Хвильові властивості світла, оптика, прилади

Хвильові властивості світла http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/biofiz/classes_stud/u...
При розгляді питань, що стосуються роздільної сили оптичних приладів, метод геометричної
оптики не примінимий. Крім того, існує широке коло оптичних явищ, які становлять основу
фізичної оптики.
Когерентними називаються хвилі однакової частоти (монохроматичні хвилі), які при додаванні
(накладанні) мають сталу (незалежну від часу) різницю фаз. Джерела світла, які випромінюють
когерентні хвилі, називаються когерентними.
Інтерференція світла – накладання в просторі когерентних електромагнітних хвиль, при якому

вони підсилюються або послаблюються. Лише при накладанні когерентних хвиль утворюється
стійка інтерференційна картина. При цьому відбувається перезподіл енергії хвиль в просторі.
Якщо дві когерентні світлові хвилі поширюються в речовинах з показниками заломлення n1 і n2, то
різниця оптичних довжин шляхів двох променів називається оптичною різницею ходу:
, де r1 і r2 – віддалі від когерентних джерел до точки, в якій хвилі інтерферують.
Умовою отримання інтерференційного максимуму є кратність оптичної різниці ходу цілому числу
довжин хвиль:
(n=0; 1; 2…). (1)
Умовою отримання інтерференційного мінімуму є кратність різниці ходу непарному числу

довжин півхвиль:
(n=0; 1; 2…). (2)
Явище інтерференції дало змогу реалізувати голографічний запис інформації та зображення тіл.
При спостереженні явища інтерференції у монохроматичному світлі з певною довжиною хвилі,

інтерференційна картина являє собою чергування світлих і темних ділянок. Інтерференційна
картина у білому світлі є забарвленою, бо кожна складова білого світла дає посилення і
послаблення в певних місцях екрана.
Для створення когерентних світлових пучків застосовують різні штучні методи. Фізична суть
всіх приладів для спостереження явища інтерференції світла однакова: світло від одного джерела
Стор. 1 з 40 10.09.2015 11:24

поширюється до екрана двома різними шляхами. Внаслідок цього утворюється певна різниця ходу
променів, і якщо вона в певних точках екрана дорівнює або , то на екрані

спостерігатиметься чітка інтерференційна картина.
Одним із приладів для спостереження явища інтерференції світла є біпризма

Френеля (рис. 1).
Рис. 1 Хід променів у біпризмі Френеля.
Вона складається з двох однакових скляних призм з малими заломлюючими

кутами і загальною основою. Внаслідок заломлення в біпризмі світловий промінь
роздвоюється. Світло поширюється так, ніби в точках S¢ і S¢¢ розміщені два
когерентні джерела.
Світло, що іде від джерела S, роздвоюється. Внаслідок заломлення в двох
половинах біпризми світло доходить до точок екрана різними шляхами. В ділянці
перекриття хвиль спостерігаємо інтерференційну картину.
Оскільки положення інтерференційних смуг залежить від довжини хвилі, то, провівши відповідні
вимірювання, можна визначити її довжину.
Явище інтерференції можна спостерігати за допомогою дзеркала Ллойда, яке роздвоює світловий
промінь шляхом відбивання його від дзеркала. Якщо у випадку з біпризмою Френеля обидва
когерентні джерела були уявними, то у даному випадку одне когерентне джерело уявне, а друге –
дійсне (рис.2).
Розглянемо випадок коли, на тонку прозору плівку (пластинку) падає пучок променів (рис. 3).
Вважатимемо, що показник заломлення плівки рівний n, а середовище яке оточує плівку – одиниці.
У точці С відбиті промені відповідно від передньої і задньої стінок плівки (пластинки) мають
оптичну різницю ходу (рис. 3)
(3)
При відбиванні світла від оптично більш густого середовища фаза хвилі змінюється на , що
Стор. 2 з 40 10.09.2015 11:24

відповідає зміні оптичної різниці ходу на .
Якщо різниця ходу променів рівна цілому числу довжин хвиль падаючого світла, то промені
1 і 2 максимально підсилюють один одного Якщо ж рівне непарному числу півхвиль, то всі
відбиті від її поверхні промені взаємо погасяться і плівка буде здаватись темною.
Подібного типу інтерференційна картина спостерігається при відбитті світла від дзеркала, від
тонких прозорих пластинок і плівок.
Рис. 2. Хід променів у дзеркалі Рис. 3. Хід променів у тонкій

Ллойда. прозорій плівці.
Кільцями Ньютона називається інтерференційна картина, яка утворюється на плосковипуклій

лінзі, що дотикається до плоскопаралельної пластинки. Темна пляма в місці дотику оточена
світлими і темними кільцями в монохроматичному світлі або кольоровими у білому. Із
збільшенням товщини повітряного прошарку кольорові смуги вужчають, а потім зовсім
зникають.
За допомогою спеціальних приладів – інтерферометрів, в основі яких лежить явище інтерференції,

з великою точністю визначають довжини хвиль, показники заломлення речовини, якість оптичних
поверхонь.
Просвітлення оптики
Винахідником способу поліпшення якості оптичних приладів, що отримав назву "просвітлення

оптики " був український фізик Олександр Смакула (9.09.1900 – 17.05.1983), який народився у селі
Добриводи Збаразького району на Тернопільщині. Суть винаходу полягає у тому, що поверхні лінз
оптичних пристроїв (фотоапаратів, біноклів, далекомірів, мікроскопів, перископів, телескопів та
ін.) покривають спеціальним тонким шаром певного матеріалу, що значно зменшує відбивання
світла від поверхні лінзи і набагато збільшує контрастність зображення. Гасіння відбитих від
різних поверхонь світлових променів відбувається тоді, коли амплітуди хвиль однакові, а різниця
Стор. 3 з 40 10.09.2015 11:24

фаз хвиль дорівнює , що відповідає їх різниці ходу . Амплітуди хвиль будуть однаковими при
виконанні рівності , де – показник заломлення прозорої металевої плівки, –

показник заломлення скляної поверхні. Різниця фаз хвиль дорівнюватиме , якщо оптична
товщина плівки буде задовільняти умові:
О. Смакула є автором понад 100 наукових праць. Помер учений у місті Обурн, штат Массачусетс,
США.
Враховуючи визначні заслуги Олександра Смакули у розвитку науки ХХ-го століття, рішенням
30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2000 рік був оголошений роком О. Смакули.
Дифракція світла
Явище дифракції полягає у відхиленні світлових променів від прямолінійного поширення в

середовищах з перешкодами (дуже вузькі отвори, краї з перешкодами). В області геометричної
тіні і поблизу неї в освітленій частині поля зору спостерігається така ж картина, як і при
інтерференції когерентних світлових пучків. Це дає змогу зробити висновок, що основою явищ
дифракції та інтерференції є хвильові властивості світла. Явище дифракції свідчить про
порушення законів геометричної оптики. Воно спостерігається на відстанях від

перешкоди, де D – лінійні розміри отвору перешкоди, l – довжина хвилі.
Дифракцiя свiтлових хвиль не дозволяє розрiзняти найдрiбнiшi деталi предметiв за допомогою

оптичних приладiв. Найменша вiдстань мiж двома точками, при якiй їх зображення не зливаються,
називається роздiльною вiдстанню оптичного приладу (d). Для мiкроскопа роздiльна вiдстань
, де u – апертурний кут (половина кута мiж крайнiми променями, які падають вiд
точки предмета на об'єктив i попадають в око спостерiгача), n – показник заломлення середовища.
Для пояснення поширення світла Гюйгенс сформулював принцип, згідно з яким кожна точка
середовища, якої досягне фронт хвилі в певний момент часу, є джерелом вторинних хвиль.
Поверхня, що огинає ці елементарні хвилі, визначає положення фронту хвилі, що поширюється в
середовищі в наступний момент часу. Виходячи з принципу Гюйгенса можна пояснити хід
променів при відбиванні і заломленні світла, проникнення світла в область геометричної тіні.
Проте вказаний принцип не пояснював закономірності розподілу енергії вздовж хвильового
фронту. Цей недолік був усунений Френелем, який розглядав хвилю, що проходить в довільну
точку середовища, як наслідок інтерференції вторинних хвиль певного хвильового фронту.
Стор. 4 з 40 10.09.2015 11:24

За принципом Гюйгенса–Френеля, при поширенні в просторі обмежених фронтів світлових хвиль,

світло спостерігається лише там, де елементарні хвилі, які випромінюються всіма точками фронту
хвилі, що поширюються, додаючись, підсилюють одна одну. Там, де елементарні хвилі гасять
одна одну, спостерігається інтерференційний мінімум.
На основі принципу Гюйгенса–Френеля можна пояснити всі дифракційні явища, а також

прямолінійне поширення світла. Так, всі вторинні хвилі, що випромінюються вторинними
джерелами, які знаходяться на поверхні фронту хвилі АВ (рис. 4), гасяться в результаті
інтерференції, за винятком хвиль від джерел, розташованих на малій ділянці сферичного сегмента
ав, перпендикулярного до SM. Світло поширюватиметься вздовж вузького конуса з дуже малою
основою, тобто практично прямолінійно.
Рис. 4. Інтерференція вторинних хвиль.
При дифракції монохроматичного світла на вузькій довгій щілині ВС (рис.

