Механіка матеріалів і конструкцій

Лекція №1

Розділ 1. Основні поняття, гіпотези

та принципи
1.1. Завдання і предмет навчальної дисципліни
«Механіка матеріалів і конструкцій»
Всі тверді тіла в природі мають властивість деформуватися, тобто
змінювати свої розміри і форму. Причини виникнення деформацій різні. Це
можуть бути навантаження як результат взаємодії даного тіла з іншими тілами,
середовищем чи полем, можуть бути градієнти температур у його об’ємі, інші
явища, що викликають зміну фізико-механічних властивостей матеріалу тіла.
Очевидним є той факт, що рівень деформацій в реальних тілах не може бути як
завгодно великим. Процес деформування в кінцевому рахунку може призвести
до неприпустимих змін в стані матеріалу та, як наслідок, втрати виробами їх
роботоспроможності. Ці зміни проявляються, наприклад, у виникненні в
матеріалі тіла неприпустимо великих тріщин та повному його руйнуванні,
виникненні пластичних деформацій і т. ін.
Порушення роботоспроможного стану виробу в техніці називають
відмовою. Відсутність же відмов виробу в процесі роботи називають міцнісною
надійністю.
Задачею механіки матеріалів і конструкцій є набуття в процесі її вивчення
майбутніми інженерами знань, умінь і навичок проведення розрахунків деталей
машин і елементів конструкцій, які б забезпечували їх безвідмовну роботу.
Перш за все з’ясуємо, що є об’єктом і предметом вивчення в механіці
матеріалів і конструкцій.
Об’єктом вивчення в механіці матеріалів і конструкцій є елемент
конструкції, який розглядається як тверде тіло, здатне деформуватися.
Цей елемент конструкції має бути міцним, жорстким та стійким.
Під міцністю розуміють здатність конструкції та її елементів
витримувати навантаження без відмови.
Під жорсткістю розуміють здатність конструкції та її елементів під
дією навантаження деформуватись в заданих межах.
Під стійкістю розуміють здатність конструкції та її елементів під
дією навантаження зберігати початкову форму пружної рівноваги.

1
 Механіка матеріалів і конструкцій

З повсякденного досвіду відомо, що матеріал будь-якого твердого тіла

опирається його деформуванню. Фізичну природу цього опору можна зрозуміти,
розглянувши модель парної взаємодії атомів матеріалу (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Модель парної взаємодії атомів матеріалу

Між атомами матеріалу існує уявна механічна в’язь, в якій діють сили, що
їх зближують RC  0 , і сили відштовхування RB  0 (причини їх виникнення тут
не обговорюємо). Відстань між центрами атомів позначимо як а, а рівноважну
відстань, коли ці сили взаємно урівноважуються – як а0. Зі зміною міжатомної
відстані а змінюються і величини сил зближення RC і відштовхування RВ.
Причому встановлено, що для твердих тіл ці залежності приблизно такі:
RC  RC (a) ~ a 7 і RB  RB (a) ~ (a 9 ) . Рівнодійна цих сил RR (r )  RC (a)  RB (a) .
Рівноважний стан має місце в ненавантаженому стані тіла, коли відсутня його
деформація. Тоді виконується умова RR (a0 )  RC (a0 )  RB (a0 )  0 .
Вказані залежності схематично відображені на діаграмі (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Залежність сил взаємодії між атомами твердого тіла

від відстані між ними

2
 Механіка матеріалів і конструкцій

З цієї схеми можна зробити такі важливі для нас висновки:

