1. Передумови вивчення ґендерної проблематики.

 
2. Ґендерна проблематика і держава. 

На міжнародному рівні гендерна проблематика загалом обговорюється вже майже 70

років. Інтенсивність уваги до гендерних питань у різні періоди була не однаковою.
Спочатку акцент робився на формуванні законодавчих засад для громадянських прав
жінок та їх участі в політичному житті. Далі увага зосереджувалася на трудових правах
жінок та рівній оплаті праці, правах на освіту та соціальний захист. Загалом дедалі
частіше порушуються питання щодо рівноправності жінок і чоловіків, запроваджується
термін “гендерна рівність”. Проте, згодом виявилося, що для реалізації прав лише їх
законодавчого визначення замало. Закріплення рівності статей у міжнародних документах
має велике значення для забезпечення рівності на практиці. У цьому напрямі
спостерігається суттєвий прогрес – права жінок стали розглядатися як невід’ємні складові
концепції прав людини. У міжнародних документах також відбувається перехід від
поняття “рівність чоловіків і жінок”, що мало трактуватися як “підтягування” жінок до
чоловічого статусу, до поняття гендерної рівності, що означає визнання і створення
міжнародних стандартів рівних прав для жінок і чоловіків. Міжнародні організації на чолі
з ООН докладали багато зусиль з метою виведення вже прописаних норм на практичну
реалізацію: від прийняття конвенцій з гендерної тематики (зокрема, Резолюції про
ліквідацію дискримінації щодо жінок, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації
щодо жінок та ін.) до створення організацій відповідної спрямованості (Фонд ООН для
розвитку в інтересах жінки, ООН-Жінки). Тобто актуальність питань гендерної нерівності
набрала обертів та перейшла на інший рівень. Зрештою, політика міжнародних
організацій призвела до змін політики національних урядів.
Відтак міжнародні стандарти з прав жінок відіграли і продовжують відігравати позитивну
роль: ратифікація міжнародних угод призвела до адаптації національних законодавств до
міжнародних норм. Без такої практики формування і реалізація ідей культури рівності на
глобальному рівні була б не можливою. Наразі гендерною проблематикою опікуються не
лише уряди держав, але й всі міжнародні фінансові інституції. Гендерні питання
посідають важливе місце у стратегіях їх [інституцій] розвитку. Разом з тим, реалізація
положень міжнародних документів, що містять стандарти забезпечення гендерної
рівності, здійснюється не повною мірою, що зумовлено відсутністю ефективних
національних механізмів захисту від дискримінації за ознакою статі. Як зазнають
інтернет-джерела, досягнення гендерної рівності можливо за умови закріплення
міжнародних стандартів шляхом розробки національного законодавства в галузі
забезпечення рівності чоловіків і жінок та наступного їх дотримання. Варто зазначити, що
без політичної волі демократичних держав за активної підтримки суспільства розробка та
реалізація заходів, спрямованих на досягнення рівного розподілу ресурсів між чоловіками
та жінками, досягнення гендерної рівності не набуло б такої сили та масштабності.

В Україні гендерна проблематика впроваджувалась як складова сімейної політики.

Головними складовими правового забезпечення сімейної політики в Україні є
Конституція України, а також спеціальні закони.
Після прийняття Декларації тисячоліття8 у 2000р. на Саміті тисячоліття гендерна
проблематика була внесена до Цілей розвитку тисячоліття. Для України найбільш повне
втілення це знайшло в цілі №3 “забезпечення гендерної рівності”, цілі №4 “зменшення
дитячої смертності”, цілі №5 “поліпшення здоров’я матерів”9 . Система ООН мобілізувала
всі сили для досягнення цих цілей.
3. Погляди філософів і педагогів на систему виховання з урахуванням
ґендерних розбіжностей.
4. Гендерний підхід (гендерний вимір) – суть та форми і засоби
застосування 

Суттю ґендерного підходу, власне, є усвідомлення того, що суспільні явища по-різному

впливають на чоловіків і жінок, викликають неоднакові їх реакції. Ґендерний підхід, не
відкидаючи природних відмінностей між жінками й чоловіками, розглядає стать як
продукт соціалізації індивідів, що конструюється й реконструюється ними упродовж
усього життя у взаємодії з різними соціальними інститутами, включаючи освіту й
виховання [2]. Він спрямований на виховання ґендерної рівності й подолання ґендерних
стереотипів. Ґендерний підхід до освіти й виховання – це створення педагогічних умов
для самореалізації особистості, заснований на її можливостях і здібностях

Ґендерний підхід передбачає врахування ґендерних особливостей і учнів, і учителів.

Йдеться про ґендерні аспекти, які спостерігаються в інтелектуальних, мовних, емоційних
характеристиках, ґендерних особливостях Я-концепції, мотивації досягнень та стосуються
виявлення таких рис, як владність, домінантність, агресивність, турботливість, а також
стилю діяльності, взаємин і взаємодії з партнерами своєї та протилежної статі.