5.26) утворюється смугаста дифракційна картина.
Рис. 5. Дифракція на щілині.
При цьому в центрі екрану Е буде світла смуга (нульовий максимум), положення темних смуг
визначається умовою: (n=1, 2, 3…), а світлих (крім нульового максимуму) –
умовою (n=1,2,3…), де а – ширина щілини, a – кут між нормаллю до щілини
Стор. 5 з 40 10.09.2015 11:24

і положенням відповідного мінімуму чи максимуму, l – довжина хвилі, n – порядок максимуму або

мінімуму. У точці Fj на екрані збираються всі паралельні промені, що падають на лінзу МЛ під
кутом j. Біле світло дає замість світлих і темних смуг райдужні (забарвлені) смуги.
Дифракційна решітка – сукупність великої кількості вузьких щілин, розділених непрозорими

проміжками.
Якщо ширина прозорих щілин – а, ширина непрозорих проміжків – b, то величина d=а+b

називається періодом (сталою) дифракційної решітки.
Величина d=dsinj – оптична різниця ходу між променями BM i DN, що йдуть від сусідніх щілин
(рис. 6).
Рис. 6. Дифракційна решітка.
Знаючи період дифракційної решітки, її можна використати для визначення довжини світлової
хвилі. Вимірявши величину кута j, що визначає відповідне положення максимуму, знайдемо:
Головні максимуми при дифракції на решітці спостерігаються під кутами, що задовільняють

умову:
(n=0, 1, 2, 3…)
Умова дифракційних мінімумів:
(n=0, 1, 2, 3…)
Стор. 6 з 40 10.09.2015 11:24

Між головними дифракційними максимумами розміщені N-1 мінімуми і N-2

слабкі вторинні максимуми, де N – число всіх щілин в решітці.
Дифракція на відбиваючій дифракційній гратці

Майже у всіх спектральних дослідженнях використовується дифракція при
відбитті. Дію відбиваючої гратки можна легко зрозуміти, розглянувши
інтерференцію деяких плоских хвиль, які були відбиті на гранях штрихів гратки.
Нехай грані штрихів гратки, складають із площиною гратки кут , відстань

між штрихами , а ширина грані . Коли на гратку падає світло у напрямку 1,
складаючи з нормаллю до площини гратки кут , то воно відбиватиметься у
напрямку 2, складаючи із нормаллю кут .
Геометрична різниця ходу між променями, дифрагуючих від сусідніх
штрихів, рівна: . Положення головних максимумів для
відбиваючої гратки знаходиться формулою . При нормальному
падінні променів на гратку ( ), умова дифракційних максимумів матиме вигляд:
.
Голографія
Явище голографії можна пояснити виходячи із законів інтерференції і дифракції.
Для отримання об'ємного зображення предмета голограму ставлять в те місце, де раніше була
розташована фотопластинка. При освітленні голограми світловим пучком того ж лазера і під тим
самим кутом, під яким було проведене експонування, відбувається дифракція опорної хвилі на
голограмі, і ми бачимо об'ємне зображення предмета.
Застосування оптичних захисних елементів (голограм) вважається спеціалістами
Стор. 7 з 40 10.09.2015 11:24

як ефективний і надійний захист від підробок. Оптичні елементи захисту розміщені

на дифракційно-оптичних структурах, які знаходяться в шарі фольги. При
відповідному рівні виготовлення голограм підробити чи скопіювати ці елементи
практично неможливо.
Для виготовлення голограми застосовують цілий ряд дуже складних і точних
процесів, зокрема, лазерну інтерфераційну фотореєстрацію об'єкта, Фур'є-кодування,
комп'ютерний синтез, растровий запис. На одну голограму можна записати десятки
зображень, створити тривимірні зображення зі стереоскопічними і об'ємними
ефектами, цілим рядом ефектів руху і інтенсивними кольорами райдуги, які є
складовими частинами білого кольору. В залежності від освітлення ми бачимо різні
орнаменти, кольори і зображення. Комплексна структура і безмежні можливості
використання голографії — утворюють надійний захист від підробок.
Метод отримання об’ємних зображень (голографія) був відкритий у 1947 Деннісом Габором. На
відміну від фотознімка, який фіксує лише інтенсивність світла і створює плоске зображення
об’єкта, голографія реєструє хвильовий фронт світлового променя і створює тривимірне
зображення предмета. Лише через 23 роки після публікації своїх перших праць Габор отримав
Нобелівську премію з фізики.
Розглянемо явище голографії. Якщо направити на предмет пучок когерентного світла (рис. )то на
фотопластинку потраплятиме при цьому, крім розсіяного предметом світла, ще й світло, яке
пройшло крізь напівпрозоре дзеркало. Останній пучок має назву опорного.
На рис. вказані: 1-Об’єкт; 2-Напівпрозоре дзеркало; 3-Опорний пучок; 4-Фотопластинка;
Стор. 8 з 40 10.09.2015 11:24

5-Сигнальний пучок
Негатив або позитив інтерференційної картини, що виникає при взаємодії розсіяного предметом
пучка з опорним пучком, і є голограмою. Голограма містить у собі інформацію як про амплітудну,
так і про фазову модуляцію розсіяної предметом хвилі.
Детальне дослідження ока може бути ускладнене через стан пацієнта, то якщо отримати голограм
ока (Рис ), то його можна досліджувати не лише оптичними методами, але й зберігати в історії
хвороби.
Рис.Принципова схема реєстрації голограми ока (А) і відновлення голографічного зображення (В).
Справа – голограма ока кролика, на ній видно дефект рогівки. 1 – імпульсний лазер; 2 –
коліматорна система; 3 – напівпрозорий дільник; 4 – голографічна пластинка; 5 – око; 6 –
голограма; 7 – відновлене зображення ока; 8 вхідний об’єктив діагностичної системи.
Рис. Голографічне зображення нирки
Метод голографічного зображення людських органів може ефективно застосовуватися у медичних

закладах при вивченні анатомії, патологічної фізіології, внутрішнім хворобам (Рис. ).
http://www.health-ua.org/news/15409.html
Для виготовлення голограми застосовують цілий ряд дуже складних і точних
Стор. 9 з 40 10.09.2015 11:24

процесів, зокрема, лазерну інтерфераційну фотореєстрацію об'єкта, Фур'є-кодування,

комп'ютерний синтез, растровий запис. На одну голограму можна записати десятки
зображень, створити тривимірні зображення зі стереоскопічними і об'ємними
ефектами, цілим рядом ефектів руху і інтенсивними кольорами райдуги, які є
складовими частинами білого кольору. В залежності від освітлення ми бачимо різні
орнаменти, кольори і зображення. Комплексна структура і безмежні можливості
використання голографії — утворюють надійний захист від підробок.
Технологія виготовлення голографічних знаків захисту на замовлення клієнта
вимагає значних затрат часу і коштів. Таке виробництво розраховано на великі
тиражі. Спеціалістами старанно добирається комплекс операцій і послідовність їх
виконання, особливо для захисту. Можна застосовувати на вибір фольгу для гарячого
тиснення і наклейки з безкінечними або окремими зображеннями. Зображення
стандартної програми спеціально підбирають для тих галузей, в яких
спостерігається завдяки своєму вигляду вони перетворюють ознаки захисту в
товарний знак і стають невід'ємною складовою частиною інформації про продукт.
Голографічна фольга для гарячого тиснення складається з поліестерової основи, на
яку нанесені різні шари лаку, а також клейового грунту. В процесі гарячого тиснення
шар, який відділяється, активізується внаслідок нагріву і тиску. При цьому
проходить міцне з'єднання лакового пакету з основою з полімерних матеріалів,
паперу або термопаперу.
Голографічна етикетка являє собою самоклейку, штамповану етикетку з
голографічною структурою, яка при спробі її змістити або зняти, руйнується. Носієм
служить силіконовий папір. Голографічні етикетки можна наносити вручну або з
використанням машини. Підбір конкретної технології переносу залежить від
обладнання і основи, яка використовується. Поліестрова основа знімається
пристроєм змотування плівки.
Метод отримання об’ємних зображень (голографія) був відкритий у 1947 Деннісом Габором. На
відміну від фотознімка, який фіксує лише інтенсивність світла і створює плоске зображення
об’єкта, голографія реєструє хвильовий фронт світлового променя і створює тривимірне
зображення предмета. Лише через 23 роки після публікації своїх перших праць Габор отримав
Нобелівську премію з фізики.
Поставимо експеримент відповідно до схеми, зображеної на рисунку 7.
Стор. 10 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. 7. Схема голографії.
Біля предмета К розмістимо дзеркало М і одночасно освітимо дзеркало і предмет паралельним

