Professional Documents
Culture Documents
Їсти
Їсти
ЇСТИ
Потреба, бажання, одержимість
Mangiare
Bisogno,
desiderio,
ossessione
Паоло Россі
ЇСТИ
Потреба,
бажання,
одержимість
Львів
Видавництво Анетти Антоненко
Київ
Ніка-Центр
2018
УДК 392.8:616.33-008.4
Р76
Переклала з італійської Любов Котляр
Россі П.
Р76 ЇСТИ. Потреба, бажання, одержимість / Паоло Россі ; пер. з італ.
Л. Котляр. – Львів : Видавництво Анетти Антоненко ; Київ : Ніка-Центр,
2018. – 152 с.
ISBN 978-617-7192-92-2 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-713-8 (Ніка-Центр)
Як виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї та вірування? І
яку ціну заплатило людство, перш ніж у тій чи тій людській цивілізації з’явилася
усталена система культурних кодів, які вже вийшли за межі національного
розвитку й керують людською поведінкою? Одвічна потреба «їсти» зіграла фун-
даментальну роль в історії людства, його культах, ритуалах, таємних і явних,
традиціях, відмерлих і сучасних, соціальних устроях, загартованих війнами,
катаклізмами, еволюціями й революціями, голодом, канібалізмом, епідеміями
та хворобами, з якими людство бореться досі. Культура як система правил і
табу, до формування яких долучилися найсвітліші уми, водночас збагачуючи
людське буття, тож Паоло Россі, італійський філософ культури, автор цієї ман-
дрівки століттями «Їсти» готує свою вишукану й захопливу історію, майстерно
компонуючи науку і мистецтво. Він стверджує: епоха, коли питаннями їжі та
харчування займалися лише антропологи та психологи з університетськими
дипломами, добігла кінця. У постінформаційну еру тілесне й духовне, культура
фізичного й інтелектуального споживання – дуальні процеси в нерозривному
поєднанні й взаємопроникненні – є невід’ємною частиною нашого життя. На-
віть неможливість встановити, де «правильно», а де ні, лише засвідчує, що в
лабораторії не існує невдалих експериментів, і ці експерименти тривають, а
кожен із нас – їх учасник.
Якщо ви не чули досі про смак №5 – «умамі», то це не означає, що ви його
ще не пізнали. Те, що ми з вами називаємо смаком, є формою чуттів, яка управ-
ляється окремою системою чуттів і яка лежить в основі смакових відчуттів,
як-от: солодке, солоне, кисле та гірке (та інших, у яких немає назв). Але, як
стверджує автор книжки, існує ще ціла низка відчуттів, притаманних ротові та
носові, які не можна віднести ні до смаків, ані до запахів. Чи є правдою те, що
колись їжа була «натуральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди,
було «справжнім» і «смачнішим»? Автор шукає і знаходить відповіді на безліч
питань і розвінчує небезпечні міфи масової культури, адже він десятиліттями
досліджував історію ідей та культур, тож його надзвичайно цікаві й неординарні
міркування на (для когось) буденну тему споживання їжі – голод та ожиріння,
піст і святість, їжа як манія, глобалізація й апокаліпсис, «натуральна» та «не-
натуральна» їжа, анорексія, фобії, мода – дадуть змогу подивитися на історію
цивілізації під іншим кутом, стануть одкровенням і справжнім відкриттям для
великого кола читачів.
УДК 392.8:616.33-008.4
Переклад цієї книги здійснено за фінансової підтрим-
ки SEPS – Segretariato Europeo per le Pubblicazioni
Scientifiche
Via Val d'Aposa 7 - 40123 Bologna - Italy
seps@seps.it www.seps.it
5
Подорож у світ ідей
Ц
я книжка не зовсім про їжу або не про їжу зовсім.
Того, хто почав читати цей твір, я радо вітаю у світі
ідей. І проводирем у цьому світі сьогодні буде іта-
лійський мислитель Паоло Россі. Хоча цього уславленого
історика і філософа, на жаль, вже немає серед живих, його
думки неначе живуть власним життям, тішать і надихають,
створюють інший світ і відкривають грані світу нашого,
долучають до вселенської гри людського існування. «Ідеї
народжуються з життя, але мають здатність і відокремлю-
ватися від нього», – каже автор.
7
Подорож у світ ідей
9
Подорож у світ ідей
10
Подорож у світ ідей
11
Присвята
Н
а початку 30-х років двадцятого століття, коли ми
ще навчалися у початковій школі, щодня після уро-
ків я чекав на мою сестру і спостерігав за дітьми,
що виходили зі школи. Пам’ятаю, як із загальної маси у
кожному класі виділялися двоє чи троє дітей з приємною
зовнішністю. Решта – неугавні та жваві, як то і повинно
бути, але, сказати відверто, негарні: низенькі, трохи недо-
годовані, з вузлуватими колінами на занадто тоненьких
ніжках. Тепер, у ці перші роки нового тисячоліття, шістде-
сят років потому, коли я вже живу в Умбрії, пізньою весною
та влітку мені інколи доводиться бачити діток з дитсадка,
яких милі виховательки вигулюють вулицями Терстіни.
У такі моменти мені спадає на думку, що з плином мого
життя ця ситуація, як і безліч інших, повністю змінилася.
Тепер серед тих дітлахів лише двох чи трьох важко назвати
«гарними». Усі решта видаються щасливими переможця-
ми конкурсу дитячої краси. Це пояснюється тим, що ми
живемо у тій частині світу, у тій країні, де для більшості
населення існує надмірна доступність їжі.
Слово «їсти», яке на перший погляд здається таким
нейтральним і нешкідливим, ба навіть приємним (коли
все добре), перебуває у центрі щоденної уваги та самого
життя для всіх, хто не має змоги їсти досхочу. Труднощі,
пов’язані з можливістю їсти самим і нагодувати своїх дітей,
перетворили та перетворюють життя багатьох на пекло.
Але й там, де «у всіх є, що їсти», інколи можна зустріти
тих, хто, щоб щось поїсти, змушені ритися у контейнерах
для сміття; або є молодь, для якої «їсти» перетворилося
на затятого ворога та щоденну й щогодинну одержимість,
13
Присвята
1
Блаженний Авґустин. Сповідь, Х, 17.
14
Присвята
2
L. Dalla Ragione, I. Dalla Ragione, Arboreal archeology. A diary
of two fruit explorers, Perugia, Ali&No Editrice, 2008.
3
Roma, Il Pensiero Scientifico, 2005.
15
Присвята
17
I
Про книжку
Я
вже згадував раніше, на попередніх сторінках, про
те, що слово «їсти», а краще сказати – його поняття
може набувати різного значення. Різні відтінки та
варіації його значення перелічені в найкращих словниках
(я спираюся на «Італійський словник» за редакції Туліо Де
Мауро): «Вживати тверді та напівтверді речовини шляхом
жування та ковтання, споживати їжу, використовувати за-
звичай у їжу, вживати якусь страву, приготовлену певним
чином, гризти або точити (коли кажуть, що міль сточила
светра), роз’їдати (іржа з’їла ґрати), споживати паливо (ав-
тівка “Чинквеченто” їсть мало бензину), розтратити (проїв
усю спадщину тітки), заробляти незаконно (проїдати дер-
жавний бюджет); вживають слово “їсти” навіть щодо ігор у
виразах “з’їсти королеву чи пішака”, а також щодо знань і
вміння: “у чомусь собаку з’їсти”».
