ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ІМЕНІ ІВАНА БОБЕРСЬКОГО

Кафедра туризму

Цесьців Д. С.

ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

Лекція № 1 з навчальної дисципліни
«ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ»
для студентів спеціальностей
242 Туризм і рекреація, 241 Готельно-ресторанна справа

“ЗАТВЕРДЖЕНО”
на засіданні кафедри туризму
„__” _________ 20 р. протокол № ___
Зав. каф _____________в. о. В. В. Худоба
 Львів-2023
Лекція 1
ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ
Рекомендована література
Основна:
1. Мальська М.П. Міжнародний туризм і сфера послуг:Підручник/ М.П. Мальська,
Н.В. Антонюк. Н.М. Ганич. - К.:3нання, 2008 - 661 с.
2. Стафійчук В. І. Рекреалогія. Навчальний посібник/ В. І. Стафійчук. - К,:
Альтпрес, 2006. - 264с.
3. Довідка про динаміку туристичних потоків в Україні за 2010 рік. [Електронний
ресурс], - Доступний з ttp;//www.tourism.gov.ua
4. Таксанов А. Некоторые аспекты безопасности в туризме: методологический
подход к безопасности в туризме //«Васко да Гама» - Менеджмент и маркетинг в
туризме. - 2002. - № З.-С. 15- 21.
5. Козинець В.М. Безпека життєдіяльності у сфері туризму. Навчальний
посібник/В.М. Козинець -Київ: Кондор, 2006. -576 с.

План
1.Етапи розвитку туризму та його основні риси на етапі глобалізації.
2 Індустрія туризму - як міжгалузевий господарський комплекс.
3. Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму.
4. Глобальні проблеми розвитку туризму.

1.Етапи розвитку туризму та його основні риси на етапі глобалізації.

Людині властиве одвічне прагнення до пізнання світу, розширення власного
Всесвіту, самовдосконалення, саморозвитку, усвідомлення своєї ролі і місця у
навколишньому світі. Саме прагнення до пізнання завжди було рушійною силою
до «зміни місця», і, коли це прагнення набуло масового характеру завдяки
розширенню можливостей для подорожування, виник туризм.
Історичний шлях розвитку туризму можна розділити на чотири основні
етапи:
 перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку
туризму;
другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого
туризму;
третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму;
четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та
глобалізації туристичної індустрії [1].
До середини XX ст.. туризм характеризувався, в основному, як спосіб
активного проведення дозвілля, у другій половині ХХ ст. - як ефективна галузь
господарства зовнішньоекономічного спрямування. Сучасний етап розвитку
туризму (останні десятиліття XX - початок XI ст.) можна охарактеризувати як
період якісних змін у структурі та джерелах економічного зростання у світі,
зумовлених новими потребами та мотивами поведінки людини в інформаційному
суспільстві, інтегрованістю міжнародного співтовариства з метою взаємопізнання
та взаємозбагачення. Відбувається переосмислення його ролі і значення в
людській життєдіяльності, коли туризм перетворюється на соціально-культурне
явище, комунікативну складову глобалізаційних процесів.
Об'єктивним підґрунтям розвитку туризму є суспільний поступ, який
ґрунтується на здобутках науково-технічного прогресу і проявляється у зміні
умов, характеру праці і життєдіяльності, у зростанні рівня і поліпшенні умов
життя, підвищенні освітньо-культурного рівня, у вдосконаленні транспортних
засобів, що робить подорожування швидким і комфортним.
Як відкрита функціонально-галузева система, туристичний ринок зазнає на
собі дії всіх глобалізаційних процесів, притаманних сучасному етапові розвитку
світової економіки, особливо технологічної та інформаційної глобалізації, які
позначаються на його діяльності через концентрацію капіталу та механізм його
перебігу, через централізацію управління, основану на глобальних розподільчих
мережах, які зараз є основним інструментом збуту та маркетингу в міжнародній
торгівлі туристичними послугами. Тобто ринок туристичних послуг є
інформаційно та технологічно залежним від дії світогосподарських механізмів і,
так би мовити, «вписаним» у світогосподарські процеси.
 Для туризму, як глобальному явищу, характерні стрімкі темпи зростання,
поліфункціональність і постійне ускладнення функцій, геоторизація або
залучення до використання в туризмі не тільки освоєної частини Землі, а й
території з екстремальними природними умовами та навіть навколоземного
простору. Туризму, як потужній складовій світового господарства глобального
рівня, притаманні такі риси, як: динамічність, перманентна диверсифікація,
виключно ринкові форми організації, транснаціоналізація діяльності,
технологічна і фінансово-інформаційна залежність, стандартизація та уніфікація
технологій обслуговування в туризмі та соціалізація [2].

