КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ННЦ "ІНСТИТУТ БІОЛОІЇ"

КАФЕДРА ФІЗІОЛОГІЇ ЛЮДИНИ І ТВАРИН

Курс лекцій “Фізіологія та анатомія людини і тварин” для бакалаврів другого курсу,
напрям “Біологія”

МІОЛОГІЯ

к.б.н., доц. Куценко Т.В.

 Класифікація м’язової тканини
М'язи (грец. μιοδ — м'яз; лат. musculus — мишка, маленька миша) виконують рухову
(моторну) функцію.

Існує дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична:

За морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями

будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладенька (непосмугована)
та поперечносмугаста (посмугована), яка в свою чергу поділяється
на скелетну та серцеву. Ще відокремлюють спеціалізовану м'язову тканину.

До поперечносмугастих належать скелетні м’язи, м’язи язика і верхньої третини

стравоходу, зовнішні м’язи очного яблука і ряд інших.
Міокард за морфологічними ознаками належить до цієї ж групи; за іншими
ознаками займає проміжне положення між гладенькими та поперечносмугастими.
Гладенькі м’язи – це м’язи внутрішніх органів, які оточують пустотілі або трубчасті
органи, які змінюються у об’ємі (є у шлунку, кишках, матці, сечовому міхурі,
кровоносних судинах).

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%27%D1%8F%D0%B7%D0%B8
За генетичною класифікацією (М. Г. Хлопін) за походженням виділяють п'ять
гістогенетичних типів:
соматичний (походить з міотомів мезодерми — це скелетна м'язова тканина);
целомічний (походить з вентральної мезодреми — це серцева м'язова
тканина);
вісцеральний (розвивається із мезенхіми — це гладенька м'язова тканина
стінок внутрішніх органів);
невральний (походить з нервової трубки — це гладенькі міоцити
м'язів райдужної оболонки);
епідермальний — зі шкірної ектодерми, містить міоепітеліальні
кошикоподібні клітини потових, сальних, молочних, слинних та слізних залоз.
Структурною одиницею посмугованої м'язової тканини є м'язове волокно (міоцит),
яке утворилося в результаті злиття багатьох ембріональних м'язових клітин. Саме
тому кожне м'язове волокно містить багато ядер, що розташовані по краях по всій
довжині.

Skeletal muscles are very large. Their diameter is about 100 microns (about 13
times the diameter of a red blood cell) and they can be as long as 30 to 40 cm (10 to
16 in.).
Загальна макроскопічна будова м'язу. 1. Кістка 2. Перимізій 3. Кровоносна судина
4. М'язове волокно (симпласт). 5. Фасціальний футляр 6. Ендомізій 7. Епімізій
8. Сухожилок
https://functionalanatomyblog.com/2014/06/12/muscle/
Клітини м'язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів
розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Завдяки
міофібрилам м'язова клітина здатна скорочуватися під впливом нервових
імпульсів.
В клітинах гладеньких м’язів відсутня поперечна посмугованість, оскільки
міофіламенти — тонкі (актинові) и товсті (міозинові) нитки — не утворюють
міофибрил.
Сарколема - базальна мембрана + плазмолема.

Найбільшу питому вагу у саркоплазмі становлять міофібрили. Вони розміщуються

вздовж м'язового волокна і їх довжина збігається з довжиною волокна, діаметр
міофібрил — 1—2 мкм. Вони мають характерну поперечну смугастість (чергування
світлих і темних смуг, дисків), що зумовлено особливістю їхньої структури і, в зв'язку з
цим, різними оптичними властивостями. Усі темні й всі світлі диски міофібрил в
одному волокні містяться на одному рівні, через що волокно має поперечну
посмугованість. Повздовжня орієнтація міофібрил надає м'язовому волокну
поздовжню смугастість.
У поляризованому світлі темні смуги (диски) мають подвійне променезаломлення —
анізотропію, через що їх називають анізотропними — А-дисками. Світлі диски є
однопроменезаломними, через що їх називають ізотропними — І-дисками.
Всередині кожного І-диска проходить темна зона — лінія Z (телофрагма). У центрі А-
диска спостерігається світліша зона —лінія Н (смужка Гензена), посередині якої
розміщується тонка, темна лінія М (мезофрагма).
 http://skaz.com.ua/biolog/3800/index.html?page=2

Будова м`язового волокна (I) і міофибрили (II):

