Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет радіоелектроніки

Кафедра фізики

Дисципліна: «Фізіка»

Звіти лабораторних робіт

Виконав: Перевірив:
ст. гр. КНТ-20-4 Роман Р.П.
Буй Хиу Ньан Оцінка ____________
«____»_______2021 р. 

Харків 2021
 Лабораторна робота 1

ВИВЧЕННЯ МАГНІТНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ФЕРОМАГНЕТИКІВ

1.1 Мета роботи: дослідження магнітного поля в речовині на прикладі різних

феромагнетичних матеріалів, ознайомлення з явищем гістерезису.

1.2 Прилади та приладдя: Лабораторна установка.

Рисунок 1.1 – Схема установки

1.3 Опис: Лабораторна установка складається з джерела регульованої змінної

напруги 0–10В, електронного осцилографа (N), вольтметрів змінної напруги
(V1,V2), трансформатора кільцевого з вуглецевої сталі, трансформатора
кільцевого з трансформаторної сталі, трансформатора кільцевого з фериту,
набору опорів, електроємністі (C), з'єднувальних дротів.
1.4 Результати вимірювань:
x, мм y, мм UX, B Uy , B (∙10-3) B, Тл А μ
Н,
м2
1 17 27 4,7 80 0,256 1186,87 1717,31
2 15 25 4,6 77 0,246 1161,62 1688,84
3 15 24 4,5 71 0,227 1136,36 1591,85
4 13 19 4,1 58 0,187 1035,35 1427,25
5 12 16 3,7 41 0,130 934 1118
6 11 9 3,0 28 0,089 757,6 941,7
7 9 5 2,4 16 0,051 606 673
Таблиця 1 – Результати вимірювань
Початкові дані: С = 4 мкФ, R1 = 18 кОм, R2 = 15 Ом, S = 30 мм2, N1=500, N2=750,
l=132 мм.
Формули для обчислення:
U y ∙ R2 ∙С N 1 ∙U x B
B= ;H= ; μ= .
S ∙ N2 l∙ R1 μ0 ∙ H

2.1 Обчислення:
80 103 15  4 106 4110 3 15  4 10 6
B1   0, 256 B5   0,130
3 105  750 3 105  750

77 103 15  4 106 28 103 15  4 106

B2   0, 246 B6   0, 089
3 105  750 3 105  750

71 103 15  4 106 16 103 15  4 106

B3   0, 227 B7   0, 051
3 105  750 3 105  750

58 103 15  4 106

B4   0,187
3 105  750

500  4, 7 500  3, 7
H1   1186,87 H5   934
0,132 18000 0,132 18000

500  4, 6 500  3
H2   1161, 62 H6   757,6
0,132 18000 0,132 18000

500  4,5 500  2, 4

H3   1136,36 H7   606
0,132 18000 0,132 18000

500  4,1
H4   1035,35
0,132 18000
2.2 Будуємо графік залежності Bвід H

Рисунок 2.1 – Графік залежності В від Н

2.3 Будуємо графік залежності μвід H

Рисунок 2.2 – Графік залежності μ від Н

Висновок: дослідили магнітні поля в речовині на прикладі різних

феромагнетичних матеріалів, ознайомлення з явищем гістерезису.
 Лабораторна робота 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА САМОІНДУКЦІЇ

1.1 Мета роботи: дослідити явище самоіндукції, яке виникає при змінах сили
струму в котушці, вивчити закон Фарадея для самоіндукції.

1.2 Експериментальні дослідження

1.2.1 Прилади та приладдя: схема електричного кола, за допомогою якого

досліджується явище самоіндукції; імітаційна комп’ютерна програма
«Лабораторна. Явище самоіндукції».

1.2.2 Результати вимірювань

1.2.2.1 За допомогою комп’ютерної програми з метою визначення параметрів
соленоїда від яких залежить сила струму в електричному колі встановлюємо
довільні параметри соленоїда(площу поперечного перерізу S=1 м 2, кількість
витків соленоїду N = 100; довжину соленоїда l = 10 см, електричний опір R = 150
Ом) та напругу 220 B, та робимо вимір сили струму I = 1,46 А.

Рисунок 1.2 – Скрін-шот комп’ютерної програми

«Лабораторна. Явище самоіндукції»
1.2.2.2 Послідовно змінюючи параметри соленоїда (S, N, I та R) та вимірюючи
силу струму встановлюємо, що початкова сила струму в колі залежить тільки від
опору.

