МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ

КПІЗ
Із дисципліни «Історія та культура України»
на тему:
«ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА М. ТЕРНОПІЛЬ»

Підготувала
Студентка групи
Бура А.А.

Науковий керівник:
Кандидат історичних наук
Дурдас Г.В.

Тернопіль - 2022

1
 ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..3
1. ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ОЗЕРО (СТАВ): ВІД ПОЧАТКУ СТВОРЕННЯ ДО
СЬОГОДЕННЯ…………………………………………………………….….4
2. СТАРИЙ ЗАМОК……………………………………………………………..8
3. НАДСТАВНА ЦЕРКВА…………………………………………….………11
4. ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЕЛ…………………………………….……….14
5. СЕРЕДНЯ ЦЕРКВА……………………………………………………...….17
6. ФУНДАЦІЯ КНЯЗА ОСТРОЗЬКОГО………………………….………….19
ВИСНОВОК…………………………………………………………………..…….21
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..……….22

2
 ВСТУП
Місто подібна як людина, змінюється із бігом часу часом, часом
розростається, часом занепадає, бідніє та зменшується. Усе залежить від
положення господарських відносин, природніх багатств та підприємливості
людей. Подібної Тернопіль утворився як окраїне місто, зведене видатним
стратегом 16 століття Яном Тарновським. Відкритість Тернополя вітрам історії
врешті-решт призвела і до його руйнації. Дві Світові війни жорстоко
пройшлися його вуличками. Він завжди був на головних напрямках військових
операцій. У 20 столітті чомусь знову відродилося мода проводити військові
операції не в полі, а посеред міста, використовуючи, будівлі, вулиці і населення
як свого роду рельєф на місцевості, то вартість людського життя чи цінність
архітектурної пам’ятки до уваги зовсім не бралася. Ледь не одна вулиця
залишилася недоторканною, а що не зруйнували дві війни, знищила
комуністична влада. Було зруйновано візуально домінанту міста, неотичний
костел, який без сумніву був окрасою міста. На місці австрійського Тернополя
було збудоване соціалістичне місто сонця, із його обов’язковими хрущовка,
історичні пам’ятки ховалися поміж красот цього нового міста так само,
соціалістично було знищено людську верству Тернополя. Питомих тернополян
залишилося дуже мало, що ледь не перервало культурну спадкоємність міста.
Банальність є нагадування про долю польської чи жидівської компетентності
культурного ландшафту Тернополя. Нацисти та більшовики вирішили ці
питання остаточно і по-своєму, але так само було знищено дощенту у 40-50-х
роках 20 століття і культурну українську компоненту Тернополя. Місто знову
мусимо вчитися ставати містом, а не населеним пунктом на території. Жити на
міський штиб, опановувати міські конори, вчитися пити каву по галицьки.
Зрештою відкритість вітрам історії була долею Поділля. Турецькі й татарські
набіги тут були радше не виключенням, а нормою, тому таке багате Поділля не
лише медом і молоком, але і твердинями, якими воно буквально всіяне.
Тернопіль був однією із них. Сьогодення безсумнівно також переносить свою
стилістику у місто. Наразі вона, скажімо так різна, однак важливо на майбутнє,

3
уже засобами сучасної архітектури спробувати делікатно поновити зв’язок із
старою громадою міста, якої вже немає, але спадкоємцями якої є сучасні
тернополяни. Серед вцілілих пам’яток історії та культури відзначаються:
Старий замок, надставна та середня церква, колишній домініканський костел,
чимало пам’яток було знищено під час світових воєн, а також за радянських
часів, зокрема, парафіяльний та ізраїльський костел, стару синагогу та
Монастириську церкву. місто Тернопіль розташована у західній частині
України на річці Серет. Тернопіль є останнім великим форпостом, що зустрічає
подорожніх на шляху до Львова.

