Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича
Факультет історії, політології та міжнародних відносин
Кафедра історії нового та новітнього часу

Історія країн Центральної та Східної

Європи
(XX ст.).

Методичні рекомендації до семінарських занять

 Чернівці
Чернівецький національний університет
2017

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича
Факультет історії, політології та міжнародних відносин
Кафедра історії нового та новітнього часу

Історія країн Центральної та Східної

 Європи
(XX ст.).

Методичні рекомендації до семінарських занять

Чернівці
Чернівецький національний університет
 2017

УДК
ББК
Рекомендовано до друку вченою радою факультету історії, політології та міжнародних
відносин Чернівецького національного університету
Імені Юрія Федьковича (протокол № від .....)

Рецензенти: кандидат історичних наук, доцент Н.В. Стрільчук

кандидат історичних наук, доцент Г.Л. Мельничук

Історія країн Центральної та Східної Європи (XX ст.). Методичні

рекомендації до семінарських занять / Укладач: В.і. Пінцак. – Чернівці:
Чернівецький національний університет, 2017. – с.

Дані методичні рекомендації складені з урахуванням навчального плану. На

практичну роботу винесені теми найбільш складні, які вимагають докладнішого
вивчення. Подаються плани семінарських занять, методичні рекомендації і методика
вивчення окремих тем, пропонуються джерела та література, які можна використати
при написанні творчих, курсових та дипломних робіт.
 Пінцак В.І., 2017

Чернівецький

національний університет, 2017

ТЕМА № 1. «Друга Річ Посполита».

(рекомендована кількість годин – 4 год.).

Рекомендовані питання для обговорення.

1. Польські землі в роки Першої світової війни. Розвиток національно-
визвольного руху. Формування польських політичних партій.
2. Польське питання на завершальному етапі війни. Відновлення незалежної
Польської держави в умовах становлення Версальсько-Вашингтонської
системи міжнародних відносин.
3. Формування політичної системи «Другої Речі Посполитої». Конституція
1921 р. Криза парламентаризму та державний заколот 1926 року.
4. Режим «санації» та його криза в середині 1930-х років. Конституція 1935
року.
5. Еволюція «санації» у другій половині 1930-х років.
6. Міжнародне становище Польщі напередодні Другої світової війни. Агресія
Німеччини проти Польщі.

Ключові терміни
Політичний режим, санація, полонізація, державний заколот, авторитарний
режим, пацифікація, національні меншини, аграризм, третій шлях.

Рекомендовані реферати
Юзеф Пілсудський: людина і політичний діяч
План «Вайс»
Становище українців Волині і Галичини під владою Польщі у 1919 - 1939 рр.

Рекомендовані джерела та література

1. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. – Минск, 1991.
– Т. 3.
2. Хрестоматия по новейшей истории: В 3 т. – Т. 3. – Москва, 1966.
3. Алексієвець Л.М. Польща: утвердження незалежної держави 1918 – 1926.
– Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. – 448 с.
4. Алексієвець Л.М. Загальні закономірності та специфічні особливості
відновлення і побудови нової Польської держави (1918 – 1939 рр.) //
Теоретичні та прикладні проблеми країнознавства і краєзнавства: Матеріали
Першої Всеукраїнської наук. - прак. конф. (Рівне, 24-25 квітня 2002 р.). –
Рівне, 2002. – С. 46 – 49.
5. Бровкін Е.А. Деякі тенденції у зовнішній політиці Польщі в перші роки
режиму «санації» (1926 - 1929) // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1989. –
Вип. 40. – С. 75 - 80.
6. Баран З., Полещук Т. Країни Центральної та Східної Європи в міжвоєнний
період (навчально-методичний посібник). – Львів, 1999.
7. Гостиньська Вероніка. Польсько-радянські переговори у червні – грудні
1919 року та їхнє значення у розвитку подій громадянської війни //
Український історичний журнал. – 1967. – № 11. – С. 71-78.
8. Дюрозель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 р. до наших днів. –
Київ, 1995.
9. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. История Польши с древнейших
времен до наших дней. – Варшава, 1995.
10. Зубачевский В. А. Из истории становления Версальской системы.
Дипломатическая борьба вокруг проблемы выхода Польши к морю //
Советское славяноведение, 1989. – №6.
11. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до
наших днів. – Львів, 2000.
12. История южных и западных славян. Новейшее время // Под ред. Матвеева
Г.Ф. и Ненашевой З. С. – Т. 2. – Москва, 1998.
13. Історія Центрально-Східної Європи. Посібник для студентів історичних і
гуманітарних факультетів університетів // Під ред. Л. Зашкільняка. – Львів,
2001.
14. Ляптер К. О польско-германском соглашении 1934 года. // Вопросы
истории, 1962. – №10. – С. 99-108.
15. Манусевич А.Я. «Санация» у власти // Новая и новейшая история. – 1986.
– № 2.
16. Матвеев Г.Ф. «Третий путь»? Идеология аграризма в Чехословакии и
Польше в междувоенный период. – М., 1992.
17. Михутина И.В. Майский переворот 1926 г. в Польше // Советское
славяноведение. – 1989. – № 6.
18. Михутина И.В. Польско-советская война 1919 – 1920 гг. – М., 1994.
19. Михутина И.В. Советско - польские отношения 1931-1935. – М., 1977.
20. Морозов С.В. Польско-чехословацкие отношения и конвенция об
определении агрессора 3 - 4 июня 1933 года // Славяноведение. – 2008. – №1.
– С. 29 – 36.
21. Наленч Д., Наленч Т. Юзеф Пилсудский - легенды и факты. – М., 1990.
22. Парсаданова В.С. Трагедия Польши в 1939 г. // Новая и новейшая
история. – 1989. – №5. – С. 11 – 27.
23. Первая мировая война и проблемы политического переустройства в
Центральной и Юго-Восточной Европе. – М., 1991.
24. Советско – польские отношения. 1918 – 1945 гг. – М., 1974.
25. Теодорович І.М. З історії і ідеологічної підготовки німецької агресії
проти Польщі в 1919 – 1939 рр. // Питання нової та новітньої історії. Міжвід.
Наук. Збірник, вип. 6. – Чернівці, 1968. – С. 67 – 78.
26. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917 – 1945
рр. Навчальний посібник. – Київ, 1997.
27. Штарський М. Юзеф Пілсудський. Факти і міфи // Український
історичний журнал. – 1992. – № 4-5.
28. Швагуляк М. «Пацифікація». Польська репресивна акція у Галичині у
1930 році і українська суспільність. – Львів, 1993.
29. «Чудо на Висле» // Международная жизнь. – 1990. – № 9.
30. Яровий В. Новітня історія Центрально-Європейських та Балканських
країн. ХХ століття // Підручник для вищих навчальних закладів. – Львів, 2005.

