Лекція 1.

Тема 1. Предмет теорії ймовірностей. Випадкові події. Означення ймовірності

Теорія ймовірностей – математична наука, яка вивчає властивості масових
випадкових явищ, здатних багаторазово повторюватися при впливі певного
комплексу умов.
На теорію ймовірностей спирається математична статистика, завдання
якої полягає в тому, щоб за обмеженими даними (вибіркою) відновити з
певним ступенем імовірності характеристики, властиві генеральній сукупності,
тобто всьому можливому набору даних, який описує досліджуване явище.

Розділ 1. Випадкові події

Ми кажемо, що зафіксований результат у процесі є спостереженням.
Процес, який приводить до спостереження, називається експериментом.
Якщо результат експерименту не визначається однозначно при
неодноразовому його повторенні в однакових умовах, то він називається
стохастичним або випадковим.
Можливий результат випробування (експерименту) називається подією.
Подію називають випадковою, якщо вона може відбутися або не відбутися в
даному випробуванні.
Достовірною називають подію, яка обов’язково відбудеться в даному
випробуванні.
Неможливою називають подію, яка точно не відбудеться в даному
випробуванні. Неможливу подію позначають ∅.
Будь-яка подія пов’язана з певним випробуванням.
Дві події називають сумісними, якщо поява однієї з них не виключає появи
іншої в одному й тому самому випробуванні.
Дві події називаються несумісними, якщо вони не можуть відбутися одночасно
в одному й тому самому випробуванні.
Попарно несумісні випадкові події 𝐴1 , 𝐴2 , … , 𝐴𝑛 утворюють повну групу подій,
якщо внаслідок випробування одна з них обов’язково відбудеться.
Елементарними подіями (наслідками) 𝜔 у певному випробуванні називають
усі можливі результати цього випробування, які не можна розкласти на
простіші. Множину всіх можливих елементарних подій називають простором
елементарних подій, який позначають Ω.
Елементарні події, при появі яких відбувається певна подія, називають
сприятливими для цієї події.
Кожну подію можна розглядати як деяку підмножину простору елементарних
подій у даному випробуванні. Наприклад, подія 𝐴 = Ω є достовірною, а подія
𝐵 = ∅ є неможливою.
Випадкова подія називається складеною, якщо її можна розкласти на
елементарні події.
Ми кажемо, що подія 𝐴 спричиняє подію 𝐵, якщо кожна елементарна подія з
𝐴 належить також і 𝐵. Ми пишемо в такому випадку 𝐴 ⊆ 𝐵.
Зрозуміло, що для будь-якої випадкової події 𝐴
∅ ⊆ 𝐴, 𝐴 ⊆ Ω
Операції над подіями
Сумою двох випадкових подій 𝐴 і B називають таку подію, яка полягає в появі
хоча б однієї з подій 𝐴 або 𝐵, і позначають 𝐴 + 𝐵 (або 𝐴 ∪ 𝐵).
Сумою 𝑛 випадкових подій 𝐴1 , 𝐴2 , … , 𝐴𝑛 називають таку подію, яка полягає в
появі принаймні однієї з цих подій (позначається 𝐴1 + 𝐴2 + ⋯ + 𝐴𝑛 або
⋃𝑛𝑖=1 𝐴𝑖 ).
Добутком двох випадкових подій 𝐴 і 𝐵 називають таку подію, яка полягає в
сумісній появі обох подій 𝐴 і 𝐵, і позначають 𝐴 ∙ 𝐵 (або 𝐴 ∩ 𝐵).
Якщо перетин подій 𝐴 та 𝐵 не містить жодної елементарної події, тоді події 𝐴
та 𝐵 називаються несумісними. Означення несумісних подій можна записати
формулою
𝐴 ∙ 𝐵 = ∅ (𝐴 ∩ 𝐵 = ∅)
Добутком 𝑛 випадкових подій 𝐴1 , 𝐴2 , … , 𝐴𝑛 називають таку подію, яка полягає
в сумісній появі всіх цих подій (позначається 𝐴1 ∙ 𝐴2 ∙ … ∙ 𝐴𝑛 або ⋂𝑛𝑖=1 𝐴𝑖 ).
Різницею двох випадкових подій 𝐴 і 𝐵 називають подію, яка полягає в тому, що
відбувається подія 𝐴 і не відбувається подія 𝐵, і позначають
𝐴 − 𝐵 (або 𝐴\𝐵).
Подію 𝐴̅ називають протилежною до події 𝐴 в даному випробуванні, якщо
вона відбувається тоді, коли не відбувається подія 𝐴, тобто 𝐴̅ = Ω − 𝐴.
Протилежні події несумісні й утворюють повну групу подій:
𝐴 ∙ 𝐴̅ = ∅, 𝐴 + 𝐴̅ = Ω

