Теля.

Праслов’янське *telę має балтійські паралелі без

певних дальших відповідників. Більше того, можливо, що
балтійська назва (як і назви олова, свинцю) є запозиченням зі
слов’янських мов.
Можливо, треба порівнювати слов’янський термін із
латинським vitulus “бичок, теля” (з якого ще античні автори
виводили назву Італії). Латинське слово часто пов’язують із
позначеннням віку (“однорічний”), що видається штучним.
Корінь ital- у значенні “бик” був відомий і грецьким авторам і
вважався тиренським, тобто етруським (Аполлодор, ІІ, 5, 10) –
пор. інші слов’яно-етруські паралелі.
На значну увагу може заслуговувати критський Талос
(“говорять, що це був бик” – Аполлодор, “Міфологічна
бібліотека”, І, 9, 26) – одна з іпостасей критського сонячного
бика (за словником Гесихія Талос тотожний Геліосу). “І
оскільки Талос-сонце звався також Тавр (“Бик”...), його
відвідання сіл тричі на рік передбачає шестя царя-сонця в
ритуальній масці [бика] по країні, оскільки рік на Криті
ділився на три сезони”1. “Можливо, цей Талос був не ким
іншим, як Мінотавром”, а жертви Мінотавру можна
порівняти з людьми, яких Талос смажив2 (пор. аналогічне
жертвування Молоху і кельтському Кром Круаху).
Бик в уявленнях трипільських художників був тісно
пов’язаний із сонцем, роги бика і сонячний диск
зображувалися поряд. “Очевидно, бик – найдавніший тотем
степових мисливців – із часом трансформувався в зооморфне
втілення верховного чоловічого божества, пов’язаного з
солярним культом, яке шанувалося, зокрема, в образі
небесного сонця-бика”3. У трипільському поселенні Лука-

1
Грейвс Р. Мифы древней Греции. – М., 1992. – С. 243.
2
Фрэзер Дж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. – М.,
1980. – С. 317.
3
Энеолит СССР. – М., 1982. – С. 250–251.
Врублевецька знайдено череп бика, який був заритий перед
вогнищем. В одному з усатівських (пізньотрипільських)
курганів у східному проході кромлеха виявлена висічена з
вапняку голова бика, повернена лобом на схід. Відзначають
велику кількість і різноманітність символів сонця-бика в
орнаментальних композиціях трипільських керамічних
виробів4.
Паралелі до трипільських уявлень про божественну пару
– жіночого божества і сонячного бика – знаходять, за
М.Гімбутас, уже в культурі Чатал-Гююка (VII–VI тис. до н. е.),
ближчі аналогії в археологічних матеріалах Румунії й
Болгарії5. “Роль у культі биків, бичачих рогів та масок бика
об’єднують Чатал-Гююк і Балкани.., причому чи не найбільш
показова аналогія букраніям <бичачим головам. – Ю.М.> у
храмах Чатал-Гююка виявляється... в трипільському
поселенні біля річки Рось поблизу Києва, де знайдена
глиняна модель храму, прикрашеного бичачими рогами”6.
Враховуючи давно помічені трипільсько-егейські
7
(зокрема, трипільсько-критські ) археологічні паралелі в
культі бика, слід виводити слов’янський, балтійський (зі
слов’янського?), етруський (з походження егейський?),
критський корені зі спільного субстрату – порівняймо віл.
Окрема проблема – походження імен (і образів)
священного бика, що належить богові грози, у хуритів (Телла

4
Энеолит СССР. – М., 1982. – С. 244–245.
5
Энеолит СССР. – М., 1982. – С. 252.
6
Иванов Вяч.Вс. История славянских и балканских названий металлов.
– М., 1983. – С. 77–78; Иванов Вяч.Вс. Чатал-Гююк и Балканы:
Проблемы этнических связей и культурных контактов // Balcanica:
Лингвистические исследования / Отв. ред. Т.В.Цивьян. – М., 1979. – С.
32.
7
Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные
Триполья. – Л., 1937. – С. 216; Погожева А.П. Антропоморфная… – С.
131–132.
або Тілла) і урартів (Тура)8. Доведена Г.Б.Джаукяном
індоєвропейська порирода хурито-урартських мов9 дозволяє
дивитися на стосунки цих форм із наведеними раніше
суголосними їм формами зовсім по-новому.
Можливо, всі розглянуті вище корені так чи інакше
співвідносні з відомою індоєвропейсько-семітською
паралеллю в позначенні бика. Йдеться про корінь,
представлений у слов’янському тур, грецькому tayros. У
східних слов’ян-язичників існував культ Тура10.
А.О.Білецький пише: “Основа, представлена в tayros, в
індоєвропейських мовах має два різновиди, очевидно,
обумовлені наявністю при ній “рухомого” s (пор. грецьке
tayros, латинське taurus, оскське taurom = taurum, умбрське turuf
= tauros, давньослов’янське туръ та ін. : готське stiur,
давньоверхньонімецьке stior, нововерхньонімецьке Stier,
авестійське staora – “велика худоба” та ін.), якщо, звичайно, в
цій групі не відбулося контамінації різних основ.
Яке б спокусливе не було зближення вказаної
індоєвропейської іменної основи з тотожною за значенням
семітичною (пор. акадське su:ru, давньоєврейське šor,
арамейське to:r, арабське tawr(un), але фонетично нелегко
довести, що в семітичних мовах у цьому разі є запозичення з
індоєвропейських.., ні, тим паче, протилежне”11. Залишається
тут припускати походження і індоєвропейських, і семітських
назв бика зі спільного третього джерела – скоріше за все