 між атомами завжди існують сили взаємодії – сили зближення і
відштовхування, які в недеформованому тілі взаємно зрівноважені;
 при збільшенні відстані між атомами завжди є граничне значення
результуючої сили RR (точка А), після якого відбувається розрив
міжатомного зв’язку;
 при зближенні атомів ніколи не може відбутися розриву в’язей, оскільки
результуюча сила прямує до мінус нескінченності (при a  0 має
відбутися ліквідація електронного оточення ядер атомів, проте на це
потрібні величезні значення температур і тисків, які неможливо
реалізувати в земних умовах).
Сили, що діють у в’язях між часточками матеріалу тіла, прийнято називати
внутрішніми силами. Вони, судячи зі зроблених висновків, присутні і в
недеформованому тілі, і завдяки цим силам тіло утримується як єдине ціле. Коли
ж мова йде про міцність тіла при навантаженні та, як наслідок, його
деформуванні, мають розглядатися ті додаткові внутрішні сили, які при цьому
виникатимуть у в’язах, і які в розглянутій схемі представлені як результуючі
сили RR . Ці додаткові внутрішні сили називають зусиллями.
Отже зусилля можна розглядати як міру опору матеріалу деформації тіла.
З поняттям зусилля пов’язане поняття механічного напруження (в
подальшому напруження) 1.
Напруження – це зусилля, що припадає на одиницю площі перерізу
тіла.
Тобто напруження є інтенсивністю зусилля, його мірою.
Сукупність напружень і деформацій утворюють напружено-деформований
стан тіла. Щоб відповісти на питання, чи витримає конструкція задане
навантаження, тобто, чи буде забезпечена її міцнісна надійність, потрібно вміти
аналізувати характеристики напружено-деформованого стану кожного елемента
конструкції.
Предметом вивчення в механіці матеріалів і конструкцій є
характеристики напружено-деформованого стану тіла.
Механіка матеріалів і конструкцій – інженерна дисципліна. Тому методи
розрахунків на міцність, жорсткість і стійкість машинобудівних конструкцій
мають бути, з одного боку, досить простими, з іншого – забезпечувати достатній
рівень достовірності у визначенні характеристик напружено-деформованого
стану їх елементів. Для цього моделі, які покладають в основу розрахунків,
мають забезпечувати достатній рівень адекватності щодо реальних об’єктів,
матеріалу, з яких вони виготовлені, умов навантаження і т. ін. Також слід
зазначити, що рівень складності моделі має відповідати необхідній точності

1
Методи визначення зусиль будуть розглянуті в пункті 1.6.3,. а поняття напруження і деформації будуть глибше
розкриті в пунктах 1.6.4 і 1.6.5 даної глави.

3
 Механіка матеріалів і конструкцій

виконуваного аналізу, тобто враховувати лише ті фактори, які є суттєвими для

забезпечення заданих запасів міцності.
Розрахунки в механіці матеріалів і конструкцій базуються на
математичних методах аналізу та опираються на експеримент. При цьому
застосовується так званий феноменологічний підхід до побудови теорій, коли
досліджується явище (феномен), описуються наслідки, з ним пов’язані, без
заглиблення в сутність самого явища. Такий підхід дозволяє будувати досить
прості моделі міцнісної надійності та узагальнювати отримувані результати на
широке коло об’єктів, матеріалів та умов навантажень, які відповідають
заявленим властивостям моделі.
Якість розроблених моделей міцнісної надійності не в останню чергу
залежить від інтуїції і практичного досвіду інженера, рівня його підготовки. Слід
зазначити, що вимоги до умов створення моделей часто регламентуються
нормами міцності для відповідних галузей техніки, включно з необхідним
об’ємом експериментальних досліджень, державними будівельними нормами в
галузі будівництва і архітектури, іншими нормативними документами.

1.2. Матеріал і його модель

Якщо в теоретичній механіці об’єктом вивчення є абсолютно тверде тіло,
коли мова про фізико-механічні властивості матеріалу тіла взагалі не йде, то в
механіці деформованого твердого тіла ці властивості виходять на перший план.
Для виготовлення машинобудівних конструкцій використовують різні
матеріали: метали і їх сплави, неорганічні і органічні матеріали (кераміка, скло,
полімери, пластмаси тощо), а також композиційні матеріали, що складаються з
високоміцних ниток скла, бора, вуглецю і основи, що їх пов’язує (полімерів і
металів).
На сьогодні в машинобудуванні основними конструкційними матеріалами
залишаються сплави чорних і кольорових металів. Реальні метали і сплави
мають зазвичай полікристалічну (зернисту) будову (рис. 1.3а).