Розділ 2. Елементи комбінаторики

Правило суми та правило добутку
Правило суми. Якщо об’єкт 𝑥 можна вибрати 𝑛1 способами, а інший
об’єкт 𝑦 можна вибрати 𝑛2 способами, тоді або 𝑥, або 𝑦 можна вибрати
𝑛1 + 𝑛2 способами.

Правило добутку. Якщо об’єкт 𝑥 можна вибрати 𝑛1 способами та після

кожного такого вибору об’єкт 𝑦 можна вибрати 𝑛2 способами, тоді пару
об’єктів (𝑥, 𝑦) у зазначеному порядку можна вибрати 𝑛1 𝑛2 способами.

Дані правила узагальнюються і на більшу кількість об’єктів.

Правило суми. Якщо об’єкт 𝑥 можна вибрати 𝑛1 способами, а інший

об’єкт 𝑦 можна вибрати 𝑛2 способами,…, 𝑧 можна вибрати 𝑛𝑘 тоді або
𝑥, або 𝑦, або … , або 𝑧 можна вибрати 𝑛1 + 𝑛2 + ⋯ + 𝑛𝑘 способами.
Правило добутку. Якщо об’єкт 𝑥 можна вибрати 𝑛1 способами та після
кожного такого вибору об’єкт 𝑦 можна вибрати 𝑛2 способами,…, об’єкт
𝑧 можна вибрати 𝑛𝑘 способами, тоді вектор (𝑥, 𝑦, … , 𝑧) у зазначеному
порядку можна вибрати 𝑛1 𝑛2 ∙ … ∙ 𝑛𝑘 способами.

Розміщення. Сполучення. Перестановки.

Елементи із множини вибрані на декількох кроках утворюють вибірку
обсягу r, або r-вибірку із множини.
Вибірку називають упорядкованою, якщо задано порядок її елементів, а
в протилежному випадку вибірку називають невпорядкованою.
Упорядковані r-вибірки з n-елементної множини називають
розміщеннями з n елементів по r, а невпорядковані – сполученнями з n
елементів по r.
Розміщеннями з n по k елементів без повторень називаються
упорядковані підмножини з k елементів множини з n елементів.
Позначення : 𝐴𝑘𝑛 – кількість k-розміщень без повторень n-множини.
𝑛!
Теорема. 𝐴𝑘𝑛 = 𝑛(𝑛 − 1) … (𝑛 − 𝑘 + 1) = , де 𝑛! = 1 ∙ 2 ∙ … ∙ 𝑛.
(𝑛−𝑘)!
В задачі про розміщення предметів кількість способів розподілити 𝑘
предметів між 𝑛 ящиками, не більш ніж по одному в ящику, дорівнює
𝑛!
𝐴𝑘𝑛 = (𝑛−𝑘)!.

Перестановкою без повторень є упорядкована підмножина, що містить

всі елементи вихідної множини з n елементів.
Позначення: 𝑃𝑛 – кількість перестановок без повторень n-множини.
Теорема. 𝑃𝑛 = 1 ∙ 2 ∙ … ∙ 𝑛 = 𝑛! = 𝐴𝑛𝑛 .
Сполученням (комбінацією) без повторень є підмножина з k елементів
множини із n елементів (вибірка елементів), де враховується лише склад
елементів і не враховується їх порядок.
Позначення: 𝐶𝑛𝑘 – кількість k-сполучень з n елементів перестановок без
повторень n-множини.
𝑛! 𝐴𝑘
Теорема. 𝐶𝑛𝑘 = = 𝑛
.
𝑘!(𝑛−𝑘)! 𝑘!
В задачі про розміщення предметів кількість способів розподілити 𝑘
нерозрізнюваних (однакових) предметів між 𝑛 ящиками не більше ніж з
𝑛!
одним предметом в ящику дорівнює 𝐶𝑛𝑘 = .
𝑘!(𝑛−𝑘)!
Розміщенням з повторенням з n елементів по k називається кортеж
(вибірка з повторенням) довжини k з n елементів.
Два кортежі (тобто дві загальні вибірки) вважаються однаковими, якщо
вони мають однакову довжину і на місцях з однаковими номерами
розташовані однакові елементи.
Позначення : ̅̅̅̅
𝐴𝑘𝑛 – кількість k-розміщень з повтореннями n-множини.
Теорема. ̅̅̅̅
𝐴𝑘𝑛 = 𝑛𝑘 .
В задачі про розміщення предметів кількість способів розподілити 𝑘
різних предметів між 𝑛 ящиками без урахування порядку предметів в
ящиках дорівнює 𝑛𝑘 .