8
Форми за: Мифологический... – С. 540.
9
Джаукян Г.Б. Взаимоотношение индоевропейских, хуррито-
урартских и кавказских языков. – Ереван, 1967.
10
Сумцов Н.Ф. Тур в народной словесности // Киевская старина. – 1887.
– № 1. – С. 65–90; Липец Р.С. Образ древнего тура и отголоски его
культа в былинах // Славянский фольклор. – М.. 1972. – С. 82–109;
Боровський Я.Є. Світогляд… – С. 72–74.
11
Белецкий А.А. Принципы этимологических исследований (На
материале греческого языка). – К., 1950. – С. 94–95.
субстратного, саме того, яке М.Я.Марр називав “яфетичним”,
Г.Крае і М.Гімбутас (Гімбутене) – “праєвропейським” чи
“палеоєвропейським”, а ми пропонуємо визначати його як
трипільсько-балкансько-егейське.
Українське товар (давнє значення “худоба”) вважають
запозиченням із тюркських мов, де слово має значення
“товар, майно, худоба”, а тюркське слово виводять із
вірменського tavar “вівця, отара овець”12. У вірменській мові
перше значення наведеного слова – “велика рогата худоба,
бик”, і лише друга – “дрібна рогата худоба, вівця, коза”13.
Того самого джерела може сягати архаїчне позначення
козлоподібних істот у грецькій міфології – satyros, tityros. Про ці
терміни А.О.Білецький зазначає, що, можливо, “їх треба
визнати “доеллінськими” й запозиченими з невідомої мови
разом із культами іноплемінних богів”, і їхнє індоєвропейське
походження маловірогідне14. Не виключено, що “префікс” sa- /
ti- в названих догрецьких словах (відомий і в багатьох інших
архаїчних грецьких словах догрецького походження) якось
співвідноситься з індоєвропейським рухомим s- у формах на
позначення бика, розглянутих вище. Відомо, що на Криті (до
архаїчної мови якого можуть відноситися наведені назви
козлоподібних істот) культ бика замінив собою культ козла
(див. цап).
Бика на Криті зображали з перевернутим акробатом на
спині. А, за Б.О.Успенським, у Давньому Єгипті акробати
займали положення головою вниз під час поховального
ритуалу15, адже інший світ багато народів вважає
перевернутим. Можливо, критські зображення пов’язані з
12
Фасмер М. Этимологический… М., 1987. – Т 4. – С. 67–68.
13
Шагоян Г. Традиционное “забивание быка” и современное
“разрезание торта” на армянской свадьбе // Хлеб в народной культуре:
Этнографические очерки / Под ред. С.А.Арутюнова, Т.А.Ворониной. –
М., 2004. – С. 221.
14
Белецкий А.А. Принципы... – С. 114.
культом іншого світу, оскільки Тесей у лабіринті проходить
ініціацію шляхом тимчасової смерті. На Балі (Індонезія)
померлого спалюють у фігурі дерев’яного бика16, пор. роль
бика в єгипетському обряді смерті-відродження фараона хеб-
сед.
У слов’ян, як підкреслює Б.О.Рибаков, “культ бика, “буй-
тура” і “яр-тура” був культом ярої життєвої сили й зберігався
дуже довго”17. В ХІ ст. літопис згадує Турову божницю – як
припускають, церкву якогось святого на місці Турова
капища18. Див. також віл.
Пізні трипільці полювали на тура19.
Пор. свята “богоїдення” на честь Діоніса, з якими
порівнюють ігри з биками у Середземномор’ї, на Кавказі та в
Південно-Східній Азії20. Іще у ХІХ ст. у Сванетії проводили
свята на честь бика, що складалися з боїв, ігор,
жертвоприношення священного бика вісхв21.

15
Успенский Б.А. Антиповедение в культуре Древней Руси //
Проблемы изучения культурного наследия / Отв. ред. Г.В.Степанов. –
М., 1985. – С. 333.
16
Оттен М., Банса А. Чародеи с Явы. – М., 1973. – С. 123.
17
Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. – М., 1988. – С. 538. Пор.:
Сумцов Н.Ф. Тур в народной словесности // Киевская старина. – 1887. –
№ 1. – С. 65–90; Голубовский П. Несколько соображений к вопросу о
кн. Туре // Киевская старина. – 1891. – Кн. 10; Липец Р.С. Образ
древнего тура и отголоски его культа в былинах // Славянский
фольклор. – М., 1972. – С. 82–109; Огієнко І.І. (Іларіон).
Дохристиянські… – С. 113–114.
18
Клейн Л.С. Воскрешение Перуна. – СПб., 2003. – С. 42.
19
Круц В.А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. –
К., 1977. – С. 143. Пор.: Липец Р.С. Образ древнего тура и отголоски его
культа в былинах // Славянский фольклор. – М., 1972.
20
Стратанович Г.Г. Ритуальное убиение быка (по материалам
обрядности народов Восточной и Юго-Восточной Азии) // Религия и
мифология народов Восточной и Южной Азии. – М ., 1970.
21
Соколова З.П. Культ животных в религиях. – М., 1972. – С. 191–192.
 Порівняймо: “З грозою, дощем, родючістю пов’язаний
образ бика в міфології бушменів (також в ескімосів, якутів,
монголів та інших народів Сибіру й Центральної Азії). У
наскельному живописі бушменів Водяний бик зображується у
вигляді тварини, що виригує потік води. До цього образу дуже
близькі зображення на стелоподібних вірменських вішапах
бичачої шкури й голови бика, з пащі якого струменіє вода”22.

22
Мириманов В.Б. Искусство и миф. – М., 1997. – С. 59.