Якщо ми не в змозі споживати ні рідину, ні їжу, то
це неминуче призводить до смерті. Постійне та невпинне
вживання метафор, пов’язаних із їжею – як щодо предметів
нашої любові, так і тих, що є об’єктами нашої непримирен-
ної ненависті, – приховують у собі закоренілі прагнення
та глибокі емоції. Треба добре розуміти багатогранність і
розмаїття тих почуттів, що криються за виразами, в яких
використовується слово «їсти»: очима їсти, кохання серце
їсть, але також: він би його живим з’їв, поїдом їсти, гризти
лікті, витрішки їсти, дурно хліб їсти, мало каші з’їсти, з’їсти
облизня, проковтнути образу, з’їсти (печеного) гарбуза,
культурний голод/спрага, духовний хліб, їжа для розуму,
19
I Про книжку
20
I Про книжку
4
Nutrirsi dell’altro. Viaggio antropologico nell’inconscio alimen
tare // B. Coppola, P. D’Alconzo, E. De Conciliis, L’albero della cuccagna.
Il cibo e la mente, Napoli, Cuen, 1997, pp. 93–166.
21
I Про книжку
22
II
Ідеї
І
деї народжуються з життя, але мають здатність і від-
окремлюватися від нього. Набувати власного та неза-
лежного існування. Розвиватися на власній основі, роз-
множуватися, породжуючи нові ідеї, інколи поширюватися
з величезною швидкістю (як-от під час епідемії), а інко-
ли – дуже повільно, чергуючи періоди застою з раптовим
прискоренням. Та майже ніколи ідеї не зникають без сліду.
Вони мають здатність змінюватися та вливатися в еволю-
ційні культурні процеси. Ідеям притаманна певна сила:
вони здатні ставати образами мислення та диктувати по-
ведінку людей. Завдяки особливим процесам – інколи без-
посереднім, а інколи неймовірно складним – ідеї впливають
на життя та долю осіб, направляють їхні вчинки та зміню-
ють поведінку. Спочатку більшість ідей видаються новими,
навіть «підривними» щодо чинного суспільного порядку,
але з часом і вони стають часткою загальної суспільної
думки. Вони перетворюються також на загальноприйняті
істини, які невтомно повторюються з нескінченною, майже
неймовірною одноманітністю.
Конформізму ідей, коли ті стають загальноприйняти-
ми істинами, притаманна в’язкість, яку можна порівняти
з тією, що відрізняє державні та громадські установи (та
бюрократію як найв’язкішу з інституційних форм). Аргу-
ментації, що протиставляються модним на цей час ідеям,
не беруться до уваги. Вони відкидаються як щось недоречне
та набридливе. На тих, хто наважується відійти від за
гальноприйнятих у суспільстві або в соціальній групі істин,
23
II Ідеї
24
III
Природа
Т
ермін «природа» (для тих, хто полюбляє ігри в слова)
веде своє походження не від природного, а радше
від культурного. Мається на увазі: визначає предмет,
який важко визначити. Коли ми говоримо про вивчення
природи, то маємо на увазі складну систему упоряджених
феноменів, реальність, у рамках якої діють певні закони;
коли йдеться про захист природи, то мається на увазі до-
вкілля, що змінюється в результаті діяльності людей; коли
згадуємо про матір-природу, то використовуємо метод
персоніфікації, немовби думаємо про добру (або й злу!)
богиню. Але ми говоримо і про хижу природу тигрів, про
самовіддану природу собак-лайок, про щедрих від природи
людей або про людину, спостережливу за своєю приро-
дою. Отже, говоримо про щось вроджене, притаманне від
інстинкту, не культурне або передкультурне. У цих при-
кладах природа, поза сумнівом, протиставляється культурі.
Лінгвістичні коливання бентежно широкі: термін «природа»
використовували раніше як евфемізм для статевих органів
(особливо жіночих), а в живописі існує жанр мертвої на-
тури – натюрморт. Натурал, згідно зі словником італійської
розмовної мови Рігутіні–Фанфані, означає також місцевого
жителя якоїсь країни, як-от у такому вислові, як «натурали
Єгипту», яким сьогодні ніхто б не скористався. А якщо ми
перейдемо від словника Туліо Де Мауро до філософського
словника, то ситуація видається ще складнішою. Нікола
Аббаньяно виділяє чотири поняття. Природа як основа
життя та руху (Аристотель дає визначення природи як
25
III Природа
27
IV
Культура
Н
ам здається, і загалом досить слушно, що всі люди
завжди роблять одне й те саме: сплять, будують
собі укриття від спеки та холоду, забезпечують себе
їжею, їдять, одружуються, сміються та плачуть, ростять
дітей, встановлюють правила та заохочення для їхнього
дотримання, а також покарання для тих, хто ними нехтує,
нападають на інших і захищаються, воюють між собою та
ховають своїх померлих, різними способами звертаються
до божественних і невидимих істот. Насправді, кожна з
цих дій виконується в абсолютно різні способи, настільки
різні, що інколи це виходить за межі будь-якої найдикішої
уяви.
Головною темою книжки великого антрополога Мар-
віна Гарріса «Придатний у їжу» (Good to Eat), що вийшла
італійською у 1990 році5, було те провідне питання, що
роками перебуває в центрі міркувань і досліджень антро-
пологів: виходячи з того, що всі істоти, які належать до
людського виду, є всеїдними і мають абсолютно однакову
систему травлення, чому так відбувається, що у деяких
куточках світу мурахи, коники, сарана чи пацюки вва-
жаються смакотою, тоді як у інших – бридкою гидотою?
Хоча в наш час за допомогою інтернету можна купити
пакунки з продуктами харчування, до складу яких входять
смажені скорпіони, мурахи, змії та крокодиляче м’ясо, все
ж здається, що у цій площині процеси глобалізації не про-
5
Torino, Einaudi.
28
IV Культура
6
http://siviaggia.it/viaggi/cibi-strani-disgustosi-mondo/119131/
29
IV Культура
7
R. Benedict, Modelli di cultura, Milano, Feltrinelli, 1960, p. 7.
30
IV Культура
8
F. Remotti, Prima lezione di antropologia, Roma-Bari, Laterza,
2000, pp. 153–155.
31
IV Культура
Ї
сти – це не лише винятково природа або лише культура.
Це щось середнє між природою та культурою. Належить
їм обом. Має безпосереднє відношення як до першої,
так і до другої10.
Коли у 1964 році вийшла книжка «Сире й варене» (Le
Cru et le cuit11) Клода Леві-Стросса, вчені мого покоління
(сьогодні їм уже за вісімдесят) усвідомили не лише те, що
за так званими сенсорними якостями – наприклад, сире
та варене, свіже та тухле – стоїть певна логіка та історія,
а й той факт, що їжа та її приготування – це зовсім не
другорядні чи неважливі елементи, а їхні особливості та
відмінності пов’язані зі споживанням їжі у спільноті чи
у самотності, з переходом від природи до культури та зі
світом систем символів. Способи споживання їжі можуть
розповісти нам багато цікавого та важливого не лише про
спосіб життя, а й про структуру спільноти та ті правила, які
дають їй змогу існувати та розвиватися з плином часу.
«Канібали та царі. Природа культур» (Cannibals and
Kings. The origin of cultures) Марвіна Гарріса вийшла у
Нью-Йорку в 1977 році, а італійською – через два роки у
10
Сайт, присвячений питанням харчування: www.treccani.it/
site/Scuola/Zoom/Archivio/scuola_zoom04.htlm
11
Paris, Plon. Див. також K.E. Müller, Piccola etnologia del
mangiare e del bere, Bologna, Il Mulino, 2005.
33
V Їсти: між природою та культурою
12
Bologna, Il Mulino, 1978.
13
Bologna, Il Mulino, 1980.
