Управління культури

Бахмутської міської Ради

Мистецька Школа №1 м.Бахмут
Художнє відділення.

Реферат
з історії образотворчого мистецтва
за темою:
«Архітектура та скульптура першої половини ХІХ ст. в Україні»

Підготував:
учень 4 класу
художнього відділення
МШ №1 м.Бахмут
Жучкевич Артем.

м.Бахмут
2020-2021 навчальний рік
 План
І Вступ
ІІ Архітектура та скульптура І половини ХІХ ст.
1 Архітектура
1.1 Палацово паркова архітектура.
1.2 Архітектурні окраси Львова.
2 Скульптура.
2.1 Надмогильні пам’ятники.
2.2 Зв`язок архітектури зі скульптурою.
ІІІ Висновок.
IV Література.
V Додатки

Архітектура та скульптура першої половини ХІХ ст.

 Поряд з театром і всенародними святами велике виховне значення у
грецьких полісах, особливо в демократичних Афінах, мало пластичне
мистецтво - архітектура і скульптура, яке щодня безпосередньо впливало на
зір, відчуття і розум людини, виховувало відчуття прекрасного, гармонічного
і возвеличеного. Воно вийшло з практичної діяльності, з ремесла, і на
певному етапі відокремилося в самостійну художню галузь. Виділення
мистецтва з ремесла передбачало не лише високий культурний рівень, але й
відповідний високий ступінь технічної майстерності, удосконалення
інструментів і вміння користуватися матеріалом

Архітектура

Перед архітектурою XIX століття раптом устали такі складні задачі, що

рішення деяких перейшло в XX сторіччя. По-перше, потрібно було будувати
якнайбільше житла в містах і селах, адже з 1800 року відбувся різкий приріст
населення. Скажемо, протягом 130 років населення тільки Сполучених
Штатів Америки зросло з 5 до 123, Англії — з 9 до 45, Німеччини — з 24 до
66 мільйонів чоловік. У тих же країнах збільшилася частка міських жителів.
По-друге, якщо раніш архітектори обмежувалися будівництвом церков,
замків, ратуш і житлових будинків громадян, то тепер з'явилася необхідність
в об'єктах, про які зодчі попередніх століть і не відали. Урбанізація вимагала
зведення фабрик, заводів і адміністративних будинків, транспортних
магістралей, аеропортів і вокзалів, шкіл і бібліотек, лікарень, виставочних
залів і спортивних споруджень.

Здавалося б, поява нових будівельних матеріалів і конструкцій повинні

були створити могутні стимули для пошуку мови нових форм. Але
прагматизм нерідко брав верх, потому-то в житловому будівництві, що стало
центральною проблемою архітектури XIX століття,заправляли справою
спекулянти земельних ділянок і підприємці, а не зодчі. От і з'явилися у
великих містах безрадісні дохідні будинки, де тулилися позбавлені природи,
сонця і повітря нові пролетарі. Лише наприкінці сторіччя в Англії почався
рух за місто-сад, коли Ебенецер Говард проголосив ідею розселення
робітників та службовців у невеликих озеленених містечках.

Замість природних матеріалів — дерева і каменю — у світ будівельної

індустрії наполегливо входили сталь і залізобетон, алюміній і скло. Робота з
цими матеріалами зажадала не тільки архітектурних знань, але й інженерно-
технічної підготовки. Мистецтво і техніка перестали суперечити один
одному, і цей тандем прийшов з кінця XIX століття в століття XX.

Не можна сказати, що залізо як матеріал був абсолютно новим для

будівельників. Його навчилися робити (нехай навіть і в невеликих
кількостях) і застосовувати вже п'ять тисяч років тому, про що свідчать
знахідки в Месопотамії і Єгипті. Природно, у ті часи виробництво заліза було
настільки дорогим, що і не виникало питання про його використання в
конструкціях будинків. Лише з початком виплавки чавуна, пудлінгового і
ковкого заліза нові матеріали з XVIII століття знаходять усе більш і більш
широке застосування при конструюванні мостів, деяких деталей будинків,
наприклад зводів дахів, різних арок і т.п. У XIX столітті метал заміняє
внутрішні несущі стіни, формоутворюють і зовнішні стіни. У 1851 році
Джозеф П аксон зводить у Лондоні вперше в історії архітектурної практики
Кристал-палас

Сучасники були вражені — замість непроникних кам'яних стін

внутрішній простір Кристала-паласу оточує ажурна конструкція зі скла і
металу, крізь яку видніється небо з пливучими по ньому хмарами.

