2

Міграційні процеси за умов глобалізації

Зміст

Вступ …………………………………………………………………..……….…3
1. Міграція населення, її головні причини та наслідки ………….…….….…..5
2. Структура міжнародних міграційних процесів в умовах глобалізації …...10
3. Міграційна політика різних країн світу …………………………………....12
Висновки ……………………………………………………………………..….18
Список використаних джерел ……………………………………………...…..20
 3
Вступ

Провідною тенденцією загальносвітового суспільного розвитку

переважна більшість суспільствознавців вважає стрімке поширення та
прискорення процесів глобалізації. Вважається, що ці процеси охоплюють
всі скільки-небудь важливі сфери суспільного життя, формуючи єдиний
політичний, економічний і культурно-інформаційний світовий простір.
Глобалізація є продуктом людської цивілізації, певним етапом її
розвитку, коли державні кордони окремих країн стали затісними для
розвитку їх національних економік, а переплетення економічних зв’язків між
економічними суб’єктами різної національної приналежності призвело до
утворення глобальних (світових) ринків та виявило високий ступінь взаємної
політичної та економічної залежності багатьох країн.
Сучасний етап глобалізації супроводжується посиленням впливу
міжнародної міграції на розвиток світового господарства в цілому й окремих
країн.
Протягом усієї історії людства переміщення значних мас населення
відігравало та відіграє визначну роль в суспільному розвитку. Розвиток
міграційних контактів є ефективним механізмом досягнення відповідності
між попитом та пропозицією робочої сили, засобом підвищення кваліфікації
економічно активного населення як в регіонах вибуття, так і в регіонах
прибуття. Однак наслідки міграційних процесів не однакові для різних країн
та їх територіальних складових. Все більшого поширення і значення набуває
переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними,
військовими, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання
масштабів міграції населення, залучення до неї значних обсягів трудових
ресурсів актуалізує дослідження міграції робочої сили як однієї з форм
господарських зв’язків та її впливу на сучасне господарство.
 4
Дослідження й оптимізація міграційних процесів, формування
досконалої міграційної політики можуть бути істотним резервом
економічного і соціального розвитку країни. З огляду на це актуальним є
узагальнення сучасних та давнішніх поглядів на основні поняття теорії
міграції населення, класифікацію факторів міграції населення, методики її
дослідження тощо.
Метою даної роботи є теоретичне дослідження питання міграційних
процесів за умов глобалізації.
 5
1. Міграція населення, її головні причини та наслідки

Під міграцією населення розуміють переміщення людей по територіях,

які пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи і призводять
до механічного приросту населення. Залежно від причин міграції бувають
економічні, політичні, релігійні, гуманітарні, екологічні, воєнні. За терміном
міграції поділяються на: постійні, сезонні, тимчасові. Залежно від характеру
переміщення населення розрізняють зовнішні міграції (переміщення людей із
країни у країну - еміграція, імміграція) та внутрішні (переселення людей
всередині країни, здебільшого із села до міста, що посилює процес
урбанізації).
Існує багато трактувань поняття «міграція населення» з точки зору
різних авторів. Основні з них наведемо у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1.
Поняття «міграція населення» з точки зору різних авторів
Автор, джерело Визначення поняття „міграція населення”
1 2
Мазаракі А.А., Воронова Є.М., Міжнародна міграція робочої сили (МРС) –
Кудирко Л.П., Ладиченко К.І. одна із форм міжнародних економічних відносин,
Міжнародні економічні відносини: що являє собою переміщення (переселення)
Опорний конспект лекцій. – К.: працездатного населення між країнами строком
КНТЕУ, 2014. – 213 с. понад 1 рік.
Драгунова Т.А. Міграційні процеси Під міграцією населення слід розуміти
великих міст (на прикладі м. Києва): переміщення кількісно і якісно визначених
Автореф. канд. екон. наук. – К.: НАН спільностей індивідів між поселеннями, пов‘язане
України. Інститут демографії та із зміною постійного місця проживання, що
соціальних досліджень, 2005. – 22 с. істотно впливає на відтворення економічних
відносин між людьми, зумовлене впливом
сукупності факторів і підпорядковане
об`єктивним законам.
Козик В.В., Панкова Л.А., Міграція робочої сили – переміщення,
Даниленко Н.Б. Міжнародні переселення найманих працівників через кордон в
економічні відносини: Навчальний пошуках роботи. Це стихійний процес розподілу
посібник. – К.: ЦУЛ, 2014. – 406 с. трудових ресурсів між національними ланками
світового господарства.
Стасюк М.О. Міжнародна трудова Міжнародна трудова міграція є, насамперед,
міграція на сучасному етапі ринкової формою руху відносно зайвого населення з
трансформації економіки України: одного місця накопичення капіталу до іншого
Автореф. – К.: Українська академія
зовнішньої торгівлі, 2004. – 18 с.