пучком когерентного світла. На фотографічну пластинку Р потраплятиме при цьому, крім
розсіяного предметом світла, ще й світло, відбите від дзеркала. Останній пучок має назву
опорного. Негатив або позитив інтерференційної картини, що виникає при взаємодії розсіяного
предметом пучка з опорним пучком, і є голограмою. Голограма містить у собі інформацію як про
амплітудну, так і про фазову модуляцію розсіяної предметом хвилі.
Поляризація світла
Видиме світло – це поперечні електромагнітні хвилі з довжиною від 400 до 700 нм, оскільки
напрям коливання векторів напруженості електричного і магнітного полів перпендикулярні
до швидкості поширення світла і один до одного.
Розрізняють світло природне і поляризоване.
Світло, у якого вектор напруженості електричного поля змінює свою орієнтацію у просторі,
називається природним. Це зумовлено тим, що ми одночасно спостерігаємо випромінювання
величезної кількості атомів. Джерелами світла є Сонце, лампи розжарення, випромінювання
нагрітих тіл тощо. Світло, у якого вектор напруженості електричного поля не змінює своєї
орієнтації у не оптично-активному середовищі, називається поляризованим.
Площину, що проходить через

вектор напруженості
електричного поля і вектор
швидкості світла, називають
площиною поляризації. Світло
може поляризуватися при
Стор. 11 з 40 10.09.2015 11:24

відбиванні, заломленні і
розсіюванні. Око людини не
відрізняє поляризованого
світла від природного, тому для дослідження поляризації світла використовують поляризаційні
прилади – поляриметри.
До природних кристалів, які поляризують світло, належить турмалін. Природний промінь,

проходячи через пластинку турмаліну (рис. 8) вирізану паралельно оптичній осі кристала, що
являє собою напрямок відносно якого атоми (чи іони) кристалічної решітки розташовані
симетрично (в деяких кристалах таких напрямків може бути два), повністю поляризується. Якщо
за пластинкою 1 розташована інша пластинка турмаліну 2, яка орієнтована так, що її оптична вісь
перпендикулярна оптичній осі пластинки 1, то через другу пластинку промінь не пройде, оскільки
коливання вектора напруженості електричного поля будуть перпендикулярні до головної
площини пластинки 2, тобто площини, що містить оптичну вісь і промінь.
Якщо ж оптичні осі пластинок 1 і 2 складуть кут , відмінний від 900, то світло (промінь)
проходитиме через пластину 2. Проте, як видно з рис. 6.3, амплітуда світлових коливань, що
пройшли через пластину 2, буде меншою від амплітуди світлових коливань, падаючих на
пластинку:
(4)
Оскільки інтенсивність світла пропорційна квадрату амплітуди світлових коливань, то
(5)
де – інтенсивність світла, що падає на пластинку 2,
– інтенсивність світла, що проходить через пластинку.
Співвідношення (5) називається законом Малюса.
Пластинка 1, що поляризує природне світло,

називається поляризатором, а пластинка 2, за
допомогою якої змінюється інтенсивність
поляризованого світла – аналізатором (Рис.5.31).
Прилад, що складається з поляризатора і аналізатора,
що дозволяє знайти кут повороту площини поляризації
світла називається поляриметром.
Найчастіше для отримання поляризованого світла

використовують явище подвійного променезаломлення. При
цьому явищі відбувається роздвоєння світла на два промені (звичайний і незвичайний), що йдуть у
різних напрямках. Промені внаслідок анізотропії кристалів поширюються з різними швидкостями.
Стор. 12 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. 10. Хід променів у призмі Ніколя.
Для отримання поляризованого світла необхідно розвести звичайний і незвичайний промені на

певний кут. Це досягається в призмі Ніколя, що являє собою 4-гранну призму, яка складається із
двох 3-гранних призм, виготовлених з монокристалів ісландського шпату і склеєних канадським
бальзамом (рис. 10).
Природне світло, падаючи на грань АВ призми із ісландського шпату, зазнає подвійного

променезаломлення, утворюються звичайний і незвичайний промені, які падають на грань АС –
межу двох середовищ: ісландського шпату і канадського бальзаму, речовини з меншим показником
заломлення ніж у ісландського шпату; крім того, кут падіння звичайного променя більший, ніж у
незвичайного і більший від граничного кута повного внутрішнього відбивання для ісландського
шпату. Оскільки кут падіння незвичайного променя на грань АС менший від граничного кута
повного внутрішнього відбивання, промінь проходить шар канадського бальзаму і, заломлюючись
у призмі АСD, виходить повністю поляризованим. Звичайний промінь зазнає повного
внутрішнього відбивання, попадає на грань ВС і там поглинається чорною фарбою, що її покриває.
При проходженні поляризованого світла через певні середовища площина коливань вектора
повертається на деякий кут . Це явище називається явищем повороту площини поляризації і
обумовлене структурою речовини, будовою молекул. Речовини, які здатні повертати площину
поляризації, називаються оптично-активними речовинами. Розрізняють “праве” і “ліве”
обертання площини поляризації. Напрям обертання визначають по відношенню до спостерігача,
який дивиться назустріч променю. Якщо обертання площини поляризації відбувається по
напрямку (проти) годинникової стрілки, то обертання називається правим (лівим), а сама речовина
правообертаючою (лівообертаючою).
Величина кута повороту площини поляризації пропорційна довжині ходу променя у речовині, а
для розчину – ще й від концентрації оптично-активної речовини у розчині, а також залежить від
роду речовини і довжини хвилі світла. Ця залежність виражається формулою:
Стор. 13 з 40 10.09.2015 11:24

(6)
Рис. 11. Схема найпростішого поляриметра.
де – кут повороту площини поляризації, – довжина ходу променя у розчині, – концентрація

речовини у розчині, – питоме обертання, що характеризує кут повороту площини поляризації
світла певної довжини хвилі на одиницю відстані, пройденої світлом у даному розчині. Питоме
обертання чисельно рівне куту повороту площини поляризації шаром розчину одиничної товщини,
що містить 1 г речовини на 100 см3 розчину.
Величина залежить від роду розчиненої речовини, від вибору розчинника і обернено
пропорційна квадрату довжини хвилі (закон Біо):
(7)
Цю залежність використовують для дослідження структури білків та нуклеїнових кислот, оскільки

значна кількість біомолекул містить оптично активні центри. Прилади для дослідження вказаної
залежності називаються спектрополяриметрами. Для визначення кута повороту площини
поляризації використовують поляриметри. Конструкція найпростішого поляриметра зображена на
рисунку 11.
Він складається з двох призм Ніколя. Через одну з них (поляризатор) пропускають
монохроматичне світло і спостерігають його через другу призму Ніколя (аналізатор). При
обертанні аналізатора навколо променя, як осі, яскравість світла буде змінюватися: буде
найбільшою, якщо головні площини призм Ніколя паралельні, і найменшою (поле зору темне),
якщо вони будуть перпендикулярні.
Якщо при цьому між призмами Ніколя розмістити оптично активний розчин, то яскравість поля
зменшиться, оскільки площина поляризації променя повернеться на певний кут. ІЦоб отримати
поле зору такої ж яскравості, аналізатор необхідно повернути у протилежному напрямку на той
самий кут.
Випромынювання кванта світла відбувається в результаті переходу електрона
Стор. 14 з 40 10.09.2015 11:24

зі збудженого стану в основний. Електромагнітна хвиля, що випускається в

результаті цього переходу є поперечною, тобто векториа і взаємно
перпендикулярні й перпендикулярні до напрямку поширення електромагнітноъ
хвилі. Коливання вектора відбувається в одній площині. Світло, у якому вектор
коливається тільки в одному напрямку називається пласко поляризованим світлом
(електромагнітною хвилею). Поляризованим називається світло, у якому напрямку
коливання вектора впорядковані певним чином.
Світло - це сумарне електромагнітне випромінювання багатьох атомів. Атоми

