла суддів від його використання при розгляді судових справ, відповідне
рішення на рівні Конституційного Суду України раз і назавжди припиняє цю
негативну практику.
Особливе місце серед нормативно-правових актів, присвячених питанню
організації та проведення мирних зборів, є Конституція України. Саме статтею
39 Основного Закону України громадянам гарантовано право збиратися мирно,
без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації.
Зокрема, частиною першою статті 39 Конституції України зазначено, що
громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги,
походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи
виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування». Частина друга статті
39 Конституції України передбачає обмеження щодо реалізації цього права
судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та
громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для
охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Однак, відсутність у частині першій статті 39 Конституції України чітко
встановлених строків завчасного сповіщення про проведення мирних зборів,
мітингів, походів і демонстрацій призвело до їх неоднозначного визначення.
Саме це стало приводом щодо офіційного тлумачення положення частини
першої статті 39 Конституції України Конституційним Судом України, яке
відображене у його рішенні від 19.04.2001 року № 4-рп/2001 (за поданням
Міністерства внутрішніх справ України) [15].
Рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 року № 4-рп/2001
також становить частину українського законодавства, присвяченого питанню
організації та проведення мирних зібрань.
У мотивувальній частині рішенні Конституційний Суд України зазначає,
що тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не
 15
повинна обмежувати передбаченого статтею 39 Конституції України права
громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. На думку
Конституційного Суду України строк завчасного сповіщення має бути
достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого
самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань
відповідає закону, та в разі потреби, згідно з частиною другою статті 39
Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань.
Як висновок, у рішенні Конституційного Суду України від 19.04.2001
року № 4-рп/2001 зазначено, що «Визначення конкретних строків завчасного
сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості,
місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання» (прим.
курсив автора).
У певній мірі стосується питання організації та проведення мирних зборів
і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року
[16]. Згідно підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 38 вказаного закону
до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить
вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів,
маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових
заходів, здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського
порядку. Проте як відомо, на даний час, відповідного закону стосовно
проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій на законодавчому
рівні не прийнято.
У прийнятому Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року також
передбачено право громадян на мирні зібрання. Так, стаття 315 Цивільного
кодексу України передбачає, що фізичні особи мають право вільно збиратися на
мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Обмеження щодо
реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до
закону [17].
 16
Окреме місце у законодавстві України щодо питання організації та
проведення мирних зібрань посідає Кодекс адміністративного судочинства
України від 06.07.2005 року (далі – КАС України) [18].
Статті 182, 183 КАС України встановлюють особливості провадження у
справах за адміністративними позовами суб’єктів владних повноважень про
обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та у справах за
адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на
мирні зібрання.
Відповідно до частини першої статті 182 КАС України органи виконавчої
влади, місцевого самоврядування звертаються з позовною заявою про заборону
проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо чи про інше
обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо) до
окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням.
Відповідно й організатор (організатори) зборів, мітингів, походів,
демонстрацій чи інших мирних зібрань згідно з частиною першою статті
183 КАС України мають право звернутися з позовною заявою про усунення
обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів,
до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів.

Висновки до розділу 1

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що право на свободу мирних

зібрань є однією з основ демократичного суспільства та правової держави. Саме
тому, це право так чітко визначене у багатьох міжнародно-правових актах.
З прийняттям Конституції України наша держава також зробила перший
крок щодо гарантування громадянам права на свободу мирних зібрань. Проте,
незважаючи на чималу кількість нормативних актів у сфері даного питання,
 17
вони, у більшій мірі, лише дублюють один одного. А єдиного, профільного
закону щодо порядку проведення мирних зібрань до цього часу так і не
прийнято. Нерідко це призводить до обмеження права на свободу мирних
зібрань та створює певну напругу в українському суспільстві.

РОЗДІЛ 2 РОЗВИТОК В УКРАЇНІ ЗАКОНОДАВЧОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ПОРЯДКУ ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ
ЗІБРАНЬ ПРОТЯГОМ 2001 – 2015 РОКІВ

2.1. Законопроекти щодо порядку проведення мирних зібрань, що

розглядалися у Верховній Раді Україні протягом 2001 – 2014 років

Фактично від самого початку прийняття Конституції України питання

щодо розробки та прийняття відповідного закону, який би чітко регламентував
порядок організації та проведення мирних зібрань, набуло актуальності,
оскільки частина друга статті 39 Основного Закону України передбачає, що
обмеження права громадян збиратися мирно може встановлюватися судом
відповідно до закону. Цілком зрозуміло, що ухвалюючи Конституцію України,
народні депутати України розуміли подальшу необхідність прийняття окремого
закону, який би урегульовував відповідне питання.
З цією метою у період з 2001 по 2015 роки народні депутати України
зробили щонайменше 10 спроб ухвалення відповідного законопроекту у сфері
регулювання порядку проведення мирних зборів (див. табл. 2.1).
 18
Таблиця
2.1 Перелік

