ПМК з БХ 2016

Медичні факультети
Модуль 3 «Біохімія тканин і фізіологічних функцій»
Білет № 1

1. Особливості будови та механізм дії піридоксалевих амінотрансфераз.

Амінотрансферази є складними білками-ферментами, простетичною групою в яких є

коферментні форми вітаміну В6 (піридоксину, піридоксолу) - піридоксальфосфат (ПАЛФ)
та піридоксамінфосфат (ПАМФ), що утворюється з ПАЛФ у процесі переносу аміногрупи.
Утворення коферменту з вітаміну В6, що надходить в організм із продуктами харчування,
відбувається шляхом фосфорилювання піридоксолу до піридоксолфосфату (ПОЛФ) при
дії АТФ-залежної кінази з подальшим окисленням ПОЛФ до ПАЛФ специфічним
флавопротеїном.
У складі ферменту амінотрансферази кофермент (ПАЛФ) сполучений з поліпептидним
ланцюгом за рахунок утворення альдимінного зв’язку з 8-аміногрупою залишку лізину.
У процесі каталітичного акту трансамінування відбувається циклічне перетворення ПАЛФ
на ПАМФ:

Взаємодія амінокислоти, що втрачає аміногрупу, з піридоксальфосфатом з утворенням

кетокислоти та піридоксамінфосфату:
Амінокислота1 + ПАЛФ-Е → α-кетокислота1 + ПАМФ-Е
Механізм реакції полягає у взаємодії амінокислоти з ПАЛФ-Е із заміною альдимінного
зв’язку у складі ПАЛФ-Е на альдимінний зв’язок між коферментом та амінокислотою
(1а); після внутрішньомолекулярного перегрупування (1б) відбувається гідроліз кетиміну
(1в) з утворенням коферментної форми, що містить аміногрупу (ПАМФ), та α-
кетокислоти:

Напівреакція каталітичного циклу трансамінування

2. Катехоламіни (адреналін, норадреналін, дофаміни): будова, синтез, фізіологічні

ефекти. Біохімічні механізми дії.

1
 адреналін норадреналін дофамін

Дані катехоламіни є похідними L-тирозину. Катехоламіни адреналін (епінефрин)

та норадреналін (норепінефрин) синтезуються в хромафінних клітинах мозкового шару
надниркових залоз, гангліях симпатичної нервової системи та адренергічних структурах
центральної нервової системи.
Вони мають властивості як гормонів, так і нейромедіаторів, проте в адреналіну
переважає “гормональна” дія, а в норадреналіну - “медіаторна” Згідно з такими
функціональними відмінностями, основним місцем синтезу та локалізації в організмі
адреналіну є мозковий шар надниркових залоз (на його частку припадає близько 80 % усіх
катехоламінів цієї структури), тоді як норадреналін міститься переважно в нейронах, його
концентрація в головному мозку людини перевищує відповідний рівень адреналіну в
десятки разів.
Попередниками в біосинтезі катехоламінів є циклічні амінокислоти фенілаланін та
тирозин; ферментативні реакції синтезу включають процеси гідроксилювання в ядрі та
бічному ланцюгу, декарбоксилування з утворенням аміну та метилування норадреналіну
до адреналіну (рис. 24.7).
Ефекти адреналіну пов’язані з його взаємодією з різними класами
адренорецепторів (α, β), що локалізовані як у центральній нервовій системі, так і в
численних ефекторних системах організму.
Фізіологічні прояви дії адреналіну характеризуються тонізуючим впливом на
міокард (збільшення сили та частоти серцевих скорочень), загальне судинне русло
(гіпертензивна дія) і різноманітними ефектами щодо гладеньких м’язів внутрішніх
органів, зокрема шлунково-кишкового тракту, нирок, бронхів, матки, ока тощо.
Біохімічні ефекти адреналіну проявляються в основному в катаболічній дії
гормону на вуглеводний та ліпідний обмін, опосередкований мембранними рецепторами,
сполученими з аденілатциклазними ферментними каскадами.
1. Вплив адреналіну на обмін вуглеводів проявляється активацією
глікогенфосфорилази тобто глікогенолітичною дією, що призводить до активації
глікогенолізу в м’язах і забезпечення енергією м’язового скорочення.
2. Вплив адреналіну на обмін ліпідів характеризується ліполітичним ефектом,
спричиненим стимулюючою дією гормону на активність ТГ-ліпази адипоцитів жирової
тканини.
Таким чином, сумарний підсумок фізіологічних та біохімічних ефектів
катехоламінів (адреналіну та норадреналіну) має на меті підготовку організму до
максимального використання енергетичних ресурсів та їх реалізацію в умовах стресових
реакцій - ситуаціях типу “боротьба або втеча”, спрямованих на фізичне виживання
особини.
Дофамін – біогенний амін, що є інтермедіатом у синтезі катехоламінів адреналіну
та норадреналіну. Синтез цього аміну та чутливі до нього рецепторні структури
локалізуються переважно в гіпоталамусі, мезокортикальній, лімбічній, екстрапірамідній
системах головного мозку. Окрім нейромедіаторної дії у центральній нервовій системі,
дофамін має близькі до інших катехоламінів симпатоміметичні властивості. Разом з тим,

2
дофамін здійснює специфічний саме для нього вплив на функцію серцево- судинної
системи, спричиняє дилатацію судин нирок, збільшує діурез та натрійурез, стимулює
екзокринну функцію підшлункової залози.

3. Буферні системи крові. Порушення кислотно-основного балансу в організмі

(метаболічний та респіраторний ацидоз та і алкалоз).

Бікарбонатна, фосфатна, система білків, с-ма гемоглобін-оксигемоглобін. рН=7,36

Бікарбонатна : вільна вугільна к-та у плазмі та еритроцитах, розчинені бікарбонати –
натрію(в плазмі) та калію(в еритроцитах). Співвідношення СО2/NaНСО3= 1/18-
1/20(лужність крові). Запас бікарбонатів- лужний резерв крові.
Гемоглобіну: утворення нестійких калієвих солей Нb в тканинних капілярах, може
взаємодіяти з вугільною к-тою, утв. HHb та сіль к-ти.
Метаболічний ацидоз – зменшення концентрації НСО3 внаслідок накопичення в організмі
к-т або втрати лугів.
Метаболічний алкалоз – підвищення
Респіраторний ацидоз – зростання концентрації вугільної к-ти внаслідок порушення
виділення СО2 легенями
Респіраторний алкалоз – зниження вмісту в крові вугільної к-ти внаслідок легеневої
гіпервентиляції та підвищеня виділення СО2.

4. Катаболізм гему, послідовність реакцій. Доля жовчних пігментів.

Процес катаболізму гемоглобіну та його порфіринової простетичної групи гему

складається з наступних етапів.
1. Розрив тетрапірольного кільця гему (у складі гемоглобіну) шляхом окислювального
розщеплення метанового містка між І та II кільцями протопорфіринового циклу; в
результаті реакції червоний пігмент еритроцитів гемоглобін перетворюється на зелений
кров’яний пігмент вердоглобін (холеглобін).
Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною гемоксигеназою і супроводжується
виділенням монооксиду вуглецю.

Окислення метинового містка в молекулі гема

Перетворення гемоглобіну на вердоглобін внаслідок окислення гему спричиняє

послідовну зміну забарвлення в ділянках гематом, що утворюють “синці”
2. Розпад вердоглобіну з відщепленням білкової частини, вивільненням іона заліза та
утворенням тетрапірольної молекули білівердину.

3
3. Перетворення білівердину на білірубін шляхом відновлення метанового зв’язку між
піролами III, IV. Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною
білівердинредуктазою.

Реакція відновлення білівердину до білірубіну

4. Зазначені етапи утворення жовчних пігментів (1-3) відбуваються в клітинах

ретикулоендотеліальної системи, з яких білірубін надходить у кров, де адсорбується
молекулами сироваткового альбуміну. Комплекс “сироватковий альбумін - білірубін”
транспортується в печінку, де пігмент поглинається гепатоцитами і підлягає подальшим
перетворенням.
5. Білірубін є ліпідорозчинною речовиною і у високих концентраціях проявляє
мембраногоксичність, особливо щодо клітин головного мозку. Детоксикація білірубіну,
яка полягає в перетворенні пігменту у водорозчинну (і менш токсичну) форму -
глюкуронід білірубіну, відбувається в мембранах ендоплазматичного ретикулуму
гепатоцитів. У процесі взаємодії білірубіну з УДФ-глюкуроновою кислотою (УДФГК)
утворюються моно- та диїлюкуроніди білірубіну:
Білірубін + 2 УДФГК → Білірубін-диппокуронід + 2 УДФ
Реакція каталізується УДФ-глюкуронілтрансферазою. Основна частина білірубіну
екскретується в жовч у формі диппокуронідів; при порушеннях ферментативних
властивостей гепатоцитів {паренхіматозні жовтяниці - див. нижче) у крові хворих
накопичуються переважно моноглюкуроніди білірубіну.

4
У сироватці крові здорової людини концентрація білірубіну низька, з межами коливань
0,1-1,0 мг % (1-10 мг/л, або 1,7-17 мкмоль/л). Цей білірубін (“загальний білірубін”
сироватки крові) складається з двох фракцій (форм):
(1) вільний білірубін (складає близько 75% від загального білірубіну) - такий, що не
пройшов кон’югації з глюкуроновою кислотою (некон ’югований білірубін); цей білірубін
знаходиться в крові у комплексі з сироватковим альбуміном;
(2) зв'язаний білірубін (складає відповідно до 25% від загального білірубіну) - такий, що
пройшов кон’югацію з глюкуроновою кислотою (кон ’югований білірубін); ця форма
секретується нормальними гепатоцитами в жовч, і лише частково, у незначній кількості
надходить у кров.
6. Глюкуроніди білірубіну (“кон’югований білірубін”) екскретуються гепатоцитами в
жовч і у її складі надходять у кишечник, де підлягають біотрансформації ферментами
мікроорганізмів, частковому повторному всмоктуванню та виведенню з фекальними
масами (“ентерогепатична циркуляція” жовчних пігментів).
Біотрансформація білірубін-глюкуронідів у кишечнику полягає у відщепленні глю-
куроновї кислоти (при дії мікробної Р-глюкуронідази) і послідовному утворенні таких
тетрапірольних сполук, як мезобілірубін і мезобіліноген (у тонкій кишці) та
стеркобіліноген (продукт, що утворюється в товстому кишечнику та виводиться з
фекаліями):

Задача. У гепатоцитах відбуваються різні типи реакцій детоксикації ендогенних та

екзогенних токсинів. До якого типу реакцій належить знешкодження бензолу? Напишіть
цю реакцію. Який продукт утворюється у цій реакції? Яке значення має ця реакція?
Розв’язання:

5
 Бензол є нерозчинною гідрофобною сполукою, тому він спочатку перетворюється
на фенол завдяки мікросомальному окисленню шляхом гідроксилювання (перша фаза
біотрансформації).

За таким типом відбувається біотрансформація вуглеводнів, що мають

канцерогенні властивості.
Далі відбувається друга фаза – кон’югація з УДФ-глюкуроновою кислотою з
утворенням фенолглюкуроніду.

Білет № 2

1. Сірковмісні амінокислоти. Метіонін, його біологічна роль. Цикл активного метилу

(S-аденозилметіонін).

L-метіонін - амінокислота, що є важливим учасником внутрішньоклітинного метаболізму і

донором метальної (-СН3) групи в численних реакціях метилування.
Метіонін синтезується в організмі з амінокислоти L -гомоцистеїну: донором метальної
групи в цій реакції є N5 -метил тетрагідрофолат:

Фермент, що каталізує цю реакцію - гомоцистеїн-метилтрансфераза (метіон-інсинтаза);

коферментом в цій реакції (проміжним переносником метальної групи) є активна форма
вітаміну В12 - метилкобаламін.
Реакції метилування.Біохімічно активною формою метіоніну, тобто безпосереднім
донором –СН3 групи в реакціях трансметилування, є S-аденозилметіонін, що втрачає
активну метальну групу в реакціях метилування біомолекул, перетворюється на S-
аденозилгомоцистеїн, а далі - на гомоцистеїн і знову на метіонін.

6
Оскільки відбувається втрата метіоніну в катаболічних реакціях (через утворення
сукциніл-КоА), функціонування цього циклу активного метилу залежить від постійного
надходження метіоніну з їжею, як незамінної амінокислоти.
Реакціями, що перебігають за участю S-аденозилметіоніну, є утворення холіну з
аміноспирту етаноламіну, синтез креатину, адреналіну з норадреналіну, тимідіну як
структурного компоненту ДНК.

2. Антибіотики. Механізм їх дії, біомедичне застосування. Антибіотики як

протипухлинні препарати.

У клінічній практиці, а також в експериментальній біології і медицині, знайшли широке

застосування антибіотики, що є інгібіторами біосинтезу білка у прока- ріотичних та
еукаріотичних організмів на різних етапах трансляції:
(1) інгібітори ініціації: стрептоміцин, ауринтрикарбоксилова кислота;
(2) інгібітори елонгації: аміцетин, хлорамфенікол, еритроміцин, циклогекси- мід,
пуроміцин, тетрацикліни;
(3) інгібітори термінації: анізоміцин, хлорамфенікол, еритроміцин, лінкоцин,
стрептоміцин.
Антибіотики, що є інгібіторами процесів трансляції у прокаріотів, застосовуються як
антибактеріальні лікарські засоби в терапії інфекційних хвороб та інших
захворювань, що спричинені мікробним фактором. Антибіотики, які інгібують трансляцію
в еукаріотичних клітинах вищих організмів, зокрема ссавців, застосовуються як
протипухлинні засоби. Гальмуючи біосинтез білка в клітинах злоякісних пухлин, ці
антибіотики спричиняють регресію росту пухлини

3. Характеристика кінцевих продуктів азотистого обміну: сечовина, сечова кислота,

креатин, креатинін, індикан, амінокислоти.