А — анізотропні диски, / — ізотропні диски, Н и Z — пластинки
Тонкий міофіламент (протофібрила) у центральній частині
перетинається телофрагмою (лінією z).Ділянка міофібрили, розміщена між двома
телофрагмами, називається міомером (відповідно ділянка м'язового волокна —
саркомером) . Довжина одного міомера розслабленого м'язового волокна становить
близько 25 мкм.
Саркомер содержит один А-диск (тёмный) и две половины I-диска (светлого). Толстые
миозиновые нити занимают центральную часть саркомера. Титин соединяет
свободные концы миозиновых нитей с Z-линией. Тонкие актиновые нити одним
концом прикреплены к Z-линии, а другим направляются к середине сaркомера и
частично входят между толстыми нитями.
Взагалі, в найзагальнішому вигляді, механізм м'язового скорочення виглядає
наступним чином: при скороченні м'яза волокна міозину, використовуючи енергію
АТФ (аденозинтрифосфорна кислота), просуваються уздовж волокон актину, тим
самим забезпечуючи головну функцію м'язів (скорочення).
Міозин в цьому процесі відіграє роль ферменту аденозинтрифосфатази і сприяє
розщепленню АТФ і виділенню енергії.
Поперечносмугасті м'язи скорочуються лише на 1/3 від вихідної величини, тоді як
гладенькі м'язи, скорочуючись, можуть зменшувати свій поздовжній розмір навіть
у декілька разів, наприклад, м'яз матки під час пологів. Відповідно гладенькі м'язи
скорочуються повільніше – через декілька секунд, поперечносмугасті – через
кілька мілісекунд. Під час скорочення скелетні м'язи можуть виконувати роботу,
вкорочуючись при цьому на певну відстань.
Swellings called varicosities belonging to an autonomic neuron innervate the smooth muscle
cells.
Симпатические (адренергические) и отчасти парасимпатические (холинергические)
нервные волокна иннервируют ГМК (гладкомышечные клетки). Нейромедиаторы
диффундируют из варикозных терминальных расширений нервных волокон в
межклеточное пространство. Последующее взаимодействие нейромедиаторов с их
рецепторами в плазмолемме вызывает сокращение либо расслабление ГМК.
Существенно, что в составе многих гладких мышц, как правило, иннервированы
(точнее находятся рядом с варикозными терминалями аксонов) далеко не все ГМК.
Возбуждение ГМК, не имеющих иннервации, происходит двояко: в меньшей
степени — при медленной диффузии нейромедиаторов, в большей степени —
посредством щелевых контактов между ГМК.
СОКРАТИТЕЛЬНЫЙ АППАРАТ
В ГМК (гладкомышечные клетки) актиновые и миозиновые нити не формируют
миофибрилл, характерных для поперечнополосатой мышечной ткани. Молекулы
гладкомышечного актина образуют стабильные актиновые нити, прикреплённые к
плотным тельцам и ориентированные преимущественно вдоль продольной оси ГМК.
Миозиновые нити формируются между стабильными актиновыми миофиламентами
при сокращении ГМК. Сборку толстых (миозиновых) нитей и взаимодействие
актиновых и миозиновых нитей активируют ионы кальция, поступающие из депо Ca2+.
Непременные компоненты сократительного аппарата — кальмодулин (Ca2+-
связывающий белок), киназа и фосфатаза лёгкой цепи гладкомышечного миозина.
Депо Ca2+ — совокупность длинных узких трубочек (cаркоплазматический ретикулум) и
находящихся под сарколеммой многочисленных мелких пузырьков (кавеолы). Са2+-
АТФ-аза постоянно откачивает Са2+ из цитоплазмы ГМК в цистерны
саркоплазматического ретикулума. Через Са2+-каналы кальциевых депо ионы
Са2+поступают в цитоплазму ГМК. Активация Са2+-каналов происходит при изменении
мембранного потенциала и при помощи рецепторов рианодина и
инозитолтрифосфата.
Плотные тельца . В саркоплазме и на внутренней стороне плазмолеммы находятся
плотные тельца — аналог Z-линий поперечнополосaтой мышечной ткани. Плотные
тельца содержат a–актинин и служат для прикрепления тонких (актиновых) нитей.
Щелевые контакты связывают соседние ГМК и необходимы для проведения
возбуждения (ионный ток), запускающего сокращение ГМК.
Розрізняють робочі, атипові (провідна система серця) і секреторні (в передсердях,
особливо правому, виділяють атріопептин, який знижує АТ(артеріальний тиск))
кардіоміоцити.
 Characteristics of skeletal, cardiac and smooth muscle cells.
Skeletal Cardiac Smooth muscle
Diameter (m m) Up to 100 10 Up to 5
Length (m m) 200 000 50 Up to 200
T-tubules Yes Yes No -Simple caveoli
Regular sarcomers Distinct Distinct No -Look smooth
Regular Z-discs Yes Yes No- but dense bodies