4
 1. ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ОЗЕРО (СТАВ): ВІД ПОЧАТКУ СТВОРЕННЯ
ДО СЬОГОДЕННЯ.
Тернопільському озеру приблизно стільки ж років, як і самому
Тернополю. Його історія почалася в далекому XVI столітті, коли відразу по
завершенні будівництва замку перед власником тернопільських земель Яном
Амором Тарновським (1488 – 1561) постало питання про надійний захист свого
новоствореного дітища. Тоді-то і з’явився на світ проект перекриття
протікаючої поруч річки Серет дамбою для створення штучного озера для
перегородження сухопутних підступів до твердині. 15 березня 1548 року Ян
Тарнавський отримав привілей на будівництво греблі та створення озера.
Збудовано став у заплаві річки Серет як оборонну ланку від нападів турків і
татар, що забезпечує фортеці Тарновського ще більшу неприступність.
Озеро, як завзято його іменують місцеві, не дивлячись на штучне
походження, стало надійним захисником Тернопіля, охопивши
шестикілометровою блакитною стрічкою місто з трьох сторін (залишивши
сухопутними лише східні підступи); через дамбу ж відкривався шлях на Львів
біля однойменних воріт з Воздвиженською церквою а городяни отримали
доступ до невичерпного джерела риби з тією лише умовою, що повинні були
підтримувати гідротехнічні споруди цього унікального творіння за свій
рахунок.
У XVII столітті до інших функцій блакитного серця міста додалася ще й
забезпечення працездатності чотирьох млинів, що розкинулися на його берегах.
Але не все було так безхмарно в долі Тернопільського озера – в 1675 році його
повністю знищили турецькі війська, коли зруйнували дамбу на знак протесту
проти умов Бучацького мирного договору.
В минулому озеро часто зазнавало занепаду, зазвичай під час татарських і
турецьких нападів. Проте найбільше водойма занепадала у міжвоєнний період
ХХ століття, коли Тернопіль перебував під польською владою: у водоймі був
низький рівень — вода була замуленою, озеро густо заростало.

5
 До середини ХХ століття між Старим замком та Надставною церквою
існував найдавніший район Тернополя — Підзамче, де знаходився і міський
ринок, від якого походить назва сучасної вулиці — Старий ринок. На Підзамчі
мешкали переважно ремісники та рибалки. Сьогодні тут залишилися лише два
будинки, що колись оточували ринок (по центру площі), та будинки на вулиці
«Над ставом».
Під час Другої світової війни Тернопільське озеро було занедбано. У
п’ятдесятих роках минулого століття відбувається масштабна відбудова
Тернополя — і, коли в 1956 році було прийнято рішення про підпорядкування
всіх водних ресурсів місцевій владі, водойму почали відновлювати. Тоді було
збудовано нову греблю — рівень води став вищим, ніж раніше. Нове
водосховище зайняло значно більшу площу — понад 300 гектарів. Його
назвали Комсомольським озером. Між водоймою та центром міста заклали парк
імені Тараса Шевченка, який простягається вздовж східного берега. Поблизу
нього від краю було споруджено острів «Кохання».
У 60-их роках минулого століття пляж біля Старого замку було
ліквідовано, збудовано центральну пристань і створено стоянку для катерів,
теплоходів, яхт і моторних човнів. Широкі сходи, що ведуть до пристані,
розділив каскад штучних водоспадів, який назвали на честь головного
архітектора міста Гронського — «Сльози Гронського». На березі новоствореної
зеленої зони збудували ресторан «Поплавок», із тераси якого відкривався вид
на центральну частину міста, біля нього створили пляж «Ближній»; неподалік
села Пронятин з’явився ще один пляж — «Дальній». У 70-их роках ХХ століття
стоянку човнів перенесли на протилежний берег міста, де був створений
Морський клуб (школа). Згідно з новим генеральним планом подальшої
розбудови Тернополя, вирішено створити новий житловий масив за лісом
«Загребелля».[3]
Не зважаючи на те, що донедавна озером курсувало лише одне,
найбільше судно на водоймі – «Герой Танцоров», історія тернопільського