2. Індустрія туризму – як міжгалузевий господарський комплекс.

За останні десятиліття туризм став потужнім явищем суспільного життя, яке
сформувало нову сферу діяльності – індустрію туризму. Сьогодні індустрія
туризму є однією з найбільш сталих та динамічно зростаючих складових
світового господарства. Індустрія туризму функціонує як міжгалузевий
господарський комплекс, який є інтегрованою системою галузей, виробництв і
видів діяльності, об’єднаних спільною метою задовольнити потреби населення у
проведенні дозвілля у подорожі шляхом створення та реалізації туристичного
продукту. Вона функціонує унаслідок різноманітних взаємодій між структурними
складовими, які виконують однорідні функції в сфері туризму, до яких
відносяться: організаційно-інституційна, функціонально-господарська і
територіально-господарська підсистеми. До кожної з цих підсистем індустрії
туризму входять відповідні структури. До організаційно-інституційної підсистеми
входять структури, представлені інституціями, які здійснюють державну
туристичну політику шляхом правового, економічного та організаційного
узгодження державних, місцевих, комерційних і некомерційних інтересів
суб’єктів ринкової діяльності на ринках туристичних послуг різного порядку.
Функціонально – господарська підсистема сформована функціонально -
інтегративними зв’язками між структурами галузей матеріального виробництва і
невиробничої сфери з надання транспортних, гостинних, послуг з дозвілля, які
сприяють забезпеченню туристичної мети на відповідному якісному рівні.
Територіально-господарська підсистема становить ресурсну основу формування
туристичного ринку на базі використання туристичного, соціально-
демографічного та господарського потенціалу території.

3. Сучасні тенденції розвитку міжнародного туризму.

Найбільш розвинутими туристичними регіонами світу є Європа і Північна
Америка, на які припадає 4/5 усіх надходжень від іноземного туризму і 2/3
платежів. У цих регіонах містяться центри формування туристичних потоків [3].
На частку Європи припадає понад половина світового потоку та майже половина
усіх надходжень від туризму. На початку XXI ст. до Європи було спрямовано
майже 57 %, а до Америки - 17 % від загального обсягу міжнародних туристичних
потоків.
На думку фахівців, у новому тисячолітті Європа залишиться найважливішим
у світі районом для подорожей, хоч останнім часом відмічається тенденція
нарощування темпів росту обсягів туристичної діяльності у регіонах Азії, Африки
і Близького Сходу, які донедавна не відзначалися більш-менш розвиненим
туризмом, а сьогодні проводять активну туристську політику, залучаючи значні
маси туристів з інших регіонів.
У XXI столітті територіальна структура міжнародного туризму буде
продовжувати змінюватись при збереженні колишніх тенденцій розвитку. За
прогнозами ВТО на 2020 р. Європа утримає домінуючі (хоча послаблені) позиції
(717 млн. прибуттів). Азіатсько-Тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438
млн. прибуттів). Америка переміститься на ступінь нижче і буде замикати трійку
лідерів ( 284 млн. прибуттів) [3]. Щорічні темпи росту туристичного процесу
становитимуть 4,1 %.
У розрізі туристичних потоків світу простежуються певні закономірності.
Головні туристичні потоки направляються, як правило, з розвинутих країн світу.
Це пояснюється відносно високим середнім життєвим рівнем населення в цих
країнах, густою сіткою транспортних комунікацій, високою насиченістю
транспортними засобами, прагненням населення провести відпустки вдалині від
промислових центрів. Помітна тенденція інтенсифікації туристичних потоків між
країнами з подібними мовами. У Великобританії, наприклад, 60% доходів від
туризму становлять надходження від гостей з англомовних країн. Така тенденція,
хоч і меншою мірою, притаманна туристичним контактам Франції і Бельгії,
Австрії та Німеччини.
У міжконтинентальних туристичних зв’язках переважають потоки туристів
між Північною Америкою та Європою. В Європі і Північній Америці
внутріконтинентальні туристичні потоки переважають над міжконтинентальними.
Для Європи та Північної Америки характерною є сезонна концентрація туристів у
трьох приморських зонах - Середземноморській, Чорноморській і Карибській [3].
Серед країн, що є лідерами світового туризму, 3/5 припадає на європейські
країни. За останні роки до складу провідних країн у сфері туризму, завдяки
активній підтримці цієї галузі в країні, увійшов Китай, який потіснив Австрію і
просунувся з 9 місця на 5 за кількістю прибулих туристів та на 7 за показником
надходжень від туризму. За цим же показником на 10 місце в світі вийшла
Мексика, витіснивши Швейцарію зі списку провідних туристичних країн. За
кількістю прибулих туристів Іспанія стала однією з провідних туристичних країн
світу ( щорічні середні темпи розвитку галузі становлять 8,8-9,5%). Зменшується
туристичний потік до Угорщини. Країною стабільного розвитку туризму можна
назвати Велику Британію, п’яте місце якої в світовому туристичному рейтингу
залишається незмінним протягом останніх років при нульовому прирості потоку і
надходжень [2].