Regular myofibrils Yes Yes Irregular myofibrils

Troponin Yes Yes No

Sarcoplasmic reticulum Yes Yes Simple reticulum
Gap junctions No Yes Yes (single-unit)
Extracellular Ca2+ No Yes Yes
Refractory period Short Long (300ms) Long
Latency (ms) 10 10 200
Twitch (ms) 10-100 300 3000
Resting membrane pot.( -80 -90 -50
mV)
Force High High Low maintained for days

Energy cost 300-fold High Low

Disorders Atrophy Cardiac Asthma, hypertension
 Скелетні м'язи

http://nsau.edu.ru/downloads/library/ugebnik/gistologi/pages/book/HIST_07.doc.h
tm
Нейромоторная (двигательная) единица. Одна нейромоторная единица включает
один мотонейрон и группу иннервируемых им экстрафузальных мышечных
волокон. Количество и размеры двигательных единиц в различных мышцах
значительно варьируют. Аксон одного из мотонейронов может иннервировать от
нескольких до нескольких сотен мышечных волокон. Поскольку при сокращении
фазные мышечные волокна подчиняются закону всё или ничего, то сила,
развиваемая мышцей, зависит от количества активируемых (т.е. участвующих в
сокращении мышечных волокон) двигательных единиц. Существует три типа
нейромоторных единиц: медленная (S), быстрая неутомляемая (FR) и быстрая
утомляемая (FF). Каждая нейромоторная единица образована только
медленносокращающимися, быстросокращающимися неутомляемыми или
быстросокращающимися утомляемыми мышечными волокнами. Тип
нейромоторной единицы зависит от частоты импульсации, генерируемой
мотонейроном. Различают медленные (S) и быстрые мотонейроны (F) с частотой
импульсации 15-25 Гц и 40-60 Гц, соответственно. S-мотонейроны иннервируют
медленносокращающиеся мышечные волокна, а F-мотонейроны —
быстросокращающиеся. Мышечные волокна, принадлежащие разным
нейромоторным единицам, имеют мозаичное распределение в скелетной
мышце.
http://www.slideshare.net/kremenlev/ss-44634636
http://people.fmarion.edu/tbarbeau/physio_muscle_supplements.htm
Сокращение мышечного волокна происходит при поступлении по аксонам
двигательных нейронов к нервно-мышечным синапсам волны возбуждения в виде
нервных импульсов (потенциалы действия нервных волокон). Это непрямое
сокращение, оно опосредовано нервно-мышечной синаптической передачей
возбуждения. Возможно и прямое сокращение мышцы. Под ним понимают
сокращение групп мышечных волокон, происходящее при возбуждении любого звена
последовательности событий после секреции нейромедиатора из терминалей аксона в
нервно-мышечном синапсе. Прямое сокращение мышцы (например, мышечные
подёргивания, или фибрилляции) — всегда патология.
ФАЗНЫЕ И ТОНИЧЕСКИЕ
Экстрафузальные мышечные волокна подразделяют на фазные, осуществляющие
энергичные сокращения, и тонические, специализированные на поддержание
статического напряжения, или тонусa. Произвольная мускулатура человека
практически полностью состоит из фазных мышечных волокон,
генерирующих потенциалы действия. В ответ на нервную стимуляцию они
отвечают быстрым сокращением. Тонические мышечные волокна встречаются
лишь в наружных ушных и наружных глазных мышцах. Тонические мышечные
волокна имеют более низкий потенциал покоя (-50–-70 мВ). Степень
деполяризации мембраны зависит от частоты стимуляции. Поэтому лишь
повторные нервные стимулы вызывают сокращение тонических волокон.
Елімінація полінейронной іннервації. У плодовому періоді м'язові волокна
іннервуються 2-6 аксонами. У постнатальному періоді конкурентна взаємодія
нервових терміналі (в т.ч. за нейротрофичні фактори, які продукуються м'язовими
волокнами) усуває неактивні аксони , і тільки один, найбільш активний, аксон
сформує дефінітивний нервово-м'язовий синапс.
Фазные мышечные волокна имеют одиночную иннервацию и мембрану,
способную к распространению потенциала действия (и волны сокращения)
вдоль волокна. Работа фазных единиц представляет собой чередование фаз —
волна сокращения быстро сменяется фазой расслабления. К этому типу
относится большинство волокон скелетных (поперечно-полосатых) мышц.
 Класифікація типів м'язових волокон у людини