Рисунок 2.2 – Скрін-шот комп’ютерної програми

«Лабораторна. Явище самоіндукції»
 Рисунок 2.3 – Скрін-шот комп’ютерної програми
«Лабораторна. Явище самоіндукції»

Висновок: При змінні опору, змінюється сила току відповідно.

1.2.2.3 Згідно свого варіанту (№12) вимірюємо початкову силу струму (час
дорівнює нулю). Натискаючи кнопку «Старт/Стоп», робимо декілька вимірів
сили струму та слідкуємо, як швидко вона зменшується. Визначаємо час
вимірювання таким, чином, щоб сила струму за цей час зменшилась що
найменш, ніж 15…20 разів від початкового значення.

Падіння у 20
разів

Рисунок 2.4 – Скрін-шот комп’ютерної програми

«Лабораторна. Явище самоіндукції»

1.2.2.4 Вимірюємо початкову силу струму, після того натискаючи кнопку

«Старт/Стоп», робимо щонайменше 10 вимірів сили струму за вибраний
проміжок часу, та заносимо отримані данні до таблиці 1.1.
 Таблиця 1.1 – Результати експериментальних досліджень (R=150 Ом)
t, с 0 4.1 8.29 12.5 17.5 21.3 25.3 29.3 33.2 37.2 41
І, А 1.46 1.07 0.78 0.57 0.39 0.29 0.21 0.16 0.12 0.09 0.067
ln I 0.37 0.067 -0.24 -0.56 -0.94 -1.23 -1.56 -1.83 -2.12 -2.4 -2.7
L, 1999.76 1997.4 1983.84 1981.69 1971.14 1952.49 1983.66 1989.39 1999.31 1992.
Гн 82
ε, В 162.09 118.04 85.49 58.4 43.87 31.49 23.99 17.99 13.49 10.04

1.3 Обробка результатів експериментальних досліджень

1.3.1 Обчислюємо значення індуктивності L за формулою 1.9:
−Rt
L
i=i 0 e

Для того щоб знайти з цієї формули величину L, спочатку необхідно перенести i 0
в ліву частину рівняння, а потім прологарифмувати обидві частини рівняння:
Rt
i L
e
i0
Rt
i Rt i −Rt i Rt L=
ln () ( )
i0 = −( )
ln e L
ln ()
i0
=
L ln 0 =
i ()
L
i
()
ln 0
i

Rt 150∗4.1
L 1= = =1999.76
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 1.0784

Rt 150∗8.29
L 2= = =1997.4
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.787

Rt 150∗12.5
L 3= = =1983.84
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.57

Rt 150∗17.5
L 4= = =1981.69
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.39

Rt 150∗21.3
L 5= = =1971.14
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.29

Rt 150∗25.3
L 6= = =1952.49
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.21

Rt 150∗29.3
L 7= = =1983.66
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.16
 Rt 150∗33.2
L 8= = =1989.39
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.12

Rt 150∗37.2
L 9= = =1999.31
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.09

Rt 150∗41
L 10= = =1992.82
I0 1.4667
ln ⁡( ) ln ⁡( )
I 0.067

За формулою 1.10 визначаємо ЕРС самоіндукції в кожний виміряний момент

часу.
Формула 1.10 має вигляд:

−Rt 1 −150∗4.1
ε 1=R I 0 e L1
=150∗1.4667∗ⅇ 1999.76
=¿162.09
−Rt 1 −150∗8.29
L1 1997.4
ε 2=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =118.04
−Rt 1 −150∗12.5
L1 1983.84
ε 3=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =85.49
−Rt 1 −150∗17.5
L1 1981.69
ε 4=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =58.4
−Rt 1 −150∗21.3
L1 1971.14
ε 5=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =43.87
−Rt 1 −150∗25.3
L1 1952.49
ε 6=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =31.49
−Rt 1 −150∗29.3
L1 1983.66
ε 7=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =23.99
−Rt 1 −150∗33.2
L1 1989.39
ε 8=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =17.99
−Rt 1 −150∗37.2
L1 1999.31
ε 9=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =13.49
−Rt 1 −150∗41
L1 1992.82
ε 10=R I 0 e =150∗1.4667∗ⅇ =10.04
 1.3.2 За даними таблиці 1 будуємо залежність lni(t) та i(t)

