Богдан Катерина, І курс, сходознавство

Спадщина авангардного модернізму та її збереження

Відомо безліч визначень поняття архітектури, що відносяться до різних епох і виведених
відповідно до сучасних авторам уявленнями, цілями і масштабами. Відомо безліч
архітектурних стилей, які змінювались, подорожуючи країнами. Але, якщо говорити про
стилі середньовіччя або доби відродження, люди, звичайно, вважають, що цю історичну
спадщину треба берегти, тому що до наших днів дійшло не так багато об’єктів того часу.
Якщо спитати людину, чи треба охороняти об’єкти минулого сторіччя, вона здивовано
знизуватиме плечима і питатиме, що в цих будівлях особливого. І не згадає, що саме так
думала більшість людей сто років тому, двісті, триста… Особисто мене як українку
засмучує ситуація щодо збереження спадщини авангардного модернізму, що склалася в
нашій країні.
Такий архітектурний стиль як авангардний модернізм нищили на території нашої країни
за часів радянської влади усіма способами, при цьому створюючи штучну ненависть до
нього за допомогою пропаганди[6]. Умовно можна розділити цей процес на кілька етапів.
Перший етап можна назвати «передвоєнним». Він тривав впродовж 1923-1941-их років.
Це була офіційна заборона модернізму і насильницька зміна стилю – затвердження
«соціалістичного реалізму»[6]. Перш за все заборона відбилася на образі столичного на
той час Харкова, в архітектурі якого модернізм був провідним: театр, у якого, окрім
зовнішніх змін, були повністю знищені розписи інтер’єрів, виконані «бойчуківцями» -
українськими художниками-авангардистам, згодом репресованими[5]. Толерується
перехід до замкнутих кварталів і класичних прийомів спотворення ансамблів головних
міських вулиць і площ. Постраждала образна, композиційна та планувальна ідеї, закладені
в проекті «Нового Харкова». Виявився непотрібним гігантський столичний Театр
масового дійства на 4000 місць[4], зупинено будівництво стадіону на 80000 глядачів[1].
Колізії навколо «Будинку установи №2» на Хрещатику в Києві призвели до
безпрецедентного знесення майже закінченої семиповерхової споруди для зведення ЦУМу
у 1938 р[1; 3]. Подібні процеси торкнулися й інших соцміст[6]. Тобто ми можемо бачити,
що у містобудівній сфері відбувається спотворення планувальних модерністських ідей
генпланів соцміст. Конструктивіським залишилося лише Шосте селище у Запоріжжі[1].
Другий етап називаємо «воєнним», Він припадає на час окупації території УРСР німцями.
У цей час відбувалося руйнування будівель і містобудівних комплексів. Чимало споруд
періоду авангардного модернізму було втрачено назавжди. У Харкові це були такі значні
об’єкти як центральний міський універмаг «Хаторг», будівля ЦК КПУ на пл.
Дзержинського (пл. Свободи), Будинок Червоної армії[5].
Третій етап, який може мати назву «нефахова відбудова», припадає на 1945-50-ті роки.
Післявоєнна реконструкція зруйнованих об’єктів модернізму часто полягала у
трансформації їх вигляду в стилі «соцреалізму»[6]. Нефахові реконструкції і ремонти
часто супроводжуються зміною функцій та значною втратою автентичності зовнішнього
вигляду та інтер’єрів. Зазнали перетворень усі споруди комплексу пл. Свободи (окрім
Держпрому), студентський гуртожиток «Гігант»(арх. Молоркін, 1927-1929), школа-
десятирічка на проспекті Московському(арх. Е. Гамзе, 1930) у Харкові[5]. Житловий
Будинок фахівця у Дніпрі при відновленні після війни змінив свій конструктивіський
стиль на неокласицистичний[1].
Четвертий етап – «знецінення стилю» - триває впродовж 1960-1980-тих років. Новий
різкий поворот в архітектурній стилістиці до простих форм та масового індустріального
будівництва стався у середині 1950-х років. Однак модернізм не був оцінений як
