Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет радіоелектроніки

Кафедра фізики

Звіти з лабораторних робіт

з теми «Електрика та магнетизм»

Виконав: Перевірив:
Студент групи ПЗПІ-20-4 Старший викладач кафедри фізики
Прокоп’єв Дмитро Михайлович Мягкий О.В.

Харків 2021
 1 ВИВЧЕННЯ ГРАФІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНОГО ПОЛЯ
ТОЧКОВОГО ЗАРЯДУ ТА СИСТЕМИ ТОЧКОВИХ ЗАРЯДІВ

Варіант №6

1.1. Мета роботи

Познайомитись із графічним зображенням електричного поля точкового

заряду та системи точкових зарядів за допомогою електричних силових ліній поля
та дослідити особливості їх побудови.

1.2. Експериментальні дослідження

1.2.1 Прилади та приладдя: програма для симуляції, програма для знімків

екрану, програма для обробки зображень.

1.2.1.1 Опис комп’ютерної програми

Програма будує силові лінії електричного поля у двохвимірному випадку за

алгоритмом:

1. Вибирається точка з координатами (х, у) і обчислюються компоненти

поля Ex та Ey.
2. В цій точці проводиться невеликий прямолінійний відрізок ΔS у
напрямку вектора E G.
3. Процедура повторюється з нової точки (x + Δx), (y + Δy). Процес
продовжується доти, доки силова лінія не йде в нескінченість, або до
будь-якого негативного заряду. Число силових ліній, які починаються
біля кожного позитивного заряду, пропорційне величині заряду.
Величина заряду вибирається в умовних одиницях.
 1.2.2. Результати вимірювань

Згідно інструкції користувачу комп’ютерної програми відповідно до пункту

7.4 методичних вказівок до лабораторної роботи запускаємо програму та:

1.2.2.1 Поміщаємо в точку з координатами x = 0, y = 0 точковий заряд q = 4

(величина q була отримана з таблиці 7.1 методичних вказівок). Обираємо число
ліній N = 10, число кроків (яке визначає довжину силових ліній на екрані)
підбираємо так, щоб вони охоплювали весь екран. (рис. 1.1).

Рис. 1.1
1.2.2.2 Збільшуємо заряд удвічі. (рис. 1.2).

Рис. 1.2
 1.2.2.3. Обираємо на картині поля замкнену лінію довільної форми.
(рис. 1.3). Підрахуємо число ліній, які входять в площину, охоплену лінією 𝑁1
(потік, який входить), число ліній, які виходять назовні 𝑁2 (потік, що виходить).

Рис. 1.3

Потік, який перетинає замкнену лінію дорівнює:

𝐸 = (𝑁1 + 𝑁2 )/P
де

P – периметр квадрата,

𝑁1 – число ліній, які входять в площину, охоплену лінією,

𝑁2 – число ліній, які виходять назовні.

Нехай 𝑎 – сторона квадрата, а одна клітинка дорівнює 30 м.

 Замкнена лінія – квадрат(центральний):

Число ліній, якi входять в площину, охоплену лінією 𝑁1 (потік, який

входить): 0.

Число ліній, які виходять назовні 𝑁2 (потік, що виходить): 80.

Отже, потік, який перетинає замкнену лінію дорівнює:

𝑁 𝑁 80 1
𝐸1 = = = = В⁄м
𝑃 4𝑎 4 ∗ (4 ∗ 30) 6

Замкнена лiнiя – квадрат(правий, верхній):

Число ліній, якi входять в площину, охоплену лінією 𝑁1 (потік, який

входить): −5.

Число ліній, які виходять назовні 𝑁2 (потік, що виходить): 5.

Потік, який перетинає замкнену лінію дорівнює:

𝑁 𝑁 5 + (−5)
𝐸2 = = = = 0 В⁄м
𝑃 4𝑎 4 ∗ (4 ∗ 30)

Згідно з теоремою Гауса, потік напруженості електричного поля дорівнює

сумi зарядів, якi там знаходяться. Оскільки у цьому квадраті жодного заряду
немає, то потік дорівнює 0.
 1.2.2.4. Розміщуємо два однакових заряди на відстані 2-х клітинок
(величину q беремо з таблиці 7.1 методичних вказівок). (рис. 1.4).