Сечовина (3,33-8,32 ммоль/л) утворюється в печінці як кінцевий продукт

знешкодження аміаку. Ця сполука малотоксична, але при підвищенні концентрації
сечовини, яка є осмотично активною речовиною, виникають набряки тканин
паренхіматозних органів, міокарда, ЦНС. Підвищення концентрації сечовини, яке
супроводжується клінічним синдромом інтоксикації, має назву уремія.
Креатин та креатинін – важливі компоненти залишкового азоту, які є
необхідними складовими функціонування біоенер-гетичних молекулярних систем в
організмі. З креатину в клітинах організму утворюється важливий макроерг – креатин-
фосфат, який є депо метаболічної енергії. При ферментативному розщепленні
креатинфосфату утворюється креатин, який знову підлягає рефосфорилюванню.
Результатом неферментативного незворотного дегідрування креатину є креатинін,
який виводиться із сечею. У нормі в плазмі крові концентрація креатиніну – 53 - 106,1
мкмоль/л, креатину – 15,25 - 45,75 мкмоль/л (чоловіки) або 45,75 – 76,25 мкмоль/л
(жінки).
Підвищення концентрації креатиніну може бути результатом підсиленого
утворення (продукційна креатинінемія) або затримки цієї сполуки в організмі (ретенційна
креатинінемія).
Збільшення концентрації креатину в крові спостерігається при травмах м’язів,
м’язовій дистрофії, поліомієліті, міастенії, голодуванні, опіках, інфекціях, цукровому
діабеті, гіпертиреозі, акромегалії, декомпенсації функції серцево-судинної системи, нирок,
лейкозах тощо.
Сечова кислота є кінцевим продуктом розпаду пуринових нуклеотидів, які
входять до складу нуклеопротеїнів тканин організму та містяться в їжі. У нормі її
концентрація в крові становить 0,12 – 0,38 мкмоль/л (для чоловіків) та 0,12 - 0,46 мкмоль/л
7
(для жінок). Сечова кислота – це слабкокислий продукт, тому після секреції у кров вона
утворює солі з лужними катіонами (98% з натрієм) - урати. У крові ці солі зв’язуються
альфа-глобулінами, виводяться нирками (2/3) та через тонкий кишечник (1/3).
Концентрація сечової кислоти в крові зростає (гіперурикемія) при:
 станах, які супроводжуються підсиленням розпаду клітин;
 порушеннях екскреції сечової кислоти;
 змінах ендокринної регуляції обміну пуринів;
 подагрі, синдромі Леша-Ніхана.
Підвищення вмісту сечової кислоти в крові також викликають: їжа, що збагачена
пуринами (печінка, нирки, червоне вино), довготривале голодування, алкоголь,
приймання діуретиків. Гіпоурикемія – зменшення концентрації сечової кислоти у крові,
спостерігається при хворобі Вільсона-Коновалова, лімфогранулематозі, після приймання
піперезину, саліцилатів, кортикотропіну.
Індикан (калієва або натрієва сіль індоксилсірчаної кислоти) утворюється в печінці
як результат знешкодження одного з продуктів гниття білків у кишечнику – індолу.
Гіперіндиканемія спостерігається у хворих на початковій стадії розвитку ниркової
недостатності, при гломерулонефриті, при підсиленні процесів гниття білків у кишечнику
(защемленій грижі, запорі, кишковій непрохідності), пухлинах, абсцесах, туберкульозному
ураженні легень, обтурації жовчних протоків тощо.
Амінокислоти. Виділяються із сечею як вільні амінокислоти, так і амінокислоти,
що входять до складу низькомолекулярних пептидів та парних сполук. У сечі виявлено 20
різних амінокислот та багато продуктів їх обміну. Вміст амінокислот у сечі зростає при
різних патологічних станах, що супроводжуються розпадом тканинних білків – у хворих з
травмами, при променевій і опіковій хворобі. Зростання концентрації амінокислот у сечі є
свідченням порушення функції печінки і, зокрема, пригнічення утворення білків та
сечовини.
Зустрічаються порушення обміну окремих амінокислот, що мають спадковий
характер. Наприклад, фенілкетонурія, зумовлена спадковою нестачею в печінці ферменту
фенілаланінгідроксилази, внаслідок чого заблоковано перетворення фенілаланіну в
тирозин.
До спадкових порушень обміну амінокислот відноситься й алкаптонурія, при якій у
сечі різко зростає вміст гомогентизинової кислоти – проміжного продукту обміну
тирозину. Сеча, виділена цими хворими, швидко темніє на повітрі.

4. Молекулярні механізми дії білково-пептидних гормонів на клітини-мішені.

Механізм дії гормонів залежить від здатності їх проникати через плазматичну

мембрану клітини. Водорозчинні гормони білково-пептидної природи, а також адреналін
не проходять через плазматичну мембрану, а взаємодіють із специфічними мембранними
рецепторами. Внаслідок взаємодії включаються внутрішньоклітинні шляхи передачі
інформації, які регулюють метаболізм клітини та різноманітні клітинні процеси.
На рівні плазматичної мембрани передача інформації здійснюється шляхом
послідовної зміни конформації мембранних білків (рецепторного, сполучного) і ферменту.
Останній розміщений із внутрішньої сторони мембрани і каталізує утворення
низькомолекулярної речовини – вторинного посередника, месенджера.
Безпосередньою мішенню дії вторинних посередників служать ферменти
протеїнкінази, які шляхом фосфорилювання активують чи інгібують специфічні клітинні
білки. Усі складові компоненти складають систему (каскад) і забезпечують ефективну
передачу і підсилення відповідного гормонального сигналу.
При дії на клітини-мішені соматостатину, ангіотензину II, нейрогормонів
енкефалінів і ендорфінів, а також при зв'язуванні катехоламінів з альфа2-рецепторами

8
сигнал від рецептора передається через Gі-білки, що зумовлює гальмування активності
аденілатциклази, зниження рівня в клітині цАМФ і активності відповідних протеїнкіназ.
Друга система передачі гормональних сигналів – фосфоінозитидна – складніша за
аденілатциклазну. В ній використовується комбінація трьох вторинних посередників –
інозитолтрифосфату, діацилгліцеролу і іонів Са2+.
Через фосфоінозитидну систему реалізується дія катехоламінів (при їх зв'язуванні з
альфа1-адренорецепторами), тироліберину, гонадоліберину, вазопресину, ангіотензину II,
гастрину, холецистокініну, брадикініну та інших гормонів.
Інший вторинний посередник фосфоінозитидної системи – діацилгліцерол –
переводить в активний стан мембранозв'язану протеїнкіназу С, яка фосфорилює білки,
специфічні для кожного типу клітин. Активність протеїнкінази С додатково стимулюють
іони Са2+ і фосфатидилсерин – компонент мембран. Спільна дія Са2+- залежних
протеїнкіназ і протеїнкінази С зумовлює активацію шляхом фосфорилювання ряду
клітинних білків, які беруть участь у реалізації повноцінної клітинної відповіді (секреції
гормонів, нейромедіаторів, ферментів, скорочення м'язів, агрегації тромбоцитів, регуляції
процесів метаболізму, транспорту іонів, глюкози та інших речовин через мембрани).
Система гуанілатциклаза-цГМФ-протеїнкіназа G може самостійно, без включення
фосфоінозитидної системи, передавати гормональний сигнал усередину клітин. Такий
механізм реалізується при зв'язуванні з мембранним рецептором натрійуретичного
гормону передсердя.
Через різні шляхи передачі інсулінового сигналу регулюються активність ряду
ферментів, синтез нуклеїнових кислот і білків. Саме впливом інсуліну і поліпептидних
факторів росту (епідермісу, фібробластів, нервів і тромбоцитів тощо) на транскрипцію
генів пояснюється їх мітогенна роль, стимуляція проліферації клітин.

Задача. Назвіть біохімічні показники крові в нормі: загальний білок плазми крові,
альбуміни, глобуліни, глюкоза, сечовина, холестерол, кетонові тіла, білірубін.
Розв’язання:
№ п/п Показник крові Значення
1 загальний білок плазми • У новонароджених, норма білка становить
крові 48-78г/л;
• У дітей до року норма - 47-72г/л;
• У дітей 1-4 років норма - 61-75г/л;
• У дітей 5-7 років норма - 52-78г/л;
• У дітей 8-15 років норма - 58-78г/л;
• У дорослих - 64-83г/л;
• У людей, які старші 60 років норма
становить 62-81г/л.
2 альбуміни  діти до 14 років – 38-54 г/л,
 дорослі 14-60 лет – 35-50 г/л,
 старше 60 років – 34-48 г/л.

3 глобуліни  α1-глобуліни = 3-6 г / л

 α2-глобуліни = 4-9 г / л
 β-глобуліни = 6-11 г / л
 γ-глобуліни = 7-15 г / л
4 глюкоза  <14 років = 3,33 – 5,55 ммоль / л
 14 – 60 років = 3,89 – 5,83 ммоль / л
 60 – 70 років = 4,44 – 6,38 ммоль / л
 70 років = 4,61 – 6,10 ммоль / л
5 сечовина • у жінок близько 2,2 – 6,7 ммоль / л
9
 • у чоловіків 3,8 – 7,3 ммоль / л
• у літніх людей (60 років і старше) 2,8-7,5
ммоль / л
• у дітей до 14 років 1,8-6,5 ммоль / л
6 холестерол 3,2-5,6 ммоль / л
7 кетонові тіла у нормі відсутні
8 білірубін  Білірубін загальний = 3,4 - 17,1 мкмоль / л
 Білірубін прямий (білірубін кон'югований,
пов'язаний) = 0 - 7,9 мкмоль / л
 Білірубін непрямий (білірубін
некон'югований, вільний) = <19 мкмоль / л

Білет № 3

1. Клініко-діагностичне значення визначення активності амінотрансфераз крові.

Записати реакцію трансамінування аланіну та α-кетоглутарату.

Активність аамінотрансфераз в еритроцитах в 6 разів вище, ніж в сироватці крові. У

нормі в сироватці крові присутня порівняно невелика кількість амінотрансфераз.
Діагностичне значення має підвищення активності цих ферментів в сироватці, обумовлене
пошкодженням тканини печінки, серця, скелетних м'язів, нирок і надходженням
ферментів в загальний кровотік. Пошкодження тканини печінки, серця, скелетних м'язів
і/або нирок, як правило, супроводжується значним виділенням амінотрансфераз в
кровотік. Безпосередніми причинами підвищення активності амінотрансфераз в сироватці
крові є:
 некроз або пошкодження печінкових клітин будь-якого походження (гострий
вірусний гепатит, хронічний гепатит, цироз печінки, пухлини печінки, алкогольна
інтоксикація, обтураційна жовтяниця, прийом деяких гепатотоксичних лікарських
препаратів);
 гострий інфаркт міокарда (ІМ), гострий міокардит;
 травма або некроз скелетних м'язів;
 гемоліз еритроцитів.
У клінічній практиці велике значення має співвідношення активності АсАТ/АлАТ в
сироватці крові (коефіцієнт де Рітіса).
У клінічній біохімії активність Лужна Фосфатаза найбільш часто використовують в
діагностиці патології гепатобіліарної системи та кісткової тканини. Активність ЛФ
сироватки крові часто підвищена при обструктивних захворюваннях печінки, холестаз,
гепатит, явищах гепатотоксичності, хвороби Педжета, остеомаляції, новоутвореннях, які
втягли в патологічний процес печінка і кісткову тканину.
Реакція трансамінування аланіну та α-кетоглутарату:

Ферменти, які каталізують реакції трансамінування, називаються амінотрансферазами

(трансаміназами). Амінотрансферази є складними білками-ферментами, простетичною
групою в яких є коферментні форми вітаміну В6 (піридоксину, піридоксолу) —
піридоксальфосфат (ПАЛФ) та піридоксамінофосфат (ПАМФ), що утворюється з ПАЛФ у

10
процесі перенесення аміногрупи. У під час Т. відбувається циклічне перетворення ПАЛФ
на ПАМФ.

2. Молекулярний механізм дії стероїдних гормонів.

Молекулярний механізм дії стероїдних гормонів пов'язаний із їх впливом на хроматин, у

результаті чого відбуваються зміни у синтезі білків. Цим шляхом у фізіологічних умовах
вони впливають на вуглеводний, ліпідний, білковий і мінеральний обмін в організми.
Кортикостероїди стабілізують клітинні мембрани шляхом стимуляції синтезу білка, який
гальмує активність фосфоліпази А2, що вивільнює арахідонову кислоту із оболонкових
фосфоліпідів. У результаті цього знижується синтез медіаторів запалення
(простагландинів і лейкотрієнів), що впливає на хемотаксис і запальний процес.
Кортикостероїди проникають у глибину шкіри трьома шляхами:
- через роговий шар епідермісу;
- через волосяні фолікули;
- через сальні і потові залози.
Основну роль у трансдермальному проникненні стероїдів відіграють клітини рогового
шару і волосяні фолікули. Зволоження шкіри посилює всмоктування стероїдів. Резорбція
стероїдів через шкіру в більшості анатомічних регіонів становить від 2-3 до 10 %.
Найінтенсивніше стероїди всмоктує шкіра обличчя, волосистої частини голови, калитки.
Швидкість проникнення кортикостероїдів із лікарської форми в епідерміс і дерму
залежить від форми (мазь, крем, лосьйон) і ліпофільності кортикостероїду.

