Практичне заняття № 1.

Сільський зелений туризм як вид

туристичної діяльності
Питання для обговорення
1. Сталий, альтернативний, екологічний, сільський, зелений,
аграрний, агроекологічний туризм: співвідношення понять.
1) Сталий туризм - це такий вид туризму, при якому
забезпечується оптимальне використання ресурсів
навколишнього середовища, підтримуються соціально-
культурні особливості туристичних дестинацій та спільнот,
які там проживають, забезпечується життєздатність
довгострокових економічних процесів з огляду на їхню вигоду
для всіх зацікавлених кіл.
Сталий розвиток в туризмі передбачає позитивний загальний
баланс екологічних, соціально-культурних та економічних ефектів
від туризму, а також позитивний вплив відвідувачів один на
одного. Сталий (гармонійний, збалансований) розвиток - це
розвиток, який забезпечує визначений тип рівноваги, тобто баланс
між його соціально-економічними та природними складовими.
Пріоритетом для сталого розвитку туризму можна вважати
задоволення найважливіших для життя потреб і прагнень людини
шляхом реалізації функцій туризму як специфічного виду
діяльності. Водночас передбачається, що управління всіма видами
ресурсів здійснюється таким чином, щоб соціальні, естетичні та
економічні потреби задовольнялися в інтеграції з підтримкою
культурних та екологічних цінностей, виключаючи згубний вплив
на місцеве біологічне розмаїття та системи його
життєзабезпечення.
Таким чином, сталий розвиток туризму повинен:
- забезпечити оптимальне використання ресурсів
навколишнього середовища, які становлять ключовий елемент
розвитку туризму, підтримуючи важливі екологічні процеси і
допомагаючи зберігати природну спадщину та біологічне
різноманіття;
- поважати соціально-культурну автентичність приймаючих
спільнот, збереження їх причини і живе культурна спадщина
та традиційні цінності, та сприяти міжкультурному
взаєморозумінню і толерантності;
- забезпечити життєздатність довгострокових економічних
операцій, що утворюють соціально-економічні вигоди для всіх
зацікавлених сторін, включаючи стабільну зайнятість і
можливості отримання доходу і соціальних послуг для
 приймаючих спільнот і внесок у скорочення масштабів
бідності.
Сталий розвиток туризму передбачає усвідомлену участь всіх
відповідних зацікавлених сторін, а також сильне політичне
керівництво, щоб забезпечити широку участь та досягнення
консенсусу. Досягнення сталого туризму є безперервним процесом
і вимагає постійного моніторингу впливу, введення необхідних
профілактичних і коригуючих заходів у разі необхідності.
Таким чином, сталий розвиток туризму повинен також
підтримувати високий рівень задоволеності туристів і забезпечити
певний для них досвід за рахунок підвищення їх обізнаності про
проблеми сталого розвитку туризму. Слід зауважити, що ключовим
моментом є зміна підходів до ціноутворення, оподаткування,
темпів розвитку туризму і обсягів туристичних потоків, які в
поєднанні з цілісним підходом і довгостроковим плануванням
можуть стати дієвими механізмами реалізації стратегії сталого
розвитку туризму.
2) Альтернативний туризм поєднує туристичні продукти або
індивідуальні туристичні послуги, відмінні від масового
туризму за допомогою постачання, організації та задіяних
людських ресурсів.
Альтернативний туризм намагається знайти та поширити інші
можливості різних, нетрадиційних форм туризму. Він заснований
на визначних місцях. Вирощується головним чином невеликих
неофіційних групах. Це спроба уникнути типових масових форм
вільного часу.
Основними постулатами альтернативного туризму є:
- - презентація хороших та можливих рішень, відмінних від
масових форм туризму,
- - справедливий розподіл прибутку між жителями туристичних
районів та обслуговування цього туристичного руху,
 дозволяючи таким контактам між туристами та місцевими
жителями збагачувати обидві сторони, а також гарантувати
почуття гідності та прав для обох сторін, повага до населення
відвіданих районів, до їхньої релігії, культури та менталітету,
відставку від усіх симптомів колоніалізму в туризмі.
3) Екологічний туризм можна визначити як інтегруючий
напрямок рекреаційної діяльності, спрямований на
гармонізацію відносин між туристами, туроператорами,
природним середовищем та місцевими громадами, що
реалізується через екологізацію усіх видів туристичної
діяльності, охорону природи, екологічну освіту та виховання.
Екологічний туризм (екотуризм) відіграє значну роль в світовій
індустрії туризму. Прогнози експертів ВТО (Всесвітньої
туристичної організації) свідчать про високі темпи росту у ХХІ
столітті і дозволять країнам, особливо тим, які розвиваються,
одержати прибутки, зробити значні внески в економіку. Великі
сподівання покладають на екотуризм в плані розвитку туризму і
мандрівок. Раціональне використання природних і культурно-
історичних ресурсів дозволить уникнути багатьох негативних
наслідків масового туризму.
