Скульптура постімпресіонізму

Підготувала:
Учениця 9 класу
Верхломчук Анна
Вчитель:
Поліщук Ж. П.
Імпресіонізм і постімпресіонізм у
скульптурі — найцікавіші явища, які
допомагають ще глибше розкрити
цю чудову епоху. Починаючи із
кінця XIX ст. і до початку XX ст.
відбувався процес формування
нового покоління скульпторів, які
віддавали перевагу не ретельній
деталізації форми, а художньому
узагальненню. Змінилося навіть
ставлення до поверхні скульптури,
на якій зберігалися сліди пальців
або стеки майстра. Відчуваючи
інтерес до особливостей матеріалу,
вони часто віддавали перевагу
дереву, природному каменю, глині
та навіть пластиліну.
Скульптури цього періоду мали деякі,
подібні з живописом імпресіонізму,
характерні риси: прагнення до передачі
миттєвого руху, розвитку; скульптури
наче зняті за допомогою прихованої
камери; навмисна пластичність; живе
вільне моделювання м’яких форм, що
наче стікали. Все це створювало складну
гру світла на поверхні матеріалу і
відчуття незавершеності. У той же час
зросла увага до дрібної пластики, до
«кабінетної» скульптури, яка повинна
була не просто прикрашати інтер’єр, але
й стати органічною частиною єдиного
ансамблю в рамках найважливішої для
модерну ідеї синтезу мистецтв.

Найбільш яскраво імпресіонізм у скульптурі проявився в роботах М. Россо в

Італії, О. Родена і Е. Дега у Франції
 Огюст Роден
• Рене Франсуа Огюст Роден (1840—
1917 рр.) — французький скульптор.
Один із засновників імпресіонізму у
скульптурі. О. Роден, дійсно, є одним
із стовпів імпресіонізму, якщо
розуміти імпресіонізм як величезне
духовне явище, а не тільки як творчий
метод.
• Створюючи свою художню форму, О.
Роден ніколи не ґрунтувався на чисто
зорових враженнях, швидкоплинних
ефектах. Його твори не
підпорядковувалися умовам певного
освітлення. Скульптури О. Родена
здатні витримувати різне освітлення,
тому що їхня об’ємність цілком
затверджена, а побудова виконана за
суворою «наукою планів».
• О. Роден прагнув завжди зрозуміти людську
сутність, так як людина для художника мала
величезне значення. У скульптурних портретах
художник не намагався досконально передати
індивідуальні риси особистості, застиглі в миті.
Його портрети — це відображення біографії через
психологічний підхід.
На відміну від імпресіоністів, О. Роден захоплювався
античністю. Скульптор працював із різним матеріалом.
Він був людиною чуттєвою, створював класичні
привабливі тіла і прекрасні, навіть ризиковані, пози. На
відміну від імпресіоністів, не відвертався від широкої
публіки, хоча і міг гірко нарікати нате, що «натовп
нічого не розуміє у скульптурі».
Пластика творів О. Родена різноманітна. У багатьох
роботах вона схожа на імпресіоністську: форми
«розчиняються» у просторі, живуть у повітряному
середовищі, ніби взаємодіючи з нею за принципом
«взаємопроникнення». Поверхня цих скульптур
трепетна — світло і тінь.
Медардо Россо
• Медардо Россо (1858—1928 рр.) —
італійський митець, один із
засновників імпресіонізму в
скульптурі. Народився в Турині.
Працював у Мілані і Венеції, а з 1886
р. — головним чином у Парижі, де
познайомився з роботами
імпресіоністів. М. Россо писав пейзажі
й інтер’єри церков. Потім захопився
скульптурою. Він створив свій
індивідуальний стиль ліплення. М.
Россо помічав, що головне — «змусити
себе забути матерію», так як «ніщо не
матеріальне в просторі». Скульптор
прагнув зробити пластику настільки ж
динамічною, як саме життя, вважав
свої твори «враженнями».
До кінця життя майстер захоплювався створенням
портретів-типів. Він прагнув перенести в скульптуру
саму сутність імпресіоністичного сприйняття натури:
митець зображує у воску, теракоті або в глині не так
самі предмети, як враження від них; не тіла, а світло і
повітря, що їх охоплює. М. Россо вважав, що головне у
творчості скульптора — це передати емоції, показати
рухливість внутрішнього світу моделі. Майстер
радикально відмовився від використання статичних
площин і об’ємів, від традиційної гри світлотіні.
Аморфна маса матеріалу і тіні в заглибленнях його скульптур при
уважному розгляді створюють чарівне, дивовижне зображення,
засноване на взаємовідносинах скульптури з оточуючими її
простором і світлом. Скульптор любив демонструвати свої твори
при яскравому сонячному світлі або полум’ї свічки. Він вважав, що
рефлекси світла завжди підкреслюють форму, виявляють головну
точку зору.
Скульптури М. Россо не мають кругового обходу. Позбавлені
чіткого контуру, фіксованих меж, його скульптури виглядають
лише з одного боку. Він вважав, що «...навколо статуї не слід
крутитися, так само і як навколо картини, тому що не треба
крутитися навколо форми, щоб скласти враження про неї».
 Поль Гоген
• Ежен Анрі Поль Гоген (1848-
1903) – французький художник,
графік, гравер, народився в Парижі в
родині журналіста і франко-
перуанки. Зломлений духом, хворий
на сифіліс, який заподіював йому
біль вже багато років, Гоген
переїздить до південних морів, в
Океанію. Там були проведені останні
роки життя Гогена, там же він
безнадійно, фізично страждав. У
1897 році Гоген намагався вчинити
самогубство, але не зміг. У 1901 році
він остаточно перебирається на о.
Хіва-Хоа, де бере собі в дружини
молоду таїтянку, працює на повну
силу: пише пейзажі, оповідання,
працює журналістом.
Скульптури Поль Гогена
Дякую за увагу