Методичні рекомендації
При підготовці до першого питання слід звернути увагу на
формування «польського питання» у політиці урядів Російської, Німецької та
Австро-Угорської імперій, створенні польських легіонів з
військовополонених у Німеччині та Франції, наданні німецькою владою
обмеженої автономії полякам Великої Польщі, еволюції «державницького
питання» у програмах польських політичних партій.
Друге питання вимагає звернення до активізації державотворчих
процесів на польських землях наприкінці Першої світової війни, вивчення
обставин створення у Любліні Тимчасового народного уряду Польської
Республіки, умов за яких відбулася передача влади Ю. Пілсудському й було
утворено незалежну Польську Республіку. Також необхідно вивчити
обставини за яких розглядалося польське питання на Паризькій мирній
конференції, визначити вплив держав Антанти на встановлення західних
кордонів Польщі. Необхідно з’ясувати роль українсько-польських відносин у
польсько-радянській війні та охарактеризувати основні концепції формування
східного кордону Польщі. Насамкінець, варто дати оцінку польському
чиннику у формуванні Версальської системи міжнародних відносин у Східній
Європі.
У третьому питанні, насамперед, варто з’ясувати основні соціально-
економічні проблеми, з якими зіштовхнулися перші польські уряди. Варто
визначити, які програми історичного розвитку країни висувалися
політичними партіями та охарактеризувати пошук ними альтернативних
шляхів розвитку. Окремий акцент необхідно зробити на програмах
федералізації Ю. Пілсудського та інкорпорації Р. Дмовського.
Особливої уваги потребують наступні аспекти: вибори до
законодавчого сейму у січні 1919 року, ухвалення «Малої конституції»,
українське питання у політиці Польщі, недоліки системи державного
управління. Необхідно з’ясувати основну причину кризи польського
парламентаризму та дати оцінку державному заколоту 1926 року.
Розглядаючи четверте питання слід проаналізувати конституційні
поправки та доповнення 1926 року, охарактеризувати еволюцію режиму
«санації», звернути увагу на посилення протистояння між прихильниками
парламентської демократії та режиму «санації» впродовж 1926 – 1935 років,
з’ясувати вплив світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. на соціально-
економічне становище Польщі та окреслити обставини за яких відбулося
прийняття конституції 1935 року. При цьому, варто охарактеризувати
національні проблеми у Польщі, полонізаційну політику та «пацифікацію».
Розгляду потребують також ставлення санаційних урядів до українського
питання та спроби польської влади співпрацювати з нацистською
Німеччиною.
П’яте питання передбачає розгляд еволюції санаційного режиму після
смерті Ю. Пілсудського, зокрема, характеристику спроб окремих польських
політиків співпрацювати з національними меншинами та їхнє бажання
домовитися про спільну зовнішню політику з А. Гітлером. Необхідно також
з’ясувати характер соціально-економічного розвитку Польщі впродовж 1935 –
1939 років та дати оцінку, в цілому, внутрішньополітичній ситуації в країні
напередодні Другої світової війни.

Останнє питання передбачає пошук відповіді на те, чому Друга

світова війна розпочалася саме на території Польщі. При цьому, слід звернути
увагу на роль польського чинника у провалі конструювання системи
колективної безпеки в Європі у 1930-х роках. Насамкінець, слід виокремити
чинники, які зумовлювали політичну слабкість польської держави та її
швидкий крах у вересні 1939 р.

ТЕМА № 2. Політичний розвиток Чехословаччини у міжвоєнний період

(рекомендована кількість годин – 4 год.).

Рекомендовані питання для обговорення.

1. Радикалізація чеського та словацького національних рухів в роки Першої
світової війни.
2. Проголошення Чехословацької Республіки (ЧСР) та визначення її
кордонів. Становлення чехословацької державності. Конституція 1920 року.
3. Національна політика Чехословацької Республіки. Виникнення Судето-
німецької партії і наростання загрози безпеки країни у 1930-х роках.
4. ЧСР в системі міжнародних відносин. Мюнхенська угода 1938 року.
Окупація частини ЧСР.
5. «Друга чехословацька республіка». Проголошення автономії Словаччини
та Підкарпатської Русі.

Ключові терміни
Чехословакізм, лібералізм, Мартинська декларація, третій шлях, Судетська
проблема, аншлюс, гейнлейнівці, Мюнхенська угода.

