Р О С И М О

В О П
АС К А С ЕЛ И Щ Е
В
ДУБ I В

Маунтінвваілшьскьоклаа
початко

з в а л и щ е
т є
сміт ім Дубів
С іграшковий
магазин

селищбеів дім
Сім Ду Семмі
у щ е л и н и та Софі
д о

Пн
кіно за долар

Зх Сх

Пд
 ві ко ві чн і ве рш ин и
водоспад Стюарта печера
Ґуба
самотньій
шпил

парк
дядечка нора
Бада
Джампера
дім Покі

у мок місток
й с т р Ерні дерево
н е ви Лілі
и ш
в

луг
дрімучий нора Лілі
ліс нора
мишки
городгу Еллі
пані Пу
 Моїм дітям…. кожна з яких така цінна для мене.
— Шон Кові

На згадку про мого батька, Аллана Кертіса.

Дякую тобі за підтримку.
— Стейсі Кертіс

ПОД ЯК А
Ця книга — продукт роботи чудової команди, співпраця якої була дещо незвич-
на: хоча ми всі мали певні ролі, кожен міг висловити свою думку щодо чого зав-
годно — і це подарувало нам синергію, де один плюс один дорівнювало десять.
Тож я вдячний:
Стейсі Кертіс, нашому блискучому ілюстратору, за те, що створив цих чудових
персонажів. Стейсі, ти ніколи не переставав дивувати нас своїм талантом!
Марджері Кайлер, нашій обдарованій письменниці, за її дотепність та чарів-
ність і за багатомісячну роботу пліч-о-пліч над утіленням 7 звичок у веселих
персонажів і написанням незабутніх історій для дітей.
Команді світового рівня з видавництва Simon&Schuster, зокрема нашим редакто-
рам Кортні Бонгіолатті та Джастіну Чанді, які були дуже професійними та при-
страсними впродовж усього часу проєкту та чимало доклалися на всіх фронтах;
а також Рубіну Пфефферу — за створення бачення цієї книжки.
Моїй подрузі й колезі Енні Освальд, керівнику проєкту, яка тримала його вкупі
і була його рушійною силою, бо це те, що їй добре вдається.
Моїй талановитій сестрі, Колін Браун, яка придумала багато вдалих ідей, щоб
зробити книжку ще цікавішою та захопливішою.
Дякую, командо! Цей проєкт — весела пригода. Хай живуть діти зі селища Сім Дубів!
 — Шон Кові
 Ілюстрації Стейсі Кертіс
З англійської переклала Віта Шеремета

Львів S Видавництво Старого Лева S 2022

УДК 1 59.922.7
К 56

THE 7 HABITS OF HAPPY KIDS

Copyright © 2008 by Franklin Covey Co.
All rights reserved, including the right of reproduction in whole or in part in any form.
SIMON & SCHUSTER BOOKS FOR YOUNG READERS is a trademark of Simon & Schuster, Inc.

Шон Кові
К 56 7 звичок щасливих дітей [Текст] : Шон Кові; перекл. з англ. Віти Шеремети. — Львів : Видав­ниц­тво Ста­
ро­го Лева, 2022. — 96 с.
ISBN 978-966-679-979-4
У селищі Сім Дубів мешкають ведмедик Ґуб, білченя Софі, кроленя Джампер та їхні друзі. Щодня дітлахи
навчаються і розважаються. Та часто змушені вирішувати якісь клопоти. Наприклад, що робити, коли тобі
нудно? Як переконати батьків утілити мрію? І чи можливо досягти перемоги в командній грі, коли супротив-
ники значно вправніші?
Шон Кові, автор бестселера «7 звичок високоефективних підлітків», у форматі казкових історій навчає
теорії 7 звичок наймолодших читачів. Він переконаний, що ці оповіді навчать дітей жити згідно з природними
принципами та озброять їх спільною із дорослими мовою.
УДК 159.922.7

© Шон Кові, текст, 2008

© Стейсі Кертіс, ілюстрації, 2008
© Віта Шеремета, переклад, 2021
© Видавництво Старого Лева, українське видання, 2022
ISBN 978-966-679-979-4 (укр.)
ISBN 978-1-4169-5776-8 (англ.) Усі права застережено
ЗМІСТ
Звернення до батьків і вчителів 8
Знайомтеся з мешканцями
селища Сім Дубів! 10

Нудно! Нудно! Нудно! 13

Будьте проактивними

Ґуб і набір для

колекціонування комах 25
 Починаючи, думай про кінцевий
результат

Покі та словниковий диктант 35

Насамперед роби найважливіше

Лілі садить город 45

Міркуй за принципом «виграш-виграш»

Джампер і загублений сачок

для метеликів 57
 Старайся зрозуміти інших,
потім шукай розуміння.

Великі поганці борсуки 67

Досягай синергії

Сонна Софі 79
Загострюй пилку

Дерево 7 звичок 90

Післямова від Стівена Р. Кові 92

 Звернення
до батьків і вчителів
Ми, дорослі, не можемо дійти згоди щодо багатьох питань. Але в дечому одно­
стайні: ми любимо дітей і турбуємося про них. На момент написання книги
я був батьком сімох дітей, трьом з яких було менш як по десять років (На-
тану — 8, Вестону — 5 та Еллі — 3 роки). Во ни хороші діти (майже завжди).
Та мушу визнати: мене лякають безупинне бажання Натана дражнитися та
непередбачувані істерики Еллі. А ще я був шокований, коли Вестон, навчив-
шись користуватися степлером, позаганяв скоби в стіни. Та все-таки я люблю
їх більше за життя. І вони часто дивують мене своєю кмітливістю.
Кілька років тому я написав книжку «7 звичок високоефективних
підлітків», яка базува лася на книжці-бестселері мого батька «7 звичок
надзвичайно ефективних людей». Почавши писати книжку для підлітків, я пе-
реймався, що доведеться спрощувати концепцію, щоб читачі могли зрозумі-
ти звички. Утім, на моє здивування, я не мусив нічого спрощувати, бо підлітки
все збагнули.
Ще більше мене здивував той факт, що книжку «7 звичок...» успішно
застосовують у навчальній програмі початкових і середніх шкіл у світі. Хто б
міг подумати, що маленькі діти так швидко зможуть зрозуміти й почати засто-
совувати природні закони, які містяться у «7 звичках...»? Знов-таки я недоо-
цінив їх (до слова, якщо захочете додати «7 звичок...» до програми початкової
чи середньої школи — прошу відвідати вебсторінку програми «Лідер у мені»
(www.leaderinme.org.ua). Тож, коли видавництво Simon&Schuster запропону-
вало мені написати дитячу книжку, яка б ґрунтувалася на «7 звичках», я так
розхвилювався, наче мене щойно випустили на перерву!
Я переконаний, що ця книжка допоможе дітям у трьох аспектах.

По-перше, навчить їх жити згідно з принципами. До прикладу, бути від-

повідальними, планувати, поважати інших, уміти працювати в команді й до-
тримуватися балансу. Принципи — немов гравітація. Вони непідвладні часу,

8
універсальні й очевидні. Сьогодні ми потребуємо їх сильніше, ніж будь-коли
раніше.

По-друге, ця книжка навчить дітей спільної мови, якою вони спілку-

ватимуться з батьками й учителями. Іноді дуже допомагають такі фрази, як
«Мені спочатку треба зробити найважливіше» або «Поміркуймо за принци-
пом “виграш-виграш” у цій ситуації» — і всі розумітимуть, про що йдеться.

По-третє, коли діти асоціюватимуть себе з ведмедиком Ґубом і білче-

ням Софі, то бачитимуть якусь частинку себе самих у цих незабутніх героях.
Урешті ці історії допоможуть дітям застосовувати 7 звичок у житті.

Гортаючи цю книгу, ви побачите, що окрема історія ілюструє одну звичку.

У кінці кожної історії ви прочитаєте звернення до батьків і вчителів («Бать-
ківський куточок»), що містить по кілька пропозицій того, як можна пояснити
звичку на прикладі описаної історії. А крім того — список запитань («Обгово-
рімо з дітьми»), що допоможе вам працювати з дітьми, і список завдань для
дітей, які допоможуть їм покроково практикувати звички («Завдання для ді-
тей»). Наприкінці книжки вміщено діаграму «7 звичок», яка ілюструє, як ці
звички взаємодіють. Не забудьте також відвідати наш сайт www.seancovey.com,
де знайдете багато цікавих розваг для дітей, як‑от тести, ігри, скетчі з персо-
нажами наших історій, які можна видрукувати та розмальовувати, слухаючи
або читаючи оповідання.
Тож поєднаймо наші зусилля в спільній і благородній меті: допомогти
кожній дитині бути щасливою!
З найкращими побажаннями
Шон Кові
 Знайомтеся з мешканцями
Ведмежатко Ґуб
Це Ґуб. Він не лише найбільший,
а й найтовариськіший мешканець
селища Сім Дубів. Ґуб полюбляє
прогулянки та всі види комах.
Мурашки — його улюбленці.