Перестановка з повтореннями містить 𝑛1 елементів першого типу, 𝑛2

елементів другого типу, …, 𝑛𝑘 елементів k-ого типу.
Позначення: 𝑃(𝑛1 , 𝑛2 , … , 𝑛𝑘 ) = 𝑃𝑛 (𝑛1 , 𝑛2 , … , 𝑛𝑘 )– кількість перестановок
з повтореннями містить 𝑛1 елементів першого типу, 𝑛2 елементів
другого типу, …, 𝑛𝑘 елементів k-ого типу.
𝑛 = 𝑛1 + 𝑛2 + … + 𝑛𝑘
𝑛!
Теорема. 𝑃(𝑛1 , 𝑛2 , … , 𝑛𝑘 ) = .
𝑛1 !𝑛2 !∙…∙𝑛𝑘 !
В задачі про розміщення предметів кількість способів розподілити n
різних предметів за k ящиками так, щоб у перший ящик потрапило 𝑛1
предметів, у другий потрапило 𝑛2 предметів,…, в останній k-ий ящик
𝑛!
потрапило 𝑛𝑘 предметів, дорівнює 𝑃(𝑛1 , 𝑛2 , … , 𝑛𝑘 ) = .
𝑛1 !𝑛2 !…𝑛𝑘 !
Сполучення (комбінація) з повтореннями містить неупорядковані k-
вибірки з можливими повтореннями.
Позначення : ̅̅̅̅
𝐶𝑛𝑘 – кількість k-сполучень з повтореннями n-множини.
(𝑛+𝑘−1)! (𝑛+𝑘−1)!
Теорема. ̅̅̅̅
𝐶𝑘 = 𝐶𝑘
𝑛 = 𝑛+𝑘−1 = = 𝑃(𝑘, 𝑛 − 1).
𝑘!(𝑛+𝑘−1−𝑘)! 𝑘!(𝑛−1)!
Даний вид сполучень пов’язаний з наступною задачею.
Задача. Знайти кількість цілих невід’ємних розв’язків рівняння
𝑥1 + 𝑥2 + ⋯ + 𝑥𝑟 = 𝑛,
де 𝑛 − ціле невід’ємне число, 𝑥𝑖 − ціле невід’ємне число.
𝑛 𝑟−1
Ця кількість дорівнює 𝐶𝑛+𝑟−1 = 𝐶𝑛+𝑟−1 .
В задачі про розміщення предметів кількість способів розподілити r
однакових (нерозрізнюваних) предметів між n ящиками дорівнює
𝑟
𝐶𝑟+𝑛−1 = ̅𝐶̅̅𝑛𝑟̅.
Приклад. Нехай задано множину 𝐴 = {𝑎, 𝑏, 𝑐}, де 𝑛 = 3.
Розміщення без повторень із трьох (𝑛 = 3) елементів по два (𝑘 = 2):
(𝑎, 𝑏), (𝑎, 𝑐), (𝑏, 𝑐), (𝑏, 𝑎), (𝑐, 𝑎), (𝑐, 𝑏), де вибірки впорядковані, і
кількість розміщень без повторень дорівнює 𝐴𝑘𝑛 = 𝐴23 = 3 ∙ (3 − 1) = 6.
Розміщення з повтореннями із трьох (𝑛 = 3) елементів по два (𝑘 = 2):
(𝑎, 𝑏), (𝑎, 𝑐), (𝑏, 𝑐), (𝑏, 𝑎), (𝑐, 𝑎), (𝑐, 𝑏), (𝑎, 𝑎), (𝑏, 𝑏), (𝑐, 𝑐), де вибірки
впорядковані, і кількість розміщень з повтореннями дорівнює
̅̅̅̅
𝐴𝑘𝑛 = ̅̅̅
𝐴23 = 𝑛𝑘 = 32 = 9.
Сполучення (комбінації) без повторень із трьох (𝑛 = 3) елементів по
два (𝑘 = 2):
