Григорій Сковорода

, Чорнухи, Лубенський полк, Гетьманщина, Російська імперія, нині Полтавська

область, Україна — 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина, Російська імперія) —
український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики.
Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями,
філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».
Навчався в Києво-Могилянській академії (вищої освіти не здобув). Філософські погляди
Сковороди присвячені головним чином етиці. Власної філософської системи не створив. Не
був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив
церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя
самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав
писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з
ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання.
Григорій Сковорода писав свої твори різновидами староукраїнської літературної мови: художні
та філософські твори слов'яноруською (слов'яноукраїнською), поезії та байки — книжною
українською (у ній менше церковнослов'янських елементів). Частину листування Сковорода вів
також латинською мовою.[2][⇨]
Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині
на Полтавщині в козацькій родині Сави та Пелагеї. Батько Сава Сковорода був рядовим
козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах; помер наприкінці
1730-х або на початку 1740-х років.