МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАÏНИ

КИÏВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМIЯ ДЕКОРАТИВНО-

ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА I ДИЗАЙНУ iм. БОЙЧУКА

Кафедра дизайну

Реферат
На тему: «Метод театралізації»

Студентки 5 курсу, ДС

Кукси Мар’яни

Киïв 2023
 Зміст
Вступ………………………………………………………………2
1. Матеріали методу театралізації………………………………….3
2. Історія становлення методу театралізації……………………….5
3. Основні вили методу театралізації………………………………7
4. Сучасна сценографія в Україні…………………………………..9
Висновки……………………………………..……………………11
Список літератури…………………………………………..…….12

Вступ
Місто є концентратором різноманітних подій, які можуть не мати
спеціалізованих просторів для їх реалізації. Проте універсальні громадські
простри – площі, сквери та криті багатофункціональні зали – торгівельні,
виставкові, видовищні – можуть враховуючи сценарії важливих для міста
подій розводити у часі їх реалізацію. Ця система трансформації
універсальних громадських просторів притаманні більшості Європейських
історичних міст, а цей досвід може бути впроваджений й Україні.
Серед громадських функцій що підтримуються в універсальних
громадських просторах є функція театралізації середовища, яка
повсякденно, і особливо реалізується протягом свят і фестивальних подій.
Впровадження театралізованих сценаріїв дозволяє надати відчуття
мешканцям міста або району як поєднаного товариства з відродженням
місцевих традицій, створенням сучасних видовищ або так званих
«перфомансів».
Аналіз та тлумачення терміну «театралізація» стосовно дизайн-
проектування міського середовища дозволило розглянути малодосліджені
сторони проектного мислення дизайнера.
 1. Матеріали методу театралізації
«Театралізація» є традиційною і сучасною формою
суспільного життя в місті й з другого боку композиційним прийомом
досягнення своєрідності архітектурного простору. Головне значення
набуває зміна сприйняття архітектурного середовища, його
видовищність, здатність постійно або послідовно привертати увагу,
викликати зацікавленість глядача, приводити його в рух, естетично і
емоційно впливати на нього.
Театралізація середовища, мистецтво сценографії та середового
перфомансу – сучасний бум, зумовлений постмодерністським характером
життя у сучасному місті. У наші дні майже все середовище центральних
районів міста є суцільним святом фарб, вогнів, що змінюють один одного
сценок міського життя, багаторазово посилених спрямованим освітленням,
щохвилини зміною реклам і вивісок і яскравістю форм міського руху.
Люди, що потрапили сюди, є одночасно і акторами, і глядачами цього
нескінченного «театру без кордонів».
При проектування універсального громадського простору варто
враховувати ритм коливань пов’язаних із зміною функції такого простору.
Кожна з таких функцій як правило має під собою окрему споруду-базу, в
стінах якої зазначена діяльність повинна існувати у згорнутому виді
(підтримання мінімального обсягу функції) протягом усього року. Крім
того у резервних площах такої споруди має бути склад трансформованого
інвентаря і меблів для розгортання, розширення у піковий або святковий
період. Дуже важливо, щоб будівля-база передбачали потужності
розгортання функції на запланований піковий період.
Зміна деяких домінуючих у просторі функцій має сезонний, або
запланований характер и аналогічно проведенням виставок можуть бути
передбачені окремі розраховані на демонтаж і трансформацію
попереднього обладнаннядні, час на прибирання від наслідків масового
святкування.
Поєднання різних геометричних абстракцій, трансформація
традиційних архітектурних форм та їх адаптація до нових цілей,
раціональність демократичних містобудівних принципів, поєднання
масовості з функціоналізмом у проектуванні міського простору створюють
багатошарову структуру сучасного міста. Введення принципу «емоційної
театралізації» міського середовища розширює можливості
проектувальника та пом'якшує монотонність функціоналізму.
Театралізація життя пояснює природу людини. Його концепція
ґрунтується на тому, що всі події життя людини можна уявити як події
театрального характеру. Дослідники сучасної культури відзначають різні
обставини появи театральності та виділяють два її типи. Театральність як
умовність, штучність, гра – і театральність як атрибутивність, тобто
використання знакових об'єктів: завіса, сцена, декорації, сценічне світло та
інші. Прийом театральності у контексті даного дослідження
сприймається як метод моделювання міського просторового середовища.
Тому театральність можна розглядати як властивість об'єктів, що
приносяться в середу, що надають простору характеру театральної
умовності, створюють атмосферу, встановлюють художні зв'язки між
об'єктами та характеристиками природного середовища на основі
специфіки прийомів сценічного мистецтва.
Мистецтво за своєю природою театральне, у ньому є умовність;
мистецтво часто одне видає інше. Проектування, компонування –
неодмінні атрибути театральної та дизайнерської творчості.
Постановний і драматургічний принцип театралізації у тому, що
глядач стає учасником чи почувається учасником дії. Для цього художник
має створити дійсність, близьку за духом людської природи. Театралізація
зумовлює творчий пошук нових форм. Сценічний реалізм – театрально-
умовний реалізм, основою якого є творча фантазія, що трансформує
історичну та сучасну дійсність під естетичні цілі.