14
Milano, Garzanti, 1985.
15
Milano, Garzanti, 1985.
16
Джамбаттіста Віко – італійський філософ, історик та юрист
XVIII ст., уродженець Неаполя. – Прим. пер.
34
V Їсти: між природою та культурою
17
Nuovo convivio. Storia e cultura dei piaceri della tavola nell’età
moderna, Roma-Bari, Laterza, 1991; Convivio oggi. Storia e cultura
dei piaceri della tavola nell’età contemporanea, Roma-Bari, Laterza,
1992; La fame e l’abbondanza. Storia dell’alimentazione in Europa,
Roma-Bari, Laterza, 1993; з A. Capatti, La cucina italiana. Storia di
una cultura, Roma-Bari, Laterza, 2005.
18
The hungary soul. Eating and the perfection of nature, New
York, The Free Press, 1994. Див. також M. Livi Bacci, Popolazione e
alimentazione. Saggio sulla storia demografica europea, Bologna, Il
Mulino, 1987.
35
V Їсти: між природою та культурою
19
L’onnivoro. Il piacere di mangiare nella storia e nella scienza,
Milano, Mondadori, 1992.
20
La distinzione. Critica sociale del gusto, Bologna, Il Mulino,
2001.
21
P. Scholliers (ред.), Food, Drink and Identity, Oxford, Berg,
2001.
22
The Anthropology of Food and Body. Gender, Meaning and
Power, London-New York, Routledge, 1999.
36
V Їсти: між природою та культурою
23
Bologna, Il Mulino, 1985.
24
Food and Love. A Cultural History of East and West, New York-
London, Verso, 1998.
37
VI
Голодування
Д
уже важко провести межу між термінами «релігія»
та «голодування». Голодування – це особлива форма
самодисципліни і є частиною духовного вихован-
ня буддистів. Будда досягнув просвітлення та чотирьох
шляхетних істин відразу після завершення періоду голо-
дування. В основі зла лежить жага, а жага їжі – одна з
найзапекліших і найглибших. Відмова від бажань і жаги
життя є частиною шляху до порятунку. В «Ланкаватара
Сутрі»25 сказано:
25
Lankavatara Sutra: A Mahayana text, вперше переклав ан-
глійською зі санскриту Дайсецу Тейтаро Судзукі, http://lirs.ru/
do/lanka_eng/
38
VI Голодування
26
http://www.my-bible.info/biblio/ukrainskaya-bibliya/evange
lie-ot-matfeja.html. – Переклад Івана Огієнка. – Прим. пер.
39
VI Голодування
https://w2.vatican.va/content/paul-vi/it/apost_constitutions/
28
documents/hf_p-vi_apc_19660217_paenitemini.html
40
VI Голодування
29
http://w2.vatican.va/content/john-paul-ii/it/angelus/2001/
documents/hf_jp-ii_ang_20011209.html
30
http://w2.vatican.va/content/benedict-xvi/it/messages/lent/
documents/hf_ben-xvi_mes_20081211_lent-2009.html. Див. N. Gori,
Il digiuno e le religioni, в «L’Osservatore Romano», 6 березня 2009.
31
S. A. Russel, Fame. Una storia innaturale, Torino, Codice, 2006,
p. 42.
41
VI Голодування
32
E. Bianchi. Ha ancora senso il digiuno?, в «Avvenire», 8 бе-
резня 2009.
42
VI Голодування
33
A. Zarri. Cibo e cristianesimo, в «I quaderni di MicroMega»,
додаток до № 5, 2004, с. 38–40.
43
VI Голодування
34
www.clicmedicina.it/pagine-n-38/02115-verginita.htm.
44
VI Голодування
35
Йозеф Алоїз Ратцинґер, папа Бенедикт XVI з 19 квітня
2005 року по 10 лютого 2013 року. – Прим. пер.
45
VI Голодування
http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/
36
documents/rc_con_cfaith_doc_20001130_messner_it.html
46
VII
Піст і святість
І
снує неймовірна кількість літератури, присвяченої жит-
тєписам святих-жінок, їхньому дотриманню посту та го-
лодуванню, їхньому аскетизмові. Ось лише кілька прик
ладів, доступних італійською мовою: La santa anoressia.
Digiuno e misticismo dal Medioevo a oggi37 Рудольфа М. Белла
(1985); Sacro convivio, sacro digiuno: il significato religioso del
cibo per le donne del Medioevo38 Керолайн Волкер Байнум
(1987); Dalle sante ascetiche alle ragazze anoressiche: il rifiuto
del cibo nella storia39 Вальтера Вандерейкена та Рона ван
Дета (1994). Дві з цих трьох книжок порівнюють форми
посту минулих століть із тим, що в наш час визначають
як анорексію. Коли доводиться стикатися з такою літерату-
рою, слід пам’ятати попередження, яке так чітко висловив
психіатр Паоло Сантонастазо: голодування, крайня стадія
схуднення, тенденція до пожертви, форми самопокарання,
ізоляція характеризують явища, що можуть бути дуже
далекими одне від одного, крім того, можуть виражатися
дуже різними, дуже віддаленими поміж собою способами.
Саме тому існує постійний ризик надмірного спрощення
та хибної ідентифікації таких явищ.
Відокремити значення від контексту досить складно.
Магія чинквеченто належить до періоду розквіту висо-
кої культури в Європі. Говорячи про магію як позитивну
37
Roma-Bari, Laterza, 1987.
38
Milano, Feltrinelli, 2001.
39
Milano, Cortina, 1995.
47
VII Піст і святість
40
C.W. Bynum, Sacro convivio, sacro digiuno: il significato
religioso del cibo per le donne del Medioevo, Milano, Feltrinelli,
2001, p. 131.
48
VII Піст і святість
41
Див. C. Casagrande, S. Vecchio, I sette vizi capitali. Storia dei
peccati nel Medioevo, Torino, Einaudi, 2000, pp. 129, 133, 135.
49
VII Піст і святість
42
Переклад Є. Дроб’язко. http://www.ae-lib.org.ua/texts/dante__
divina_comedia__ua.htm#1-07. – Прим. пер.
43
Див. Bynum, Sacro convivio, sacro digiuno: il significato
religioso del cibo per le donne del Medioevo, Milano, Feltrinelli,
2001, pp. 184–185.
50
VII Піст і святість
44
Raimondo da Capua, Vitaе Catharinae Senensis, в Acta
Sanctorum, par. 163, p. 903; див. Bynum, Sacro convivio, sacro digiuno,
cit., p. 191.
45
Катерина Сієнська, Lettere, упорядковано П. Мішателі, Siena,
Giuntini e Bentivoglio, 1913–1922, в 6 томах, том VI, 5–6; див. Bynum,
Sacro convivio, sacro digiuno, cit., pp. 195–196.
46
Див. Bynum, Sacro convivio, sacro digiuno, cit., pp. 198.
51
VII Піст і святість
47
R.M. Bell, La santa anoressia. Digiuno e misticismo dal Medioevo
a oggi, Roma-Bari, Laterza, 1987, p. 72.
52
VII Піст і святість
48
Veronica Giuliani, Il mio calvario. Autobiografia, з історично-
критичними примітками Pietro Pizzicaria, Cittа di Castello, Monastero
delle Cappuccine, 1976, pp. 174–175; Veronica Giuliani, Il Diario, Siena,
Edizioni Cantagalli, 2002. Див. F.M. Salvatori, Vita di Santa Veronica
Giuliani, abbadessa delle cappuccine in Santa Chiara di Castello,
Roma, Tipografia Salviucci, 1839.