I, A Графік залежності сили струму I від часу згасання t

1.60

1.40

1.20

1.00

0.80

0.60

0.40

0.20
t, c
0.00
0.00 4.10 8.29 12.50 17.50 21.30 25.30 29.30 33.20 37.20 41.00

Рисунок 3.1 – Графік залежності сили струму І від часу згасання t

lnI
Графік залежності індуктивності lnI від часу згасання t
1.00

0.50
t, c
0.00
0.00 4.10 8.29 12.50 17.50 21.30 25.30 29.30 33.20 37.20 41.00
-0.50

-1.00

-1.50

-2.00

-2.50

-3.00

Рисунок 3.2 – Графік залежності сили струму lnІ від часу згасання t
 Графік залежності ЕРС самоіндукції від часу згасання струму t в
E, B
електричному полі
180.00

160.00

140.00

120.00

100.00

80.00

60.00

40.00

20.00
t, c
0.00
0.00 4.10 8.29 12.50 17.50 21.30 25.30 29.30 33.20 37.20 41.00

Рисунок 3.3 – Графік залежності ЕРС самоіндукції від часу згасання струму t в
електричному полі

Висновок: дослідили явище самоіндукції, яке виникає при змінах сили струму в
котушці, вивчили закон Фарадея для самоіндукції.

Лабораторна робота 3
 ВИВЧЕННЯ ЯВИЩА ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ ВІД ДВОХ ЩІЛИН
ТА СИСТЕМИ ПАРАЛЕЛЬНИХ ЩІЛИН
1.1 Мета роботи: Ознайомитись з принципом Гюйгенса-Френеля та дослідити
явище інтерференції світла і умови, за яких воно може спостерігатися.
1.2 Експериментальне дослідження
1.2.1 Приклади та приладдя: Імітаційна програма «Інтерференція та
дифракція»
1.2.2 Результат вимірювання.
1.2.2.1 Задаємо ширину щілини “нескінченно мала”, кількість щілин М=2, L=200
мм, відстань між щілинами а=0,1 мм розмір екрану max x =5 мм та довжину
хвилі λ=5000Å. Запустимо програму з такими вхідними даними. Результат
роботи програми показано на рисунку 1.

Рисунок 1 – Графік розподілу інтенсивність світла на екрані

 1.2.2.2 Задамо значення довжини хвилі λ = 400 нм. Будемо змінювати
значення довжини хвилі від λ = 400 нм до λ = 600 нм. Для кожної довжини
хвилі будемо фіксувати значення координати мінімуму інтенсивності.
Результати заносимо у таблицю 1.

Таблиця 1.1 Залежність координат Інтерференційних мінімумів під довжин

хвилі, отримана експериментально шляхом з імітаційної програми

λ, нм 400 440 480 520 560 600

xmin, мм 0,4 0,44 0,48 0,52 0.56 0,6

За даними з таблиці 1 будуємо графік залежності координати мінімуму від

довжини хвилі. Графік зображений на рисунку 2.

0,7

0,6

0,5

0,4

xmin, мм
0,3

0,2

0,1

400 440 480 520 560 600

λ, нм

Рисунок 2 - Графік залежності координати інтерференційного мінімуму від

довжини хвилі
Висновок: Значення координат x(min) збільшується прямо-пропорційно
збільшенню довжини хвилі
1.2.2.3 За формулою (1) робимо теоретичний розрахунок залежності
координати першого мінімуму xmin від довжини хвилі λ. Отримані результати
заносимо до таблиці 2 та будуємо графік залежності xmin(λ).
Таблиця 2. Залежність координат Інтерференційних мінімумів під довжин хвилі,
отримана експериментально шляхом з формули(1)

λ, нм 400 440 480 520 560 600

xmin, мм 0,4 0,44 0,48 0,52 0.56 0,6

За даними з таблиці 2 будуємо графік залежності координати мінімуму від

довжини хвилі. Графік зображений на рисунку 3.

0,7

0,6

0,5

0,4

xmin, мм
0,3

0,2

0,1

400 440 480 520 560 600

λ, нм

Рисунок 3 - Графік залежності координати інтерференційного мінімуму

від довжини хвилі, отриманий за допомогою
розрахунків.

Висновок: З вищенаведених даних(отриманих як експериментальним так і

розрахунковим шляхом), видно що відстань Інтерференційних мінімумів від
начала координат схожі.

