ПРОЕКТ

НА ТЕМУ:
«АРХІТЕКТУРНЕ МИСТЕЦТВО
УКРАЇНИ МИНУЛОЇ ЕПОХИ»

Виконав
Учень 9 класу
Великолюбнської ЗОШ
Голубець Владислав
РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРНОГО МИСТЕЦТВА У ХІV- ХVІ СТ.
Процес формування української народності розпочався ще в
епоху Київської Русі на основі слов'янських племен
Придніпров'я і Придністров'я. Елементи української мови
помітні вже в літописах XI ст. Вперше Україна як поняття
певної території зустрічається в літописах XII ст. Зміцнення
економічних зв'язків між землями та їх політичне єднання було
основою утворення українського етносу, виникнення
притаманних йому особливостей господарського життя,
побуту, мови, культури й мистецтва. Щоб зберегти свою
етнічну та національно-культурну самобутність українцям
довелося витримати тривалу боротьбу проти завойовників. Ці
несприятливі умови були причиною консолідації і вже з XIV ст.
українська народність виступає як окрема етнічна спільність.
Формування української народності супроводжувалося
створенням самобутньої архітектури, її розвиток у XIV — 1-й
половині XVI ст. відбувався в складних і несприятливих
історичних умовах.
в
 У цей період простежується повільний, але
невпинний культурний розвиток, зростання
самосвідомості українського народу, проникнення та
поглиблення гуманістичних ідей. У XV — на початку
XVI ст. в Західній Україні з'явилися передумови
створення національно-релігійних і громадських
організацій українських православних міщан
(братств), які пізніше відіграли значну роль у
боротьбі проти національних і релігійних утисків.
 Через особливості історичного розвитку різні види
українського мистецтва, насамперед архітектура,
були пов'язані зі східною й західною середньовічною
європейською культурою. Зберігаючи давньоруські
традиції, українська архітектура не втратила своїх
самобутніх рис. Одночасно в ній відбивалися зміни,
зумовлені подальшим розвитком суспільства,
новими поглядами на мистецтво, економічними й
культурними контактами. Збагаченню архітектури
України завдяки новим досягненням будівельної
техніки та розвитку засобів художньої виразності
сприяли культурний обмін і сталі зв'язки між
народами, які входили до складу Великого князівства
Литовського, Польщі, Молдавії, Угорщини, Московії.
 Муляри, теслі, сницарі, як і інші ремісники,
об'єднувалися в цехи, які відігравали значну роль у
розвитку архітектурної справи. Вступ до цеху був дуже
обмеженим. Навчання майстра-муляра провадилось
характерними для епохи феодалізму методами: учень,
оволодівши певною сумою знань і практичними
навичками, ставав підмайстром, а досягнувши високого
рівня, отримував звання майстра. Підмайстер повинен
був мати кошти на організацію власної майстерні, оплату
вступних внесків тощо. Польський уряд провадив
дискримінаційну політику щодо українських ремісників,
видаючи декрети, за якими їм заборонявся або
обмежувався вступ до певного цеху: мати міське право,
володіти нерухомістю і належати до певної релігійної
общини. Відомо, що в XVI ст. будівельний цех у
найбільшому місті тогочасної України — Львові —
складався переважно з італійських майстрів.
 У XIV — на початку XVI ст. на всій території України в будівництві
переважали місцеві матеріали — дерево, природний камінь, цегла.
Найпоширенішим залишалось дерево. Порівняно з давньоруським періодом
у дерев'яному будівництві суттєвих змін не сталося. Не кажучи вже про
житло, дерево застосовували при спорудженні храмів, оборонних споруд,
палаців. Про розпланування й зовнішній вигляд дерев'яних палаців можна
скласти уявлення лише на основі документальних джерел. Ці багатозрубні,
значні за розмірами, одно-або двоповерхові будівлі часто пристосовувались
до оборони. Дах був складчастий, критий ґонтом, іноді — чотирисхилий з
заломом. Стіни ззовні та зсередини були потиньковані й побілені.
Оборонні споруди складалися зі стін і башт. Найархаїчніша конструкція
оборонної стіни — частокіл зі щільно поставлених дубових або соснових,
загострених угорі, колод. Складнішу конструкцію означено терміном
"паркан в слупи", але найчастіше — "паркан у дві стіни", тобто дві
паралельні рублені стіни з'єднувались між собою під прямим кутом
короткими поперечними стінами, утворюючи кліті (комори або городні).
Над городнями, на їх стелі розташовувався бойовий хід із заборолами та
підсябиттям. Башти та в'їзна брама були рублені, дво- та триярусні,
квадратні, прямокутні або шестикутні в плані. Увінчував їх критий ґонтом
намет, часто — з флюгером. Башти мали стрільниці, розраховані на
фронтальний, іноді — на фланговий обстріл. З протипожежною метою
дерев'яні укріплення ззовні часто були "глиною обліплені".
 УКРАЇНСЬКА АРХІТЕКТУРА У
ХVІІ СТ.
Століття напередодні Визвольної війни 1648— 1654
pp. наповнене великими змінами в культурному
житті України. Загарбання турками Балканських
країн і падіння Константинополя (1453 р.) обірвало
зв'язки з візантійською культурою. Злука
українських земель з Польщею, завершена
Люблінською унією (1569 p.), посилила зближення
України з Західною Європою, в архітектурі якої
панували стилі ренесанс і раннє бароко.
Друкарня Києво-Печерської лаври
Дякую за увагу!