6
флоту надзвичайно багата. Мало хто з тернополян знає, що до відомого
«Танцорова» та нещодавно
До сьогодні «дожили» лише два теплоходи, один з яких працює без
перерви майже півстоліття, інший протягом 16 років був забутим людьми —
насправді очікував другого життя.
У 80-их роках ХХ століття благоустрій територій довкола озера не
припинявся. За греблею створили гідропарк «Піонерський», який був
перейменований у «Топільче». Біля підніжжя лісу «Загребелля» спорудили
готель «Москва», який сьогодні має назву «Галичина». На Тернопільському
озері є два острови: Великий острів («острівець закоханих») та «Чайка», де
влітку діє прокат катамаранів.
У 1975 році на озері з’явився великий фонтан, який назвали «Струменем
Кородюка» на честь тодішнього міського голови Тернополя. Висота
центрального струменя сягала п’ятнадцяти метрів, бокових — п’яти. Фонтан
виконував не лише естетичну функцію, а й екологічну. Оскільки вода в озері
через відсутність течії попід східними берегами застоювалася, виникла
необхідність у будівництві механізму, який міг би її перемішувати. Так
з’явилась ідея спорудження цього фонтану.
Через великі витрати на його функціонування, водограй працював не
щодня, а переважно у вихідні та святкові дні. У 1990-их роках через економічну
кризу його вивели з експлуатації. З 2000-го року фонтан працював лише на
Великдень та День міста Тернополя. Навесні 2003 року через відсутність
належного ремонту конструкцій під час танення криги фонтан затонув (був
витягнутий 29 липня 2003 року). Відновити його було неможливо, тому восени
2007 року коштом спонсорів встановлено новий. На жаль, він не є таким
привабливим і потужним, як попередній, адже відсутні бокові струмені,
центральний є нижчим та вужчим. У 2010 році фонтан встановили вже без
рекламних щитів, а троси закріпили до днища. Насос вдалося запустити після
четвертого разу.

7
 Зачаровуча краса в тандемі з технічними характеристиками зробили
Тернопільське озеро в 1987 році центром світових змагань з водномоторних
видів спорту. Нині ж став – гордість і краса міста, у якій відбиваються, як у
дзеркалі, усі минулі століття і надихають майбутні покоління на трепетне
ставлення до дарів історії.
Став, що спочатку вигинався блакитний дугою вторячи оборонним валам
Тернополя, представляв собою шестикілометрову загату, перегороджену
дамбою в південній частині. При ширині близько кілометра, ця рукотворна
перепона при супутніх заболочених ділянках на півночі служила надійною
захисницею міста з усіх боків крім західного, де залишався сухопутний шлях.
Західний берег Тернопільського озера прикрашений Понятинським лісом
з рятувальною станцією і пляжем (північна частина) і парком “Загребелля” в
південній. Північні підступи до нього охороняє величезна заболочена ділянка, в
якому все одно знайшлося місце так званому “Циганському” пляжу. З
південного підніжжя, відгороджений дамбою, зеленим покривалом розстелився
гідропарк “Топільче”. [7]
Особливою принадою ж славиться східний берег міського става, острів
закоханих з його знаменитою альтанкою, півколом білої колонади, фонтаном
“Спогад” і каскадним фонтаном, що відкриває шлях до замку, закутаний
мальовничим парком імені Тараса Шевченка.

8
 2. СТАРИЙ ЗАМОК.
Досі вабить і чарує око старовинна твердиня на березі Тернопільського
ставу, ровесниця міста, свідок його минулого і сьогодення. Перший запис
біографії Тернополя 15 квітня 1540 року пов’язаний з королівським дозволом
на спорудження замку над серетом краківському Каштеляну і Яну
Тарнавському. Ця фортифікаційна споруда мала перекрити шлях різним
наїзникам на широких просторах від Теребовлі до Буська, де на той час не було
жодного великого укріплення, – зазначає у своїй праці дослідиця. – Сотні
вправних ремісницьких рук почали зводити мури нової фортеці, що мала стати
оплотом польських завойовників на Подільській землі. Будівництво тривало
вісім літ і завершилось у 1548 році. У привілеї 1566 року згадується
Тернопільська фортеця як діюча та її фундатор у зв’язку із значними витратами
на будівництво місто звільнялися від багатьох податків. Укріпив замок уже син
яна Тарнавського Христофор, не мало коштів у добудову розширення замку
долучився також Томаш Замойський, який отримав місто, як придане своєї
дружини Катерини, дочки відомого українського культурного діяча і мецената
князя Костянтина Острозького. У першій половині 17 століття фортечні
укріплення Тернополя мали форму прямокутника, збоку міста Замок був
захищений глибоким ровом і валом та укріпленим із дубовим частоколом, із
заходу його омиває води штучного створеного у 1548 році досить глибокий
підмурований із середини рів і насипний земляний вал починалися на
найнижчому схилі пагорба, між ними мочариськами, що простягалися на
південь і ставом, що оточують місто, із заходу і півночі вали проходили у
районі сучасної вулиці Танцорова, багатої Руської, Валової, Грушевського і
замикалися на став. Також стояли дві оборонні вежі: Кушнірська над ставом,
неподалік воздвиженської церкви, і ще на краю заплавних лугів приблизно в
районі теперішнього парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка.

