МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАÏНИ

КИÏВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМIЯ ДЕКОРАТИВНО-

ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА I ДИЗАЙНУ iм. БОЙЧУКА

Кафедра дизайну

Реферат
На тему: «Сценарний підхід»

Студентки 5 курсу, ДС

Кукси Мар’яни

Киïв 2023
 Зміст
Вступ……………………………………………………………2
1. Визначення та типологія дизайн-сценарію…………………..3
2. Становлення сценарного підходу в дизайні у другий
половині ХХ – початку ХХІ століття………………………5
3. Сценарні методи проектування……………………………….9
4. Основні категорії сценування в дизайні …………………….11
5. Проблематика і підходи сценарного проектування…………13
6. Фактори, які впливають на розвиток сценарію………………14
Висновки……………………………………..…………………18
Список літератури……………………………………………..19

Вступ
У нинішніх умовах, що характеризується досить високим ступенем
невизначеності, сценарний аналіз э одним із найперспективніших підходів
у прогнозуванні. Це найбільш ефективний системний інструмент
стратегічного менеджменту та стратегічного аналізу зокрема.
Сценарій є логічною фазою розвитку програм. Власне кажучи, будь-
яку дизайн-програму можна розглядати як згорнутий дизайн-сценарій, що
містить концепцію об’єкта, яка визначає його цілі і намічає загальну
стратегію для досягнення цих цілей, а дизайн-сценарій можна уявити як
розгорнуту дизайн-програму, яка визначить види, характер і призначення
конкретних методів і засобів її реалізації, регулюючу їхні взаємини і
прихильність в часі. Тобто відповідає на питання «чому?», «яким
чином?» , «коли?». Принциповою відмінністю цього методу є те, що при
розробці сценаріїв розвитку ситуації, не вважається, що тенденції, які
спостерігалися в минулому, будуть збережені у майбутньому. Водночас
вивчається можливе розвиток ситуації та виникнення критичних моментів,
пояснення яких може бути лише в минулому. Сценарне прогнозування
дозволяє отримати детальний опис послідовності подій, які із заданою
ймовірністю можуть призвести до бажаного або запланованого стану
закладу вищого освіти при різних варіантах його розвитку.
Функції, під впливом яких формується об’єкт архітектури, з плином
часу і в реальному часі можуть змінюватися, а естетична оцінка його
образного потенціалу може теж вкладатися в певні динамічні сценарії.

1. Визначення та типологія дизайн-сценарію.