Кроленя Джампер
Знайомтеся, це кроленя Джампер. Він обожнює спор-
тивні ігри. Любить футбол, теніс, бейсбол, баскетбол,
катання на велосипеді, плавання, стрибки — усього
й не злічити. Також Джампер любить кросівки
та має всі можливі їх види.

Скунска Лілі
Як на скунску, Лілі дуже вправна. Більшість
часу вона проводить за малюванням і руко­
діллям. А ще вона любить свого меншого
братика Стінка.

Білченя Семмі
Відколи Семмі з’явився на світ, він полюбив копир-
сатися в різноманітних пристроях і ремонтувати їх.
Хай коли ви його побачите, у лапках Семмі завжди
триматиме якийсь інструмент, а то й два. Семмі,
як і належить білкам, мешкає в дуплі разом
зі своєю сестричкою-близнючкою Софі.

10
селища Сім Дубів!
Білченя Софі
Софі — це сестра-близнючка Семмі.
Її улюблене заняття — читання. Також
вона любить математику. Іноді Софі
вимовляє дуже довгі незрозумілі слова,
які мусить пояснювати друзям.

Дикобраз Покі
Покі має безліч гострих голочок,
з вигляду яких можна дізнатися, який
у нього настрій. Коли Покі сумний, голки
пригнічено обвисають. А коли радісний —
голки настовбурчені навсібіч. Покі — справжній
лінтюх. Він цілісінький день гойдається в своєму
гамаку та грає на губній гармоніці.

Мишка Еллі
І не забудьте про мишку Еллі, яка по черзі ходить
назирці за кожним із компанії, а найчастіше —
за своєю подругою Лілі. Еллі живе зі своєю бабусею
і любить взуватися в бабусині туфлі й начіпляти
її намисто.

А це — хробачок Ерні. Він дуже

сором’язливий, тому тобі треба добряче
придивитися, щоб його побачити.

11
 Нудно! Нудно!
Нудно!

ілченятку Семмі було нудно, нудно, НУДНО!

— Мамусю, — сказав він, — мені нудно. Мені нічим зайнятися!
— А як же ж усі ті пристрої, які ти збираєш і лагодиш? — запи-
тала мама. — Поламані іграшки, радіоприймачі й мо-
більники? Ти ж так любиш у них копирсатися?
— Я сьогодні щось не в гуморі, — відповів
Семмі. — Може, Софі вигадає щось цікаве,
чим би я міг зайнятися?
Семмі постукав у двері до Софі.
Стук. Стук. Стук.
У відповідь — тиша.
 — Софі пішла до бібліотеки, — повідомила мама. — Вона по-
вертає всі книжки, які брала минулого тижня. І, либонь, принесе
зі сотню нових.
— Принаймні їй не нудно, — зауважив Семмі.
— Але й тобі не слід нудьгувати, — відповіла мама. — Може,
сходиш до Покі, ану ж він захоче з тобою погратися?
Тож Семмі пішов до Покі.

Покі лежав у своєму гамаку.

— Привіт, Покі! Що поробляєш?
— Хіба не бачиш? — озвався Покі. — Лежу в своєму гамаку.
— Мені нудно, — сказав Семмі. — Може, вигадаєш, чим мені
зайнятися?
— Звісно, — відповів Покі. — Спробуй полежати в моєму
гамаку.

14
 — Ох, це звучить ще нудніше, — застогнав Семмі.
— А от і ні, — заперечив Покі. — Та якщо ти так вважаєш,
то краще сходи провідай Лілі.
Тож Семмі пішов до будиночку Лілі.
Вона саме малювала щось у своїй кімнаті.
— Привіт, Лілі! — привітався Семмі. — Мені нудно. Ти не мог-
ла би придумати, чим мені зайнятися?
— Залюбки! — вигукнула Лілі. — Ти можеш допомогти мені
розмальовувати ляльку Дотті, а потім зробимо рамку з червоного
паперу. Або ж ти можеш розмалювати мого хвоста.
 — Ой, мені не хочеться малювати. Чи могла б ти вигадати
ще якусь цікавеньку роботу? — спитав Семмі.
— Ні, — відповіла Лілі. — Я люблю малювати. Чому б тобі
не глянути, що поробляє Ґуб?
Тож Семмі рушив до хатинки Ґуба.
Ґуб тримав у лапах лупу і щось захоплено розглядав у траві.
— Здоров, Ґубе! Що поробляєш?
— Мурахи! — мовив Ґуб. — Я розглядаю мурах!
Ґуб притягнув Семмі до себе, всунув йому в лапи лупу
й наказав:
— Ляж і придивися — ти побачиш сотні мурах. Вони такі круті!
Семмі подивився крізь лупу.
— Фуу! Я не хочу дивитися на мурах, вони гидкі! А ти б міг
запропонувати щось веселіше до роботи?
— Ні, — відказав Ґуб. — Я зараз цілком зайнятий мурахами.
Чому б тобі не заглянути до Джампера?

16
 Тож Семмі вирушив до
Джампера.
Джампер кидав м’ячі
у кошик на проїзній дорозі.
Він підвів м’яч до Семмі.
— Приєднаєшся до гри? —
поцікавився Джампер.
— Ні, мені не хочеться грати
в баскетбол. Можеш придумати щось інше
до роботи?
— Дивись! — вигукнув Джампер. — Я — кролик!
Він підстрибнув догори й запхав м’яча крізь
кільце у кошик. — Слем-данк!*
Семмі зітхнув. Здавалося, ніхто не має
жодної цікавої ідеї. Можливо, він міг би
погратися з мишкою Еллі? Тож Семмі
подався до її будиночка.

* Слем-данк — вид кидка в баскет-

болі, при якому гравець вистри-
бує вгору та однією або двома
руками кидає м’яч крізь кільце
зверху вниз. — Прим. пер.
 Бабуся мишенятка саме фарбувала ґанок.
— Вітаю, бабусю! — сказав Семмі. — А де мишеня Еллі?
— Лежить у ліжку, у неї хворе горло, — відповіла бабуся.
От халепа… Семмі хвильку помовчав, а тоді сказав:
— Мені нудно. Ви не хочете погратися?
Бабуся Еллі засміялася.
— Я не можу, білченя Семмі, бо маю безліч справ.
— Ніхто не допомагає мені розважитися, — поскаржився Семмі.
— Але ніхто й не повинен. Ти сам відповідальний за своє дозвілля,
а не хтось інший, — зауважила бабуся.

— Що ви маєте на увазі? — спитав Семмі.

— А те, що ти сам можеш знайти собі якесь заняття до душі.
Не варто очікувати цього від інших. Лишень озирнися і поміркуй.
І щось цікаве обов’язково знайдеться.
Семмі озирнувся. Він побачив хмари, дерева, три сміттєві баки,
вишикувані в ряд біля будинку. На кришці одного баку лежало старе
радіо, з якого увсебіч стриміли дроти.

19
 Зненацька Семмі осяяла ідея.
— Вам ще потрібен той старий радіоприймач? — запитав
Семмі бабусю.

— Ні, — відказала бабуся. — Він поламаний, саме тому я його

й викинула.
— Чи можна мені забрати його собі? — поцікавився Семмі. —
Я обожнюю радіо!
— Чому б і ні, — відповіла бабуся мишки Еллі.
Семмі взяв радіоприймач, відніс його додому і поставив на
підлогу в кімнаті. Тоді розпочав роботу. Кілька годин пішло
на те, щоб радіо знову запрацювало, і до обіду все було готове.
Семмі обв’язав радіо стрічками та прикрасив зірочками. І відніс
назад до будиночка мишки Еллі.
— О, що ти маєш? — поцікавилась бабуся Еллі.

