Інтеграційні та

дезінтеграційні процеси в
Європі.

Підготував учень 10-Б класу

Фесенко Максим
 Європейський Союз
Європейський Союз
— економічний та політичний союз 28
незалежних держав-членів, що
розташовані в Європі. Веде свій початок
від утворення Європейської спільноти з
вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейської
економічної спільноти (ЄЕС), які
складались з шести країн у 1957 році. У
наступні роки територія ЄС була
збільшена за рахунок включення нових
держав-членів, одночасно збільшуючи
свою сферу впливу шляхом розширення
політичних повноважень. Юридично в
ЄС не виділено столиці, але де-
факто таким є місто Брюссель, де
базуються більшість інституцій
Європейського союзу.
Хронологія розширення
Країни-члени

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат повинна відповідати Копенгагенським

критеріям. Критерії вимагають, щоб в державі дотримувалися демократичні
принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також
принципи верховенства права. Також в країні має бути конкурентоздатна ринкова
економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи
прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу. Оцінку виконання
цих критеріїв, країною, ставить Європейська Рада. Жодна країна-член не покинула
союз, хоча Ґренландія (автономна провінція Данії) вийшла в 1985 році.
Є п'ять офіційних країн-кандидата на вступ до Європейського
союзу: Албанія, Македонія, Сербія, Туреччина та Чорногорія. Боснія і
Герцеговина офіційно визнана потенційним кандидатом. Косово також називається
потенційним кандидатом, однак Європейська Комісія не вважає її незалежною
країною, оскільки не всі держави-члени визнають її окремою від Сербії.
   Країни-члени
   Кандидати: Албанія, Північна
Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія
   Потенційні кандидати які подали заявку на
членство: Боснія і Герцеговина
   Потенційні кандидати, які ще не подали заявку на
членство: Косово (частково визнана)
   Країна-член, яка проголосувала за вихід з
ЄС: Велика Британія
   Країни, які не є державами-членами, але мають
угоди з союзом, такі як ЄЕЗ та Шенгенська
угода: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія
   Країни які підписали Угоду про асоціацію та визнані
як такі що мають перспективу
членства: Грузія, Молдова, Україна
 Вихід Великої Британії з ЄС або Brexit 

На фоні економічної кризи в 2011 році, у Великій Британії посилилося

невдоволення перебуванням країни в ЄС.
Важливим аргументом противників членства в ЄС є міграція. Вони
наголошують на тому, що неконтрольована система «відкритих
дверей» поміж країнами ЄС призводить до неконтрольованої міграції в
Британію з інших країн ЄС.
У ЄС наголошують на тому, що вихід з ЄС ніяк не вплине не міграцію,
адже Британія не є у Шенгенській зоні. Цікаво, що міграції з ЄС британці
побоюються не менше, ніж міграції з-поза його меж.
Важливо також розуміти, що вихід Британії з ЄС не може відбутися в
один день. Сьогоднішній Євросоюз – це організм із безліччю зв'язків і
розірвати їх буде дуже складно.
Хоча червні 2016 року 52% британців проголосувало за вихід з ЄС,
станом на червень 2019 року Велика Британія так офіційно не вийшла із
ЄС. Brexit відклали на майбутнє через суперечки ЄС та Британії щодо
умов подальшої співпраці та самого виходу країни із ЄС. В липні 2019
року прем'єр-міністр Великої Британії  запевнив, що виведе країну з ЄС
до 31 жовтня за будь-яких обставин.
 Рада Європи
Рада Європи — міжнародна організація 47
держав-членів у європейському просторі.
Рада була офіційно заснована 5
травня 1949 року Лондонською Угодою,
підписаною десятьма країнами-засновниками.
Основною статутною умовою для вступу країн
до Ради Європи є визнання державою-
кандидатом принципу верховенства права, її
зобов'язання забезпечити права та основні
свободи людини всім особам, які знаходяться
під її юрисдикцією, та ефективно
співпрацювати з іншими державами з метою
досягнення цілей РЄ..
Штаб-квартира Ради Європи знаходиться
у Страсбурзі на французько-
німецькому кордоні.
 Шенгенська зона
Шенгенська зона включає в себе 26 європейських держав,
що приєдналися до однойменної угоди, підписаної в
селі Шенген (Люксембург) в 1995 році. У плані міжнародних
подорожей Шенгенська зона діє подібно до єдиної держави
з прикордонним контролем на зовнішньому кордоні — при
в'їзді та виїзді із зони, але без прикордонного контролю на
внутрішніх рубежах держав, що входять у цю зону.
Шенгенська зона офіційно включає чотири країни, що не
входять в ЄС: Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн, а
також включає ще три європейських мікро-держави:
Монако, Сан-Марино і Ватикан, які також не є членами ЄС.
Всі країни Європейського союзу, крім Великої Британії та
Ірландії, які утворили свій Єдиний міграційний простір,
зобов'язалися увійти до Шенгенської зони, і всі, крім
Румунії, Болгарії, Кіпру та Хорватії, вже зробили це.
Шенгенська зона
   Держави з відкритими кордонами
   Зобов'язалися увійти до зони
 Організація Північноатлантичного
договору або НАТО
НА́ТО — міжнародна міжурядова
організація, військово-політичний союз 29
держав Північної Америки і Європи, які прагнуть
досягти мети Північноатлантичного договору,
підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949.

Головна роль НАТО полягає у забезпеченні свободи і

безпеки країн-членів з використанням політичних і
військових засобів. НАТО дотримується спільних для
Альянсу цінностей демократії, індивідуальної
свободи, верховенства права та мирного розв'язання
суперечок та підтримує ці цінності в усьому
євроатлантичному регіоні.
Країни-члени НАТО
Перші 12 держав, що підписали Північноатлантичний
договір 4 квітня 1949, стали країнами-засновниками
НАТО :
Розширення Альянсу
 Варшавський договір
Варша́вський до́говір  — угода соціалістичних країн,
підписана 14 травня 1955 у Варшаві.
Країни-учасниці: Албанія (з 1962 не брала участі у роботі,
а 1968 року вийшла з ВД), Болгарія, НДР (після об'єднання
Німеччини 1990 року вийшла з
ВД), Польща, Румунія, СРСР, Угорщина й Чехословаччина.

Він оформив створення військового союзу європейських соціалістичних держав за провідної ролі Радянського
Союзу — Організації Варшавського договору і закріпив біполярність світу на 36 років. Укладення договору
стало відповіддю на приєднання ФРН до НАТО.
Договір підписано Албанією, Болгарією, Угорщиною, НДР, Польщею, Румунією, СРСР і Чехословаччиною 14
травня 1955 на Варшавській нараді європейських держав по забезпеченню миру та безпеки в Європі.

У зв'язку з перетвореннями в СРСР та інших країнах Центральної та Східної Європи 25 лютого 1991 року
держави-учасники ОВД скасували її військові структури, а 1 липня 1991 року в Празі підписали Протокол про
повне припинення дії Договору.