Рис. 1.4.

З рис 1.4 видно, що два однакових заряди відштовхуються.

 1.2.2.5. Отримуємо картину силових ліній для системи двох однакових
зарядів протилежного знаку. (рис. 1.5).

Рис. 1.5.

З рис 1.5 видно, що два однакових заряди протилежного знаку

притягуються.
 1.2.2.6. Поміщаємо заряд величиною Q = 100 умовних одиниць в точку з
координатами x = 0, y = 0. Внесемо в поле цього заряду невеликий пробний заряд
q (згідно з таблицею 7.1 методичних вказівок). Змінимо його положення відносно
Q. (рис. 1.6 – 1.8).

Рис. 1.6

Рис. 1.7
 Рис. 1.8

На рис. 1.8 спостерігається найбільше викривлення силових ліній. Це

виникає тому що напруженість електричного поля, по мірі віддалення одного
заряду від іншого, зменшується.
 1.2.2.7. Повторимо операції п. 1.2.2.6. для негативного заряду –q.
(рис. 1.9 – 1.11)

Рис. 1.9

Рис 1.10
 Рис 1.11

Як бачимо з рис. 1.9 – 1.11, чим більша відстань між зарядами, тим менша
напруженість та більше викривлення силових ліній.
 1.2.2.8. Розмістимо у вершинах квадрата заряди однакової величини за
схемою – така система носить назву – квадруполь. Отримаємо картину силових
ліній. (рис. 1.12).

Рис. 1.12

На рис. 1.12 спостерігаємо симетрію відносно осі, проведеної через

негативнi заряди.

Висновок: я познайомився з графічним зображенням електричного поля

точкового заряду та системи точкових зарядів за допомогою електричних силових
ліній поля та дослідив особливості їх побудови.
 2 ОСЦИЛОГРАФУВАННЯ ФІЗИЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Варіант № 6

2.1 Мета роботи

З'ясувати принцип дії електронного осцилографа, ознайомитись з

застосуванням електронного осцилографа для спостереження форми сигналу,
вимірювання напруги, частоти, різниці фаз, вивчити явища, що виникають при
складанні взаємно перпендикулярних коливань.

2.2 Прилади та приладдя: імітаційна програма «Пересування заряджених

частинок у ЕПТ», вихідні дані анодної напруги Ua, відстані між пластинами та
екраном L, напруги на відхиляючих пластинах Uy та відстані між пластинами d.

2.3 Експериментальні дослідження

2.3.1 Результати вимірювань

Згідно інструкції користувачу комп’ютерної програми відповідно до пункту

10.4 методичних вказівок до лабораторної роботи запускаємо програму та:

2.3.1.1. За допомогою кнопок на інтерфейсі встановлюємо значення

параметрів у відповідності з табл. 10.1 методичних вказівок.

Таблиця 2.1 — Значення, надані у таблиці 10.1 методичних вказівок

№ вар. Ua, B L, мм Uy, B d, мм

6 1000 150 12 12
Отримуємо на екрані траєкторію електрона. (рис. 2.1).

Рис. 2.1
 2.3.1.2. Змінюємо полярність Uy. (рис 2.2).

Як змінилася траєкторія? – Траєкторія віддзеркалилась відносно

горизонтальної осі.

Рис. 2.2
 2.3.1.3. Задаємо декілька послідовних значень напруги Uy від
максимального значення +Uy до мінімального значення –Uy. (рис 2.3).

Рис. 2.3
 2.3.1.4. За даними п.1 обчислюємо чутливість ЕПТ за формулою:

h
𝑆=
𝑈𝑦

h = 39,2 мм; Uy = 12 В;

h 39,2 мм м
𝑆= = = 3,27 = 3,27 ∙ 10−3
𝑈𝑦 12 В В

2.3.1.5. Змінюємо режим програми, натиснувши кнопку «~». В цьому

режимі можна подавати напругу на обидві пари пластин, причому Ux та Uy можуть
мати або синусоїдальну або пилкоподібну напругу. Подаємо синусоїдальну
напругу на y-пластини, на x-пластини Ux = 0. (рис. 2.4).