Рис. 1.3 Моделі матеріалу: а – полікристалічна будова матеріалу (інженерно-

фізична модель); б –суцільне середовище (інженерна модель)

Кожне зерно – це кристал, що прийняв неправильну форму, оскільки його

формуванню з розплаву заважали сусідні кристали. Крім цього, кристалічні
4
 Механіка матеріалів і конструкцій

ґратки зерен мають різного роду дефекти (відсутність атома в одному з вузлів
ґратки, зміщення атомів тощо). Серед зерен можуть бути сторонні включення,
пори, газові пухирі, мікротріщини. Внаслідок цього матеріал тіла не має
суцільної неперервної будови. Багато сплавів складаються з кристалічних зерен,
що мають різний хімічний склад і різну будову. Механічні властивості зерен в
різних напрямках різні, тобто вони анізотропні.
Примітка. Ізотропні фізичні об’єкти – ті, що мають однакові
властивості в усіх напрямках. Ізотропні математичні об’єкти – ті, що не
змінюються при будь-якому ортогональному перетворенні.

Врахувати вплив усіх цих факторів на міцність матеріалу дуже складно, і

майже неможливо. Але ситуація не така вже безнадійна. Справа в тому, що
розмір структурних елементів матеріалу значно менший від розмірів елементів
конструкцій з цього матеріалу. Так, у технічних сплавів розмір зерен складає
соті долі міліметра. Оскільки зерна в тілі розташовані хаотично, то, незважаючи
на анізотропію їх характеристик, властивості тіла в різних напрямках будуть
приблизно однакові, тобто матеріал в макрооб’ємі можна вважати ізотропним.
Тому в механіці матеріалів і конструкцій всі неоднорідні структурні елементи
матеріалу замінюють ”усередненим” неперервним середовищем (рис. 1.1б), яке
суцільно заповнює об’єм тіла (гіпотеза суцільності), і в будь-якому об’ємі у
будь-якому напрямку має однакові механічні властивості (гіпотеза однорідності
та ізотропності)2.
Таким чином, в механіці матеріалів і конструкцій замість реального
матеріалу розглядають модель суцільного однорідного ізотропного середовища,
яке має такі ж механічні властивості, як інтегральні механічні властивості
реального матеріалу. Ці властивості вивчають шляхом експериментального
дослідження зразків із матеріалів, з яких виготовляються деталі машин.
Слід зауважити, що заміну дискретного середовища суцільним, можна
робити у тому разі, якщо розміри структурних елементів нехтовно малі у
порівнянні з розмірами тіла.
Є матеріали, для яких припущення про ізотропію неприйнятне. До
анізотропних матеріалів належать, наприклад, деревина, властивості якої вздовж
і поперек волокон істотно різняться, армовані матеріали тощо.
Припущення про суцільну будову матеріалу спрощує вивчення розподілу
зусиль в тілі, і в першу чергу тому, що дозволяє користуватися методами аналізу
нескінченно малих величин і неперервних функцій.
Враховуючи фізичні властивості, що мають в тій чи іншій мірі всі
конструкційні матеріали, модель матеріалу наділяють властивостями
пружності, пластичності і повзучості.
Реальні матеріали при навантаженні до певного рівня проявляють пружні
властивості.

2
Основні гіпотези і принципи механіки матеріалів і конструкцій будуть розглянуті в пункті 1.6.2 даної глави

5
 Механіка матеріалів і конструкцій

Пружністю називається властивість тіла відновлювати свої розміри

після зняття зовнішнього навантаження.
Причому припускається, що всі тіла абсолютно пружні, тобто залишкові
деформації після розвантаження відсутні (гіпотеза про ідеальну пружність
матеріалу). Відхилення від ідеальної пружності, яка завжди спостерігається при
навантаженні реальних тіл, неістотні і ними нехтують до певних меж
деформування.
Більшість задач механіки матеріалів і конструкцій розв’язують у
припущенні лінійно деформованого тіла, для якого існує пряма пропорційна
залежність між деформаціями та навантаженнями, тобто виконується закон Гука.
Пластичністю називають властивість тіла зберігати після
розвантаження повністю або частково одержану під час навантаження
деформацію.
Цю властивість матеріалів широко використовують для виготовлення
деталей шляхом обробки тиском (кування, штампування, прокатування тощо).
При експлуатації багатьох елементів конструкцій і деталей машин
стикаються з процесом їх повзучості. Наприклад, збільшуються з часом діаметри
труб, що знаходяться під внутрішнім тиском, ослаблюється з часом затяжка
болтових з’єднань внаслідок видовження болтів, спричиненого повзучістю.
Повзучістю називають здатність тіла нарощувати деформацію при
постійному зовнішньому навантаженні.
Слід відзначити, що в металах повзучість проявляється в основному при
високих температурах. В полімерах явище повзучості спостерігається за будь-
яких температур.
Властивості пружності, пластичності і повзучості будуть розглянуті більш
детально в наступних главах цього підручника.

