Внаслідок пошкодження або порушення метаболічних функці клітин

(наприклад, у разі генетичних захворювань), у клітинах можуть

накопичуватися різні речовини. За тако умови,
накопичення речовин у клітинах може призводити (а може не
призводити) до х пошкодження.

Здебільшого відбувається внутрішньоклітинне накопичення жиру,

холестерину, білка, глікогену, кальцію, заліза, пігментів і рідини.

Жирова дистрофія (стеатоз) – це патологічне накопичення жирів

(тригліцеридів, холестерину) у паренхіматозних клітинах, які не є
компонентами жирово тканини.

Жирова дистрофія зазвича трапляється в печінці (яка є основним

місцем метаболізму жирів), а також у серці, м’язах і нирках. Ці органи
неспроможні метаболізувати ліпіди, які або надходять до них у
надмірних кількостях, або утворюються у них у надмірних кількостях,
що в підсумку призводить до накопичення ліпідів у клітинах.

Причини: алкоголь, токсини, білкове голодування, цукрови діабет,

ожиріння, гіпоксія.

Макроскопічна морфологія: органи мають жовти колір. Печінка.

Помірна жирова дистрофія не призводить до видимих змін печінки, а у
разі прогресування захворювання вона збільшується в розмірах і
з’являється жовте забарвлення. У разі важко патологі печінка може
важити в 2–4 рази вище норми мати яскраво-жовти колір, м’яку
в’ялу консистенцію. Серце. У міокарді виявляються ліпіди, які мають
вигляд дрібних крапель. Помірна, але тривала, гіпоксія міокарда
(наприклад, у разі важко анемі ) призводить до нерівномірного
накопичення дрібних ліпідних крапель всередині кардіоміоцитів, а
макроскопічно це проявляється як смужки жовтого кольору, які
чергуються із червоно-коричневими смугами незміненого міокарда (так
зване «тигрове серце»). У разі важко гіпоксі та деяких форм міокардиту
жирова дистрофія проявляється рівномірним жовтуватим забарвленням
міокарда (наприклад, у пацієнтів з дифтерією).
ї
ї
ї
й
ї
й
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
й
й
й
й
 Мікроскопічна морфологія (рис. 1–8): всередині клітин виявляються
одна або декілька прозорих (оптично порожніх) жирових вакуоль.

Накопичення холестерину та ого похідних. У нормі холестерин

використовується клітинами для побудови мембран (за тако умови, він у
клітинах не накопичується не зберігається). Накопичення холестерину
та ого похідних мікроскопічно проявляється наявністю
внутрішньоклітинних жирових вакуоль.

Хвороби, які супроводжуються накопиченням холестерину та ого

похідних:

▪ Атеросклероз. У середині атеросклеротичних бляшок гладкі м’язи

макрофаги заповнюються жировими вакуолями, які переважно
складаються з холестерину та ого похідних. Такі клітини мають
пінисти вигляд і називаються пінистими клітинами [foam cells].
Скупчення пінистих клітин призводить до появи на інтимі артері
характерних жовтих ліпідних плям і смужок.

▪ Ксантома. Це скупчення макрофагів (пінистих клітин) під епідермісом

у шкірі та за ходом сухожиль, яке має вигляд випуклих м’яких
жовтуватих вузликів. Такі вузлики називаються ксантомами. Ксантоми
характерні для гіперліпідемі (спадково або набуто ).
▪ Холестероз. Це осередкові скупчення макрофагів (пінистих клітин) у
власні пластинці слизово оболонки жовчного міхура. Механізм
розвитку невідоми .
▪ Хвороба Німанна-Піка (тип C) [Niemann-Pick disease]. Ця лізосомальна
хвороба накопичення спричинена мутацією, яка призводить до
недостатності ферменту, яки в нормі транспортує холестерин.
Внаслідок цього холестерин нако пичується в клітинах (лізосомах)
внутрішніх органів.