{𝑎, 𝑏}, {𝑎, 𝑐}, {𝑏, 𝑐}, де вибірки невпорядковані, і кількість сполучень
(комбінацій) без повторень дорівнює
𝐴𝑘 𝑛! 3!
𝐶𝑛𝑘 = 𝐶32 = 𝑛
= = = 3.
𝑘! 𝑘!(𝑛−𝑘)! 2!(3−2)!
Сполучення (комбінації) з повтореннями із трьох (𝑛 = 3) елементів по
два (𝑘 = 2):
{𝑎, 𝑏}, {𝑎, 𝑐}, {𝑏, 𝑐}, {𝑎, 𝑎}, {𝑏, 𝑏}, {𝑐, 𝑐}, де вибірки невпорядковані, і
кількість сполучень (комбінацій) з повтореннями дорівнює
̅̅̅̅
𝐶𝑘 = 𝐶 ̅̅̅2̅ = 𝐶 𝑘 = 𝐶2 = 𝐶2 =
4!
=
4∙3∙2
= 3 ∙ 2 = 6.
𝑛 3 𝑛+𝑘−1 3+2−1 4 2!2! 2∙2
Перестановки без повторень множини 𝐴 = {𝑎, 𝑏, 𝑐}:
(𝑎, 𝑏, 𝑐), (𝑎, 𝑐, 𝑏), (𝑏, 𝑎, 𝑐), (𝑏, 𝑐, 𝑎), (𝑐, 𝑎, 𝑏), (𝑐, 𝑏, 𝑎), де вибірки
впорядковані, і кількість перестановок без повторень дорівнює
𝑃𝑛 = 𝑃3 = 𝑛! = 3! = 3 ∙ 2 ∙ 1 = 6
 Формула бінома Ньютона і її властивості
(𝑎 + 𝑏)𝑛 = 𝐶𝑛0 𝑎0 𝑏𝑛 + 𝐶𝑛1 𝑎1 𝑏 𝑛−1 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑘 𝑎𝑘 𝑏 𝑛−𝑘 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑛 𝑎𝑛 𝑏 0 ,
𝑛!
𝐶𝑛𝑘 = , 𝐶𝑛0 = 1, 𝐶𝑛𝑛 = 1
𝑘! (𝑛 − 𝑘)!
Існують різні способи доведення формули бінома Ньютона. Один із
способів полягає в методі математичної індукції з використанням
𝑚−1 𝑚
формули 𝐶𝑛𝑚 = 𝐶𝑛−1 + 𝐶𝑛−1 .
Деякі наслідки з формули бінома Ньютона
1) нехай 𝑎 = 𝑏 = 1, тоді
𝐶𝑛0 + 𝐶𝑛1 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑘 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑛 = 2𝑛 (1)
2) нехай 𝑎 = 1, 𝑏 = −1, тоді
∑𝑛𝑘=0(−1)𝑘 𝐶𝑛𝑘 = 𝐶𝑛0 − 𝐶𝑛1 + ⋯ − ⋯ + ⋯ + (−1)𝑛 𝐶𝑛𝑛 = 0 (2)
3) Додавши формули (1) та (2), отримаємо
2(𝐶𝑛0 + 𝐶𝑛2 + ⋯ + (1 + (−1)𝑛 )𝐶𝑛𝑛 ) = 2𝑛

Трикутник Паскаля

1
1 1
1 2 1
1 3 3 1
……………………………..
Кожен рядок цієї таблиці складається саме з чисел, що є коефіцієнтами 𝐶𝑛𝑚 .
Кожне число, крім крайніх, дорівнює сумі двох, що стоять над ним. Число,
що стоїть на m-му місці (m від 0 до n) у n-му рядку, дорівнює 𝐶𝑛𝑚 .
Значення в цьому трикутнику формуються враховуючи деякі властивості
біноміальних коефіцієнтів, наприклад,
𝐶𝑛𝑘 = 𝐶𝑛𝑛−𝑘 (властивість симетричності) ,
𝑘−1 𝑘
𝐶𝑛𝑘 = 𝐶𝑛−1 + 𝐶𝑛−1 (правило Паскаля)