Рекомендовані реферати
Історичний портрет Т.Г. Масарика.
Історичний портрет Е. Бенеша.
Німецька громада у Чехословаччині.
 Рекомендовані джерела та література
1. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. // Отв. ред. В.Б.
Мельцер, Г.И. Чернявский. – Минск, 1991. – Т. 3. – 558 с.
2. Год кризиса 1938 – 1939 гг. Документы и материалы. В 2 т. – М., 1990.
3. Документы по истории Мюнхенского сговора. 1937 - 1939. // Под ред.
Мальцева В.Ф. – М.: Политиздат, 1979. – 471 с.
4. Масарик Т.Г. Добірні думки. З приводу 75-річчя, 1850-1925. – Прага, 1925.
– 152 с.
5. Масарик Т.Г. Россия и Европа. – СПб.: РХИ, 2000. – 267 с.
6. Масарик Т.Г. Світова революція за війни та у війні 1914-1918 років. –
Прага, 1930. – 118 с.
7. Масарик Т.Г. Философия, социология, политика: Избранные тексты. – М.,
2003. – 218 с.
8. Чапек К. Бесіди з Т.Г. Масариком / Переклад з чеської Л. Кіцили. – Львів:
Каменяр, 2001. – 246 с.
9. Бакула Б. Нова Європа і слов’янство у баченні Томаша Масарика //
Проблеми слов’янознавства. – Вип. 54, 2004. – С.11-19.
10. Ванечек В. История государства и права Чехословакии – М., 1981. – 485
с.
11. Віднянський С. Україна та українське питання в політиці Чехословаччини
у міжвоєнний період // Політична думка. – 1996. – №1. – С. 70-76.
12. История южных и западных славян. Т. 2. Новейшее время // Под ред.
Матвеева Г. Ф., Ненашевой З. С. – Изд-во Московского университета, 2001. –
366 с.
13. Історія Центрально-Східної Європи. Посібник для студентів історичних і
гуманітарних факультетів університетів // За ред. Л. Зашкільняка. – Львів,
2001.
14. История Словакии. // Перевод со словацкого Богданова И.А., Марьиной
В.В. – М., 2003. – 418 с.
15. Задорожнюк Э.Г. Штрихи к портрету Томаша Гаррига Масарика // Новая
и новейшая история. – 2012. – №5. – С.151-163.
16. Кізченко А.Ф. Напередодні трагедії: З історії зовнішньої політики
Чехословаччини ( 1935 - 1938 рр.). – Київ, 1971.
17. Коротка історія Чехії і Словаччини / За ред. проф. П.С. Федорчака. –
Івано-Франківськ, 1999.
18. Крал В. Дни которые потрясли Чехословакию. – М., 1980.
19. Крал В. План «Зет». – М., 1978.
20. Кравчук О. Т. Г. Масарик про ідею Чехословацької держави та принципи
її національної політики // Проблеми історії Центральної та Східної Європи:
Збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський національний університет
імені Івана Огієнка, 2010. – Вип. 1. – 200 с.
21. Кравчук О. Політична діяльність Т.Ґ. Масарика в Австро-Угорщині
(1882–1914 рр.) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. -
К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – №22. – С. 237.
22. Латыш М. В. Парламентское заявление 30 мая 1917 года и чешская
политика // Советское славяноведение. –1990. – № 4. – С. 78-87.
23. Моціяка П.П. Діяльність чеської національної ради у 1916-1918 роках //
Література та культура Полісся. – Вип.23. – Ніжин, 2003. – С.74-77.
24. Моначинський О. Під прапором боротьби за мир (Мюнхен 1938 і
«оксамитова» окупація Чехословаччини) // Політика і час. – 1998. – № 10.
25. Моціяка П. П. Діяльність Чеської Національної ради у 1916-1918 роках //
Література та культура Полісся. – Вип. 23. – Ніжин, 2003. – С. 74-77.
26. Нагорняк М. М. Національно-державницька концепція Томаша Масарика.
– К.: Логос, 2009. – 368 с.
27. Нагорняк М.М., Нагорняк І.М. формування Т.Г. Масариком засад
зовнішньої політики Чехословацької республіки // Панорами політологічних
студій: Науковий вісник Рівненського державного гуманітарного
університету. – Випуск 4., 2010. – С.47-59.
28.Малевич О. М. Томаш Гарриг Масарик // Вопросы истории. – 2004. – №
11. – С. 58-80.
29. Народы Габсбургской монархии в 1914-1920 гг.6 от национальных
движений к созданию национальных государств. – Т.1. // Отв. ред. Волос М.,
Шкундин Г. – М.: Квадрига, 2012. – 456 с.
30. Прасолов С.И. Чехословакия в европейской политике 1935-1938 гг. – М.,
1989. – 411 с.
31. Серапионова Е.П. Чехословацкий вопрос на Парижской мирной
конференции // Восточная Европа после Версаля. – СПб.: Алетейя, 2007. –
С.144-151.
32. Шимов Я. Австро-Венгерская империя. – М., 2003. – 608 с.
33. Шніцер І. Співпраця словацьких політичних партій Чехословаччини у
першій половині 30-х років XX ст. // Вісник Ужгородського національного
університету. Серія Історія. – Вип.16. – С.176-183.
34. Чехия и Словакия в XX веке: очерки истории в 2 кн. – Кн.1. – М.: Наука,
2005. – 453 с.
35. Юрійчук Ю. Особливості розвитку чесько-словацьких відносин у
міжвоєнний період // Історична панорама. – Вип.6., 2008. – С.42-48.
36. Юрійчук Ю. Радикалізація чеського та словацького національних рухів та
утворення Чехословаччини як наслідок Першої світової війни // Перша
світова війна та проблеми державотворення у Центральній та Східній Європі
(до 90-річчя закінчення Першої світової війни): Матеріали міжнародної
наукової конференції (Чернівці, 29-30 жовтня 2008 року). – Чернівці, ЧНУ,
2009. – С.147-153.
37. Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн.
ХХ століття: Підручник для вищих навчальних закладів. – К., 2005.

Методичні рекомендації
Розгляд першого питання вимагає з’ясування обставин, за яких Чехія
і Словаччина опинилися втягнутими у Першу світову війну. Необхідно
встановити причини масового дезертирства чехів і словаків з австрійської та
угорської армій; проаналізувати політичні програми старочехів, младочехів та
чеських емігрантів; причини посилення Чеського Національного комітету.
Необхідно приділити чимало уваги причинам кризі концепції
«австрославізму» і радикалізації чеського і словацького національних рухів.

У другому питанні варто знати коли і за яких обставин відбулося

проголошення Чехословацької держави та формування першого її уряду.
Розгляду потребують і обставини проголошення «Мартинської декларації» 30
жовтня 1918 року, умови приєднання Словаччини до Чехії та включення
Підкарпатської Русі (Закарпаття) до складу Чехословаччини. Необхідно
з’ясувати суть концепції «чехословакізму» та проаналізувати політичні та
соціально-економічні реформи перших урядів Чехословаччини, а також
обставин прийняття Конституції 1920 року.
Наступний важливий етап у висвітленні цього питання – це політична
система країни у 1920-х роках. Необхідно охарактеризувати діяльність
основних політичних партій і блоків у Чехії та Словаччині та пояснити
причини виникнення так званих «реальних центрів» влади таких, як «Град»,
«П’ятірка», «Вісімка».
При підготовці до третього питання слід проаналізувати політичне та
соціально-економічне становище словаків і німців у складі ЧСР, політику
урядів ЧСР щодо Підкарпатської Русі. Ретельного аналізу потребують
обставини виникнення судетсько-німецького руху в ЧСР та причини появи
Судетської кризи. Варто зупинитися також на політичній ситуації у
Чехословаччині після відставки Т. Г. Масарика і з’ясувати його роль в історії
Чехословаччини та еволюції лібералізму в Європі.
У четвертому питанні потрібно визначити чому Чехословаччина стала
заручником Версальсько-Вашингтонської системи і як проблема кордонів
країни впливала на зовнішні зв’язки ЧСР з Францією та іншими
європейськими країнами, які саме чинники зумовили участь ЧСР у Малій
Антанті. Слід також визначити причини підтримки Чехословаччиною
британської та французької зовнішньої політики в Європі та пояснити як це
вплинуло на провал радянських ініціатив зі створення системи колективної
безпеки в Європі у 1930-х роках.
Головним предметом аналізу у цьому питанні має стати політична
криза в країні у 1938 році; виступи судето-німецької партії у квітні 1938 року
і травнева криза 1938 року, Мюнхенська угода, відставка Е. Бенеша, розпад
країни і окупація Чехії.
П’яте питання вимагає вивчення процесу окупації Німеччиною
прикордонних районів ЧСР, внутрішньої та зовнішньої політики «Другої
чехословацької республіки», аналізу подій пов’язаних із проголошенням
автономії Словаччиною та Підкарпатською Руссю, Першим Віденським
арбітражем, утворенням у березні 1939 р. на окупованій чеській території
«Протекторату Богемії і Моравії».

