КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФІЛОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ
Спеціальність “Польська мова і література, англійська та литовська мови”

Реферат з дисципліни «Культура мови»

На тему: «Усне мовлення: загальна характеристика. Основні норми усного
мовлення»

Студентів ІІ курсу
Філологічного інституту
ОП «Польська мова і література,
англійська та литовська мови»
Фарцабей Ангеліни та
Кожуховського Андрія

Київ-2023
 Зміст:

1. Вступ
2. Характер польської вимови
3. Швидкість мовлення
4. Структура складу, довжина та м'якість голосних
5. Наголос слова
6. Список використаних джерел
 Вступ
Усне мовлення представляє собою важливий елемент комунікації та
мовної культури. Це не лише відображає рівень володіння мовою окремою
особою, але також віддзеркалює специфіку мовної спільноти, в якій ця
особа живе. Усне мовлення відіграє ключову роль у культурі та
суспільстві, і вивчення його особливостей сприяє кращому розумінню
польської мови та її ролі в сучасному світі.

Прагматично-інформаційне XXI ст. зараховує риторику до соціально

активних наук, що мають забезпечити ефективну передачу інформації
через канал мови, формувати гуманістично орієнтовану мовну
особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві. Одного неточного,
невдало сказаного слова або хоча б погано вимовленого слова іноді
досить, щоб зіпсувати усе враження. "Головна складність в оволодінні
усним мовленням,-наголошують автори сучасних посібників з ділової
мови, - полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність
чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у
кожному конкретному випадку".

Звідси відомий вислів, приписуваний Сократові: "Заговори, щоб я тебе

побачив", свідчить про важливість високого рівня культури усного
мовлення, зокрема у професійному спілкуванні. Відомий український
педагог В. Сухомлинський вважав мовну культуру "життєвим корінням
культури розумового розвитку та інтелектуальності". Отже, підтримання
чистоти усного мовлення, вправність у висловленні, розширення
лексичного арсеналу, як і боротьба за чіткість, виразність та економічність
ділового мовлення, стають важливими завданнями сучасної вищої освіти,
особливо для студентів, які готуються до кар'єри в економіці, банківській
сфері та інших галузях.
Цей реферат спрямований на аналіз загальних рис польського усного
мовлення, виявлення його основних особливостей та норм, які регулюють
комунікацію на польській мові у повсякденному житті.

Характер польської вимови

Щодо характеру польської вимови, досі є поширена думка, що польські
слова вимовляються так, як вони пишуться, але це не зовсім правда. У
польській мові існують різниці між усною і письмовою вимовою, і цих
відмінностей досить багато, особливо у вживанні слів, включаючи дуже
старі слова. Проте пересічні користувачі мови зазвичай не мають
усвідомлення про ці різниці.

На самому початку вивчення мови ми дізнаємося, що деякі звуки можуть

бути записані різними способами. Наприклад, ми пишемо " bór" і "mur"
або "góra" і "kura", але в усній вимові ми вживаємо один і той самий звук
"[у]" у першому складі цих слів. Це подвійне писання одного звуку має
історичні коріння і пов'язане з різним історичним розвитком звуків, що
відбувся у XVII столітті, і призвів до уніфікації вимови слів зі "о"
кресковане і відкритим "u". Подібні різниці у письмовому представленні і
вимові можуть бути пояснені і для інших пар знаків, таких як "ż" і "rz", або
"h" і "ch".

Можна порівняти вимову першого звуку у словах "żaba" і "rzeka", а потім

вимову приголосного, яким починається останній склад слів "wataha" і
"pycha". У випадку "żaba" і "rzeka" різницю в вимові можуть помітити
лише декілька старших поляків. Історичні причини (різне походження та
розвиток звуків) є основними факторами, які пояснюють ці різниці, і
орфографічна та друкарська традиція вкорінена настільки глибоко, що
уніфікація польського правопису у цьому аспекті важко уявима.
У міжвоєнний період було доведено, що спроби уніфікації такої системи є
невигідними. Фонетичний стандарт польської мови включає в себе
численні реалізації, які підтверджують розбіжності між вимовою і
написанням слів. Існують контексти, де вимова, відмінна від правопису, не
приймається суспільством.