Червоні волокна у саркоплазмі містять велику кількість міоглобіну, численні

мітохондрії, багаті на цитохроми, міофібрили у них мають незначну товщину. М'язи, у
яких переважають червоні волокна, здатні до тривалішої безперервної активності,
оскільки їх саркоплазма добре забезпечує енергетичні потреби.
Білі волокна містять у саркоплазмі менше міоглобіну та мітохондрій, у них більша
товщина міофібрил. Білі м'язові волокна здатні скорочуватися швидше, ніж червоні,
але вони порівняно швидко втомлюються, тому що не забезпечують структури
саркоплазми достатньою кількістю енергії.
Мозаичное распределение мышечных волокон разных нейромоторных единиц.
Мышечные волокна одного типа (1, 2a, 2b), принадлежащие одной нейромоторной
единице, находятся между волокон других нейромоторных единиц.
В тонических мышечных волокнах, мембрана которых неспособна к
проведению потенциала, по всей длине волокна разбросаны десятки нервно-
мышечных окончаний (множественная иннервация). Сокращение этих волокон
начинается лишь после целого ряда нервных импульсов, идущих с таким
интервалом, чтобы обеспечить суммирование локального потенциала и
достаточное его возрастание. Сокращение такого типа, медленно
развивающееся, слитное, которое мышца способна поддерживать длительно,
без видимого утомления, носит название тонического сокращения.
Нейромоторные единицы тонического типа обычно участвуют в поддержании
мышечного тонуса. Существуют и нейромоторные единицы переходного типа,
мышечные волокна которых способны в зависимости от частоты приходящих
импульсов сокращаться либо по фазному, либо по тоническому типу.
Тонические волокна (синонимы красные, медленные) содержат относительно большое (в
расчете на единицу массы или объема мышечной клетки) количество митохондрий, в них
много миоглобина (поэтому они имеют красную окраску), но мало сократительных
элементов - миофибрилл. Основной механизм ресинтеза АТФ в таких мышечных
волокнах - аэробный. Поэтому они сокращаются медленно, развивают небольшую
мощность, но могут сокращаться длительное время.

В тонических мышцах весь процесс сокращения, вплоть до расслабления, зависит от

уровня мембранного потенциала (МП). У них нет рефрактерности, медленнее происходит
деполяризация, меньше площадь контакта СР (саркоплазматического ретикулюма) с Т-
системой, менее быстро идет выброс Са из депо, повышена вязкость
саркоплазмы. Перемещение поперечных мостиков (головок миозина) в толстых филаментах
происходит в тонических мышечных волокнах в 15 раз медленнее, чем в фазных мала в них
активность миозиновой АТР-азы, медленнее происходятсвязывание ионов Са в СР и
диссоциация поперечных мостиков,падение напряжения. Более инертные связи тонких и
толстых филаментов обеспечивают феномен запирания, т.е. поддержания
длительного высокого напряжения без признаков утомления.
У круглоротых в миотомах, расположенных вдоль тела, содержатся быстрые центральные
мышечные волокна и вокруг них — тонкие медленные. У рыб в большинстве случаев в
миотомах находятся также два типа фазных волокон медленные (красные), расположенные
снаружи, не имеющие ПД и обеспечивающие ритмические движения при длительном
плавании, приспособленные к экономному расходу энергии, а также быстрые (белые),
включающиеся при совершении быстрого броска и находящиеся внутри миотома. Диаметр
красных волокон составляет 4—6 мкм, а белых — 6—12 мкм. У водных
позвоночных отсутствует тоническая функция локомоторной мускулатуры, т.е.
удержание позы в гравитационном поле Земли. Миофибриллы в быстрых и медленных
волокнах часто лентовидные, радиально расходятся, а ядра располагаются центрально.