Білкова дистрофія
й
й
й
й
ї
й
ї
й
й
й
ї
ї
ї
й
й
й
 Білкова дистрофія – це патологічне накопичення білків всередині
паренхіматозних клітин. Білок у клітинах має вигляд еозинофільних
(розових) крапель або вакуоль.

Морфологічна характеристика білково дистрофі зазвича корелює з

причинами:

▪ Накопичення білка в клітинах проксимальних канальців нирок може

спостерігатися у пацієнтів із патологією нирок, що супроводжується
втратою білка із сечею (проте нурією). У нормі невелика кількість білка
може фільтруватися через клубочки нирок, після чого він швидко
реабсорбується в проксимальних канальцях за допомогою піноцитозу. У
разі патологі клубочків через клубочкови фільтр проходить
(втрачається) велика кількість білка, яки згодом реабсорбується в
проксимальних канальцях. Це призводить до появи в цитоплазмі клітин
проксимальних канальців рожевих гіалінових крапель. Це процес є
зворотним, якщо проте нурія припиняється (надлишкови білок метаболі
зується та зникає).

▪ Накопичення білка в клітинах може розвиватися внаслідок ого

підвищеного синтезу (наприклад, підвищення синтезу імуноглобулінів у
плазматичних клітинах). За тако умови, ендоплазматични ретикулум
збільшується в розмірах і має твеликі, однорідні, рожеві включення
(тільця Русселя) [Russell bodies].
▪ Накопичення білків цитоскелета. Розрізняють декілька типів білків
цитоскелета: мікротрубочки (20–25 нм у діаметрі), актинові філаменти
(6–8 нм), міозинові філаменти (15 нм) і проміжні філаменти (10 нм).
Проміжні філаменти утворюють гнучки внутрішньоклітинни каркас
(яки здатен протистояти зовнішнім силам) і поділяються на п’ять
класів: кератин (характерни для клітин епітелію); не рофіламенти
(не рони); десмін (м’язові клітини); віментин (клітини сполучно
тканини); гліальні філаменти (астроцити). Наприклад, у разі
алкогольного ураження печінки в цитоплазмі гепатоцитів з’являється
алкогольни гіалін (гіалін Меллорі) [Mallory hyaline], яки має вигляд
рожевих включень і складається переважно із кератинових філаментів
й
й
й
ї
ї
й
ї
ї
ї
й
й
й
ї
й
й
й
й
й
й
й
й
ї
ї
ї
 (рис. 1–8). У разі хвороби Альцге мера [Alzheimer disease] у клітинах
головного мозку з’являються білкові включення, які складаються із
не рофіламентів та інших білків.

▪ Накопичення аномальних білків. У клітинах і тканинах можуть

утворюватися накопичуватися аномальні білки, що призводить
безпосередньо чи опосередковано до розвитку захворювань. До тако
категорі захворювань належать деякі форми аміло дозу (див. нижче).

Гіаліноз. Термін «гіалін» має на увазі наявність гомогенних, «скляних»,

рожевих білкових мас, які виявляються у клітинах або тканинах після
рутинного забарвлення гематоксиліном і еозином. Це термін широко
використовується, але гіалін не є специфічним маркером конкретного
захворювання, оскільки поява гіаліну супроводжує багато патологічних
процесів.

Прикладами внутрішньоклітинного накопичення гіаліну (білка) є

описані вище тільця Русселя, алкогольни гіалін і накопичення білка в
клітинах проксимальних канальців нирок.

Набагато складніше аналізувати позаклітинне накопичення гіаліну. У

старих рубцях колагенова фіброзна тканина може зазнавати гіалінозу,
проте причини механізм цього явища досі не вивчені. У разі тривало
артеріально гіпертензі та цукрового

діабету стінки артері (особливо нирок) зазнають гіалінозу завдяки

«витоку» білків плазми крові з подальшим х накопиченням у базальні
мембрані судин.