Нові будівельні матеріали помітно зжали терміни будівництва будинків.

Скажемо, якби стіни такого по розмірах спорудження, як Кристал-палас,
зводили з каменю, то на це пішли б роки, а може, і десятиліття. Лондонський
же виставочний зал площею близько 72 000 м2 був побудований менше ніж
за три з половиною місяця. Так що прав виявився Теофиль Готьє, коли писав
у 1850 році: «Як тільки ми звернемося до нових матеріалів, якими постачає
нас сучасна індустрія, виникне нова сучасна архітектура. Застосування заліза
уможливить і викликає до життя безліч нових форм, подібних тим, які ми
бачимо в будинках вокзалів, висячих мостах і в склепінних покриттях
зимових садів».

І дійсно, новий матеріал змусив архітекторів змінювати свої естетичні

представлення. Якщо для кам'яних будинків типове стовщення стін донизу,
то для споруджень зі сталі можна створити несущі конструкції, перетини
яких донизу не збільшуються, а, навпаки, зменшуються. Наприкінці XIX
століття вищим досягненням архітектурної думки можна вважати зухвалий
проект павільйону машинобудування з прольотом у 115 метрів на Всесвітній
виставці 1889 року в Парижеві. Інженер Контамен і архітектор Фердинанд
Дютер застосували конструкції у виді трьохшарнірних арок із шарнірами в
замку і п'ятах арок.
 Пам'ятником інженерної архітектури XIX сторіччя стала побудована
Гюставом Ейфелем у тім же 1889 року вежа, що у значній мірі донині
визначає міський вигляд Парижа.

Якщо технологія заліза розвивалася в результаті експлуатації

мінеральних надр землі, то на технологію бетону (гідравлічного цементу)
уплинув розвиток морського транспорту. Одним з перших споруджень, де
використовувався «бетон», що складається з глини, піску, здрібненої залізної
окалини і негашеного вапна, був маяк. У 1774 році Джон Смітон зробив з цієї
суміші фундамент. Однак місце лідера в розробці нової технології поступово
зайняла Франція. Періодом найбільш інтенсивного розвитку залізобетону в
інших країнах Європи й в Америці можна вважати 1870—1890-і роки.

Палацово паркова архітектура

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. поширилось будівництво
палацово-паркових комплексів. Для палаців обиралися особливо мальовничі
місця. Пишні панські садиби будували собі Розумовські, Скоропадські,
Закревські — представники давніх родин козацької старшини, а згодом — і
дворянські родини.

Резиденції, які й досі викликають чималий подив та захоплення,

розташовані в селах Верхівня (Житомирщина), Тростянець (Чернігівщина),
Корсунь-Шевченківський (Черкащина), Хомутець (Полтавщина). Крім того, в
Центральній Україні збереглися видатні шедеври садово-паркового
мистецтва доби класицизму (Умань, Біла Церква). Деякі маєтки перебувають,
на жаль, у запустінні, як, приміром, Руде Село на Київщині. Іншим
пощастило більше.

Маєток у с. Сокиринці на Чернігівщині отримав полковник козацької

старшини Галаган. У 1832 році його нащадок П. Галаган разом з
архітектором П. Дуровським розпочав будівництво палацу. Працювати над
парком він запросив голландських фахівців Ределя та Хрістіані.

Зведений палац став окрасою всієї Лівобережної України. Парковий фасад

доповнено пандусом, який плавно сполучає другий поверх із великою
галявиною. На ньому все ще стоять статуї богинь Церери і Гери.

Палацовій архітектурі Криму притаманна наявність романтичних

елементів. Окрасою всього Південного узбережжя Криму є казково
прекрасний палац графа М. Воронцова в Алупці, побудований за проектом Е.
Блора. Палац збудовано в дусі англійського зодчества з наявністю елементів
різних епох. Розбивкою парку керував К. Кебах. Природні фрагменти
Верхнього парку мають поетичні назви: Місячний камінь, Малий і Великий
хаоси, Дзеркальне і Лебедине озера, Сонячна, Контрастна, Капітанова
поляни. Елементи Нижнього парку виконані в дусі Ренесансу: Фонтан сліз,
Чайний будиночок, скеля І. Айвазовського. І нарешті, родзинка парку —
тераса з трьома парами біломармурових левів, виконаних у майстерні
відомого італійського скульптора Дж. Боннані.