випромінюють світлові хвиля незалежно один віжодного, тому світлова хвиля,
випромінювана тілом уцілому, характеризується рівно імовірним коливаннями
вектора . Світло із рівно імовірними орієнтаціями вектора називається природнім.
Світло, у якому є переважний напрямок коливань вектора й незначна амплітуда
коливань вектора в інших напрямках називається частково поляризованим. У
плоско поляризованому світлі площина, у якій коливається вектор ,називається
площиною поляризації, а площина, у якій коливається вектор ,називається
площиною коливань.
Вектор називають світловим вектором тому, що при дії світла на речовину

основне значення має електрична складова поля хвилі, що діє на електрони в атомах
речовини.
Розрізняють також еліптично поляризоване світло: при поширенні еліптично

поляризованого світла вектор описує еліпс, і циркулярно поляризований світло.
Ступенем поляризації називається величина
де Imax і Imin – максимальна й мінімальна компоненти інтенсивності світла, що

відповідають двом взаємно перпендикулярним компонентам вектора (тобто Ех і Еу
Стор. 15 з 40 10.09.2015 11:24

– складові). Для плоско поляризованого світла Еу = Е, Ех = 0, отже, Р = 1. Для

природнього світла Еу = Ех = Е и Р = 0. Для частково поляризованого світла Еу = Е,
Ех = (0...1)Еу, отже, 0 < Р < 1.
Якщо вектор в еліптично поляризованому світлі обертається при поширення світла
за годинниковою стрілкою, то поляризація називається правою, проти - лівою. В
еліптично поляризованому світлі коливання повністю впорядковані. До еліптично
поляризованого світла поняття ступеня поляризації не застосовний, оскільки Р = 1
завжди.
Аналіз поляризованого світла при відбитті й переломленні.
Поляризоване світло можна одержати із природнього світла при відбитті світлової
хвилі від границі розділу двох діелектриків.
Якщо природнє світло падає на границю розділу двох діелектриків (наприклад,
повітря-скло), то частина його відбивається, а частина заломлюється й поширюється
в другому середовищі.
Закон Брюстера:
При куті падіння, рівному куті Брюстера іБр : 1. відбитий від границі поділу двох
діелектриків промінь буде повністю поляризований у площині, перпендикулярній
площині падіння; 2. ступінь поляризації заломлюючого променя досягає
максимального значення меншого одиниці; 3. заломлюючий промінь буде
поляризований частково в площині падіння; 4. кут між відбитим і заломленим
променями буде дорівнювати 90°; 4. тангенс кута Брюстера дорівнює відносному
показнику заломлення
- закон Брюстера.
n12 -
показник заломлення другого середовища

відносно першого. Кут падіння
(відбивання) - кут між падаючим
(відбитим) променем і нормаллю до
поверхні. Площина падіння - площина, що
проходить через падаючий промінь і нормаль до поверхні.
Ступінь поляризації заломленого світла може бути значно підвищена багаторазовим

заломленням за умови падіння світла на границю позділу під кутом Брюстера. Якщо
Стор. 16 з 40 10.09.2015 11:24

для скла (n = 1,53) ступінь поляризації заломленого променя становить ≈15 %, то

після заломлення на 8-10 накладених один на одного скляних пластинках, вихідне
світло буде практично повністю поляризоване - стопа Столетова.
Поляризоване світло можна одержати із природнього за допомогою поляризаторів -
анізотропних кристалів, що пропускають світло тільки в одному напрямку
(ісландський шпат, кварц, турмалін).
Поляризатор, що аналізує в якій площині поляризоване світло, називається
аналізатором.
Якщо на аналізатор падає пласко поляризований
світло амплітудою Е0 і інтенсивності I0 ( ),
площина поляризації якого становить кут φ із
площиною аналізатора, то падаюче
електромагнітне коливання можна розкласти на
два коливання; з амплітудами і
,паралельне й перпендикулярне
площини аналізатора.
Крізь аналізатор пройде складова паралельна площини аналізатора, тобто складова
, а перпендикулярна, що становила буде затримана аналізатором. Тоді
інтенсивність світла, що пройшло через аналізатор буде дорівнювати ( ):
- закон Малюса
Закон Малюса: Інтенсивність світла, що пройшло через поляризатор, прямо
пропорційна добутку інтенсивності падаючого плоско поляризованого світла I0 і
квадрату косинуса кута між площиною падаючого світла й площиною поляризатора.
Якщо на поляризатор падає природнє світло, то інтенсивність світла, що вийшло з
поляризатора I0 дорівнює половині Iприр, і тоді з аналізатора вийде
Подвійне променезаломлення
Стор. 17 з 40 10.09.2015 11:24

Усі кристали, крім кристалів кубічної система— ізотропних кристалів, є

анізотропними, тобто властивості кристалів залежать від напрямку. Явище
подвійного променезаломлення вперше було виявлено Барталином в 1667 р. на
кристалі ісландського шпату (різновид СаСО3). Явище подвійного
променезаломлення полягає в наступному: промінь світла, що падає на анізотропний
кристал, розділяється в ньому на два промені: звичайний і незвичайний, що
поширюються з різними швидкостями в різних напрямках.
Анізотропні кристали поділяють на одноосьові й двоосбові.
В одноосьових кристалів є один напрямок,
який називають оптичною віссю, при
поширенні уздовж якого не відбувається
поділу на звичайний і незвичайний
промені. Будь-яка пряма паралельна
напрямку оптичної осі буде також
оптичною віссю. Будь-яка площина, що
проходить через оптичну вісь і падаючий
промінь, називається головним перетином або головною площиною кристала.
Відмінності між звичайними й незвичайними променями:
звичайний промінь підкоряється законам заломлення

1. незвичайний - немає;
2. звичайний промінь поляризований перпендикулярно головної площини,
площина поляризації незвичайного променя перпендикулярна площини
поляризованого звичайного променя;
3. крім оптичної осі звичайні й незвичайні промені поширюються в різних
напрямках. Показник переломлення n0 звичайного променя постійний у всіх
напрямках, отже, фазова швидкість звичайного променя постійна у всіх
напрямках. Показник переломлення nе незвичайного променя (Uф.е.)
залежить від напрямку.
Відмінність швидкостей Uо й Uе для всіх напрямків, крім напрямку оптичної осі,
обумовлює явище подвійного променезаломлення в одноосьових кристалах. У
двоосьових кристалах є два напрямки, уздовж яких не відбувається подвійного
променезаломлення.
Поняття звичайного й незвичайного променів має місце поки ці промені
поширюються в кристалі, при виході із кристала ці поняття втрачають зміст, тобто
промені відрізняються тільки площинами поляризацій.
Стор. 18 з 40 10.09.2015 11:24

Природа подвійного променезаломлення пов'язана з тим, що звичайні й незвичайні
промені мають різні швидкості, а тому ,то для звичайного й незвичайного

променів будуть різні показники заломлення n0 і nе, а тому що то можна
сказати, що першопричиною подвійного променезаломлення є анізотропія
діелектричної проникності кристала. Кристали, у яких Vе < V0 ( nе > n0)
називаються позитивними, а в яких Vе > V0 ( nе < n0) називаються негативним.
Для визначення кута повороту площини поляризації використовують поляриметри (рис.11 )
Рис.11. Поляриметр Су-4
Стор. 19 з 40 10.09.2015 11:24

На рис зображено: 1 – окуляр відраховую чого пристрою; 2 – вимірювальна головка; 3 – кювет не

відділення; 4 – поворотна обойма; 5 – освітлювальний вузол; 6 – кнопка вимикача; 7 – ручка
резистора; 8 – ручка клинового компенсатора; 9 – зорова труба; 10 – кювета з розчином.
Загальна конструкція поляриметра зображена на рисунку 11.
Рис. 12. Вимірювання оптичної активності за допомогою поляриметра: 1 - джерело

світла, 2 - неполяризоване світло, 3 - поляризатор, 4 - поляризоване світло, 5 - кювета
з розчином речовини, 6 - оптичне обертання 30 °, 7 - аналізатор, 8 – спостерігач.
Поляриметр містить дві призми Ніколя. Через одну із них (поляризатор) пропускають
монохроматичне світло і спостерігають його через другу призму Ніколя (аналізатор). При
обертанні аналізатора навколо променя, як осі, яскравість світла буде змінюватися: буде
найбільшою, якщо головні площини призм Ніколя паралельні, і найменшою (поле зору темне),
якщо вони будуть перпендикулярні.
Якщо ж при цьому між призмами Ніколя розмістити оптично активний розчин, то яскравість поля
зменшиться, оскільки площина поляризації променя повернеться на певний кут. ІЦоб отримати
поле зору такої ж яскравості, аналізатор необхідно повернути у протилежному напрямку на той
самий кут.
На рис. показана оптична структура поляриметра.
Стор. 20 з 40 10.09.2015 11:24