ТЕМА № 3. Політичне життя «Першої Югославії».

(рекомендована кількість годин – 4 год.).

Рекомендовані питання для обговорення

1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців. Його внутрішня і
зовнішня політика. Відовданська конституція 1921 року.
2. Державний заколот 1929 року та його наслідки.
3. Монархічний режим в Югославії: характерні риси та особливості.
4. «Хорватське питання» та політика уряду М. Стоядиновича.
5. Міжнародне становище і зовнішня політика Югославії у 1930-х роках та
на початку Другої світової війни.
6. Катастофа Югославії у квітні 1941 року. Сепарація «югославського
простору» та організація режимів влади.

Ключові терміни
Корфська декларація, панхорватство, ідея «Великої Сербії», югославізм,
Югославія.

Рекомендовані реферати
Династія Карагеоргійовичів та створення Югославії.

Югославізм.

Рекомендовані джерела та література

1. Хрестоматия по истории южных и западных славян. – В 3 т. Отв. ред. В.Б.
Мельцер, Чернявский Г.И. – Минск, 1991. – Т. 3.
2. Троцкий Л.Д. Балканы и Балканская война // Русские о Сербии и сербах. –
СПб., 2006.
3. Бейліс О. С. Новітня історія Югославії (1918 - 1974 рр.). – Львів, 1975.
4. Волков В.К. Германо-югославские отношения и развал Малой Антанты
1933-1938 гг. – М., 1966.
5. Волков В.К. Мюнхенский сговор и Балканские страны. – М., 1978.
6. Волков В.К. Советско-югославские отношения в начальный период
Второй мировой войны в контексте мировых событий (1939-1941) //
Советское Славяноведение. – 1990. – №6. – С.3-7.
7. Гибианский Л.Я. Проблемы исследования революции и становления
народной власти в Югославии // Советское славяноведение. – 1972. – №6. –
С.28-47.
8. Гибианский Л.Я. Балканский кризис и Советский Союз // Международный
кризис 1939-1941 гг.: от советско-германских договоров 1939 г. До нападения
Германии на СССР. Материалы международной конференции,
организованной Институтом всеобщей истории российской академии наук,
Университетом Латвии, Институтом современной истории (Мюнхен),
московским отделением Фонда им. Конрада Аденауэра. Москва, 3-4 февраля
2005 г. – М., 2006.
9. Городецкий Г. Миф «Ледокола»: Накануне войны. – М., 1995.
10. Гайдар Е.Т. Гибель империи. Уроки для современной России. – М., 2006.
11. Джурич М. М. Образование многонационального государства Югославия.
1918 - 1921. – Москва, 1970.
12. Історія Центрально-Східної Європи. Посіб. для студентів істор. і гуманіт.
факультетів університетів // За ред. Л. Зашкільняка. – Львів, 2001.
13. История южных и западных славян. – Т. 2. Новейшее время // Под ред.
Матвеева Г.Ф. и Ненашевой З.С. – Москва, 1998.
14. Мовчан С.П. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців у
висвітленні післявоєнної югославської історіографії // Вісник Львівського
університету. Серія історична. – Львів., 1980. – Вип.16. – С.66-74.
15. Носин В.И. Опыт истории страны, которой не было (Сербия в 1918-1941
гг.) // Славяноведение. – 2002. – №5. – С.22-35.
16. Нотович Ф.И. Дипломатическая борьба в годы Первой мировой войны. –
Т.1. – М., 1947.
17. Писарев Ю.А. Создание югославского государства в 1918 г.: уроки
истории // Новая и новейшая история. – 1992. – № 1.
18. Писарев Ю.А. Образование Югославского государства. – М., 1975.
19. Силкин А.А. Степан Радич и интернационализация хорватского вопроса
(1918-1925) // Восточная Европа после Версаля. – СПб., 2007.
20. Фомин В.Т. Подготовка немецко-фашистской агрессии против Югославии
(1937-1941 гг.) // Вопросы истории. – 1957. – №6. – С.28-40.
21. Черній А.І., Черній В.А. Історія південних і західних слов’ян. В 3
частинах. Частина І, ІІ, ІІІ (Від найдавніших часів до кінця ХХ ст. ). – Рівне,
1999.
22. Шемякин А.Л. Первая мировая война. Рождение Югославии // На путях к
Югославии: за и против. Очерки истории национальных идеологий
югославянских народов. Конец XVIII – начало XX века. – М., 1997.
23. Яровий В. Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст. Курс лекцій. –
К., 1996.
24. Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн.
ХХ століття: Підручник для вищих навчальних закладів. – К., 2005.