1 2
Статистичний щорічник України за
2015 рік / За ред. Осауленко О.Г. –
К.: Державний комітет статистики
України, 2016. – 551 с.
6
Продовження табл. 1.1.
Внутрішньорегіональна міграція – міграція
населення, яка відбувається у межах одного
регіону .
Міжрегіональна міграція – міграція населення з
одного регіону в інший у межах України.
Міждержавна міграція – вибуття населення за
межі України або прибуття до України з інших
країн.

Отже, виходячи з табл. 1.1., можемо зробити висновок, що: визначення

поняття «міграція населення» в різних джерелах є дещо відмінним. Проте,
узагальнивши наведені трактування, можна дати наступне визначення:
- у вузькому значенні – це вид територіального переміщення населення,
який завершується зміною постійного місця проживання, тобто –
переселенням;
- у широкому розумінні слова, крім переселень, охоплюють усі види
переміщень населення в просторі – сезонні, епізодичні, маятникові. Вони є
масовими переміщеннями населення через кордони тих чи інших територій
будь-якої тривалості, регулярності та цільової спрямованості зі зміною місця
проживання назавжди або на досить тривалий час, іноді – без його зміни.
Економічною основою міграції населення є відчуження безпосередніх
виробників від засобів виробництва, взаємозв’язаність країн та
нерівномірність їх соціально-економічного розвитку.

Причини міграції

Економічні Соціальні Політичні

Форс-мажорні (екологічні, Релігійні або етнічні

природні, воєнні)

