1.

«Театр мовчання» - театр, у якому дія зосереджена у внутрішньому світі персонажів,

відбувається практично без реплік, щоб розкрити «мовчання», тобто те, для чого не
вистачає слів. «Непрохана» відтворює очікування в приміщенні, що знаходиться поруч із
кімнатою породіллі. Батько і дядько- вони в тому віці, який Метерлінк вважає
найнечутливішим до таємних порухів світу, —вважають, шо нарешті можна заспокоїтися.
Лише дід сповнений тривоги за свою доньку. Він неодноразово повторює: "Бувають миті,
коли я менш незрячий, аніж ви". Це тверддження значиме для розуміння концепці світу і
людини у Метерлнка. Передусім дід помічає незвичне довкруж: те, що риби пішли вглиб
ставу, що лебеді злякалися когось, шо звук коси пізно ввечері недоречний, шо кроки
невідомого чути поруч, що повіяло холодом і що прочинилися двері й хтось увійшов.
Увійшла ж Непрохана, ніким не впізнана - Смерть. Вона забрала життя молодої жінки в
сусідній кімнаті. Лише сліпий чоловік передчував це, та ще крик немовляти сповістив теж
саме. Метерлінк створює світ людей, шо живуть своїм буденним життям, і незбагненний
світ поза ними, сповнений загрози щодо людини.
2.1. Нора, на перший погляд, здається легковажною і несерйозною жінкою. Вона щебече,
співає і насолоджуючись життям і любов'ю свого чоловіка Торвальда, тією затишною
гармонією, яку вона створила у власному домі. Проте ми дізналися про таємницю жінки:
вісім років змушена потай від чоловіка сплачувати великий борг, економлячи на собі і не
втрачаючи при цьому природної життєрадісності і чарівної жіночності. На таке могла
бути здатна лише сильна та вольова жінка, яка вміла по-справжньому кохати і захищати
свою любов. Тому стало зрозумілим, що Нора не така вже й проста, якою видалася
спочатку. Також стають відомими її поривання розлучитися зі своїм амплуа лялечки та
співучої пташки і стати особистістю: «Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти,
— або принаймні повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці,
Торвальде, і що в книжках пишуть у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на
тому, що говорить більшість і що пишуть у книжках. Я повинна сама подумати про ці речі
і спробувати розібратися в них». Цими словами «птах» виривається зі своєї «золотої
клітки».
2.2. Ібсена ще за життя називали творцем аналітичної драми XІX століття, що
відроджувала традиції античої драматургії. Автор використовує аналітичну композицію,
щоб показати невідповідність між зовнішніми проявами життя з його справжньою
сутністю. Аналітична композиція, за Ібсеном, означала розкриття внутрішнього трагізму,
що приховується за зовнішньо спокійною дійсністю.
На такій композиції побудована п'єса "Ляльковий дім", в якій розкривається сутність
зовнішньо спокійного сімейного життя адвоката Хельмера, насправді ж побудованого на
обмані та егоїзмі. Аналітична композиція визначається і тим, яку роль у долі героїв
відіграють події, що відбулися задовго до початку дії. У п'єсі "Ляльковий дім" ці сюжетні
таємниці стають рушійними силами у розгортанні дії, в розвитку характерів героїв.
Нора на початку п'єси здається нам жінкою, яка неспроможна приймати самостійні,
сміливі рішення, що вона підкоряється авторитету свого чоловіка, якого вважає взірцем
всіх чеснот. Вона всі сили віддає чоловіку і дітям. Але поступово ми розуміємо, що це
враження оманливе. З'ясовується, що Нора приховує якусь таємницю від чоловіка, щось
таке, що Хельмер не вибачить їй і сприйме як ганьбу. Нора постійно в п'єсі знаходиться
під загрозою викриття. Вона відтягує момент, коли її чоловік прочитає лист від лихваря,
що лежить у поштовій скринці. Автор дає нам зрозуміти, що сутність взаємин подружжя
не така, якою здається зверхньо. Ця сутність окреслюється в деталях, випадкових словах.
Читача насторожує зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її внутрішнього стану.
Нора, навпаки, вражає влучністю деяких висловів, вмінням володіти собою. Поступово
розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона підробила підпис свого батька, щоб
добути грошей і врятувати від хвороби чоловіка.
Хельмер сприймає це як ганебний вчинок. Нора вражена егоїзмом Хельмера, якого
хвилюють тільки наслідки цього вчинку. Ні милосердна сторона її вчинку, ні те, що своїм
вчинком вона нікому не зашкодила, не беруться до уваги її чоловіком. Адже на початку
подружнього життя Хельмер важко захворів на туберкульоз, лікування вимагало чималих
грошей. Нора не мала до кого звернутися, бо батько, був на порозі смерті й вже не міг
підписувати будь-які документи. Нора була єдиною спадкоємницею. Вона підробила
підпис батька і врятувала чоловіка.
Наприкінці п'єси розкриття таємниці остаточно розвіює ілюзії про добробут і щастя
Хельмерів. Нора постає як сильна, цільна натура, яка може сама вирішувати свою долю. Її
розрив з чоловіком, в якому вона зневірилась, її небажання залишатися "лялькою" —
яскравий доказ цього. Нора каже чоловіку: "...я зрозуміла, що я всі ці вісім років жила з
чужим чоловіком і прижила з ним трьох дітей... О-о, не можу навіть згадувати про це! Так
би й розірвала себе на шматки!"
2.3. Вербальний – діалог між Кристиною, тобто Фру Лінне давньою подругою Нори, та
Норою – жінка адвоката Торвальда Хельмера.
Невербальний – три крапки: «ФруЛинне. Нора...», «Фру Линне. Знавала...», «Нора. С
кучей детей...»; знак оклику – «Фру Линне. Как он изменился!».