У сильно подвижных рептилий мышечный тонус поддерживается не столько за счет

ацетилхолинэстеразного механизма, свойственного тоническим мышцам земноводных, но и
за счет суперпозиции, как при фазных движениях, т.е. тетанического тонуса. У медленно
двигающихся рептилий (черепахи) имеются типичные тонические волокна, однако они
способны генерировать ПД в ответ на прямое раздражение. В таких волокнах миофибриллы
располагаются либо равномерно, либо полями.
В эволюции позвоночных специализированные мышечные рецепторы (мышечные
веретена, интрафузальные волокна, проприорецепторы) появляются довольно
поздно. Амфибии — первые в филогенетическом древе животные, обладающие
мышечными веретенами; считается, что эти веретена возникли для обеспечения
сенсорного притока, который требуется мышцам конечностей, чтобы противостоять
силе тяжести и поддерживать определенную позу.
Загальна зовнішня будова м’яза:
1. проксимальний сухожилок; 2. черевце;
3. дистальний сухожилок.
В кожному м’язі зазвичай умовно виділяють початок та прикріплення в місцях
сполучення с кістками. Початок м’яза– це більш стабільна сухожилкова частина
м’яза, яка під час його скорочення зміщується мінімально. Початок більшості м’язів
знаходиться вище, проксимальніше або медіальніше місця його прикріплення.
Прикріплення – це сухожилкова частина м’яза, яка має більшу рухомість під час
скорочення, ніж інша сухожилкова частина (початок). Функція м’яза – це дія, до якої
приводить скороченням’яза. Одні м’язи є згиначами і зменшують кут суглоба, інші
– розгиначами, збільшують кут суглоба.
Є також привідні, відвідні м’язи, привертачі, відвертачі, обертачі тощо.

Початок і прикріплення м'яза

М’язи розрізняють за різними ознаками: положенням в тілі людини, формою,
функціями, відношенням до суглобів, місцем прикріплення та іншими ознаками.
Проте найбільше практичне значення мають класифікації м’язів за формою і
функціями, які вони виконують.
За формою м’язи розрізняють довгі, короткі, широкі і колові. Довгі м’язи розміщені
переважно на кінцівках, короткі — між окремими хребцями і ребрами, широкі — на
тулубі, а колові — навколо отворів (ока, рота та ін.). У людини також є м’язи
веретеноподібної, квадратної, ромбоподібної, трикутної, пірамідальної, зубчастої та
інших форм. Отже, форма м’язів є дуже різноманітною і вона тісно зв’язана із їх
функціями.
За функціями м’язи розрізняють згиначі, розгиначі, відвідні, привідні, піднімачі,
пронатори (обертають кінцівку до середини), супінатори (обертають кінцівку назовні)
тощо.
 Класифікація м'язів
Класифікація М'язи
– веретеноподібні
– квадратні
за формою: – трикутні
– стрічкоподібні
– колові
– двоголові
за кількістю головок: – триголові
– чотириголові
за кількістю черевець: – двочеревцеві
за напрямком м'язових – одноперисті
– двоперисті
пучків:
– багатоперисті
– згиначі
– розгиначі
– обертачі
за функцією: – піднімачі
– стискачі
– відвідні
– привідні
– поверхневі
за розташуванням: – глибокі
– присередні -бічні
Форма м'язів
Будова сухожилка
Будова рецептора Гольджі (GTO - Golgi tendon organ)
 Допоміжні апарати м’язів
До допоміжних апаратів м’язів відносяться фасції, міжм’язові перегородки,
синовіальні піхви і сумки, фіброзні канали, сесамоподібні кістки і блоки.

Фасція (fascia) побудована з колагенових і еластичних волокон, розташованих у

вигляді тонкошарової пластинки на поверхні м’яза (поверхнева фасція) або в
глибині під м’язами (глибока фасція). На кінцях м’язи фасції зростаються з
сухожиллями і кістками. Кожен м’яз має сполучнотканинний футляр, який ізолює
м’яз від навколишніх тканин і м’язів і не викликає зміщення шкіри при скороченні
м’яза або цілої групи м’язів. При виникненні запальних вогнищ фасції виконують
роль біологічного бар’єру і перешкоджають поширенню запального ексудату. У
фасціальних листках проходять кровоносні і лімфатичні судини, нервові стовбури.
Зростаючись із стінками цих судин, фасції перешкоджають їх спаданню.

Міжм’язові перегородки (septa intermuscularia) утворені за рахунок

сполучнотканинних пластинок, що знаходяться між м’язовими групами. Ці
перегородки прикріплюються до окістя. Міжм’язові перегородки також служать
початком для м’язових пучків, що забезпечує більш економну роботу м’яза.
Синовіальні піхви (vaginae synovialis) пов’язані з сухожилками м’язів. Особливо
добре розвинені синовіальні піхви в тих сухожилках, які стикаються з кістками, з
сполучнотканинними потовщеннями, де виникає тертя. У кожній синовіальній піхві
розрізняють вісцеральний (внутрішній) і парієтальних (зовнішній) листки, вистелені
синовіальним шаром. У просвіті між листками є синовіальна рідина. Вісцеральний
листок зрощені з сухожиллям, а парієтальний – з кісткою або зв’язками. На місці
переходу вісцерального листка в парієтальних формується брижа сухожилля
(mesotenon), по якій кровоносні судини і нерви проникають в сухожилля.