1.3. Основні моделі форми тіл

Геометричні форми твердих тіл надзвичайно різноманітні. Реальні
елементи конструкцій і деталі машин часто мають дуже складну форму і
врахування всіх особливостей їх конструкції може значно ускладнити аналіз
характеристик напружено-деформованого стану. Разом з тим надмірне
ускладнення геометричних моделей тіл в переважній більшості інженерних
задач є недоцільним.
Серед усієї різноманітності геометричних форм твердих тіл насправді
можна виділити лише три основні моделі: стержень, оболонка чи пластинка,
масивне тіло.
Стержень – це тіло, один розмір якого – довжина, значно перевищує
два інших.

6
 Механіка матеріалів і конструкцій

Стержень можна уявити як сукупність поперечних перерізів, нанизаних на

одну вісь (рис. 1.4а). При цьому вісь стержня є геометричним місцем центрів
ваги перерізів.

Рис. 1.4 Типи стержнів: а – прямий циліндричний; б – прямий

призматичний; в – криволінійний плоский (спіральна пружина);
г – криволінійний просторовий (циліндрична пружина)

Стержні за формою осі можуть бути прямими (рис. 1.4а, б) і

криволінійними (рис. 1.4в, г), плоскими (рис. 1.4в) і просторовими (рис. 1.4г). Їх
перерізи можуть бути постійними по довжині (рис. 1.4а, в, г) або змінними (рис.
1.4б). Це найпоширеніша форма елемента конструкції в техніці та будівництві.
В машинобудуванні часто використовують тонкостінні стержні, у яких
один розмір поперечного перерізу малий порівняно з іншими. До тонкостінних
стержнів належать такі прокатні профілі, як кутник, тавр, швелер, двотавр,
тонкостінна труба (рис. 1.5).

Рис. 1.5 Перерізи тонкостінних стержнів: а – кутник; б – тавр;

в – швелер; г – двотавр; д– прямокутний трубчастий;
е – круглий трубчастий

Стержнева модель використовується для розрахунку різноманітних

деталей і елементів конструкцій: валів, ходових гвинтів, токарних різців, труб,
елементів ферм, фюзеляжів літаків тощо. Дослідження показують можливість
використання теорії стержнів для наближеного розрахунку конструкцій, що не
зовсім задовольняють умові малості розмірів перерізу порівняно з довжиною
(крило літака, корпус ракети, телевізійна вежа, зуб шестерні тощо)

7
 Механіка матеріалів і конструкцій

Оболонка – це тіло, один розмір якого – товщина, набагато менший від

двох інших.
В сучасному машинобудуванні оболонкові конструкції дуже поширені.
Вони міцні і досить технологічні. До оболонок належать корпуси суден,
фюзеляжі та крила літаків, обшивки ракет, різноманітні резервуари та ємності,
котли і т.п.
Оболонки бувають замкнені і незамкнені, осесиметричні і довільної
форми. Форма оболонки визначається формою її серединної поверхні, яка є
геометричним місцем точок, рівновіддалених від граничних поверхонь
оболонки. Якщо серединна поверхня є частиною циліндра, сфери або конуса, то
оболонку називають відповідно циліндричною, сферичною або конічною
(рис. 1.6, 1.7).