основних законопроектів щодо реалізації права на мирні

зібрання
Реєстраційний Суб’єкт права
№ Дата реєстрації Назва
номер законодавчої
п/п законопроекту законопроекту
законопроекту ініціативи
1. 22.03.2001 № 2320-ІІІ «Про порядок організації Народний депутат
і проведення мирних України
масових заходів та акцій Пустовойтов В.С.
в Україні»
2. 14.05.2002 № 0991 «Про порядок організації Народний
та проведення мирних депутат України
Продовж. табл. 2.1
заходів та акцій в Удовенко Г. Й.
Україні»
3. 08.04.2004 № 5242 «Про порядок організації Народний
і проведення мирних депутат України
заходів та акцій в Удовенко Г. Й.
Україні»
4. 23.03.2004 № 5242-2 «Про збори, мітинги, Президент
походи та демонстрації» України
Кучма Л. Д.
5. 15.07.2005 № 7819 «Про свободу мирних Народний
зібрань» депутат України
Мусіяка В. Л.
6. 30.11.2006 № 2646 «Про порядок організації Народний
і проведення мирних депутат України
заходів та акцій в Удовенко Г. Й.
Україні»
7. 06.05.2008 № 2450 «Про порядок організації Кабінет Міністрів
і проведення мирних України
заходів»
8. 04.07.2013 № 2508а «Про свободу мирних Група народних
зібрань» депутатів України
9. 07.12.2015 № 3587 «Про гарантії свободи Група народних
мирних зібрань» депутатів України
10. 11.12.2015 № 3587-1 «Про гарантії свободи Група народних
мирних зібрань в депутатів України
Україні»
 19
Коротко зупинимося на розгляді найбільш значимих законопроектів,
зареєстрованих у парламенті протягом 2001 – 2014 років.
Першою реальною спробою на законодавчому рівні врегулювати питання
щодо права громадян на свободу мирних зібрань став розгляд двох відповідних
законопроектів, поданих народними депутатами України Удовенком Г. Й. та
Пустовойтовим В. С. у березні 2001 року.
За результатами розгляду та обговорення обох законопроектів, саме
проект закону «Про порядок організації і проведення мирних масових заходів
та акцій в Україні» (далі – законопроект № 2320-ІІІ), поданий нардепом
Пустовойтовим В. С., парламентом було взято за основу (постанова Верховної
Ради України від 22.03.2001 року № 2320-ІІІ) [19].
Законопроект № 2320-ІІІ мав наступні основні положення:
1. Повідомний характер проведення мирних заходів, що є відчутною
різницею у порівняні з Указом № 9306, який передбачав дозвільний характер
проведення мирних зібрань.
2. Деталізоване пояснення таких термінів, як «збори», «демонстрація»,
«мітинг», «пікетування», «похід», «вуличний похід», «акція», «мирний масовий
захід» та «акція комерційного характеру». Хоча визначення таких термінів як
«демонстрація» та «вуличний похід» є певною мірою досить схожими між
собою у тексті законопроекту.
3. Організаторами мирних масових заходів та акцій можуть виступати
не менше трьох громадян України, яким виповнилося 18 років і які мають право
голосу. Проте у той же час, абзац 4 статті 6 законопроекту передбачав
відсутність письмового повідомлення про пікетування громадянином України,
іноземцем чи особою без громадянства, що перебуває в Україні на законних
підставах одноособово за власною ініціативою (прим. курсив автора).
 20
4. Організатори можуть не подавати до місцевих виконавчих органів
державної влади чи місцевого самоврядування письмове повідомлення про
проведення пікетування групою осіб, кількість яких не перевищує 50 чоловік.
5. Організатори мирних заходів надають письмове зобов’язання
виконувати організаторські функції по підготовці та проведенню зборів. При
цьому, на думку розробників документу, зазначена норма має виступати
обов’язковою умовою проведення мирних заходів.
6. Відсутність чітких термінів надання повідомлення про проведення
мирних зборів до місцевих органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування. У проекті збережено формулювання «завчасного
повідомлення», яке закріплене і у Конституції України. На мою думку, це є
найбільш суттєвим недоліком законопроекту № 2320-ІІІ.
Таким чином, законопроект № 2320-ІІІ намітив певні спроби