53
VIII
Голод
Г
адаю, що перш за все та найдоцільніше було б надати
слово тим, хто зумів прислухатися до голосу осіб, що
пережили його з власного досвіду:
49
H. Müller, L’altalena del respiro, Milano, Feltrinelli, 2010, p. 21.
54
VIII Голод
50
В. Гроссман, Tutto scorre… (Все тече...), Milano, Adelphi, 1987,
p. 145.
55
VIII Голод
51
S.A. Russell, Fame. Una storia innaturale, Torino, Codice, 2006,
p. 12.
56
VIII Голод
52
Müller, L’altalena del respiro, cit., p. 208.
57
VIII Голод
53
www.wolrdwatch.org/node/6567
54
Historia Francorum, VII, 45.
55
Historiae, ред. H. Prou, Paris, 1886.
58
VIII Голод
56
C.M. Cipolla, Contro un nemico invisibile. Epidemie e strutture sani
tarie nell’Italia del Rinascimento, Bologna, Il Mulino, 2007, pp. 34–36.
57
www.veganitalia.com/modules/news/article.php?storyid=1241
59
VIII Голод
58
www.7doc.it/storia/35-la-peste.htlm
59
C.M. Cipolla, Storia economica dell’Europa pre-industriale,
Bologna, Il Mulino, 2009, p. 256; див. також C.M. Cipolla, Saggi di
storia economica e sociale, Bologna, Il Mulino, 1988.
60
VIII Голод
60
Oxford, Oxford University Press, 1992.
61
Milano, Il Saggiatore, 1993.
61
VIII Голод
62
htpp://cordis.europa.eu/fetch?caller=newslinkit_c&rcn=3123
0action=d
62
VIII Голод
63
Russell, Fame. Una storia innaturale, cit., p. 196; пор.
C. Woodham-Smith, Ireland 1845–49, London, Penguin Books, 1962;
P. Gray, The Irish Famine, London, Thames & Hudson, 1995; J. Vernon,
Hunger: A modern history, Cambridge (Mass.), Belknap, 2007.
63
VIII Голод
64
www.rcnzonline.com/fnf/a122.htm
65
Див. Russell, Fame. Una storia innaturale, cit., p. 149.
66
La rivoluzione della fame. Cina 1958–1962: la carestia segreta,
Milano, Il Saggiatore, 1998.
64
VIII Голод
67
J. Chang, Cigni selvatici, Milano, Longanesi, 1994, pp. 293–
295.
65
VIII Голод
68
Див. A. Applebaum, Gulag. Storia dei campi di concentramento
sovietici, Milano, Mondadori, 2004; http://coalova.itimajo.it/ebook/
mostra/t102.htm. Див. також О. Солженіцин, Архіпелаг ГУЛАГ.
69
В. Шаламов, I racconti della Kolyma, Milano, Adelphi, 1995,
pp. 444–445.
66
IX
Голодні страйки
У
тримання від їжі та голодування як носії прямих звер-
нень до тих, хто при владі, та до громадської думки,
голодування як політичний інструмент, як форма
протесту, як засіб впливу для прийняття певних заходів –
ця форма протесту була відома ще в Стародавній Індії та
середньовічній Ірландії. В Європі серед тих, хто одним із
перших вдавався до голодних страйків, особливе місце
посідають англійські суфражистки, які боролися за жіно-
чу емансипацію та за право голосу, тобто за право жінок
брати участь у виборах. Меріон Волес Данлоп заарешту-
вали у липні 1909 року, коли їй було 45 років, і відпустили
на свободу після голодного страйку, що тривав дев’яносто
одну годину. У вересні того ж року в англійських в’язницях
запровадили примусове харчування. У 1931 році Сильвія
Панкхерст, одна з лідерок руху войовничих суфражисток,
опублікувала книжку під назвою «Суфражистський рух»
(The suffrage movement), в якій описала жахливе насиль-
ство, якого їй довелося зазнати з боку тих, кому вдалося
зламати її відчайдушний супротив, розвести їй щелепи й
вставити у шлунок трубку70. Здається неймовірним, але
лише в 2006 році Всесвітня медична асоціація визнала при-
мусове харчування «негуманною та принизливою формою
ставлення».
Індійський поет Рабіндранат Таґор, говорячи про Ґанді
(1869–1948), уживав термін «магатма», що на санскриті
70
S. Pankhurst, The suffrage movement: An intimate account of
persons and ideals, London, Virago, 1991, pp. 442–444.
67
IX Голодні страйки
71
Див. S.A. Russell, Fame. Una storia innaturale, Torino, Codice,
2006, pp. 78–79.
68
IX Голодні страйки
72
Russell, Fame. Una storia innaturale, cit., p. 80.
69
IX Голодні страйки
першим після 59 діб без їжі. Усі лише пили воду і вживали
сіль. Прожили від 47 до 73 діб. Ті смерті, поєднані в єдиний
протест, з єдиною метою, викликали великий резонанс.
Крім того, призвели до чималих жертв: тридцяти вбитих
серед поліціантів та англійських вояків, а також п’яти вби-
тих і тридцяти тяжко поранених під час невдалого замаху
на Марґарет Тетчер.
За прикладом ірландських борців діяли ув’язнені в
Туреччині, що провели низку голодних страйків на знак
протесту проти негуманних умов утримання у деяких
в’язницях. Перший із них, у 1984 році, закінчився чотирма
смертями. Новий голодний страйк у 1996 році призвів уже
до шістнадцяти смертей. У 2000 році розпочалися страйки
проти впровадження в’язниць особливого режиму. В резуль-
таті рішення уряду придушити страйки силою у сутичках
між ув’язненими та силовиками загинули двадцять вісім
ув’язнених і двоє вояків. На Кубі у червні 2010-го дисидент
Ґільєрмо Фаріньяс припинив голодний страйк лише після
того, як було звільнено п’ятдесят два політичних в’язня.
Та щоб позбавити поняття «голодний страйк» його
драматичного, страшного та жорстокого значення, досить
поглянути на голодні страйки, що відбуваються в Італії. В
червні 2010 року мені довелося читати про те, що 120 де-
путатів од Демократичної партії вдалися до почергового
голодного страйку, щоб змусити уряд звернути увагу на
складне економічне становище на одному з підприємств73.
Сто двадцять депутатів, які голодують по черзі? Скільки
ж тривав той страйк? Скільки днів, чи годин, чи хвилин
страйкував кожен окремий депутат (серед яких були й
досить впливові особи)?
73
www.partitodemocratico.it/dettaglio/103198/noi_il_caso_
eutelia_e_gli_appetiti_mediaset
70
X
Канібали
Т
ермін «канібали» (cannibales) увів у вжиток в Європі
Христофор Колумб, проте ще за античних часів Ге-
родот, Страбон, Пліній Старший, Птолемей згадували
про народи, які їдять людське м’ясо. У грецькій міфології
Кронос пожирає власних дітей, а Діоніса з’їли Титани. Тан-
тал, аби переконатися в тому, чи й справді боги всезнавці та
можуть відрізнити людське м’ясо від м’яса тварин, убиває
свого сина Пелопа, розрубує його на шматки і згодовує їм.
Медея, щоб відплатити за зраду Ясона, подає йому до сто-
лу страву з двох їхніх дітей. Прокна та її сестра Філомела,
яку Терей, чоловік Прокни, спочатку зґвалтував, а потім
відрізав їй язика, вбили маленького Ітіса, сина Прокни від
Терея, розділили його тіло на частини і згодували батькові.