3. Небілковий азот плазми крові. Види азотемій.

Залишковим азотом крові називають небілковий азот, тобто азот органічних і

неорганічних сполук, який залишається після осадження білків у крові. В нормі вміст
залишкового азоту дорівнює 0,2-0,4 г/л. Біля 50 % його припадає на сечовину, 25 % – на
азот амінокислот, 7,5 % на креатинін і креатин, 0,5 % на амонійні солі й індикан, 13 % – на
інші речовини.
Підвищення залишкового азоту крові називається азотемією. Види азотемій:
1. Позаниркова, виникає при поганому кровообігу, а нирки при цьому можуть бути
абсолютно здорові.
2. Обтураційна - виникає при закупорці сечових шляхів.
3. Продукційна - зумовлена неприроднім розпадом тканинних білків у всьому організмі
(наприклад, це може бути пов'язано з опіками, запаленням)
4. Ниркова - коли повністю порушена видільна функція нирок.
5. Ретенційна - тільки часткове виділення азотомістких речовин із сечою, це може бути
викликано не тільки хворобою нирок, але й порушенням кровообігу.

4. Біохімічні функції печінки (вуглеводна).

Гепатоцити утворюють лабільні резерви вуглеводів, що використовуються для

підтримання необхідних концентрацій глюкози в крові та постачання цього цукру в інші
органи (насамперед, головний мозок) у періоди між прийомами їжі.
Основні функції:
 Утворення й утилізація глюкозо-6-фосфату:
Глюкоза + АТФ → Глюкозо-6-фосфат + АДФ.
Ця ключова реакція вуглеводного метаболізму може каталізуватися в печінці двома
ферментами: специфічною глюкокіназою та неспецифічною гексокіназою, що
розрізняються за своєю спорідненістю до субстрату.

11
  Біосинтез та розщеплення глікогену – це дозволяє печінці виконувати
фізіологічно важливу функцію депо глюкози в організмі завдяки системі
фосфоролізу глікогену, включення якої стимулюється глюкагоном, а також
існування в мембранах ендоплазматичного ретикулуму активної глюкозо-6-
фосфатази:
Глюкозо-6-фосфат + Н20 → Глюкоза + Фн.
 Глюконеогенез – синтезу глюкози з невуглеводних метаболітів (лактату,
глюкогенних амінокислот, гліцеролу), який активується в умовах вичерпання
глікогенних резервів печінки та зменшення (або відсутності) надходження цукрів із
їжею.
 Перетворення на глюкозу інших моносахаридів – включення цукрів (D-фруктоза
(надходить у складі сахарози), D-галактоза (у складі лактози молока) та D-маноза
(у складі рослинних продуктів)) у загальний метаболізм відбувається завдяки
наявності в гепатоцитах ферментних систем, що перетворюють вказані
моносахариди на фосфориловані ефіри глюкози та інтермедіати гліколізу

Задача. У сироватці крові хворого підвищена активність аспартатамінотрансферази

(АсАТ) в 6 разів та креатинфосфокінази (КФК) у 3,2 рази. Які патологічні процеси і в
якому органі розвиваються у хворого?
Розв’язання:
Підвищення активності креатинфосфокінази (КФК) в сироватці крові зазвичай
пов'язане з пошкодженням серцевого м'яза або скелетною і, набагато рідше, гладкої
мускулатури.
Безпосередніми причинами підвищення активності КФК і її ізоферментів є:
 гострий ІМ (особливо значно збільшується МВ-фракція КФК).
 гострий міокардит, травми і операції на серці (переважно МВ-фракція КФК).
Підвищення активності аспартатамінотрансферази (АсАТ) в сироватці, обумовлене
пошкодженням тканини печінки, серця, скелетних м'язів, нирок і надходженням
ферментів в загальний кровотік, яке супроводжується значним виділенням в кровотік.
Причини:
 некроз або пошкодження печінкових клітин будь-якого походження (гострий
вірусний гепатит, хронічний гепатит, цироз печінки, пухлини печінки, алкогольна
інтоксикація, обтураційна жовтяниця, прийом деяких гепатотоксичних лікарських
препаратів);
 гострий інфаркт міокарда (ІМ), гострий міокардит;
 травма або некроз скелетних м'язів;
 гемоліз еритроцитів.
Білет № 4

1. Компоненти рибосомальної білоксинтезуючої системи. Генетичний код, його

властивості.

Компонентами білоксинтезуючої системи, що реалізують процес трансляції в

прокаріотичних та еукаріотичних клітинах, є:
 рибосоми — рибонуклеопротеїдні структури, що взаємодіють у процесі трансляції
з іншими компонентами системи білкового синтезу;
 мРНК (іРНК) – програмує послідовність включення амінокислот у поліпептидний
ланцюг згідно з інформацією, яка міститься в генетичній ДНК;
 α-L-амінокислоти в кількості, що відповідає амінокислотному складу
повноцінних функціональних білків (зазвичай близько 20 амінокислот);

12
  тРНК, що виконують функцію адапторів у процесі трансляції, взаємодіючи з
кодонами мРНК та певними амінокислотами – близько 20 типів різних тРНК,
відповідно до кількості амінокислот, які вони акцептують;
 аміноацил-тРНК-синтетази (АРС-ази) — ферменти, що активують
амінокислоти та сполучають амінокислотні залишки з 3'-кінцями акцепторних
гілок тРНК. АРС-ази є ферментами з високою специфічністю як відносно певної
амінокислоти, так і тРНК, що їй відповідає;
 регуляторні білки - білкові фактори ініціації (ІР), елонгації {ЕР) та термі- наци\
або рилізинг-фактори (RF); білкові фактори еукаріотів мають позначення еІF, еЕF
та еRF, відповідно;
 коферменти - ГТФ, АТФ.
Генетичний (біологічний) код – сукупность знаків, символів та системи правил,
алгоритмів, згідно з якими структурна інформація, що міститься в нуклеїнових кислотах,
може бути трансформована у специфічну первинну структуру поліпептидів, яка, у свою
чергу, визначає всі біологічні властивості білкових молекул.
Властивості генетичного коду:
(1) код є універсальним для всіх біологічних систем - вірусів, бактерій, вищих організмів;
(2) код є однонаправленим, тобто інформативним тільки в тому випадку, коли зчитується
“зліва направо” (в напрямку 5'→3');
(3) код є безперервним, тобто має лінійний безперервний порядок зчитування - між
кодонами немає “розділових знаків”;
(4) код є таким, що не перекривається - після зчитування інформації з одного триплета
“рамка зчитування” переміщується вправо відразу на три нуклеотиди;
(5) код є “виродженим”, тобто кожна амінокислота кодується не одним, а декількома
кодонами.

2. Реакції прямого та непрямого дезамінування амінокислот.

У клітинах людини і тварин найбільш активно дезамінується L-глутамінова кислота;

процес відбувається за механізмом окислювального дезамінування, згідно з рівнянням:

Перший етап – утворення α-іміноглутарату - каталізується ферментом НАД-залежною

глутаматдегідрогеназою, що локалізована в мітохондріях.
Другий етап - утворення α-кетоглутарату - є неферментативним. α-Кетоглутарат, що
утворився, окислюється в циклі трикарбонових кислот, а аміак поглинається
ферментативною системою синтезу сечовини.
Зворотний процес - відновлювальне амінування α-кетоглутарату до α -глутамату - може
перебігати в цитозолі при участі цитозольної НАДФ-залежної глутамат- дегідрогенази і
бути допоміжним механізмом зв’язування аміаку.
Непряме дезамінування L-амінокислот. Оскільки L-глутамат є амінокислотою, що
утворюється при трансамінуванні більшості L-амінокислот в печінці, перебіг L-
глутаматдегідрогеназної реакції є центральним біохімічним механізмом, завдяки якому
здійснюється дезамінування вільних амінокислот і утворюється основна кількість аміаку в
тваринному організмі.

13
Таке дезамінування вільних L-амінокислот за механізмом спряження реакцій
трансамінування з α-кетоглутаратом і окислювального дезамінування L-глутамату
отримало назву непрямого дезамінування:

Найбільш активно непряме дезамінування амінокислот за участю глутаматдегідрогенази

відбувається в печінці, де аміак, що звільнюється, надходить у цикл сечовиноутворення.

3. Гемоглобін: механізми участі в траспорті кисню та вуглекислого газу. Патологічні

форми гемоглобіну людини.

Механізм участі гемоглобіну в транспорті кисню. Завдяки здатності

приєднувати молекулу 02 при його високому парціальному тискові і віддавати - при
низькому, молекула гемоглобіну виконує свою основну фізіологічну функцію
транспортера кисню, приєднуючи його в капілярах альвеол легень (р02 дорівнює 90-100
мм рт. ст.) та віддаючи тканинам у венозних капілярах, де р02 дорівнює 25-40 мм рт. ст.
Ступінь оксигенації гемоглобіну (утворення HbO2) залежить від таких факторів:
парціального тиску кисню; значення рН; концентрації діоксиду вуглецю; концентрації 2,3-
дифосфогліцерату.
Наявність в еритроцитах значної кількості 2,3-дифосфогліцерату є важливим
регуляторним фактором, що сприяє вивільненню кисню з HbO2 в тканинній ділянці
кровообігу.
Механізми транспорту вуглекислого газу описуються такими рівняннями реакцій:
1. У легеневих капілярах
Оксигенація гемоглобіну, що збільшує його кислотні властивості (тобто ступінь дисоціації
кислотних груп його білкової частини):

Взаємодія кислотної форми гемоглобіну з бікарбонатом калію, що надходить всередину

еритроцита з плазми крові:

Розщеплення утвореної вугільної кислоти під дією ферменту карбоангідрази:

2. В капілярах периферичних тканин

Відщеплення кисню від калієвої солі оксигемоглобіну:

Утворення всередині еритроцитів вугільної кислоти з діоксиду вуглецю, що генерується за

рахунок процесів декарбоксилування:

Утворення в еритроцитах бікарбонату при взаємодії вугільної кислоти з калієвою сіллю

гемоглобіну:

Бікарбонат (НС03-), що утворився в цій реакції, надходить з еритроциту в плазму крові (за
рахунок іонного обміну з аніоном Сl-) і транспортується в легені.

14
Патологічні форми гемоглобіну людини. Гемоглобінози – патологічні стани, що
розвиваються внаслідок наявності в крові варіантних або патологічних форм гемоглобінів
із зміненими кисеньтранспортуючими властивостями.
 HbF – фетальний гемоглобін - є основною молекулярною формою гемоглобіну
людини під час внутрішньоутробного розвитку плода. Крива зв’язування кисню у
фетального гемоглобіну гіперболічна, тобто він не здатний до швидкої дисоціації з
вивільненням 02 при зниженні парціального тиску кисню, подібно до HbА, та
нечутливий до регулюючого впливу 2,3-дифосфогліцерату.
 HbS - мутантний гемоглобін, у β-ланцюгах якого в положенні 6 замість залишку
глутамінової кислоти присутній залишок валіну. Ця молекулярна заміна
супроводжується зниженням його спорідненості до 0 2 та здатністю окремих
молекул гемоглобіну злипатися між собою з утворенням ниткоподібних агрегатів.
Серпоподібні еритроцити легко гемолізуються вже в судинному руслі, і клінічні
прояви цієї хвороби варіюють від ледь помітних до тих, що спричиняють
летальний кінець у ранньому віці (гомозиготні форми).
 HbC - аномальний гемоглобін, у молекулі якого існує заміна залишку глутамінової
кислоти в 6-му положенні β-ланцюга на лізин. Еритроцити, що містять такий
аномальний гемоглобін, здатні до гемолізу, що також супроводжується розвитком
анемії.
 HbM - існує група гемоглобінів М, в поліпептидних ланцюгах яких залишок
гістидину, що бере участь у зв’язуванні з залізом гему, заміщений на іншу
амінокислоту.
 НbА1С - глікозилований гемоглобін, який з’являється в еритроцитах за умов
некомпенсованого цукрового діабету.

4. Причини утворення та характеристика патологічних компонентів сечі.