законодавчого врегулювання питання проведення мирних зібрань. Його було
прийнято у першому читанні, проте так і не вдалося прийняти у цілому.
Після цього у парламенті було зареєстровано законопроект від
14.05.2002 року № 0991 «Про порядок організації та проведення мирних заходів
та акцій в Україні» [20], який народні депутати затвердили у першому читанні.
Проте, подальший розгляд даного законопроекту так і не відбувся.
Наступні законопроекти з’явилися майже одночасно у березні 2004 року:
законопроект за № 5242, внесений народним депутатом України
Удовенком Г. Й. [21] та законопроект за № 5242-2, поданий на розгляд до
Верховної Ради України Президентом України Кучмою Л. Д. [22].
Окремого розгляду заслуговує законопроект № 5242-2, поданий до
парламенту другим Президентом незалежної України незадовго до проведення
чергових виборів глави держави.
На відміну від законопроекту № 2320-ІІІ законопроект № 5242-2 вже
передбачав конкретні терміни сповіщення органів виконавчої влади та
 21
місцевого самоврядування про початок проведення прилюдних заходів, - так у
документі називаються збори, мітинги, походи та демонстрації. Але навряд чи
громадяни зраділи такій новелі законопроекту. На думку розробників
законопроекту завчасне сповіщення про проведення мирних заходів має
становити не менше 10 календарних днів до початку його проведення. Проте на
переконання багатьох громадських активістів, цей термін є занадто вимогливим
та необґрунтованим.
Так, на думку представника коаліції громадських організацій України
«Свобода вибору» Т. Крупського такий період часу може призвести до втрати
актуальності приводу проведення заходу, обмежує можливості швидкого
реагування громадськості на різні події та проведення відповідних масових
заходів [23].
Серед інших положень законопроекту, що не знайшли схвальних відгуків
у суспільстві, можна відмітити право органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування на власний розсуд змінити час, місце та умови проведення
мирних заходів.
Також законопроект передбачав граничну тривалість проведення мирних
заходів – не більше п’яти годин, що навряд чи відповідає реалізації основних
засад Конституційних прав громадян.
Врешті-решт обидва законопроекти (№ 5242 та № 5242-2) не знайшли
підтримки народних обранців навіть у першому читанні.
Наступна більш-менш реальна спроба прийняття закону щодо порядку
проведення та організації мирних заходів здійснена у 2008 році. Законопроект
від 06.05.2008 року № 2450 «Про порядок організації і проведення мирних
заходів» (далі – законопроект № 2450) було розроблено Міністерством юстиції
України та подано до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України за
часів діяльності Тимошенко Ю. В., як голови Уряду [24].
 22
Законопроект № 2450 був різко розкритикований громадськими
організаціями та засобами масової інформації. Особливій критиці піддано
наступні його положення:
1. Організатором мирного заходу не може бути особа, яка не досягла
вісімнадцятирічного віку (частина 2 статті 4);
2. Організатори (організатор) мирного заходу не мають права
проводити мирний захід, якщо повідомлення про його проведення не було
подано в установленому цим Законом порядку (частина 3 статті 5
законопроекту);
3. Введення інституту уповноваженого представника органу
виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, який під час проведення
мирного заходу має право зупинити його проведення (частина 1 статті 13);
4. Введення інституту уповноваженого представника органу
внутрішніх справ (стаття 14).
У червні 2009 року законопроект № 2450 був прийнятий у першому
читанні. Наступне голосування по законопроекту № 2450 відбулося у березні
2012 року під час другого читання. Проте у другому читанні його так і не було
прийнято. У картці проходження даного законопроекту останньою датою
зазначено 03.07.2012 року – підготовка до повторного другого читання.