Вимова іменника "jabłko" з [pk] протягом десятиліть була предметом

критики, але зараз це вже вважається нормою. Але це не означає, що
польська мова знаходиться під загрозою, або що змінено підходи до
мовної правильності для підпорядкування звичкам більшості говорящих
польською. Наша рідна мова вимагає сучасного та раціонального підходу
до оцінки вимови, який має бути обґрунтованим. Цікавою є аргументація,
яка супроводить оцінку фонетичної реалізації. Необхідно не просто
запам'ятовувати норми фонетики, а розуміти їх зміст і дотримуватися їх у
мовному спілкуванні.

Швидкість мовлення
Швидкість мовлення в польській мові може бути різною і залежить від
багатьох чинників, включаючи регіональні особливості, контекст
спілкування та індивідуальні властивості співрозмовників. Швидкість
мовлення може відрізнятися в різних регіонах Польщі. У великих містах,
таких як Варшава чи Краків, де ритм життя може бути швидким,
спілкування може відбуватися швидше, а мовлення більше нагадувати
загальний європейський стиль. Швидкість мовлення також залежить від
контексту спілкування. У формальних ситуаціях, таких як офіційні
зустрічі чи презентації, люди можуть говорити повільніше, щоб передати
інформацію чітко та зрозуміло. У неформальних розмовах, наприклад,
серед друзів або в сім'ї, мовлення може бути швидшим і більш вільним.
Емоції також можуть впливати на швидкість мовлення. У ситуаціях стресу
чи хвилювання люди можуть говорити швидше або, навпаки,
уповільнювати мовлення. Врешті, люди виробляють власний стиль
мовлення, який може бути пристосований до конкретних ситуацій та
співрозмовників. Під час спілкування важливо слухати та адаптуватися до
швидкості та стилю вашого співрозмовника для успішного спілкування.

Структура складу, довжина та м'якість голосних

У сучасній польській мові існує лише одна довжина голосних. Це не
означає, що іноді вона не вимовляється довше або коротше, лише те, що
це не впливає на значення. Історично польська мова була мовою з
домінуючою структурою складу CV (закінчується на голосний, як в
італійській та японській мовах), і в ній існувало 3 довжини голосних:
напівкороткі, короткі, довгі. Напівкоротких голосних (джері) було два -
м'який і твердий. Ці голосні атрофувалися з одночасним подовженням
попереднього голосного, і два склади типу CV перетворилися на один
CVC. Короткі голосні при подовженні переходили в м'яке або тверде е. Зі
зникненням м'якого короткого голосного остання приголосна зберігала
свою м'якість. Таким чином, наприклад: "Д (короткий м'який голосний) Н
(короткий м'який голосний)" перейшло в "Д (нормальний Е, м'який Н)"
(день), а "D (коротка м'яка голосна) N (м'яка А)" - на "D N (м'яка А)"
(день). Довгі голосні перейшли у свої короткі аналоги з підвищенням
вимови. Підвищені а, е та о, які певний час були окремими звуками,
перейшли в а, е та у. Останній досі позначається орфографічно через у, а
піднесені а та е деякий час також позначалися окремими знаками. Високі
голосні i та u, звісно, не могли бути підвищеними.
 Наголос слова
Наголос у польській мові передбачає сильнішу вимову певного складу у
слові. Зазвичай цей наголосний склад є однаковим для всіх флексійних
форм даного слова, хоча є винятки. У польській мові найпоширенішим є
парокситонічний наголос, коли наголос падає на передостанній склад
слова (наприклад, "recepta", "zając", "warszawianka" і т. д.). Цікаво
зауважити, що сучасний стан речей не є оригінальним, оскільки в
старопольській мові наголос виставлявся на перший склад (початковий
наголос). Такий стан речей зберігся до наших днів у підляському діалекті.
У сучасному польському наголос на першому складі часто відіграє роль
вторинного наголосу в багатоскладових словах з парокситонією. Крім
вищезгаданого, існує наголос на останньому складі (окситонічний
наголос) або на третьому від кінця складі (пропарокситонічний наголос).
Також іноді наголос падає на четвертий склад від кінця слова. Інші
варіанти наголосу зустрічаються рідше, і ситуації, коли вони виникають,
не завжди можна пояснити чіткими правилами.