Методичні рекомендації
При розгляді першого питання варто звернути увагу на перебіг війни
між Австро-Угорщиною та Сербією і Чорногорією, політику держав Антанти
в югославському питанні, особливості антивоєнного і національно-
визвольного рухів на югославських землях. Варто проаналізувати основні
положення Нішської та умови Корфської декларацій.
Вагоме значення при вивченні даного питання мають обставини
проголошення Держави словенців, хорватів, сербів, спроби реалізувати
ліберальну внутрішню та добросусідську зовнішню політику та причини
втрати державності. Значно більшої уваги доцільно приділити передумовам
та причинам створення Королівства сербів, хорватів, словенців, визначити
основні події у процесі формування цієї держави, головні напрямки її
внутрішньої та зовнішньої політики.
Варто мати на увазі, що політичні катаклізми в країні у 1920-х роках
розвивалися у державно-інституційних рамках, окреслених Відовданською
конституцією. Авторство політичної системи, яка вибудовувалася
конституцією належить Народній радикальній і Демократичній партіям, які
декларували її демократичний характер.
Готуючись до другого питання необхідно з’ясувати передумови,
причини та політичний зміст державного заколоту 1929 року у Королівстві
СХС, сутність концепції «трийменного народу». Слід мати на увазі, що
заколот став результатом десятилітнього політичного розвитку Королівства
СХС, в якому дезінтеграційні тенденції отримали гору над непослідовними
зусиллями сербського істеблішменту по централізації розрізнених регіонів.
Заколот слід вважати спробою зміни політичних еліт країни, зокрема,
усунення від влади традиційних політичних представників сербів, хорватів і
словенців. Іншими словами мова має йти про повне перезавантаження
політичного життя країни. Завершальним етапом державного реформування
стало «дарування» королем конституції 3 вересня 1931 року. Пріоритетне
завдання режиму полягало у формуванні загальноюгославського правового
простору. Водночас, проведені перетворення не змогли подолати суспільні,
політичні і національні протиріччя, які обумовили державну кризу наприкінці
1920-х років.
У третьому питанні необхідно визначити суспільно-політичну базу
монархічного режиму, причини посилення королівської диктатури та
декларування конституцією 1931 року значення парламентської системи і
демократичних свобод, вивчити вплив світової економічної кризи на
економічне становище і політичне життя Югославії.
Важливе значення належить аналізу причин кризи режиму особистої
влади короля та його політики по централізації країни. Нагадаємо, що на роки
королівської диктатури припадає світова економічна криза, яка стала гальмом
на шляху перетворення відсталої країни у «сучасну цивілізовану державу».
Економічні проблеми призводили до посилення відцентрових тенденцій в
усіх регіонах країни, передусім, у Хорватії і Словенії, які виявились
осередками найбільшого несприйняття бєлградського централізму та особи
короля.
Крім цього, слід мати на увазі помилковість вибору Олександром
Карагеоргієвичем ідеологічного підгрунтя власного режиму, оскільки
політична практика 1920-х років демонструвала невідповідність теорії
народної єдності справжнім національним почуттям сербів, хорватів і
словенців. Отже, відзначимо повну неефективність ідеології югославізму для
політичної мобілізації населення.
У четвертому питанні варто з’ясувати яку роль у нормалізації
економіки країни відіграв уряд. М. Стоядиновича, який опирався на
«Югославський радикальний союз». Формально нова влада підтримувала
парламентаризм, але на практиці продовжувала використовувати методи,
притаманні диктаторському режиму для втілення політики державного
унітаризму, відкидаючи будь-які вимоги політичних сил, які представляли
інтереси несербських націй, зокрема, Хорватської селянської партії на чолі з
В. Мачеком.
Щоправда, М. Стоядиновичем здійснювалися деякі спроби по
зменшенню радикалізму хорватського національного руху, наприклад,
укладання конкордату з Ватиканом у 1937 році та створення Хорватської
бановини.
Загалом, відзначимо, що в югославській державі сербо-хорватські
протиріччя не лише не зникли, але й загострилися. Ідеологія інтегрального
югославізму і пов’язана з нею унітарна модель югославської держави
виявилися неприйнятними для значної частини хорватського народу, яка, як
уже зазначалося, підтримувала Хорватську селянську партію. Остання
виступала за федеративний устрій Югославії з виділенням у ньому
хорватського національно-державного утворення. З цієї причини появу
Хорватської бановини варто вважати першим кроком до руйнування «Першої
Югославії».
У п’ятому питанні слід мати на увазі, що керівництво Югославії
перебувало в активних дипломатичних контактах з обома ворогуючими
військово-політичними блоками і завіряло їхні уряди у прагненні
підтримувати з ними найбільш дружні відносини. Водночас, наголошувалося
на зацікавленості Югославії залишитися осторонь війни. Особоливо варто
зупинитися на передумовах і причинах політичного та економічного
зближення Югославії періоду регенства з нацистською Німеччиною і дати
оцінку діяльності «пронімецького уряду Драгишу Цвєтковича-Владко
Мачека». Варто розглянути плани Франції та Англії зі створення
балканського нейтрального блоку напередодні та на початку Другої світової
війни та дати оцінку ефективності проекту «Балканська Антанта».
Насамкінець, необхідно проаналізувати вплив на зовнішню політику
Югославії військових розгромів Польщі та Франції.
Останнє питання зводиться до розгляду краху політики
зовнішньополітичного маневрування У даному контексті уваги заслуговує
державний заколот 27 березня 1941 року та зовнішня політика генерала
Душана Симовича. Варто розглянути передумови і причини катастрофи
Югославії у квітні 1941 року. Для значних верств несербського населення
Югославія виявилась не тією державою, за існування якої вони готові були
воювати і ризикувати життям. З цієї причини держави - агресори Німеччина
та Італія намагалися активно використовувати сепаратистські тенденції у
Ховатії та Словенії.

ТЕМА № 4. Суспільно-політичний та економічний розвиток країн

Центрально-Східної Європи у 1940 – 1950-х роках. Початок формування
національних моделей розвитку.
(рекомендована кількість годин – 4 год.).

Рекомендовані питання для обговорення

1. Передумови та причини встановлення авторитарних режимів в країнах
Центрально-Східної Європи після Другої світової війни та на початку
1950-х років, їх основні риси та наслідки.
 2. Політична боротьба у Польщі впродовж 1944 – 1947 років. «Польський
шлях до соціалізму». Політика ПОРП.
3. Чехословаччина у період національно-демократичної революції 1944 –
1946 років. Лютневий заколот 1948 року.
4. Встановлення диктатури БКП у Болгарії та будівництво соціалізму
радянського зразка.
5. Радянський окупаційний режим в Румунії, просування комуністів до
влади.
6. Радянсько-югославський конфлікт 1948 – 1949 років та пошук
«аутентичного» марксизму.

Ключові терміни
Режими «народної демократії», національний шлях до соціалізму, соціалізм,

Рекомендовані реферати
Історичний портрет Й.Б. Тіто.
Історичний портрет Г. Татарєску.