Гендерний підхід можна застосовувати у різних сферах життя та діяльності, включаючи

освіту, здоров'я, працевлаштування, політику тощо.

Основні форми та засоби застосування гендерного підходу включають:

1. Гендерний аудит - це інструмент для оцінки рівня гендерної рівності в різних сферах
життя та діяльності. Гендерний аудит дозволяє виявити стереотипи та дискримінацію за
статевою ознакою та розробити стратегії для досягнення гендерної рівності.

2. Гендерний бюджетування - це процес, за яким державні та інші організації оцінюють,

як різні програми та проекти впливають на жінок та чоловіків, та встановлюють бюджетні
показники, які допомагають досягти гендерної рівності.

3. Гендерний моніторинг - це процес збору, аналізу та оцінки даних про реалізацію

гендерної рівності. Гендерний моніторинг дозволяє виявляти та коригувати негативний
вплив стереотипів та дискримінації на рівень гендерної рівності.

4. Гендерна освіта та тренінги - це процес навчання та підвищення свідомості про гендерні

питання та ролі чоловіків та жінок у суспільстві. Гендерна освіта допомагає підвищити
рівень свідомості про гендерні питання, сприяє розвитку критичного мислення та
підвищенню емпатії.
5. Гендерний консультинг - це процес надання консультацій та підтримки для
впровадження гендерної рівності.

5. Зміст гендерноговиховання 

Гендерне виховання конструюється на основі аналізу моделей гендерних взаємовідносин,

що розвиваються та трансформуються в суспільстві. Гендерне виховання виходить з того,
що людина - не абстрактна нейтральна цілісність, а жінка та чоловік, у їхній
рівноправності, самовираженні й самоствердженні, що є найважливішим із соціальних
орієнтирів у всіх сферах життя демократичного суспільства.
Гендерне виховання - це цілеспрямований, організований і керований процес формування
соціокультурних механізмів конструювання чоловічих і жіночих ролей, поведінки,
діяльності та психологічних характеристик особистості, запропонованих суспільством
своїм громадянам залежно від їхньої біологічної статі.
Гендерне виховання особистості здійснюється під впливом родини, освіти, засобів масової
інформації, релігії, мистецтва, мови, правової та державної політики. Застосування
гендерного підходу у формуванні гармонійно розвиненої особистості пропонує новий
спосіб пізнання дійсності, в якому відсутня нерівність та ієрархія «чоловічого» й
«жіночного».
Однією з визначальних є категорія гендерної освіти. Через гендерну освіту здійснюється
процес формування егалітарної свідомості особистості в системі соціокультурних
взаємозв'язків на паритетних засадах. Саме гендерна освіта сприяє викоріненню
біодетерміністських уявлень про сутність «жіночого» й «чоловічого», вивченню природи
статево-рольових стереотипів.
Фахівці, і серед них чимало педагогів, приділили багато уваги становленню такого
поняття, як гендерна освіта. Так, В. Кравець визначає гендерну освіту як процес засвоєння
знань про психосексуальну культуру, що включає гендерну просвіту, пропаганду й
самоосвіту. Російська дослідниця І. Кльоцина виділяє гендерний підхід в освіті як засіб
пізнання дійсності, де протидія та нерівність чоловічих і жіночих рис особистості, її
мислення, особливості поведінки закріплюють зв'язок між біологічною статтю й
досягненнями в соціальному житті. О. Шнирова підкреслює, що гендерна освіта є часткою
освіти взагалі, призначенням якої є розповсюдження знань про специфічний добір
культурних характеристик, що визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків і
взаємовідносини між ними.

Гендерне виховання - це процес формування уявлень про соціальні ролі

чоловіків та жінок, а також стереотипів, пов'язаних зі статевою
приналежністю, в рамках культурної та соціальної сфери.

Основний зміст гендерного виховання повинен включати наступні аспекти:

1. Рівноправність статей. Діти повинні бути навчені тому, що чоловіки та

жінки мають рівні права та можливості у всіх сферах життя, включаючи
роботу, освіту, спорт та інше.

2. Розуміння соціальних ролей. Діти повинні бути навчені тому, що соціальні

ролі чоловіків та жінок можуть відрізнятися в залежності від культурних,
історичних та соціальних умов.
3. Боротьба зі стереотипами. Діти повинні бути навчені тому, що стереотипи
про статеві ролі можуть бути шкідливими та обмежувальними. Вони повинні
вміти аналізувати та критично ставитись до стереотипів, які перешкоджають
розвитку особистості та рівних можливостей.

4. Розвиток емоційної та соціальної компетентності. Діти повинні вміти

спілкуватись з людьми різних статей, вміти розуміти та приймати їх,
розвивати емпатію та соціальну відповідальність.

5. Самоствердження. Діти повинні вміти виражати свої потреби, відстоювати

свої права та інтереси, розвивати впевненість у собі та своїх здібностях.
6. Підтримка інклюзивності. Діти повинні навчатись поважати
різноманітність статей, орі

6. Специфіка гендерного виховання.