Рис. 1.6 Резервуар: а – циліндрична Рис. 1.7 Елемент тарілчастої

оболонка; б – сферична пружини як конічна
оболонка оболонка

Якщо серединна поверхня є площиною, то таке тіло називають

пластинкою. В залежності від форми зовнішнього контуру пластинки можуть
бути прямокутні, круглі, трапецевидні й інших обрисів. Диски компресорів і
турбін, дискові пили і фрези, днища і кришки резервуарів, перекриття споруд
розглядаються як пластинки сталої чи змінної товщини.
Розробкою методів розрахунку оболонок і пластинок займається
спеціальна галузь механіки деформованого твердого тіла – будівельна механіка.
Відносно простими методами, зокрема опору матеріалів, можна розрахувати
дуже вузький клас оболонок.
Якщо всі три розміри тіла одного порядку, то маємо масивне тіло.
До них належать як крупно-габаритні деталі, наприклад товстостінні
корпуси машин, копри молотів, фундаменти машин, так і малогабаритні – кулька
підшипника, шестірня, головка болта, що працює на розтяг, тощо.
Деталі машин і елементи конструкцій складної форми можуть бути
представлені поєднанням більш простих моделей форми. Так, шків
плоскопасової передачі (рис. 1.8) може розглядатися як сполучення масивного
тіла (маточина 1), пластинки (диск 2) і оболонки (обід 3). Патрубок з фланцем
(рис. 1.9) поєднує оболонку (патрубок 1), пластинку (фланець 2) і масивне тіло
(перехідну зону 3).
8
 Механіка матеріалів і конструкцій

Рис. 1.8 Шків плоскопасової передачі:

1 – масивне тіло; Рис. 1.9 Патрубок з фланцем:
2 – пластинка; 3 – оболонка 1 – оболонка; 2 – пластинка;
3 – масивне тіло

Слід зазначити, що моделювання реальної деталі тим чи іншим елементом

залежить не тільки від їх геометричної подібності, але й від тих задач, які
вирішуються при розрахунку на міцність. Ці питання будуть розглянуті в
п. 1.6.1.

1.4. Моделювання навантаження

Розглянемо основні види зовнішніх сил, які діють на об’єкти в процесі їх
експлуатації.
Зовнішні сили або навантаження – це сили взаємодії даного елемента
конструкції з пов’язаними з ним тілами, середовищем та полем.
Навантаження бувають об’ємними та поверхневими.
Об’ємні навантаження. Вони розподілені по об’єму тіла і
характеризуються інтенсивністю – величиною навантаження, що припадає на
одиницю об’єму. Вимірюється інтенсивність об’ємного навантаження в Н/м3. До
об’ємних навантажень відносяться сили тяжіння, інерції, магнітної та
електричної взаємодії.
Поверхневі навантаження. Ці зовнішні сили є результатом
безпосередньої контактної взаємодії даного тіла з іншими тілами та з
середовищем і прикладаються до зовнішньої поверхні тіла.
Навантаження, що припадає на одиницю площі поверхні тіла, називається
інтенсивністю поверхневого навантаження. Інтенсивність р вимірюється в Н/м2
або паскалях (Па). Приклади такого навантаження наведені на рис. 1.10а і б.

9
 Механіка матеріалів і конструкцій

Рис. 1.10 Поверхневі нерівномірно (а) та рівномірно (б)

розподілені навантаження

У більшості випадків можна вважати, що розподілена сила нормальна до

поверхні тіла. Це тиск пари в котлі чи газу в циліндрі двигуна, тиск на
контактній поверхні двох твердих тіл (без врахування сил тертя) тощо. Характер
зміни навантаження по поверхні представляють у вигляді епюри p. Рівнодійна
нерівномірно розподіленого навантаження R (рис. 1.10а) чисельно дорівнює
об’єму його просторової епюри p і прикладена у центрі її ваги. У разі рівномірно
розподіленого навантаження (рис. 1.10б) по площі А рівнодійна R  pA і
прикладена у центрі ваги цієї площі.
Лінійні навантаження. Часто форма тіла та характер розподілу
навантаження дозволяє звести його до головної площини, представивши у
вигляді лінійного навантаження. Такий випадок, зокрема, має місце, коли
навантаження розподілене по поверхні, ширина якої значно менша від довжини,
наприклад при контакті двох циліндричних тіл з паралельними осями.
Лінійне навантаження на схемах також подають у вигляді епюр, які
відбивають закон зміни його інтенсивності (рис. 1.11а, б і в). При цьому
інтенсивність вимірюється в Н/м. Якщо навантаження розподіляється рівномірно
вздовж лінії розподілу, тобто q  Const , то епюра має вигляд прямокутника (рис.
1.11а). На рис. 1.11б показана епюра розподілу гідростатичного тиску стовпа
рідини на стінку посудини. Як видно, вона має форму трикутника. Інтенсивність
лінійного навантаження в цьому випадку змінна, тобто q( x)  Var .

