ГРИГОРІЙ САВИЧ

СКОВОРОДА
Тюпа Поліна
Філол20-1
 Біографія
Григорій Сковорода видатний український філософ, богослов, поет,
педагог. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми
байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя,
через що його називали «Сократом».

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не

скінчив). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином
етиці. Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до
церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив
церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від
1769 року вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував
переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й
трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями
платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав
самопізнання.

Григорій писав свої художні та філософські твори слов'яноруською, поезії

та байки — книжною українською (у ній менше цер­ковнослов'янських
елементів).
(1722-1794)
Народився в містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на
Полтавщині у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим
козаком, малоґрунтовним, у мирний час займався шинкуванням і
продажем вина у Чорнухах.Мати Пелагея походила зі Шанґіреїв, рід
яких виводиться з козаків Канівського полку, що мали
кримськотатарське походження. Григорій мав старшого брата
Степана, з дитинства ріс «чудним» хлопчиком, заглибленим у свої
думки, до господарської роботи непридатним.

У серпні 1734 Григорій вступив до Києво-Могилянської академії. Протягом навчання в Академії вивчив
латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку. Навчався Грицько дуже добре, багато часу
проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів.

Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 р. юного Сковороду взяли до Глухівської
школи співу, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. У придворній капелі виконував
партії альта в операх, літургіях, на маскарадах. У той же час, не виключено, писав духовні канти, літургійну
музику, наприклад, йому приписували авторство «Іже херувими».
Наприкінці 1745 року, закінчивши Києво-Могилянську академію за спеціальністю філософія і бажаючи побачити чужі
краї, завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору». За 5 років Сковорода побував у Токаї,
Пресбурзі, Офені, Відні, де мав можливість відвідувати місцеві навчальні заклади.

Повернувшись в Україну, влаштувався учителем поетики у колегіумі у Переяславі, куди його запросив переяславський
єпископ Никодим Сребницький. Проте викладав поетику за власною програмою. Це не сподобалося Сребницькому,
який наполягав, аби дотримуватися старих зразків. На це Сковорода відповів латинським афоризмом: «Одна справа
жезл, інша — кіфара». У результаті Сковороду .
У вересні 1751 він відновив навчання у Києво-Могилянській академії, вступивши на богослов'я. Однак Сковорода
навчання не скінчив.

Влітку 1759 Сковорода прийняв запрошення білгородського та обоянського єпископа

Йоасафа Миткевича викладати поетику в Харківському колегіумі. Він покинув
Гетьманщину і перебрався на Слобожанщину. Сковорода викладав з ентузіазмом, але
пізніше змушений буз вільнитися.
Навесні 1762 р. Сковорода, приїхавши на кілька тижнів до Харкова, довідався від
знайомого Петра Ковалинського про його талановитого племінника Михайла
Ковалинського і спеціально подався до колегіуму, аби познайомитися з ним. Юнак
відразу припав йому до душі і тільки через те Сковорода прийняв повторну пропозицію
єпископа Йоасафа Миткевича викладати в Харківському колегіумі.
1 вересня 1762 року Сковорода почав викладати в класі синтаксими, також вів
екстраординарний 2-річний курс грецької мови.
Але з часом Григорій звільнився знову. Пізніше Сковорода проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За
той період в Україні скасували гетьманський уряд і автономію слобідських полків, що означало швидку ліквідацію
української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично
покинув писати поезію.

Новоспечений губернатор Слобідсько-Української губернії Євдоким Щербинін

запросив Сковороду викладати у «додаткових класах» Харківського колегіуму.
По суті, це був самостійний навчальний заклад для дітей шляхти. Для цього
Сковорода написав трактат «Вхідні двері до доброго християнського життя».
Сковорода звільнився з посади викладача у квітні 1769 р., на цей раз остаточно.
Більше ніколи він будь-яких інших посад не займав.

Відтепер Сковорода обрав новий і незнаний до того стиль життя,

а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті — чверть віку. Була
вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався
філософ із Біблією, сопілкою чи флейтою, і своїми творами. Слава про нього
розходилася широко, і багато хто бажав його бачити й чути як речника великої
правди.
Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (на сьогодні
Сковородинівка Золочівського району Харківської області) в
домі Андрія Ковалівського.

На хресті над його могилою, на прохання самого

Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Жодного свого твору Сковорода за життя не надрукував.
Окремі примірники рукописів збереглися в друзів.
Сковороду можна вважати зачинателем жанру байки, який набув широкого розвитку в українській літературі у
19 столітті. Байкам Сковороди притаманний глибокий зміст, про ідею байки він сказав так: «Байка тоді
нікчемна та баб'яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини». Сковорода вважав
байку «мудрою ігрушкою, яка приховує в собі внутрішню силу».

Байки Григорія Сковороди зроблені у прозі, алегоричні образи птахів і звірів не завжди носять українські
назви, багато з них взяти з Біблії або античної літератури. Людські персонажі є рідкісними, вони з'являються у
таких байках, як «Старуха і Горщечник», «Вітер і Філософ».

Байки Григорія Сковороди поділяють на 4 ідейно-тематичні групи:

про те, що справжню цінність людини визначають не зовнішні якості, а внутрішні (розум, милосердя,
великодушність, справедливість). Зокрема, «Голова і Тулуб», «Ворона і Чиж», «Жайворонки», «Баба і Гончар»,
«Олениця і Кабан».
тема «сродної» праці (тобто такої, що відповідає природним здібностям і схильностям людини). Єдине
джерело добра — праця. Наприклад, до байок цієї категорії слід віднести «Змія і Буфон», «Брусок і Ніж»,
«Орел і Черепаха», «Собака і Кобила», «Зозуля і Дрозлик», «Бджола і Шершень».
викриття згубних для людини прагнень і пристрастей, протиставлення їх з точки зору тодішнього часу
доброчинним ідеалам (прагнення до знатності та багатства). Зокрема це байки «Жаби», «Чиж і Щиглик»,
«Щука і Рак», «Мураха і Свиня».
уславлення дружби та розуму. Зокрема, «Пес і Вовк», «Собаки».