9
Здійснивши в 70-х роках 17 століття поїздку польським королівством
французький Мандрівник Ульріх Фонвердом у своєму щоденнику подорожі
зазначив, «це місто спадкова власність пана польського Долинського старости
лежить біля схилу згаданого пологого пагорба з трьох боків його оточують
озеро і розлогі болота, четвертий бік захищений від поля досить широким
ровом там введений валом і двома масивними вежами на кутах і однієї
посередині яка заодно служить брамою замок височіє з північного заходу від
міста саме посередині ставу має великий побудовані в італійському стилі
будівлі з каменю мури і вежі на заході північ боронять замок навіть там де
навколо тягнеться озером від міста знаходиться сухий лід із земляним валом і
частоколом».
За час свого існування Тернопільський замок пережив багато нападів і
руйнацій. Серйозних пошкоджень споруда зазнала у 1575, 1589, 1672 роках. У
1675 році турецький паша Ібрагім Шашман отаборився біля Тернополя, взявши
місто в облогу. Цього ж року турки з татарами спалили замок, зруйнували
укріплення, підірвали обидві вежі, і їх більше не відновлювали. Замок
відбудовували наприкінці XVII — на початку XVIII ст.
На початку XIX століття тодішній власник міста Франциск Коритовський
перебудував Старий замок на палац, знісши рештки фортифікаційних споруд.
Обвів його звичайним муром із тесаного каменю, а вхідну браму прикрасив
двома пілонами на єгипетський манір, оздобивши їх гербами — своїм і
дружини. Над гербами виднілися маски левів, а пілони вінчали кам'яні кулі. Так
завершилась історія замку як старовинної фортеці.
У квітні 1944 Старий замок – один з останніх пунктів оборони гітлерівців
– зруйнували війська червоної армії. Руїни Нового замку після війни розібрали і
спорудили на його місці готель «Тернопіль».
Старий замок відбудували у 1956 році. Використовували його як Палац
спорту. З 1969 тут розміщена спортивна школа класичної (греко-римської)
боротьби. Від первісного замку збереглася нижня (цокольна) частина, товщина
стін якої сягає 2-4 метрів.

10
 Сучасна будівля Старого замку, або ж Тернопільського замку, як його
називає більшість містян, – це результат руйнувань і перебудов, які змінили
його зовнішній вигляд та інтер`єр. Однак тернополяни сподіваються відродити
його історичне обличчя і повернути минулу велич замковій території. [2]
3. НАДСТАВНА ЦЕРКВА
На пагорбі над міським ставом, немов споконвічний сторож-хранитель,
стоїть невисока оборонного типу церква, яку в народі називають Надставною, а
офіційно – церквою Воздвиження Чесного Хреста або Хрестовоздвиженською.
За переказами й на переконання більшості архівістів, істориків та краєзнавців,
це – найдревніший храм Тернополя, здавна оповитий легендами.
Перші історичні відомості про церкву Воздвиженння Чесного Хреста
знаходимо в грамоті князя Костянтина Острозького від 1570 року, хоча згідно з
переказами церква на пагорбі біля ставу існувала ще в часи королювання
Данила Галицького.
Перебудована у кінці ХVІ церква набула ренесансного стилю. У 1629 році
добудовано передню вежу, що стало одночасно й дзвіницею. Кошти на це дав
князь К. Острозький, що засвідчує напис кирилицею, висічений на кам’яній
плиті, яка й досі збереглася над вхідною церковною брамою.Свого часу біля
храму була збудована Львівська брама, на якій чинився опір під час турецько –
татарських нападів, тому церква виконувала важливу оборонну функцію, була
фортифікаційною спорудою. В той час використовувалася також сигнальна
система: дзвонили в дзвони, палили смолоскипи, розводили багаття – це
допомагало підтримувати зв’язок із Залізцями, Підкаменем, Почаєвом.
У 1627р. до Надставної церкви була прибудована вежа-дзвіниця, що мала
оборонне значення. Над входом вмурована кам’яна плита, на якій вирізблено
напис слов’янською в’яззю, що засвідчує дату закінчення будівництва дзвіниці:
“За щасливого панованя яснеосвенцоного Его милості пана Томи Замойского
восводи Києвскаго і Ея милості паней воєводиной Катарини преосвященного
Іеремйі Тесаревского… сія звонница року Бож. 1627 місяца Юлія 28”.