Рис. 1.1. Причини виникнення міграції

 7
Як видно з рис. 1.1., причини міграції виникають в результаті ряду
факторів. Саме суперечності між рівнем розвитку особи, або її потребами і
умовами їх задоволення в тій або іншій місцевості є причиною міграції.
Класифікація сучасних факторів міграції населення наведена у додатку 1.
Особливості перебігу міграції населення відображаються у
міграційному процесі. Міграційний процес – це сукупність подій, пов’язаних
з територіальним переміщенням, тобто сукупність фактів вибуття, прибуття
чи переселення.
Особливе місце у міграційних процесах посідає так звана маятникова
міграція робочої сили − переїзди від місць проживання до місця роботи і
назад, яка поширена у приміських зонах. Міграційні процеси складаються з
потоків вибуття та потоків прибуття населення за певний період (зарік).
Різниця між числом прибуття та числом тих, що виїхали за цей період часу, -
сальдо міграції, яке визначає збільшення чисельності населення даної
території за вказаний період.
Формування міграційних потоків відбувається під дією специфічних
закономірностей. Найстійкішими з них є:
- пріоритет економічних чинників у формуванні системи потоків
добровільної міграції - основна маса переміщень у просторі викликана
бажанням індивідів покращити свій матеріальний стан;
- диференціація рівня міграційної мобільності залежно від якісних
характеристик індивідів підвищена ступінь участі в міграційному русі
притаманна молодим, добре освіченим особам, які не перебувають у шлюбі,
мають добрий стан здоров’я, певні особливості характеру (ініціативність,
сміливість);
- функціонування двох протилежно направлених потоків - досить
тривале існування потоку міграції внаслідок повернення частини мігрантів,
яким не вдалося закріпитись на новому місці;
 8
- інерційність потоків міграції-переміщення населення в установленому
напрямку продовжується ще деякий час після того, як припиняється дія
чинників, що зумовили формування відповідного потоку;
- визначальний вплив на формування обсягу переміщення міграційних
можливостей регіону, виходу та міграційної ємності населення регіону,
показниками яких є чисельність населення − міграційний потік тим
масовіший, чим більше за чисельністю населення регіонів, між якими він
проходить;
- залежність обсягів міграції від відстані − чим ближче розташовані
регіони, тим, за інших рівних умов, інтенсивніші міграційні зв'язки між
ними;
- взаємозв'язок міграційних процесів та ментальних особливостей
населення: чим більший ступінь спорідненості менталітету жителів двох
регіонів (схожість мов, звичаїв, релігії, переважаючих цінностей,
репродуктивних установок), тим інтенсивніші міграційні контакти, а
наявність тривалого та інтенсивного обміну населенням сприяє зближенню
соціальних ознак.
Розвиток міграційних процесів у глобальному вимірі стимулюється
демографічними тенденціями, розривами в рівнях безробіття, заробітної
плати, соціальних стандартів, забезпеченості трудовими ресурсами тощо.
Посилюється міграційна асиметрія між регіонами світу; прискорюються
міграційні процеси за сталими траєкторіями; підвищується міграційна
активність (на основі розвитку міграційних мереж і транснаціональної
міграції), що поєднується зі збільшення хаотичності й турбулентності
міграційних потоків, а також проявом різнорідних явищ у мобільності різних
категорій (за рівнем кваліфікації) мігрантів.
Наслідками міграційних процесів є те, що вони впливають на
природне відтворення населення шляхом зміни вікової структури регіонів
виходу та населення, трансформацію репродуктивної поведінки контингентів
населення, зміни умов життя переселенців, що відбивається на стані їх
 9
здоров'я. Міграція впливає і на функціонування та розвиток ринку праці;
міграційні процеси сприяють розвитку розширеного світогляду особи,
зумовлюють підвищення пристосовності до різноманітних умов життя, а
також обмін навиками та досвідом між жителями різних регіонів, поширення
корисних знань. Вони призводять до перерозподілу виробників та
споживачів матеріальних благ і платних послуг між регіонами та їх
підрозділами, змінюють якісні характеристики робочої сили різних регіонів
внаслідок нерівномірної участі в міграційних процесах представників різних
соціально-демографічних груп.
Міжнародна трудова міграція дозволяє певним чином згладити
негативні наслідки глобалізації: внаслідок гострих демографічних проблем,
використання праці мігрантів стало нагальною потребою і неодмінною
умовою подальшого розвитку промислово розвинених країн; активізація
міжнародної трудової міграції зумовила виникнення нових джерел капіталу
для менш розвинених країн - грошових переказів в країну походження
мігрантів; в глобальній економіці, заснованій на знаннях, промислово
розвинені країни активно залучають кваліфікованих працівників з менш
розвинених країн, та ін.
Міграційні процеси, таким чином, є свого роду демографічною та
демоекономічною «інвестицією» в регіони-реципієнти і, навпаки,
викликають старіння населення та погіршення трудоресурного потенціалу в
регіонах-донорах. Особливо велике економічне значення міграція має як
фактор урбанізації, що є невід'ємним джерелом кількісного і якісного
зростання. Отже, процес міграції завжди є географічним за формою прояву та
соціально-економічним за змістом.
Отже, можемо сказати, що міграція населення є важливим, складним і
багатогранним явищем, теоретичні засади і методичні підходи до вивчення
якого слід аналізувати, поглиблювати та удосконалювати.
 10
2. Структура міжнародних міграційних процесів в умовах глобалізації

Основні ознаки видів міграційних процесів дозволяють визначити їх

структуру (рис. 2.1). У економічному аспекті міграції передусім
виокремлюють такі її форми:
- міграція, пов'язана зі зміною місця проживання (стаціонарна
міграція);
- трудова міграція, яка переважно має зворотний характер.
Такий розподіл є суто теоретичним. На практиці, як правило, розділити
акти переїзду за ознакою зворотності можна лише умовно. Мігрант, що
вибуває до нового місця проживання з наміром оселитися на постійно, може
через певний час повернутись до місця народження і, навпаки, тимчасовий
виїзд іноді завершується закріпленням на новому місці. До того ж цілі осіб,
які мігрують, можуть істотно відрізнятись від оформлених декларацій.

