Хотинська фортеця

Середньовічна укріплена фортифікаційна споруда в Хотині (Чернівецька область,

Україна), збудована русо-влахами за господарювання Мушатів у Молдавському
князівстві на межі XIII–XVIII століть на місці руського городища (Х—ХІІІ).
Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з наймогутніших у тогочасній
Східній Європі, важливим оборонним і торговельним пунктом Молдавії в часи
господаря Олександра Доброго.
У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадують як Хотѣнь на Днѣстрѣ.
Після занепаду Руської держави та Руського Королівства, Хотинська фортеця
перебувала в юрисдикції багатьох державних утворень — Молдавського князівства,
Королівства Польського, Османської та Російської імперій. У цей період вона стає
відомою й під іншомовними назвами: пол. Twierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур.
Hotin Kalesi, рос. Хотинская крепость.
У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856 її було скасовано як
військовий об'єкт.
У 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки архітектури (ох.№ 803).
12 жовтня 2000 утворено державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська
фортеця».
За підсумками всеукраїнської акції Хотинську фортецю визнано одним із «семи чудес
України».

Назва фортеці невід'ємно пов'язана з містом, яке розвинулося навколо неї.

Деякі дослідники вважають, що топонім походить від дієслова «хотіти», оскільки це
місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому
красивому і багатому краї.
Інші пов'язують назву з ім'ям билинного богатиря — Хотин Блудович.

Хотінь на Дністрі
Писемні джерела не містять відомостей про час будівництва як першого кам’яного
замку, так і донині існуючої цитаделі.
Спочатку це була невелика, збудована слов'янами, дерев'яна фортеця, її незначні
рештки виявлені під час археологічних розкопок.
Їх результати вказують на існування (VIII-IXст.) на високому скельному
дністровському мисі замку-дитинця із нескладними дерев’яними укріпленнями з
напільного боку.
Після походу князя Володимира Святославича та приєднання до Русі земель білих
хорватів і тиверців у цій місцевості почали зводитись (на межі Х-ХІ) нові фортеці як
центри княжої влади і місця перебування намісників. Саме у той період на місті
майбутньої цитаделі з'являються перші надійні фортифікації у вигляді земляного валу з
дерев’яними заборолами і видовбаного упоперек скелястого мису рову.
Ці укріплення охороняли велику переправу на Дністрі, забезпечували захист місцевого
населення та стримували грабіжницькі набіги завойовників.
Тогочасний літописний Хотінь входив в єдину оборону лінію південно-західних
кордонів Русі.
Протягом ХІ-ХІІІ ст. Хотинське городище з околицями входили до складу
Теребовлянського та Галицького князівств, а також Галицько-Волинського князівства.
З розвитком Дністра як торгового шляху, як й інші руські городища на його берегах,
забезпечував охорону водної артерії.
Вважається, що перші кам’яні фортифікації Хотинської фортеці могли виникнути на
межі 1240-1250-их, коли король Данило Галицький укріплював старі і будував нові
фортеці для захисту від монгольської навали. Інша думка – що це сталося після 1259 р.,
коли на вимогу монгол Данило Галицький і Василько Романовичі були змушені
зруйнувати всі оборонні споруди князівства, в тому числі й дерев’яно-земляні
хотинські, на місці яких і звели пізніше кам’яні. Аналіз будівельного розчину з
найдавнішої частини стіни фортеці показав його подібність до київських цем’янкових
(вапняних із значною домішкою битої цегли) розчинів ХІ-ХІІ ст. Це свідчить, що перші
кам’яні мури могли постати і раніше, у ХІІ-І половині ХІІІ ст., коли не припинялися
військові конфлікти між Руським та Угорським королівствами.
Територія стародавнього кам’яного замку-цитаделі знаходилася у північній частині
сучасного фортечного двору (зараз приблизно від Північної вежі до стін
Комендантського палацу). Перша фортеця була невеликою, площею не більше 2 га,
обнесена муром і підтрикутним шестиметрової ширини ровом. Від неї збереглися лише
залишки стіни, приховані у товщі східного муру-куртини. Вірогідно, основною
оборонною спорудою тоді виступала башта на місці нинішньої чотирикутної Північної
вежі. Це могла бути башта, відразу вписана в систему мурів, або окрема вежа-донжон,
до якої пізніше прибудували стіни приблизно тридцять метрів завдовжки, що утворили
підквадратний двір.
Після перемоги литовсько-руського війська князя Ольгерда над татарами у битві на
Синіх Водах фортеця відійшла до їх союзників, українських воєвод і господарів з
Молдавії, які системно розбудовували і укріплювали Хотинську фортецю, яка входила
до 6 найбільших фортець Молдавського князівства.
Під час археологічних досліджень в Хотинській фортеці було простежено рештки
кам’яної стіни XIII століття Також було знайдено великий скарб монет датованих
першою половиною XIII століття

Хотинська фортеця за свою історію побувала в руках Молдавії у 1340-х р, Османської

Імперії у 1620 р, зазнала трьох битв у 1621, 1673, 1788 рр, також була в руках Рос.
Імперії у 1812 р
Опис фортеці на стан 1788 р
Ось як описав тоді місто саксонський принц Фрідріх Заальфельдский:
Хотинська фортеця в формі чотирикутника, 1800 на 730, має четверо воріт. Ворота
називались: Водяні, Стамбульські, Бендерські та Корохові. В середині замку
знаходяться палац, мечеть, турецька лазня, багато магазинів і 40 різних будинків, в
яких могло би розміститись 800 чоловік. Місто розміщене вище фортеці й оточене
грабовим палісадом до самої фортеці. Одне передмістя називалось
Константинополь, а інше, біля воріт, які виходили на дорогу до Окопів, називалося
Румля. Між двома передмістями був сад Османа, який виходив і поза палісад.
Малий струмок, який стікав у Дністер, поділяв місто і фортецю на дві частини.
Місто було забудоване дерев'яними будинками. У фортеці знаходилося 7 000
війська, комендантом тоді там був Осман та жив ага яничарів Друру-оглу. Його
брат був убитий в одній з сутичок під Хотином.