МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА

Інститут економіки і менеджменту

Кафедра філософії

Письмова робота

з дисципліни «Філософія»

Варіант Б1

Виконала:

Баган Х.А.

ст.гр. МЕ-23-з

Перевірив:

Мінаков І. В.

ЛЬВІВ 2023
 Фрідріх Ніцше. "Геніалогії моралі"

Твір Фрідріха Ніцше «Геніалогії моралі» є філософським текстом, що

слугує додатковим матеріалом до іншого твору «По ту сторону добра и зла».

Назва книги говорить сама за себе, бо в ній Ніцше робить спробу

дослідити коріння моральних цінностей, джерело таких понять як «добро» та
«зло», є вони ознакою величчі та сили життя чи, навпаки, стали наслідками
занепаду та виснаження людства.

На думку Ніцше первинне поняття доброго та злого не мало нічого

спільного з душевними якостями. Спочатку «добрий» позначало багатий,
могутній, той, що займає високу посаду. Низьким вважалося все плебейське. Ці
«добрі» люди мали владу, саме вони створювали цінності на свій розсуд. З
протиставлення господар – плебей вийшло протиставлення добрий – злий. Саме
в культурі жерців Ніцше вбачає коріння появи дійсно злої людини. Жерці-
священики на думку філософа найбільші ненависники в світі. А їх ненависть
виростає з їх безсилля. Наприклад, вони є найбільш ярими противниками війни,
а все через їх слабкість. Така моральність дуже відповідала рабському
світогляду, і вони прийняли її. В світі тварин хижак не мислиться злим через
те, що він вбиває ягня, а ягня не вважається добрим через свою покірність долі.
Хижак лише має силу, він не може її не використовувати. Аналогічно й в
людському світі. І тут ось що нам пропонує рабська моральність: слабкість
перетворити в заслугу, безсилля – в доброту, боягузтво – в примирення,
немічність – в терпіння, невміння помститися – в пробачення.

Далі автор починає відтворювати шлях такого поняття як «совість».

Вона, на його думку, вийшла з загострення пам’яті; в мить, коли людина
підкорила собі майбутнє і змогла давати обіцянки: «Вільна людина, власник
довгої незламної волі, має у своєму володінні також і власний мірил цінності:
він сам призначає собі міру своєї поваги і презирства до інших; і з такою ж
необхідністю, з якою він поважає рівних собі,.. хто дає слово як таке, на яке
можна покластися, бо почувається досить сильним, щоб стримати його навіть
всупереч нещасним випадкам,.. з такою ж необхідністю у нього завжди
виявиться напоготові стусан для шавок, що дають обіцянки без жодного права.
…».

Із совістю прийшло поняття нечистої совісті, а з ним поняття

еквівалентності збитку та болю. Наказують тих, хто не тримає обіцянки, хто
чинить збитки, тобто хто стає боржником в певній сфері. Щоб відшкодувати
затрати у «злодія» беруть те, що він може віддати – частину тіла, жінку, життя.
В процесі покарання обвинувачувач дорівнюється господарю, який має
владу над іншим; тому найбільш пригнічені – найбільш жорстокі. Вважається,
що головною метою покарання є пробудження почуття провини. Але інститут
покарання, як говорить Ніцше, лише затримує цей процес. Людина була
змушена втримувати свої природні інстинкти переслідування, нападу,
руйнування, і вони обернулися проти неї. Тепер всі ці процеси почали
проходити всередині людини – так виникла неегоїстична поведінка
(самопожертва, самовідчуження, безкорисність та ін.).

Почуття обов’язку, заборгованості бере свій початок ще в племінному

суспільстві. Кожен рід був впевнений, що своїм благополуччям він
зобов’язаний пращурам. А борги ж треба повертати! Тому й виникли ці
жертвоприношення. Але ніколи не було впевненості в тому, що пращури
задоволенні, тому страх перед ними збільшувався, і поступово пращури
починають перетворюватися на богів. Християнський Бог як максимальний є
результатом максимального почуття провини на землі. Але Ніцше переконаний,
що прийде «людина майбутнього, яка позбавить нас як від колишнього ідеалу,
так і від того, що мало вирости з нього, від великої огиди, від волі до Ніщо, від
нігілізму, цей бій полуденної години і великого рішення, що наново звільняє
волю, що повертає землі її ціль, а людині його надію, цей антихрист і
антинігіліст, цей переможець Бога і Ніщо - він-таки прийде одного разу..».

Розглядаючи всю культуру людства як спосіб, яким людина

пристосовується до життя, Ніцше виходить з примату самоствердження життя,
її надлишку і повноти. У цьому сенсі, всяка релігія і філософія повинні
прославляти життя у всіх її проявах, а все, що заперечує життю, її
самоствердженню - гідно смерті. Таким великим запереченням життя Ніцше
вважав християнство. Людство інстинктивно використовує мораль для того,
щоб добиватися своєї мети — мети розширення своєї влади. Питання не в тому,
чи правильна мораль, а в тому, чи служить вона своїй меті. Таку «прагматичну»
постановку питання ми спостерігаємо в Ніцше у відношенні до філософії і
культури взагалі. Ніцше ратує за прихід таких «вільних розумів», які
поставлять собі свідомі цілі «поліпшення» людства, розум яких вже не буде
«задурманений» жодною мораллю, жодними обмеженнями. Таку «надетичну»,
«по той бік добра і зла» людину Ніцще і називає «надлюдиною».

Згідно Ніцше, здорова мораль повинна прославляти і укріплювати життя,

її волю до влади. Всяка інша мораль — занепадницька, є симптом хвороби.