Внутрішня Еміграція; Легальна;

Зовнішня Імміграція; Нелегальна.
Рееміграція.

За просторовим За напрямком руху За законністю

характером перетинання кордонів

Міграція населення

За організаційною За часом
ознакою

Добровільна, в т.ч. Остаточна;

самодіяльна; Тимчасова (ротаційна),
Організована; в т.ч. сезонна;
Примусова. Маятникова.

Рис.. 2.1. Класифікація міграції за основними ознаками.

 11
Міграційні процеси переїзду за своїми причинами можна об'єднати у
дві великі групи:
- добровільні (трудова, навчальна, етнічна, шлюбна, кліматична,
договірна міграція тощо);
- вимушені (екологічні міграції, насильницькій виїзд, втеча населення в
результаті воєнних дій та міграції з політичних мотивів). За способом
реалізації міграції поділяються на організовані і індивідуальні.
Зовнішні міграції класифікують також за принципом легальності
(легальні та нелегальні) і за статусом мігрантів. Як окремі категорії учасників
міграційного процесу вирізняються:
- особи, що переїжджають на постійне проживання;
- трудові мігранти, які переїжджають на роботу за контрактам (на строк
дії контракту);
- висококваліфіковані спеціалісти;
- працівники транснаціональних компаній та спільних підприємств, які
за характером діяльності переїжджають з країни в країну;
- нелегальні трудові мігранти;
- особи, що шукають політичного притулку, біженці.
В умовах глобалізації розширюється участь України у процесах
міжнародної трудової міграції. Незважаючи на негативні демографічні
тенденції, вагомі економічні детермінанти зумовили набуття трудовою
еміграцією систематичного, масового і циркуляційного характеру. Через
нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів України
спостерігається асиметричний розподіл міграційних потоків. З огляду на
обсяги надходження міграційного капіталу, трудова еміграція набула для
України стратегічного значення. Між тим вона має безліч негативних
наслідків економічного і соціального характеру. Незважаючи на їх
значущість, якість регулювання міграційних процесів залишається
недостатньою і не відповідає на нові виклики, що виникають в умовах
глобалізації.
 12
3. Міграційна політика різних країн світу