Рисунок 8.5 – Оптична схема поляриметра
Від джерела 1 світло проходить через світлофільтр 2, систему лінз 3, після якої
перетворюється в паралельний пучок. Потім проходить через поляризатор 4, бікварц
Солейля 5, трубку 6 з досліджуваною оптично активною речовиною, клиноподібний
компенсатор 7, аналізатор 8 і попадає у поле зору окуляра 9. За поляризатор та
аналізатор у поляриметрі використовуються призми Ніколя. Ручка 10 регулює кут
повороту площини коливань світла компенсатором, 11 – відлікова лупа шкали
компенсатора.
Поглинання світла
Світлова хвиля, проходячи через речовину, поступово затухає. Цей процес супроводжується
поглинанням, відбиванням і розсіюванням енергії. Чим більше атомів і молекул зустрінеться на
шляху світлового потоку, тим більше світло буде поглинатися. Певна частина енергії хвилі
переходить в інші види енергії. Відбуваються підвищення інтенсивності теплового руху атомів і
молекул (тепловий ефект), а також процеси іонізації і збудження атомів, фотохімічні реакції тощо.
Перехід енергії світлової хвилі у різні види внутрішньої енергії речовини називають поглинанням
світла.
Розглянемо однорідну
речовину у вигляді
паралелепіпеда товщиною
, (рис. 12) на який падає
монохроматичне світло з
довжиною хвилі .
Стор. 21 з 40 10.09.2015 11:24

Нехай – інтенсивність падаючого світла.
На відстані від поверхні умовно виділимо нескінченно тонкий шар речовини .
Інтенсивність світла , поглинутого цим шаром, пропорційна інтенсивності падаючого на нього

світла і кількості атомів (молекул), що знаходяться в цьому шарі, яка пропорційна товщині шару
:
, (8)
де – монохроматичний показник поглинання, який залежить від роду речовини. Знак мінус
означає, що інтенсивність світла в напрямку ох зменшується.
Проінтегруємо (8), попередньо розділивши змінні:
(8)
.
В результаті одержимо:
Звідси:
. (9)
Рівняння (9) називають законом Бугера, який показує, що інтенсивність світла при проходженні
через речовину зменшується за експоненціальним законом. Виходячи із формули (7) можна дати
інше формулювання закону Бугера: в шарах однорідного середовища однакової товщини
Стор. 22 з 40 10.09.2015 11:24

поглинається одна і та ж частина енергії.
Фізичний зміст монохроматичного показника поглинання такий: він чисельно дорівнює оберненій
товщині шару , проходячи через який інтенсивність енергії зменшується в разів.
Бер встановив, що для забарвлених прозорих розчинів монохроматичний показник поглинання

пропорційний концентрації речовини, тобто:
(10)
де – показник поглинання світла; – концентрація.
Підставивши (10) у (11) отримаємо закон Бугера–Бера
. (11)
Відношення називають коефіцієнтом пропускання чи прозорістю розчину, а величину
– оптичною густиною. Оптична густина, рівна 1, відповідає пропусканню 0, 1

чи 10 %. Оптичній густині відповідає 1 % пропускання.
Враховуючи, що , з (11) отримуємо :
(12)
,
де – стала для даного розчину величина, що називається молекулярною оптичною

густиною.
Оптична густина розчину пропорційна концентрації речовини і товщині шару, в якому відбувається
поглинання.
На законі Бугера–Бера ґрунтується один з методів визначення концентрації речовини в забарвлених

розчинах.
Якщо два розчини однієї речовини з концентраціями і і товщинами шарів відповідно і

поглинають світло однаково, то їхні оптичні густини рівні ( ).
З формули (12) випливає, що
. (13)
Це співвідношення лежить в основі концентраційної колориметрії.
Стор. 23 з 40 10.09.2015 11:24

Для визначення концентрації розчину використовують фотоелектроколориметр, у якому один

фотоелемент освітлюють променями, що пройшли через розчин, а інший – променями, які
пройшли через розчинник, і за різницею двох фотострумів визначають концентрацію розчину.
Залежність оптичної густини від довжини хвилі називають спектром поглинання. Графік цієї
залежності являє собою криву з максимумами в певних інтервалах довжин хвиль, у яких
відбувається сильне поглинання. У білків максимум поглинання припадає на довжину хвилі 280
нм, у нуклеїнових кислот – 260 нм, хлорофіл має два максимуми поглинання в інтервалах 400–440
нм і 600–630 нм (Рис….), тобто майже у всьому діапазоні видимого світла, крім зеленого. Тому
листя рослин має зелене забарвлення.
Рис. 13. Спектри поглинання хлорофілів α (зелений) і b (червоний)
Пристрій, що призначений для реєстрації спектрів поглинання, називається спектрофотометром.
Фізичні явища, що супроводжуються поглинанням світла:
безвипромінювальний перехід.
фотохімічна реакція, обумовлена збудженням молекули фотонами.
люмінесценція – перехід електронів в основний стан в молекулі з випромінюванням фотона

(фотонів).
Фотометр фотоелектричний КФК 3-01 призначений для вимірювання коефіцієнтів пропускання та

оптичної густини середовища, для визначення вмісту в крові і сечі: цукру, білірубіну, глюкози,
холестерину, креатиніну тощо.
Стор. 24 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. 14. Фотометр КФК З-01
Широкий розвиток фотометричного аналізу зумовлений простотою, швидкістю та надійністю

цього методу, практично необмеженими можливостями застосування в контролі хімічних
виробництв, при геохімічних, біохімічних та інших дослідженнях.
Нефелометрія і турбідиметрія
Нефелометричні і турбідиметричні методи використовують для аналізу
суспензій, емульсій та інших дисперсних систем. Визначуваний компонент
переводять у малорозчинну сполуку, яка утворює завис. Інтенсивність світла, яке
проходить через таке середовище, зменшується внаслідок розсіювання, поглинання
та інших процесів взаємодії світла з дисперсними системами.
Нефелометричний метод визначення концентрацій ґрунтується на вимірюванні
інтенсивності світла, розсіяного дисперсними частинками, а турбідиметричний - на
вимірюванні послаблення світла, яке пройшло через дисперсну систему, внаслідок
поглинання.
Нефелометрія Турбідиметрія
Рис. Схема ходу променів через каламутну рідину
Інтенсивність розсіяного світла залежить від багатьох параметрів і описується

рівнянням Релея:
= IоkС або Ір/Іо = kС,

де Іо і Ір - інтенсивність падаючого і розсіяного світла відповідно;
N – кількість часточок у даному об’ємі; С - концентрація речовини;
V – об’єм кулеподібної часточки, яка розсіює світло;
k - константа, яка враховує об’єм частинок диспергованої фази, їхній коефіцієнт
заломлення світла, довжину хвилі, кут між падаючим і розсіяним світлом, віддаль
Стор. 25 з 40 10.09.2015 11:24

від кювети до місця виміру.

З рівняння випливає, що інтенсивність розсіяного світла тим більша, чим менша
довжина хвилі випромінювання.
У турбідиметрії при достатньому розведенні розчину інтенсивність світла Іt, яке
пройшло через суспензію, підпоряд-ковується рівнянню, подібному до рівняння
Бугера-Ламберта-Бера:
,
де Іt - інтенсивність світла, яке пройшло через суспензію; Іо - інтенсивність
падаючого світла;
l - товщина шару;
k - молярний коефіцієнт помутніння розчину.
Рівняння справедливе у випадку постійних умов одержання суспензії. На
розміри частинок та оптичні властивості суспензії впливають концентрація іонів,
послідовність та швидкість змішування компонентів, стабільна температура.
Оскільки всіх цих умов дотриматися важко, то точність визначення цими методами
менша, ніж у фотометрії. Методи нефелометрії та турбідиметрії застосовують тоді,
коли визначувані іони не дають кольорової реакції, наприклад визначення сульфатів,
хлоридів (суспензія BaSO4, AgCl), каламутності води (порівнюючи з каламуттю
H2SiO3). У практиці часто використовують нефелометричне визначення хлориду і
сульфату в природних водах.
Інтенсивність розсіяного світла і світла, яке пройшло через аналізовану суміш,
може бути виміряна за допомогою фотоелемента у нефелометрі. У турбідиметрії для
вимірювання інтенсивності світла, яке пройшло через суспензію, використовують
фотоелектрон-колориметри.
Нефелометри
Нефелометр TurbiDirect Tintometer GmbH,
Стор. 26 з 40 10.09.2015 11:24

Високоточний інструмент для лабораторного і мобільного використовування.