Дизайн-сценарій - це уявлення можливого майбутнього об’єкта у
вигляді сукупності образів ситуацій в сюжеті задуму (концепції) в
конкретному соціально-культурному та просторово-часовому середовищі.
Тобто у вигляді схеми, по якій повиннен будуватися пластичний малюнок
об’єкта і здійснюватися динаміка соціально-культурного процесу.
Своєрідність дизайнерського підходу полягає в тому, що в якості
аналогів при розробці дизайн-сценарію можуть бути використані не тільки
відомі театральні та кінематографічні прийоми сценування, а й широко
застосовуються форми сценування в багатьох областях людської
діяльності.
Протягом всього свого життя кожна людина «виконує» різні
соціальні ролі, зміст і характер яких постійно змінюються. Фактори
існування і соціальна значимість кожної з цих ролей визначаються
спільністю інтересів, цінностей і моральних норм поведінки відповідних
сукупностей людей, так званих «соціальних груп»:
- Суспільних класів, соціальних верств, професійних груп, етнічних
спільнот (нації, народності, племена), вікових груп (молодь, пенсіонери);
- Малих груп (сім’я, шкільний клас, студентська група, виробнича
бригада, сусідські спільності, дружні компанії);
 -Середніх груп (виробничі об’єднання працівників одного
підприємства;
Кожна роль розвивається відповідно до якогось «сценарієм», що є
плодом колективної творчості людей і відповідає інтересам і потребам
суспільства, державним законам і багатьох інших факторів. Окремо взятий
індивідуум, виконуючий ту чи іншу роль на сцені «театру життя», створює
в міру особистих творчих здібностей конкретний образ, розвиваючи і
доповнюючи малюнок заданої ролі. Тобто є певною мірою режисером
своєї долі і одночасно виконавцем головної ролі у власній виставі.
Сценування нерідко використовується людиною з метою
«програвання» майбутньої конкретної ситуації (мізансцени), наприклад
відповідальної ділової зустрічі або життєво важливої розмови, коли
людина, подумки моделюючи майбутню сцену, становить власну
програму дій, «сценарій», заснований на передбаченні напрямки розвитку
сюжету. Для цього він проводить в деякому роді «репетицію», виконуючи
роль і свого співрозмовника. У зв’язку з тим, що дизайн-сценарій є
методом реалізації розглянутих вище дизайн-програм, структура його
тіполотіі розвиває їх типологію і включає в себе наступні види сценарію:
- визначальний - Розгортає цільові установки дизайн-програми
(тематичний план роботи дизайнера) в конкретний план дій;
- постановочний – виявляє рольову структуру і намічає в процесі
проектування основні ситуації сюжету «життя» конкретного дизайн-
об’єкта;
- тактичний – встановлює порядок і характер дій по реалізації
дизайн-програми.
- стратегічний – прогнозує можливі напрямки самовдосконалення
функціональної структури дизайн-об’єкта.
Сценарій дозволяє уявити можливе майбутнє не у вигляді
математичних знаків, діаграми розвитку, фізичних або соціальних
характеристик, а як ланцюжок конкретних дій, подій, що розвиваються у
формі сценарію, за яким буде (гіпотетично) «створюватися спектакль»,
або, іншими словами, здійснюватися предвосхищались прогнозистом
соціально-культурний процес.