Вуглеводна дистрофія

Глікоген у нормі присутні в цитоплазмі клітин та є доступним

джерелом енергі . Надмірне накопичення глікогену в клітинах
спостерігається у пацієнтів із порушенням метаболізму або глюкози, або
самого глікогену. Незалежно від причини, надмірне накопичення
глікогену морфологічно має вигляд світлих вакуоль у цитоплазмі клітин.
й
ї
ї
й
й
ї
й
ї
й
й
й
ї
ї
й
ї
ї
й
 Прикладом порушення метаболізму глюкози є цукрови діабет. У разі
цього захворювання глікоген у великих кількостях виявляється в епітелі
канальців нирок, гепатоцитах, β-клітинах острівців Лангерганса
кардіоміоцитах.

Внутрішньоклітинне накопичення глікогену також характерно для групи

генетичних захворювань, які називаються глікогенозами (наприклад,
хвороба Мак-Ардля [McArdle disease]). У разі цих захворювань
розвивається недостатність ферментів, які беруть участь у синтезі
утилізаці глікогену, і це призводить до ого надмірного накопичення в
цитоплазмі клітин з подальшим х пошкодженням і загибеллю.

Мінеральна дистрофія

Накопичення кальцію

Кальциноз – це надлишкове відкладення в тканинах соле кальцію в

поєднанні з невеликою кількістю заліза, магнію та інших мінеральних
соле . Розрізняють два види кальцинозу: дистрофічни і метастатични .

Механізм дистрофічного кальцинозу. У разі такого кальцинозу

спостерігається нормальни рівень кальцію в крові, а сам кальці
відкладається лише в патологічно змінених тканинах:

✔ Некротичні тканини: старі туберкульозні гранульоми, старі

інфаркти, жирові некрози.

✔ Дистрофічні тканини: гіалінізовані осередки в доброякісних

пухлинах (наприклад, ле оміомі матки), старі тромби, атеросклеротичні

бляшки, уражені клапани серця.
Механізм метастатичного кальцинозу. У разі такого кальцинозу
спостерігається підвищени рівень кальцію в крові (гіперкальціємія), а
сам кальці відкладається не тільки в патологічно змінених, але в
нормальних тканинах. Причинами гіперкальціємі можуть бути: аденома
або гіперплазія паращитоподібних залоз (це підвищує секрецію
й
ї
й
й
й
й
ї
й
ї
й
й
й
й
й
й
й
й
ї
паратгормону), ру нування кісток пухлинами, гіпервітаміноз D, ниркова
недостатність і сарко доз.

Макроскопічна морфологія: у тканинах виявляються щільні жовтуваті

вузлики.

Мікроскопічна морфологія: виявляються пухкі фіолетові гранули

(кальцієві депозити).

Накопичення заліза

Розрізняють дві форми надлишкового накопичення заліза: 1.

Гемосидероз.

2. Гемохроматоз.

Гемосидероз – це накопичення заліза (гемосидерину) у клітинах або

тканинах без подальшого розвитку суттєво патологі . Зазвича залізо
виявляється всередині макрофагів.

Гемосидерин – це пігмент золотисто-коричневого кольору, яки є

похідним гемоглобіну та основною формою депо заліза в організмі. До
накопичення гемосидерину в клітинах призводить локальне або
системне підвищення рівня заліза.

Крововиливи в органи або тканини (гематоми) є прикладом локального

підвищення рівня заліза. Після видалення заліза, гем спочатку
перетворюється на білівердин (зелени пігмент), а після цього – на
білірубін (жовти пігмент). Вільне залізо спочатку перетворюється на
феритин, а після цього – на гемосидерин. Морфологічно, ці
перетворення супроводжуються зміною кольору гематоми («цвітіння
синців»): червоно-сині колір перетворюється на зелено-сині , а після
цього – на золотисто-жовти .

Системне підвищення рівня заліза призводить до гемосидерозу –

накопиченню гемосидерину в багатьох органах і тканинах. Основні
причини гемосидерозу: (1) підвищене споживання заліза з жею; (2)
й
й
ї
й
й
й
ї
ї
ї
й
й
й
 гемолітичні анемі , які супроводжуються вивільненням велико кількості
заліза із еритроцитів; (3) множинні переливання

крові, які «перевантажують» кров залізом.

