ПОЛІСЬКА РОЗМЕЖУВАЛЬНА ЛІНІЯ

У державних межах України за особливостями

природних умов виділяють 6 фізико-географічних
областей Полісся:
•Волинське Полісся;
•Мале Полісся;
•Житомирське Полісся;
•Київське Полісся;
•Чернігівське Полісся;
•Новгород-Сіверське
•Полісся.

За іншим поділом Українське Полісся поділяється на три складові частини: Східне

(Лівобережне), Середнє (Правобережне) і Західне. Кожній з частин відповідає свій
говір української мови: східнополіський, середньополіський та західнополіський.
ПРЛ Полісся територіально збігається з ареалом північного наріччя української мови.
ПРЛ починається на захід від с. Страблі над р. Нарвою та завершується біля місця
впадіння р. Сожі у р. Дніпро. Українсько-білоруський державний кордон не збігаються
на заході з етнічною українсько-білоруською межею, оскільки радянська влада
включила північно-західну частину Полісся (площею близько 27 000 км²) до БССР.
Українське та білоруське населення в межах
історико-етнографічної території Полісся
називається поліщуки (вперше назва згадується в
документах XVII ст.).

Проте похідний від нього етнікон «поліщуки» як

самоназва населення цієї території, поширена тут не
скрізь. Традиційним ареалом поширення назви
«поліщуки» серед самого населення був в основному
басейн Прип'яті та її приток.

Виходячи з природно-географічних умов

Українського Полісся поліщуки з давніх давен
займалися землеробством, скотарством,
рибальством, мисливством, пасічництвом.
Картина «Поліщуки» (1908 р.) В. Боратинський
Місцеві природні умови
позначилися тут на шляхах
сполучення, на основних
типах поліських поселень зі
скупченою гніздовою,
рядовою і найпоширенішою
впродовж двох останніх
століть одновуличною, а
також хутірською
забудовою.

Поліщуки виділяються своєю народною культурою, давньою обрядовістю, звичаями,

традиціями, особливостями пісенного фольклору. Багато із них добре збереглися до
сьогодення. Архаїчними особливостями визначалася і матеріальна культура, зокрема
житло.
«Тутейшні» — це назва окремих груп
населення Українського Полісся з нечітко
визначеною етнічною самосвідомістю. Так,
десятки тисяч «тутейших» при польських
переписах (1921, 1931 рр.) потрапили лише у
підсумкову графу «інших» і не були
зараховані до українського чи білоруського
етносів.

Під час перепису населення 1931 р. в

Поліському воєводстві 707 тис. чол. (64%
населення воєводства) назвали свою мову
«тутейшньою» (польск. tutejszy)

«Вечір на поліссі», Йосип Хелмонський

Українські поліщуки історично називали білорусів
«литвинами» або «лицьвинами», рідше «гедиками»
або (зневажливо) «лапацьонами» тощо. Білоруси ж
називали українців «хідунами», інколи «гетунами».

Матеріальна й духовна культура литвинів в основі

своїй – українська. Як і в інших регіонах, тут
розвивалися всі види господарської діяльності. У
литвинів, як і загалом на Поліссі, відомими були різні
ремесла й промисли, пов'язані з обробкою деревини,
а одним із найпоширеніших занять жіноцтва в кожній
селянській сім'ї було прядіння й ткацтво.
Також до місцевих лісових промислів належала
заготівля лика на продаж для плетіння личаків. 

Житло литвинів і за своєю назвою (“хата”), і за всіма іншими ознаками теж українське.
Це двокамерна й рідше трикамерна (хата й сіни), зрубна, знадвору і всередині побілена
будівля з чотирисхилим солом'яним дахом.
За переписом 1897 р. пинчуки в Пинському і Мозирському повітах Мінської
губернії були зараховані до білорусів попри те, що багато тогочасних дослідників
вважали їх етнографічною групою українців (зокрема, К. Михальчук, Ю. Карський,
Д. Шендрик, М. Довнар-Запольський, О. Ріттіх та інші).
 Узембло Г.Я. портретист
Пінської флотилії.
Польський художник,
графік, проектувальник.

У 1933-1936 художник кілька разів бував в Пінську, в

результаті цих поїздок з'явився цілий ряд малюнків,
які закарбували поліські пейзажі, моряків Пінської
флотилії, кораблів. У 1936 р. в залах плавучого
Узембло Генрик Янович
офіцерського клубу флотилії, що стояв на якорі на
Прип'яті, відбулася виставка акварелей Генрика
Узембло.
 Ой мороз, мороз, не зморозь мэне
Зберігся багатий фольклор пінчуків, наприкінці XIX ст. Ой не так мэне, як коне мого;
зібраний етнографами та виданий в декількох збірках. Ой помэрзли ручки, коне ведучи,

Ой коне ведучи, сброю несучи.

Хороша сброя государская,
Ой тяжола бо служба солдатская.

Ой, доленька моя, дай несчастная.

Жена мужа зненавидила,
Повела в вышнев сад дай повисыла

На высоком древы дай на яблоны;

Пришшови до дому, сила за столом,
Ой сила за столом дай пыше пэром:

Цепер же мни дай погуршало

Щой дзилонька дай побульшола.
Ой пойдуж я у сад по милого назад:

День добры, милы, чи жив, чи здоров,

Чи жив, чи здоров, чи нависивса,
Вышиевых яблочок дай накушивса,

Картина «Поляіщук», написана Картина «Дівчина з Полісся», Солдатских песен дай наслушився.
Генріком Узембло написана Генріком Узембло
 Панський будинок у с. Достоєві в І пол. XX ст.

Греко-католицький Лещинський монастир у Пінську. Ринкова площа у Пінську. 30-ті р. XX ст.

Фото: Луїзи Арнер Борд
8–10 лютого 1942 р. в м. Пинську пройшов собор
православного духовенства, на якому була
створена ієрархія Української Автокефальної
Православної Церкви (УАПЦ).

7 лютого архієпископи Полікарп і Олександр

прийняли постанову, що вищою церковною
владою України є Собор єпископів, за участю всіх
єпархіальних та вікарних єпископів під
головуванням старішого по хіротонії Олександра.
Пинський собор 1942 року був першим Собором
українських канонічних єпископів Української
Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).
Українські єпископи на соборі в Пінську 1942 р.
ЦІКАВИЙ ФАКТ
Твір білоруського письменника ХІХ ст.
Вінцента Дуніна-Мартинкевича «Пінська
шляхта» вважається класичним та
вивчається в білоруській школі як
обов'язковий. Але згідно з дослідженнями
сучасних науковців, твір було написано
невідомим автором пінською говіркою
української мови, а Дунін-Мартинкевич лише
переклав його на білоруську, та переробив
навіть імена героїв (так наприклад Грицько
став Гришкою).

Рукопис «Пінської шляхти» мовою

оригіналу.
У 1988 р. почалося формування
поліської літературної мови,
завдяки зусиллям філолога і поета
Миколи Шеляговича. Тоді було
створено суспільно-культурне
об'єднання «Полісьсе» і почалася
розробка письмовій норми особливої
поліської або ятвязької мови.

У 1990 р. пройшла установча конференція, на якій

обговорювалися різні етнографічні та лінгвістичні проблеми
Полісся і, зокрема, створення письмового поліського мови.
 ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

річка Прип'ять під містом Туровом у Житковицькому районі Гомельської області (Білорусь)