Проблеми розвитку екотуризму в цілому і в окремих регіонах ще
дуже мало досліджені. Екологічний туризм входить до п’яти
основних стратегічних напрямів розвитку туризму. Він об’єднує
широкий спектр видів природних ресурсів. Це пішохідний, водний,
гірський, спелеотуризм тощо. Необхідно організовувати і
проводити відпочинок на природі так, щоб зберегти її естетичну
красу, різноманіття і чистоту не лише для тих, хто відпочиває
сьогодні, а й для тих, хто буде відпочивати в майбутньому.
Екологічний туризм – особливий сектор туристичної галузі, який
враховує прагнення людини до спілкування з природою, пізнання її
об'єктів і явищ, до активного відпочинку на природі. При цьому
традиційні розваги, побутовий комфорт відходять на другий план і
просто не беруться до уваги.
Термін «екологічний туризм» було запропоновано у 1980 році
мексиканським економістом Гектором Цебалос-Ласкурейном.
Екотуризм – це подорож у відносно незаймані куточки природи для
вивчення, спостереження та отримання радості від спілкування з
природою, а також вивчення культурних цінностей і стародавніх, і
сучасних, які існують на цій території. Запропонований термін
відбиває ідею гармонії і гармонізації рекреації та екології і тому
отримав популярність.
Найпростішою формою екологічного туризму є подорож «серед
природи». Більш розвинена форма екотуризму охоплює світи
тварин і рослини, різноманітність життєвих форм, охорону
навколишнього природного середовища, історико-культурну
спадщіну.
У світі екологічним є туризм, який здійснюється на
природоохоронних територіях/ Екотуризм визначається як різновид
природного науково-пізнавального туризму, який здійснюється в
екологічно чисті куточки планети.
За визначенням Товариства екотуризму США екологічний туризм –
це подорожі в місця з відносно незайманою природою. Такі
подорожі не порушують цілісності екосистем і орієнтовані на
отримання уявлення про природні і культурно-етнографічні
особливості даної території. Одночасно екологічний туризм
створює такі економічні умови, коли охорона природи стає
вигідною місцевому населенню. Тому його можна визначити, як
стійкий і природно-орієнтований туризм і рекреацію. Домовленості
на міжнародному рівні щодо тлумачення терміну «екотуризм» були
визначені в Квебекскій декларації з екотуризму, прийнятої на
Всесвітньому екотуритстичному саміті у 2002 г. (Всесвітній
екотуристичний саміт, 19-22 травня 2002року, м. Квебек (Канада)).
Декларація вказує, що на відміну від поняття «сталий туризм»
«екотуризм» застосовується тільки відносно тих видів туризму, які
спрямовані на політичну і фінансову підтримку захисту
навколишнього середовища, визнання й повагу місцевого та
корінного співтовариств, культурну і природоохоронну освіту
туристів. Декларація містить рекомендації з розвитку екологічного
туризму в різних країнах.
Основні цілі екотуризму – це гармонізація людини з навколишнім
природним і соціальним середовищем.
Основними завданнями екотуризму є:
- екологічна освіта, підвищення культури взаємин з природою,
виховання почуття особистої відповідальності кожного за
долю природи і її окремих елементів;
- відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення
повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.
Також можна відокремити цілий спектр ознак екотуризму,
основними серед яких є:
- будь-яка подорож, упродовж якої мандрівник вивчає
навколишнє середовище;
- подорож, в якій природа є головною цінністю;
- прибуток від екотуризму направляється на фінансову
підтримку захисту навколишнього середовища;
- екотуристи особисто беруть участь у збереженні та
відновленні ресурсів дикої природи;
- екотур – це подорож, в якій всі дії є «екологічно м’якими».
Принципи екологічного туризму засновані на прагненні людства
досягти сталого розвитку територій, зберегти біо- та
соціокультурне різноманіття. До основних принципів екологічного
туризму відносяться:
- відвідування добре збережених природних територій;
- не виснажувати, стале використання природних ресурсів,
збереження природного, соціального і культурного розмаїття;
- наявність певних, досить жорстких правил поведінки
(набагато більш жорстких, ніж на звичайних туристських
 маршрутах), дотримання яких є важливою умовою успішного
розвитку галузі;
- відносно слабкий вплив на природне середовище;
- менша, ніж при звичайних видах туризму, інтенсивність
використання природних ресурсів;
- екологічна просвіта туристів, їх участь в місцевих культурних
і пріродопользовательскіх діях;
- ретельне планування екологічних турів, комплексний підхід
до їх розробки та проведення;
- інтеграція екотуризму до планів регіонального розвитку
територій;
- участь місцевого населення в розвитку туризму і отримання їм
фінансових та інших переваг від цієї діяльності;
- екологічне навчання персоналу, зайнятого в сфері
екологічного туризму.