20
 — Подарунок Еллі, щоб вона швидше одужала. Я полагодив
радіоприймач, і вона зможе слухати його, аж доки вилікує своє
горло. Мені вже не нудно. Я нарешті збагнув, чим зайняти себе на
дозвіллі.
— Чудово! Ходімо всередину та покажемо його Еллі, — запро­
понувала бабуся.
Коли Еллі побачила радіо, то розпливлася в широкій, наче
скибка дині, усмішці.
— Мені подобаються ці стрічки! — захоплено мовила вона.
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка №1. Будь проактивним.
Ти за це відповідальний (-на).

Не злічити, скільки разів мої діти скиглили: «Тату, нам так нудно! Нам нічого роби-
ти!» — наче їхня нудьга була моєю провиною. У відповідь я запитував: «То що ви зби-
раєтеся з цим робити?». Зазвичай це спрацьовувало, і на деякий час вони давали мені
спокій. Моя бачення таке: нам життєво необхідно навчити дітей брати на себе відпо-
відальність за своє життя, дозвілля та нудьгу, фактично — за власне щастя чи нещас-
тя. Бути проактивним — це звичка №1. Коротко кажучи, бери відповідальність за своє
життя і перестань удавати жертву.
Розповідаючи цю історію, ви можете наголосити дітям на тому, як Семмі нама-
гається звинувачувати всіх — маму, своїх друзів, життя загалом — у своїй нудьзі. Він
хоче, щоб хтось замість нього вирішив його проблеми й організував його дозвілля. По-
розмовлявши з бабусею Еллі, Семмі нарешті усвідомлює, що лише він відповідальний
за свої розваги й нарешті знаходить, чим зайнятися.

Обговорімо з дітьми:
1. Чому Семмі було нудно?
2. Хто винен у тому, що Семмі було нудно? Винна Софі? Покі? Лілі? Ґуб?
Джампер? Бабуся? Чи ще хтось?
3. Чим саме порадила зайнятися Семмі бабуся Еллі?
4. Чи тобі буває нудно? Якщо так, то як ти можеш з цим упоратися?
5. Хто відповідальний за твої рішення: ти чи хтось інший?

Завдання для дітей:

1. Наступного разу, коли нудитимешся, зроби щось для іншого — як Семмі зробив
для Еллі.
2. Спробуй зробити сьогодні щось, за що тобі завжди було лячно братися. Потова-
ришуй з кимось, підніми на уроці руку або ж... вимий туалет!
3. Наступного разу, коли розгніваєшся і захочеш сказати щось образливе чи грубе,
вкусися за язик.
4. Якщо ти вчинив неправильно, попроси пробачення швидше, ніж тебе попросять
вибачитися.
24
 Ґуб і набір для
колекціонування
комах

кось Ґуб ішов повз іграшкову крамницю, коли це

поба­ч ив у вітрині набір для колекціонування комах. Він саме
був на розпродажу й коштував 4 долари.
Ох, — сказав Ґуб, — я та-а-а-ак давно хочу цей набір! Але
в мене немає чотирьох доларів. Мушу їх заробити. Треба приду-
мати план.
Ґуб пішов додому й склав список.

:
ЦІЛІ Ґ УБьАка доларів.
ти кіл
1. Заощади набір д ля
2. Купити о нування комах.
колекці а р у н ок на
и т и п о д
3. Куп р о д ж е ння Е ллі.
день н а
и т и п і цу з медом. 25
4. Куп іно.
5. Піти в к
 Якраз тієї миті його проминав Джампер.
— Що там, Ґубе? — поцікавився Джампер.
— Складаю список того, що хочу робити.
— Клас! Можна я буду частиною твого плану?
— Звісно! — зрадів Ґуб. — Маю чудову ідею! Нумо продавати
лимонад! Надворі спекотно, тож усі захочуть випити прохолодно-
го напою.
Цього ж дня Ґуб і Джампер установили стенд для продажу
лимонаду.
Спершу до стенда підійшли Семмі й Софі.
— О, лимонад! — зрадів Семмі. — Я би купив склянку.
— І я! — додала Софі. — Спека несусвітня…
Ґуб і Джампер перезирнулися.
— Що ти щойно сказала?
— Гаряче! Дуже спекотно, — пояснила Софі.

27
 Потім підійшли скунска Лілі та мишка Еллі.
— Я візьму склянку для мишки Еллі та дві склянки собі, —
сказала Лілі. — А потім підемо до мене додому малювати, правда,
Еллі?
— Пгавда, — прогаркавила Еллі у відповідь.
За кілька годин Ґуб і Джампер продали весь лимонад і заро-
били двадцять доларів.
— Ого, та ми багаті! — радісно констатував Ґуб. — Тепер
поділімося. Ось тобі десять доларів, і мені десять доларів.

28
 — Хоумран!* — вигукнув Ґуб. — Я знаю, на що витратити
зароблене. — І він притьмом помчав до крамниці іграшок.

Джампер купив два шоколадні батончики, жуйку

й пачку попкорну, який він одразу ж і з’ їв.

Потім він купив дешеву

іграшку йо‑йо, яка зламалася
після трьох спроб погратися. А ще водяний
пістолет, який загубив дорогою додому.

Тим часом Ґуб повернувся додому й перечитав

свій список. У скарбничку він укинув 1 долар.

* Хоумран — це удар у бейсболі, при якому м’яч перелітає через

усе ігрове поле. Цей хід дає гравцю право здійснити пробіжку
по всіх базах і здобути своїй команді один бал. — Прим. пер.

29
Опісля Ґуб пішов до іграш-
кової крамниці й купив
набір для колекціонування
комах за 4 долари.

Також він витратив два долари на маленьке

дзеркальце — подарунок мишці Еллі на день
народження.

Дорогою додому він зупинився біля піцерії

та купив собі шмат медової піци за 1 долар.

І в нього все ще залишалося два долари, щоб сходити в кіно.

Ґуб ішов вулицею, коли його наздогнав Джампер.
 — Куди зібрався? — спитав він.
— У кіно, — відповів Ґуб.
— Ох, хотів би і я піти, — зітхнув кролик. — Та вже витратив
усі свої гроші.
— На що? — поцікавився Ґуб.
— На різні дрібнички, — відповів Джампер. — Мої гроші наче
розчинились у повітрі.
— Тобі слід було планувати заздалегідь, — сказав Ґуб. —
Мені вдалося придбати все з мого списку.
Вуса й вушка Джампера поникли.
— Схоже, я «втратив м’яча», — сказав він.

31
 — Не хнюп вусів, — підбадьорив його Ґуб. — Тепер ти знаєш,
як діяти наступного разу.
— Маєш рацію, — погодився Джампер. — Гарно тобі розважи-
тися в кіно!
— Приєднуйся! — запропонував Ґуб. — У мене залишилося
2 долари, а квиток коштує 1 долар. Сьогодні показують фільм
«Гігантський павук поїдає бульбашки».
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка №2. Починаючи, думай
про кінцевий результат.
Складай план.

У дитинстві мама завжди розповідала мені та братам історію про двох хлопчаків — Чарлі
та Ремуса, які повсякчас вигадували різні способи заробітку. Щойно вони заробляли тро-
хи грошей, Чарлі, що жив одним днем, умить все витрачав. А Ремус, навпаки, планував за­
здалегідь і тратив гроші розважливо. (Дякую за цю історію, мамо!) Гадаю, мама намагала-
ся навчити нас, дітей, звичці №2: «Починаючи, думай про кінцевий результат». Це звичка
мати бачення, або ж план.
Отож можемо попрацювати з історією про Ґуба й набір для колекціонування комах
у кількох напрямах. Наприклад, ви можете наголосити, чому так важливо записувати цілі.
Є такий вислів: «Не записана ціль — це лише бажання». Або ж запропонуйте дітям попрак-
тикувати математичні навички й порахувати, як Ґуб і Джампер витрачали свої гроші. Окрім
цього, можете пояснити, чому планування — чи то йдеться про гроші, чи про шкільні справи,
чи загалом про життя — завжди має позитивні наслідки та дарує більше нагод допомогти
іншим. Наприклад, Ґуб зміг запросити Джампера в кіно, бо мав зайвий долар у кишені.

Обговорімо з дітьми:
1. Яким був план Ґуба?
2. Скільки грошей заробили Ґуб і Джампер? Як вони їх поділили?
3. Як витратив свої гроші Джампер? Як витратив свої гроші Ґуб?
Хто краще розпорядився грошима?
4. Як зрештою Ґуб зміг допомогти Джамперу?
5. Чому важливо планувати заздалегідь?