Рис. 2.4
 2.3.1.6. Подаємо пилкоподібну напругу на x-пластини, на y-пластини –
синусоїдальну. Зарисовуємо отримане зображення. (рис. 2.5). Подаємо тепер на
x-пластини теж синусоїдальну напругу. (рис. 2.6) Порівнюємо отриману криву з
зарисованою.

Рис. 2.5
Рис. 2.6
 2.3.1.7. Підбираємо період синусоїди (змінюючи ωy ) так, щоб на екрані було
зображено 1, 2, 3, і т.д. періодів синусоїди. (рис. 2.7 – 2.9).

Яким співвідношенням зв’язані період розгортки (пилки) з періодом синусоїди?

– Прямо пропорціональне співвідношення.

Рис. 2.7
Рис. 2.8
Рис. 2.9
 2.3.1.8. Подаємо на обидві пари пластин синусоїдальну напругу однакової
амплітуди: А = В, та однакової частоти: ωx = ωy . Змінюючи різницю фаз δ
отримуємо: пряму, еліпс, коло, пряму з протилежним нахилом (рис. 2.10 – 2.13).
Запишемо відповідні значення різниці фаз δ. Визначимо різницю фаз за
формулою:
𝑦0
𝛿 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛
𝐵

Рис. 2.10

y0 = 0; B = 5

𝑦0 0
𝛿 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 0°
𝐵 5
 Рис. 2.11

y0 = 4.3; B = 5

𝑦0 4.3
𝛿 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 ≈ 60°
𝐵 5
 Рис. 2.12

y0 = 5; B = 5

𝑦0 5
𝛿 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 90°
𝐵 5
 Рис. 2.13

y0 = 0; B = 5

𝑦0 0
𝛿 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 𝑎𝑟𝑐𝑠𝑖𝑛 = 180°
𝐵 5
 2.3.1.9. Повторяємо операції п.8 для випадку, коли амплітуди A і B не
дорівнюють одна одній. (рис. 2.14 – 2.17)

Рис. 2.14

𝛿 = 0°
Рис. 2.15

𝛿 = 60°
Рис. 2.16

𝛿 = 90°
 Рис. 2.17

𝛿 = 180°

Якщо подати синусоїдальні напруги на обидві пари пластин, то при кратних

співвідношеннях частот ωx та ωy (ωx = nωy , або ωy = nωx , n – ціле число) можна
спостерігати фігури Лісажу (рис. 2.18 – 2.21).
Рис. 2.18
Рис. 2.19
Рис. 2.20
Рис. 2.21
 2.3.1.10. Подаємо на обидві пари пластин синусоїдальну напругу,
задовольнивши умовам: А = В, δ = 30 градусів. Фіксуємо ωx . Змінюючи ωy так,
щоб ωx / ωy = 1, 2, 3, 2/3, встановлюємо формулу, за якою при відомому значенні
ωx можна обчислити ωy (рис. 2.22 – 2.25).

Рис. 2.22
Рис. 2.23
Рис. 2.24
 Рис. 2.25

Для виведення формули беремо дві довільні перпендикулярні лінії, що

перетинають найбільшу кількість точок, та рахуємо кількість точок перетину з
фігурою. (рис. 2.26)
 Рис. 2.26

Кількість точок перетину прямої А з фігурою NA = Ny = 6;

Кількість точок перетину прямої B з фігурою NB = Nx = 2;

Таким чином, визначаємо співвідношення частот вертикальної ωy та

горизонтальної ωx напруги:
ω𝑦 𝑁𝑥
= ,
ω𝑥 𝑁𝑦

де Nx та Nу – кількість точок перетину з фігурою прямих В та А відповідно.