Рекомендовані джерела та література

1. Восточная Европа в документах российских архивов 1944-1953 гг. –
Москва-Новосибирск, 1997. – Т.1-2.
2. Встановлення тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-
Східної Європи (1944-1953). Хрестоматія // Упорядники
Постоловський Р.М., Пугач Є.П., Страшнюк С.Ю. – Харків, 2000.
3. Документы и материалы по истории советско-польских отношений: В
12-ти томах. – М., 1986.
4. Советский фактор в Восточной Европе. 1944-1953. Документы: В 2
томах. – М., 1999.
5. Советско-болгарские отношения. Документы и материалы. (1948-1970).
– М., 1974.
6. СССР – Польша: Механизмы подчинения. 1944 – 1949. Сборник
документов. – М., 1995.
7. Конституция и основные законодательные акты ФНРЮ. – М., 1956.
8. Адибеков Г.М. Комиинформ и послевоенная Европа. 1947 – 1956. – М.,
1994.
9. Балован Й., Поп А. История Румынии – Бухарест, 2004. – 680 с.
10.Волокитина Т., Мурашко Г., Носкова А. Народная демократия: миф или
реальность? – М., 1993.
11.Волокитина Т.В. Программа революции: у истоков народной
революции в Болгарии. 1944-1946 гг. – М., 1990.
12.Вовканич І. Чехословаччина у 1945 – 1948 рр.: Нарис історії
перехідного періоду. – Ужгород, 2000.
13. «Восточноевропейский социализм». Становление режима, политики,
модернизации, причины краха. – М., 1992.
14. Васелы И. Хроника февральских дней 1945 года в Чехословакии. – М.,
1960.
15. Гиренко Ю. Сталин – Тито. – М., 1991.
16. Гибианский Л.Я. Коминформ в действии. 1944 – 1948. По архивным
документам // Новая и новейшая история. – 1996. – №1-2.
17. Гибианский Л.Я. Советский Союз и новая Югославия. 1941-1947 гг. –
М., 1987.
18. Гибианский Л.Я. Исследования политики СССР в Восточной Европе в
конце Второй мировой войны в первые послевоенные годы // Вопросы
истории, 2004. – №6.
19. Гибианский Л.Я., Мурин Ю.Г. Последний визит Й. Броз-Тито к И.
Сталину // Исторический архив, 1993. – №2.
20. Гибианский Л.Я. Вызов в Москву // Политические исследования. –
1991. – №1.
21. Джилас М. Лицо тоталитаризма. – М., 1992.
22. Движение сопротивления в странах Центральной и Юго-восточной
Европы. 1939-1945 гг. – М., 1995.
23. Жемайтис Р.Ф. Чехословацкий дневник // Вопросы истории. – 1999. –
№ 8.
24. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: від найдавніших часів до
наших днів. – Львів, 2002.
25. Коровицина Н.В. Агония соцмодернизации. – М., 1993.
26. Кузнечевский В.Д. Эволюция югославской концепции социализма. –
М., 1990.
27. Лещиловская И. Исторические корни югославского конфликта //
Вопросы истории. – 1994. – №5. – С.112-119.
28. Лебедев Н.И. Крах фашизма в Румынии. – М.: Наука, 1976. – 632 с.
29. Млынарж З. Мороз ударил из Кремля. – М., 1992.
30. Мурашко Г.П. Политическая борьба в Чехословакии в 1944-1948 гг. И
национализация средств производства. – М., 1986.
31. Мошетов В. О демократических преобразованиях в странах новой
демократии // Большевик, 1947. – №22.
32. Назаревич Р. Варшавское восстание 1944 г. – М., 1989.
33. Политические системы СССР и стран Восточной Европы: 20-50-е гг. –
М., 1991.
34. Парсаданова В. Формирование национального фронта в Польше. – М.,
1972.
35. Судоплатов П. Спецоперация. Лубянка и Кремль (1930-1950). – М.,
1998.
36. Сергійчук В. Трагедія Польщі. – Тернопіль, 1997.
 37. Чакыров К. Из записок помощника Т. Живкова // Новая и новейшая
история. – 1991. – №6.

Методичні рекомендації

Винесені на семінарське заняття питання мають дискусійний характер.