2. Становлення сценарного підходу в дизайні у другий половині

ХХ – початку ХХІ століття.
Стрімкий розвиток інформаційних та комунікаційних технологій у
сучасному світі, вносить зміни до розуміння реальності та способів
взаємодії з нею у всіх галузях життєдіяльності людини. Дизайн, як вид
проектної діяльності, що формує довкілля сучасної людини, також зазнає
кардинальних змін. Відбувається трансформація відносин у системі
людина — предмет — середовище, формуються нові поняття, що
позначають якості, властиві сучасному суспільству, такі як мініатюризація
(нанотехнології), глобалізація, інтерактивність, віртуальність,
інтелектуальність (штучний інтелект), біогенна інженерія. До цих понять
можна віднести і сценарність у дизайні.
Поняття «сценарій» традиційно пов'язується з театральним та
кіномистецтвом. «Сценарій» розуміється як план, сюжетна схема,
короткий виклад подій, кроків, список дійових осіб із зазначенням
порядку та часу виходу на сцену.
Крім того, поняття «сценарій» широко застосовується в
економічному та політичному прогнозуванні, тоді як опис картини
майбутнього, що складається з логічно взаємопов'язаних, узгоджених
подій, кроків, ведуть до прогнозованого результату. Як правило, сценарій
є досить детальним якісним описом, в якому можуть бути деякі кількісні
оцінки.
Свій розвиток поняття отримало в роботах зі штучного інтелекту,
когнітивної психології, когнітивної та прикладної лінгвістики. Вчений
Марвін Мінський запроваджує термін «фрейм-сценарія», який спочатку
був сформульований для роботи з інформацією в галузі робототехніки, де
в результаті розшифровки тексту виробляється сценарій, а ключові слова
та ідеї тексту створюють сценарні структури, на основі стерео-типних
значень.
Тема сценарності в дизайні отримала сприятливі умови внаслідок
розвитку економічної сфери в техногенному, постіндустріальному
суспільстві ХХ—ХХІ ст., завдяки розвитку наукомістких,
ресурсозберігаючих, інформаційних, «високих технологій», що ведуть до
обігу соціальним та гуманітарним цінностям.
У зв'язку з цим, в організації просторового середовища, де поряд з
дедуктивною концепцією сформувалася альтернативна індуктивна
(сценарна) концепція, націлена на особистість та задоволення
індивідуальних потреб. Прикладом реалізації такої концепції може бути
сценарний підхід до організації предметно-просторового середовища
міста, коли композиція містобудівного ансамблю розгортається як
послідовність слайдів, побудованих за сценарієм. А також відбувається
проникнення сценарного підходу до інших видів дизайну, таких як:
графічний, одяг, предметний, арт-дизайн, експозиційний дизайн,
рекламний дизайн та ін.
При цьому, в якій галузі дизайну не застосовувався сценарний
підхід, принципи побудови сценарію залишаються досить літературними.
Так, конструкція сценарію включає: зав'язку, каталізатор, розвиток,
зачіпки, дилему, точки фокусування, кульмінації і розв'язку.
Термін «сценарний підхід» у дизайні та мистецтві при цьому може
мати різні смислові інтерпретації:
1. Сценарій як схема дій розробки об'єктів у динамічних умовах
(навігація, маніпуляції з об'єктами), де розглядаються варіанти взаємодії
речей із людиною і середовищем, у таких групах: речі, обслуговуючі
людини (одяг, меблі); речі-засоби (інструменти, устрою); речі, що
відрізняються різноманіттям зв'язків із людиною (наприклад,
багатофункціональність транспортних засобів). Сценарний підхід
дозволяє уявити функціонування речі в предметному середовищі,
використання її в різних ситуаціях; моделювання деформацій,
модифікацій та зносу об'єкта протягом терміну служби.
2. Сценарій як зміна звичних характеристик об'єктів дизайну,
пропозиція нового заздалегідь сформованого образу. Така спрямованість
властива арт-дизайну, основна цільова установка якого — «спрямованість
творчості дизайнера на організацію художніх вражень, проектування
емоцій, що пов'язує створення творів арт–дизайну з ринком «емоційних
покупок», тобто. виконує одну з функцій соціального замовлення».
Головна мета такого сценарію – створення зумовленого емоційного
відгуку та поведінки учасників події. Прикладом таких подій можуть бути
виставки, вистави, інсталяції, покази та інші заходи. Стихійним
прикладом, спрямованим на виклик емоційного відгуку, що набирає
популярності в умовах міського середовища стає стріт-арт. Вуличне
мистецтво вносить елемент гри в жорстко структурований простір міста,
може бути соціальним чи політичним поглядам. Перехожі свідомо чи
несвідомо стають елементом цих декорацій, привносячи свою участь у
запропонований художником чи дизайнером сценарій.
Сценарне моделювання в рекламному дизайні — міжгалузеве
поняття, яке привертає увагу до подій економічного та політичного
характеру, що ґрунтується на філософії та психології ефективної взаємодії
споживача з властивостями речі на основі емоційного відгуку.
Сценарний підхід реалізується за допомогою різноманітно-
драматургійного проектування в експозиційному дизайні. У цьому
процесі здійснюється тематико-експозиційне планування, що включає
поряд з візуальним строєм та розстановкою акцентів експозиції
передбачаються найбільш ефективні способи взаємодії глядача з кожним
об'єктом (ракурси, фокусні точки), враховуються соціально-
антропологічні характеристики, мотиви та завдання. аудиторії.
Не можна не відзначити зв'язок сценарного підходу з терміном
«інтерактивність». Сценарій може мати на увазі інтерактивність,
псевдоітерактивність, або лінійність. Прикладом інтерактивної експозиції
може бути інсталяція художника-графіка Олександра Райхштейна
«Bestarium construendum: міфологічний конструктор», що включає модулі,
елементи скульптур з яких глядачі створюють варіанти арт-об'єктів
неіснуючих тварин. В основі творчості Райхштейна – побудова
комунікації твору та глядача.
Крім того, розвиток інформаційних комунікаційних технологій
дозволяє втілювати «мультисценарні» дизайнерські проекти. Сам термін
«мультисценарність», використовується в політиці, економіці, філософії.
Ми вважаємо, що враховуючи семантику слова, термін
«мультісценарність» може бути застосований і до проектування об'єктів
дизайну, що мають множину варіантів розвитку подій у системі суб'єкт-
середовище-об'єкт. Безліч варіантів сценаріїв, що реалізуються при
взаємодії з об'єктом та середовищем, створює відчуття природності
взаємодії, без «посередників», якими можуть виступати видимі та
усвідомлювані суб'єктом устрою та технології.
Першість у таких дизайнерських проектах сьогодні належить
голографічним уявленням, мультимедійним інтерактивним інсталяціям.
Наприклад, 2011 р. був відзначений ажіотажем навколо голографічних
шоу: німецький дизайнер високої моди Stefan Eckert представив
голографічний спектакль-дефіле “Symphony Space Blues” (Гамбург);
торгова марка одягу «Forever 21» колекції, що представляють голографічні
моделі, що рухаються не тільки по подіуму, але і по стелі та неіснуючих
сходах (Нью-Йорк); голографічне шоу Burberry Prorsum (Пекін).
 Прикладом мультимедійних інтерактивних інсталяцій є «Світлові
сполохи» (Light Ripples), «Світловий ліс» та «Pixile» компанії Еness,
засновані на роботі зі стереоскопічних сенсорів та новітніх технологій
інтерактивної світлової проекції, в яких світові малюнки про площину, а
на об'ємні форми на вулицях міста, що реагують на зовнішній вплив
(Мельбурн).
Отже, можна зробити висновок, що сценарний підхід спрямований
на вирішення основних завдань дизайну — формування стилю життя
людини XX – XXI ст. спрямовану підвищення рівня комфорту, середу.
Така можливість виникла завдяки розвитку інформаційних,
комунікаційних та технічних інновацій, що сприяють виникненню нових,
синтетичних, форм мистецтва та дизайну, еволюції методів проектування.