Звідси:

𝑁𝑥 ∙ 𝜔х
𝜔у =
𝑁𝑦
 2.3.1.11. Повторяємо пункт 10, але тепер фіксуємо ωy і, змінюючи
відношення ωy / ωx = 1, 2, 3, 2/3, обчислюємо ωх. (рис. 2.27 – 2.30)

ωy = 6
𝑁𝑦 ∙𝜔у 2∙6
𝜔х = = = 6 (див. рис. нижче)
𝑁𝑥 2

Рис. 2.27
 𝑁𝑦 ∙𝜔у 2∙6
𝜔х = = = 3 (див. рис. нижче)
𝑁𝑥 4

Рис. 2.28
 𝑁𝑦 ∙𝜔у 2∙6
𝜔х = = = 2 (див. рис. нижче)
𝑁𝑥 6

Рис. 2.29
 𝑁𝑦 ∙𝜔у 6∙6
𝜔х = = = 36 (див. рис. нижче)
𝑁𝑥 4

Рис. 2.30

Висновок: у результаті лабораторної роботи я з’ясував принцип дії

електронного осцилографа. Я дізнався, що за його допомогою дуже
зручно спостерігати за формою сигналу, вимірювати напруги, частоти, різниці
фаз, які виникають при складанні коливань одного напрямку та взаємно
перпендикулярних коливань. В ході виконання лабораторної роботи були
отримані фігури Лісажу. Стало зрозуміло, що форма фігур Лісажу залежить від
відношень амплітуд, частот і різниці фаз, які складають коливання.
 3 ВИВЧЕННЯ МАГНІТНОГО ПОЛЯ КРУГОВОГО ВИТКА ТА СОЛЕНОЇДА

Варіант №6

3.1 Мета роботи

Ознайомитись із законом Біо-Савара-Лапласа, дослідити магнітне поле

контуру зі струмом та системи співвісних контурів, що утворюють котушку з
струмом, базуючись на законі Біо-Савара-Лапласа.

3.2 Експериментальні дослідження

3.2.1 Прилади та приладдя: імітаційна програма «Магнетизм»

3.2.2 Результати вимірювань

Згідно інструкції користувачу комп’ютерної програми відповідно до пункту

11.4 методичних вказівок до лабораторної роботи запускаємо програму та:

3.2.2.1. Створюємо один виток із струмом. Для цього вибираємо однакове

число “ділянок на витку” та “разом ділянок”. “Відстань” між лініями, яка регулює
густину ліній встановлюємо рівною 20 пікселям. Отримуємо картину силових
ліній для магнітного поля одного витка. Зарисовуємо її (рис. 3.1). Зазначаємо на
рисунку координати центра витка та значення індукції.

Координати геометричного центра: O (0, 25, 0)

Значення індукції: B = 6,17 ∙ 10−6 Тл

 Рис. 3.1

3.2.2.2. Збільшуючи число “ділянок на витку” в два (рис 3.2), три (рис 3.3) і
т.д. разів, прослідковуємо як змінюється точність розрахунку (шляхом порівняння
B1 − B2, B2 − B3, і т.д. різниця Bn − Bn+1 повинна зменшуватись).

В1 = 0,0513 × 103 Тл

В2 = 0,0303 × 103 Тл

В3 = 0,0196 × 103 Тл

В1 − В2 = 0,0513 − 0,0303 = 0,21 × 103 Тл

В2 − В3 = 0,0303 − 0,0196 = 0,107 × 103 Тл

B1 − B2 > В2 − В3
Рис. 3.2
Рис. 3.3
 Рис. 3.4

Вибираючи “кут нахилу” прослідковуємо як змінюється при цьому

апроксимація кругового витка ломаною лінію, внаслідок його розбивки на
елементи ΔL.
 Рис. 3.5

3.2.2.3. Встановлюємо довжину котушки L = 200 пікселів, R = 50 пікселів,

координати початкової точки для розрахунку силової лінії покладемо рівними RoX
≈ 50 пікселів, RoZ = RoY = 0. Збільшуємо густину силових ліній (шляхом
зменшення “відстані”), встановлюємо “Разом ділянок” − 30. Збільшуємо число
витків.