2. Історія становлення методу театралізації

Аналіз публікацій засвідчує посилення наукового інтересу до
проблематики сценографії у вітчизняних дослідників протягом останніх
років. Основна увага в науковій літературі приділяється дослідженню
сценографічного простору, метафоричній функції реквізиту або об’єктів та
динаміці розвитку використання мультимедіа. Водночас багато питань
лишаються недостатньо висвітленими, зокрема це стосується сценічного
дизайну як різновиду оформлення сценографічного типу «конкретне місце
дії».
Під театралізацією архітектурного простору не мається на увазі
театрально-бутафорська декоративність архітектури. Йдеться не про
декоративний архітектурний стиль і зовнішній декор. Тут головне
значення набуває зміна пластичного сприйняття, зміна послідовного
просторового формоутворення. Місто, як і театральний спектакль, може
бути порожнім, що не викликає емоцій, не залишає духовного сліду або,
навпаки, емоційно багатим. Театралізованість архітектурного простору
слід розглядати як його видовищність, здатність постійно чи послідовно
привертати увагу, викликати зацікавленість глядача, приводити його в рух,
естетично та емоційно на нього впливати. Багато міст мають свою власну,
особливу видовищність, свої секрети впливу на людину, таємниці
театралізації архітектури та просторового середовища.
Видовищність, театралізованість архітектурного простору має
шляхи розвитку з давнини. Стародавній Єгипет, Вавилон, Стародавня
Греція, Римська імперія, Візантія, індійські, китайські, європейські міста
не чужі були пошукам своєї видовищної своєрідності. У середні віки (і до
нашого часу) святкові народні видовища виливалися на вулиці та площі,
поєднувалися разом із видовищністю найархітектурніше-просторового
середовища, яке нерідко для цього й створювалося.
Особливості сценографічного мистецтва є надзвичайно цікавим, але
малодослідженим напрямом в українському науковому вимірі. Серед
закордонних дослідників наразі не існує єдиного загальноприйнятого
підходу до його вивчення. Сценографію традиційно розглядають як
просторове рішення, що визначає візуальну значущість створюваних
сценічних образів. Вперше термін «сценографія» зустрічається в
«Поетиці» Аристотеля – давньоримський філософ стверджує, що Софокл
винайшов сценографію. Грецьке слово «skenographia» складається зі
«skēnē» (невелика будівля, хатинка або намет на сцені) та «graphia»
(письмо, або, можливо, малюнок чи живопис) і зазвичай перекладається як
«сценічне письмо». Однак, як продемонстрували, наприклад, історик
театру А. Аронсон і сценограф Р. Ханн, цей переклад залишається
неясним і не охоплює складності та критичних можливостей сценографії.
Театралізація передбачає ретельну підготовку композиції мізансцен,
костюмів, предметного середовища, виразності поз акторів. Виникнення
професії режисера наприкінці XIX століття пов'язане з різним
трактуванням драматургічного матеріалу та сценічного простору за
рахунок компонування різних смислових одиниць та візуальних форм. До
початку ХХ століття відбулося накопичення форм і технологій у різних
сферах життя. З'явилася можливість вибору та вільного творчого
компонування візуальних об'єктів, що дало про себе знати у різних
галузях.
Оформлення інтер'єрів в особняках Ф. О. Шехтеля передбачає
поєднання різних історичних стилів. У ХХ столітті саме в театрі
народився конструктивізм: мальовничу декорацію замінили конструкції,
які змінили сценічний простір та надали грі акторів додаткового простору
виразності.
 Театральність еволюціонує, як і все в житті. До кінця XX століття
виразною стає тенденція до дроблення цілісного сприйняття світу
людиною, а у ХХІ столітті ця тенденція навіть посилилася. Зовнішній світ
стає віртуальним, позбавленим звичних культурних образів; предмети
змінюються буквально "на очах". Зусилля дизайнерів спрямовані на
впорядкування зовнішнього світу – світу речей. Введення принципу
театралізації у проектне мистецтво дизайнера допомагає вирішити ці
завдання.