Біноміальна і поліноміальна теореми

𝑛! 𝐴𝑘
Теорема. 𝐶𝑛𝑘 = = 𝑛
.
𝑘!(𝑛−𝑘)! 𝑘!
Теорема.
Біном Ньютона
(𝑎 + 𝑏)𝑛 = 𝐶𝑛0 𝑎0 𝑏𝑛 + 𝐶𝑛1 𝑎1 𝑏 𝑛−1 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑘 𝑎𝑘 𝑏 𝑛−𝑘 + ⋯ + 𝐶𝑛𝑛 𝑎𝑛 𝑏 0
 Поліноміальна формула
(𝑎1 + 𝑎2 + ⋯ + 𝑎𝑚 )𝑛 =
𝑘 𝑘 𝑘
𝛴𝑘1 +𝑘2 +⋯+𝑘𝑚 =𝑛,𝑘𝑖≥0 𝑃(𝑘1 , 𝑘2 , … , 𝑘𝑚 )𝑎1 1 𝑎2 2 … 𝑎𝑚𝑚 ,

𝑛!
де 𝑃(𝑘1 , 𝑘2 , … , 𝑘𝑚 ) = .
𝑘1 !𝑘2 !…𝑘𝑚 !

Розділ 3. Означення ймовірності

Класичне означення ймовірності
Нехай усі елементарні наслідки рівноможливі.
1
𝑃(𝜔𝑖 ) =
𝑛
Імовірність події 𝐴 дорівнює відношенню кількості елементарних наслідків,
сприятливих цій події, до кількості всіх рівноможливих елементарних
наслідків у даному випробуванні:
𝑚
𝑃(𝐴) = ,
𝑛

де 𝑃(𝐴) − імовірність події 𝐴,

𝑚 – кількість елементарних наслідків, сприятливих події 𝐴,
𝑛 – кількість усіх елементарних наслідків у даному випробуванні.
З класичного означення ймовірності випливає, що
0 ≤ 𝑃(𝐴) ≤ 1,
причому 𝑃(𝐴) = 0, якщо 𝐴 = ∅ - неможлива подія, і 𝑃(𝐴) = 1, якщо 𝐴 = Ω –
достовірна подія.
Класичне означення ймовірності передбачає, що кількість елементарних
наслідків скінченна.
Класичне означення ймовірності має недоліки, тому що в загальному
випадку простір елементарних подій може бути не лише скінченним, але і
дискретним, і неперервним.

Геометричне означення ймовірності

Нехай множина всіх елементарних наслідків випробування нескінченна і
утворює деяку множину Ω, усі елементарні наслідки рівноможливі, причому
події 𝐴 сприяють ті елементарні події, які утворюють множину 𝐴 ⊆ Ω. Тоді
ймовірність події 𝐴 дорівнює відношенню міри множини 𝐴 до міри множини
Ω, тобто
𝑚(𝐴)
𝑃(𝐴) = .
𝑚(Ω)

Мірою множини на прямій, площині, у просторі є відповідно довжина,

площа, об’єм геометричної фігури, яку утворює ця множина.

Статистичне означення ймовірності

У класичному означенні ймовірності передбачається, що всі елементарні
наслідки випробування рівноможливі, що не завжди можна забезпечити,
тому розглядають ще й статистичне означення ймовірності.
Відносною частотою події 𝐴 називають відношення кількості випробувань, у
яких подія 𝐴 відбулася, до кількості всіх проведених випробувань. Відносну
частоту події 𝐴 позначають 𝑊(𝐴). Тоді
𝑚
𝑊(𝐴) = ,
𝑛
де 𝑊(𝐴) – відносна частота події 𝐴,
𝑚 – кількість випробувань, у яких відбулася подія 𝐴,
𝑛 − кількість усіх проведених випробувань.
Число, навколо якого групуються значення частоти події 𝐴 при великій
кількості випробувань, називають ймовірністю події 𝐴:
𝑃(𝐴) = 𝑙𝑖𝑚𝑛→∞ 𝑊(𝐴)