Студент повинен вміти оцінювати події, які відбувалися в країнах регіону
після Другої світової війни та у 1950-х роках.
Впродовж 1940 – 1950-х років можна виокремити декілька періодів
розвитку країн регіону. Перший припадає на 1944 – 1948 роки і
характеризується умовною співпрацею між різними політичними силами, які
входили до Руху Опору, зокрема, й прорадянськими. З 1948 року, внаслідок
«лівацького повороту» у регіоні починають формуватися політичні режими
авторитарного характеру. Зрештою, у другій половині 1950-х років процес
розвитку країн Центрально-Східної Європи набуває складного й
суперечливого характеру. Нав’язування усім державам регіону радянської
моделі розвитку спричинило у 1950 – 1960-х роках гострі суспільно-політичні
кризи у Польщі, Угорщині та Чехословаччині.
З вищенаведеного зрозуміло, що у семінарському занятті чільне місце
повинен зайняти аналіз національної специфіки моделей розвитку в країнах
Центрально-Східної Европи.
Слід мати на увазі, що у перші роки після закінчення війни розклад сил
у світі, в цілому, і в країнах Центрально-Східної Європи, зокрема, змушував
радянське керівництво погодитись на встановлення так званих «режимів
народної демократії», які характеризувалися політичним плюралізмом,
збереженням багатоукладної економіки та зовнішніх форм парламентської
демократії. Усі політичні сили розцінювали ці режими, як тимчасові й
перехідні. Необхідний був час для «просування» з радянською допомогою
комуністів на ключові посади в органах влади різних рівнів. Ступінь і методи
радянського втручання відрізнялися відповідно до впливу комуністів на владу
у тій чи іншій країні.
При підготовці до другого питання слід прослідкувати витоки
політичної біполярності у Польщі. Ще у 1942 році були створені два центри
Руху опору: Польська робітнича партія у підпорядкуванні якої перебували
загони Гвардії Людової та еміграційний уряд у підпорядкуванні якого
перебували загони Армії Крайової. Варто проаналізувати політичну позицію
Польського Стронніцтва людового на чолі з С. Миколайчиком, процес і мету
створення «демократичного блоку». Аналізу потребує й діяльність В.
Гомулки та його погляди на «польський шлях до соціалізму». Завершити
розгляд питання доцільно оцінкою політики ПОРП та запровадження
«радянської моделі соціалізму».
У третьому питанні варто звернути увагу на діяльність Народного
фронту Чехословаччини та проаналізувати Кошицьку програму від 5 квітня
1945 року. Слід визначити причини, суть і політичні наслідки процесів
націоналізації великих підприємств Чехословаччини. Порівняльний аналіз
політичних поглядів Е. Бенеша, К. Готвальда та Г. Гусака надасть можливість
простежити погляди чехословацької політичної еліти на основні шляхи
історичного розвитку країни. Варто також простежити взаємозв’язок
лютневого заколоту 1948 року та процесів прискорення приходу комуністів
до влади в усіх країнах Центрально-Східної Європи. Ретельний аналіз
вищезазначених аспектів дозволить зрозуміти причини відставки президента
Е. Бенеша та її політичне значення.
При підготовці до четвертого питання слід мати на увазі, що Рух
опору був представлений Вітчизняним фронтом (ВФ), але доля Болгарії
вирішувалася за її межами. Переломним моментом виявився 1944 рік, коли
радянські війська вийшли безпосередньо на кордон з Болгарією. 9 вресня
цього ж року відбулося створення уряду ВФ, який очолив К. Георгієв. Варто
дати оцінку «червоному терору» 1944 року проти якого виступив, навіть, Г.
Димитров. Необхідно охарактеризувати процес зміни політичної системи
країни, зокрема, знищення традиційної партії для Болгарії – БЗНС. Поряд з
політичними репресіями слід звернути увагу на націоналізацію господарства
країни, з’ясувати його причини та наслідки. У даному контексті відзначимо,
що курс на встановлення диктатури БРП взяла у 1948 році. У липні 1948 року
відбувся «пленум пильності» ЦК БРП, який підтримав критику на адресу Тіто
і визнав теорію «загострення класової боротьби у процесі будівництва
соціалізму». Насамкінець розгляду потребує встановлення культу особи В.
Червєнкова та прихід до влади у 1954 році Тодора Живкова.
Розглядати суспільно-політичний та економічний розвиток Румунії
доцільно з розуміння того, що на момент звільнення вона була відсталою
аграрною країною зі зруйнованою війною економікою. Нагадаємо, що на
території країни не було масового антифашистського Руху опору, а перехід на
бік антигітлерівської коаліції відбувся шляхом державного заколоту.
Опираючись на свої війська і вплив на Союзну Контрольну Комісію,
Радянський Союз встановив повний контроль за усіма царинами життя
країни. Це дозволило швидко взяти курс на просування до влади комуністів
та ліквідацію двох «історичних» партій Національно-ліберальної на чолі з Д.
Бретіану і Г. Татарєску та Національно-цараністської на чолі з Ю. Маніу.
Варто простежити мету аграрної реформи 1945 року та дати оцінку, в цілому,
реформам уряду П. Грози.
1947 рік слід вважати таким, коли у комуністів з’явилися можливості до
кардинального посилення своєї влади. Тут і варто з’ясувати обставини за яких
обидві історичні партії припинили своє існування.
Впродовж 1948 року реалізувалася програма Румунської робітничої
партії переходу до будівництва підвалин соціалізму. Неодмінною умовою
перемоги соціалізму в Румунії вважалося зміцнення диктатури пролетаріату.
 Вдаючись до вивчення останнього питання, відзначимо, що з початку
взірцем нового політичного режиму в Югославії стала саме радянська модель
соціалізму. Особоливістю, щоправда, слід вважати те, що зміни відбувалися
під гаслом національно-державних заходів, а не класово-соціалістичних змін.
Серед передумов і причин радянсько-югославського конфлікту 1948 –
1949 років варто виокремити наступні: албанське питання, статус м. Трієст,
порушення ієрархії відносин всередині соцтабору.
Необхідно розуміти, що прецедент Югославії, яка дозволила собі не
підкорятися радянському диктату, був досить небезпечним для СРСР, який
прагнув зміцнення ієрархічної дисципліни у соцтаборі. З цих позицій варто
дати оцінку позиції керівництва інших країн Центрально-Східної Європи та
Комінформу у даному конфлікті.
Склалася, загалом, парадоксальна ситуація, коли країна з
комуністичним правлінням, фактично, опинилася ніби по-іншу сторону
барикад «холодної війни».
Необхідність виживання режиму поставила югославське керівництво
перед подоланням дилеми – повернення до капіталістичних методів
господарювання або до командно-адміністративної моделі. Конфлікт з СРСР
змусив Й. Тіто шукати третій альтернативний шлях розвитку. Ним був і
запропонований справжній (аутентичний) соціалізм. Завдання студентів
полягає в тому, щоб з’ясувати відмінності цієї моделі від радянської та інших
національних шляхів будівництва соціалізму в країнах Центрально-Східної
Європи.

ТЕМА №5. Розпад соцтабору. Країни Центрально-Східної Європи

наприкінці XX – на початку XXI ст.
(рекомендована кількість годин – 4 год).
 Рекомендовані питання для обговорення
1. Країни Центрально-Східної Європи у 1990-х роках – на початку XXI ст.
а) Оксамитова революція у Чехословаччині.
б) Рух «Солідарність» у Польщі.
в) Політичні та економічні зміни в Угорщині у 1990-х рр.
2. Країни Південно-Східної Європи у 1990-х – на початку XXI ст.
а) Падіння режиму Н. Чаушеску в Румунії і початок постсоціалістичного
розвитку країни.
б) Падіння режиму Т. Живкова у Болгарії і початок постсоціалістичного
розвитку країни.
в) Розпад Югославської федерації і створення незалежних держав.

Кючові терміни
Постсоціалістичний період, ринкова економіка, демократія, метод
«шокової терапії», етнічні чистки, сепаратизм.

Рекомендовані реферати
Історичний портрет С. Мілошевича.
Історичний портрет Н. Чаушеску.