Гемохроматоз – це накопичення заліза в паренхіматозних клітинах.

Зазвича він є ускладненням іншо патологі (наприклад, хронічно
серцево недостатності, цукрового діабету, цирозу печінки).
Гемохроматоз також може бути спадковим. Здебільшого уражаються
печінка, шкіра, підшлункова залоза серце.

Мікроскопічна морфологія: всередині клітин виявляється гемосидерин

як жовто-коричневі гранули.

Пігментна дистрофія

Пігменти – це забарвлені речовини, які можуть виявлятися в нормальних

клітинах (наприклад, меланін), а також можуть синтезуватися
накопичуватися в клітинах за деяких видів патологі . Пігменти
поділяються на екзогенні (надходять ззовні) і ендогенні (синтезуються в
організмі).

Екзогенні пігменти: татуювання, вугільни пил (антракоз – виявляється у

шахтарів і курців).

Ендогенні пігменти: ліпофусцин, меланін, білірубін.

Ліпофусцин

Ліпофусцин (ліпохром) – це нерозчинни жовто-коричневи пігмент,

яки складається із полімерів ліпідів і фосфоліпідів у комплексі з білком.
Ліпофусцин є продуктом перекисного окислення ліпідів і накопичується
в лізосомах у разі старіння клітин. Здебільшого ліпофусцин виявляється
в кардіоміоцитах і гепатоцитах.

Макроскопічна морфологія: присутність ліпофусцину призводить до

коричневого забарвлення старого органу (так звана «бура атрофія»).
й
й
ї
ї
й
ї
й
й
й
ї
ї
й
й
ї
ї
 Мікроскопічна морфологія: виявляється наявність дрібнозернистих,
жовто-коричневих гранул, які переважно скупчуються в клітині навколо
ядра.

Білірубін

Білірубін – це жовчни пігмент, яки є похідним гемоглобіну, але не

містить заліза. Надлишок білірубіну в клітинах і тканинах призводить до
розвитку жовтяниці.

Меланін

Меланін (від грецьк. melas – чорни ) – це ендогенни коричнево-чорни

пігмент, яки утворюється в меланоцитах у разі окислення тирозину до
дигідроксифенілаланіну під впливом ферменту тирозинази.

Гідропічна дистрофія

(накопичення рідини в клітинах)

Термін «гідропічна дистрофія» використовується для опису клітин, які

збільшені в розмірах і мають бліду цитоплазму завдяки накопичення в
них рідини

Гідропічна дистрофія переважно розвивається внаслідок порушення

обміну речовин (наприклад, у разі гіпоксі та отруєнні хімічними
речовинами). Ці зміни зворотні, але можуть стати незворотними, якщо
причинни фактор впливає тривали час.

Аміло д – це патологічна речовина білково природи, яка накопичується

у великих кількостях у міжклітинному матриксі (здебільшого в
базальних мембранах і навколо кровоносних судин) і призводить до
важкого порушення функці тканини або органу. Аміло д є сті ким до
ру нування та має тенденцію до прогресивного накопичення.

Виділяють дві категорі білків, які здатні утворювати аміло д: 1.

Нормальні білки з генетично зумовленою схильністю до неправильно
й
ї
й
й
й
ї
ї
й
й
й
ї
ї
й
ї
ї
й
ї
й
 конфігураці за умови х підвищеного синтезу. 2. Мутантні білки з
початково порушеною конфігурацією.

Розрізняють декілька типів аміло ду, які асоціюються з різними видами

патологі (табл. 1–2).