У поемі Гомера Циклопи – гіганти з одним лише оком – не
бояться богів, живуть без законів, б’ють об землю тілами
товаришів Одіссея, щоб вибити з них мізки та кров, а потім
їх їдять. Після втечі Одіссея з побратимами, як розповідає
Овідій у «Метаморфозах» (XIV, 192–196), Поліфем погрожує,
що, тільки-но хтось із них повернеться, він роздере його
живцем, зжере тельбухи, вип’є кров і насолоджуватиметь-
ся хрумкотом його кісток на зубах. У загальній пам’яті
спадщини західноєвропейської культури маємо як графа
Уґоліно, про якого згадується у «Божественній комедії»
Данте (та зображено на ілюстрації до неї Вільяма Блейка),
так і страшну картину «Сатурн, який пожирає свого сина»
Франсиско Ґойї (1819) або ще відьму з казки, що вийшла
з-під пера братів Ґрімм на початку XIX століття, яка поса-
71
X Канібали
72
X Канібали
74
M. de Montaigne, Saggi, ред. F. Garavini, Milano, Mondadori,
1970, pp. 272, 278.
73
X Канібали
75
J. Swift, Una modesta proposta e altre satire, Milano, Rizzoli,
1997, p. 103.
74
X Канібали
76
S. Freud, Opere, Torino, Boringhieri, 1982 ss., VI, p. 406; VII,
p. 569; VIII, pp. 510, 256; пор. F.J. Sulloway, Freud biologo della psiche:
al di lа della leggenda psicoanalitica, Milano, Feltrinelli, 1982, pp. 218–
225; 285–293; 419–434.
77
J. Laplanche, J.B. Pontalis, Enciclopedia della psicoanalisi,
Roma-Bari, Laterza, 1981, p. 233.
75
X Канібали
78
Страви – бобовий суп, морський окунь а ля Веракруз, ен-
чилада. – Прим. ред.
79
I. Calvino, Sotto il sole giaguaro, Milano, Mondadori, 2002,
p. 48.
80
Див. M.C. Pincherle, E. Finazzi-Agrò (ред.), La cultura canni
bale. Oswald de Andrade: da Pau-Brasil al Manifesto antropofago,
Roma, Meltemi, 1999 (переклад та примітки Марії Катерини Пін-
шерле, висновки Гектора Фінацці-Аґро). Див. також L. Monfredini,
Il Cannibalismo, Milano, Xenia, 2002.
76
X Канібали
81
G. Manin, Тra macumbe e cannibalismo, ecco l’«appetito» di
Rablais, в «Corriere della Sera», 19 квітня 1996.
77
X Канібали
82
La leggenda del Pueblo cannibali, в «Darwin», 17, січень–
лютий 2007, сс. 44–54, першоджерело «American Scientist», том 94,
2006, сс. 254–261.
83
M.G. Muzzarelli, F. Tarozzi, Donne e cibo, Milano, Bruno
Mondadori, 2003, pp. 62–63.
78
X Канібали
84
Див. G. Cantarella, Principi e corti. L’Europa del XII secolo,
Torino, Einaudi, 1997, pp. 31–32 та G. Cantarella, Cosa bolle in pentola,
в «Medioevo», лютий 2002, сс. 62–66.
85
Джованні Боккаччо. Декамерон. З італійської переклав
Микола Лукаш. – Київ, 1969. – 664 с. – Прим. пер.
86
Там само. – Прим. пер.
87
Див., наприклад, M. Di Maio, Il cuore mangiato: storia di
un tempo letterario dal Medioevo all’Ottocento, Milano, Guerini e
Associati, 1996.
79
X Канібали
88
Див. C. Clément, Lévi-Strauss, Roma, Meltemi, 2004, p. 89.
89
J. Chang, Cigni selvatici, Milano, Longanesi, 1994, p. 297.
90
H.E. Salisbury, I novecento giorno: assedio di Leningrado,
Milano, Bompiani, 1969, p. 128.
91
N. Werth, L’isola dei cannibali. Siberia, 1933: una storia di orrore
all’interno dell’arcipelago gulag, Milano, Corbaccio, 2007.
80
X Канібали
92
J. Miles, La zattera della Medusa, Roma, Nutrimenti, 2010.
81
X Канібали
93
Napoli, Pironti, 1985.
83
X Канібали
94
Див. G. Martinotti, La Francia rimanda a casa il giapponese
cannibale, в «la Repubblica», 22 травня 1984.
84
XI
Вампіри
У
книжці Паоло Ломбарді «Відьми, привиди та пере-
вертні» розповідається про те, як у XVI столітті фран-
цузькими лісами бігали дивні створіння: наполовину
чоловіки, наполовину вовки. Вони вбивали, а часто-густо
ще й з’їдали своїх жертв. Якщо вдавалося вхопити одного з
них, їх відразу ж притягували до суду і зазвичай страчува-
ли. Один із них зізнався судді, що йому кортіло спробувати
сирого людського м’яса. Такі приклади, стверджує Ломбар-
ді, дають нам змогу заглянути до іншого світу, в якому ви-
знається ймовірність того, що межу, яка відділяє людей від
тварин, можна стерти, в якому «душі мертвих бродять серед
живих, різні види істот змішуються між собою, перетворю-
ючись одна на одну, а питання форми настільки несуттєве,
що чіткі розмежування об’єктів майже не існують»95. Були
й такі, хто стверджував, що ті чудовиська – наполовину
люди, наполовину звірі – народжувалися в результаті актів
содомії або у випадках протиприродних статевих стосун-
ків людей із тваринами. На початку XVII століття серед
освічених європейців уже ніхто не вірив у лікантропію. Як
виникають і закріплюються у громадській думці певні ідеї
та вірування? Наприклад, вірити у можливість існування
відьом і чаклунства означало визнавати деякі або всі з
таких тверджень: деякі особи можуть літати вночі, мати
статеві стосунки з дияволом, перетворюватися на тварин
95
P. Lombardi, Streghe, spettri e lupi mannari. L’«arte maledetta»
in Europa tra Cinquecento e Seicento, Torino, Utet Libreria, 2008,
p. 128.
85
XI Вампіри
96
Сюжет «дикого полювання» був поширений в Європі. У Бре-
тані це полювання називали «царським», у Ельзасі – «диким», у
Саксонії та Вестфалії – «чорним», у Північній Німеччині – «по-
люванням Вотана». Франки учасників цього полювання називали
La Mesnie Hellequin («почет Еллекіна»). Вважається, що уявлення
про дике полювання походять від кельтської та германської язич-
ницької міфології и пов’язані з легендами про воїнство мерців, які
мчать небом або землею на чолі з Одіном. – Прим. ред.
97
J.C. Schmitt, Les Revenantes. Le vivant et les moris dans la
societé médiévale, Paris, Gallimard, 1994, p. 65.
98
A. Toaff, Il vino e la carne. Una comunità ebraica nel Medioevo,
Bologna, Il Mulino, 1989, p. 152; варто уваги R. Taradei, L’accusa del
sangue: storia politica di un mito antisemita, Roma, Editori Riuniti,
2002. Див. також A. Toaff, Mangiare alla giudia. Cucine ebraiche
dal Rinascimento all’età moderna, Bologna, Il Mulino, 2011 (II ed.);
87
XI Вампіри
102
Ернесто Адамо Біньямі (Ernesto Adamo Bignami) (1903–
1958) – вчений, викладач, засновник однойменного видавництва,
що публікує кишенькові довідники у м’якій обкладинці, в яких за-
звичай у вигляді схем і таблиць викладено основи певного шкіль-
ного предмету (фізика, хімія тощо) або певної теми (наприклад,
89
XI Вампіри
103
www.censur.org./ 2006/tesi_cosenza/vampiro.htm
91
XI Вампіри
104
http://vampiria.forumcommunity.net/?t=8375673
105
Див. www.twilightitalia.com
92
XI Вампіри
106
K. Marx, Il capitale, Roma, Editori Riuniti, 3 vol., 1970, I, p. 253;
P. P. Pasolini, Il perché di questa rubrica, в Il Caos, Roma, Editori
Riuniti, 1979, p. 39; див. F. Giovannini, Il libro dei vampiri: dal mito
di Dracula alla presenza quotidiana, Milano, Dedalo, 1997.
