Р О З В И Т О К М У З Е Й Н О Ї С П Р А В И В

У К Р А Ї Н І У 1 9 4 0 – 1 9 8 0 - Х Р Р .
Період з 1940 по 1980 роки був складним
для розвитку музейної справи в Україні
через низку факторів, таких як Друга
світова війна, націоналізація, репресії та
економічні труднощі.
У 1940-х роках музеї України переживали
складний період через початок Другої світової
війни, коли було втрачено багато експонатів.
Проте, після війни було відновлено та відкрито
нові музеї, зокрема Київський та Львівський музеї
народної архітектури та побуту.
Тому вже в перші місяці після вигнання
окупантів розвернулась велика відбудовна
робота по ремонту приміщень та відновленню
роботи музейних установ. Майже всі музеї
розпочали збір експонатів та документів, які
відбивали героїчну боротьбу нашого народу.
Проведена робота дозволила до кінця війни і в
перші післявоєнні роки відкрити експозиції
майже 90 музеїв.
Вже у січні 1945 р. в Українській PCP працювало 94 музеї — 16
республіканських і 78 обласних, у тому числі 79 історичних та історико —
краєзнавчих. За 1945 р. їх відвідало понад 1200 тис. чоловік.
Головною метою післявоєнного музейного
будівництва стало створення ряд музеїв, присвячених
подвигу радянського народу в роки Великої
Вітчизняної війни 1941 — 1945 pp. Так вже в 1945 р.
був створений музей Корсунь – Шевченківської битви,
в тому ж році прийняв перших відвідувачів пам ятник
– музей визволителям Києва від фашистських
загарбників в с. Нові Петрівці Київської області. З 1948
р. по 1955 роки працював музей «Героїчної оборони
Одеси» який в 1956 році перетворений в Державний
історико — краєзнавчий музей, музей « Молода
гвардія» в Краснодоні — 1951 р. Меморіальний
комплекс «Національний музей історії Великої
Вітчизняної війни « був відкритий 1981 р.
28 липня 1945 р. була прийнята постанова Ради
Народних Комісарів УРСР і Центрального Комітету
КП(б)У «Про організацію державного історичного
музею в м Корсунь — Шевченківському» за №1201, в
якій відзначалось, шо метою створення музею є
увічнення історичних подій, які відбулися на
Корсунщині в минулому і особливо, під час Великої
Вітчизняної війни, для зібрання, систематизації та
збереження матеріальних і музейних цінностей. На
початковому етапі функціонуванні музею
започатковано було два відділи: історичний та
Вітчизняної війни. Розміщувався музей «на території
парку на островах зі всіма розташованими на них
будівлями».
В 1955 р. за ініціативою місцевих органів
влади було порушено питання про об’єднання
в місті Одесі Державного музею «Оборони
Одеси» з Обласним краєзнавчим музеєм і
створення на базі цих музей Одеського
державного краєзнавчого музею.
Невдовзі музей «Героїчна оборона Одеси» в 1955 р. був
перетворений в Державний історико – краєзнавчий музей,
відкриття якого відбулось 6 травня 1956 р. Нині він існує як
Меморіал Героїчної оборони Одеси.
Після розвінчання культу Сталіна відбувся певний
перелом в політиці музейної справи особливо після
рішень XX з’їзду КПСС. Суть кардинальних змін, що
розпочалися, полягали в лібералізації всього
суспільного життя, подолання наслідків культу
особи Сталіна, початку процесу демократизації. Все
це не могло не відобразиться на музеєзнавстві,
коли нові завдання визначали і нові вимоги до
музеїв.

Процес обнови музеїв, що розпочався після XX з

їзду КПСС, давав надію працівникам музеїв про
рішення застарілих проблем.
У 1950-1960-х роках музеї стали підпорядковуватися
державним органам та контролюватися партійними
органами. Було заборонено експонувати приватні
колекції та експонати, які не відповідали ідеології
комуністичної влади. Проте, в цей період
відбувалося активне збагачення музейних фондів
новими експонатами.
У 1970-1980-х роках музейна справа стала більш демократичною та стали
з'являтися незалежні музеї, які зосереджувалися на конкретних тематиках. Також
почали з'являтися музеї, які працювали за принципом інтерактивності та
дозволяли відвідувачам брати участь у різних експериментах та дослідженнях.
Рада Міністрів України зобов’язала міністерства
і відомства, органи місцевої виконавчої влади
безплатно передавати музеям окремі зразки
продукції промислових підприємств, дослідні
розробки наукових установ, конструкторських
бюро тошо. Кваліфікований їх відбір покладався
на Міністерство культури та Академію наук
України.
Винятково важливим у згаданому документі став пункт, який передбачав: «Зобов язати
Міністерство культури УРСР провести реєстрацію пам’ятників природничої історії,
матеріальної і духовної культури, що не знаходяться в музеях, але таких, що
підлягають включенню у склад музейного фонду Союзу PCP і приступити до підготовки
матеріалів для видання зведених наукових каталогів музейних фондів».
Таким чином післявоєнний період у розвитку
музейної справи характеризується підвищеною
увагою партійного керівництва та уряд республіки
прийняв до музейної справи ряд важливих
нормативних актів, які в свою чергу, з однієї сторони
позитивно вплинули на стан українського
музейництва, розширенням фондів, експонування
матеріалу та реабілітація учасників, збором
історичних подій, створення музеїв — заповідників,
відкриттям музеїв присвячених Великій Вітчизняній
війні, організація самостійності музеїв, інтерес до
історично – культурного скарбу, з іншого —
продовжили політику втручання стабільне недостатнє
фінансування музеїв, істотне поліпшення всіх
напрямків роботи музею.
Незважаючи на різні труднощі, розвиток музейної
справи в Україні в період з 1940 по 1980 роки був
активним та мав свої позитивні моменти. Він
забезпечив збереження та просування
національної культури, історії та науки.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!