спадщина, яку слід зберігати та реставрувати, що і зумовило долю будинків, споруджених
у цьому стилі. Більшість будинків, споруджених у 1920-30-ті роки, досі зазнавали
перепланувань, втрачали стрічкові вікна, автентичне планування фасадів. Прикладом
можуть стати палац культури в Лисичанську, клуб-їдальня в Шостому селищі Запоріжжя,
клуб-театр «Харчосмак» та клуб Будівельників у Харкові[1; 3; 5].
П’ятий етап «часткове усвідомлення цінності архітектурної спадщини авангардного
модернізму» розпочався зі здобуттям Україною незалежності і триває до наших днів.
Перепланування будівель, добудова та прибудова нових частин у невідповідному стилі,
використання невідповідних деталей, матеріалів в опорядженні інтер’єрів та екстер’єрів,
перебудова перших поверхів для потреб офісів і магазинів, спотворення балконів і
віконних рам, занедбаність окремих об’єктів, їх руйнування з метою здешевлення
приватизації та для зносу й зведення на їх місці нових будівель – така доля спіткала
будівлі, збудовані у стилі авангардного модернізму. Після здобуття Україною
Незалежності багаторічний стереотип зневажливого ставлення до пам’яток, на жаль,
продовжує діяти, хоча відбувається пожвавлення наукових досліджень модернізму.
Будівля Держпрому внесена у «tentativelist» для номінування у Список світової
спадщини[2], значна наукова робота виконується у вузах, наприклад, у Харківському
університеті будівництва та архітектури К Черкасовою, О Швиденко, О Буряковим[1].
Слід зазначити, що світовий досвід має багато позитивних прикладів незалежного
відношення до спадщини ХХ століття, її збереження та реставрації. Про увагу до
модерністських пам’яток свідчать «Програма сучасної спадщини», запущена спільно
центром всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, ІКОМОС, DOCOMOMO у 2001[1], та численні
приклади включення об’єктів модернізму – в тому числі значних за розмірами
містобудівних комплексів, території міст, прикладів житлової, промислової, цивільної
архітектури – до Списку світової спадщини ЮНЕСКО[2].
На мій погляд, має бути шостий етап – «відродження авангардного модернізму». Ми
маємо привертати увагу до проблем збереження дорогоцінного надбання короткої ери
авангардного модернізму, як це робиться у країнах Західної Європи, зокрема в Німеччині.
У процесі реставрації можна накопичити багатий досвід збереження недовговічних
будівельних матеріалів, з яких побудовані ці будівлі та обмінюватися цим досвідом з
колегами із країн Західної Європи та колишнього СРСР.

Список використаних джерел:

1. Смоленська С. О. Архітектура авангардного модернізму в Україні: генеза та
спадщина; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т ”Львів. політехніка”. — Львів,
2017
2. Співробітництво України та ЮНЕСКО [Електронный ресурс]. – Режим доступа:
https://unesco.mfa.gov.ua/ua/ukraine-unesco/cooperation
3. Чепелик В. В. Український архітектурний модерн Київ. нац. ун-т буд-ва і
архітектури та ін. — [К.], 2000
4. Черкасова Е. Идеи и реализации плана социалистической реконструкции Харькова
1933-1935 годов [Електронный ресурс] / Е. Черкасова. –Режим доступа:
http://www.alyoshin.ru/Files/publika/4erkasova/4erkasova_1933.html
5. Шкодовский Ю. М. Харьков вчера, сегодня, завтра / Ю. М. Шкодовский [и др.]. –
Харьков: Фолио, 2004
6. Штейнберг Я. А. Архітектура Радянської України / Я. А. Штейнберг, С. Я.
Грабовський // Вісник Академії архітектури УРСР. – No 4. – 1947 [Електронный
ресурс]. – Режим доступа: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?
I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr
&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=ukr0012
002