Загальний добовий об'єм сечі у здорової людини дорівнює в середньому 1,2-1,5 л. В

умовах патології нирок та інших анатомо-функціональних систем організму ця кількість
може суттєво змінюватися в бік зменшення (олігурія, анурія) або різкого зростання об'єму
добової сечі {поліурія). Найбільш виражена поліурія спостерігається при нецукровому
діабеті - захворюванні, спричиненому порушенням продукції антидіуретичного гормону
(вазопресину) задньої частки гіпофіза. Суттєві патологічні зміни питомої ваги і
осмолярності сечі спостерігаються при порушеннях фільтраційної та реабсорбційної
функцій
нирок, що може супроводжуватися збільшенням або зменшенням виділення води та
мінеральних солей - гіперстенурія, гіпостенурія. коливання рН від 4,6 до 8,0 Найчастіше
зсуви у рН сечі в кислий бік спостерігаються за умов некомпенсованого цукрового
діабету, який супроводжується надлишковим утворенням та виведенням із сечею
кетонових тіл (кетонурія).
Біохімічний склад:
1) кінцеві нелеткі продукти нормального метаболізму
сечовина (20-35 г у добовій сечі), а також сечова кислота
(0,6-0,7 г/добу), креатинін, індикан, солі амонію. До цієї ж групи речовин, що екскре-
туються нирками, належать продукти катаболізму гормонів та вітамінів;
2) продукти біотрансформації чужорідних хімічних .Неорганічними компонентами сечі є
катіони Na+, K+, Ca2+, Mg2+, NH4+, аніони СІ", позитивні реакції на наявність у сечі
людини білків (протеїнурія), глюкози (глюкозурія), жовчних пігментів та продуктів їх
перетворення (білірубіну, уробіліну та ін.), жовчних кислот (холурія), кетонових тіл
(кетонурія), гемоглобіну (гемоглобінурія) спостерігається за умов виражених
патологічних процесів.

15
Задача. У хворого загальний білірубін в крові – 250 мг/л, в сечі виявляються жовчні
пігменти. У калі відсутній стеркобілін. Про що можуть свідчити подібні результати
аналізів?
Розв’язання:
Відсутність в калі стеркобіліну свідчить про обтурацію жовчних протоків. У той же час
прямий білірубін, не маючи можливості потрапити в кишечник, надходить в кров (тому
саме визначається білірубінемія) і як розчинна сполука, фільтрується в сечу. Ці дані
можуть свідчити про механічну жовтяницю.

Білет № 5

1. Декарбоксилювання амінокислот. Фізіологічне значення та реакції утворення

ГАМК та гістаміну.
Реакція декарбоксилювання амінокислот – реакція відщеплення карбон(IV) оксиду від
молекули амінокислоти з утворенням біогенних амінів (виступають як фізіологічно
активні речовини – гормони, нейромедіатори).
Каталізується стереоспецифічними ферментами – декарбоксилазами амінокислот,
коферментом є піридоксальфосфат.
 Реакція утворення γ-аміномасляної кислоти (ГАМК, γ-амінобутирату) з L-
глутамату:

 Реакція утворення гістаміну з L-гістидину:

2. Катаболізм пуринових нуклеотидів: реакції, кінцеві продукти. Спадкові

порушення обміну сечової кислоти.

Катаболізм пуринових нуклеотидів, а саме аденозинмонофосфату (АМФ) та

гуанозинмонофосфату (ГМФ) включає такі реакції:
 відщеплення фосфатної групи з утворенням нуклеозидів аденозину та гуанозину
під дією ферменту 5-нуклеотидаза;
 дезамінування (на рівні аденозину – фермент аденозиндезаміназа або на рівні
гуаніну – фермент гуаніндезаміназа);

16
  відщеплення від нуклеозидів пентозного залишку D-рибози під дією ферменту
нуклеозидаза або пентозофосфату в цілому (ферменти - фосфорилази);
 подальший катаболізм гіпоксантину (який утворився із аденозинмонофосфату
АМФ) або із ксантину (що утворився з гуанозинмонофосфату (ГМФ)) під дією
ферменту ксантиноксидази або під дією окисника О2 з утворенням кінцевого
продукту сечової кислоти (2,6,8-триоксипурину).
Прикладами спадкових порушень обміну сечової кислоти є подагра та синдром Леша-
Ніхана.
 Подагра — захворювання, викликане аномально високою активнісю ферменту
ФРПФ-синтетази, що запускає каскад реакцій біосинтезу пуринів. Основним
проявом якого є розвиток важкого больового синдрому внаслідок відкладення
кристалів уратів у порожнинах суглобів та розвитку процесу запалення.
Симптоми подагри:
o приступи гострого запалення суглобів, що повторяються, який називається як
гострий подагричний артрит, може прогресувати в хронічний подагричний артрит;
o нефропатія, при якій спостерігається утворення уратних каменів в сечовивідних
шляхах.

Синдром Леша-Ніхана – хвороба є зчепленою з Х-хромосомою спадковою формою

гіперурикемії спричинена дефектом синтезу
гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази — ферменту, що забезпечує повторне
використання в метаболічних реакціях вільних гіпоксантину та гуаніну (“шлях
реутилізації”). Розвивається у дитячому віці (у хлопчиків) і, крім симптомів, властивих
для подагри, проявляється також тяжкими нервово-психічними порушеннями.

3. Білки плазми крові: альбуміни, глобуліни, фібриноген. Значення, способи

розділення, норми.

Загальна концентрація білків плазми крові людини складає 65-85 г/л, ця величина може
змінюватися в бік зменшення – гіпопротенемія у людей старечого віку та за умов
патологічних станів, що супроводжуються пригнічення білкового синтезу та активацією
розпаду тканинних білків.
 Альбуміни (сироваткові альбуміни) – концентрація близько 40-50 г/л, фракція
білків плазми крові, яка легко розчиняється у воді, сольових розчинах та високо
електроферетично рухомі білки, мають високу гідрофільність – забезпечує до 70-
80% онкотичного тиску білків плазми крові, транспортери метаболітів (ЖК,
холестерин, жовчні пігменти, вітаміни, гормони, фенол, лікарські сполуки). В
клініці може застосовуватися при переливанні хворим із тканинним набряками
розсинів альбуміну.
 Глобуліни – концентрація близько 20-40 г/л, гетерогенна фракція білків крові.
Виконують транспортні (α1-глобуліни – транспорт ліпідів, тироксину,
кортикостероїдних гормонів; α2-глобуліни – транспорт ліпідів, йонів міді; β-
глобуліни – транспорт ліпідів, вліьного та гемового заліза) та захисні функції
(участь β-глобулінів в імунних реакціях як антитоксинів; γ-глобуліни як фракція
імуноглобулінів).
 Фібриноген – концентрація близько 1,5-3,5 г/л. При активації системи згортання
крові фібриноген піддається ферментативному розщепленню ферментом
тромбіном із утворенням мономеру фібрину, який під дією активного XIII фактора
згортання крові полімеризується і випадає в осад у вигляді білих ниток полімеру
фібрину.

17
4. Функції печінки. Роль печінки в обміні ліпідів.

Основними функціями печінки в організмі є:

 метаболічна – печінка бере участь у вуглеводному, ліпідному, білковому,
пігментному та інших видах обміну;
 екскреторна - з жовчю виділяються деякі кінцеві продукти метаболізму;
 детоксикаційна – в печінці відбувається знешкодження токсичних речовин, які
мають екзогенне походження або утворюються в організмі;
 захисна – синтезуються майже всі захисні білки плазми крові;
 виділення - перетворення аміаку в сечовину і виведення із жовчю сечової кислоти;
 депонуюча – є депо крові;
 участь в обміні речовин – здійснюється взамєперетворення речовин.
Печінка також бере активну участь в обміні ліпідів, а саме:
 продукція жовчі, яка відбувається в печінці, є необхідною для нормального
травлення ліпідів та всмоктування продуктів їх гідролізу;
 при β-окисненні жирних кислот у гепатоцитах утворюється ацетил-КоА, який є
субстратом для синтезу кетонових тіл;
 у печінці відбувається синтез ліпідів: триацилгліцеролів (ТАГ), фосфогліцеридів,
холестеролу;
 утворення ліпопротеїнів крові, таких, як ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ),
ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ), є необхідним для транспорту і
метаболізму ліпідів.
До складу жовчі входять жовчні кислоти, які синтезуються в печінці з холестеролу. Вони
відіграють важливу роль у травленні ліпідів.
Жовчні кислоти та їх солі необхідні для: емульгації ліпідів їжі, активації панкреатичної
ліпази та всмоктування жирних кислот, фосфоліпідів, холестеролу, моноацилгліцеролів.
За добу печінка виділяє в кров близько 20 – 50 г жиру. Порушення виведення жирів із
печінки в складі ліпопротеїнів є однією з причин жирового переродження печінки.

Задача. Алопуринол – це лікарський засіб, що використовується для лікування подагри.

Пояснити біохімічні особливості лікувальної дії алопуринолу. Назвати основні причини
виникнення подагри.
Розв’язання:
Алопуринол – основний урикодепресивний препарат для зниження рівня сечової
кислоти при хронічній гіперурикемії. Цей препарат структурний аналог гіпоксантину, що
є конкурентним інгібітором ксантиноксидази. Прийом алопуринолу викликає зниження
рівня сечової кислоти в крові й сечі. Алопуринол, інгібуючи ксантиноксидазу, пригнічує
утворення сечової кислоти. За цих умов збільшується утворення ксантину і гіпоксантину,
які мають кращу розчинність і виводяться з сечею.
Подагра – захворювання, викликане аномально високою активнісю ферменту
ФРПФ-синтетази, що запускає каскад реакцій біосинтезу пуринів. Основним проявом
якого є розвиток важкого больового синдрому внаслідок відкладення кристалів уратів у
порожнинах суглобів та розвитку процесу запалення.

Білет № 6

1. Окисне дезамінування глутамату. Роль ферментів та коферментів.

У клітинах людини і тварин найбільш активно дезамінується L-глутамінова кислота;

процес відбувається за механізмом окислювального дезамінування, згідно з рівнянням:

18
Перший етап – утворення α-іміноглутарату - каталізується ферментом НАД-залежною
глутаматдегідрогеназою, що локалізована в мітохондріях.
Другий етап - утворення α-кетоглутарату - є неферментативним. α-Кетоглутарат, що
утворився, окислюється в циклі трикарбонових кислот, а аміак поглинається
ферментативною системою синтезу сечовини.
Зворотний процес - відновлювальне амінування α-кетоглутарату до α -глутамату - може
перебігати в цитозолі при участі цитозольної НАДФ-залежної глутамат- дегідрогенази і
бути допоміжним механізмом зв’язування аміаку.

2. Біохімічні та фізіологічні функції крові в організмі людини. Дихальна функція

еритроцитів.

Кров – найбільш спеціалізована рідка тканина, що циркулює в судинній системі й разом із

лімфою та міжклітинним простором складає внутрішнє середовище організму. Кров
поєднує біохімічні процеси різних частин тіла в цілісну систему та підтримує постійність
її складу.
1) транспорт газів – перенесення із легень до тканин кисню, а у зворотному напрямку –
вуглекислого газу;
2) транспорт поживних речовин до всіх клітин організму (глюкози, амінокислот, жирних
кислот, вітамінів, кетонових тіл, мікроелементів та ін.). Із різних органів кров виносить до
нирок кінцеві продукти обміну – сечовину, сечову кислоту, білірубін, креатинін тощо.
Звідси вони виділяються з організму;
3) регуляторна або гормоноїдна функція, пов'язана з утворенням у крові місцевих
гормонів (гормоноїдів), що переносяться з місця виникнення до місця їх дії, тобто до
клітин-мішеней;
4) терморегуляторна функція – обмін теплом між тканинами і кров'ю;
5) осмотична функція – підтримання осмотичного тиску в судинах;
6) захисна функція, зумовлена наявністю в крові антитіл та фагоцитарною функцією
лейкоцитів;
7) детоксикаційна – знешкодження токсичних речовин, пов'язане з активним їх
розщепленням за допомогою ферментів крові.

3. Біосинтез піримідинових нуклеотидів: реакції, регуляція.

Синтез піримідинових нуклеотидів відбувається шляхом приєднання пентози у

формі 5-фосфорибозил-1-пірофосфату вже після утворення піримідинового циклу з
попередників із лінійним ланцюгом. Метаболічними попередниками атомів Карбону та
Нітрогену в молекулах піримідинів є амінокислота L-аспартат та карбомаїлфосфат.
Реакції біосинтезу піримідинових нуклеотидів.
Утворення УМФ
1. Цитоплазматичний карбамоїлфосфат взаємодіє з аспартатом під дією
аспартаткарбамоїлтрансферази. Активність цього ферменту регулюється ЦТФ за
механізмом зворотного зв'язку в прокаріотів, але не у тварин.

19
2. Утворення дигідрооротової кислоти в результаті дегідратації уреїдосукцинату (фермент
—дигідрооротаза).

3. Утворення оротової кислоти в результаті дегідрування дигідрооротату (фермент – НАД-

залежна дигідрооротатдегідрогеназа).

4. Сполучення оротової кислоти з 5-фосфорибозил-1-пірофосфатом з утворенням

оротидилової кислоти (оротидин-5'-монофосфату, ОМФ); фермент, що каталізує реакцію,
— оротатфосфорибозилтрансфераза.

5. Декарбоксилювання оротидилової кислоти до уридилової кислоти (уридин-5'-

монофосфату, УМФ) — фермент ОМФ-декарбоксилаза:

Утворення УДФ, УТФ та ЦТФ

20
 Із УМФ шляхом фосфорилювання утворюються УДФ і УТФ.
УМФ, що синтезувався, використовується для утворення інших
піримідиннуклеотидів, зокрема піримідинових нуклеозидтрифосфатів (УТФ, ЦТФ) та
дезоксирибонуклеозидтрифосфатів (дЦТФ, ТТФ), що використовуються в синтезі РНК і
ДНК:
1. Утворення УДФ та УТФ відбувається в результаті послідовного фосфорилювання
УМФ нуклеозидмонофосфокіназами та нуклеозиддифосфокіназами.
УМФ + АТФ → УДФ + АДФ
УДФ + АТФ → УТФ + АДФ
2. Утворення ЦТФ відбувається в результаті амінування УТФ — реакції, в якій беруть
участь глутамін (донор аміногрупи) та АТФ.