Завдання для дітей:

6. Наготуй собі одяг на завтра, перш ніж ляжеш сьогодні спати.
7. Наготуй аркуш паперу та олівець і запиши три цілі, яких хочеш досягнути.
Поклади аркуш на видному місці.
8. Скажи мамі, ким ти хочеш стати, коли виростеш.
9. Кожен з нас має якісь обов’язки, які може виконувати краще. Наприклад, робити
вчасно домашнє завдання, чистити зуби чи слухатися батьків. Вибери, що тобі
хочеться покращити, — і почни це робити.
 Покі та
словниковий
диктант

дного понеділка Покі сидів у класі та спосте-

рігав, як учителька пані Пугу писала на дошці 6 слів…
грати отримувати тобі задоволення любов барабан
— Ці слова писатимемо в п’ятницю на словниковому диктан-
ті, — повідомила пані Пугу. — Повторюйте їх щодня — і обов’язково
напишете їх правильно.
Після школи Покі прийшов додому
й задрімав.
— Дзень-дзелень! — хтось подзвонив
у двері. Це був Семмі.
 — Здоровко, Покі! — сказав він. — Ходімо на сміттєзвалище?
Пошукаємо там якісь цікавинки.

Покі знав, що йому треба вчитися, та ідея з походом

на сміттє­з валище приваблювала більше.
— Звісно! — згодився Покі.
Коли вони туди добралися, Покі побачив старий барабан.
Він злегка по ньому вдарив.
— Там-тада-дам-та-дам...
— Чудово! — вигукнув Покі. Він поніс барабан додому
та грав на ньому до кінця дня.

36
 У вівторок скунска Лілі та мишка
Еллі зупинилися біля будинку Покі.
— Ми з Еллі спекли печиво
з шоколадною крихтою. Воно таке
смачнюче! — сказала Лілі.
— Хочеш твохи спвобувати? —
спитала Еллі.
— Що? — не збагнув Покі.
— Хочеш трохи спробувати? — уточнила Лілі.
— Мушу готуватися до словникового диктанту, — відповів
Покі. — Але… я гадаю, що можу це зробити й пізніше. — Тож він
пішов до будиночка Лілі.

Коли Покі вернувся, то взявся грати на барабані. Потім

пограв на гармоніці. А тоді заснув.

37
 У середу після обіду Покі вирушив з Ґубом
полювати на метеликів.
А в четвер з Джампером —
на велосипедну прогулянку.
Коли він повернувся додому,
то згадав, що словниковий дик-
тант уже наступного дня, а він
ще не вивчив жодного слова. Тож
Покі дістав свої картки зі словами
та прикріпив їх на стіні.

38
 Покі намагався їх написати, та літери пропливали перед ним,
наче рибки.

Слів було надто багато, щоб вивчити їх лише за одну ніч.

Що сильніше Покі намагався їх запам’ятати, то більше заплу­
тувався. Зрештою він здався та заснув.
Наступного дня Покі зазнав на диктанті невдачі. Він написав
усі слова, окрім слова «барабан», неправильно.
— Що трапилося? — запитала пані Пугу. — Хіба ти не
готувався? Я знаю, що ти міг би написати краще.
 — Я мав багато інших справ, — пояснив Покі.
Софі, яка стояла поруч, зауважила: «Не слід було прокрасти-
нувати».
— Що-о-о? — не збагнув Покі.
— Маю на увазі, що тобі слід було робити передусім найваж-
ливіше. Спочатку зроби домашнє завдання, а потім розважайся.
Пані Пугу підтримала Софі та сказала Покі, що він може
написати диктант ще раз наступної п’ятниці.
— І цього разу не змарнуй свого шансу, — додала вона.

Покі пішов додому. Він подивився на свій

новий барабан.
— Там-тада-дам-та-дам, — пролунало
в його голові.

Покі глянув на картки зі словами.

40
 — Дзень-дзелень! — хтось подзвонив у двері. Це була Софі.
— Я прийшла допомогти тобі вчитися, — повідомила вона.
І вони працювали безупинно цілу годину.

— Дзень-дзелень! — ще хтось підійшов до дверей.

Це був Джампер.
— Хочеш пограти у бейсбол? — спитався він.
— Не можу, Джампере, — відповів Покі. — Я вчуся.
— Що-що ти робиш? — здивовано перепи-
тав Джампер.
— Вчуся! — повторив Покі.
— Круто! — сказав Джампер. —
Тоді я загляну до тебе іншим разом.
І він побіг далі.
 Покі вчився потрошки щодня.
У п’ятницю він знову написав
диктант.
— Святі пера! — вигук-
нула пані Пугу. — Ти набрав
максимум балів!
Голки Покі радісно за-
стриміли в усі боки! Він хотів по-
дякувати Софі, тож повернувся додому
й узяв свій барабан. Потім він заніс його до будиночка Софі та
залишив біля нього із запискою.

42
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка №3. Спершу роби найважливіше.
Спершу працюй, потім розважайся.

Кумедно, коли діти пів години скаржаться на те, що їм слід виконати певні домашні
обов’язки, не усвідомлюючи, що за цей час вони б уже все зробили. Спробуймо все з’ясу-
вати. Дійсно, робити передусім найважливіші речі — складно. Власне, з усіх звичок цієї
дотримуватися найважче. Чому? Бо всі ми звикли робити спершу найтерміновіші або най-
легші завдання. Та якщо ми не навчимо своїх дітей відкладати задоволення і спочатку ро-
бити найважче (або першочергове), поки вони ще юні, то вони навчаться цього надто пізно
або ж не навчаться ніколи. У цій історії важливо наголосити, як жахливо ти можеш почу-
ватися, коли прокрастинуєш, тобто відкладаєш виконання певних завдань. Так трапилося
з Покі, який намагався зазубрити слова у ніч перед диктантом. А згадайте, як спокійно
ви почуваєтеся, коли підготувалися. Як казав один мудрець: «Роби те, що маєш зробити,
щоб потім робити те, що хочеш робити».

Обговорімо з дітьми:
1. Чому Покі відклав підготовку до диктанту? Що він робив натомість?
2. Як Покі почувався за ніч до написання диктанту вперше?
3. Що означає слово «прокрастинація»? Як Софі пояснила Покі цей термін?
4. Як почувався Покі після того, як удруге готувався увесь тиждень до диктанту
та успішно його написав?
5. Чому так важливо робити передусім найважливіше?

Завдання для дітей:

1. Які твої найважливіші завдання чи обов’язки? Грати на фортепіано? Застеляти
ліжко? Робити уроки? Виносити сміття? Поговори про це з мамою чи татом.
2. Завтра здивуй своїх батьків і виконай хатні обов’язки до того, як вони про це
попросять.
3. Коли наступного разу в школі зададуть дуже багато домашньої роботи —
виконай спершу найтяжчі завдання.
4. Подумай про щось, що ти відкладаєш уже досить довгий час. Може, тобі треба
прибрати свою кімнату, накачати спущене колесо велосипеда чи відремонтувати
зламану шухлядку комода. Піди та зроби це зараз!
 Лілі садить
город

оли скунска Лілі була маленькою, то обожнювала

відвідувати город пані Пугу. Там було багато чудових
овочів: огірки, редиска, морква, перець, квасоля та салат-латук.
Одного дня скунска Лілі сказала мамі: «Як би я хотіла мати
такий самий овочевий город, як у пані Пугу!».
— Я теж, — відповіла мама. —
Але городні роботи забирають
багато часу й зусиль.
— Знаю, але я виконува-
тиму всю роботу, — запевни-
ла Лілі. — Обіцяю!
 — Вибач, та я
не певна, що ти усві-
домлюєш, як багато
треба буде працю-
вати, — зауважила
мама. — Спершу слід
перекопати город, тоді
посіяти насіння, а потім
прополювати й поливати май-
же щодня. Закладаюся, я б здалася дуже швидко, оскільки тепер
маю дуже багато іншої роботи.
— Але я дуже-дуже-дуже хочу мати
город, — розпачливо наполягала Лілі.
Здавалося, вона от‑от розпла-
четься.
— Що ж, — сказала мама, див­
лячись на Лілі, — можливо, при наго-
ді подумаємо про щось простіше… щось
на кшталт… полуничної грядки. Полунична
грядка не потребує стільки зусиль, як овочевий
город. Та й полуниці такі смачні!
Проте Лілі не хотіла чекати на
якусь нагоду. Вона хотіла овочевий
город просто зараз.