4. Глобальні проблеми розвитку туризму.

Сьогодні головними ризиками, пов'язаними з подорожуванням є: кризи у
соціально-економічному та політичному становищі країн, епідемії, природні
чинники, техногенні катастрофи. Подорож ніколи не була безпечною і завжди
пов'язувалась з певними труднощами (долання простору та забезпечення
життєдіяльності) та небезпекою, яка чатує на людину, що опиняється в незвичних
місцях і в незвичних ситуаціях [2].
Проблема безпеки є однією з основних, які вирішуються в процесі
туристичної діяльності і на які протягом всієї історії розвитку туризму зверталась
найбільша увага. Питання безпеки туризму задекларовано в Хартії туризму та
Кодексі туриста, які були прийняті на VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої
туристської організації (ВТО) у 1985 р. Гаазькою парламентською конференцією з
туризму 1989 р. 9 - 11 червня 1995 р. в Естерсунді (Швеція) під егідою ВТО було
проведено І Міжнародну конференцію з безпеки туризму і зменшення ризиків під
час подорожей, у якій брали участь представники національних туристських
адміністрацій, туристських асоціацій, дослідних і навчальних закладів сфери
туризму і великих туристичних фірм багатьох країн. Безпека у сучасному
глобалістичному світі містить широкий спектр питань: нещасні випадки, хвороби,
епідемії, зокрема поширення ВІЛ-інфекції; тероризм, військові ускладнення і
перевороти; піратство; криміногенна ситуація і злочинність; поширення
наркотиків; радіоактивне й інше зараження місцевості; проституція; вандалізм і
будь-які форми насильства; комплексний розгляд ризиків, пов’язаних з
прибулими туристами, місцевими жителями та індустрією туризму загалом [4].
В умовах глобалізаційних викликів, чимало держав розробляють відповідні
рекомендації з відвідування певних країн та регіонів світу. Так, держдепартамент
США регулярно публікує список країн, поїздки до яких не рекомендовано або
заборонено. Нині глобальною проблемою у світі є тероризм. Для мандрівників
найризикованішим є перебування у небезпечному для життя та здоров'я місці у
невизначений час. Адже жодна країна не захищена від тероризму та пов'язаних з
ним катастроф.
Складовою безпеки туризму є також заходи зі збереження життя та здоров’я
тих, що подорожують. За даними страхових компаній, найбільша кількість
страхових випадків (майже 40%) припадає на простудні захворювання, 20% - на
травми та 12%- шлунково-кишкові захворювання. Найризикованішими щодо
вірогідності захворювань є тропічні країни. За даними Всесвітньої організації
охорони здоров’я (ВООЗ), щороку у світі реєструють більш, як 1000 випадків
захворювань на чуму, 100000 - на холеру і набагато більше - на тропічну малярію.
Рік у рік зростає кількість туристів, які потребують спеціальної турботи.
Населення країн з розвинутим туризмом старіє. За даними 2000 р., у середньому
до 15% населення таких країн є старшим за 55 років, а отже, має хронічні
захворювання [4].
Ще одна складова безпеки сфери туризму: бережливе ставлення до довкілля.
Цю проблему слід розглядати з різних точок зору. З одного боку, треба зважати на
можливість природних катаклізмів, які завдають значних збитків економіці країн
та шкодять життю і здоров’ю громадян, а з другого - це завдані туристами збитки
культурним, історичним та природним пам’яткам. До того ж наслідки прояву
природної стихії прямо пов’язані з втручанням людини у природу. Найменше від
цунамі зазнають шкоди ті райони, де не було порушено традиційну екосистему
[5].
Глобальність екологічного впливу туристичної діяльності знайшла
відображення в Програмі збалансованого (сталого) розвитку туризму, що була
запропонована на Саміті Землі (Ріо- де-Жанейро, 1992) та розвинена десятиріччям
потому ( Йохасенбург, 2002) [2].
Над питаннями безпеки туризму працюють відповідні міжнародні організації:
Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров’я,
Організація Об’єднаних Націй, Міжнародна організація цивільної авіації,
