Шуптар Н.Й.

, аспірант кафедри економіки природокористування

Науковий керівник - Губанова О.Р., д.е.н., проф.
Одеський державний екологічний університет

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЄВРОПЕЙСЬКИХ І УКРАЇНСЬКИХ

ІНСТРУМЕНТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ
ПОВОДЖЕННЯ З ВІДПРАЦЬОВАНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ЖИВЛЕННЯ

Актуальність теми. Постійний розвиток світової економіки призводить

до утворення все більшої кількості електронних відходів, до яких відносяться
джерела живлення. Ця проблема актуальна у всьому світі, але в Україні вона
стоїть особливо гостро тому, що в країні використовуються застарілі технології
поводження з відпрацьованими джерелами струму та залишається
недосконалою нормативно-правова база, яка регулює цю сферу.
Метою дослідження є порівняльний аналіз інструментів державного
регулювання у сфері поводження з відпрацьованими джерелами живлення
(ВДЖ) в країнах Європейського Союзу та Україні.
Методи дослідження. Ретроспективний та порівняльний аналізи.
Результати. Європейське законодавство у сфері поводження з хімічними
джерелами струму постійно змінюється та удосконалюється. Директива
91/157/EEC стала першим на території ЄС офіційним документом, задача якого
полягала в керуванні процесами зберігання й утилізації батарейок і
акумуляторів (автомобільних, свинцево-кислотних, лужних, нікелево-
кадмієвих, літієвих, ртутних та ін.). Директивою були встановлені чималі
обмеження стосовно вмісту шкідливих для здоров'я людей та довкілля хімічних
речовин. Однак у процесі виконання положень Директиви мали місце значні
проблеми, внаслідок чого незабаром постало питання перегляду документу. В
результаті була прийнята Директива 2003/0282/COD (англ. Council Directive
2003/0282/COD) - документ, покликаний звести до мінімуму негативний вплив
використаних гальванічних елементів (ГЕ) на навколишнє середовище. Він став
своєрідним компромісом між: з одного боку - виробниками й дистриб'юторами
та з іншого - прибічниками чистоти довкілля.
В 2006 році Європарламент та Європейська рада прийняли Директиву
2006/66/EC [1], яка зобов'язала країни-члени ЄС за два роки створити
відповідну нормативно-правову базу для управління процесами збору та
утилізації ГЕ. Задачами Директиви 2006/66/EC є встановлення та контроль
максимальних граничних показників вмісту небезпечних для людей та довкілля
елементів, в першу чергу таких, як ртуть, кадмій та свинець, запровадження
фінансової відповідальності в ході виконання програм утилізації,
вдосконалення методів захоронення, зберігання та переробки відходів, а також
встановлення правил маркування, ведення документації тощо. Директива також
забороняє продаж на європейських ринках батарейок і акумуляторів, вміст
ртуті в яких перевищує 0,0005%, а кадмію — 0,002% від маси. Вміст свинцю не
зазнає суворих обмежень, хоча для нього також встановлено ліміт, якого
бажано дотримуватися, — 0,004%. Виняток становлять батарейки малих
розмірів для годинників — вміст ртуті в таких елементах не повинен
перевищувати 2% від маси. Крім того, Директива зобов'язує виробників ставити
спеціальні позначки на батарейках, які вказують на наявність ртуті, кадмію або
свинцю (особливо якщо вміст його становить більш ніж 0,004%). Директива
також сприяє зниженню концентрації важких металів у ГЕ та заохочує до
використання менш токсичних речовин у виробництві батарейок і
акумуляторів. Згідно з документом, кожен покупець має бути проінформованим
про шкоду, якої може завдати недбале зберігання старих батарейок.
Що стосується ситуації в Україні, то питання поводження з ВДЖ на
законодавчому рівні майже не вирішене. З першого погляду, українським
законодавством процес поводження з відходами регулюється на всіх стадіях -
від їх утворення до утилізації та захоронення. Проте за Законом «Про відходи»
автономні джерела живлення не є «небезпечними відходами». Одночасно,
законом «Про хімічні джерела струму» від 23.02.2006 р. обов'язковій утилізації
як небезпечні відходи підлягають «хімічні джерела струму ємністю 7 А/год та
більше». Взагалі, особливих норм і правил утилізації батарейок немає.
Батарейки та акумулятори (крім автомобільних) законодавством розглядаються
як звичайні тверді побутові відходи, що утилізуються на загальних підставах,
тобто процес збору використаних батарейок не підлягає ліцензуванню [2].
В окремих регіонах країни місцева влада час від часу виявляє ініціативу,
намагаючись запроваджувати роздільний збір використаних батарейок та
акумуляторів. Проте, незначний масштаб цих заходів дозволяє стверджувати,
що шляхом лише локальних ініціатив проблема не може бути вирішена.
Безумовно, вона потребує втручання з боку держави, в тому числі, за рахунок
прийняття відповідних законодавчих актів.
Висновки. Відсутність необхідних коштів у бюджетах всіх рівнів,
непривабливий для інвесторів бізнес-клімат та політична нестабільність,
бездіяльність місцевих органів влади змушують Україну потерпати від
забруднення навколишнього середовища, зокрема, токсичними речовинами, що
містяться в ВДЖ. Крім того, низька активність суб'єктів господарювання у
сфері поводження з електронними відходами виражається в повільних темпах
впровадження їх роздільного збору, внаслідок чого, виробничі потужності з
утилізації, зокрема, ВДЖ, які є в країні, майже не завантажені. Переломити
ситуацію, що склалась в цій сфері, має впровадження дієвих механізмів збору
та переробки небезпечних побутових відходів. Перш за все, потрібна розбудова
вітчизняного нормативно-правового інструментарію, який враховуватиме
європейський досвід державного регулювання в сфері поводження з
відпрацьованими джерелами струму.
Література:
1. Directive 2006/66/EC of the european parliament and of the council of 6 September 2006 on
batteries and accumulators and waste batteries and accumulators and repealing Directive
91/157/EEC [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2006:266:0001:0014:EN:PDF
2. Ляшенко И. Сбор и утилизация отработанных элементов питания (батареек) / И. Ляшенко
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://livingok.org/projects/sbor-i-utilizaciya-
otrabotannyx-elementov-pitaniya-batareek/