4) Зелений туризм – це проживання в сільській місцевості,
далеко від галасливих міст. Він має кілька напрямків, в
залежності від мети, яку ставлять перед собою туристи.
5) Агротуризм (farm tourism) — відпочинковий туризм, що
передбачає використання сільського (фермерського)
господарства. Агрогуризм може проявлятись у різних формах,
але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві
базові форми агротуризму: винаймання помешкання з
обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства
або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях,
що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та
наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм
сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство
(фермерське господарство) становить одночасно нічліжну
базу та головний предмет інтересу для туриста.
2. Теоретико-методичні основи вивчення сільського (зеленого)
туризму. Основні поняття і категорії. Агрооселя, агросадиба,
гостинна садиба, гостьова садиба, агроготель: співвідношення
понять.
Агрооселя — це житлове приміщення, що знаходиться в сільській
місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії
житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на
правах приватної власності господарю, який займається
сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері
обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття
"агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб,
перебудованих для прийому туристів господарських приміщень
тощо.
Агросадиба (агрооселя) – житловий будинок і господарські будівлі
з прилеглими до них садом і городом, що разом є:окремим
господарством.
Агроготель (агропансіонат) — це житлова будівля (група будівель)
готельного типу, спеціально призначених для організації надання
населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й
експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних
районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є
перспективним висококонкурентним різновидом сільського
зеленого туризму як виду основної діяльності.
3. Типологія сільських поселень України. Сільський зелений
туризм як вид підсобної та бізнесової діяльності.
Завдання 2.
Переваги для господарів:
- простота в налагодженні контакту зі споживачем;
- потенційна можливість збуту додаткових послуг чи товарів
(наприклад, продуктів власного виробництва – глиняного
посуду, дерев’яних виробів та ін.);
- високий прибуток від надання послуг туристам, адже ним не
потрібно ділитися з посередниками;
- особистий контроль господаря садиби над процесом продажу
та використання послуги;
 - додатковий дохід у поза аграрній сфері;
- активізація підприємницької діяльності селянської родини;
- особистий розвиток родини, адже прийом та обслуговування
гостей потребує поповнення знань з домашнього
господарства, гігєни та санітарії тощо, а спілкування з
туристами розширює кругозір, дає нові знайомства;
- вигідно, адже не потребує значних капіталовкладень.
Переваги для держави:
- один із шляхів вирішення питання зайнятості населення;
- запобігання міграції в інші країни;
- соціально-економічний розвиток села;
- збереження селянства як носія української ідентичності,
культури та духовності;
- популяризація української культури та історії як в самій
країні, так і поза її межами;
- позитивний імідж для країни;
- кошти від сплачених податків;
- охорона навколишнього середовища;
- мінімізація впливу на клімат;
- використання природного, матеріального, культурного
потенціалу регіонів країни.
Переваги для туристів:
- переважно чисте довкілля;
- багата флора та фауна, мальовничі краєвиди;
- велика кількість історико-культурних пам’яток
- збережені національні традиції;
- гостинність населення;
- велика кількість приватних садиб;
- невелика ціна на проживання та харчування;
- харчування з екологічно чистих продуктів, вирощених
самостійно;
- позитивний вплив на фізичне та духовне здоров’я.
Недоліки сільського туризму для господарів:
- нестача кваліфікованих кадрів;
- прогалини в системі оподаткування (відсутність спрощеного
обліку, звітності і оподаткування);
- недостатня кількість спеціальних навчальних закладів для
підготовки спеціалістів;
- недостатня обізнаність в даній сфері;
- низькосортність рекламних матеріалів.
Недоліки сільського туризму для туристів:
- низька якість умов проживання;
- проблеми з водопостачанням;
- незнання господарями іноземних мов;
- погано розвинена мережа електронного резервування;
- недостатньо розвинута інфраструктура;
- відсутність цікавих атракцій.
Недоліки сільського туризму для держави:
- недостатня обізнаність населення в даному виді відпочинку;
- недостатній/непривабливий імідж України в очах іноземців
(головна перешкода – війна);
- погана інфраструктура сіл;
- відсутність притоку іноземних інвестицій;
- безробіття в країні підвищує рівень злочинності і тим самим
відлякує туристів;
- відсутність нормативно-правової бази перешкоджає
організації відпочинку на селі;
- господарі провадять діяльність в тіні, що тягне за собою
відсутність сплачених податків, знання про реальний стан
справ у галузі тощо;
- за відсутності дієвої державної політики в цій галузі сільський
відпочинок так і залишиться у напівлегальному статусі, без
чіткої організаційної структури, без поставленої на належному
рівні інформаційно-маркетингової діяльності, просто як
своєрідний додаток до інших напрямків туризму.