46
 І серед ночі Лілі прокинулася з чудовою ідеєю. Вона підбігла
до столу й витягла аркуш паперу. Потім дістала свою улюблену
ручку й написала мамі записку.
 Наступного ранку Лілі збігла сходами донизу та вручила
мамі записку.
­— Ох, Лілі, — тільки й змогла промовити мама, прочитавши
записку. — Я бачу, що тобі справді дуже потрібен той город. —
Вона на хвильку замовкла, а тоді додала:
— Ти обіцяєш, що виконаєш більшу частину роботи, а я змо-
жу їсти полуницю. Гадаю, ти склала план, керуючись принципом
«виграш-виграш». Коли б ти хотіла почати?
— Негайно! — радісно вигукнула Лілі.

48
 Того самого дня Лілі разом з мамою пограбали землю і по­
са­д или насіння. Тато Лілі поставив опудало. Тоді тато з мамою
пішли займатися своїми справами, а Лілі залишилася поратися
на городі.

49
 Цілісіньке літо Лілі поливала й полола, полола й поливала,
як і обіцяла. То була виснажлива праця. Стінк також допомагав,
принаймні намагався, але переважно йому виходило лише
плутатися під ногами. Замість поливати овочі, він здебільшого
поливав себе.
 Лілі доводилося йому постійно нагадувати, що не потрібно
висмикувати морквини, щоб подивитися, як вони ростуть.
Невдовзі невеличкі рослинки проклюнулися з ґрунту.
Через кілька тижнів Лілі помітила, що з’явилися перші овочі,
а також полуниця.
 Коли надійшла пора врожаю, Лілі та Стінк назбирали веле-
тенську купу овочів та полуниць і принесли їх додому.
— Ого! — здивувалася мама. — Свіжі овочі й полуниці! Це
чудово! Відтепер мені не доведеться купувати овочі й полуниці
в магазині. Власноруч вирощена городина дуже корисна для
здоров’я! Яка насолода!
За вечерею Лілі, Стінк і мама з татом насолоджувалися
овочевою зупою та полуничним бісквітним тортом.

52
 — Ці полуниці такі сокови-и-и-иті! Дуже смачні й поживні.
Я пишаюся тобою, Лілі. Ти важко працювала всеньке літо, а для
мене залишалося зовсім мало роботи, як ти й обіцяла. Хочу подя­
кувати й тобі, Стінку!
— Тішуся, що ти щаслива, мамусю! — сказала Лілі.
— А знаєш що? Може, мені посадити квітник? — запитала мама.
— Ти впевнена, що хочеш цього, мамо? — перепитала Лілі. —
Адже городні роботи забирають багато часу й зусиль. Ти просто
не усвідомлюєш, як багато треба буде працювати!
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка №4. Міркуй за принципом «виграш-виграш».
Перемагати може кожен.

Я пам’ятаю, як моя маленька донька Рейчел хотіла собаку. Але дружина ставила питання руба:
«Або я, або собака! Обирай!». Вони сперечалися місяцями. Зрештою Рейчел написала матері листа,
у якому перелічила все, що вона покращить у собі, якщо їй дозволять завести собаку (закладаюся,
ви вже здогадалися, звідки походить ідея історії «Лілі садить город»).
На мій величезний подив, лист Рейчел був такий переконливий, що дружина здалася.
Справді, міркувати за принципом «виграш-виграш» (win-win), тобто завжди думати не лише про
себе, а й про інших — це одна з найкращих розумових звичок, яку ми можемо прищепити нашим ді-
тям. Зрештою, у житті йдеться не лише про тебе чи про мене, а про нас обох.
Розповідаючи цю історію, варто наголосити на виборі, який мала Лілі, коли мамі спер-
шу не сподобалась ідея з городом. Вона могла образитися і сказати: «Ти мені ніколи ні-
чого не дозволяєш!». Це тип мислення «програш-виграш» (lose-win). Або ж вона могла
опиратися: «Я хочу город і крапка!». Цей тип мислення зветься «виграш-програш» (win-lose).
Натомість Лілі знайшла варіант, який ощасливив і маму, і її — «виграш-виграш».

Обговорімо з дітьми:
1. Чим так захопилася Лілі? Чи тобі коли-небудь хотілося так само сильно щось
зробити? Що це було?
2. Чого побоювалася мама Лілі?
3. Як Лілі вдалося переконати маму погодитися на її план?
4. Чому врешті і мама, і Лілі почувалися щасливими? Чому вони обоє виграли?
5. Чому так важливо думати не лише про себе, а й про те, як зробити щасливими інших?

Завдання для дітей:

1. Запитай когось із дорослих, що таке Золоте правило*. Як дізнаєшся — спробуй застосувати
його на практиці.
2. Намагайся прожити весь день, не суплячись, не ображаючись та не жаліючи себе.
3. Наступного разу, коли захочеш посперечатися чи побитися з кимось за кращу іграшку,
спитай: «Як я можу ощасливити також і тебе?».
4. Зроби постер бажань. Розділи лінією аркуш наполовину. Виріж із журналу зображення
тих речей, які хочеш мати, і наклей їх на один бік (наприклад, малюнок мурашиної ферми).
А на звороті — зображення того, чого хочуть твої мама з татом (наприклад, картинку
прибраної кімнати). Розгляньте разом твій постер бажань. Поміркуйте, як можна
реалізувати і твої, і батьківські бажання.

* З олотим правилом часто називають принцип:­«Ставмося до інших так, як ми хотіли би,

щоб ставилися до нас». — Прим. пер.
 Джампер
і загублений сачок
для метеликів

дного дня Джампер проходив повз печеру Ґуба.

— Хочеш пограти у фризбі? — запитав він.
— Ні, дякую, — відповів Ґуб. — Я дуже засмучений, бо загу-
бив свій сачок для метеликів.
— Але поглянь, як нині сонячно, — сказав Джампер. — Може-
мо піти гратися до озера Риб’яче око.
— Я не в настрої, — сказав Ґуб.
— Ну будь ласка! — благально
мовив Джампер. — Буде так весе-
ло. Ну ходімо!
Він почав стрибати
колами довкруги Ґуба.

57
 — Ні! — категорично відповів Ґуб. — Ти забагато розмовляєш
і надто рухливий, а ще ти ніколи не слухаєш. Йди собі, розважай-
ся без мене.

— О’кей, — змирився Джампер. — Побачимося пізніше.

І Джампер пострибав собі геть. Він пробігав повз будиночок
мишки Еллі. Вона саме сиділа у своїй пісочниці й ридала.
— Що трапилось? — поцікавився кролик.
— Мій шветев жадом напевед, — захлипала вона.
— Що-о-о? — не збагнув Джампер. — Не розумію,
що ти хочеш?
 Еллі залилася слізьми ще рясніше.
— МІЙ ШВЕТЕВ ЖАДОМ НАПЕВЕД!
— Ох, не розумію, — бідкався Джампер. — Тебе щось болить?
Еллі спересердя копнула пісок лапкою і залементувала
не своїм голосом.

— АААА! ААААА! МІЙ ШВЕТЕВ ЖАДОМ НАПЕВЕД!

— Я здаюся, — сказав Джампер. — Подиви-
мося, чи скунска Лілі допоможе зрозуміти,
що ж трапилося.
Джампер узяв Еллі на коркоші
й поніс її до будиночка Лілі. Він задзво-
нив у дверний дзвіночок.
Лілі відчинила двері.

59
— Привіт, Джампере! Привіт, Еллі! Як справи?
— АААА! ААААА! — плакала Еллі.
Лілі поглянула на неї.
— Що трапилося? — спитала вона.
— МІЙ ШВЕТЕВ ЖАДОМ НАПЕВЕД!
— Ой, люба! Твій светр задом наперед? Бідолашка!
Лілі стягнула з неї светр, повернула та одягла його як слід.
— Як ти здогадалася? — спитав Джампер.
 — Ти маєш слухати серцем і очима, а не лише вухами, — пояс-
нила Лілі. — Хіба ти не помітив, що її светр був задом наперед?
— Ні, — відповів кролик. — Це не впало мені в око.
Він на мить замовк.
— Я маю побачити Ґуба.
І Джампер побіг геть.
— Жачекай на мене! — прокричала услід йому Еллі.
 Вони знайшли Ґуба, згорбленого над колодою перед своїм
будинком.