3. Сценарні методи проектування

Сценарні методи в архітектурній сфері стають все більш
поширеними. До певного періоду в архітектурній практиці домінували
методи розпорядчого нормування, коли будь який об'єкт формувався на
основі унормованих стандартів і моделей. При цьому реальне
проєктування проходило за допомогою пошуку і підбору готових зразків і
прототипів, що задовольняють вихідним даним і нормам.
В даний час при проектуванні великих систем дизайн-процес
організовується за принципом поділу праці: загальна задача дробиться на
ряд дрібних підзадач, і кожен фахівець, отримавши своє завдання, реалізує
його в якості технічного виконавця. Творчий процес здійснює тільки
генеральний дизайнер - постановник завдання. Таке членування процесу
проектування перешкоджає використанню найсильніших професійних
якостей дизайнера і негативним чином позначається на якості системного
дизайнерського процесу в цілому. Побудова дизайн-процесу сценарним
методом передбачає таку його організацію, при якій участь великої
кількості фахівців обумовлено не поділом праці, а способом художнього
моделювання дійсності, формою вираження художньої ідеї.
Тема сценування концентрується в задумі, що виражає загальну
проектну ситуацію в середовищі і визначальному об’єкт дизайну як
предметно-оформлений фрагмент місця людського існування. Весь
дизайн-процес членується на мізансцени, визначається рольова структура,
відповідно до якої ролі розподіляються між виконавцями та фахівцями.
Кожен учасник творчого колективу в межах тієї ролі, яка йому відведена,
творчо вирішує свої проектні завдання в руслі загального задуму.
Концепції створення сталого архітектурного середовища вимагають
пошуку параметричних методів проектування, зокрема сценарних.
Сценарні методи проектування методи базуються на оцінюванні
можливих варіантів трансформації об’єкта у часі, а також стосуються
можливостей динамічного використання (а сприйняття об’єкта це теж
використання) у реальному часі, тобто його інтерактивного бачення.
На сучасному етапі критичне відношення до методу проєктування на
основі готових моделей, який продовжує вважатися типологічним,
призводить до впровадження альтернативних методів проєктування, які
можна узагальнити наступними тезами:
-параметричний метод нормування і, як наслідок цього підходу,
параметрична архітектура;
-методи створення архітектури, «заснованої на часі», тобто такої
архітектури, яка передбачає змінність протягом життєвого циклу;
-сценарні методи, як одні з таких , що дозволяють моделювати
параметричний і змінний характер сучасної архітектури, що має буде
відображено як у процесі проєктування, так і в складі документації, що
презентує майбутній об'єкт архітектури.
Акцентуючи увагу на сценарних методах проектування, можна
спостерігати певні розбіжності в розумінні і використанні таких методів в
різних науках. В одних дисциплінах концентровано увагу на варіантності
розвитку альтернатив процесів, що протікають на території, в
громадському і житловому просторі, на промисловому підприємстві, в
будівлі, в приміщенні.
В інших сценарних методах акцентується увага не на альтерна тивах
сценаріїв можливого розвитку, а на самій послідовності відбування
процесів, змін у сприйнятті об'єкту протягом реального часу, або протягом
місяців і років. Якщо казати про сприйняття у реальному часі, такі методи
можуть бути названі також сценографічними і, відповідно, успадковувати
категорії і терміні з суміжних мистецтв в яких події розгортаються у часі -
драматургія, балет, кіно, музика.
Незважаючи на різноманіття сценарних методів, було створено
спробу їх наскрізної класифікації, яка враховує загальноприйняті аспекти
архітектури (корисність, міцність і краса) і часові діапазони в яких
вивчаються і моделюються при проєктуванні зміни, що протікають в
об'єкті архітектури