107
La stirpe di Dracula. Indagine sul vampirismo dall’antichità
ai nostri giorni, Milano, Mondadori, 1997; Cattolici, antisemitismo e
sangue. Il mito dell’omicidio rituale, Milano, Sugarco, 2004.
108
Il libro dei vampiri, cit.
109
L’accusa del sangue: il processo agli ebrei di Damasco;
metamorfosi del vampiro in Germania, Milano, Communità, 1973;
пізніше нове видання під назвою Ripensare l’accusa del sangue. La
macchina mitologica antisemita, Torino, Bollati Boringhieri, 2007.
93
XII
Їжа як манія
В
останні десятиліття з причин, які жодним чином не
пов’язані ні з антропологією, ні з теологією, висвіт-
лення питань їжі, харчування та методів харчування
набуло неймовірного розмаху. Про це існує вже ціла гора
книжок, статей, наукових праць, інтерв’ю, конгресів, радіо-
та телепрограм, роздумів дилетантів і фахівців цієї галузі.
На цю тему висловлюються всезнайки та філософи (що
цікаво: ці дві категорії мають тенденцію поступово злива-
тися в одну), журналісти та профспілкові лідери, політики
та ті, що вважають себе такими, історики й публіцисти,
теологи й лікарі, представники альтернативної медицини
і послідовники no-global, письменники й дилетанти. Якщо
кому спаде на думку задати в інтернеті у полі пошуку в
Google вираз «food diet», то знайдуться шістнадцять міль-
йонів триста тисяч сторінок, присвячених дієтам (англій-
ською, німецькою, французькою та італійською мовами).
Якщо шукати лише сторінки італійською (увівши в пошук
три слова: їжа, харчування, дієти), знайдемо тридцять сім
тисяч шістсот сторінок. Є ціла низка телевізійних програм
і навіть окремий супутниковий телеканал під назвою «Чер-
воний рак», які присвячені винятково питанням кулінарії.
У багатьох країнах світу існують програми, що з раннього
ранку і до пізнього вечора показують, як приготувати ті чи
ті страви. Сила-силенна газет і журналів відводить окре-
му колонку проблемам харчування. Стиль висловлення,
яким хизуються експерти з цих питань, особливо тих, хто
займається винами або оливковою олією, за своєю ви-
94
XII Їжа як манія
95
XII Їжа як манія
110
http://webwinefood.corriere.it/2010/05/slow_food_nasce_il_
partito_del.htlm
96
XII Їжа як манія
111
A. Guigoni, Food, Drink and Identity, в «Europaea», VII, 1–2,
2001, pp. 209–211; Per una etnografia del quotidiano, www.fortepiano.
it/PagineDelTempo/Materiali/pdtmat027.htm
97
XII Їжа як манія
112
New York, Broadway Books, 2000.
98
XIII
Апокаліптичні прогнози
глобалізації
М
ені, як і багатьом іншим італійцям, здається, що
ми живемо у суспільстві, яке в плані харчування
та приготування їжі приділяє дедалі більше уваги
містечковості. На нас вивалюють, щиро кажучи, надмірну
кількість інформації через газети, журнали, телепрограми,
які пояснюють, рекламують і розхвалюють особливості
гастрономічних вподобань окремих регіонів Італії в при-
готуванні пасти, смаженини, сирів, десертів, а також ви-
бору фруктів і вина. Мені вже виповнилося вісімдесят п’ять
років, і за все моє життя мені ніколи не доводилося бачити
такого засилля пропозицій щодо кожного окремого жителя
країни з точним і детальним викладенням особливостей
приготування та споживання певних страв і продуктів, які
постійно лунають із наших радіоприймачів і телевізорів.
Але є і такі, що вважають, що ми зсовуємося, «навіть
не помічаючи цього, в якусь особливу безодню відсутнос-
ті відчуттів, що особливо яскраво відображається через
зубожіння смаків та їхню стандартизацію». Всі ми – не-
винні та несвідомі жертви, за винятком тих небагатьох
відважних поборників, які усвідомлюють те, що ми жертви,
і точно знають, чиї саме. Треба казати, чиї? Ми несвідомі
раби (тобто ми не знаємо того, що ми раби), тому що
не розуміємо того, що живемо «в епоху капіталістичного
99
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
113
C. Platania, Labirinti del gusto: dalla cucina degli dèi
all’hamburger di McDonald, Bari, Dedalo, 2008, pp. 10–11, на сторінці
138 виявляється, що вислів належить П’єтро Барселлоні.
114
C. Platania, Labirinti del gusto: dalla cucina degli dèi
all’hamburger di McDonald, cit. p. 129, 143; див. також M. Pollan,
Il dilemma dell’onnivoro, Milano, Adelphi, 2008; G.P. Biasin, I sapori
della modernità, Cibo e romanzo, Bologna, Il Mulino, 1996.
115
London, Portobello.
100
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
116
R.C. Patel, Stuffed and starved: Markets, power and the ridde
battle for the world food system, London, Portobello, pp. 20, 21, 79.
101
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
117
P. Ariès, I figli di McDonalds: la globalizzazione dell’hamburger,
Bari, Dedalo, 2000, p. 130.
118
Ibidem, pp. 8, 9–11, 15, 24.
102
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
119
Ibidem, pp. 196–197.
103
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
120
Детальніше див.: Мак-Люен Маршалл. Галактика Ґутен-
берґа: Становлення людини друкованої книги. – Київ: Ніка-Центр,
2015. – Прим. ред.
121
K. Marx, F. Engels, Opere scelte, ред. L. Gruppi, Roma, Editori
Riuniti, pp. 295–296.
122
Ibidem, p. 295.
104
XIII Апокаліптичні прогнози глобалізації
123
Див. P. Berizzi, Pasta, sugo e mozzarella, 60 milliardi mangiati
dal finto made in Italy, в «la Repubblica», 3 вересня 2010.
124
Див. P.C. Conti, La leggenda del buon cibo italiano e altri miti
alimentari contemporanei, Roma, Fazi, 2008.
105
XIV
Примітивізм
В
основі історії людства, як писав у середині XVII сто-
ліття англійський філософ Томас Гоббс, «лежить по-
стійний страх і небезпека насильницької смерті,
а життя людини – одиноке, бідне, бридке, жорстоке й
коротке»125. За цих умов, так яскраво описаних, сьогодні
живе (чи краще сказати – виживає) дуже багато людей. Та
все ж є в наш час і такі країни світу, де життя стало довгим,
насильницька смерть трапляється рідко і дедалі частіше
серйозно задумуються про те, щоб споживати менше та
припинити оточувати себе непотрібними речами. В цих
країнах є люди, що заробляють собі на життя тим, що на-
вчають своїх співгромадян їсти мало. Може видатися див-
ним, але саме в цих частинах земної кулі відродилася давня
тема засудження прагнення людини до повного панування
над природою. Складається враження, ніби в цьому світі
добробуту існує прихований сум за світом нестатків. На
перший план виходить «натуралізм», свого роду носталь-
гія за тим гіпотетичним, принадним, простим і невинним
життям «примітивних суспільств», людей, які насправді
живуть у суворих умовах, багато страждають, помирають
у молодому віці і бачать, як помирають їхні діти.
