Осадча М.О.

курсантка 207 навчального взводу

підготовки фахівців для органів
досудового розслідування

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Актуальність даної теми полягає в тому, що для вступу нашої країни до

Євросоюзу- їй потрібно максимально наблизити законодавство та механізм
його реалізації до ідеалу, такого як вже функціонує у Європі. Оскільки
Україна- це правова, демократична, вільна держава, що йде у ногу з
розвитком Європейського правового суспільства, тому для оновлення
законодавства в Україні був проголошений курс інтеграції, він значною
мірою стосується гендерного питання, яке останні роки 21-го століття
набрало досить широкого розголосу у світі у зв’язку з тим, що століттями
права жінок були обмежені та ущимлені у порівнянні із правами чоловіків.

Проблематика стосується того аспекту, що питання гендерної рівності

залишається проблемним через вікові стеріотипи населення, хоча навіть у
головному законі країни у Конституції України закріплено принцип рівності
прав жінок і чоловіків, який забезпечується наданням жінкам однакових з
чоловіками можливостей в суспільному, політичному і культурному житті, у
здобутті освіти та професійній підготовці, в праці та винагороді за неї.
Україна як правова держава спрямовує розвиток державної політики шляхом
впровадження стандартів міжнародного законодавства з урахуванням
ґендерної складової, включивши її у норми національного законодавства,
державні програми, плани дій з реалізації ґендерної рівності тощо. Таким
чином актуальним залишається питання впровадження особливостей
становлення та механізму застосування гендерної демократії в Україні.[3]

Серед вчених та фахівців, які зробили значний внесок у розвиток

гендерних досліджень, необхідно відзначити Н. Захарову, А. Посадську, О.
Вороніну, С. Айвазову, А. Темкіну, Е. Кочкіну, Н. Пушкареву, Н. Шведову,
Н. Степанову, О. Кочемировську, М. Малишеву, Л. Завадську, Е. Мезенцеву,
М. Баскакову, І. Юкіну, Н. Грицяк, К. Левченко, Т. Гурко, А. Чирікову.

Видатний український науковець О. Ярош, стверджує, що: «гендерний

підхід означає визнання того, що об’єктивне існування статей та їх
соціальних функцій в сучасному суспільстві визначається їх різними
біосоціальними можливостями. Таке розуміння потребує їх врахування при
виробленні, прийнятті та реалізації державних (управлінських, політичних,
економічних, економічних, соціальних, культурних, освітянських,
комунікаційних тощо) стратегій, які безпосередньо чи опосередковано
впливають на якісні характеристики чоловіків і жінок як суб’єктів соціальної
взаємодії». [1]

Гендерна рівність постає нині однією з умов функціонування

демократичного суспільства та ознакою правової держави. Правова
демократична держава забезпечує рівність представникам обох статей. Це
означає надання їм рівних можливостей задля реалізації їх можливостей та
аміцій. Проте потрібно враховувати фізичні, моральні якості кожного
індивіда, тому що усі ми різні. Варто брати до уваги багато факторів таких як
особисті якості, знаня, уміня, навички, готовності та здатності бути соціально
і професійно активними. Проте на практиці існує чимало випадків прояву
нерівності у нашому суспільстві, особливо це стосується кар’єрної та
соціальної нерівності. Таким чином, у правовій державі питання гендерної
рівності стають пріоритетною складовою розвитку та реформації сустільства.

Це означає, що чоловіки й жінки мають однакові умови для реалізації

своїх людських прав, однакові можливості робити вклад у національний,
політичний, економічний розвиток суспільства та народу. Саме держава
відіграє важливу роль у реалізації гендерних прав людини, саме вона
зобов’язана ухвалювати програми розвитку, спрямовані на досягнення
гендерного балансу
 Нашому сіспільству притаманний певний гендерний дисбаланс, він
пов'язаний зі стереотипами, які формувалися столятями та гальмують
повноцінну самореалізацію представників обох статей. Необхідно
наголосити на тому, що гендер, на відміну від статі, стосується не суто
біологічних чи фізіологічних властивостей, притаманних чоловікам і жінкам.
Цим терміном позначаються соціально сформовані риси, властивості
«жіночості» (фемінінність) та «чоловічності» (маскулінність). Разом із цим
саме держава і суспільство, керуючись традиціями та історією свого
розвитку, визначають гендерні стереотипи, які домінують в соціумі в певну
епоху.

Маскулінність і фемінінність складаються із сукупності психологічних

якостей, які досить широко їх описують. Наприклад, нам звично вважати, що
агресивність, активність, домінантність, незалежність, самовпевненість,
здатність логічно мислити- ці всі якості притаманні маскулінності, а
фемінінності – характеристики експресивні якості, такі як залежність,
несміливість, сентиментальність, низька самооцінка, турботливість. Це
досить обширний спектр якостей, який належить може належити будь-якому
гендеру, тимпаче ці особисті якості ніяким чином не можуть впливати на
правові або соціальні обмеження людини,тобто усі ці характерні асоціації
можна назвати- стеріотипами. [2]

Друга група гендерних стереотипів – це уявлення про розподіл

сімейних і професійних ролей між чоловіками й жінками. Для жінок
найважливішою соціальною роллю вважається роль домогосподарки та
матері. Чоловікам приписуються активна участь у громадському житті,
професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ї.

Крім цього, існують певні стереотипи й щодо специфіки праці. Так,

вважається, що жіноча праця, маючи виконавчий характер, має бути
частиною експресивної та творчої сфери діяльності. Це може бути професія
вчителя, вихователя, педагога. Для чоловіків притаманна управлінська та
лідерська робота, наприклад: бізнесмен, поліцейський або рятувальник.

Особливістю гендерних стереотипів є те, що вони глибоко й надовго

проникають у свідомість людини. Вони негативно впливають на особистісну
та професійну самореалізацію людей, навязуючі їм певну готову роль у
суспільстві, не беручи їх особистісні якості до уваги. Це має негативний
вплив як на жінок так і на чоловіків. Зараз можна спостерігати позитивний
напрям боротьби з цим стеріотипом, наприклед: ще 20 років тому була
мінімальна кількіть жнок у поліції, зараз приблизно 40-50% працівників
Національної поліції України- це жінки. Якщо держава зможе повністю
подолати ці навязані стеріотипи- це створить можливості суттєво розширити
вибір варіантів самореалізації представникам обох статей як чоловікам так і
жінкам. .

Отже, взявши до уваги усе вище зазначене, можна зробити висновок,

що на національному рівні у законодавстві закріплені положення про
гендерну рівність чоловіків та жінок. Конституція України закріплює
принцип рівності прав жінок і чоловіків, який забезпечується наданням
жінкам однакових з чоловіками можливостей в суспільному, політичному і
культурному житті, у здобутті освіти та професійній підготовці, в праці та
винагороді за неї. В цей же час зобов’язанням держав є правильний механізм
забезпечення цих закріплених прав. Проте, все ж таки реалізація цих прав
потребує вдосконалення з боку держави шляхом руйнування стеріотипів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1 «Жіноче обличчя політики» О. Ярош. Політика і час. ст. 59–63

2. «Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в

українському суспільстві» Ю.І. Саєнко. Київ. 2007. 143 с
3. «Позитивні дії в механізмі забезпечення рівних прав та можливостей жінок
і чоловіків: міжнародний досвід та українські перспективи.» Христова Г. О.,
Кочемировська О. О. 2010. 200 ст.