Морфологія аміло дозу . Аміло д може накопичуватися в будь-якому

органі, однак на суттєвіші зміни спостерігаються в нирках, шлунково-
кишковому тракті серці. Інші органи (такі як печінка селезінка)
також можуть бути сер озно уражені, проте хня функція істотно не
страждає.
Макро: пошкоджені органи збільшені в розмірах, тверді на дотик і мають
воскову текстуру. Якщо нанести на поверхню розрізу розчин оду,
з’явиться жовте забарвлення, яке, після нанесення сірчано кислоти,
стане синьо-фіолетовим.

Мікро: основним барвником, яки мікроскопічно виявляє аміло д, є

Конго червони [Congo red] (забарвлює аміло д у рожеви або червони
колір).

✔ Нирки. Накопичення аміло ду в нирках (у клубочках нирок)

призводить до важко проте нурі . У разі важкого перебігу хвороби,
прогресивна облітерація клубочків нирок аміло дом призводить до
нирково недостатності та уремі . Ниркова недостатність є основною
причиною смерті таких пацієнтів. Макро: нирки виглядають блідими,
«восковими» і є твердими на дотик; у разі обробки поверхні розрізу
одом клубочки забарвлюються в коричневи колір (макроскопічно це
має вигляд коричневих крапок у корковому шарі нирок). Мікро:
виявляються скупчення аміло ду в клубочках, однак також можливе
ураження інтерстиціально тканини, артері та артеріол.

✔ Шлунково-кишкови тракт – аміло доз виявляється в ШКТ на будь-

якому рівні – від ротово порожнини (ясна, язик) до прямо кишки.
Спочатку аміло д накопичується в стінках кровоносних судин, а після
цього – у підслизові , м’язові та серозні оболонках ШКТ (рис. 1–12).
й
ї
ї
ї
й
ї
й
ї
й
й
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
ї
ї
ї
й
ї
ї
й
й
ї
й
ї
ї
й
й
ї
ї
й
ї
й
 Накопичення аміло ду в стінці кишки призводить до порушення
проникності капілярів і розвитку діаре з втратою білка. Також,
розвивається синдром мальабсорбці (порушення всмоктування), важки
дефіцит поживних речовин і дисбаланс електролітів. Для діагностики
аміло дозу обов’язково потрібно проводити біопсію.

✔ Серце. У разі накопичення аміло ду серце збільшується в розмірах

(завдяки потовщенню стінок ого камер) і стає твердим на дотик.
Аміло д переважно відкладається навколо кардіоміоцитів та в базальних
мембранах стінок капілярів (рис. 1–13).

Серцева недостатність розвивається здебільшого внаслідок механічного

впливу аміло ду, яки обмежує розтяжність міокарда перешкоджає
заповненню камер серця під час діастоли (рестриктивна кардіоміопатія).
Кровопостачання міокарда також суттєво порушується.

✔ Селезінка. Аміло доз селезінки може протікати як без макроскопічних

проявів, так і зі спленомегалією (вага селезінки може досягати 800 г).
Виділяють дві форми аміло дозу селезінки (причому, механізми
морфологічного прояву цих форм досі не вивчені): Перша форма: аміло д
накопичується у фолікулах селезінки та має вигляд зерен саго (саго – це
крохмаль, отримани із сагових пальм) (так звана «сагова селезінка»).

Друга форма: аміло д накопичується в стінках синусів селезінки

сполучнотканинному каркасі червоно пульпи. У разі злиття вогнищ
утворюються великі зони аміло дозу (так звана «сальна селезінка»).

✔ Печінка. Відкладення аміло ду зазвича не призводить до помітних

змін у структурі печінки за винятком випадків із розвитком
гепатомегалі . Аміло д спочатку накопичується в просторах Діссе [space
of Disse], а після цього поступово розповсюджується на прилеглу
паренхіму синусо ди.

Прогноз системного аміло дозу дуже погани . Середня тривалість життя

після встановлення діагнозу становить 2 роки. У разі аміло дозу, яки
асоці овани з мієломною хворобою, прогноз буде ще гіршим.
й
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
й
ї
ї
ї
й
ї
ї
ї
ї
ї
ї
й
й
й
ї
й
й
й
ї