11
 Згодом Надставна церква була занедбана парафіянами, приміщення
зачинили і використовували як склад. Через деякий час власниця міста, Гелєна
Потоцка, надала грамоту датовану 6 червня 1760р., згідно з якою церква
отримувала дотацію у вигляді “сіножаті на вітцівщині”, що сприяло
подальшому відродженню храму.
На пагорбі за церквою розміщувався перший у Тернополі християнський
цвинтар. Останні надгробки на ньому були датовані 1783p., коли цісар Йозеф II
заборонив поховання на цвинтарях при костьолах і церквах. Винятки робили
лише для духовенства.
Церква Воздвиження Чесного Хреста свого часу мала реліквії, які
становили велику цінність для духовенства. Саме в Здвиженській церкві
знаходилося старовинне Євангеліє, надруковане у Вільні у 1649 році і
майстерно оправлене відомим тернопільським ремісником. Напрестольне
Євангеліє було оздоблене плоскорізьбою, в центрі якої знаходилося Розп’яття
Христа, а навколо різьблене зображення Святих Тайн. У Євангелії містився
запис про те, що воно «відкуплене від жовнірів під час Межибозького
збурення». Також у храмі знаходився чудотворний образ Пречистої Діви,
стверджений грамотою єпископа Атанасія Шептицького у 1730 році. Пізніше
чудотворна ікона була перенесена у Середню церкву. Існує думка, що в храмі
находилася чудотворна ікона Божої Матері. Її історія розпочинається із 1673р.
коли загони кримського хана Селім Гірея з півдня і сходу вдарили на
Теребовлю, а з півночі, і зловісного Чорного шляху вдерлися під Тернопіль й
оточили його з трьох сторін. Козаки, які стояли залогою у місті, разом з
міщанами відбивались з валів, маючи опору тільки у церкві Різдва Христового,
де була сильна обсада й гармати. Люди зібралися у надставній церкві і в
молитві просили порятунку у Божої Матері. Раптом почувся пронизливий крик
і одночасно вбіг переляканий єврей. Під час Богослужіння він стояв неподалік і
по-своєму молився. Враз він побачив у повітрі над церквою пані, котра стелила
над храмом вузьке полотно. Коли він вбіг у храм, то остовпів, в образі, перед
яким молилися люди впізнав цю пані. Це була Матір Божа.[6]

12
 Під час Першої світової війни церква була частково зруйнована, після
Другої – зруйнована вщент. Було знищено дзвіницю, цінний іконостас, розписи
інтер’єру. Сучасного вигляду вона набула після реставрації 1954р. Тепер
церква належить Українській автокефальній православній церкві. Відновлення
іконостасу і розпис інтер’єру виконав тернопільський художник Богдан Ткачик