Каламутність вимірюється відповідно до ISO 7027 в нефелометричних одиницях
(розсіяне світло під прямим кутом). Інфрачервоне джерело світла допускає
вимірювання для забарвлених і незабарвлених зразків. Автоматичний діапазон
визначення дозволяє пряме вимірювання від 0,01 до 1100 нефелометричних одиниць,
з точністю ±2% до 500 і ±3% для великих значень. Великий графічний дисплей,
вдалий дизайн роблять цей прилад дуже легким у використовуванні.
Принцип дії спектральних приладів
Класифікація спектральних приладів. Основними компонентами спектрального
приладу є: джерело оптичного випромінювання; кювета зі зразком, що
досліджується; дисперсійний елемент (призма або дифракційна решітка);
фотоприймач; система реєстрації.
Залежно від призначення, спектральні прилади поділяють на такі типи:
1. Спектрометр — прилад для вимірювання розподілу енергії світлових потоків
за довжинами хвиль випромінювання.
2. Спектрофотометр — прилад для порівняння потоку випромінювання, що
вимірюється, з еталонним для безперервного чи дискретного ряду довжин хвиль
випромінювання. Він використовується для визначення концентрації елементів і
речовин у зразку шляхом порівняння інтенсивностей спектральних ліній або смуг
поглинання чи випромінювання.
3. Спектрограф — прилад, в якому приймач реєструє випромінювання практично
усього оптичного спектра.
4. Монохроматор - прилад для виділення вузьких ділянок спектра оптичного
випромінювання.
5. Флуориметр - прилад для вимірювання інтенсивності флуоресценції.
6. Спектрофлуориметр - прилад для вимірювання спектрів збудження та
випромінювання флуоресценції речовини.
Принцип дії спектральних приладів. Залежно від дисперсійного елемента
розрізняють спектральні прилади з призмою або дифракційною решіткою. Схему
приладу першого типу зображено на рис. 20.26, а. Оптичне випромінювання
джерела проходить через вхідну щілину приладу, де формується зображення
джерела. Світло, яке виходить із щілини, проходить через коліматорну лінзу;
заломлені призмою промені світла збираються лінзою на площині спостереження. У
приладах другого типу як диспергуючий елемент застосовують дифракційну
решітку. Схему приладу наведено на рис. 9, б. За аналогічних розмірів
диспергуючого елемента спектральне розділення дифракційної решітки вище, ніж у
Стор. 27 з 40 10.09.2015 11:24

призми.
Рис. 15. Типи спектральних приладів: а - із призмою; б - з дифракційною

граткою. Тут: 1 - вхідна щілина, 2, 4 – лінзи (дзеркала), 3 – призма
(дифракційна гратка).
гратка); 5 - вихідна щілина
щілина, 2, 4 - конфокальні дзеркала; 3 - дифракційна решітка; 5 - вихідна

щілина
Спектрофотометричний метод - один з найбільш поширених методів

дослідження в біології. У біологічних дослідженнях найчастіше використовуються
спектрофотометри (СФ) і фотоелектроколориметри (ФЕК). Для виділення ділянки
спектра або окремих довжин хвиль в спектро-фотометрах використовують, як
правило, призми або дифракційні гратки.
Принципова схема сучасних спектрофотометрів включає в себе кілька блоків
(рис. 24):
Рис. 24. Схема будови спектрофотометра: джерело світла (Л); монохроматор

(М); кювета із зразком (К); фотоелемент - найчастіше використовується
Стор. 28 з 40 10.09.2015 11:24

фотоелектронний помножувач (ФЕП); блок підсилювача фотоструму (П);

реєструючий пристрій (РП, С )
Світловий пучок від джерела світла потрапляє в монохроматор через вхідну
щілину і розкладається дифракційною граткою або призмою в спектр.
Монохроматор - це оптична система, яка виділяє з усього спектра джерела світла
випромінювання певної довжини хвилі. У видимій області використовуються
звичайні скляні призми, але в ультрафіолетовій області вони не придатні, оскільки
скло починає поглинати при λ <400 нм, тому призми виготовляють із кварцу.
Монохроматичний пучок світла проходить через кювету і його інтенсивність
вимірює приймач світла ФЕП.
Фотоелектронний помножувач (ФЕП), електровакуумний прилад, в якому
потік електронів, що емітується фотокатодом під дією оптичного випромінювання
(фотострум), посилюється в результаті вторинної електронної емісії; струм в ланцюзі
анода (колектора вторинних електронів) значно перевищує первинний фотострум.
Пристрій використовується для виявлення дуже слабких сигналів.
Принцип дії цих детекторів полягає в множенні електронів, випущених
фотокатодом під дією потоку фотонів.
Рис. 10. Фотоелектронний помножувач

ФЕП отримує світло через скляне або кварцове вікно, покрите фоточутливою
поверхнею - фотокатодом, який випускає електрони, а вони в свою чергу множаться
в спеціальних електродах (відомих як діоди). Наприкінці дінодной ланцюжка
знаходиться анод або збірний електрод. Як правило, струм, що йде через анод
пропорційний фотоструму фотокатода. Фотострум подається на вхід підсилювача,
потім сигнал перетворюється в спеціальному електронному блоці (РП) і подається на
реєструючий пристрій.
У монохроматичний потік випромінювання, що надходить з вихідної щілини у
Стор. 29 з 40 10.09.2015 11:24

кювету; туди, по черзі, вводяться контрольний і досліджуючий зразки.

Випромінювання, що пройшло через кювету, потрапляє на фотоелемент, який
перетворює світлову енергію в електричну. Електричний сигнал підсилюється і
реєструється.
Невідома концентрація речовини може бути визначена таким чином. Спочатку
визначають оптичну густину речовини , для стандартного зразка з відомою
концентрацією . Далі знаходять оптичну густину , для зразка з невідомою
концентрацією досліджуючої речовини за формулою:
Рис . 25 . Зовнішній вигляд спектрофотометра СФ- 46
Спектрофотометр складається з монохроматора 1, МПС 2, кюветного відділення 3, камери 4 з

фотоприймачами і підсилювачем і освітлювача 5 з джерелами випромінювання і стабілізатором.
Оптичні й механічні деталі, що входять до монохроматор і закриті захисним кожухом, блок

живлення МПС, а також відліковий пристрій 6 установки довжин хвиль і перемикач 7 щілини
розташовані на підставці 8. До підставки жорстко кріпиться додаткова підставка 9, що несе на собі
знімні частини спектрофотометра - кюветне відділення і камеру з фотоприймачами і підсилювачем.
Дифракційна решітка встановлена на столику, який може повертатися навколо вертикальної осі
при обертанні рукоятки 10 ( рис. 25). Рух від рукоятки передається шківу , що розміщений на одній
осі з відліковим пристроєм 6 установки довжин хвиль. На тій же осі знаходиться циліндрична
шестерня, яка передає рух відлікового пристрою установки довжин хвиль гвинту з гайкою, в
площину гайки впирається регулювальний гвинт важеля, жорстко з'єднаного зі столиком гратки;
рух гайки передається важелю, який повертає столик із гратками, здійснюючи, таким чином,
сканування спектру.
Стор. 30 з 40 10.09.2015 11:24

Рис . 26. Структурна схема спектрофотометра СФ-46
Рис . 27. Оптична схема спектрофотометра СФ-46

Випромінювання від джерела 1 або 1 ' падає на дзеркальний конденсор 2 , який
направляє його на плоске поворотне дзеркало 3 і дає зображення джерела
випромінювання в площині лінзи 4 , розташованої поблизу вхідної щілини 5
монохроматора .
Випромінювання, яке пройшло через вхідну щілину падає на увігнуту
дифракційну гратку 6, яка здатна фокусувати спектр.
У спектрофотометрі використовують два світлофільтри для роботи в області
спектра 230 – 450 нм і 600 – 1100 нм.
Дифракційний пучок фокусується у площині вихідної щілини 7
монохроматора, розташованої над вхідною щілиною 5. Сканування здійснюється
поворотом дифракційної гратки, при цьому монохроматичне випромінювання різних
довжин хвиль проходить через вихідну щілину 7, лінзу 8, контрольний або
Стор. 31 з 40 10.09.2015 11:24