3. Основні види методу театралізації

Можна виділити чотири види театралізації у міському середовищі:
1. Театралізація образу середовища: яскравість, динамічність
процесів, що обслуговують середовище.
2. Театралізація способу життя: розвиток специфічних форм
торгівлі, розвиток візуальних комунікативних просторів.
3.Спеціальні театралізовані заходи: карнавали, мітинги, ходи.
4. Театралізовані вистави за участю глядачів: театр на відкритому
повітрі в архітектурному середовищі зі спеціальними технічними засобами
та простором для глядачів.
Життєтворність та естетична цілісність середовища залежать від
того, наскільки активно її елементи вступають у взаємодію з людиною та
один з одним. Комунікативність зростає у випадках, коли об'єкти мають
підкреслений знаковий, символічний, образний та метафоричний вираз.
Відсутність образної складової у міській структурі веде до дезорієнтації у
просторі, наслідком якого є функціональний та психологічний
дискомфорт, що призводить до порушення взаємодії людини із
середовищем. Щоб забезпечити ефективну комунікацію в системі
«людина – міське середовище», необхідно «збагачення середовища
емоційними та інформаційними стимулами, тобто створення передумов
для творчого освоєння та інтерпретації людиною оточення».
Образна виразність оточення можна досягти шляхом
переосмислення простору міста, використання нових актуальних методів
роботи з її перетворенням. Серед нових форм настрою та поведінки
городян, що відбиваються на архітектурно-дизайнерських побудовах у
середовищі, відіграє важливу роль «театралізація» форм життя, посилення
видовищності середовищних процесів.
Феномен «театралізації середовища» зачіпає всі сторони
центроформування — і простір, і обладнання, і організацію процесу.
«Через це напрям середового мистецтва сьогодні — найактуальніше,
оскільки містить повний цикл проектних дій архітектора-дизайнера».
Феномен театралізація середовища реалізується у місті по-різному,
залежно від цілей та масштабів прояву.
Можна виділити чотири види театралізації у міському середовищі:
1. «Театралізація образу середовища» – внесення у її візуальні
властивості характеристик яскравості, динамічності, видовищності,
відмова від нейтральної подачі образів. обслуговуючих середовище
процесів, граничну емоційну та інформаційну насиченість станів, що
постійно діють у середовищі.
2. «Театралізація життя у середовищі» – орієнтація середнього
об'єкта на процеси інформаційно значущі, культурно-розважальні, які
привертають увагу до специфічні форми торгівлі, потребують розвиненої
візуальної інформації.
3. «Спеціальні театралізовані заходи», розраховані безпосередньо на
співучасть глядачів – карнавали, мітинги, ходи, ярмарки. Відрізняються
вони від другого методу використанням характеристик «прямий»
театральності – сценарію, розігрування «сюжетних» уявлень, застосування
спеціальних елементів устаткування.
 4. «Уявлення» з пасивною участю глядача передбачають поділ
«глядачів» та «акторів», зведення сценічних підмостків, рядів для
глядачів, огородження сценічного майданчика, спеціальне технологічне
обладнання, ізоляцію «театру» від інших реалій середовища.
Дві перші позиції прагнуть постійного перебування у середовищних
ситуаціях, дві других розраховані на тимчасове, періодичне здійснення.
Ці важливі варіанти в натурі можуть поєднуватися, даючи різноманітні
конкретні поєднання архітектурних та дизайнерських форм та композицій.