Туга за щасливими днями, які вже не повернеш, оспі-
вування минулого, кращого за теперішнє, притаманні
будь-якій культурі й ховаються в якомусь куточку душі
кожного з нас. У них криється ностальгія за дитинством,
125
T. Hobbes, Leviatano, Roma-Bari, Laterza, 1974, p. 110.
106
XIV Примітивізм
126
P. P. Pasolini, Il vuoto di potere in Italia, в «Corriere della Sera»,
від 1 лютого 1975.
127
P. P. Pasolini, Predicano in un deserto i profeti dell’Apocalisse,
в «Il Tempo», від 6 грудня 1974.
107
XIV Примітивізм
128
P. P. Pasolini, Poesie e appunti per un dibattito dell’Unità, в
«Feltrinelli», від 5 січня 1974.
129
L’uomo, la sua natura e il suo posto nel mondo, Milano,
Feltrinelli, 1983.
108
XIV Примітивізм
130
O. Marquard, Apologia del caso, Bologna, Il Mulino, 1991,
pp. 131–134.
109
XIV Примітивізм
111
XV
А раніше їжа була натуральною?
П
римітивізм сьогодні поширюється також на питання,
пов’язані з їжею та харчуванням. Дедалі частіше
доводиться чути про те, що колись їжа була «на-
туральною», що те, чим харчувалися наші діди та прадіди,
було «справжнім» і «смачнішим». Такі переконання, здаєть-
ся, повинні були б відразу ж зникнути під впливом даних
і результатів досліджень. Але вони відважно чинять опір.
І оскільки їх повторюють знову й знову, вони перетворю-
ються на «правду». Якщо поряд із книжками Кампорезі
почитати і ті, що написав Паоло Сорчинеллі131 – до речі, з
купою наведених фактів, – то ці переконання тануть як сніг
на сонці. Ще наприкінці XIX століття, як довів Сорчинеллі
у своїй книжці під назвою «Італійці та їжа. Від поленти
до крекерів» (Italiani e cibo. Dalla polenta ai cracker132), в
Італії існував чіткий зв’язок між хворобами та недостатнім
харчуванням. У нашому минулому нестаток їжі був нор-
мою, а голод через неврожай траплявся не надто й рідко.
Достатньо було раптових заморозків, сильного граду чи
засухи, щоб хронічне недоїдання переросло у справжній
голод: «Кожен рік, на жаль, можна було назвати голодним
роком. За таких обставин природним було їсти все, навіть
131
Regimi alimentari, condizioni igieniche, epidemie nelle Marche
dell’Ottocento, Urbino, Argalia, 1977; Miseria e malattie nel XIX secolo.
I ceti popolari nell’Italia centrale fra tifo petecchiale e pellagra,
Milano, Angeli, 1979; Nuove epidemie antiche paure. Uomini e colera
nell’Ottocento, Milano, Angeli, 1986.
132
Milano, Bruno Mondadori, 1999 (1-ше видання 1992 р.).
112
XV А раніше їжа була натуральною?
133
P. Sorcinelli, Gli italiani e il cibo. Dalla polenta ai cracker,
Milano, Bruno Mondadori, 1999, p. 184.
113
XV А раніше їжа була натуральною?
tumangiabene.it/approfondirea.htm
114
XV А раніше їжа була натуральною?
135
P. Sorcinelli, Gli italiani e il cibo. Dalla polenta ai cracker,
cit., pp. 31–32.
136
АА.VV., Il cibo e l’impegno, в «I quaderni di MicroMega», до-
даток до № 4, 2004; АА.VV., Il cibo e l’impegno/2, в «I quaderni di
MicroMega», додаток до № 5, 2004.
115
XV А раніше їжа була натуральною?
137
Клаудіо Маґріс – італійський письменник і журналіст. Тут
маємо посилання на його відому статтю у газеті «Courriere della
Sera» від 31 липня 2007 року, де він говорить про постійну не-
здатність італійских лівих сил дійти згоди навіть у тому випадку,
коли вони очолюють уряд: «Міністри, що нападають на уряд, – це
все одно, що письменники, які відмовляються від власних кни-
жок». На думку автора це свідчить про їхній «веселий заклик до
поразки». – Прим. пер.
116
XV А раніше їжа була натуральною?
138
Див. F. Sala, Gli ogm sono davvero pericolosi?, Roma-Bari,
Laterza, 2005, p. 54.
117
XVI
Мозок-ласун та ожиріння
П
ро харчування, нюх, смак, сприйняття запахів, сма-
ків, задоволення від їжі, насичення, уподобання та
відразу в їжі, нюхову пам’ять нейрофізіологи та на-
уковці, що вивчають особливості функціонування голов-
ного мозку, за останні п’ятдесят чи шістдесят років дізна-
лися багато такого, що раніше нам було невідомо. Як то
кажуть: у цих напрямах було здійснено багато важливих
відкриттів. Маємо відповіді – хоча й досить складні та
плутані – на такі, здавалося б, повсякденні й прості пи-
тання: чому від перцю ми потіємо, а від м’яти відчуваємо
свіжість? Чому діти віддають перевагу смаженій картоплі
перед овочами? Чому так важко встояти перед спокусою
з’їсти шоколад? У цьому розділі (вже в самій його назві,
де згадується «Мозок-ласун» – так називається книжка
відомого вченого-невролога Андре Голлея, опублікована в
Парижі у 2006 році139, перекладена італійською в 2009 ро-
ці140) немає вочевидь нічого оригінального. Є лише спроба
викласти у стислому вигляді загальні тенденції, а перед
усім дати зрозуміти, що та епоха, коли питаннями їжі та
харчування займалися лише антропологи та психологи з
університетськими дипломами, добігла кінця.
У 2004 році Нобелівську премію з фізіології та медицини
присудили Лінді Бак (та Річардові Акселю) за дослідження
нюхових рецепторів і організації системи органів нюху, що
139
Paris, O. Jacob.
140
Torino, Bollati Boringhieri.
118
XVI Мозок-ласун та ожиріння
141
www.teatronaturale.it/articolo/1416.htlm (C. Baltini Roversi).
119
XVI Мозок-ласун та ожиріння
120
XVI Мозок-ласун та ожиріння
142
Див. A. Holley, Il cervello goloso, Torino, Bollati Boringhieri,
2009, pp. 13–14, 20–21, 37, 45, 48, 64, 73, 96, 105, 185, 187, 190, 191.
Див. також F. Rigotti, Gola. La passione dell’ingordigia, Bologna, Il
Mulino, 2008; G.M. Zucco, Anomalies in cognition: Olfactory memory,
в «European Psychologist», vol. 8, June 2003, pp. 78–86.
143
Bologna, Il Mulino, 2007 р.
122
XVI Мозок-ласун та ожиріння
w w w. t r e c c i a n i . i t / s i t e / S c u o l a / Z o o m / a l i m e n t a z i o n e /
144
djalmavitali.pdf
145
Див. O. Borsello, V. Di Francesco, L’alimentazione, Bologna, Il
Mulino, 2007, pp. 82, 100, 101.
123
XVI Мозок-ласун та ожиріння
146
Obesity and mortality: A review of the epidemiological data,
в «American Journal of Clinical Nutrition», 1997 (Додаток).
147
Obesità: una silenziosa epidemia, інтерв’ю Е.Мікучи, www.
romasette.it, від 1 грудня 2010.
148
G. Taubes, The soft science of dietary fat, в «Science», 2001,
291, p. 2536.