4. ДОМІНІКАНСЬКИЙ КОСТЕЛ
Однією зі старовинних споруд, що збереглися до нашого часу є
Домініканський костел св. Вінцента Феррарського, відомий зараз як
Катедральний Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Храм вражає
своєю неповторною красою та величчю і є невичерпним джерелом духовності,
культури та просвіти. Святиня мала непросту історію, проте двічі зруйнований
храм вистояв і став гордістю нашого міста.
Нині мало хто знає, що Катедральний собор спорудили на місці знищеної
давньоруської церкви. У 1749 році, засвідчує фундаційний акт тодішнього
власника Тернополя Йосифа (Юзефа) Потоцького (1673–1751 рр.), на розі
міських валів відвели місце під будівництво Домініканського костелу.
Вважається, що храм споруджували у 1749-1779 роках, тобто протягом 30
років, однак добудови тривали й пізніше. У документах 1753-1755 років
згадується, що будівництво продовжували фінансувати внуки Потоцького –
Францішек, Юзеф і Пйотр. Загальний кошторис робіт сягав 120 тисяч злотих.
Отож костел став однією з кращих пам’яток архітектури пізнього
європейського бароко, що вирізняється чіткістю композиції об’ємів,
гармонійними пропорціями. Храм побудовано з тесаного пісковику в стилі
бароко, оздоблено різьбою та кам’яними скульптурами, тим не менше, він був
оборонною спорудою. До нього примикали монастирські приміщення, що
утворювали єдиний архітектурний комплекс. Всередині цього комплексу був
закритий так званий італійський дворик. До 1939 року він мав ошатний вигляд
(там був фонтан, квіткові клумби). З двору можна було відразу потрапити у
підземелля. Розписували храм відомі майстри пізнього бароко львів’яни

13
Станіслав Строїнський та його учень Юзеф Хойницький. Фрески костелу
відображали основні події історії ордену домініканців. У храмі було аж сім
вівтарів. Головний – святого Вінцентія із Феррари, праворуч – Матері Божої
Вервиці, святого Альберта і святого Томи Аквінського, розп’ятого Ісуса
Христа. Ліворуч, починаючи від хорів, споруджено вівтарі святих Домініка,
Яцека і Неслава, Марії Магдалени і Теклі.
Вхід до храму стерегла статуя Святого Вінцента, покровителя
доброчинних товариств, котрий був патроном тернопільського костелу. Тієї
скульптури вже давно немає. Біля входу в 2004 році було встановлено
пам’ятник кардиналу Йосипу Сліпому.
У 1908-1910 роках у храмі відбулася електрифікація та реставрація.
Майстри відновили старі фрески і створили нові. У цей же час встановили малі
вівтарі. На одному із них була цікава скульптура Богородиці, що ламає
блискавки Божого гніву. Під час реставрації за проектом архітектора
Садловського спорудили новий купол.
Значної шкоди церква зазнала під час «визвольного походу» Червоної
армії у 1939 році. Від гарматного снаряду храм загорівся, внаслідок чого
розплавилися прикраси із золота та срібла, було завдано шкоди фрескам та
покрівлі. Образ «Скорботної Матері Божої» представники радянської влади
вивезли в один із музеїв Росії. Натомість чудотворний образ Богородиці з
головного вівтаря та скульптуру Божої Матері все-таки вдалося врятувати, хоч
згодом їх вивезли до Польщі.
Під час визволення Тернополя у 1944 році храм вкотре зазнав руйнувань.
Була здійснена післявоєнна реставрація, але так і не вдалося відновити багато
скульптурних елементів, оздоблення і навіть не зроблено спроби врятувати
розпис інтер’єру. Фрески були остаточно знищені внаслідок переобладнання
святині під картинну галерею. Згодом картини перенесли в інше приміщення, а
храм до відроджувального періоду стояв пусткою.
У 1990-х роках за реставрацію внутрішнього розпису взявся художник
Георгій Журавський, який створив на плафоні храму унікальний взірець

14
ілюзорного бароко. Митець витратив понад 6 років на створення фрески в стилі
пізнього бароко. У своїй майстерні він виготовив понад тисячу макетів у
натуральну величину, щоб відтворити на стелі храму ілюзію ліпнини.
7 червня 1992 року під час Архиєрейської святої літургії владика Михаїл
Сабрига, який повернувся із Синоду, що відбувався в Римі, повідомив про
благословення Святішим отцем новостворених єпархій, в тому числі і
Тернопільської. З жовтня 1993 року храм Непорочного Зачаття Пресвятої
Богородиці став іменуватися Архикатедральним собором.[1]