Архітектурні окраси Львова.

Архітектурні пам’ятки Львова, їх своєрідна краса - особливі не лише в

нашому, але й у світовому мистецтві. Це переплетення здобутків східної,
західної культур та українського народного мистецтва, художній ансамбль,
який свідчить про високу шляхетну душу народу, вибагливість його смаків та
звичаїв. Неповторність міста гармонує з розмаїттям культурних традицій,
стилів різних епох від XIII до XX століття - ренесансом, роман-ським,
готикою, бароко, рококо, ампіром, класицизмом, конструктивізмом,
сецесією.
Старовина надає сучасному Львову чарівності. Тут, поряд з новим
конструктивним будинком, можна побачити древню вежу або рештки
середньовічної стіни. Поруч з будівлями древньо-руського періоду (церква
Св. Миколая та храм Іоана Хрестителя), розташувалися шедеври львівської
ренесансної архітектури - комплекс Успенської церкви та ансамбль площі
Ринок, готичні арки Латинського костелу, пишне бароко собору Святого Юра
і всесвітньо відома будова XIX століття -Львівський оперний театр.
Львів - одне з найбагатших міст України за кількістю і значимістю
історичних, архітектурних та культурних пам’яток - їх понад 2000. Другого
грудня 1998 року на засіданні 22 сесії ЮНЕСКО в місті Кіото ансамбль
історичного центру Львова було внесено до списку Світової культурної
спадщини.

Скульптура
Феномен французької скульптури 19 ст. приваблював вже сучасників.
Боротьба із застарілими методами і образами академізму і класицизму в
скульптурі країни так і не завершилась перемогою з боку новітніх
стилістичних течій, хоча надала її історії драматизму. Академізм був діяльно
і матеріально підтриманий урядами та Паризькою академією мистецтв, що
підживлювало його існування впродовж столітнього терміну і рекрутувало до
власних лав армію митців різного обдарування. Державна підтримка
розвитку скульптури створила для неї сприятливі умови, котрих не було в
жодній з тогочасних країн. Поштовхами для неї були кампанія будівництва
тріумфальних і суспільно значущих споруд, бурхливий розвиток
капіталістичної торгівлі попри війни і революції, практика
всесвітніх виставок, на які зважилась буржуазія, переконана у власній
могутності.

Так, скульптор Ежен Гійом виконав 1867 року замову на сім погрудь

Наполеона Бонапарта, поданого у різні періоди життя від юності до поразки в
політичній кар'єрі. Зрозуміло, що подібна серія скульптур була анахронічною
і потрібною лише черговому монархічному режиму. Скульптура Франції 19
ст. мала відчутний цензурний і політичний тиск.

Надмогильні пам’ятники
У цей час в Україні з’являється новий різновид пластичного мистецтва
— пам’ятники. Однією з перших у Києві була колона Магдебурзькому
праву (Тосканського ордера). Серед скульпторів особливо відомі імена
Михайла Козловського (1753—1802), який створив пам’ятник О. Суворову в
Петербурзі, Кость Климченко (1816—1841), який творив у Римі, Іван Мартос
(1754—1835). Найвидатніші його твори: пам’ятник Мініну і Пожарському в
Москві (1804—1818), Рішельє в Одесі (1823—1828), Потьомкіну в Херсоні
(1829—1835), М. В. Ломоносову в Архангельську, Рум’янцеву-
Задунайському в Києво-Печерській лаврі. Він був професором і ректором
Петербурзької академії мистецтв, створив багато скульптур у бронзі,
мармурі. Творчості французького скульптора Тома де Томона належить
монумент Слави в Полтаві.
1853 р. на схилах Дніпра споруджено пам’ятник князю Володимиру.
Бронзову постать виконав П. К. Клодт. Розпочав проект монумента
скульптор В. І. Демут-Малиновський. Постамент у вигляді каплиці створив
архітектор К. Тон. У пам’ятнику проявляються риси академізму та
псевдоруського стилю.
Реалістичні засади спостерігаємо в монументальній скульптурі білоруса
М. Микешина (1835—1896) — пам’ятнику Богдану Хмельницькому,
архітектор Ніколаєв. Це найвдаліший кінний пам’ятник у Європі, який
органічно вписується в ансамбль Софійської площі. Л. В. Позен (1849—1921)
створив пам’ятники І. П. Котляревському і М. В. Гоголю в Полтаві,
композиції до «Кобзаря», горельєфи на теми «Енеїди», «Наталки Полтавки»,
реалістичні композиції «Запорожець у розвідці», «Скіф».
У Львові в класичному стилі працювали Антон Шімзер (1790—1836), П.
Філіппі, Г. Красуцький, який оздоблював будинки, створював надгробні
пам’ятники на Личаківському кладовищі. На Заході України в цей час
творили скульптори К. Островський, О. Северин, С. Левандовський.
У Ніжині вражає філігранної роботи бюст М. В. Гоголя скульптора П. П.
Забіли. Його творчості належить мармуровий портрет Т. Г. Шевченка.