2.2. Законопроекти щодо порядку проведення мирних зібрань,

розроблені в Україні протягом 2015 року

З приходом до влади проєвропейських політичних сил та лідерів питання

щодо законодавчого врегулювання порядку проведення та організації мирних
зібрань набуло над актуального значення.
Усім нам відомо, що «другий Майдан» розпочався з мирної акції
студентів, які виступали проти відмови Януковича В. Ф. підписати Угоду про
 23
асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Усі ми бачили як у ніч з
29 на 30 листопада 2013 року працівники беркуту з жорстокою силою розігнали
абсолютно мирну акцію студентства. На мою думку, руки беркутівцям
фактично розв’язав якраз неіснуючий закон, який мав би захистити проведення
подібної акції і, тим паче, унеможливити її силовий розгін.
Тому принциповим завданням нової влади стало прийняття
європейського, демократичного законопроекту, який захищає право кожного
громадянина збиратися мирно для вираження своїх поглядів та переконань.
У грудні 2015 року до Верховної Ради України було подано відразу два
законопроекти: законопроект від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи
мирних зібрань» (далі – законопроект № 3587) [25], внесений народними
депутатами України Немирею Г. М., Луценко І. С., Джемілєвим М.,
Черненком О. М., Ємцем Л. О., Логвинським Г. В., Мірошниченком Ю. Р.,
Іоновою М. М., Івченком В. Є., Кубівим С. І., Фельдманом О. Б.,
Сусловою І. М., Поповим І. В. та законопроект від 11.12.2015 року № 3587-1
«Про гарантії свободи мирних зібрань в Україні» (далі – законопроект
№ 3587-1) [26], внесений народними депутатами України Луценко І. В.,
Мосійчук І. В., Мусій О. С., Добродомовим Д. Є., Матківським Б. М.,
Парасюком В. З., Березою Б. Ю., Маркевич Я. В., Найємом М. М., Юринець О.
В..
Оскільки обидва законопроекти певною мірою схожі між собою, тому для
їх характеристики та одночасного порівняння я вирішила навести основні
положення проектів у вигляді наступної таблиці.
Таблиця 2.2
Порівняльна таблиця законопроекту № 3587 від 07.12.2015 року та
законопроекту № 3587-1 від 11.12.2015 року
Законопроект № 3587 Предмет Законопроект № 3587-1
від 07.12.2015 року порівняння від 11.12.2015 року
Мирне зібрання, публічне місце, Терміни, Зібрання, одночасні
одночасне мирне зібрання, визначені у зібрання, контрзібрання
 24

контрзібрання, спонтанне мирне законопроектах

зібрання (ст. 1)
Фізична особа, яка є громадянином Організатор Фізична особа будь-якого
України, іноземцем або особою без зібрання віку, яка є громадянином
громадянства, юридична особа, а (ст. 2) України, іноземцем або
також громадське об’єднання особою без громадянства,
незалежно від наявності у нього юридична особа, професійна
статусу юридичної особи. Може спілка, політична партія,
бути один або декілька релігійна організація, а
організаторів. Фізична особа, яка не також громадське
досягла 16 років або є недієздатною, об’єднання незалежно від
може бути організатором мирного наявності у нього статусу
зібрання, якщо хоча б одним із юридичної особи та
співорганізаторів є фізична особа, державної реєстрації чи
яка має повну цивільну дієздатність.. легалізації.
Письмове повідомлення про намір Повідомлення Орган виконавчої влади чи
проведення мирного зібрання до про проведення місцевого самоврядування
відповідного органу виконавчої зібрання повідомляється про
влади або органу місцевого проведення зібрання в тому
самоврядування не пізніш як за випадку, коли організатор
сорок вісім годин до його початку зібрання вважає за необхідне
забезпечити безпеку
учасників зібрання.
Повідомлення про
проведення зібрання
складається в довільній
формі і можу бути
письмовим, або усним
У повідомленні про проведення Зміст і форма Повідомлення про
мирного зібрання зазначаються: дата повідомлення проведення зібрання
проведення; час початку та про проведення складається в довільній
тривалість мирного зібрання; мета мирного формі і може бути
проведення мирного зібрання; місце зібрання письмовим, або усним
або маршрут проведення мирного
зібрання; очікувана кількість
учасників мирного зібрання;
прізвище, ім’я та по батькові особи,
яка є організатором мирного
зібрання…
Слід зазначити, що Комітет Верховної Ради України з питань прав
людини, національних меншин і міжнаціональних відносин отримав у жовтні
поточного року Спільний висновок Венеціанської Комісії, Директорату з прав
людини (DHR) Генерального директорату з прав людини і верховенства права
 25
ради Європи та Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини
(БДІПЛ/ОБСЄ) щодо законопроектів № 3587 та № 3587-1, ухвалений
Венеціанською Комісією на 108-й пленарній сесії (Венеція, 14-15 жовтня
2016 року) [27].

Висновки до розділу 2

За останні 15 років Українська влада здійснила не одну спробу прийняття

відповідного закону, який би врегульовував питання організації та проведення
мирних зібрань. Проте до цього часу відповідного закону і досі не прийнято.
У рішенні по справі Європейського суду з прав людини «Вєренцов проти
України» від 11.04.2013 року (Заява № 20372/11) зазначено, що «… Хоча Суд
погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття
законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з
тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться
про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань» [28].
За відсутності чіткої законодавчої регламентації порядку проведення
мирних зібрань, громадяни України вже понад двадцять років змушені терпіти
різні обмеження своїх конституційних прав з боку органів державної влади та
місцевого самоврядування, а також відстоювати своє право у судах різних
інстанцій.