— Тепер я бачу, що ти й справді засмучений, — сказав Джам-

пер. — Що трапилося?
— Я тобі вже розповів, — відповів Ґуб. — Я загубив свій сачок
для метеликів. Це моя єдина улюблена річ у цілому світі.
— То ходімо пошукаємо його! — вигукнув Джампер.
— Я вже шукав, — наголосив Ґуб. — Він зник. Втрачений.
Назавжди.
Еллі смикнула Джампера за шорти.
— Девево Віві, — пробелькотіла вона.
— Га? — не второпав Джампер. —
Ану скажи ще раз.
Він нахилився і подивив-
ся Еллі просто у вічі.

62
 — Шачок метевиків там,
де девево Віві, — повторила Еллі.
— Девево Віві? — сказав
Джампер. — О, я збагнув! Дере-
во Лілі! Сачок Ґуба біля Велико-
го Дуба поруч з хатинкою Лілі,
чи не так?
— Тя! — радісно підтвердила
Еллі.
— Хороша дівчинка! — сказав Джампер. —
Ходімо по нього!

І вони разом побігли до хатинки Лілі. Сачок для метеликів

стояв, спертий на Великий Дуб перед її домом.
— Мій сачо-о-о-ок! — вигукнув Ґуб. Він підбіг та схопив
його. — Тепер я згадав. Учора я тут полював на метеликів.
А як ти збагнув, що сказала Еллі, Джампере?

63
 — Ти маєш слухати серцем і очима, а не лише вухами, —
пояснив Джампер.
— Гм-м-м… — задумливо протягнув Ґуб.
— Хоцєте пог’яти в моїй пішочничі? — спитала Еллі.
Ґуб нахилився та глянув на Еллі.
— Повтори ще раз, будь ласка.
— Хоцєте пог’яти в моїй пішочничі? — повторила Еллі.
— Здається, я тепер розумію, що ти кажеш, — сказав Ґуб. —
Ти хочеш, щоб ми пограли в твоїй пісочниці, чи не так?
Еллі широко всміхнулася у відповідь.
— Ходімо, Джампере, — сказав Ґуб. — Ходімо всі!

64
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка №5. Старайся зрозуміти інших,
потім шукай розуміння.
Слухай, перш ніж сказати.

Ми з дружиною придумали прізвиська нашим дітям. Трирічній Еллі ми дали прізвисько

Крикуля, тому що це те, що вона переважно робить. Коли вона добивається свого або чу-
ється непочутою — вона кричить. Гучно! Це її спосіб привернути увагу. Коли ми дорослі,
то можемо не кричати, а діяти в інший спосіб, щоб нас почули. Безсумнівно, найглибша
потреба людського серця — це потреба в тому, щоб тебе зрозуміли.
У школі нас навчають читати, писати й висловлюватися. Але не навчають слухати,
а це — найважливіший комунікаційний навик! Проте вміти слухати замало, адже в словах
міститься менш ніж 10 % інформації. Решту ми черпаємо з мови жестів, інтонації та почут-
тів, які відбиваються у нашому голосі. Яким чудовим даром було б, якби ми могли навчити
дітей слухати, поки вони ще юні. Базуючись на цій історії, поясніть, як Джампер навчився
слухати не лише вухами, а й очима і серцем — і як від цього всі стали щасливішими.

Обговорімо з дітьми:
1. Що зробив Джампер, коли Ґуб сказав, що засмучений і не хоче гратися?
2. Як почувалась Еллі, коли Джампер не зміг її зрозуміти? Як ти почуваєшся,
коли ніхто тебе не розуміє?
3. Хто допоміг Еллі вирішити її проблему? Що скунска Лілі сказала Джамперу
про вміння слухати?
4. Хто був щасливий в кінці історії? Чому вміння слухати таке важливе?

Завдання для дітей:

1. Спробуй цілу годину ні з ким не розмовляти. Натомість просто спостерігай за
людьми довкола і прислухайся до того, що вони говорять. Успіху!
2. Подумай про когось у твоєму житті, хто, на твою думку, вміє добре слухати. Твоя
бабуся? Тато? Твій найкращий друг чи подруга? Що робить їх добрими слухачами?
3. Наступного разу, коли помітиш, що хтось із твоїх друзів сумує, зверни увагу
на його/її очі чи поставу. Скажи другові, що знаєш, як він/вона засмучені,
та хочеш допомогти.
 Великі поганці
борсуки

о суботах друзі часто збиралися в парку дя-

дечка Бада, щоби пограти у футбол. Вони брали до гри всіх, хто
в той час був поруч.
Одного дня до парку завітали великі поганці борсуки.
— Хочете пограти у футбол? — запитав найбільший бор-
сук. — Ми легко вас переможемо, але оскільки тут нікого більше
нема, доведеться зіграти з вами.
 Друзі зібралися порадитися.
— Вони розчавлять нас, як жуків, — сказав Ґуб.
— Я виходжу з гри, — сказав Джампер.
— А я йду додому малювати, — додала Лілі.
— Стривайте, — сказала Софі. — Може, й вони на вигляд
великі й страшні, але ми — досвідчені. Ми можемо перемогти!
А Джампер заб’є багато голів.
— Дамо їм жару! — підбадьорливо вигукнув Джампер.
Довелося докласти трохи зусиль та зрештою Софі
та Джамперу вдалося переконати решту.

Але перш ніж команда усвідомила,

що трапилося, борсуки мали на
рахунку три голи.

68
 Джампер намагався забити гол,
проте ніхто з команди не пасував
йому м’яча.

Софі та Семмі постійно

перечіплялися через свої хвости.

Лілі зупинялася, щоб нарвати квітів.

Покі приліг і заснув.

Ґуб дістав лупу та почав

розглядати мурах.

Еллі нарешті забила гол,

але для команди суперника.
69
 Борсуки тепер мали на рахунку чотири голи!
— Це марна трата часу, — сказав один із борсуків. —
Ми йдемо додому.

— Зачекайте хвилинку! — попрохав Джампер. — Мені слід

поговорити з командою. — І він закликав друзів на узбіччя поля.
— Ми все ще можемо виграти цю гру, — почав Джампер.
— Забудь, — обрубав Покі. — Вони зроблять з нас відбивні.
 — Ні! — сказала Софі. — Хоч вони більші й силь-
ніші за нас, але ми можемо їх перемогти, якщо грати-
мемо як команда. Скористаймося нашими активами!
— Нашим чим? — перепитала Лілі.
— Нашими перевагами, — пояснила Софі. — Покі, ти бу-
деш воротарем і настовбурчуватимеш голки, щоб трохи налякати
тих огидних борсуків. Джампере, ти будеш форвардом, адже це тобі
вдається найкраще. Семмі, використай свій великий і густий хвіст,
щоб передавати м’яч. Лілі, коли ти не збираєш квітів, то дуже добре
подаєш головою, ти ж знаєш. Ґубе, ти — величезний, тож просто стій
у них на шляху. Еллі, ти добре попрацювала, просто тепер забивай
гол за нашу команду. Ну ж бо, друзі, будьмо командою!
Усі погодилися спробувати план Софі.

— Начувайтеся! — сказав Джампер

борсукам. — Ми знову в грі.
— Нічого не змінить-
ся, — сказав найбільш
задиркуватий борсук. —
Ось побачите!

71
 І дві команди зійшлися на полі.
Джампер паснув м’яч Софі.

Софі передала його Лілі.

Лілі відбила м’яч

головою до Семмі.

Семмі передав хвостом

на Джампера.

А Джампер забив
м’яча у ворота.

— Го-о-о-о-ол! — закричав Ґуб.

72
 Тепер усі в команді були дуже
схвильовані. Лілі зробила подачу
головою на Семмі — і він забив чер-
говий гол. Покі настовбурчував голки
щоразу, як наближалися борсуки. Ґуб
заступав шлях форвардам своїм масивним
тілом. Джампер і Софі заробили ще два голи.
Команди вирівняли рахунок 4:4 та добряче втомилися.
— Продовжуємо грати, поки хтось не заб’є переможний
гол! — прокричав Джампер.
— Я придумала дещо оригінальне, — сказала Софі.
— Що саме? — спитав Ґуб.
— Сценарій, який ми ще ніколи в грі не пробували, —
уточнила Софі.
Команда згуртувалася, і Софі пояснила суть ідеї. Друзі
на неї пристали.
— Уперед! — вигукнув Джампер.

73
 Щойно вони заволоділи м’ячем, як спробували реалізувати за-
дум Софі. Ґуб зробив пас Лілі, Лілі відбила м’яч головою до Семмі,
Семмі націлився на Джампера, проте того оточили борсуки.
Куточком ока Семмі побачив, що Еллі була вільна.