Зростання масштабів міграції населення характерне для всіх регіонів

світу і груп країн, однак інтенсивність міграційних процесів об’єктивно є
різною. З урахуванням того, що в більшості випадків, міграція є справою
вільного волевиявлення громадян, проте за певних умов вирішальна роль
належить державі. Виходячи з національних і міжнаціональних інтересів,
масштаби та характер трудових міграцій повинні визначатися відповідною
цільовою соціально-економічною, правовою, законодавчою та
адміністративною політикою, яка називається міграційною.
Чітка міграційна політика з урахуванням соціально-економічних і
демографічних наслідків повинна поєднувати інтереси як особистості, так і
держави. Остання не повинна зневажати волю і права громадян – держава
зобов’язана стати на їхній захист, регулювати процес еміграції та імміграції,
сприяти стабілізації міграційних потоків, визначати конкретні напрямки
еміграції й виявляти нові, додавати організований характер, упорядковувати
розмір трудової міграції, здійснюваної на основі двосторонніх і
багатосторонніх міждержавних договорів, за допомогою економічних
важелів стимулювати або перешкоджати даному процесові.
Отже, міграційна політика – це: сукупність державних нормативно-
правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної та імміграційної
політики; система засобів та методів цілеспрямованого впливу на рух
населення.
Міграційна політика включає два напрямки: імміграційну політику, яка
регламентує правила та норми прийняття іноземних громадян, та еміграційну
політику, що регламентує правила й порядок виїзду громадян країни за
кордон та захисту їхніх прав у країнах, що їх приймають.
Об’єктивним наслідком глобалізації є поступове формування глобальної
системи регулювання міграції населення (міжнародні організації, угоди і
програми регулювання тощо) і посилення значущості національних
 13
міграційних політик, механізми яких стають більш орієнтованими на
міжнародне середовище.
У додатку 2 наведений перелік основних міжнародних організацій, які
займаються регламентацією у сфері міжнародних трудових відносин і
міграції.
Особливі позиції у глобальній системі міграційних зв’язків мають
розвинені країни світу, які притягують «левову» частку трудових мігрантів
(на США і країни ЄС припадає понад 50% мігрантів). Окрім історичних
обставин, це зумовлено необхідністю компенсувати демографічний спад.
США є країною-лідером за кількістю міжнародних мігрантів.
Зростання мігрантів відбувається при відносно позитивних демографічних
тенденціях, на які суттєво впливає імміграція. МТМ завжди була важливим
фактором економічного зростання у США, однак надмірний приплив
некваліфікованих іммігрантів породжує певні проблеми. Попит на трудові
ресурси стає вибірковим і диференційованим; знижується попит на
низькокваліфіковані трудові ресурси.
Для сучасної міграційної політики США характерне припинення
дискримінаційних форм регулювання, посилення селекції мігрантів,
лібералізація підприємницької імміграції, посилення уваги до забезпечення
етнічного різноманіття мігрантів тощо. Міграційна політика США
спрямована на забезпечення вигідного глобального перерозподілу трудових
ресурсів.
Стрімкий розвиток міграційних процесів у країнах ЄС в останні
десятиліття є наслідком історичних обставин і стимулюється посиленням
негативних демографічних тенденцій. Спостерігається позитивна динаміка
припливу мігрантів у більшості країн ЄС (окрім Болгарії, Латвії, Литви,
Румунії, Польщі та Естонії). Міграційні процеси у країнах ЄС є
інтенсивними як у зовнішньому, так і у внутрішньому вимірах, однак
географічна структура міграційних потоків країн ЄС суттєво відрізняється.
Тенденції еміграції з країн ЄС є вкрай різнорідними. Останніми роками у
 14
багатьох країнах (навіть більш розвинених) спостерігається істотне зростання
чисельності емігрантів, у тому числі фахівців вищої кваліфікації.
Співвідношення еміграції та імміграції (як зовнішньої, так і внутрішньої) за
країнами ЄС зумовлює відмінності у балансі припливу і відпливу грошових
переказів мігрантів.
У країнах ЄС зберігаються істотні відмінності в національних
міграційних політиках, однак поступово формується наднаціональний підхід
до регулювання міграції населення, в основі якої знаходиться гнучка модель
взаємодії країн-членів і концепція «м’якого права» (визначення керівних
принципів взамін жорстким процедурам). Упроваджується єдина систем
управління міграційними потоками (на основі диференціації мігрантів та їх
селекції), у тому числі єдиних правил залучення вчених, молоді та студентів,
возз'єднання із сім'ями, умов тривалого проживання тощо. Велика увага
приділяється гуманітарним питанням, пов’язаним із міграцією, що зумовлює
трансформацію заходів і розширення інструментарію її регулювання (що
враховує появу нових видів МТМ).
У сучасний період відбувається у країнах ЄС міграційна криза. УВКБ
ООН звітувало про більш ніж 5 мільйонів осіб, котрі були вимушені змінити