4. Сучасна сценографія в Україні

Не втрачаючи самобутності і продовжуючи розвиток у напрямах,
закладених провідними українськими театральними художниками другої
половини ХХ ст., лексика методу театралізації в Україні наразі є
складним, вирізняючись багатошаровістю і багатозначністю метафор.
Сучасна сценографія України активно використовує прийоми інших видів
мистецтв – вона тісно пов’язана з архітектурою та дизайном, завдяки якій
створюються нові сценічні побудови, використовує дизайнерські
відкриття, образотворче та кіномистецтво, графіку та скульптуру.
Дослідження виявило, що метод театралізації в дизайні як спосіб
оформлення ігрового простору в постановках сучасних українських
режисерів постає в двох основних варіантах: у вигляді архітектурно-
просторових композицій, що дозволяють поєднувати в одній спеціально
сконструйованій споруді функціоналізм та образну виразність, а також у
вигляді абстраговано-нейтрального середовища, на тлі якого у процеси дії
п’єси виникають елементи оформлення. Властивий сценічному дизайну
принцип конструювання простору зумовлює широке використання цього
сценографічного типу завдяки можливості створення найрізноманітніших
просторових моделей.
Найбільш комплексно і багатогранно проблему театралізації
міського простору розглянув у своїх працях В.Т. Шимко. У його
монографії розглянуто феномен театралізації середовища і його реалізацію
в місті.
Механізмом впровадження в життя концепцій театралізації є
створення театралізованого повсякденного дозвілля у певному
середовищі, а також прив’язаних до свят і фестивалів сценаріївмасових
програм і шоу, що розгортаються на вулицях або площах, іпоєднують в
собі будь які з зазначених форм діяльності. Формами театралізованих
дійств будуть, як святкове освітлення і ілюмінації,світло-музичні фонтани,
феєрверки, а також сучасні динамічні композиції з використанням засобів
медіа-архітектури – електронних табло і проекційних динамічних
композицій. Для деяких міст стають традиційними карнавали і маскаради,
відкриті циркові виставі, паради духових оркестрів, історичні
реконструкції, масові танціпроста неба, естрадні видовища і навіть оперні
фестивалі («Опера-фест» в м. Тульчин Вінницької області). В цьому плані,
потужні традиції створення театралізованого середовища мають розвиток і
в місті Києві. Насамперед - це зона Хрещатику і майдану Незалежності,
Андріївського узвозу, Софійської і Михайлівської площі, де за плановими
сценаріями організовуються свята і театралізовані видовища різного
напрямку, зокрема за участю іноземних режисерів «шоу» (наприклад серії
французьких концептуальних програм на Софійськійплощі).
Сценарне моделювання є одним із сучасних методів деталізації
програм на проектування і в контексті завдання, що булозаявлено,
базується на вивченні ймовірних процесів і подій, які можуть виникати у
міському просторі. Використовуючи різноманіття видів театралізації,
можливе їх впровадження та поєднання на прикладі зони Гостинного
двору. Цей торгівельний заклад з внутрішнім двором, що зараз
знаходиться на Контрактової площі - важливого соціально-культурного
простору в історичному центрі Києва.
 «Театралізація способу життя в середовищі» – орієнтація об'єкта
середовища на процеси інформаційно значущі, культурно-розважальні, що
привертають увагу на специфічні форми торгівлі, що вимагають
розвиненої візуальної інформації». «Вистава» з пасивною участю глядача
передбачають поділ «глядачів» і «акторів», зведення сценічних підмостків,
рядів для глядачів, огорожу сценічного майданчика, спеціальне
технологічне обладнання, ізоляцію «театру» від інших «реалій»
середовища. Перша позиція прагне до постійного перебування в
містобудівній ситуації, друга розрахована на тимчасове, періодичне
здійснення.

Висновки
Отже театралізація простору - це застосування декорацій, а процес
формування та сценічної організації проектованої території, застосування
образно-символического підходу, вплив на сприйняття людиною довкілля.
Дизайн чітко формує простір, надаючи йому особливого вигляду.
Комунікація між людиною та містом завжди будувалася за
принципом вистави. Адже дизайн використовується лише людиною, він
оточує практично всіх від народження до смерті. Ми існуємо в ньому,
перебуваючи всередині та виходячи за межі. Ми постійно є глядачами, а
дизайн — декорацією чи дійовою особою у кожного по-своєму. Дизайн
здатний викликати безліч різних емоцій, тому, ймовірно, він займає місце
дійової особи, нарівні з людьми.
Список використаної літератури
1. Триколенко С. Т. Українська сценографія кінця ХХ – початку
ХХІ ст.: основні тенденції розвитку та авторські позиції : дис.
канд. Мистецтвознавства / АН України, Ін-т мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Київ, 2016.
2. Бітаєв В. Методичні засади експертизи культурних цінностей / В.
Бітаєв, С. Шман, В. Шульвіна. — К., 2009. — (Навч. посібник).
3. Головня В.В. Античний театр. Історія закордонного театру. Театр
Західної Європи / В.В. Головня. — М. : Логос, 2000.
4. Головня В.В. Історія античного театру / 3-е изд., 2002.
5. Полевой В.М. Іскуство Греції / Театральна енциклопедія, 2000.
6. Радченко А. Проблеми збереження архітектурного оздоблення / А.
Радченко // Мистецтвознавство : зб. наук. пр. — Ч. 2. — Львів : СКІМ,
2007.
7. Ле Корбюзьє. Новий дух в архітектурі. Видавництво: strelka
press. 2017 року.
8. Леснівська Р.В., Капустін П.В. Архітектура як видовище XXI ст.:
театралізація архітектури. 2015.
9. П'єр Вітторіо Аурелі. Можливість абсолютної архітектури.
Видавництво: strelka press. 2014.
10. Стригалєв А.А., Коккінакі І.В. (сост.) Костянтин Степанович
Мельников. Архітектура мого життя. Творчі концепції. Творча практика.
Видавництво: Мистецтво. Москва. 1980 рік.