Регуляція синтезу піримідиновнх нуклеотидів

Контроль швидкості біосинтезу піримідинових нуклеотидів забезпечується на рівні
двох регуляторних ферментів:
 карбамоїлфосфатсинтетази, яка забезпечує постачання біосинтетичного шляху
одним із перших субстратів - карбамоїлфосфатом (цей пункт регуляції є основним
у вищих тварин (ссавців), включаючи організм людини); алостеричним інгібітором
ферменту є УТФ - кінцевий продукт біосинтетичного шляху; разом з тим, ФРПФ -
інтермедіат пуринового синтезу – збільшує активність ферменту, що є одним з
механізмів забезпечення координованого синтезу пуринів та піримідинів;
 аспартаткарбамоїлтрансферази, яка каталізує синтез уреїдоянтарної кислоти (цей
механізм регуляції має місце переважно у Е. соlі та інших бактерій); алостеричним
інгібітором ферменту є ЦТФ, активатором – АТФ.

21
4. Причини утворення та характеристика патологічних компонентів сечі.

Загальний добовий об'єм сечі у здорової людини дорівнює в середньому 1,2-1,5 л. В

умовах патології нирок та інших анатомо-функціональних систем організму ця кількість
може суттєво змінюватися в бік зменшення (олігурія, анурія) або різкого зростання об'єму
добової сечі {поліурія). Найбільш виражена поліурія спостерігається при нецукровому
діабеті - захворюванні, спричиненому порушенням продукції антидіуретичного гормону
(вазопресину) задньої частки гіпофіза. Суттєві патологічні зміни питомої ваги і
осмолярності сечі спостерігаються при порушеннях фільтраційної та реабсорбційної
функцій
нирок, що може супроводжуватися збільшенням або зменшенням виділення води та
мінеральних солей - гіперстенурія, гіпостенурія. коливання рН від 4,6 до 8,0 Найчастіше
зсуви у рН сечі в кислий бік спостерігаються за умов некомпенсованого цукрового
діабету, який супроводжується надлишковим утворенням та виведенням із сечею
кетонових тіл (кетонурія).
Біохімічний склад:
1) кінцеві нелеткі продукти нормального метаболізму
сечовина (20-35 г у добовій сечі), а також сечова кислота
(0,6-0,7 г/добу), креатинін, індикан, солі амонію. До цієї ж групи речовин, що екскре-
туються нирками, належать продукти катаболізму гормонів та вітамінів;
2) продукти біотрансформації чужорідних хімічних .Неорганічними компонентами сечі є
катіони Na+, K+, Ca2+, Mg2+, NH4+, аніони СІ", позитивні реакції на наявність у сечі
людини білків (протеїнурія), глюкози (глюкозурія), жовчних пігментів та продуктів їх
перетворення (білірубіну, уробіліну та ін.), жовчних кислот (холурія), кетонових тіл
(кетонурія), гемоглобіну (гемоглобінурія) спостерігається за умов виражених
патологічних процесів.

Задача. У хворого загальний білірубін крові – 300 мг/л, прямий – 280 мг/л, непрямий – 20
мг/л. В сечі виявлені жовчні пігменти, уробілін відсутній. Для якого типу жовтяниць
характерні такі результати аналізів?
Розв’язання:
Такі результати аналізів характерні для обтураційної (післяпечінкової) жовтяниці.
Спричиняється неможливістю надходження жовчі у дванадцятипалу кишку внаслідок
закупорки жовчних шляхів (наявність пухлин, жовчнокам’яної хвороби). Цей тип
жовтяниць характеризується знебарвленням калових мас внаслідок відсутності в них
стеркобіліногену та стеркобіліну (“ахолічний” кал) і цілковитою відсутністю уробіліну в
сечі. Внаслідок утрудненого надходження білірубін-глюкуроніду в жовч (зростання
гідростатичного тиску в жовчних шляхах), кон’югований пігмент у збільшеній кількості
всмоктується в кров, що призводить до зростання рівня прямого білірубіну; в цих умовах
можлива поява жовчних пігментів у сечі, як при паренхіматозній жовтяниці.

Білет № 7

1. Ейкозаноїди: біологічні та фармакологічні властивості. Аспірин та інші

нестероїдні протизапальні засоби як інгібітори синтезу простогландинів.

Ейкозаноїди - сполуки,що належать до біорегуляторів клітинних функцій ліпідної

природи. Вони є фізіологічно активними похідними арахідонової кислоти. Залежно від
будови вони поділяються на : простагландини, тромбоксани, лейкотрієни. Деякі
ейкозаноїди є похідними α- та γ-ліноленової кислоти. Біологічні функції простагландинів
пов’язані зі скороченням гладких міоцитів.

22
  Простагландин Е1 чинить цитопротекторну та антиульцерогенну дію в шлунку.
Використовується у фармакології для лікування виразкової хвороби.
 Простациклін – вазодилятатор, антикоагулятор.
 Тромбоксан-є антагоністом простацикліну,сприяє агрегації тромбоцитів.
 Лейкотрієни-регулюють процес запалення.
 Аспірин та інші НПЗЗ є інгібіторами синтезу простагландинів, а саме
простагландин-синтетази, що є біохімічною основою
антиагрегатної,антитромбоцитарної дії при лікуванні та профілактиці захворювань
серцево-судинної системи.

2. Етапи та механізми трансляції. Ініціація, елонгація, термінація трансляції.

І. Активація амінокислот (проходить в цитоплазмі). За участю ферменту аміноацил-

тРНК-синтетази (кодази) відбувається активація амінокислоти: спочатку до амінокислоти
приєднується АМФ, а потім – тРНК.

ІІ. Власне трансляція (проходить в рибосомі). Складається з трьох етапів: ініціації,

елонгації та термінації.
1.Ініціація трансляції. На цьому етапі виділяють 3 стадії:
 утворення ініціаторного комплексу: до малої субодиниці рибосоми приєднуються
ГТФ, фактори ініціаціі та ініціаторна аміноацил-тРНК (у прокаріот - формілметіонін-
тРНК, у еукаріот – метіонін-тРНК).
 приєднання мРНК до малої субодиниці рибосоми своїм 5'-кінцем (ділянкою кепа).
З’єднання відбувається таким чином, щоб кодон мРНК був комплементарним
антикодону тРНК з ініціаторною амінокислотою.
 приєднання великої субодиниці (за рахунок енергії ГТФ) таким чином, щоб тРНК з
амінокислотою розташовувалась в Р-центрі рибосоми.
2.Елонгація трансляції. Розрізняють 3 стадії:
 приєднання аа-тРНК до рибосоми. Вільний А-центр приймає нову аа-тРНК
(наприклад, валін), яка своїм антикодоном має бути комплементарною наступному
кодону мРНК. Для приєднання нової амінокислоти необхідна енергія ГТФ.
 утворення пептидного зв’язку. Залишок метіоніну з мет-тРНК переноситься на
аміногрупу вал-тРНК, при цьому утворюється дипептидил (мет-вал) – тРНК в А-центрі
рибосоми. Утворення пептидного зв’язку каталізує пептидилтрансфераза, при цьому
тРНК метіоніну вивільняється і переходить в цитоплазму. На включення однієї
амінокислоти в поліпептид необхідна енергія 2 АТФ (для активації амінокислоти) та 2
ГТФ (для зв’язування аа-тРНК з рибосомою).

 стадія транслокації. Для приєднання наступної аа-тРНК потрібно звільнити А-

центр. Тому відбувається транслокація – рибосома переміщується на один кодон
відносно мРНК в напрямку 3'. При цьому А-центр стає пустим і навпроти нього
з’являється новий кодон мРНК, з яким може взаємодіяти нова аа-тРНК. Далі
процеси повторюються, поки не буде синтезований весь поліпептидний ланцюг.
3.Термінація трансляції

23
 Подовження поліпептидного ланцюга продовжується до тих пір, поки в А-центрі не
з’являться термінуючі триплети мРНК (УАА, УАГ, УГА). В ділянці цих триплетів за
участю факторів термінаціі проходить гідролітичне розщеплення зв’язків між
поліпептидом і тРНК, які окремо вивільняються в цитоплазму.

3. Характеристика кінцевих продуктів азотистого обміну: сечовина, сечова кислота,

креатин, креатинін, індикан, амінокислоти.

Сечовина (3,33-8,32 ммоль/л) утворюється в печінці як кінцевий продукт

знешкодження аміаку. Ця сполука малотоксична, але при підвищенні концентрації
сечовини, яка є осмотично активною речовиною, виникають набряки тканин
паренхіматозних органів, міокарда, ЦНС. Підвищення концентрації сечовини, яке
супроводжується клінічним синдромом інтоксикації, має назву уремія.
Креатин та креатинін – важливі компоненти залишкового азоту, які є
необхідними складовими функціонування біоенер-гетичних молекулярних систем в
організмі. З креатину в клітинах організму утворюється важливий макроерг – креатин-
фосфат, який є депо метаболічної енергії. При ферментативному розщепленні
креатинфосфату утворюється креатин, який знову підлягає рефосфорилюванню.
Результатом неферментативного незворотного дегідрування креатину є креатинін,
який виводиться із сечею. У нормі в плазмі крові концентрація креатиніну – 53 - 106,1
мкмоль/л, креатину – 15,25 - 45,75 мкмоль/л (чоловіки) або 45,75 – 76,25 мкмоль/л
(жінки).
Підвищення концентрації креатиніну може бути результатом підсиленого
утворення (продукційна креатинінемія) або затримки цієї сполуки в організмі (ретенційна
креатинінемія).
Збільшення концентрації креатину в крові спостерігається при травмах м’язів,
м’язовій дистрофії, поліомієліті, міастенії, голодуванні, опіках, інфекціях, цукровому
діабеті, гіпертиреозі, акромегалії, декомпенсації функції серцево-судинної системи, нирок,
лейкозах тощо.
Сечова кислота є кінцевим продуктом розпаду пуринових нуклеотидів, які
входять до складу нуклеопротеїнів тканин організму та містяться в їжі. У нормі її
концентрація в крові становить 0,12 – 0,38 мкмоль/л (для чоловіків) та 0,12 - 0,46 мкмоль/л
(для жінок). Сечова кислота – це слабкокислий продукт, тому після секреції у кров вона
утворює солі з лужними катіонами (98% з натрієм) - урати. У крові ці солі зв’язуються
альфа-глобулінами, виводяться нирками (2/3) та через тонкий кишечник (1/3).
Концентрація сечової кислоти в крові зростає (гіперурикемія) при:
 станах, які супроводжуються підсиленням розпаду клітин;
 порушеннях екскреції сечової кислоти;
 змінах ендокринної регуляції обміну пуринів;
 подагрі, синдромі Леша-Ніхана.
Підвищення вмісту сечової кислоти в крові також викликають: їжа, що збагачена
пуринами (печінка, нирки, червоне вино), довготривале голодування, алкоголь,
приймання діуретиків. Гіпоурикемія – зменшення концентрації сечової кислоти у крові,
спостерігається при хворобі Вільсона-Коновалова, лімфогранулематозі, після приймання
піперезину, саліцилатів, кортикотропіну.
Індикан (калієва або натрієва сіль індоксилсірчаної кислоти) утворюється в печінці
як результат знешкодження одного з продуктів гниття білків у кишечнику – індолу.
Гіперіндиканемія спостерігається у хворих на початковій стадії розвитку ниркової
недостатності, при гломерулонефриті, при підсиленні процесів гниття білків у кишечнику
(защемленій грижі, запорі, кишковій непрохідності), пухлинах, абсцесах, туберкульозному
ураженні легень, обтурації жовчних протоків тощо.

24
 Амінокислоти. Виділяються із сечею як вільні амінокислоти, так і амінокислоти,
що входять до складу низькомолекулярних пептидів та парних сполук. У сечі виявлено 20
різних амінокислот та багато продуктів їх обміну. Вміст амінокислот у сечі зростає при
різних патологічних станах, що супроводжуються розпадом тканинних білків – у хворих з
травмами, при променевій і опіковій хворобі. Зростання концентрації амінокислот у сечі є
свідченням порушення функції печінки і, зокрема, пригнічення утворення білків та
сечовини.
Зустрічаються порушення обміну окремих амінокислот, що мають спадковий
характер. Наприклад, фенілкетонурія, зумовлена спадковою нестачею в печінці ферменту
фенілаланінгідроксилази, внаслідок чого заблоковано перетворення фенілаланіну в
тирозин.
До спадкових порушень обміну амінокислот відноситься й алкаптонурія, при якій у
сечі різко зростає вміст гомогентизинової кислоти – проміжного продукту обміну
тирозину. Сеча, виділена цими хворими, швидко темніє на повітрі.

4. Катаболізм гему. Утворення білірубіну.

Процес катаболізму гемоглобіну та його порфіринової простетичної групи гему

складається з наступних етапів.
1. Розрив тетрапірольного кільця гему (у складі гемоглобіну) шляхом окислювального
розщеплення метанового містка між І та II кільцями протопорфіринового циклу; в
результаті реакції червоний пігмент еритроцитів гемоглобін перетворюється на зелений
кров’яний пігмент вердоглобін (холеглобін).
Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною гемоксигеназою і супроводжується
виділенням монооксиду вуглецю.