своє місце проживання з початку 2015 року внаслідок політичних
переслідувань, збройних конфліктів та порушень прав людини. З них 4,2 млн
осіб були зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, 839 тисяч осіб були
переміщені за межі своєї країни. Загальна кількість шукачів притулку та
ВПО кардинально зростає протягом останніх 4 років, і на середину 2015 року
становила 58 млн, що співрозмірно з населенням Італії.
За даними ООН, країни, з яких походить більша частина шукачів
притулку, не змінюються з 2014 року: це Сирія, Афганістан, Сомалі,
Південний Судан, Судан, Демократична Республіка Конго,
Центральноафриканська Республіка, М’янма та Еритрея.
Основним фактором, що впливає на зростання кількості шукачів
притулку, є війна в Сирії. Якщо виключити цю країну з обрахунків, то з 2011
 15
року зростання відбулося лише на рівні 5% (+ 500 тис. осіб). З 2012 року
кількість сирійських біженців зросла більш ніж у 30 разів: 23,4 тис. на кінець
2012 та 799,9 тис. на кінець 2015 року. За межами ЄС конфлікт в Сирії
найбільше вплинув на Туреччину (1,8 млн зареєстрованих біженців), Ліван
(1,2 млн), Йорданію (628 800), Ірак (251 300) та Єгипет (131 900) станом на
середину 2015 року.
Світовими лідерами серед країн притулку є Туреччина, Пакистан,
Ліван, Іран, Ефіопія, Йорданія, Кенія, Уганда, Чад, Судан (UNHCR mid-year
trends 2015). Таким чином, найбільшу кількість біженців приймає Африка та
Близький Схід (7,1 млн), удвічі менше їх зареєстровано в регіоні Азії та
Океанії (3,8 млн), приблизно стільки ж зареєстрованих у Європі (3,5 млн) і
значно менше – у географічно віддаленій Америці (0,75 млн).
У цілому в Європі ситуація з біженцями співвідноситься з
загальносвітовими тенденціями. Кількість шукачів притулку починає
зростати в 2010 (+ 600 тис. за п’ять останніх років) і максимально
збільшується за останній рік (+ 300 тис.), за даними Євростату. Вже протягом
2016 року до ЄС прибуло 132 791 осіб, 410 особи загинули чи пропали
безвісти, станом на 1 березня. Основними країнами-реципієнтами біженців в
ЄС стали Німеччина, Швеція, Італія, Франція та Угорщина, в яких було
зареєстровано 91% від усіх заявок.
Більшість прохачів притулку походять з Сирії, Афганістану, Косово та
Еритреї. Значне зростання показали Ірак, Нігерія та Україна. Станом на
липень 2015 року, 67% зареєстрованих протягом півроку заявок сирійців
були подані в країнах ЄС: у Німеччині (29%), Сербії та Косово (16%),
Угорщині (9%), Австрії (7%) та Швеції (6%).
Значно зросла частка прийнятих позитивних рішень щодо надання
статусу біженця. За даними Євростату, лише протягом третього кварталу
2015 року було схвалено 45 380 заявок. Для порівняння, за весь період 2014
року таких рішень було прийнято в три рази менше — 13 940. Найбільше
 16
позитивних рішень приймають стосовно сирійців, еритрейців, осіб без
громадянства, іракців, сомалійців та афганців.
Однак політика прийняття рішень не є однорідною. Як свідчать
статистичні дані, країни ЄС приймають різні рішення щодо вихідців із тих
самих країн. За часткою відносно отриманих і схвалених заявок лідирують
Болгарія і Швеція, на останньому місці — Хорватія та Угорщина. А за
абсолютною кількістю позитивних рішень серед перших Швеція і Німеччина.
Це впливає на зміну міграційної політики європейських країн.
Країни ЄС мають право відновлювати прикордонний контроль на
період до шести місяців згідно з Розділом ІІ Шенгенського кодексу. Наразі
цим правом скористалися 8 країн-членів. Відновлення контролю не дозволяє
зупинити потік мігрантів, але полегшує управління цим потоком та обліком
мігрантів. Облік тих, хто прибуває, наразі є першочерговою проблемою, яка
потребує вирішення. У відсутності належного обліку звинувачують Грецію, і
це може стати причиною виключення країни з дії Шенгенської угоди. Після
перевірки Греції на предмет дотримання зобов’язань щодо охорони кордону,
було зафіксовано численні порушення. Зокрема, брак належної реєстрації й
обліку мігрантів та непроведення дактилоскопії (зняття відбитків пальців). В
лютому Європейська комісія розглянула результати перевірки і надала
грецькому уряду три місяці на усунення порушень – тобто строки закінчаться
приблизно у травні. Лобістом швидкого вирішення проблеми належного
контролю над південним кордоном ЄС є Німеччина, її мета – перестрахувати
себе. Справа в тому, що 12 травня закінчується максимальний термін, на
який Німеччина може тимчасово відновлювати контроль на кордонах.
Незадовільне виконання зобов’язань з боку Греції легітимізує продовження
контролю на внутрішніх кордонах ЄС. Швидше за все, доля Шенгенської
угоди на найближчі два роки (максимально можливий термін відновлення
контролю) вирішиться саме в травні. Анулювання Шенгенської угоди
очікувати не варто, – це занадто складно і невигідно. Наприклад, економічні
втрати Франції після виходу із Шенгенської угоди оцінюють в 10 мільярдів
 17
євро. Проте дуже ймовірним є відновлення контролю на окремих ділянках
кордону протягом двох років.
 18