4. Основні категорії сценування в дизайні.

У зв’язку з ускладненням типології об’єктів дизайну (від одиничної
речі до комплексу, системи, середовища), збільшенням кількості учасників
дизайн-діяльності (від одного автора до великого творчого колективу) і
залученням до неї представників інших спеціальностей виникає проблема
пошуку нових, нетрадиційних методів і засобів дизайн-проектування.
Які ж основні категорії відображають процес дизайнерського
средопредставленія, і як сукупність цих категорій може виражати процес
моделювання дизайнером образу соціально-культурного об’єкта в уже
відомих або можливих в майбутньому задумі обставин? Такими
категоріями є «середовище», «сюжет», «ситуація» і «мізансцена», кожна з
яких виконує певну функцію в процесі проектування об’єкта.
 1.Середовище – пов’язує у свідомості дизайнера два плани - об’єкта
і методу. Сценірованіе дозволяє моделювати дійсність таким чином, що
вона постає як предметно-оформлена середовище людської діяльності і
поведінки, зазначена в уяві дизайнера в цілісну єдність - Сцену-середу.
2.Сюжет – визначає обставини «життя» об’єкта (в їх зв’язку між
собою і між ними і людиною) в просторі сцени-середовища, дозволяє
простежити причинно-наслідковий зв’язок подій і організовує форму дії
так, що його розрізнені частини виявляються внутрішньо і зовні
взаємопов’язаними (так кінорежисер монтує ціле з окремих кадрів,
виділяючи наскрізну дію, причинний зв’язок подій або єдність смислового
процесу). Розробка сюжету полягає насамперед у створенні ряду ситуацій,
які дозволяють виявити і змалювати характери конкретних героїв,
уточнити їх дії і взаємні відносини.
3.Ситуація – означає єдність часу, місця і дії, причому єдність часу
характеризується, завершеністю дії. Поняття ситуації пов’язується з
категорією середовища шляхом моделювання конкретної середовищної
ситуації, фрагмента середовища існування досліджуваного дизайнером
об’єкта. Зміна ситуацій на сцені-середовищі розвиває зміст дії в часі.
Уподібнення середовища просторі сцени, ситуації - єдності дії і місця, а
людини - певного герою (персонажу) представляє проектований об’єкт в
динамічній єдності сюжетного задуму, в цілісному художньому контексті
мінливих життєвих ситуацій.
4.Мізансцени – структурні одиниці середовищних ситуацій і
рольової структури, що містять у собі певні фрагменти соціально-
культурного середовища людської діяльності і поведінки людини в той чи
інший момент соціально-культурного процесу. Кожна з мізансцен,
являючи собою частину сюжету, одночасно є і приватну модель
сюжетного цілого, що виражається в задумі, в безперервного ланцюга
мізансцен. Згідно композиції мізансцени розташовуються в певному
порядку забезпечуючи тим самим наскрізну дію і цілісне уявлення про
моделюється об’єкті. Таке уявлення про об’єкт і є завданням сценування.
В процесі відтворення образу дійсності на сцені-середовищі дизайнер як
би програє основні моменти життя об’єкта, існуючого у вигляді макету,
графічного зображення або гри.
Таким чином, сцені це розумові і операційні процедури відтворення
цілісного образу дійсності на сцені задуму. У цьому розумінні
сценірованіе не підміняє собою проектування, а є всього лише однією з
форм його існування, тому що являє собою певну методику
конструювання об’єкта в задумі. Після вироблення проектного рішення ця
«методична структура» демонтується для подальшого використання.