Загальні правила непарокситонічної акцентуації такі:

1. Наголос на першому складі:

 у вигляді бічного наголосу: Konstantynopol, wysokościowy.

У сучасній загальнопольській мові початковий наголос

використовується виключно як форма акценту, що виступає як
"підгрунтя" для основного наголосу, розташованого далі в словах. У
складних багатоскладових словах початковий наголос також
зустрічається в інших складах. Наприклад, у слові " przy ‐ro ‐do ‐znaw ‐
stwo " ви помітите, що перед основним парокситонним наголосом (-
znaw-) також існує слабший наголос на першому складі (przy-).
2. Наголос на четвертому складі від кінця - виникнення цього типу
наголосу найлегше запам'ятати, оскільки він зводиться до

 1-ша і 2-га особи однини умовного способу:

zdecydowalibyśmy, wzięlibyście.

3. Наголос на першому складі від кінця - його діапазон обмежений

наступними відмінками:

 абревіатури: GPS (dżi‐pi-es), PKP (pe‐ka-pe);

 односкладові слова з префіксами arcy-, ex-, vice-: arcymag,
eksmąż, wicemistrz;
 слова іншомовного походження, переважно французькі: : à
propos, foyer (a‐pro-po, fła-je).

4. Наголос на третьому складі від кінця:

 іменники на -ika/-yka, запозичені з латинської мови або за

посередництвом латинської мови - у називному відмінку або
відмінках з однаковою кількістю складів: polityka, polityce, fizyka,
fizyką, matematyka, matematyki;
 іменники на зразок політик, фізик, математик - в орудному
відмінку однини або в орудному відмінку множини politykiem,
fizykach, matematyku, ALE: politykami, fizykowi matematykowi;
 дієслова в наказовому способі в 1-й та 2-й особі множини:
pisaliśmy, chodziłyście;
 дієслова в умовному способі в 1-й, 2-й і 3-й особі однини
(krzyczałbym, poniósłbyś, zająłby) і 3-й особі множини (skończyliby);
 2-складові кількісні числівники з частками -kroć, -set, -sta:
tysiąckroć, dziewięćset, czterysta;
 сполучники, пов'язані з особовими закінченнями дієслів –śmy,
-ście та морфемами
  умовного способу: abyście, żebyśmy, jeśliby, ponieważby.

Коли кілька складів у слові мають один головний наголос, це

створює систему наголошення. Система наголошення - це велике поняття,
яке охоплює як слова з одним наголосом (акцентовані слова, про які ми
говорили раніше), так і поєднання основного (наголошеного) слова з так
званими допоміжними словами (ненаголошеними). Наприклад, вираз "nie
chciało mi się" складається з кількох слів, але має лише один головний
наголос (на складі "chcia-"), і тому він є прикладом акцентного поєднання.
Акцентний патерн грає важливу роль в поезії, де комбінації акцентів та їх
властивості стають основою для тонічних віршів, в яких кількість
наголосів у кожному рядку вірша рівна (не обов'язково рівномірно
розподілена) - на відміну від силабічних віршів, де структура полягає у
повторенні кількості складів у рядках.
 Список використаних джерел
1. Стаття “Zasady akcentowania wyrazów w języku polskim”
2. Наукова робота “Засоби формування та вираження суб’єктивно-
модальних значень у польській мові” Наталія ВУС, Львівський
національний університет імені Івана Франка
3. Кравчук Алла. Польська мова — українцям: Іменна словозміна з
елементами синтаксису. — Львів : Українська академія друкарства,
2008.
4. Jassem Wiktor. Polish // Journal of the International Phonetic
Association. — № 33 (1). — 2003.
5. Кононенко І. Українська і польська мови: контрастивне дослідження
/ Kononenko I., Język ukraiński i polski: studium kontrastywne. —
Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2012.
6. Marek Wiśniewski, Zarys z fonetyki i fonologii współczesnego języka
polskiego, Toruń 2001.