Рекомендовані джерела і література

1. Югославия в огне. Документы, факты, комментарии (1990-1992) // Отв.
ред. Е.Ю. Гуськова. – Москва, 1992.
2. Конституції нових держав Європи та Азії // Упорядник С.Головатий. –
Київ, 1996.
3. Європейська безпека у контексті сучасних процесів європейської та
євроатлантичної інтеграції: Хрестоматія для факультативного курсу. –
Чернівці: Центр євроатлантичної інтеграції ЧНУ, 2008. – 140 с.
4. Викторов В. Албания // Зарубежное военное обозрение. – 1993. – № 1.
5. Восточная Европа: контуры посткоммунистической модели развития. – М.,
1992.
6. Власть – общество – реформы: Центральная и Юго-Восточная Європа.
Вторая половина ХХ века // Отв. ред. Э. Г. Задорожнюк. – М.: Наука, 2006.
– 442 с.
7. Гуськова Е.Ю. Кризис в Косово. История и современность // Новая и
новейшая история. – 1995. – №5.
8. Европеизация и разрешение конфликтов: конкретные исследования
европейской периферии / Бруно Копитерс, Майкл Эмерсон, Мишель
Хейссен, Тамара Ковзиридзе, Гергана Нутчева, натали Точи, Мариус Валь,
с комментариями НикуПопеску, Гиа Нодиа. – М.: Издательство «Весь
мир», 2005. – 312 с.
9. Єлавич Б. Історія Балкан XX століття / Пер. з англ. Семків Р.А. – К., 2004.
10. История Румынии // Координаторы И.А. Поп, И. Болван. – М.: Весь мир,
2005. – 680 с.
11. Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV – XX ст.: Навч.
посіб. / За ред. Горбаня Ю.А. – К.: Вікар, 2003. – 435 с.
12. Кагарницкий Б. Реформы в Восточной Европе: новая периферия //
Свободная мысль. – 1999. – № 3.
13.Кріль М. М. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ –
початок ХХІ ст.): Навчальний посібник. – К.: Знання, 2008. – 284 с.
14.Кріль М. Суспільно-політичний розвиток Словаччини 1945-1995. Текст
лекцій. – Львів, 1996.
15. Македония. Путь к самостоятельности. Документы. – Москва, 1997.
16. Новопасин Ю.С. Об антисоветизме и русофобии в послевоенной
Восточной Европе // Славяноведение. – 1998. – № 1.
17. Политические партии и движения Восточной Европы. Проблемы
адаптации к современным условиям. – М., 1994.
18. Подзигун И.М. Глобализация как реальность и проблема // Философия
науки. – 2003. – №1. – С.5-16.
19. Послевоенная Восточная Европа. Экономические ориентиры и
политические коллизии. – М., 1995.
20. Ротшильд Дж., Уїнгфілд Н. Повернення до різноманітності: Політична
історія Східно-Центральної Європи після Другої світової війни / Пер з
англ. Лапицького В.Т., Рябчика С.М. – К., 2004.
21. Сич О.І., Мінаєв А.В. Світ у другій половині XX – на початку XXI ст.6
основні тенденції політичного та соціально-економічного розвитку:
Навчальний посібник. – Чернівці: Наші книги, 2010. – 200 с.
22. Чакыров К. Из записок помощника Тодора Живкова // Новая и новейшая
история, 1991. – № 6.
23. Юго-Восточная Европа в эпоху кардинальных перемен // Под. ред. А.А.
Язьковой. – М., 2007.

Методичні рекомендації
Питання, винесені на семінарське заняття, передбачають знання
студентами поточних подій світової політики і ситуації у регіоні. При
підготовці до семінару варто звернути увагу на наукову і суспільно-політичну
періодику. Саме у поточних виданнях містяться матеріали необхідні для
аналізу процесів, які нині відбуваються в країнах Центрально-Східної
Європи.
Кінець XX ст. радикально змінив політичну і соціально-економічну
ситуацію у регіоні. Завершився процес зміни суспільно-політичних систем.
Розпад соцтабору змінив геополітичну конфігурацію не лише досліджуваного
регіону, але й усього світу. Руйнування біполярної системи міжнародних
відносин супроводжувалося значними військово-політичними катаклізмами.
Усе це необхідно враховувати при оцінці подій 1990-х – 2000-х років.
 Запропоновані питання семінарського заняття можна вивчати,
використовуючи країнознавчий і проблемно-хронологічний підходи. При
виборі першого методу підготовки, варто виокремлювати основні проблеми
історії кожної окремо взятої країни. Наприклад, при вивченні історії Чехії і
Словаччини, можна рекомендувати звернутися до розгляду наступних
проблем:
- зміна суспільно-політичної ситуації у Чехословаччині у другій
половині 1980-х років;
- наслідки розгону студентської демонстрації 17 листопада 1989
року і формування руху «Громадянський форум» на чолі з
Вацлавом Гавелом;
- розвиток суспільно-політичної кризи у Чехословаччині у
листопаді – грудні 1989 року, «Оксамитова революція»;
- обрання В. Гавела президентом Чехословаччини. Початок
докорінних перетворень у Чехословаччині у 1990 роках;
- створення і розпад руху «Громадськість проти насилля» у
Словаччині. Посилення руху за національну самостійність
Словаччини;
- розпад Чехословацької федерації у 1992 році і поява з 1 січня
1993 року двох незалежних держав: Чеської республіки і
Словацької республіки.
У тому випадку, якщо студент при підготовці до семінару обирає
проблемно-хронологічний принцип вивчення матеріалу, необхідно
виокремити основні етапи розвитку країн регіону. Наприклад:
- зміна суспільно-політичної ситуації в країнах Центрально-
Східної Європи у другій половині 1980-х років. Формування і
зміцнення опозиційних партій і рухів;
- методи і шляхи приходу до влади некомуністичних партій.
- початок формування громадянського суспільства;
 - прийняття нових конституцій і створення нових органів
державної влади;
- початок економічних реформ. Метод «шокової терапії».
Інтеграція країн регіону до європейського економічного
простору;
- країни Центрально-Східної Європи у системі міжнародних
відносин. Розширення НАТО на Схід.

Враховуючи асинхронність процесів, які тривали в країнах Південно-

Східної Європи, поліваріативність форм і методів здійснення соціально-
економічних і політичних перетворень перевагу можна надати вивченню
подій з використанням країнознавчого підходу.
Останній аспект семінару пов’язаний з розпадом Югославської держави
і формуванням нових незалежних держав. Відзначимо, що суспільно-
політична та економічна ситуація в Югославії на початку 1990-х років
спричинила в країні економічний крах і розпад держави. Варто розглянути
передумови і причини першої війни на території Югославії, відомої, як «Мала
війна». Студентам необхідно проаналізувати розвиток військово-політичної
ситуації у Словенії, а потім у Хорватії, показати відмінності політичного та
економічного життя, які склалися на їхній території, охарактеризувати
особливості ситуації у Сербській Крайні.
Підготовка до цього питання вимагає від студента з’ясування ролі ООН
у врегулюванні конфлікту у Сербії, а також у війні на території Боснії та
Герцоговині. Варто приділити увагу планам мирного врегулювання, особливо
Дейтонським домовленостям 1995 року.
Насамкінець, варто проаналізувати справжню мету військової операції
НАТО в СРЮ проти Сербії в роки правління С. Мілошевича, проблему
Косово і сучасний стан держав, які виникли на території колишньої
Югославії.
 Навчальне видання

Історія країн Центральної та Східної Європи (XX ст.).

Методичні рекомендації до семінарських занять

Укладач Пінцак Вадим Іванович

Відповідальний за випуск Сич О.І.

Комп’ютерна верстка Мінаєв А.В.