— Мені, мені, мені-і-і-і! — заво-

лала Еллі.
І Семмі копнув їй м’яч.
Один борсук хотів заблокувати
Еллі, та вона прошмигнула між його
лапами й заволоділа м’ячем. Але,
побігши за ним, Еллі... спіткнулася.

74
 — Упс, — сказала Еллі, падаючи лицем додолу. Та однаково
м’яч якось відбився від її голови і — БУМЦ! — залетів у ворота,
принісши виграшний гол команді!
 — Ми виграли! — прокричали друзі. — Слава Еллі!
Ґуб посадив Еллі собі на плечі.
— Достойна гра, — визнав капітан борсуків. — Ви зіграли
краще, ніж я сподівався.
— Дякую, — відповів Джампер. — Ще якось зіграємо.
— Звісно, — сказав капітан, — за умови, що Еллі гратиме
в нашій команді!
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка 6. Досягай синергії.
Разом краще.

Досить часто вдома після спільної трапези ми робимо таку собі «15-хвилинну програму».
На п’ятнадцять хвилин усі полишаємо свої справи й разом миємо посуд. Мене завжди вра-
жає, як швидко ми можемо прибрати зі столу й помити весь посуд, коли працюємо в ко-
манді. Ось що таке синергія: спосіб оцінити відмінності, а тоді разом взятися придумувати
краще рішення, ніж те, яке хтось би міг запропонувати самостійно. Це той випадок, коли
1+1=3 або й більше.
Читаючи цю історію дітям, наголосіть, як друзі зі Семи Дубів використали синергію,
щоб перемогти у грі. Працюючи поодинці, вони не змогли забити жодного голу команді су-
противника. Та коли зосередилися на перевагах кожного учасника й почали грати як одна
команда, їх уже було не спинити. Гелен Келлер колись сказала: «Поодинці ми можемо так
мало, разом ми можемо так багато».

Обговорімо з дітьми:
1. Чому друзі зі Семи Дубів спочатку не хотіли грати у футбол з командою борсуків?
2. Чому до половини гри друзі так сильно відставали в рахунку? І чому вони хотіли вий-
ти з гри?
3. Які переваги Еллі, Ґуба, Джампера, Лілі й Покі визначила Софі? А які твої переваги?
4. Як друзі виграли гру? Що змінилося? Хто забив переможний гол?
5. Як ти почуваєшся, коли твоя команда перемагає?

Завдання для дітей:

1. Подумай про свої переваги й випиши три речі, які тобі найкраще вдаються. Тоді ви-
пиши три речі, які найкраще вдаються твоїй сестрі, братові, другові чи подрузі.
2. Подивись гру своєї улюбленої команди. Зверни особливу увагу на те, як взаємодіють
між собою гравці в команді.
3. Поміркуй про те, що робить тебе невмілим, а що — хорошим гравцем команди.
4. Улітку запроси своїх друзів зробити спільний стенд з лимонадом (точнісінько як Ґуб
і Джампер в історії «Ґуб і набір для колекціонування комах»). Хтось із вас нехай ма-
лює рекламний постер, а хтось — нехай приготує лимонад чи складе стіл і принесе
склянки й лід. Насолоджуйтеся!
 Сонна Софі

дного сонячного дня у Маунтінвільській почат-

ковій школі, коли пані Пугу саме навчала літери «З», Софі міцно
заснула.
Пані Пугу підійшла до Софі й ніжно полоскотала її пір’ їнкою.
— Прокинься, Софі, — сказала вона.
Софі розплющила очі й закліпала, намагаючись згадати,
де перебуває.
— Ти не виспалася уночі? — поціка­
вилася пані Пугу.
— Мабуть, ні, — відповіла Софі
й позіхнула. — Сьогодні ляжу спати
раніше.
 Дорогою зі школи додому Семмі сказав:
— Ого, сестричко, я досі не йму віри, що ти сьогодні заснула
просто на уроці! Це була дуже незручна ситуація.
— Я знаю, — сказала Софі, — але почуваюся такою змореною.
— Змореною? — не второпав Семмі. — Як це?
— Утомленою, — пояснила Софі. — Останнім часом я дуже
втомлююся.
— Ще б пак! Ти ж усю ніч читала під ковдрою. Мамі слід
забрати в тебе ліхтарик.

— Але ж читання додає перчинки в житті!

— Не знав, що книжки бувають приперчені. Гадав, що лише
мексиканська їжа.
— Проїхали, — відповіла Софі, закотивши очі. — Нумо хутчіш
додому, щоб я могла подрімати.

80
 Коли вони дісталися до свого дерева, Софі прилягла на кана-
пу. І зненацька побачила книжку. Тож просто мусила її взяти.

Стук-стук.
Це зайшла Лілі.
— Хочеш порозмальовувати? — спитала вона. — Я маю нові
розмальовки.

— Ні, дякую, — відповіла Софі. — Я дуже виснажена. Можли-

во, завтра помалюємо?
— Гаразд, — відповіла Лілі. — Тоді я йду до Еллі.
Після того як Лілі пішла, Софі повернулася до книжки.

81
 Стук-стук.
Софі зітхнула. Це прийшов Джампер.

— Покатаємося на велосипедах? — поцікавився він.

— Ні, дякую, — сказала Софі. — Я зовсім без сил.
— Погано, — відповів Джампер. — Тобі потрібно вживати
вітаміни.
— Мені треба відіспатися.
— Піймав на слові! — відповів Джампер. — Завтра прийду
пере­в ірити, чи ти відновила сили.

82
 — Джампер пішов, і Софі ЗНОВУ взялася за книжку.
Стук-стук.
А це вже Покі біля дверей.
— Я навчився грати нову мелодію, — сказав він. — Ходімо
до Риб’ячого Ока, ти лежатимеш і дивитимешся в небо, поки
я гратиму для тебе.
— Я не маю на це часу, — відповіла Софі. — Бо читаю.
— Ти не можеш постійно читати, — заперечив Покі. —
Часом треба послухати музику й порозглядати хмаринки.
— Може, іншим разом, — сказала Софі.
— Гаразд, побачимось! — відповів Покі й пішов геть.
Софі взялася до книжки, та дуже швидко заснула.
Коли настав час вечеряти, мама розбудила Софі.
 — Ти спиш уже досить
довго, — сказала мама й по-
мацала чоло Софі. — Добре
чуєшся?
— Я просто виснажена, —
сказала Софі.
— Гм, мені здається, що
ти витрачаєш забагато часу
на читання. Читання — це чудова річ, та варто дотримуватися
рівно­в аги в житті. Тобі потрібно займатися і тим, що задіюватиме
не лише твій розум.
— А що ще? — спитала Софі.
— Серце, тіло й душу, — відказала мама.
 — Можеш мені розтлумачити? — попросила Софі.
— Коли ти граєшся зі своїми друзями, то даєш поживу своєму
серцю.
— А тілу? — спитала Софі.
— Своє тіло ти тренуєш під час занять спортом.
— А душу?
— Коли ти знаходиш якесь спокійне заняття, що дає тобі від-
чуття бадьорості, то даєш поживу своїй душі. Щоб підтримувати
рівновагу в своєму житті, тобі потрібно поєднувати всі ці заняття.
— Гм, — сказала Софі. — Мені треба це обміркувати.
Наступного дня Софі зателефонувала Лілі.
— Ти все ще хочеш помалювати? — спитала вона.
— Звісно, — сказала Лілі. — Заходь до мене, можемо ще
випити молока з печивом на задньому дворі.
Увесь ранок Софі провела вдома в Лілі. Коли настав час іти,
Софі сказала: «Я чудово провела з тобою час. Ти добра подруга,
і завдяки тобі моє серце сповнене спокоєм».
 Пізніше того самого дня Софі пішла до Джампера.
— Моєму тілу необхідне тренування, — сказала вона. —
Чи не хочеш зараз покататися на велосипедах?
— О так! Так! — зрадів Джампер. — Погнали!

Після того як Софі з Джампером покаталися довкола Семи

Дубів, Софі сказала:
— Дякую тобі, Джампере! Мені сподобалося наше тренуван-
ня. Моє тіло почувається краще, і я відчуваю, як рівновага прихо-
дить у моє життя. Повторимо ще колись?
— Так, залюбки! — відповів Джампер.
 — Тепер мені слід подбати про свою душу, — міркувала Софі.
Я хочу послухати музику й поспостерігати за хмарами. Де ж Покі?
Вона знайшла Покі в гамаку.