Висновки

Підсумовуючи видкладене, можна зробити наступні висновки.

1. В сучасних умовах домінуючою тенденцією у міжнародних
відносинах є глобалізація, одним з проявів якої виступає міграція робочої
сили. Міграція населення – це добровільні переміщення населення з метою
пошуку роботи й реалізації відповідних інтересів в іншій країні без
урахування часових параметрів і ознак легальності. Серед основних
рушійних сил міжнародної трудової міграції відокремлено глобальні фактори
(економічні; демографічні; соціальні; політичні й інформаційні) і передумови
(цивілізаційні; інституційні; інфраструктурні; функціонально-мережні). На
національному рівні інтенсивність міграційних процесів визначається
економічними, цивілізаційними, соціальними, демографічними,
політичними, правовими, екологічними та інформаційними детермінантами.
Економічною основою міграції населення є відчуження безпосередніх
виробників від засобів виробництва, взаємозв’язаність країн та
нерівномірність їх соціально-економічного розвитку. До основних причин
міграції можна віднести: соціальні, економічні, політичні, форс-мажорні
(екологічні, природні, воєнні), релігійні або етнічні.
2. Особливості перебігу міграції населення відображаються у
міграційному процесі. Міграційний процес – це сукупність подій, пов’язаних
з територіальним переміщенням, тобто сукупність фактів вибуття, прибуття
чи переселення. Міграційні процеси переїзду за своїми причинами можна
об'єднати у дві великі групи: добровільні (трудова, навчальна, етнічна,
шлюбна, кліматична, договірна міграція тощо); вимушені (екологічні
міграції, насильницькій виїзд, втеча населення в результаті воєнних дій та
міграції з політичних мотивів). За способом реалізації міграції поділяються
на організовані і індивідуальні.
 19
3. Міграційна політика – це сукупність державних нормативно-
правових актів і адміністративних рішень щодо еміграційної та імміграційної
політики, а також це система засобів та методів цілеспрямованого впливу на
рух населення. Розвинені країни світу (насамперед США і ЄС) виступають
глобальними центрами притягнення мігрантів і мають найбільш
диверсифіковані системи міграційних зв’язків, які формуються, в основному,
екстраверсійно. Міграційна політика країн зумовлена зростаючими
потребами у трудових ресурсах, однак через неоднозначність наслідків і
значну інтенсивність міграційних процесів підвищується увага до
регулювання міграційних потоків, здійснюється перехід до активного
управління міграційними процесами на основі селекції мігрантів, що стає
універсальною тенденцією для всіх розвинутих країн. У ЄС формується
наднаціональна міграційна політика, яка передбачає створення єдиної
системи управління міграційними потоками й посилення уваги на вирішення
гуманітарних питань.
 20

Список використаних джерел

1. Вишневська О.А. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна

міграційна політика// Статистика України. – 2015. - №2. – С.87 – 91.
2. Западнюк С. О. Суспільно-географічні фактори міграції населення //
Український географічний журнал. – 2014. – №3. – С. 40 – 45.
3. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. –К.:
КНЕУ, 2015. – 390 с.
4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / [А.М.
Колот, О.А. Грішнова, О.О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон.
наук, проф. А.М. Колота. – К.: КНЕУ, 2014. – 711с.
5. Кислицина О.В. Особливості розвитку міжнародної міграції робочої
сили в умовах глобалізації // Вісник Міжнародного слов'янського
університету. Харків. Серія «Економічні науки». Український науково-
теоретичний журнал. – 2010. − Т. 13, № 2. − С. 39-47.
6. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2014. – 406 с.
7. Мазаракі А. А., Воронова Є. М., Кудирко Л. П., Ладиченко К. І.
Міжнародні економічні відносини: Опорний конспект лекцій. – К.:
КНТЕУ, 2014. – 213 с.
21