РОЗДІЛ 3 ПРОПОЗИЦІЇ ДО ЗАКОНОПРОЕКТУ ВІД 07.12.2015

РОКУ № 3587 «ПРО ГАРАНТІЇ СВОБОДИ МИРНИХ ЗІБРАНЬ»
 26

3.1. Врахування рекомендацій Венеціанської комісії до законопроекту

від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань»

Практичну частину науково-дослідницької роботи становить внесення

пропозицій до законопроекту від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи
мирних зібрань» з урахуванням:
1. Рекомендацій, наведених у Спільному висновку Венеціанської
комісії, Директорату з прав людини (DHR) Генерального директорату з прав
людини і верховенства права ради Європи та Бюро ОБСЄ з демократичних
інститутів і прав людини (далі – Спільний висновок Венеціанської комісії)
стосовно даного законопроекту;
2. Європейського досвіду законодавчого врегулювання питання
проведення мирних зборів.
У підрозділі 3.1. сформовано пропозиції щодо рекомендацій, наведених у
Спільному висновку Венеціанської комісії. Підрозділ 3.2. даного наукового
дослідження містить узагальнені пропозиції до законопроекту № 3587, що
направлені до Комітету Верховної Ради України з питань прав людини,
національних меншин і міжнаціональних відносин.
При виробленні пропозицій, що відповідають заявленим рекомендаціям,
наведених у Спільному висновку Венеціанської комісії, враховано досвід
окремих європейських держав з даного питання.
Для більш зручного сприйняття, відповідні пропозиції сформовано у
формі таблиці (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1
 27
Пропозиції щодо практичного втілення рекомендацій, наведених у
Спільному висновку Венеціанської комісії
№ Зміст Передбачена норма Сформована пропозиція до
п/п рекомендації законопроекту № 3587 законопроекту
1. У статті 7 (1) слід Абзац 1 частини 1 статті 7: Частину 1 статті 7 доповнити
чітко визначити Організатор мирного ще одним абзацом (2)
список зібрань, які зібрання письмово наступного змісту:
не вимагають повідомляє про намір «Для проведення спонтанного
повідомлення, в проведення мирного мирного зібрання, а також
тому числі зібрання відповідний орган зібрання, у якому беруть участь
невеликих і виконавчої влади або орган менше п’ятдесяти осіб, подання
спонтанних зібрань. місцевого самоврядування письмового повідомлення не є
не пізніш як за 48 годин до обов’язковим».
його початку.
2. Потрібно вказати Частина 4 статті 7: Частину 4 статті 7 викласти у
орган, який повинен Повідомлення про наступній редакції: або
бути повідомлений проведення мирного «Повідомлення про проведення
про таке зібрання до зібрання подається до: мирного зібрання подається до
початку його 1) виконавчого органу органу виконавчої місцевого
влади їх
проведення. Єдиний сільської, селищної, міської органу самоврядування, яких
на території
ради (крім міст Києва і проведення».
підхід є кращим для заплановано
Севастополя) – якщо мирне
безлічі повідомлень
зібрання заплановано
органів, зазначених провести на території
у проекті закону. відповідного села, селища
чи міста;
2) районної (обласної)
державної адміністрації –
якщо мирне зібрання
заплановано провести на
території відповідного
району, кількох районів або
області;
3) Київської або
Севастопольської міської
державної адміністрації –
якщо мирне зібрання
заплановано провести на
території міст Києва чи
Севастополя;
4) Ради міністрів
Автономної Республіки
Крим, обласних державних
адміністрацій – якщо мирне
зібрання заплановано
провести на території
кількох районів Автономної
Республіки
Крим.
3. Вимогу про те, що Частина 1 статі 8: Доповнити статтю частиною 8
 28
повідомлення У повідомленні про 5 наступного
Продовж. табл.
3.1
повинно містити проведення мирного зібрання змісту: «Відсутність у
інформацію про зазначаються: повідомленні відомостей,
«цілі зібрання», слід1) дата проведення, час зазначення яких передбачено
виключити. початку та тривалість частиною першою цієї статті,
Неправильна оцінка мирного зібрання; не є підставою для обмеження
в повідомленні щодо 2) мета проведення реалізації права громадян на
кількості учасників імирного зібрання;
проведення мирних зібрань».
тривалості зібрання 3) місце або маршрут
не повинна мати проведення мирного
негативні наслідки зібрання;
для права на свободу 4) очікувана кількість
мирних зібрань. учасників мирного зібрання;
5) прізвище, ім’я та по
батькові особи, яка є
організатором мирного
зібрання, або представника
юридичної особи,
громадського об’єднання, що
є організатором мирного
зібрання, адреса, номери
телефонів та адреса
електронної пошти за
наявності;
6) якщо організатором
мирного зібрання є юридична
особа, громадське об’єднання
– їх найменування,
місцезнаходження, для
юридичної особи –
ідентифікаційний код
Єдиного державного реєстру
юридичних осіб та фізичних
осіб - підприємців;
7) інформація про намір
організатора щодо
встановлення на місці
проведення мирного зібрання
тимчасових споруд,
використання
звукопідсилювальної техніки
8) інформацію про тимчасове
обмеження руху транспорту –
для отримання спеціального
дозволу.
4. Посилання Пункт 8 частини 1 статі 8: Пункт 8 частини 1 статті 8
відповідно до статті 1. У повідомленні про «інформація про тимчасове
8 (1) 8 стосовно проведення мирного зібрання обмеження руху транспорту –
необхідності зазначаються: для отримання спеціального
 29
«спеціального 8) інформація про тимчасове дозволу» виключити.
дозволу» в разі обмеження руху транспорту –
тимчасового для отримання спеціального
Продовж. табл. 3.1
обмеження дозволу.
дорожнього руху
повинні бути
вилучені.