Рис. 1.11 Лінійні рівномірно (а) та нерівномірно (б, в)

розподілені навантаження

До лінійного можна звести і об’ємне навантаження. Наприклад сили

інерції, розподілені в прямому стержні при обертанні в площині його осі (рис.
1.11в), подані у вигляді лінійного навантаження, що діє вздовж цієї осі.

10
 Механіка матеріалів і конструкцій

В наведених прикладах закони розподілу навантаження лінійні. На

практиці ж зустрічаються і більш складні – нелінійні – закони. Що стосується
рівнодійної лінійного навантаження, то, незалежно від закону його розподілу,
правило її визначення одне:
Рівнодійна лінійного розподіленого навантаження чисельно дорівнює
площі його епюри і прикладена в центрі її ваги
Зосереджені навантаження. Це сили прикладені до певних точок тіла.
Одиниці вимірювань зосереджених сил – ньютон (Н). Необхідно зауважити, що
зосереджених сил в природі не існує. При контакті реальних твердих тіл
внаслідок їх деформацій завжди створюється площадка контакту скінченних
розмірів, на якій діє неперервно розподілений тиск. Коли розміри площадки
контакту малі порівняно з розмірами тіла, заміна розподіленого навантаження
зосередженою рівнодійною силою є доцільною. (рис. 1.12а).

Рис. 1.12 Зосереджені навантаження: а – зосереджена сила;

б і в – зосереджені моменти

Часто при розрахунках навіть розподілене по значній площі навантаження

заміняють його рівнодійною, тобто зосередженою силою. У всіх випадках
можливість заміни розподіленого навантаження зосередженим визначається
задачами, які розв’язуються, і необхідною точністю розрахунку.
На практиці часто виникають такі умови, коли навантаження зводяться до
пари сил і подаються у вигляді зосередженого моменту М, Н·м (рис. 1.12б,в).
Зосереджений момент – це також певна схематизація реального навантаження.
Зосереджених моментів, як і зосереджених сил, в дійсності не існує, оскільки
моменти створюються розподіленими силами. Так, передача крутного моменту
на вал зі сторони зубчастого колеса відбувається за допомогою шпонки. На зуб
колеса діє розподілене навантаження q (рис. 1.13а). В результаті вал знаходиться
під дією розподіленого по ширині зубчастого колеса крутного моменту m. В
розрахунках його зазвичай замінюють зосередженим моментом T , прикладеним
посередині ширини колеса.

11
 Механіка матеріалів і конструкцій

Рис. 1.13 Зубчасте колесо з розподіленим навантаженням

на зуб (а) і схема передачі моменту на вал (б)

Умовно все навантаження, що діє на реальні конструкції, можна розділити

на детерміноване, для якого відома величина і напрямок у кожен момент часу, і
випадкове, поведінка якого не може бути передбаченою. До останнього можна
віднести випадкові сили, що діють на автомобіль, який рухається по нерівній
дорозі. В курсі механіки матеріалів і конструкцій розглядається детерміноване
навантаження. Методи врахування випадкового навантаження, що діє на
конструкції, вивчають в курсах статистичної механіки і теорії надійності.
За характером зміни в часі навантаження поділяють на постійні і змінні.
Постійні навантаження – це в більшості випадків сили тиску рідини або газу,
власна вага, навантаження деталей в машинах з постійним робочим режимом.
Змінні навантаження можуть бути спричинені нерівномірністю робочого
процесу в машинах. Якщо навантаження періодично змінюється в часі, його
називають повторно-змінним або циклічним. Воно пов’язане з періодичними
рухами деталей машин (рух шатунів, штоків поршнів, валів, коливання
елементів конструкцій). Якщо циклічне навантаження створюється, наприклад,
за рахунок зміни режиму роботи машини (запуск, гальмування, реверсування
тощо), то кількість циклів за весь строк служби машини не перевищує зазвичай
104…105 циклів. Таке навантаження називається малоцикловим. При
навантаженні, що виникає під час коливань елементів конструкцій, кількість
циклів часто перевищує 105…106. Таке навантаження часто називають
багатоцикловим.
За характером зміни сил в процесі їх прикладання розрізняють
навантаження статичні і динамічні. Навантаження вважається статичним, якщо
воно відносно повільно і плавно зростає від нуля до певної величини, а далі
залишається незмінним. При цьому можна знехтувати прискоренням
деформованих мас, а отже й силами інерції. Статичне навантаження буває
короткочасним і довготривалим.
Динамічне навантаження супроводжується значним прискоренням тіл. При
цьому виникають сили інерції, якими не можна знехтувати. Динамічне
навантаження буває короткочасним і тривалим.