– Як ведуть себе силові лінії (яка їх форма) поблизу витків, чи перетинають

вони циліндричну поверхню, на якій лежать витки?
 Силові лінії звужуються поблизу витків; бокову поверхню не перетинають
(рис 3.6).

Рис. 3.6
 Силові лінії звужуються поблизу витків; бокову поверхню не перетинають
(рис 3.7).

Рис. 3.7
 Силові лінії звужуються поблизу витків; перетинають бокову поверхню
(рис 3.8).

Рис. 3.8
 Силові лінії звужуються поблизу витків; бокову поверхню не перетинають
(рис 3.9).

Рис. 3.9

3.2.2.4. Визначаємо значення індукції в центрі соленоїда (параметри беремо

за таблицею 11.1 методичних вказівок). Знімаємо залежність В(L), тобто
визначаємо шість разів В в центрі соленоїда для шести різних значень довжини
котушки L. Результати заносимо в таблицю 3.2.

Таблиця 3.1 — Значення, надані у таблиці 11.1 методичних вказівок

№ вар. L, пікс. R, пікс. Разом ділянок

6 500 90 300

В0 = 0,00025 кВ
Рис. 3.10
Рис. 3.11
Рис. 3.12
Рис. 3.13
Рис. 3.14
Рис. 3.15
 Рис 3.16

Таблиця 3.2. Залежність індукції В від значення довжини котушки L

Довжина
котушки L, 450 500 550 600 650 700 750
пікс
Індукція в
центрі 0,00025 0,00025 0,00025 0,00025 0,00025 0,00025 0,00025
соленоїда B, кВ
𝐵(𝐿)
𝑓(𝐿) = 1 1 1 1 1 1 1
𝐵0
 3.2.2.5. Встановлюємо параметри соленоїда у відповідності з таблицею 3.1.
Вимірюємо та записуємо B0 в центрі соленоїда. Визначаємо ще шість значень В
для шести значень відстані y від центра соленоїда. Результати заносимо в таблицю
3.3.

В0 = 0,00025 кВ

Рис. 3.17
Рис. 3.18
Рис. 3.19
Рис. 3.20
Рис. 3.21
Рис. 3.22
 Рис. 3.23

Таблиця 3.3. Залежність індукції В від значення відстані від центра соленоїда y

Відстань від центра

40 80 120 160 240 320
соленоїда у
Індукція в центрі
0,00616 0,00174 0,00081 0,00046 0,00021 0,00012
соленоїда В
𝐵(𝑦)
𝑓(𝐿) = 0,028 0,00696 0,00324 0,00184 0,00084 0,00048
𝐵0
 𝐵(𝐿)
3.2.2.6. Побудуємо за п.3.2.2.4 графік = 𝑓(𝐿).
𝐵0

Діаграма 3.1 — Графік залежності відношення B(y)/B0 з

𝐵(𝑦) ростом довжини соленоїда
𝐵0
1.2

0.8

0.6

0.4

0.2

0
450 500 550 600 650 700 750

Висота соленоїда B, пікс.

𝐵(𝐿)
Зробимо висновок, як змінюється відношення з ростом довжини
𝐵0

соленоїда: індукція залишається незмінною, тому відношення дорівнює 1.

 𝐵(𝑦)
3.2.2.7. Побудуємо за п.3.2.2.5 графік = 𝑓(𝑦).
𝐵0

Діаграма 3.2 — Графік залежності відношення B(y)/B0 з

ростом відстані y від центра соленоїда
𝐵(𝑦)
𝐵0
0.03 0.028

0.025

0.02

0.015

0.01
0.00696
0.005 0.00324 0.00184 0.00084 0.00048
0
40 80 120 160 240 320
y

𝐵(𝑦)
Зробимо висновок, як змінюється відношення з ростом відстані y від
𝐵0

центра соленоїда: індукція зменшується зі збільшенням відстані від центра

соленоїда.

Висновок: під час лабораторної роботи я ознайомився із законом Біо-

Савара-Лапласа, дослідив магнітне поле контуру зі струмом та системи співвісних
контурів, що утворюють котушку з струмом, базуючись на законі Біо-Савара-
Лапласа.