Окислення метинового містка в молекулі гема

Перетворення гемоглобіну на вердоглобін внаслідок окислення гему спричиняє

послідовну зміну забарвлення в ділянках гематом, що утворюють “синці”
2. Розпад вердоглобіну з відщепленням білкової частини, вивільненням іона заліза та
утворенням тетрапірольної молекули білівердину.
3. Перетворення білівердину на білірубін шляхом відновлення метанового зв’язку між
піролами III, IV. Реакція каталізується ферментом НАДФН-залежною
білівердинредуктазою.

25
 Реакція відновлення білівердину до білірубіну

4. Зазначені етапи утворення жовчних пігментів (1-3) відбуваються в клітинах

ретикулоендотеліальної системи, з яких білірубін надходить у кров, де адсорбується
молекулами сироваткового альбуміну. Комплекс “сироватковий альбумін - білірубін”
транспортується в печінку, де пігмент поглинається гепатоцитами і підлягає подальшим
перетворенням.
5. Білірубін є ліпідорозчинною речовиною і у високих концентраціях проявляє
мембраногоксичність, особливо щодо клітин головного мозку. Детоксикація білірубіну,
яка полягає в перетворенні пігменту у водорозчинну (і менш токсичну) форму -
глюкуронід білірубіну, відбувається в мембранах ендоплазматичного ретикулуму
гепатоцитів. У процесі взаємодії білірубіну з УДФ-глюкуроновою кислотою (УДФГК)
утворюються моно- та диїлюкуроніди білірубіну:
Білірубін + 2 УДФГК → Білірубін-диппокуронід + 2 УДФ
Реакція каталізується УДФ-глюкуронілтрансферазою. Основна частина білірубіну
екскретується в жовч у формі диппокуронідів; при порушеннях ферментативних
властивостей гепатоцитів {паренхіматозні жовтяниці - див. нижче) у крові хворих
накопичуються переважно моноглюкуроніди білірубіну.

26
У сироватці крові здорової людини концентрація білірубіну низька, з межами коливань
0,1-1,0 мг % (1-10 мг/л, або 1,7-17 мкмоль/л). Цей білірубін (“загальний білірубін”
сироватки крові) складається з двох фракцій (форм):
(1) вільний білірубін (складає близько 75% від загального білірубіну) - такий, що не
пройшов кон’югації з глюкуроновою кислотою (некон ’югований білірубін); цей білірубін
знаходиться в крові у комплексі з сироватковим альбуміном;
(2) зв'язаний білірубін (складає відповідно до 25% від загального білірубіну) - такий, що
пройшов кон’югацію з глюкуроновою кислотою (кон ’югований білірубін); ця форма
секретується нормальними гепатоцитами в жовч, і лише частково, у незначній кількості
надходить у кров.
6. Глюкуроніди білірубіну (“кон’югований білірубін”) екскретуються гепатоцитами в
жовч і у її складі надходять у кишечник, де підлягають біотрансформації ферментами
мікроорганізмів, частковому повторному всмоктуванню та виведенню з фекальними
масами (“ентерогепатична циркуляція” жовчних пігментів).
Біотрансформація білірубін-глюкуронідів у кишечнику полягає у відщепленні глю-
куроновї кислоти (при дії мікробної Р-глюкуронідази) і послідовному утворенні таких
тетрапірольних сполук, як мезобілірубін і мезобіліноген (у тонкій кишці) та
стеркобіліноген (продукт, що утворюється в товстому кишечнику та виводиться з
фекаліями):

Задача. У хворого в плазмі крові та сечі виявлено збільшення понад норму концентрації
індикану. Про що може свідчити такі показники?
Розв’язання:
Реакція сульфування відбувається в гепатоцитах для знешкодження таких
продуктів гниття білків, як індол, що утворюється з амінокислоти триптофану.
Субстратом для взаємодії з 3'-фосфоаденозин-5'-фосфосульфат (ФАФС) є продукт

27
окислення індолу – індоксил, який при сульфуванні дає «парну» сполуку –
індоксилсірчану кислоту. Остання екскретується з сечею у вигляді розчиненої калієвої або
натрієвої солі, що отримала назву «тваринний індикан»:

Визначення інтенсивності екскреції тваринного індикану з сечею є зручним

клініко-біохімічним тестом на активність гниття білків у кишечнику, а також на
функціональний стан печінки.
Білет № 8

1. Етапи та механізми трансляції. Ініціація, елонгація, термінація.

І. Активація амінокислот (проходить в цитоплазмі). За участю ферменту аміноацил-

тРНК-синтетази (кодази) відбувається активація амінокислоти: спочатку до амінокислоти
приєднується АМФ, а потім – тРНК.

ІІ. Власне трансляція (проходить в рибосомі). Складається з трьох етапів: ініціації,

елонгації та термінації.
1.Ініціація трансляції. На цьому етапі виділяють 3 стадії:
 утворення ініціаторного комплексу: до малої субодиниці рибосоми приєднуються
ГТФ, фактори ініціаціі та ініціаторна аміноацил-тРНК (у прокаріот - формілметіонін-
тРНК, у еукаріот – метіонін-тРНК).
 приєднання мРНК до малої субодиниці рибосоми своїм 5'-кінцем (ділянкою кепа).
З’єднання відбувається таким чином, щоб кодон мРНК був комплементарним
антикодону тРНК з ініціаторною амінокислотою.
 приєднання великої субодиниці (за рахунок енергії ГТФ) таким чином, щоб тРНК з
амінокислотою розташовувалась в Р-центрі рибосоми.
2.Елонгація трансляції. Розрізняють 3 стадії:
 приєднання аа-тРНК до рибосоми. Вільний А-центр приймає нову аа-тРНК
(наприклад, валін), яка своїм антикодоном має бути комплементарною наступному
кодону мРНК. Для приєднання нової амінокислоти необхідна енергія ГТФ.
 утворення пептидного зв’язку. Залишок метіоніну з мет-тРНК переноситься на
аміногрупу вал-тРНК, при цьому утворюється дипептидил (мет-вал) – тРНК в А-центрі
рибосоми. Утворення пептидного зв’язку каталізує пептидилтрансфераза, при цьому
тРНК метіоніну вивільняється і переходить в цитоплазму. На включення однієї

28
 амінокислоти в поліпептид необхідна енергія 2 АТФ (для активації амінокислоти) та 2
ГТФ (для зв’язування аа-тРНК з рибосомою).

 стадія транслокації. Для приєднання наступної аа-тРНК потрібно звільнити А-

центр. Тому відбувається транслокація – рибосома переміщується на один кодон
відносно мРНК в напрямку 3'. При цьому А-центр стає пустим і навпроти нього
з’являється новий кодон мРНК, з яким може взаємодіяти нова аа-тРНК. Далі
процеси повторюються, поки не буде синтезований весь поліпептидний ланцюг.
3.Термінація трансляції
Подовження поліпептидного ланцюга продовжується до тих пір, поки в А-центрі не
з’являться термінуючі триплети мРНК (УАА, УАГ, УГА). В ділянці цих триплетів за
участю факторів термінаціі проходить гідролітичне розщеплення зв’язків між
поліпептидом і тРНК, які окремо вивільняються в цитоплазму.

2. Характеристика шляхів обміну фенілаланіну та тирозину. Ензимопатії

метаболізму циклічних амінокислот (фенілкетонурія, алкаптонурія, альбінізм).

Шляхи метаболізму фенілаланіну

1.Катаболічний шлях обміну полягає у втраті фенілаланіном аміногрупи (в реакції
трансамінування) з утворенням фенілпірувату та кінцевого метаболіту фенілацетату, що
екскретується з організму.
2.Шлях синтезу фізіологічно активних сполук починається з перетворення фенілаланіну
на тирозин при дії ферменту фенілаланінгідроксилази з подальшим перетворенням
тирозину.
Шляхи метаболізму тирозину
1.Катаболічний шлях обміну полягає у трансамінуванні тирозину і перетворенні його на р-
оксифенілпіруват, який окислюється до гомогентизинової кислоти у складній реакції,
коферментну роль у якій виконує аскорбінова кислота (вітамін С); подальші перетворення
полягають в окисленні гомогентизату до фумарилацетоацетату (фермент оксидаза
гомогентизинової кислоти) та розщепленні фумарилацетоацетату до фумарату та
ацетоацетату.
2.Шлях синтезу катехоламінів та меланінів (пігменти шкіри). Шлях починається з
окислення тирозину за участю специфічної гідроксилази до 3,4-діоксифенілаланіну
(ДОФА), на рівні якого відбувається дивергенція двох обмінних шляхів: утворення
катехоламінів (через декарбоксилування до дофаміну) та меланінів (через окислення
тирозиназою до дофахінону).
3.Шлях синтезу тиреоїдних гормонів – реалізується в клітинах щитовидної залози і
полягає в утворенні йодованих тиронінів.
Ензимопатії метаболізму циклічних амінокислот:
 Фенілкетонурія – ензимопатія, спричинена генетичним дефектом синтезу феніл-
сиіанінгідроксилази. Внаслідок блокування утворення тирозину з фенілаланіну
останній у збільшеній кількості надходить на шлях утворення фенілпірувату та
феніл- ацетату, які в надмірних концентраціях накопичуються в організмі хворих.
Концентрація фенілаланіну в крові хворих зростає в десятки разів, досягаючи 100-
800 мг/л (норма -10-40 мг/л). Патологія проявляє себе ранніми порушеннями
психічного розвитку дитини - фенілпіровиноградна олігофренія.
 Алкаптонурія – ензимопатія, викликана генетично детермінованою недостатністю
ферменту оксидази гомогентизиновоїкислоти. Характерним проявом захворювання
є надмірне виділення гомогентизинової кислоти із сечею, яка при додаванні лугів
набуває темного забарвлення; акумуляція гомогентизату в тканинах суглобів
призводить до розвитку артритів.

29
  Альбінізм – ензимопатія, біохімічною основою якої є спадкова недостатність
ферменту тирозинази, що каталізує реакції, необхідні для утворення чорних
пігментів меланінів. Відсутність меланінів у меланоцитах шкіри проявляється
недостатньою (або відсутньою) пігментацією шкіри та волосся, підвищеною
чутливістю шкіри до сонячного світла, порушенням зору.

3. Молекулярні механізми дії стероїдних та тиреоїдних гормонів на клітини-мішені.

Послідовність клітинних та біохімічних реакцій, за рахунок якої стероїдні та тире- оїдні

гормони реалізують свої біологічні ефекти: проникнення гормону всередину клітини →
сполучення гормону з цитозольним рецептором → модифікація (іактивація) рецептора у
складі гормонорецепторного комплексу → транслокація модифікованого
гормонорецепторного комплексу в ядро → взаємодія комплексу зі специфічною ділянкою
ДНК хроматину → активація специфічних генів → транскрипція мРНК → синтез
ферментних білків, що реалізують біологічні ефекти гормону.

4. Функції печінки. Роль печінки в обміні білків та амінокислот.

Печінка є органом, який найбільш активно поглинає амінокислоти з крові.

Гіпераміно-ацидемія (підвищення концентрації амінокислот у крові) є показником
зниження утилізації амінокислот, у першу чергу гепатоцитами.
Печінка має повний набір ферментів білкового обміну, що дозволяє гепатоцитам
здійснювати різноманітні перетворення щодо розщеплення, модифікації та синтезу
азотовмістних сполук. Саме тому в гепатоцитах відбуваються такі перетво-рення:
 Трансамінування амінокислот, яке дозволяє знизити до необхідного рівня
концентрацію будь якої амінокислоти (крім треоніну) та збільшити кількість
замінних амінокислот у разі їх дефіциту. Кетокислоти (безазотисті скелети
амінокислот), які утворюються при трансамінуванні, використовуються для
синтезу глюкози, кетонових тіл та ліпідів, для продукції енергії.
 Окисне дезамінування, яке також дозволяє печінці регулювати концентрацію
амінокислот у крові. Цей процес каталізують амінооксидази, які розщеплюють
амінокислоти до аміаку, кетокислот і води. Окисне дезамінування спряжене з
трансамінуванням і є другою стадією непрямого дезамінування амінокислот.
 Синтез власних білків печінки та крові. Швидкість оновлення білків у печінці
значно вища, ніж в інших тканинах (крім підшлункової залози). Білки печінки
оновлюються протягом 7 діб, для інших органів – приблизно 17 діб. У гепатоцитах
активно відбувається синтез власних ферментів печінки, які впливають на обмін
речовин в усьому організмі. Значна кількість білків синтезується печінкою «на
експорт». Печінка – це єдине місце синтезу альбумінів, фібриногену, протромбіну,
проконвертину, проакцелерину, α-глобулінів, значної частини β-глобулінів.
 За участі амінокислот печінка синтезує небілкові азотовмісні сполуки – креатин,
пуринові та пиримідинові азотисті основи та нуклеотиди, нікотинова кислота,
холін.
 Утворення амінів (гістаміну, серотоніну, тираміну та ін.) відбувається в
гепатоцитах при декарбоксилюванні відповідних амінокислот.
 Завдяки роботі печінкових протеаз у гепатоцитах відбувається розщеплення
структурних білків та білків сироватки крові до низькомолекулярних сполук, які
використовуються для власних метаболічних та пластичних потреб. У разі тяжких
уражень паренхіми протеоліз білків підсилюється, що при-зводить до утворення
великої кількості вільних амінокислот та порушення їх співвідношення. Особливо

30
 небезпечне підвищення у сироватці крові концентрації фенілаланіну, триптофану,
тирозину та метіоніну.
 Розщеплення нуклеопротеїнів у гепатоцитах призводить до утворення амінокислот
та азотистих основ. Пуринові азотисті основи в гепатоцитах розщеплюються до
сечової кислоти, яка виводиться з сечею.
 У печінці відбувається знешкодження аміаку – кінцевого продукту катаболізму
амінокислот, нуклеотидів, біогенних амінів та деяких токсичних продуктів гниття
білків у кишечнику. В гепатоцитах він знешкоджується в орнітиновому циклі, де
синтезується сечовина, яка виводиться з організму з сечею.
 У кишечнику амінокислоти, які не всмокталися, підлягають дії ферментів бактерій
і перетворюються в токсичні продукти (індол, скатол, крезол, фенол, путресцин,
кадаверин та ін.). Ці токсичні сполуки надходять в печінку та підлягають
детоксикації. Продукти знешкодження токсичних сполук кишечника також
виводяться з сечею.