— Я готова йти до озера, щоби послухати твою нову мело-

дію, — сказала Софі.
Коли вони дійшли до Риб’ячого Ока, Покі заграв на гармо-
ніці. Софі лежала в траві й дивилася на хмари. Вона дозволила
своєму розуму вільно плавати. Думала про метеликів. Про квіти.
Про повернення додому.
 — Дякую, Покі! Твоя музика
була цілющою для моєї душі. Але
мені треба повертатися.
Після того як Софі прийшла
додому, мама поцікавилась: «Як минув твій день?».
— У рівновазі! — відповіла Софі. — Я задіяла своє серце,
коли малювала з Лілі, тіло — під час велопрогулянки з Джампе-
ром, та душу, коли слухала гру Покі. Зараз чуюся значно краще.
Але тепер я мушу відпочити.
— Як саме? — спитала мама.
— Настав час знову задіяти свій розум, — відповіла Софі. —
Піду-но почитаю книжку!
 БАТЬКІВСЬКИЙ КУТОЧОК
Звичка 7. Загострюй пилку.
Зберігай баланс.

Іноді мої діти бурчать, бувають гіперактивними чи так знесилюються, мовби ось-ось
розваляться. Часто я надто емоційно реагую на їхню поведінку, наказуючи їм припи-
нити поводитись як маленькі діти, забуваючи, що вони, власне, дітьми і є. Але моя дружина
в цьому більш обізнана. Вона розуміє, що причиною такох поведінки є те, що діти розба-
лансовані: втомилися, голодні або надто збуджені. Тож вона або годує їх яблуком, або ку-
пає, або читає книжку, аж доки діти починають поводитися звично. Ті самі підходи можна
застосувати і до дорослих, чи не так? Ми всі почуваємося краще, коли збалансовані й мо-
жемо відновити всі чотири складові нашої сутності: тіло, серце, розум і душу.
Розповідаючи цю історію, обов’язково зазначте дітям, що так само, як машина має чо-
тири колеса, людина має чотири складові. І щоби бути щасливими та здоровими, необхідно
приділяти час і увагу всім чотирьом частинам. Софі була така зосереджена лише на одній
складовій, тренуючи свій розум з допомогою книг, що знехтувала іншими складовими —
тілом, серцем і душею. Ось чому вона була така млява. «Звичка 7. Загострюй пилку» — це
саме про віднаходження цього балансу. Тож не будьмо аж такими зайнятими процесом пи-
ляння і виділяймо час, щоб загострити пилку.

Обговорімо з дітьми:
1. Чому Софі заснула під час уроку? Що, на думку Семмі, було причиною?
2. Коли Софі повернулася додому зі школи, що вона зробила?
Хто навідував Софі, щоб з нею погратися? Чому вона не хотіла гратися?
3. Що мама порадила зробити Софі, щоб та почувалася краще?
4. Що зробила Софі, щоби почуватися краще?
5. Чому баланс важливий?

Завдання для дітей:

1. Два вечори поспіль лягай спати раніше — і побачиш, як чудово
почуватимешся, коли прокинешся!
2. Упродовж тижня щодня читай по 20 хвилин.
3. Сьогодні пограйся з кимось, з ким ти вже давно не грався/гралася.
4. Відвідай своє улюблене місце на природі: гори, струмок чи парк. Коли там
опинишся — подумай про все те, що робить тебе щасливим/-ою: про бабусю,
собаку, улюблену іграшку чи ігри з друзями тощо.
 ДЕРЕВО 7 ЗВИЧОК
ДБАЙ
ПРО СЕБЕ

ЗВИЧКА 7 Загострюй пилку. • Зберігай баланс

НАВЧИСЬ
ГАРНО ГРАТИСЯ
З ІНШИМИ
ЗВИЧКА 6 Досягай синергії. • Разом краще
 Старайся зрозуміти інших, потім шукай розуміння.
ЗВИЧКА 5
Слухай, перш ніж сказати.

Міркуй за принципом «виграш-виграш».

ЗВИЧКА 4
Перемагати може кожен.

ПОЧНИ З СЕБЕ
Спершу роби найважливіше.
ЗВИЧКА 3 Спершу працюй, потім розважайся.

Починаючи, думай про кінцевий результат.

ЗВИЧКА 2 Складай план.

Будь проактивним.
ЗВИЧКА 1
Це зона твоєї відповідальності.
 Післямова від
Стівена Р. Кові
Наш син, автор цієї книжки для дітей, був такою чудовою дитиною, що коли
він пішов у свій перший день до дитячого садка на Гаваях (я тоді перебував
у творчій відпустці), моя дружина плакала: «Я не хочу, щоб Шон туди йшов,
він — така чудова компанія!». Шон також був не вельми щасливий, що мусить
ходити в садок. Труднощі в нас виникали вже в момент сідання у машину. Шон
був повністю залежний від поближніх гавайських пляжів, де звик ходити босо­
ніж. Школа у його свідомості була десь на останньому місці.
З того часу він пройшов довгий шлях.
Як батько, дідусь, а тепер ще й прадід, я бачив, як глибоко може вплинути
на людей, особливо на дітей, вивчання вічних принципів. Ось чому я вам ре-
комендую книжку «7 звичок щасливих дітей». Вона навчає принципів, або ж
природних законів, які втілені в «7 звичках» в ігровій формі, що промовляє
безпосередньо до дітей.
У сучасному світі ми багато чуємо про крадіжки особистих даних, коли
злодій отримує доступ до ваших фінансових рахунків тощо. Яке нещастя. Але
водночас ми майже не помічаємо, як трапляються більш вагомі крадіжки осо-
бистих даних. Це стається тоді, коли діти забувають, ким вони є насправді,
і втрачають внутрішні цінності й потенціал. Це найгірший вид крадіжки осо-
бистих даних.
Коли діти занурені у вічні, універсальні принципи, як‑от відповідальність,
служіння та чесність — і вдома, і в школі, — тоді підтверджуються та зміц-
нюються їхні величезна цінність і потенціа л. Діти розвивають упевненість,
чесність і мужність чинити правильно. Вони карбують характер. Діти немов
зв’язуються зі своєю справжньою ДНК.
З іншого боку, якщо дітей не навчають справжніх принципів, якщо вони
не бачать їх змодельованими, то виростуть з ідентичністю, що

92
базується на порівнянні. Інакше кажучи, вони судитимуть про власну цінність,
порівнюючи себе з іншими. Через це тиск однолітків стане їхньою ДНК (куль-
турною супроти справжньої, уточнюю!), і діти втратять упевненість у своїх си-
лах, цілісність і мужність. Вони більше турбуватимуться про свій імідж, аніж
про себе, і через це втрачатимуть власну ідентичність.
Отже, постійне навчання і моделювання правильних принципів — важ-
ливі!
Я захоплений тим, що пригоди Ґуба, Лілі, Джампера й решти друзів зі
Семи Дубів невдовзі стануть доступними для найменших. І приголомшений
розумінням того, наскільки легше вивчати принципи «7 звичок...» у вісім ро-
ків, аніж пізніше, коли в дітей уже розвивається ідентичність, яка базується
на порівняннях з ровесниками, а не на принципах.
Пам’ятаймо, що головна сила — характер, а популярність, престиж
і «успіх» — другорядні. Відносно небагато людей мають обидві сили. Я знаю:
ви б хотіли, щоб діти, яких ви виховуєте чи навчаєте, володіли обома сила-
ми, проте на першому місці має бути головна сила. Адже характер — це доля.
Як казав Даніель Вебстер:

«Ми витісуємо з мармуру, але колись він розсиплеться; куємо щось із

латуні, але час це зітре; будуємо храми, але колись і вони розсип­ляться
на порох. Але коли ми працюємо над безсмертними умами та вселяє-
мо в них лише принципи, тоді ми гравіюємо на табличках те, що час не
лише не зітре, а освітить. І воно світитиме на віки вічні».

 — Стівен Р. Кові
 ві ко ві чн і ве рш ин и

Піщані дюни

Ліси крайньої Півночі

Дамба бобра

Вишневий струмок

Гойдалка
Козячий острів
 Станці я рейндж ерів

Доніх
веорзхер

Озеро Термальні джерела

, «Підкова»
Риб яче око Великий
ведмежий
камінь
Бухта
Румбо

Туманний
ліс
До урга
Дракенсб