вимірюваний зразок, лінзу 9 і за допомогою поворотного дзеркала 10 потрапляє на

світлочутливий шар одного з фотоелементів 11 або 12 .
На рисунку 29 представлений опис спектрофометра модель 101.
Рис.29. Опис зовнішнього вигляду спектрофометра

1. Кришка кюветного відділення.
2. Кюветне відділення с кювето-тримачем.
3. Ручка переключення кювето-тримача.
4. Панель управління.
5. Ручка регулювання довжини хвилі.
6. USB порт.
7. Паралельний порт.
8. Кришка вентилятора.
9. Розьєм для кабеля електроживлення.
10. Виключатель електроживлення.
Спектрофотометр СФ-103 – однопроменевий скануючий спектрофотометр із
розширеним спектральним діапазоном в ультрафіолетовій (УФ) та видимій областях
довжин хвиль з автоматичним вибором на 8 кювет.
Основні особливості: відображення спектру на екрані, можливість автоматичного
калібрування по декількох точках (до 7) при роботі в режимі вимірювання.
Стор. 32 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. 16. Спектрофотометр СФ-103.
Рис. 17. Цифровий спектрофотометр Apel PD-303.
Область застосування: наукові, імунохімічні, біохімічні, бактеріологічні,

екологічні дослідження. Прилад також використовується для дослідження якості
води та продуктів харчування, відходів і складу ґрунтів у лабораторіях медичних
установ, промислових підприємств, у навчальних закладах. Прилад оснащений
цифровим дисплеєм для фіксації коефіцієнта світлопропускання, абсорбції та
концентрації.
Спектральні прилади мають таку класифікацію:
Одноканальні спектральні прилади із просторовим поділом довжин хвиль:
1. Однопроменеві спектрофотометри — прилади для області 0,19—1,1 мкм.
2. Спектрометри комбінаційного розсіювання можуть бути однопроменевими і
двопроменевими.
3. Швидкісні спектрометри (хроноспектрометри).
4. Спектрометри високої роздільної здатності для досліджень структури атомних
і молекулярних спектрів.
5. Двопроменеві спектрофотометри (СФ) У двопроменевих оптичних схемах
потік від джерела розділяється на два пучки — основний і пучок порівняння.
Багатоканальні спектральні прилади із просторовим поділом довжин хвиль:
1. Полум'яні спектрофотометри вимірюють інтенсивності ліній абсорбції (емісії,
Стор. 33 з 40 10.09.2015 11:24

флуоресценції) атомів елементів у полум'ї спеціальних пальників чи інших

“атомізаторів”.
2. Квантометри — фотоелектричні установки для промислового спектрального
аналізу. Вони будуються на основі поліхроматорів; вихідні отвори
поліхроматора виділяють із спектру випромінювання досліджуваної речовини
аналітичні лінії та лінії порівняння, що відповідають потоку і посилаються на
приймачі (фотопомножувачі), встановлені в кожному отворі.
3. Спектрографи одночасно реєструють протяжні ділянки спектру, розгорнутого
у фокальній площині на фотопластинках або фотоплівках (фотографічні
спектрографи).
4. Швидкісні багатоканальні спектральні прилади для досліджень спектрів
швидкоплинних процесів.
Принцип роботи і будова фотоелектроколориметра

Оптичні методи дослідження зв'язані в більшості випадків з фотометрією, тобто
з вимірюванням інтенсивності світла після проходження через досліджуваний
об’кт. Фотометричні вимірювання бувають об'єктивні, які виконуються з
допомогою приладів без участі ока (наприклад, з допомогою фотоелемента) і
суб'єктивні, або візуальні, які проводяться безпосередньо оком.
Фотоколориметри призначені для вимірювання коефіцієнтів пропускання та оптичної щільності

прозорих рідинних розчинів і прозорих твердих зразків, визначення концентрації речовини в
розчинах, медичних стаціонарних лабораторіях, для визначення вмісту в крові і сечі: цукру,
білірубіну, глюкози, холестерину, креатиніну тощо. Є два типи фотоколориметрів: однопроменеві
та двопроменеві. У однопроменевих спочатку в пучок світла поміщають кювету з розчинником, а
потім таку ж кювету із забарвленим розчином, отже, вимірюють фотострум послідовно. Недоліком
є те, що протягом проміжку часу між вимірюваннями можуть мінятися параметри джерела
живлення і в результаті інтенсивність світлового потоку. Цього недоліку позбуваються у
двопроменевих фотометрах, у яких оптичну густину вимірюють одночасно у двох кюветах.
Рис.21. Оптична схема однопроменевого фотоколориметра КФК-2: 1 – джере-

ло світла; 2 – лінзи; 3 – діафрагма; 4,5 – теплозахисний та нейтральний
Стор. 34 з 40 10.09.2015 11:24

світлофільтри; 6 – кольоровий світлофільтр; 7 – захисні стекла; 8 –кювета з

розчином; 9 – пластина, що розділяє світловий потік; 10 –світлофільтр; 11 –
фотодіод (590-980 нм); 12 – фотоелемент (315-540 нм).
Рис.22. Загальний вигляд фотоколориметра КФК-2:

1 – мікроамперметр, градуйований в одиницях світлопропускання
та оптичної густини; 2 – джерело світла; 3 – ручка перемикача
світлофільтрів; 4 – перемикач кювет; 5 – перемикач фотоелементів;
6 – регулятор показів на шкалі 1.
Рис.34. Загальний вигляд фотоколориметра КФК-2.
Стор. 35 з 40 10.09.2015 11:24

Загальний вигляд приладу зображений на рис.34. На правій боковій стороні

знаходиться ручка правого вимірювального барабану (2) і ручка (1) для
переміщення правого кювета тримача.
На верхній стороні приладу знаходиться: мікроамперметр (4), кришка (5), яка
закриває камеру з кюветотримачами, важіль (6) для перекриття світлових пучків
шторкою. На лівому боці розташовані: лівий компенсаційний барабан (9), ручка (8)
для регулювання чутливості приладу (найбільша чутливість приладу буде при
крайньому лівому положенні ручки), ручка (7) для встановлення нульового
положення стрілки мікроамперметра; барабан (9) для фіксації дев’яти положень
світлофільтрів. На барабані (1) і (9) нанесені дві шкали. Чорна шкала називається
шкалою світлопропускання, на ній нанесені значення коефіцієнта світлопропускання
Т в процентах від 0,1 % до 100%. Друга шкала - червона відповідає оптичній густині
D від 0 до 3,0
Схематичне зображення фотоелектроколориметра типу ФЕК

Світлові промені від лампи Л, відбившись від дзеркал З1 і З2, проходять через
світлофільтри С1 і С2 і попадають на фотоелементи Ф1 і Ф2, струм яких
підсилюється підсилювачем постійного струму, який працює по мостовій схемі (Рис
), в діагональ мостової схеми ввімкнений гальванометр.
Стор. 36 з 40 10.09.2015 11:24

під’
Рис диференціального підсилювача постійного струму
· Диференціальний підсилювач працює по принципу збалансованого моста, два плеча якого

утворені резисторами Rк1 і Rк2, а два інших транзисторами VT1 і VT2. Опір навантаження
RH увімкнено в діагональ моста. Опір резисторів Rос1 і Rос2 зазвичай малий, тому можна вважати що резистор
Rе під’єднаний до емітерів транзистора. Під дією вхідної напруги Uвх транзистор VT1привідкривається і струм
емітера зростає на ΔІе1, а завдяки вихідній напрузі Uвх транзистор VT2 призачиняється, і струм його емітера
зменшується на ΔІе2. Таким чином, результуючий приріст струму у колі резистора Rе (у колі гальванометра рис..)
при ідеально симетричних плечах буде відсутній.
На рис. 21 показана оптична схема однопроменевого фотоколориметра КФК–2, а його загальний

вигляд – на рис. 21.
Оптична схема двопроменевого фотоелектроколориметра ФЕК-56 показана на рис. 22.
Рис. 23. Оптична схема фотоелектроколориметра ФЕК-56: 1 – джерело

випромінювання; 2 – світлофільтр; 3 – призма; 4 – лінзи; 5,5' –дзеркала;
Стор. 37 з 40 10.09.2015 11:24

6 – кювети; 7,8 – діафрагми; 9,9' – цезій-стибієві фотоелементи;

10 – індикаторна лампа (міліамперметр).
Прилади молекулярно-абсорбційної спектроскопії