12
 Механіка матеріалів і конструкцій

До короткочасних динамічних навантажень відноситься ударне, яке

спричиняється тілом, що має в момент прикладання навантаження певну
кінетичну енергію (забивання паль копром, кування, штампування,
навантаження під час раптового гальмування тіл що рухаються). За ударного
навантаження зміна швидкості тіла, що спричиняє навантаження, відбувається за
дуже короткий проміжок часу.
Тривале динамічне навантаження виникає, наприклад, під час обертання
тіл, при якому має місце доцентрове прискорення (обертання роторів машин,
маховиків, дисків турбін), а також під час коливань елементів конструкцій. В
останньому випадку маємо циклічне динамічне навантаження.
Характер навантаження суттєво впливає на міцність і довговічність
елементів конструкцій, а тому його необхідно враховувати при розрахунках.

1.5. Опори конструкцій та їх моделі

Всі елементи машин і конструкцій певним чином взаємодіють між собою
утворюючи нерухомі з’єднання та кінематичні пари. Тобто на кожен елемент
накладаються ті чи інші механічні в’язі, які обмежують його рухи. Ці в’язі
можуть бути як абсолютно жорсткими, так і податливими.
Надалі елементи, з допомогою яких тіла фіксуються у просторі,
називатимемо опорами. Кожна опора накладає на тіло певну кількість в’язей.
Найчастіше в інженерних задачах механіки мають справу з абсолютно
жорсткими в’язями. Насправді таких в’язей в природі не існує, просто їх
податливість, у порівнянні з деформаціями тіла, нехтовно мала.
Розглянемо найпоширеніші типи опор.
Жорстке закріплення. Така опора не допускає жодних рухів тіла в точці
закріплення. На рис. 1.14а показана схема жорсткого закріплення в площині.
Спроба руху під дією навантаження викликає реакцію з боку кожної в’язі, а саме
– дві реактивні сили (як протидія спробі поступального зміщення) і реактивний
момент (як протидія спробі повороту тіла в опорі).
Таким чином жорстке закріплення для плоскої системи сил дає три реакції.
Очевидно, що для просторових систем таких реакцій буде шість.

або або

а) б) в)

Рис. 1.14. Схеми плоских опор: а – жорстке закріплення;

б – нерухомий шарнір; в – рухомий шарнір

13
 Механіка матеріалів і конструкцій

Шарнірні опори. Якщо опора допускає обертальний рух тіла, то таку

опору називають шарнірною. Коли обертальний рух здійснюється в площині, то
маємо так званий плоский шарнір. Він забезпечує обертальний рух відносно осі
шарніра, перпендикулярної до площини обертання (рис. 1.15).

Рис. 1.15. Шарнірне з’єднання:

1, 2 – деталі; 3 – вісь шарніра Рис. 1.16. Кульова опора автомобіля
Просторові шарніри дозволяють поворот тіла відносно будь-якої осі.
Прикладами таких шарнірів є сферичні шарніри причіпних пристроїв
транспортних засобів, кульові опори важелів підвіски автомобілів (рис. 1.16),
з’єднання привідних штоків з рухомими траверсами пресів та розривних машин
тощо.
Також шарнірні опори поділяють на рухомі і нерухомі. Нерухомий шарнір
допускає можливість вільного обертання тіла відносно осі шарніра, обмежуючи
при цьому можливість поступального зміщення у будь-якому напрямку. Коли
мова йде про плоский шарнір, то в ньому виникають дві реакції (рис. 1.14б).
Рухомий шарнір накладає обмеження на поступальний рух лише в одному
напрямку (рис. 1.14в), тобто виникає одна реакція.
Наведені на рис. 1.14 схеми опор стосуються плоских систем. Проте
використаний принцип накладання в’язей на тіло, що обмежують рухи в певних
напрямках, дозволяє схематизувати будь-які опори, в тому числі і просторові.
Щоб проілюструвати, як на практиці вибирають схеми опор для реальних
об’єктів при створенні розрахункових схем, розглянемо вал редуктора,
закріплений за допомогою підшипників у корпусі (рис. 1.17а).