5. Проблематика і підходи сценарного проектування.

На підставі попереднього досвіду - вітчизняного і іноземного -
частково вдається описати характерні процеси, що характеризують зміни у
житлових чарунках на рівні секцій і квартир. На жаль не всі варіанти
трансформацій житлової чарунки використовуються на практиці через
недосконалість конструктивних систем сучасного житла, а головним
чином через одномоментність розповсюдженої практики проєктування
об'єкту архітектури, яка призводить до жорстких незмінних планувальних
рішень. Якщо буквально сліду вати розповсюдженим підходам
маркетологів і ріелторів нерухо мість оптимальна на момент продажу, вже
завтра буде непридатною до експлуатації. Загальноприйняті методи
проєктування зазвичай не передбачають наступних змін у економічній,
соціально-демографічній та технологічній ситуації, появи нових власників
і користувачів.
Друга проблема полягає у практиці метафізичної презентації
проектів. Незважаючи на наявність численних комп'ютерних методів
візуалізації, по інерції з кресленнями вручну оперують із зображенням
об'єкта архітектури у цілому в вигляді його 3-вимірної моделі (або макету)
і ортогональними проєкціями (фасадами). В реальному ж архітектурному
середовищі об'єкт архітектури сприймається як безперервний фільм, що
розгортається у часі і або послідовний набір кадрів, що прив'язані до
характерних точок сприйняття. В інших варіантах послідовної дискретної
інтерпретації об'єкту архітектури кадри можуть бути інтерпретовані як
епізоди (рухомі фрагменти фільму) , а збірка послідовного набору епізодів
представлена як монтаж за своєрідним кіносценарієм. Характерний набір
точок - відповідно кадрів або епізодів реального сприйняття об'єднується в
послідовний сценарій.
З наведеної класифікації витікають два підходи в сценарному
моделюванні - підхід альтернатив і підхід послідовних сценаріїв.
Насправді вони не суперечать один одному, тому що в архітектурному
середовищі послідовні сценарії можуть вибудовуватися на альтернативній
основі. Прив'язування сценарних методів до реальних етапів і процесів
проектування об'єктів архітектури дозволить гармонічно перейти від
проєктування за зразками на основі ДБНів і стандартів минулого
покоління, до моделювання процесів користування цими об'єктами на
основі прийнятих настанов і професійних алгоритмів.

6. Фактори, які впливають на розвиток сценарію.