149
A. Holley, Il cervello goloso, cit., p. 200.
124
XVII
Епохальні захворювання
І
сторикам – і не тільки їм – добре відомо, що певні за-
хворювання пов’язані, ба більше – майже нерозривно
прикуті до певних історичних епох; вони стали майже
символом якогось одного століття або історичного періоду.
Малярія як одна з основних хвороб у Давній Греції або у
Римській Імперії. Лепра і тиф – у Середньовіччі. Чума –
символ XVII століття. Туберкульоз і сифіліс – невід’ємні
напасті в культурі століття XIX. Рак і СНІД – страхіття
минулого століття. Так чи так, ці історичні епохи важко
уявити собі без згадуваних захворювань. Є й такі хвороби,
які супроводжувалися чимось на кшталт загадкового німбу,
який я б назвав позитивним, не знаходячи більш доречного
слова. Подагра викликала сильні страждання. На одному з
портретів, де намальовано Карла V верхи на коні, можна
побачити, що нога імператора підв’язана знизу до сідла
таким чином, щоб вона не завдавала болю від руху під
час їзди. Вираз обличчя розпусника дуже задоволений.
Подагра вважалася «хворобою королів» – тих небагатьох,
хто харчувався дуже добре у світі, де більшість населення
їло мало й погано. Хворіти на подагру означало також
(підкреслюю слово «також») належати до привілейованої
еліти. Туберкульоз був типовою хворобою бідняків. Але
ті місця, де лікувалися від туберкульозу, користувалися
особливою популярністю, як санаторії, в яких перебували
особи, що належали до вищих прошарків населення. Там
зустрічалися чоловіки та жінки, яким мимоволі доводилося
проводити багато часу за читанням, письмом і спілкуван-
125
XVII Епохальні захворювання
150
M. D. Grmek, Le malattie all’alba della civiltà occidentale,
Bologna, Il Mulino, 2011.
126
XVII Епохальні захворювання
127
XVII Епохальні захворювання
151
La politica dell’esperienza, Milano, Feltrinelli, 1968; Nodi,
Torino, Einaudi, 1974.
128
XVIII
Культ Ани
У
попередньому розділі згадувалися різні приклади
«вихваляння» захворювань. Незважаючи на ці при-
клади, на мою думку, можна вважати правильним
твердження, що ніхто – щонайменше до сьогодні – не за-
ймався пропагандою на користь заохочення чи поширення
того чи того захворювання. У разі анорексії ми якраз маємо
очевидні свідчення того, що існують випадки справжньо-
го «вихваляння», справжньої пропаганди на її користь. У
період від кінця минулого століття і до початку третього
тисячоліття анорексія ввійшла до медичних посібників і
наукових досліджень психічних розладів і для багатьох лю-
дей стала насправді серйозною проблемою. У «Підручнику
з діагностики та статистики психічних розладів» (Diagnostic
and Statistic Manual of Mental Disorders) 1993 року видання
нервова анорексія більше не згадується як одне з багатьох
відхилень у переліку дитячих розладів, їй присвячено окре-
мий розділ. Серед критеріїв її діагностики вказані: відмова
від утримання ваги тіла на рівні, що перевищує мінімаль-
ний для певного віку та зросту; нав’язливий страх поглад-
шати, незважаючи на недостатню вагу тіла; необ’єктивна
оцінка власної ваги тіла; відсутність щонайменше трьох
менструальних циклів підряд. Якщо хвора на анорексію
людина не витримує голод і починає їсти, то відразу ж
викликає в себе нудоту, щоб видалити з власного тіла їжу,
або вдається до інтенсивних і тяжких фізичних наванта-
жень, щоб позбавитись отриманих калорій. Можна вести
мову про відмову від їжі лише у тому разі, коли їжа є у
129
XVIII Культ Ани
152
www.ana-by-choice.com
131
XVIII Культ Ани
153
www.sirc.org/articles/totally_in_control.shtml
132
XVIII Культ Ани
133
XVIII Культ Ани
154
www.anoressia-bulimia.it/wp.content/uploads/2008/03/
ricerca_sul_fenomeno_proana_ausl_reggio_emilia.pdf
155
Cambridge (Mass.), Harvard University Press, 1978.
135
XVIII Культ Ани
156
M. Recalcati, Fame, sazietà e amgoscia, в «Kainos», 2007,
№ 7, fame/sazietà: www.kainos.it/numero7/ricerche/recalcati.htlm.
Див. також M. Recalcati, L’ultima cena: anoressia a bulimia, Milano,
Bruno Mondadori, 2007.
136
XVIII Культ Ани
157
P. Bianchini, L. Dalla Ragione, Il cuscino di Viola. Dal corpo
nemico al corpo consapevole, Reggio Emilia, Diabasis, 2006, p. 67.
158
www.ranska.net/musiques-francophones
137
XIX
Мода та виснаження
Б
агато методів генетично-молекулярних досліджень,
як писав Ґільберто Корбелліні, виходять з того, що
ризик майбутнього захворювання кожного окремо-
го індивідуума залежить лишень від його індивідуальної
генетичної інформації. Насправді, додає він, тільки 5 від-
сотків пацієнтів із раком грудей або прямої кишки мають
позитивні результати тестів генетичної схильності до цих
типів раку. Треба особливо виділити його висновок:
159
G. Corbellini, Breve storia delle idee di salute e malattia, Roma,
Carocci, 2004, pp. 118–119.
138
XIX Мода та виснаження
160
M. Cuzzolaro, F. Piccolo, A.M. Speranza, Anoressia, bulimia,
obesità: disturbi dell’alimentazione e del peso corporeo da 0 a 14 anni,
Roma, Carocci, 2009, p. 28.
139
XIX Мода та виснаження
161
E. Riva (ред.), L’autostima allo specchio: la prevenzione dei
disturbi del comportamento alimentare in adolescenza, Milano, Franco
Angeli, 2007, p. 121.
162
Див. A.E. Becker, R.A. Burwell, S.E. Gilman, D.B. Herzog,
P. Hamburg, Eating behaviours and attitudes following prolonged
exposure to television among atoni Fijian adolscent girls, в «British
Journal of Psychiatry», 2002, 180, pp. 509–514.
140
XIX Мода та виснаження
163
M. Cuzzolaro, Anoressie e bulimie, Bologna, Il Mulino, 2004,
p. 39.
164
http://qn.quotidiano.net/2000/04/16/803920-Addio-baby-top.
shtml
141
XIX Мода та виснаження
165
Roma, Donzelli, 2007.
142
XIX Мода та виснаження
166
«Il Sole 24 Ore della Domenica», 31 грудня 2006.
167
www.onewoman.it/21/09/2010/il-marchio-elena-miro-escluso-
dalle’sfilate-milanesi-stop-alle-modelle-dalla-44-in-su/
143
XIX Мода та виснаження
144
XIX Мода та виснаження
145
XIX Мода та виснаження
146
Іменний покажчик
147
Іменний покажчик
148
Іменний покажчик
149
Іменний покажчик
150
Про автора
151
НАУКОВО-ПОПУЛЯРНЕ ВИДАННЯ
Россі Паоло
ЇСТИ
Потреба, бажання, одержимість
Редактор О. Попова
Коректор М. Бродська
Оригінал-макет, обкладинка О. Гашенко
В оформленні обкладинки використано малюнок О. Паламарчук
Видавці:
Видавництво «Ніка-Центр»
03142, Київ, вул. Кржижановського, 4.
т./ф. (044) 39-011-39; e-mail:psyhea9@gmail.com; www.nika-centre.kiev.ua
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів
видавничої продукції ДК №5368 від 27.06.2017