Прилади абсорбційної спектроскопії складаються з таких головних частин:
¨ джерело випромінювання,
¨ оптичні засоби, серед яких найважливішими є диспергуючі - монохроматори у
спектрофотометрі, світлофільтри у фотоколориметрі,
¨ приймач потоку випромінювання (детектор).
Як джерело випромінювання найчастіше використовують лампи розжарювання,
які дають світловий потік із суцільним спектром випромінювання в широкому
діапазоні (350 - 1000 нм). В окремих випадках джерелом випромінювання може бути
воднева лампа (суцільний спектр у діапазоні 220 - 350 нм) або ртутно-кварцева
лампа (лінійчатий спектр в діапазоні 315-630 нм). Оптичну густину забарвленого
розчину завжди вимірюють відносно розчину порівняння (нульового розчину), яким
може бути або сам розчинник, або всі реактиви, крім визначуваного компонента, так,
щоб не утворювалася забарвлена речовина.
Усі оптичні деталі в приладах для фотометрії, які працюють у видимій області
спектра, виготовляють із скла, а для роботи в ультрафіолетовому діапазоні –
кварцову оптику. Межі інтервалу пропускання довжин хвиль світлофільтрів – від 100
до 20-40 нм.
Як приймачі потоку випромінювання у всіх приладах використовують
фотоелементи. У фотоелементі світловий потік викликає появу фотоструму, сила
якого пропорційна інтенсивності світлового потоку.
Поляризаційні мікроскопи дозволяють виявляти неоднорідності

(анізотропію) структури при вивченні будови тканин і утворень в організмі при
поляризованому світлі (візуалізація зображення об'єкта в поляризованих променях).
Поляризаційний мікроскоп широко використовують у медико-біологічних
дослідженнях при вивченні препаратів крові, шліфів зубів, кісток і т.п. (мікроскоп
Альтами ПОЛАР -варіант 1, мікроскоп Полам Л-213М).
Лабораторні поляризаційні мікроскопи серії ПОЛАМ призначені для досліджень
прозорих об'єктів у прохідному світлі - звичайному і поляризованому. Мікроскопи
можуть працювати в комплексі з периферійним устаткуванням. Мікроскопи
застосовуються в мінералогії, кристалографії, медицині, біології, хімії,
Стор. 38 з 40 10.09.2015 11:24

криміналістиці та інших областях науки і техніки.
Рис.27. Мікроскоп Полам Л-213М.
Люмінесцентні мікроскопи - це мікроскопи відбитого світла плоского поля,

призначені для дослідження непрозорих об'єктів з різним ступенем роздільної
здатності, і напівпрозорих об'єктів. Люмінесцентні мікроскопи серії Альтами ЛЮМ,
Микмед-2 вар. 11 і Микмед-2 вар. 12 призначені для імунологічних досліджень із
застосуванням флюоресцентних і ферментних міток широкого профілю (родамін,
пероксаза та ін.), а також гістологічних і цитологічних досліджень у клінічній
лабораторній діагностиці.
Стереомікроскопи є мікроскопами тільки прямого вигляду. За допомогою
звичайного прямого/інвертованого мікроскопа поглинутого/відбитого світла
плоского поля або стереоскопічного здійснюються спостереження об'єкта за методом
світлого поля: на світлому полі спостерігається зображення контрастного
однотонного або природного кольорового об'єкта. Стереомікроскопи призначені для
дослідження непрозорих об'єктів з різним ступенем роздільної здатності та
напівпрозорих об'єктів. За допомогою стереомікроскопів здійснюються
спостереження об'єкта за методом світлого поля: на світлому полі спостерігається
об'ємне зображення контрастного однотонного або природного кольорового об'єкта.
Мікроскоп МБС-10 призначений для спостереження як об'ємних предметів, так і
тонких плівкових і прозорих об'єктів, а також препарованих робіт. Спостереження
може здійснюватися як при штучному, так і при природному освітленні у відбитому і
прохідному світлі. Область застосування: ботаніка, біологія, медицина, мінералогія,
археологія, машинобудування, приладобудування та інші області науки і техніки.
Стор. 39 з 40 10.09.2015 11:24

Рис.28. Мікроскоп стереоскопічний МБС-10.
Стор. 40 з 40 10.09.2015 11:24

Хвильові властивості світла, оптика, прилади

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Хвильові властивості світла, оптика, прилади

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Хвильові властивості світла http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/biofiz/classes_stud/u...

Інтерференція світла – накладання в просторі когерентних електромагнітних хвиль, при якому

(n=0; 1; 2…). (1)

Умовою отримання інтерференційного мінімуму є кратність різниці ходу непарному числу

(n=0; 1; 2…). (2)

При спостереженні явища інтерференції у монохроматичному світлі з певною довжиною хвилі,

Стор. 1 з 40 10.09.2015 11:24

променів, і якщо вона в певних точках екрана дорівнює або , то на екрані

Одним із приладів для спостереження явища інтерференції світла є біпризма

Рис. 1 Хід променів у біпризмі Френеля.

Вона складається з двох однакових скляних призм з малими заломлюючими

Стор. 2 з 40 10.09.2015 11:24

відповідає зміні оптичної різниці ходу на .

Рис. 2. Хід променів у дзеркалі Рис. 3. Хід променів у тонкій

Кільцями Ньютона називається інтерференційна картина, яка утворюється на плосковипуклій

За допомогою спеціальних приладів – інтерферометрів, в основі яких лежить явище інтерференції,

Винахідником способу поліпшення якості оптичних приладів, що отримав назву "просвітлення

Стор. 3 з 40 10.09.2015 11:24

виконанні рівності , де – показник заломлення прозорої металевої плівки, –

Явище дифракції полягає у відхиленні світлових променів від прямолінійного поширення в

порушення законів геометричної оптики. Воно спостерігається на відстанях від

Дифракцiя свiтлових хвиль не дозволяє розрiзняти найдрiбнiшi деталi предметiв за допомогою

Стор. 4 з 40 10.09.2015 11:24

За принципом Гюйгенса–Френеля, при поширенні в просторі обмежених фронтів світлових хвиль,

На основі принципу Гюйгенса–Френеля можна пояснити всі дифракційні явища, а також

Рис. 4. Інтерференція вторинних хвиль.

При дифракції монохроматичного світла на вузькій довгій щілині ВС (рис.

Рис. 5. Дифракція на щілині.

умовою (n=1,2,3…), де а – ширина щілини, a – кут між нормаллю до щілини

Стор. 5 з 40 10.09.2015 11:24

і положенням відповідного мінімуму чи максимуму, l – довжина хвилі, n – порядок максимуму або

Дифракційна решітка – сукупність великої кількості вузьких щілин, розділених непрозорими

Якщо ширина прозорих щілин – а, ширина непрозорих проміжків – b, то величина d=а+b

Рис. 6. Дифракційна решітка.

Головні максимуми при дифракції на решітці спостерігаються під кутами, що задовільняють

Стор. 6 з 40 10.09.2015 11:24

Між головними дифракційними максимумами розміщені N-1 мінімуми і N-2

Дифракція на відбиваючій дифракційній гратці

Нехай грані штрихів гратки, складають із площиною гратки кут , відстань

Явище голографії можна пояснити виходячи із законів інтерференції і дифракції.

Застосування оптичних захисних елементів (голограм) вважається спеціалістами

Стор. 7 з 40 10.09.2015 11:24

як ефективний і надійний захист від підробок. Оптичні елементи захисту розміщені

На рис. вказані: 1-Об’єкт; 2-Напівпрозоре дзеркало; 3-Опорний пучок; 4-Фотопластинка;

Стор. 8 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. Голографічне зображення нирки

Метод голографічного зображення людських органів може ефективно застосовуватися у медичних

Для виготовлення голограми застосовують цілий ряд дуже складних і точних

Стор. 9 з 40 10.09.2015 11:24

процесів, зокрема, лазерну інтерфераційну фотореєстрацію об'єкта, Фур'є-кодування,

Поставимо експеримент відповідно до схеми, зображеної на рисунку 7.

Стор. 10 з 40 10.09.2015 11:24

Рис. 7. Схема голографії.

Біля предмета К розмістимо дзеркало М і одночасно освітимо дзеркало і предмет паралельним

Розрізняють світло природне і поляризоване.

Площину, що проходить через

Стор. 11 з 40 10.09.2015 11:24

До природних кристалів, які поляризують світло, належить турмалін. Природний промінь,

Оскільки інтенсивність світла пропорційна квадрату амплітуди світлових коливань, то

де – інтенсивність світла, що падає на пластинку 2,

– інтенсивність світла, що проходить через пластинку.

Співвідношення (5) називається законом Малюса.

Пластинка 1, що поляризує природне світло,

Найчастіше для отримання поляризованого світла