Протягом останніх років використовуються новітні концепції формування
багатофункціональних будинків з переважно житловою функцією, що є
адаптивними до можливих змін, зокрема часткових трансформацій
функціонального призначення. Особливо це стосується так званого
доступного житла, яке в поточний період проєктується і будується на межі
загальноприйнятих планувальних стандартів, а іноді і нижче мінімальних
норм. Але вкрай важливо передбачати просте об'єднання таких квартир,
щоб в найближчий перспективі не повторювати проблему
неремонтопридатності так званих «хрущовок» - будинків перших типових
серій масового будівництва.
Питання запланованої проєктом трансформації житлового прос тору
будинків має відпрацювати такі обґрунтовані логікою життя і розвитку
сценарії:
- загальну концепцію об’єднання або збільшення квартир, збіль
шення кількісних характеристик (площі) житла на одного мешканця;
- концепцію можливості перерозподілу житлових чарунок в зв’язку з
характерними процесами збільшення сім’ї на її початковому етапі і
зменшення у зв’язку з поділом нуклєарних і складних сімей;
- тенденцію все більшого втручання приміщень суспільного
використання і місць прикладання праці в структуру житлового будинку,
яке виникає як на перших, так і на інших поверхах.
Ці зрозумілі для прибуткових будинків початку ХХ сторіччя функції
гнучкості, багатоваріантності квартир і полівалентності їх деяких
просторів на поточний період є досить новітніми і вима гають
відпрацювання шляхом сценарного моделювання, зокрема при навчанні
молодих архітекторів. Таке моделювання має охоплювати як мінімум
життєвий цикл сім'ї, а в ідеалі подовжений життєвий цикл будинку.
На сценарний підхід в моделюванні житла безпосередньо
впливають:
- параметри сім'ї
- кількість членів сім'ї - від даного показника залежить загальна
площа квартири, та кількість індивідуальних кімнат;
- склад сім'ї (одностатеві, різностатеві) - спочатку різноста теві діти
можуть жити в одній кімнаті, але згодом необхідно виокремити різні
спальні;
 - віковий склад членів сім'ї (молода пара, діти, підлітки, люди
похилого віку) - наявність окремих спалень, загальних кімнат, наявність
санвузлів в спальні;
- дохід сім'ї (зростає, спадає) - збільшення майна, можливість
розширення квартири, можливість роз'єднання житлової чарунки для
окремого проживання членів сім'ї або для здачі в оренду.
На можливості реалізації сценарних підходів з поділом великих
квартир на малі, або на з'єднання малих квартир у велику також
впливають орієнтація будинку, наявність штучних систем інженер ного
забезпечення і рекуперації повітря, які в похідних квартирах, виникаючих
при переплануванні мають працювати автономна для кожної з них.
Під час довготривалої експлуатації житла, змінюється кількісний
склад сім'ї, її дохід та побажання щодо перепланування помеш кання.
Досвід показує, що із зростанням доходів, населення прагне збільшення
площі квартир, та його окремих приміщень.
Є декілька сценаріїв вирішення такої потреби в багатоквартирних
будинках:
- перебудова, розширення квартири за рахунок лоджій (терас) , тобто
перенесення зовнішньої стіни і включення літнього приміщення в площу
квартири;
- перебудова з розширенням квартири за рахунок сусідньої
квартири, яка не приватизується, а тимчасово надаватиметься в оренду.
Для індивідуальних (садибних) будинків буде притаманним дещо
інший сценарій:
- перепланування, об'єднання декількох приміщень, виокрем лення
нових за допомогою перегородок.
- побудова, за рахунок розширення площі, шляхом перенесення
огороджувальних конструкцій (по горизонталі);
- добудова житлового поверху;
 - перепланування з розмежуванням житлових просторів, за
необхідністю з добудовую другої вхідної групи, для проживання декількох
сімей, чи здачі в оренду з розмежування присадибної ділянки.
В ідею сценарного підходу до моделювання житла покладено
адаптацію квартири чи індивідуального житлового будинку до стану сім'ї,
проаналізувавши склад, зміну рівня доходів, потребу в додат ковій площі
та час проживання. Тобто таке житло за необхідністю сім'ї можна
переплановувати, збільшувати площу, або добудовувати, перепланувати
для здачі в оренду. Для зручної здачі в оренду в квартирах необхідно
проектувати кімнату як повноцінну окрему житлову одиницю, тобто з
місцем для гардеробу та санвузлом, можливий варіант виокремлення
повноцінної смарт-квартири. В індивідуальному будинку можливе повне
або часткове розмежування житла з добудовою другої вхідної групи.
Ідею зазначеного підходу в проектуванні житла може бути
проілюстровано, наприклад, таким сценарієм: з початку одна молода особа
орендує однокімнатну студію, або подружня пара малокім- натний
індивідуальний будинок, такий вид житла повністю задовольняє їх
потреби. Створені молоді сім'ї мають змогу на першому етапі змінити
площі функціональних зон шляхом внутрішньої зміни перегородок
завдяки гнучкому плануванні житлової чарунки, та приміщень в будинку.
В багатоквартирному будинку згодом можна об'єднати свою квартиру з
сусідньою (яка тимчасово здавалася в оренду). В індивідуальному будинку
можна добудувати житлові приміщення та збільшити площу нежитлових
приміщень. З плином часу доходи сім'ї зростають, склад сім'ї
поповнюється дітьми і сім'я знову має змогу перепланувати свою
внутрішню площу, в залежності від віку дітей та статі. Згодом діти
зростають і переїжджають, залишаючи батьків у великій просторій
квартирі. Або ж до складу сім'ї додаються родичі похилого віку, які
потребують нагляду. В такому випадку подружня пара може
перепланувати квартиру на дві окремі, в одній з яких будуть проживати
родичі які потребують нагляду. Або ж подружня пара може проживати в
одній частині та здавати в оренду іншу.
Отже в проектуванні доцільно переходити від моделі житла, що
складається зі стабільних приміщень до моделі житла з наявністю як
стабільних приміщень і трансформованого простору. Також необхідне
дотримання оптимального співвідношення житлової площі до загальної, а
також мінімальні показники площі на одну та дві особи для
індивідуальних кімнат.