14
 Механіка матеріалів і конструкцій

Рис. 1.17 Моделювання опор вала редуктора: а – вал з

опорами; б – схема опор вала для просторової
системи; в – схема опор вала для плоскої
системи

Тут підшипники є реальними опорами вала. З наведеного рисунка видно,

що одна опора – ліва, не зафіксована відносно корпусу в напрямку осі вала, в той
час як права – зафіксована. Така конструкція опор дозволяє компенсувати
теплове подовження вала, не навантажуючи його у поздовжньому напрямку.
Отже, розглядаючи вал з опорами, як просторову конструкцію, робимо висновок,
що ліва рухома опора виключає будь-який поступальний рух цього перерізу вала
у поперечному напрямку, тобто виникає дві реакції, наприклад, горизонтальна і
вертикальна. Права опора дає, зрозуміло, три реакції, оскільки тут неможливий
також поступальний рух у напрямку осі вала.
Що стосується можливості повороту перерізів вала в опорах, то, крім
очевидного вільного обертання вала відносно його осі, конструкція підшипників
дозволяє внутрішньому кільцю вільно повертатись на деякий кут відносно
зовнішнього і в осьових перерізах. Величина цього кута повороту незначна і
визначається типом підшипника. Отже, підшипники можна розглядати в певних
межах як шарнірні опори – просторові або плоскі, в яких не виникають реактивні
моменти. При цьому, ліва опора є рухомим шарніром, а права – нерухомим.
Для просторової системи схема опор вала представлена на рис. 1.17 б, а
для плоскої – на рис. 1.17 в.

15
 Механіка матеріалів і конструкцій

Слід зауважити, що сили, які виникають на опорах, є розподіленими по

деякій поверхні, але при побудові розрахункових схем їх моделюють
зосередженими силами і зосередженими моментами. Окрім цього вважають, що
тертя в шарнірних опорах відсутнє. Такі шарніри називають ідеальними.

Питання для самоперевірки

1. Що є об'єктом вивчення в механіці матеріалів і конструкцій?
2. Що є предметом вивчення в механіці матеріалів і конструкцій?
3. Що розуміють під поняттями міцності та жорсткості тіла?
4. Що розуміють під поняттями стійкості конструкції та її елементів?
5. Які основні моделі матеріалу тіла розглядають в механіки матеріалів і
конструкцій?
6. Коли матеріал вважають однорідним?
7. Який матеріал називають ізотропним?
8. Розкрийте поняття суцільності середовища.
9. В чому полягає властивість пружності матеріалу?
10. Які матеріали відносять до лінійно пружних?
11. Які деформації називають пружними, а які – пластичними?
12. Які існують основні моделі форми тіл?
13. Чим відрізняється стержень від масивного тіла, а оболонка від пластини?
14. До яких моделей форми тіл слід віднести свердло, різець, матрицю штампа, трубку
маслопроводу, фундамент для встановлення обладнання, корпус ракети?
15. Які в'язі називають абсолютно жорстким?
16. Яка опора називається шарнірною?
17. Скільки в'язей накладає жорстке затиснення на тіло у просторі?
18. Скільки в'язей накладає жорстке затиснення на тіло у площині?
19. До якого типу належить опора, якщо в площині вона накладає на тіло дві в'язі?
20. Скільки реакцій виникає в рухомому шарнірі у площині?
21. Які сили називають зовнішніми?
22. Чим відрізняються об'ємне навантаження від поверхневого?
23. До якого типу навантажень відносять сили гравітаційної взаємодії?
24. Головний вектор сил інерції – це об'ємна, поверхнева чи зосереджена сила?
25. Що називають інтенсивністю поверхневого навантаження?
26. За яких умов поверхневе навантаження можна звести до лінійного?
27. Чим відрізняються динамічні навантаження від статично прикладених?

16