Задача. При спадковому дефекті ферментів синтезу гему шкіра хворих має підвищену
чутливість до сонячного опромінення, сеча набуває червоного кольору. Накопичення яких
проміжних продуктів синтезу гему викликають ці симптоми? Як називаються хвороби,
зумовлені генетичними дефектами синтезу гему?
Розв’язання:
Накопичуються порфіриногени. Хвороби, зумовлені генетичними дефектами
синтезу гему називають порфіріями. Успадковуються порфірії як автосомно-рецесивні
або автосомно-домінантні хвороби. Світлочутливість спричинена аномальним
відкладенням порфіринів різної молекулярної структури в шкірі що призводить до її
фотосенсибілізації та розвитку фотодерматитів. Молекулярною основою таких
патологічних проявів є утворення під дією сонячного світла з довжиною хвилі близько
400 нм активних форм кисню типу синглетного кисню та перекисних радикалів
порфіринів типу RO2, які пошкоджують клітинні мембрани і призводять до загибелі
клітин.

Білет № 9

1. Характеристика та ферментативні реакції біосинтезу сечовини.

1. Утворення з аміаку та діоксиду вуглецю за участю АТФ карбамоїлфосфату:

Реакція каталізується карбамоїлфосфатсинтетазою. Джерелом аміногрупи (у

вигляді молекули аміаку) є глутаматдегідрогеназна реакція.
2. Перенесення карбамоїльної групи на орнітин з утворенням цитруліну (фермент -
орнітинкарбамоїлтрансфераза):

31
 3. Акцептування другої аміногрупи шляхом взаємодії цитруліну з L-аспартатом
(фермент - аргініносукцинатсинтетаза):

4. Розщеплення аргініносукцинату при дії ферменту аргініносукцинатліази

продуктами реакції є: аргінін - безпосередній попередник сечовини - та фумарат:

5. Гідроліз аргініну при дії ферменту аргінази з утворенням сечовини та

регенерацією орнітину (завершення метаболічного циклу):

32
 Фумарат, що утворюється в аргініносукцинатліазній реакції (4), є субстратом
трикарбонового циклу і може перетворюватися до малату та оксалоацетату; оксалоацетат,
у свою чергу, здатен в реакції трансамінування утворювати аспартат – донор другої
аміногрупи в молекулі сечовини.

2. Реакції біосинтезу креатину.

Креатин – азотиста сполука, яка у вигляді креатинфосфату має важливе значення в

енергозабезпеченні функції м’язів.
Біосинтез креатину відбувається за участю амінокислот гліцину, аргініну та
метіоніну. Процес синтезу складається з двох стадій:
1-ша стадія - відбувається в нирках і полягає в утворенні глікоціаміну (гуані- динацетату)
із аргініну та гліцину (фермент гліцинамідинотрансфераза):

2-а стадія — відбувається в печінці, куди глікоціамін надходить з током крові, і полягає в
метилюванні глікоціаміну до креатину за участю S-аденозилметіоніну (фермент
гуанідинацетатметилтрансфераза):

Креатинфосфат – джерело термінової регенерації АТФ при м’язовому скороченні.

У формі креатиніну з організму людини виділяється із сечею значна частина азоту
амінокислот; у здорової людини виділення креатиніну пропорційне масі м’язових тканин і
значно збільшується за умов травматичних пошкоджень м’язів.

3. Гормони, що впливають на обмін кальцію та фосфатів в тканинах. Порушення

гомеостазу кальцію: остеопороз, остеомаляція, остеопетроз.

На обмін кальцію та фосфатів в тканинах впливають такі гормони як паратгормон,

кальцитріол, кальцитонін тощо.
Паратгормон (паратиреоїдний гормон) – простий білок, який має один
поліпептидний ланцюг, що складається з 84 амінокислотних залишків та викликає
гіперкальціємічний ефект, водночас зменшуючи концентрацію в крові фосфатів, що є
результатом його впливу на обмін цих сполук у ефекторних системах: кістковій тканині
(активність остеокластів – резорбції структур кістки), в нирках (збільшує реабсорбцію
Са2+в дистальних відділах канальців та, навпаки, пригнічує реабсорбцію фосфатів) та в
кишечнику (всмоктування Са2+в кров через апікальні мембрани ентероцитів).
Кальцитріол – сполука, що стимулює всмоктування Са 2+та фосфатів у кишечнику.
Кальцитріол є єдиною природною фізіологічно активною сполукою, ефект якої полягає в
транспортуванні Са2+ проти концентраційного градієнта, що існує на мембрані
33
ентероцитів; тим самим кальцитріол підтримує фізіологічні концентрації кальцію і
фосфатів у плазмі крові, що забезпечує умови для нормальної побудови кісткової тканини.
Кальцитонін – гормон гіпокальціємійної дії, що зменшує концентрацію в плазмі
крові Са2+ та неорганічних фосфатів. Механізм дії кальцитоніну полягає в пригніченні
функції остеокластів та зменшенні їх утворення з клітин-попередників; у результаті цих
клітинних ефектів резорбція як органічної, так і неорганічної складової кісткового
матриксу гальмуються, що призводить до зменшення надходження в кров кальцію та
фосфатів. Фізіологічним стимулятором секреції кальцитоніну є зростання концентрації
Са2+ в плазмі крові.

4. Білки та ферменти плазми крові. Індикаторні ферменти.

Білкові фракції крові: транспортні білки, ферменти, проферменти, інгібітори

ферментів, гормони, антитіла, антитоксини, фактори коагуляції та антикоагулянти.
Загальна концентрація білків плазми крові людини складає 65-85 г/л, ця величина
може змінюватися в бік зменшення – гіпопротенемія у людей старечого віку та за умов
патологічних станів, що супроводжуються пригнічення білкового синтезу та активацією
розпаду тканинних білків.
 Альбуміни (сироваткові альбуміни) – концентрація близько 40-50 г/л, фракція
білків плазми крові, яка легко розчиняється у воді, сольових розчинах та високо
електроферетично рухомі білки, мають високу гідрофільність – забезпечує до 70-
80% онкотичного тиску білків плазми крові, транспортери метаболітів (ЖК,
холестерин, жовчні пігменти, вітаміни, гормони, фенол, лікарські сполуки). В
клініці може застосовуватися при переливанні хворим із тканинним набряками
розсинів альбуміну.
 Глобуліни – концентрація близько 20-40 г/л, гетерогенна фракція білків крові.
Виконують транспортні (α1-глобуліни – транспорт ліпідів, тироксину,
кортикостероїдних гормонів; α2-глобуліни – транспорт ліпідів, йонів міді; β-
глобуліни – транспорт ліпідів, вліьного та гемового заліза) та захисні функції
(участь β-глобулінів в імунних реакціях як антитоксинів; γ-глобуліни як фракція
імуноглобулінів).
 Фібриноген – концентрація близько 1,5-3,5 г/л. При активації системи згортання
крові фібриноген піддається ферментативному розщепленню ферментом
тромбіном із утворенням мономеру фібрину, який під дією активного XIII фактора
згортання крові полімеризується і випадає в осад у вигляді білих ниток полімеру
фібрину.

У крові присутня значна кількість ферментних білків, які поділяють на власні ферменти
крові та ферменти, що потрапляють до плазми крові з клітин інших органів, тканин або
біологічних секретів.
До власних ферментів плазми крові належать різні протеази, фосфатази, естерази,
зокрема компоненти згортальної та антизгортальної систем крові, ферменти, що беруть
участь в імунних процесах, активації системи комплементу та інших реакціях
неспецифічної резистентності організму тощо.
До другої групи належать ферменти, що надходять у кров в результаті всмоктування
соку підшлункової залози, слини (трипсин, амілаза, ліпаза) та ферменти, які проникають у
кров за рахунок підвищення проникності плазматичних мембран різних органів - печінки,
міокарда, нирок, хребетної мускулатури тощо. Ця група ферментів, що отримала назву
індикаторних, має суттєве клініко-діагностичне значення, засвідчуючи патологічні
ушкодження мембран гепатоцитів (аланін-амінотрансфераза), міокарда (аспартат-
амінотрансфераза, креатинфосфокіназа) тощо.

34
Задача. У гепатоцитах відбуваються різні типи реакцій детоксикації ендогенних та
екзогенних токсинів. До якого типу реакцій належить знешкодження білірубіну?
Напишіть цю реакцію. Який продукт утворюється у цій реакції? Яке значення має ця
реакція?
Розв’язання:
Реакція знешкодження білірубіну відноситься до типу кон'югації з глюкуроновою
кислотою, яка надходить до реакції у вигляді УДФ-глюкуронової кислоти. Каталізує
реакцію УДФ-глюкуронілтрансфераза. В результаті утворюється диглюкуроніл білірубіну
– «прямий» білірубін, який є гідрофільною (розчинною) сполукою, менш токсичною, ніж
«непрямий» білірубін, тобто відбувається знешкодження ендогенного токсичного
білірубіну.

Білет № 10

1. Характеристика біосинтезу креатину, механізм реакції.

Креатин – азотиста сполука, яка у вигляді креатинфосфату має важливе значення в

енергозабезпеченні функції м’язів.
Біосинтез креатину відбувається за участю амінокислот гліцину, аргініну та
метіоніну. Процес синтезу складається з двох стадій:
1-ша стадія - відбувається в нирках і полягає в утворенні глікоціаміну (гуані- динацетату)
із аргініну та гліцину (фермент гліцинамідинотрансфераза):

2-а стадія — відбувається в печінці, куди глікоціамін надходить з током крові, і полягає в
метилюванні глікоціаміну до креатину за участю S-аденозилметіоніну (фермент
гуанідинацетатметилтрансфераза):

35
 Креатинфосфат – джерело термінової регенерації АТФ при м’язовому скороченні.
У формі креатиніну з організму людини виділяється із сечею значна частина азоту
амінокислот; у здорової людини виділення креатиніну пропорційне масі м’язових тканин і
значно збільшується за умов травматичних пошкоджень м’язів.

2. Вторинні месенджери та їх роль в механізмах гормонального впливу на клітини-

мішені. Написати структури циклічної АМФ, ГМФ.

Сигнал на подальше включення каскаду біохімічних реакцій передається

вторинними посередниками, або месенджерами – біомолекулами, що передають
інформацію від гормону (первинного месенджера) на ефекторні системи клітини.
До вторинних месенджерів належать: циклічні нуклеотиди - циклічний
аденозинмонофосфат (3',5'-АМФ; цАМФ) і циклічний гуанозинмонофосфат (3',5'-ГМФ,
цГМФ), фосфоінозитиди та іони Са2+.
Зростання внутрішньоклітинної (цитозольної) концентрації зазначених вторинних
посередників здійснюється шляхом:
 активації аденілатциклази, що утворює циклічний АМФ;
 активації гуанілатциклази, що утворює циклічний ГМФ;
 активації фосфоліпази С, що призводить до включення фосфоінозитидного каскаду
—механізму мобілізації внутрішньоклітинного Са2+;
 надходження Са2+з екстрацелюлярного простору за рахунок відкриття кальцієвих
каналів на плазматичній мембрані (механізм, більш притаманний іонотропним
рецепторам).

цАМФ цГМФ

3. Білки гострої фази. Приклади.

Білки гострої фази – це захисні білки, які в клініці використовуються як

неспецифічні лабораторні маркери запалення. Майже всі гострофазові білки

36
виробляються гепатоцитами під впливом доімунних цитокінів, ще продукуються
активованими макрофагами. В стані спокою такі білки або зовсім відсутні у плазмі крові,
або містяться там у порівняно незначних концентраціях.
До них відносяться:
 С-реактивний білок (СРП) – глікопротеїн, що з’являється при патологічних
станах, супроводжуються запаленням та некрозом тканин. Визначення СРП має
діагностичне значення в гострій фазі ревматизму, при інфаркті міокарда,
пневмококових, стрептококових, стафілококових інфекціях.
 Церулоплазмін – ефективно зв'язує мідь, позбавляючи мікроорганізми цього
важливого мікроелементу.
 Сироватковий амілоїд А використовується для швидкого заповнення дефектів,
утворених внаслідок некротичних процесів при запаленні.
 Деякі з гострофазових білків є інгібіторами протеаз (наприклад, α-1-
антитрипсин, а1-антихімотрипсин, макроглобулін).
 Гаптоглобін здійснює зв'язування гемоглобіну, зменшуючи його патологічні
втрати в умовах запалення, а фібріноген при ексудації в периваскулярний простір
сприяє опсонізації та утворює фібринові згустки, які складають перешкоду для
швидкого розповсюдження запального процесу.
Білкам гострої фази властива захисна функція, а їх зміни використовуються для
діагностики запальних процесів (як правило зростають при більшості запальних процесів),
контролю лікувальної тактики, а також прогнозу перебігу захворювання.