Зв`язок архітектури зі скульптурою.

Важко уявити собі будь-яке античне місто без скульптури на вулицях, у
храмах і громадських спорудах. Звісно, була присутня антична скульптура і в
інтер’єрах приватних осель давніх греків, але про неї відомо значно менше,
ніж про решту скульптур, розташованих у громадських місцях античного
полісу. Зауважимо, що знахідок скульптур або їхніх фрагментів у будинках
еллінів доволі багато, у тому числі мармурової, теракотової та металевої
пластики, про що свідчать численні археологічні звіти.
Слід визначити, які приміщення в будинку прикрашали краще від
решти. Були це парадні приміщення, де зустрічали гостей на чоловічій
половині будинку: андроні (він же вітальня — діатерія), домашньому
святилищі та кімнаті господаря будинку (таламосі). Далі йшли приміщення
жіночої половини будинку — гінекея, менші за площею та стриманіші в
оздобленні, хоча й численні. Слід відзначити, що житлові будинки реґіону
були меншими за розмірами порівняно з метрополією, вони поступалися і
загальною площею, і кількістю приміщень будинкам Афін, Олінфа або
Мілета. Від кінця ІV ст. до н. е. спостерігається період суттєвого підйому в
економіці Ольвії — одного з провідних грецьких центрів Північного
Причорномор’я. Особливістю цього полісу є його суто античний характер,
тобто Ольвія, яка загинула в ІV ст. н.е. ще за доби античної цивілізації, не
має нашарувань пізніших часів. На відміну від Херсонеса або Пантикапея, які
мають середньовічну історію, Ольвія постала перед ученим світом яскравим
джерелом саме античної культури, про що й свідчать усі ольвійські
артефакти. Уɩɪɨɞɨɜɠ ІІІ ст. до н. е. в Ольвії ведеться будівництво громадського,
культового і приватного житлового характеру. Територія міста досягає
максимальних за всю його історію розмірів — близько 50 гектарів. На цій
площі виділимо три будинки, матеріал яких дозволяє говорити про взаємні
зв’язки різних видів образотворчого мистецтва в інтер’єрах приміщень.
Ці три будинки мають різні архітектурні вирішення, але в них є і
спільні риси, а саме — наявність архітектурного деко- ру, різнобарвної
штукатурки в приміщеннях, мозаїки та різних фраґментів високоякісної
мармурової та теракотової скульпту- ри. У Верхньому місті та в інших
будинках поліса були знайде- ні різні фрагменти архітектурної теракоти з
рельєфними зобра- женнями медузи, театральні маски, виконані в техніці
рельєфу на блоках пісковику, капітелі пілястрів та ін.

Висновок

Архітектура та кульптура у ХІХ ст. досягла дуже гарних висот у епоху

Відродження. Люди запобігло до декорацій надмогильних пам’яток,
палацово-паркової архітектури та Архітектурних окрас та іншого.
Були створенні нові стилі у напряму Архітектури та Скуьптури у
будинках за допомогою колон, фасад романського стилю та інше.

Література

Лекция "Наблюдатель. Антонио Гауди.Барселона"   ТК "Культура"

14.09.2017 г.

Интервью в журнале "Университетская книга"  (сентябрь, 2017)

Додатки
https://uk.wikipedia.org

https://ru.osvita.ua