Синовіальні сумки (bursae synoviales) знаходяться між м’язами і сухожилками. При

фізичному навантаженні збільшується не тільки їхт кількість, але і розміри. Багато
сумок сполучаються з порожнинами суглобів.

Фіброзні канали (canales fibrosi) обмежені зв’язками і потовщеними фасціями, які

називаються утримувачами (retinaculum). Утримувачі зустрічаються в місцях
найбільшого тиску сухожилка на навколишні тканини, що добре виражено в ділянці
суглобів кисті і стопи. Разом з оточуючими зв’язками, кістками вони формують
широкий канал, який вміщає всі сухожилки груп згиначів або розгиначів.
Сесамоподібні кістки (ossa sesamoideae) мають різну величину. Зустрічаються в
товщі деяких сухожилків біля місця прикріплення до кісток. Сесамоподібна кістка
збільшує кут підходу сухожилка до кістки, що суттєво змінює умови моменту
обертання даного м’язу.
Блоки м’язів (trochlea musculi) виникають в тих випадках, коли сухожилля змінює
напрямок, спираючись на кістку або фіброзну тканину. Поверхня кісткового блоку,
яка треться, покрита тонким шаром хряща. Між сухожилком і кісткою є синовіальна
сумка, яка пом’якшує тертя (блок верхньої косою м’язи ока, внутрішнього затульного,
двочеревцевого м’язів та ін.)
 Елементи біомеханіки
Кістки, що з'єднуються суглобами, при скороченні м'язів діють як важелі. Залежно
від розташування діючих сил відносно точки опори розрізняють два важелі першого
та другого роду.

Важіль першого роду

двоплечий - точка опори
знаходиться посередині між
точками прикладання сил;
наприклад, з'єднання хребта з
черепом

Важіль рівноваги

А - точка опори; Б - точка прикладання сили; В - точка опору

Важіль другого роду одноплечий. Він буває двох видів. Перший вид - важіль сили -
має місце в тому випадку, якщо плече додатка м'язової сили довше за плече опору.
У іншого виду одноплечового важеля - важеля швидкості - плече додатка м'язової
сили коротше за плече опору, до якого прикладена протидіюча сила, сила тяжіння.

Важіль сили Важіль швидкості

А - точка опори; Б - точка прикладання А - точка опори; Б - точка прикладання

сили; В - точка опору сили; В - точка опору
http://slideplayer.com/slide/4783420/
ЭРГОГРАФИЯ(от греч. ergon — работа + grapho — пишу) —
метод графической регистрации работы мышц человека. Впсихологии и психоф
изиологии Э. используется для оценки состояния работоспособности человека.

Ергографами називаються спеціальні пристосування, які розраховані на

виконання дозованої м’язової роботи і дозволяють записувати траєкторію
робочих рухів.
Ергограми, отримані під час роботи з темпом 60 рух./хв. на ергографі з
горизонтальною тягою з важким вантажем
I – без навантаження; 1, 2 – послідовні прийоми роботи; а-в – фази ергограми;
знизу – відмітка часу – 1 за с; II – друга стадія вправи: а-г – періоди (а – до
розвитку мертвої точки, б – первинна втома, в – стійка працездатність, г –
вторинна втома); знизу – відмітка часу – 1 за 15 с.
Электромиография (ЭМГ, ЭНМГ, миография, электронейромиография) — (мио -
мышцы и …графо - пишу), метод исследования биоэлектрических потенциалов,
возникающих в скелетных мышцах человека и животных при возбуждении
мышечных волокон; регистрация электрической активности мышц.
Електронейроміографія
http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/chemistry/classes_stud/uk/me
d/biol/ptn/3/18.%20%D0%91%D1%96%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%BC%D1%96
%D1%8F%20%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%BD%D0%B
E%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BC%E2%80%99%D1%8F%D0%B7%D0%B
E%D0%B2%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%
BD%D0%B8.htm – біохімія м'язів

http://slideplayer.com/slide/4783420/

https://www.youtube.com/watch?v=jqy0i1KX
UO4 - м'язове скорочення