Висновки
Сценарні методи проектування є притаманними творчості архі
текторів ще з далеких часів. На попередньому оберті розвитку архі
текторам пропонувалося більше акцентувати увагу на проєктування за
зразками, що стало однією з причин кризи архітектурної діяль ності. На
тлі впровадження параметричних методів нормування і заміни норм
прямої дії настановами сьогодні виникає масовий інтерес до сценарних
методів. Використання таких методів в архітектурній педагогіці дозволяє
перейти від жорсткої функціональної типології до використання більш
гнучких, адаптивних і багатофункціональних рішень, які самостійно в
змозі налаштовуватися на зміни проєктної ситуації.
Сценарне прогнозування є одним з найефективніших інструментів
передбачення тенденцій та варіантів розвитку соціально-економічних
явищ. Прогнозні сценарії включають прогнозні моделі, що описують
ймовірні напрямки розвитку з урахуванням впливу основних факторів
прогнозного оточення та комплекс дій управлінського характеру,
спрямований на мінімізацію наслідків кризових ситуацій та підвищення
ефективності функціонування соціально-економічних систем.

Список використаної літератури

1. Крашенніков А.В. Сценарне проектування міського
середовища // Architecture and Modern Information Technologies. -
2017.
2. Еровикова Д.М. Архитектурна сценографія громадського
середовища як метод формування туристичного маршрута в
малому місті. 2018.
3. Кононов Д. А. – Моделі та методи аналізу та синтезу сценарієв
розвитку соціально-економічних систем.
4. Крашенніков А.В. – Сценарне проектування громадського
середовища. 2017.
5. Анісімов Л.Ю. – Принципи формування архітектури
адаптованого жилища. 2009.
6. Буравченко С.Г. – Аспекти систематизації сценарних методів
проектування об'єктів архітектури / Сучасні проблеми
архітектури та містобудування. Випуск 55. 2019.
7. Спасіченко К.В. – Формування доступного житла з урахуванням
змін вимог до квартир протягом експлуатації.
8. https://zikzakarchitects.com/ua/news/sczenarij-emoczij-u-robochomu-
prostori-nova-metoda-proektuvannya/
9. http://www.referun.com/n/arhitekturno-landshaftnayaorganizatsiya-
peshehodnyh-pros- transtv-na-osnove-stsenarnogo-podhoda
10. Коробова Г.В. Архітектурно-громадська організація пішоходного
простору на основі сценарного підходу.1990.