За допомогою теоретичних розрахунків та побудованому графіку ми виявили,

що координата інтерференційного мінімуму прямо пропорційна довжині хвилі.
Результати, отримані теоретично, повністю збігаються з результатами,
отриманими експериментально.
2.1 Встановлюємо значення довжини хвилі згідно з номером варіанта. Для
варіанта №4 значення довжини хвилі довжини хвилі та інших параметрів
показані у таблиці 2

№ λ ∙ 10−6 𝑎 ∙ 10−3, 𝑏 ∙ 10−3,

варіанта мм мм мм
4 500 50 20

Задаємо значення L 20, 60, 100 мм. Для кожного значення знаходимо ширину
інтерференційної смуги ∆𝑥. Значення заносимо до таблиці 1. Також розрахуємо
відстань між інтерференційними мінімумами за формулою (2) Отриманий
результат будемо порівнювати з результатом, отриманим експериментально.

𝐿
∆𝑥 = ∙ λ (2)
𝑎
2.2 L = 20 мм. Результат зображений на рисунках 4, 5 та 6.

Рисунок 4 – Зовнішній вигляд інтерференційної картини

Рисунок 5 – Графік розподілу інтенсивності світла в інтерференційному полі
Рисунок 6 – Ширина інтерференційної смуги
2.3 L = 60 мм. Результат зображений на рисунках 7, 8 та 9.

Рисунок 7 – Зовнішній вигляд інтерференційної картини

Рисунок 8 – Графік розподілу інтенсивності світла в
інтерференційному полі
Рисунок 9 – Ширина інтерференційної смуги
2.4 L = 100 мм. Результат зображений на рисунках 10, 11 та 12.

Рисунок 10 – Зовнішній вигляд інтерференційної картини

Рисунок 11 – Графік розподілу інтенсивності світла в інтерференційному
полі

Рисунок 12 – Ширина інтерференційної смуги

 L, мм 20 60 100
∆𝑥, мм 0,2 0,6 1

Висновок: Зі збільшенням відстані від екрану відстань між

інтерференційними мінімумами ∆𝑥 стає більшою. На інтерференційній
картині світлі полоси стають більш широкими й границя між світлою та
темною полосою стає більш розмитою.
3.1 Встановлюємо значення L=100 мм, М=1, а, λ – згідно з таблицею. Ширину
щілини виставляємо “нескінченно мала”. Змінюємо кількість щілин М=1, 2, 3,
4, 5 й для кожного значення М зображуємо графік. Визначаємо значення
інтенсивності та число додаткових максимумів. Результати заносимо до
таблиці 3.

3.2 L = 100 мм, М = 1, а = 50 ∙ 10−3 мм, λ = 500 нм. Графік залежності

інтенсивності від координати екрана показаний на рисунку 13.

Рисунок 13 - Графік залежності інтенсивності від координати екрана

I = 0,5 Кд, додаткових максимумів немає

3.3 L = 100 мм, М = 2, а = 50∙ 10−3 мм, λ = 400 нм. Графік залежності
інтенсивності від координати екрана показаний на рисунку 14.

Рисунок 14 - Графік залежності інтенсивності від координати екрана

I = 2 Кд, додаткових максимумів немає

3.4 L = 100 мм, М = 3, а = 50 ∙ 10−3 мм, λ = 400 нм. Графік залежності
інтенсивності від координати екрана показаний на рисунку 15.

Рисунок 15 - Графік залежності інтенсивності від координати екрана

I = 4,5 Кд, 1 додатковий максимум на кожен інтерференційний максимум.

3.5 L = 100 мм, М = 4, а = 50 ∙ 10−3 мм, λ = 400 нм. Графік залежності
інтенсивності від координати екрана показаний на рисунку 16.

Рисунок 16 - Графік залежності інтенсивності від координати екрана

I = 7,69 Кд, 2 додаткових максимуми на кожен інтерференційний максимум.
3.6 L = 100 мм, М = 1, а = 50 ∙ 10−3 мм, λ = 400 нм. Графік залежності
інтенсивності від координати екрана показаний на рисунку 17.

Рисунок 17 - Графік залежності інтенсивності від координати екрана

I = 11,19 Кд, 3 додаткових максимуми на кожен інтерференційний

максимум.
 4.1 Будуємо графік залежності інтенсивності головного максимуму від
кількості щілин

Значения Y
12

10

I, кд 6

0 1 2 3 4 5 6
Кількість щілин

Рисунок 18 - графік залежності інтенсивності головного максимуму від кількості

щілин.

Висновок: Ознайомився з принципом Гюйгенса-Френеля та дослідив явище

інтерференції світла і умови, за яких воно може спостерігатися.