Professional Documents
Culture Documents
Bayron Dzhordzh Hordon Mazepa1543 (Автосохраненный)
Bayron Dzhordzh Hordon Mazepa1543 (Автосохраненный)
Не пощастило королеві,
II
Такий то жереб доля зла
За честолюбця короля
III
І не зважаючи на втому,
І неприховано радів,
Що їв годованець степів,
І зупинявся на постій,
IV
І горностайову кирею,
Порохівницю відкрутив,
Чи не погнулися вони
І почережно частував
Як ти і гордий Буцефал,
— О не добром я поминаю
А ще багато до мети
Їх десятчані патрулі,
Бо не звойовував країн,
І непокірні, і зрадливі —
Бо не одержав гонорару,
Ясновельможний паладин,
І гонористий — не сказати!
Ще жевріла у голові
Що їх найбільше заслужили.
Не зменшили і не змінили
Я повертаюся до кралі.
Як у святої на стовпі,
Її задумане чоло,
Як літнє озеро було,
Її вуста, її лице...
Кохаємо до забуття,
Як це з Мазепою було.
VI
І мимоволі посилає,
Вулканізуючий вогонь.
Я подивився і побачив —
І неприкметна, і стара,
Що вигадана, далебі,
Не помічаючи, як слід,
І не осудить на відчай.
Прорвалися і попливли,
VII
Чи й Ви пізнали за життя
Ми зустрічались в таїні.
Ми зустрічались в таїні.
Солодкими подвійно є.
Що крадькома її стрічав.
VIII
Ми і незчулися, коли
Я зрозумів, що і в броні
І попровадили до брами.
Я відчував це й розумів,
IX
Що народився в Україні.
І не забуду я до скону,
Як ми зустрілися увіч:
І я побачити не міг,
Нічого я не залишив;
Ще пробивалася, на жаль,
Несамовитому пориву,
І як доносилась луна
До змиленого скакуна.
XI
Лишаючи у далині
Ми поспішали метеором,
Я міг би відповісти їм
І ще прискорювала біг,
XII
Ми наближалися, де ріс
Кущі обмаювали їх
Викльовувати їх очей.
Що їх роз'ятрили вітри,
А перев'язані шнури
Ми шелестіли об кущі,
Спочатку думав я, що ця
До селянина на поріг,
Розпещене і неслухняне,
Яке то в плач, то знову стане
ХIIІ
За невпокійної пори
Випростується із покруччя,
І розступилася земля,
Як велетенська каруселя,
Я відчував, як небосхил
Що ми повинні відчувати
XIV
І відбивали їх верхи
Несамовитого безмежжя,
Зближаючись до побережжя.
Як довго я у забутті
XV
І я вдивляюсь в далечінь:
Нагадуючи в ті хвилини
XVI
У нестриманному бігу,
О як же довго і поволі
XVII
Розвіялася, відійшла
Немає відбитків-слідів.
І не обізветься пташня,
Чи то здавалося мені,
Не відали копита ці
Багатотисячний табун
Громоподібна двиготня
Ще парували у росі.
На бідолашнім тягарі
Та неминучістю стає
Гадаючи, що пощастить.
І напрямовуєм собі
Що їм таланило в житті,
Не проклятим, а як едем,
Просвітчастим і не туманним
Як нагородою за гніт,
XVIII
То поверталася, то знов
XIX
Я опритомнів... Де ж це я?
Що я у затінку світлиці,
Я подивився на яву
І зрозумів, що я живу,
А не пожива хижака, —
Нічого їй не говорив.
Напівобвислої руки,
Та їй ніхто не відповів,
XX
Та що я можу ще сказати?
І до притомності вернули
О знав би я, що оживу —
У далину широкополу.
Та не здивуйтеся, однак,
1819