Міжнародна морська організація та ін. Всесвітня організація охорони здоров’я
видає «Вимоги щодо щеплення при поїздці за кордон», «Епідеміологічний
щорічник», вона розробила також «Міжнародні медико-санітарні правила», які
діють з 1951 року [4].
До однієї із глобальних проблем розвитку туризму відноситься також
соціокультурна проблема. Туризм дає можливість спілкуватися представникам
різних етносів і конфесій. З одного боку такі контакти сприяють
взаємозбагаченню культур і культурно-просвітницькому саморозвитку туристів,
але з іншого боку можливі прояви етноцентризму, нав'язування власних етнічних
стереотипів (форм та норм поведінки, які прийнятні у цьому етносі).
Проявами етноцентризму є повне або часткове неприйняття особливостей
іншої культури з ознаками поведінки, яка може викликати аналогічну зворотну
реакцію і ставати основою конфлікту. Таким чином, постає проблема
соціокультурної адаптації туриста до певного етнокультурного середовища.
Запобіганням можливих міжетнічних та міжконфесійних конфліктів є поширення
етнічної інформації, підвищення освіченості туриста, виховання у ньому
особливої культури, толерантності [2].
Для запобігання та мінімізації негативних наслідків необхідна розробка
дієвого механізму взаємодії суб’єктів туристичної діяльності, державних органів,
а також відповідного фінансування. Експерти Всесвітньої туристичної організації
пропонують такі шляхи розв’язання проблеми: 1) розробка та впровадження в
життя норм безпеки подорожей та місць перебування туристів; 2) інформування й
просвітницька робота громадськості; 3) створення інституційних рамок для
розв’язання проблем, пов’язаних з безпекою туристів, зокрема в екстремальних
ситуаціях; 4) міжнародне співробітництво на різних рівнях. Безпека туристів та
висока якість їх обслуговування неможливі без урахування громадських й інших
національних інтересів, а також особливостей навколишнього середовища.
За чинним законодавством України суб’єкти туристичної діяльності з метою
забезпечення безпеки туристів зобов’язані: інформувати туристів про можливі
небезпеки під час подорожі, про виконання загальнообов’язкових вимог та
запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо); створювати
безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне
облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо; виконувати спеціальні
вимоги з безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком
тощо. Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов’язані
забезпечувати виконання вимог з охорони довкілля та культурної спадщини, а
також вживати заходів з мінімізації або припинення шкідливого впливу на
довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані при цьому
збитки. Державні органи забезпечують захист законних прав та інтересів
іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів
України й гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які
подорожують за кордон. В Україні відпрацьовано механізм страхування туристів:
медичне — від нещасного випадку, а також страхування цивільної
відповідальності та транспортних засобів [4].
 Контрольні запитання
1. Які етапи розвитку туризму можна виділити у новітні часи? Чим
характеризуються ці етапи?
2. Чим характеризується туризм на етапі глобалізації?
3. Що таке «індустрія туризму»?
4. 3 яких підсистем і структур складається індустрія туризму?
5. Які компоненти входять в інституційно-організаційну підсистему індустрії
туризму?
6. Дати характеристику функціонально-господарській підсистемі індустрії
туризму. З яких елементів вона складається?
7. Охарактеризувати територіально-господарську підсистему індустрії
туризму. Які компоненти входять до її складу?
8. Дати характеристику глобальним проблемам розвитку туризму.
9. У чому полягає проблема безпеки у туризмі?
10. Охарактеризувати екологічну проблему розвитку туризму.
11. У чому полягає соціокультурна проблема розвитку туризму ?