4. Біосинтез тимідилових нуклеотидів. Інгібітори синтезу дТМФ як протипухлинні

засоби. Пояснити механізм їх дії.

Біосинтез тимідилових нуклеотидів, що також містять 2'-дезоксирибозу,

починається з тимідилату (тимідин-5'-монофосфату, дТМФ, ТМФ). Безпосереднім
попередником дТМФ є дезоксиуридин-5'-монофосфат (дУМФ), який утворюється з
дезоксиуридин- 5'-дифосфату (дУДФ) внаслідок його дефосфорилування:

Перетворення дУМФ на дТМФ - заключний крок в утворенні нуклеотиду, що

потрібний для біосинтезу ДНК - відбувається шляхом метилювання дУМФ у такій реакції:

Процес каталізується ферментом тимідплатсинтазою, коферментом якої є N5, N10-

метилен-Н4-фолат, що в результаті реакції окислюється до дигідрофолату. Подальше
функціонування фолату як коферменту вимагає регенерації тетрагідрофолату в реакції, що
каталізується дигідрофолатредуктазою:

Утворення тимідилових нуклеозидци- і трифосфатів - дТДФ(ТДФ), дТТФ(ТТФ)

відбувається за рахунок їх фосфорилування АТФ у кіназних реакціях:
37
 Інгібітори синтезу дТМФ як протипухлинні засоби. Механізм дії їх пов'язаний із
тим що біосинтез нових молекул чотирьох дезоксирибонуклеозидтрифосфатів (дАТФ,
дГТФ, дЦТФ та дТТФ), що необхідні для реплікації ДНК, практично не відбувається у
фазі мітотичного (репродуктивного) спокою клітини (GО) і активується на стадіях
клітинного циклу, що передують мітозу. У зв’язку з цим хімічні сполуки, які блокують
синтез de novo зазначених дНТФ, унеможливлюють реплікацію геномної ДНК та поділ
клітин. Саме за таким механізмом реалізується затримка поділу клітин злоякісних пухлин,
яка відбувається під впливом препаратів, що блокують синтез тимідилату дТМФ а саме:
 структурних аналогів дУМФ, що здатні до взаємодії з тимідилатсинтазою,
блокуючи її каталітичну дію за механізмом конкурентного інгібування
 похідних птерину, що, маючи подібність до частини молекули фолієвої кислоти,
діють у біохімічних реакціях як її структурні аналоги і, у зв’язку з цим, виступають
як конкурентні інгібітори дигідрофолатредуктази; гальмування каталітичної дії
цього ферменту протидіє регенерації Н4-фолату з Н2-фолату і, таким чином,
порушує біосинтез дТМФ.

Задача. Хворий скаржиться на постійну спрагу, голод, підвищену стомлюваність, м’язову

слабкість, зайву вагу. При огляді – місяцеподібне лице. При обстеження – гіперглікемія,
гіпертензія, збільшена секреція кортизолу і АКТГ. Вкажіть можливий діагноз.
Розв’язання:
Місяцеподібне лице – яскраво виражена округлість особи. Зазвичай спостерігається
при хворобі Іценко-Кушинга або при інших проявах гіперкортицизму як результату
надлишкової вироблення гіпофізом адренокортикотропного гормону, аденоми або
карциноми наднирників, або тривалої глюкокортикоїдної терапії. Гіперкортицизм
(хвороба і синдром Іценко – Кушинга) спостерігається при надмірному виділенні
глюкокортикоїдів корою наднирників і характеризується розвитком ожиріння,
артеріальної гіпертензії, гіперглікемії та інших порушень обміну речовин Хворі
скаржаться на головні болі, підвищену стомлюваність, слабкість, порушення статевої
функції. Характерно ожиріння з переважним відкладенням жиру на обличчі, яке набуває
округлу «місяцеподібне» форму, тулуб, в задненіжнем відділі шиї, над ключицями. У той
же час кінцівки стають більш тонкими внаслідок не тільки перерозподілу жиру, але і
атрофії м'язів (катаболічну дію глюкокортикоїдів на білковий обмін).

Білет № 11

1. Біосинтез піримідинових нуклеотидів: реакції, регуляція.

Синтез піримідинових нуклеотидів відбувається шляхом приєднання пентози у

формі 5-фосфорибозил-1-пірофосфату вже після утворення піримідинового циклу з
попередників із лінійним ланцюгом. Метаболічними попередниками атомів Карбону та
Нітрогену в молекулах піримідинів є амінокислота L-аспартат та карбомаїлфосфат.
Реакції біосинтезу піримідинових нуклеотидів.
Утворення УМФ
1. Цитоплазматичний карбамоїлфосфат взаємодіє з аспартатом під дією
аспартаткарбамоїлтрансферази. Активність цього ферменту регулюється ЦТФ за
механізмом зворотного зв'язку в прокаріотів, але не у тварин.

38
2. Утворення дигідрооротової кислоти в результаті дегідратації уреїдосукцинату (фермент
—дигідрооротаза).

3. Утворення оротової кислоти в результаті дегідрування дигідрооротату (фермент – НАД-

залежна дигідрооротатдегідрогеназа).

4. Сполучення оротової кислоти з 5-фосфорибозил-1-пірофосфатом з утворенням

оротидилової кислоти (оротидин-5'-монофосфату, ОМФ); фермент, що каталізує реакцію,
— оротатфосфорибозилтрансфераза.

5. Декарбоксилювання оротидилової кислоти до уридилової кислоти (уридин-5'-

монофосфату, УМФ) — фермент ОМФ-декарбоксилаза:

Утворення УДФ, УТФ та ЦТФ

39
 Із УМФ шляхом фосфорилювання утворюються УДФ і УТФ.
УМФ, що синтезувався, використовується для утворення інших
піримідиннуклеотидів, зокрема піримідинових нуклеозидтрифосфатів (УТФ, ЦТФ) та
дезоксирибонуклеозидтрифосфатів (дЦТФ, ТТФ), що використовуються в синтезі РНК і
ДНК:
1. Утворення УДФ та УТФ відбувається в результаті послідовного фосфорилювання
УМФ нуклеозидмонофосфокіназами та нуклеозиддифосфокіназами.
УМФ + АТФ → УДФ + АДФ
УДФ + АТФ → УТФ + АДФ
2. Утворення ЦТФ відбувається в результаті амінування УТФ — реакції, в якій беруть
участь глутамін (донор аміногрупи) та АТФ.

Регуляція синтезу піримідиновнх нуклеотидів

Контроль швидкості біосинтезу піримідинових нуклеотидів забезпечується на рівні
двох регуляторних ферментів:
 карбамоїлфосфатсинтетази, яка забезпечує постачання біосинтетичного шляху
одним із перших субстратів - карбамоїлфосфатом (цей пункт регуляції є основним
у вищих тварин (ссавців), включаючи організм людини); алостеричним інгібітором
ферменту є УТФ - кінцевий продукт біосинтетичного шляху; разом з тим, ФРПФ -
інтермедіат пуринового синтезу – збільшує активність ферменту, що є одним з
механізмів забезпечення координованого синтезу пуринів та піримідинів;
 аспартаткарбамоїлтрансферази, яка каталізує синтез уреїдоянтарної кислоти (цей
механізм регуляції має місце переважно у Е. соlі та інших бактерій); алостеричним
інгібітором ферменту є ЦТФ, активатором – АТФ.

40
2. Обмін амінокислот із розгородженим ланцюгом (валін, лейцин, ізолейцин).
Лейциноз.

Загальними реакціями для перетворення амінокислот з розгалуженими ланцюгами є:

Подібність перших етапів катаболізму L-валіну, L-лейцину та L-ізолейцину випливає з

механізмів зазначених 3 реакцій їх перетворення.
Хвороба кленового сиропу (лейциноз) - спадкова ензимопатія метаболізму
амінокислот із розгалуженим ланцюгом.
Захворювання спричиняється дефектом гена, що контролює синтез дегідрогенази
розгалужених а-кетокислот. У зв’язку з блоком ферментної реакції (2) окислювального
декарбоксилування лейцину, валіну та ізолейцину, ці амінокислоти та відповідні їм α-
кетокислоти накопичуються в крові та внутрішніх органах хворих (інша назва ензимопатії
- кетоацидурія кислот із розгалуженим ланцюгом)\ сеча хворих має специфічний запах
кленового сиропу. У разі, якщо хвора дитина з раннього віку не буде переведена на
спеціальну дієту з низьким вмістом розгалужених амінокислот, патологія призводить до
затримки загального розвитку, важких психічних порушень.

3. Білкові фракції крові та їх клініко-біохімічна характеристика.

Білкові фракції крові: транспортні білки, ферменти, проферменти, інгібітори

ферментів, гормони, антитіла, антитоксини, фактори коагуляції та антикоагулянти.
Загальна концентрація білків плазми крові людини складає 65-85 г/л, ця величина
може змінюватися в бік зменшення – гіпопротенемія у людей старечого віку та за умов
патологічних станів, що супроводжуються пригнічення білкового синтезу та активацією
розпаду тканинних білків.
 Альбуміни (сироваткові альбуміни) – концентрація близько 40-50 г/л, фракція
білків плазми крові, яка легко розчиняється у воді, сольових розчинах та високо
електроферетично рухомі білки, мають високу гідрофільність – забезпечує до 70-
41
 80% онкотичного тиску білків плазми крові, транспортери метаболітів (ЖК,
холестерин, жовчні пігменти, вітаміни, гормони, фенол, лікарські сполуки). В
клініці може застосовуватися при переливанні хворим із тканинним набряками
розсинів альбуміну.
 Глобуліни – концентрація близько 20-40 г/л, гетерогенна фракція білків крові.
Виконують транспортні (α1-глобуліни – транспорт ліпідів, тироксину,
кортикостероїдних гормонів; α2-глобуліни – транспорт ліпідів, йонів міді; β-
глобуліни – транспорт ліпідів, вліьного та гемового заліза) та захисні функції
(участь β-глобулінів в імунних реакціях як антитоксинів; γ-глобуліни як фракція
імуноглобулінів).
 Фібриноген – концентрація близько 1,5-3,5 г/л. При активації системи згортання
крові фібриноген піддається ферментативному розщепленню ферментом
тромбіном із утворенням мономеру фібрину, який під дією активного XIII фактора
згортання крові полімеризується і випадає в осад у вигляді білих ниток полімеру
фібрину.

4. Стероїдні гормони кори наднирників: класифікація, будова, властивості.

Фізіологічна функція кортикостероїдних гормонів полягає в регулюванні процесів

адаптації цілісного організму до змін умов навколишнього середовища та підтриманні
внутрішнього гомеостазу, особливо в умовах дії стресорних факторів.
Глюкокортикоїди – кортикостероїди, основним біологічним ефектом дії яких є
регуляції вуглеводного обміну, спрямована на стимуляцію синтезу глюкози в печінці,
тобто глюконеогенезу.
До глюкокортикоїдів належать: кортизол, кортизон, кортикостерон.
Кортизол - це гормон, який секретується корою надниркових залоз у відповідь на
фізичний або емоційний стрес. Його основне завдання - зробити антистресову і
протизапальну дію;
Кортизон - активують розпад білків в клітинах тканин, підвищують вміст
амінокислот в крові, активують дезамінування амінокислот печінки і перетворення їх у
вуглеводи, унаслідок чого підвищується вміст глюкози в крові.
Глюкокортикоїди посилюють також жировий обмін. Відносяться до протизапальних
гормонів, оскільки вони пригнічують утворення антитіл, розвиток набряку, знижують
проникність мембран.
Мінералкортикоїди- гормони, які синтезуються в клубочковій зоні кори надниркових
залоз і регулюють водно-сольовий обмін в організмі. Належать альдостерон, 11-
дезоксикортикостерон. Гормони діють на нирки, стимулюючи реабсорбцію в дистальних
канальцях Na+, Cl- і HCO3- та збільшують екскрецію із сечею К+, Н+ і NH4+. Гормони
впливають на транспорт іонів і в інших епітеліальних тканинах: потових і слинних
залозах, слизовій оболонці кишечнику.

Задача. Хворий поступив у клініку з тяжкою формою урикемії, що супроводжується

болями в суглобах, утворенням уратних каменів в сечовивідних шляхах і неврологічними
відхиленнями. Який діагноз можна поставити цьому пацієнту? З порушенням активності
якого ферменту пов’язаний розвиток даного захворювання?
Розв’язання:
Синдром Леша-Ніхана – хвороба є зчепленою з Х-хромосомою спадковою формою
гіперурикемії спричинена дефектом синтезу гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази
— ферменту, що забезпечує повторне використання в метаболічних реакціях вільних
гіпоксантину та гуаніну (“шлях реутилізації”).

42
43