3.2. Узагальнені пропозиції до законопроекту від 07.12.2015 року

№ 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань»

Нижче наведені пропозиції до законопроекту від 07.12.2015 року № 3587

«Про гарантії свободи мирних зібрань» сформовані на підставі наступних
принципів:
1. Визначення форми сповіщення про проведення мирних зібрань
(усна чи письмова);
2. Визначення конкретних термінів сповіщення органів виконавчої
влади чи органів місцевого самоврядування про проведення мирних зібрань;
3. Визначення чітких обставини, за наявності яких не вимагається
письмове (усне) сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого
самоврядування про проведення мирних зібрань.
Як вже було зазначено у підрозділі 3.1. даної роботи, пропозиції до
законопроекту від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних
зібрань» сформовані з урахуванням Спільного висновку Венеціанської комісії
та європейського досвіду законодавчого врегулювання порядку проведення
мирних зібрань.

Узагальнені пропозиції до законопроекту від 07.12.2015 року № 3587

«Про гарантії свободи мирних зібрань» мають наступний вигляд:
 30
1) Термін «Мирне зібрання», наведене у пункті 1 частини 1 статті
1 викласти наступним чином:
«Мирне зібрання – це навмисна та тимчасова присутність в
громадському місці групи осіб у формі зборів, мітингу, демонстрації,
пікетування, походу або у будь-якому поєднанні цих форм з метою вираження
спільних інтересів або особистої, громадянської чи політичної позиції з
будьяких питань».
2) Частину 1 статті 7 доповнити абзацом 2 наступного змісту:
«Для проведення спонтанного мирного зібрання, а також зібрання, у
якому беруть участь менше п’ятдесяти осіб, подання письмового
повідомлення не є обов’язковим».
3) Частину 4 статті 7 викласти у наступній редакції:
«Повідомлення про проведення мирного зібрання подається до органу
виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на території яких
заплановано їх проведення».
4) Частину 5 статті 8 доповнити наступним змістом:
«Відсутність у повідомленні відомостей, зазначення яких передбачено
частиною першою цієї статті, не є підставою для обмеження реалізації права
громадян на проведення мирних зібрань».
5) Пункт 8 частини 1 статті 8 «У повідомленні про проведення
мирного зібрання зазначається інформація про тимчасове обмеження руху
транспорту – для отримання спеціального дозволу» виключити.
6) Розділ ІІ. «Організація і проведення мирного зібрання» доповнити
статтею 16, а саме:
Стаття 16. Застосування сили до учасників мирного зібрання з боку
правоохоронних органів.
1. Підставою для застосування працівниками правоохоронних органів
сили по відношенню до учасників мирного зібрання є перехід мирного зібрання у
 31
стадію конфліктного, тобто з того моменту, коли учасники зібрання
починають застосовувати силу у будь-якій формі або лише мають реальний
намір щодо такого застосування чи здійснюють підбурювання щодо її
застосування.
2. Застосування сили працівниками правоохоронних органів до
учасників мирного зібрання, яке перейшло у стадію конфліктного, має бути
пропорційним до дій протестуючих та не перевищувати адекватної межі.
Вищезазначені узагальнені пропозиції до законопроекту від
07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи мирних зібрань» направлено до
Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин
і міжнаціональних відносин.