15
 5. СЕРЕДНЯ ЦЕРКВА
Несхожою на сучасну була церква Різдва Христового – Середня – у
давнину. Цей храм звели на межі XVI і XVII ст., але перебудовували уже на
початку ХІХ ст. Колись під його дахом була ще й капличка і навіть образи у
стилі епохи Відродження.
“Якби не зовнішній вид церкви, якийсь дуже віковий, то за самим її
інтер'єром можна би було вважати її модерною погоже-веселою каплицею”, -
описувала у 30-х роках XX ст. тернопільський храм Різдва краєзнавець
Стефанія Садовська. Її описи пам'ятки можна знайти у фондах обласного
краєзнавчого музею. Сама святиня у центрі міста – колишній головний
парафіяльний храм. Вже у ті часи церква втрачала автентичність. “Первісно
вона сягала по нинішній бабинець (частину храму, над якою зазвичай були
хори – прим. ред.)... Пізніше спереду добудували притвор, але в такий спосіб,
що над ним була стеля. А над нею, на поверсі, церквиця, а точніше приділ
Пресвятої Тройці. Тоді ж добудували два невеликі бокові бастіони і перехідні
галереї. Практично під одним куполом діяло дві церкви – Різдва і Святої
Тройці”.
Наступна перебудова, за інформацією пані Бойцун, сталася у 1808-му.
Тоді калицю розібрали, заваливши стіну. Але навіть стан тієї модернізованої
церкви ХІХ століття бачити ми вже не зможемо. Більше того, через брак
малюнків і світлин залишається тільки читати про інтер'єри у старих джерелах.
“Раніше галерея від півночі мала кам'яні сходи поза проповідальницею
усередині церкви, із західного боку в мурі, куди заходилося дуже малими
дверцятами, - подає Стефанія Садовська. - Дальшу зміну, що торкалася

16
архітектоніки, викликало замуровування віконця над великим вівтарем в апсиді
і вибиття двох більших по боках апсиди у 1927 році”.
Надмір світла у храмі, за Садовською, призвів до втрати старовинного
поетичного характеру храму. До війни навіть проповідальниця у церкві була
іншою - не дерев'яною, а металевою. А через брак площі цю проповідальницю
монтували на свята і розбирали у будні. Натомість постійно у храмі стояли три
сповідальниці - кабінки для сповіді. Вівтарів у 20-30-х роках XX ст. було три.
Внутрішні стіни Середньої церкви з південного боку були вкриті
розписами – образами апостолів і сценою Благовіщення. Над головним
вівтарем стіни вкривали зображення ангелів. Але розписи обсипалися через
вологість.
“Мальовило хатнє (внутрішнє – прим. ред.) розсипається і обсувається від
вогкості і задухи, бо церква мала, а людей сходиться з цілого Тернополя”, -
зазначала краєзнавець.
Справді, уже до війни на великі свята, як-от Різдво, церква була замалою -
віруючі заповнювали і все подвір'я, і частину дороги.
А от унікальні образи у часи Стефанії Садовської збереглися краще.
Серед них - образ святого Миколая, мальований олійними фарбами.
“Цілий одяг і корона – із золотої бляхи, лише руки мальовані. Його
виставляють на великі свята, - знаходимо у документах пані Садовської. -
Бічний вівтар з північної сторони має олійний образ Різдва Христового”.
Історик вважала, що стиль останнього образу нагадував роботи
славетного художника епохи Відродження Джорджоне Барбереллі да
Кастельфранко.
У тому ж північному вівтарі був образ Богоматері, мальований під
впливом візантійського іконопису. Проте його виставляли тільки на свята.
Натомість у головному - чудотворний образ Тернопільської Божої Матері. Його
перенесли з Надставної церкви. Первісно ця реліквія належала родині шевця
Маркевича.

17
 У наші дні чудотворна ікона Тернопільської Божої Матері перебуває у
бічному вівтарі, у лівій частині храму. Тут же – дарунки-воти, які люди
жертвували церкві за зцілення. А втім, змінилося з тих часів іще дещо - ікону й
воти поклали під особливим броньованим склом. Часи, як кажуть, тепер
непевні. Сам храм декілька років тому знову реставрували.[5]

6. ФУНДАЦІЯ КНЯЗА ОСТРОЗЬКОГО

З нагоди смерті старенького радника двора Івана Струмінського, була у
частині 168 діла коротка загадка про заслуги покійника при введенню в життя
фундації Князя Острозького в Тернополі. Історія відкриття цієї фундації
введенної життя мало кому знана. Як часто так і тут припадок грав велику роль,
склалося іменно так, що військо в літах 1865-1866 почало шукати коло
Тернополя за площею придатною на військові вправи, а вибір упав на ґрунти,
що були під правою греко-католицького паруха, але грунтові метриці від 1821
року і в катастрі записані на фундації Князя Острозького для підготовчих
міщан Тернополя греко-католицького обряду. Припадок хотів, що референтом
площі для війська був концептовий практикант теперішній староста на пенсії
Омелян Гленицкий, він заінтегрований назвою фундації ще не введеної в
життя, почав шукати у старих актах староста за такою фундацією, цей
надобов’язковий труд виплатився. Показалася, що є фундаційна грамота князя
Костянтина Острозького науково 300 морків грунту, котрим відне пам’ятних
літ завідувала греко-католицькі парухи Тернополя, а доходи віддавали після
свого пізнання на підмогу убогим. Пан Гленицький вирішив провести справу
так, щоб фундація могла ввійти в життя, а що верховний нагляд над фундацією
з австрійськими правами належать до правительства, тому легко йому було це

18
зробити, що тодішні староста барон Канне згодився на це, щоб пропустити в
оренду не лише 30 моків для війська, але увесь прощий ґрунт причому чинш
винайму мав складатися до депозиту. З того чи іншого, назбиралося протягом
довгого часу до 16000 золотих римських, з котрих опісля закупленого ґрунту
під будову реальності, але тим часом нові закони віддали всі фонди для убогих і
заряд громад, і місто Тернопіль підняло претензію до заряду фундації Князя
Острозького. Політична влада у першій інстанції згодилася на те бажання,
однак на ресурси тогодішнього українського парубка отця Фортуни вищі власті
знесли той присуд староства. Після фундаційної грамоти заряд має по вічні
часи спочивати у роках комітету вибраного мешканцями греко-католицького
обряду і казали зарядити вибір комітету і вести фундацію в життя. Ця стаття
друкувалася у Львівському діллі від 1-го листопада 1909 року.[2]

19
 ВИСНОВОК
Незважаючи, на те, що Тернопіль сильно постраждав під час Першої і
Другої Світової війни, тут все ще є на що дивитися. Тернопіль комфортне місто
для життя і для туризму. Тут безліч цікавих, затишних вулиць, красивих
будівель, смачних кав’ярень і ресторанів, і хоча центр міста можна обійти за
декілька годин, сюди можна приїжджати і ще, і ще, і відкривати для себе
Тернопіль глибше, ширше. Також тут є стильний, сучасний пляж «Циганка»,
став, по якому ходять прогулянкові теплоходи, театр, в якому завжди проходять
чудові, захоплюючі вистави, куди водять театралізовані екскурсії, катедра і
оглядовий майданчик на дзвіниці, замок з таємничим підземеллям, а ще
неймовірна кількість красивих і смачних кафе. В Тернополі є куди піти з дітьми
і є чим зайнятись дорослим. Якщо хтось чомусь оминав місто Тернопіль, то у
вас на мапі України є ще одна перлина, яку ви зможете побачити вперше.
Приїхавши в Тернопіль, абсолютно не хочеться працювати, тут хочеться сісти в
кафе, зловити проміння сонця, подивитися на людей, які проходять поряд, або
можливо сісти на травичку навпроти озера і відпочивати, спіймати момент,
насолодитися ним сповна.

20
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. https://castles.com.ua/dominik.html
2. https://chtyvo.org.ua/authors/
Lvivski_arkhieparkhiialni_vidomosty/
3. https://find-way.com.ua/oblast/ternopilska/ternopil/staryi-zamok-
ternopil
4. https://komun.te.ua/історія-тернопільського-озера/ 2014 - 2022,
Тернопіль житлово-комунальний
5. https://te.20minut.ua/Nashe-mynule/serednya-tserkva-u-ternopoli-
arhitekturna-istoriya-10309693.html
6. https://tobm.org.ua/nadstavna-czerkva/
7. https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/68135_ternopolskiy-
prud.htm

21