Висновки до розділу 3

Сьогодні українське суспільство потребує невідкладного законодавчого

врегулювання порядку проведення мирних зібрань. Розробка такого
законопроекту потребує виваженого рішення, яке має ґрунтуватися на
рекомендаціях Венеціанської комісії та з урахуванням досвіду демократичних
держав. У той же час, відповідний законопроект має враховувати
суспільнополітичні реалії українського суспільства.
 32

ВИСНОВКИ

Однією з ознак демократичної, соціальної, правової держави є

утвердження та забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Одним з таких прав є право громадян на проведення мирних зібрань.
Відповідне право передбачене статтею 39 Конституції України, яка гарантує
кожному громадянину право збиратися мирно, без зброї і проводити мітинги,
походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи
виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Частина друга
статті 39 Основного Закону України передбачає, що обмеження реалізації цього
права може встановлюватися судом відповідно до закону.
Проте, з моменту прийняття Основного Закону і до цього часу, в Україні
так і не прийнято відповідного закону, який би чітко врегульовував порядок
проведення мирних зібрань.
Наявність такої неврегульованості часто призводить до невиправданого
обмеження права на свободу мирних зібрань зі сторони органів судової влади.
В умовах законодавчої невизначеності наявні випадки видання органами
місцевого самоврядування власних рішень, які вводять «місцеві порядки» щодо
врегулювання проведення мирних зібрань. Досить часто, відповідні акти
органів місцевого самоврядування, через невідповідність Конституції України,
скасовуються у судовому порядку.
 33
За останні 15 років українські парламентарі щонайменше 10 разів
підходили до вирішення цієї проблеми. Але через певні протиріччя у
трактуванні тих, чи інших норм законопроектів, а інколи і за відсутності
політичної волі, відповідного закону немає і досі. Натомість маємо цілу низку
різного роду нормативно-правових актів, які не вирішують питання
врегульованості порядку проведення мирних зібрань, а лише дублюють один
одного.
Маємо і досить парадоксальні норми українського законодавства у
питанні проведення мирних зборів. Так, статтею 185-1 Кодексу України про
адміністративні правопорушення передбачено, що порушення встановленого
порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій – тягне за собою попередження або накладення штрафу від десяти
до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [29].
Ще більш парадоксальним є той факт, що за відсутності порядку
організації або проведення мирних зібрань українські суди виносять рішення,
посилаючись якраз саме на статтю 185-1 Кодексу України про адміністративні
правопорушення.
На необхідність прийняття відповідного закону йдеться у рішенні
Європейського суду з прав людини «Вєренцов проти України» від
11.04.2013 року (Заява № 20372/11), де зазначено, що «… Хоча Суд
погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття
законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з
тим, що затримка у понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться
про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань» [28].
У процесі виконання науково-дослідницької роботи проаналізовано
українське та міжнародне законодавство у галузі права на свободу мирних
зібрань. Встановлено, що право на свободу мирних зібрань закріплене у
багатьох міжнародних нормативно-правових актах з прав людини: Загальній
 34
декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод, Конвенції ООН про права дитини.
У дослідженні узагальнено спроби законодавчого врегулювання порядку
проведення мирних зібрань протягом 2001-2015 років.
Окремо у дослідженні розглянуто досвід законодавчого врегулювання
порядку мирних зібрань в окремих країнах Західної Європи (Великобританія,
Італія, Іспанія, Німеччина, Франція).
Практичну частину роботи становить розробка пропозицій до
законопроекту «Про гарантії свободи мирних зібрань» від 07.12.2015 року
№ 3587. Слід зазначити, що за своїм змістом та з урахуванням невідкладності,
саме законопроект № 3587 має найбільшу перспективу перетворитися з проекту
на Закон України «Про гарантії свободи мирних зібрань». Хоча я вважаю, що
розробка такого важливого законопроекту мала б відбуватися за участю усіх
зацікавлених сторін: громадських, правозахисних організацій, представників
парламенту, правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. На
превеликий жаль, такого не відбулося, що певною мірою і зумовило велику
кількість зауважень до законопроекту як збоку громадськості, так і зі сторони
правових інституцій.
Пропозиції до законопроекту № 3587 розроблено з урахуванням
рекомендацій, викладених у Спільному висновку Венеціанської комісії та
враховуючи досвід окремих європейських держав.
Розробка пропозицій до законопроекту № 3587 була обумовлена спробою
наблизити норми законопроекту до міжнародних стандартів у сфері прав
людини.
Я впевнена, що найближчим часом в нашій державі все таки з’явиться
закон, що врегульовує порядок проведення мирних зібрань. Проте головне, щоб
положення даного закону не призводили до обмеження даного конституційного
права, а навпаки, гарантували громадянину це право. У той же час, відповідний
 35
закон має також унеможливити проведення різного роду провокацій зі зброєю в
руках, антидержавницькими закликами та погрозами під час проведення
масових заходів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості

Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - С. 141.
2. БДІПЛ/ОБСЄ, Керівні принципи з свободи мирних зібрань: 2-е
видання (Варшава: БДІПЛ, 2010 р.).
3. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною
Асамблеєю ООН від 10.12.1948 року.
4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від
04.11.1950 року.
5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий
Генеральною Асамблеєю ООН від 16.12.1966 року.
6. Американська конвенція з прав людини від 22.11.1969 року.
7. Конвенція ООН про права дитини від 20.11.1989 року.
8. Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського
виміру НБСЄ від 29.06.1990 року.
 36
9. Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні
свободи людини від 26.05.1995 року.
10. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.07.1988 року № 9306-ХІ
«Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і
демонстрацій в СРСР».
11. Лист Міністерства юстиції України від 26.11.2009 року № 1823-
0-1-09-18 до Всеукраїнської молодіжної організації «Молодь проти корупції».
12. Довідка щодо вивчення та узагальнення практики застосування
адміністративними судами законодавства під час розгляду та вирішення
впродовж 2010-2011 років справ стосовно реалізації права на мирні зібрання
(збори, мітинги, походи, демонстрації тощо) Вищого адміністративного суду
України від 01.04.2012 року.
13. Рішення Конституційного Суду України від 08.09.2016 року №
6-рп/2016 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положень частини п’ятої статті 21 Закону України «Про
свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про
проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій).
14. Окрема думка судді Конституційного Суду України Мельника М. І.,
стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положень частини
п’ятою статі 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
15. Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року
№ 4-рп/2001у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх
спав України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті
39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи
 37
органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і
демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання).
16. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від
21.05.1997 № 280/97-ВР // ВВР України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.
17. Цивільний Кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції
України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.
18. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005
року // ВВР. — 2005. — № 35-36, № 37. — ст.446.
19. Постанова Верховної Ради України від 22.03.2001 року № 2320-ІІІ
«Про проекти законів України про мирні збори та про порядок організації і
проведення мирних масових заходів та акцій в Україні».
20. Законопроект від 14.05.2002 року № 0991 «Про порядок організації
та проведення мирних заходів та акцій в Україні».
21. Законопроект від 08.04.2004 № 5242 «Про порядок
організації і проведення мирних заходів та акцій в Україні».
22. Законопроект від 23.03.2004 № 5242-2«Про збори, мітинги, походи
та демонстрації».
23. Крупський Т. Б. Коментар до проекту Закону України «Про збори,
мітинги, походи і демонстрації» (Проект № 5242-2): [Електронний ресурс] : -
Режим доступу: http://helsinki.org.ua/articles/komentar-do-proektu-
zakonuukrajiny-pro-zbory-mitynhy-pohody-i-demonstratsiji-proekt-5242-2/.
24. Законопроект від 06.05.2008 року № 2450 «Про порядок організації
і проведення мирних заходів»
25. Законопроект від 07.12.2015 року № 3587 «Про гарантії свободи
мирних зібрань».
26. Законопроект від 11.12.2015 року № 3587-1 «Про гарантії свободи
мирних зібрань в Україні».
 38
27. Спільний висновок Венеціанської Комісії, Директорату з прав
людини (DHR) Генерального директорату з прав людини і верховенства права
ради Європи та Бюро ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини
(БДІПЛ/ОБСЄ) щодо законопроектів № 3587 та № 3587-1, ухвалений
Венеціанською Комісією на 108-й пленарній сесії (Венеція, 14-15 жовтня
2016 року).
28. Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Вєренцов
проти України» від 11.07.2013 року (Заява № 20372/11).
29. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Прийнятий
7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984 - додаток
до №51 - Ст. 1122.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
http://www.rada.gov.ua/
https://court.gov.ua/
http://kompravlud.rada.gov.ua/
http://www.ombudsman.gov.ua/