ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО ТА

ЙОГО СОЦІАЛЬНІ ПОГЛЯДИ

Проблеми української державності в творчості і житті

 ВСТУП

Головні філософські погляди Франка, його внесок у

розвиток теми праці, трудової моралі, а також ключові
аспекти його філософії
 ГОЛОВ НЕ З ЙОГО
Ф І ЛО СО Ф СЬ КОГО Т РАК ТАТ У
" ПОЕ З І Я І Ї Ї С ТАНОВИСЬ КО
В НАШИХ В РЕ М Е НАХ"

(1876)
Літератор вперше в українській та
один із перших у європейській
літературі висвітлює тему праці та
трудової моралі. У своєму
філософському трактаті "Поезія і її
становисько в наших часах" він
визначає духовне ледарство як злочин
проти гуманності. Зосереджуючи
увагу на людині, Франко формулює
головний закон людяності,
визначаючи неробство як зло та
працю як добро. Проте, він
підкреслює, що справжня сила праці Іван Франко серед учнів третього класу Дрогобицької гімназії (в
полягає в громадянській свідомості, другому ряду – перший зліва). Фото 1870 р.

яка визначає мету і сенс людського

покликання на землі.

І.Я.Франко висловлює думку, що життя, зосереджене виключно на праці, є
неприпустимим. У його концепції існує внутрішнє благо людини, яке виражається
в творчому натхненні та пісні. Ці аспекти мають унікальну можливість тимчасово
відірвати душу від суєти земного життя, відвести від колючого, брудного оточення
і перенести її до сфери надії та віри в майбутнє.
 У творчості І.Франка неперервно прослідковується взаємодія двох важливих сил,
що керують як істотою людини, так і природою суспільства. Це пісня та праця,
дух та матерія, книжка та хліб. Вони взаємозалежні і взаємодіють, створюючи
гармонійний баланс в житті і суспільстві.
 Однією з центральних філософських ідей І.Франка є концепція того, що
найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік".
Така особистість виступає носієм духу і вважається "вічним революціонером".
Тому духовний світ людини визнається І.Франком її найдорожчим надбанням,
оскільки саме в ньому закладена велика сила та перспектива вічного змінення і
вдосконалення.
Філософія І.Франка глибоко вражена почуттями та
розумінням благородності людського духу. Він визначає
істинно франківський дух як той, що наповнений
любов'ю, справедливістю, знанням та громадянською
самопожертвою, вірою в щасливе майбутнє. У своєму
вірші "Веснянки" поет звинувачує матір-природу в тому,
що вона підкриває людську душу – своє найдосконаліше
творіння – "свиням під ноги". Франко висловлює сум за
тим, що людина, природно духовна, може знищувати в
собі "крила духовності", стаючи жертвою громадського
песимізму й байдужіння.
Іван Франко за часів першого видання “Веснянок”
(1897 р.)

"Духовність — це не вірування в те, що є, а відчуття того,

чого немає, але може бути."
Франківська філософія породжує досить
важливу і актуальну ідею: людина носить
вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у
муках свого сумління, а тому в сфері духу
панує, власне, та найдорожча
різнорідність, яка робить людей
несхожими, цікавими і цим дає людям
основу для їхньої єдності, для братерства
і любові.

"Духовність — це не вірування в те,

що є, а відчуття того, чого немає, але
може бути."
1881р.
Соціологічні погляди Франка - це також заповідь любові до Батьківщини й
до людства., В цілому ж, його філософія - це яскраве втілення філософії
українського духу початку XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і
Т.Шевченка.
 ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ
ДЕРЖАВНОСТІ В ТВОРЧОСТІ І
ЖИТТІ І. ФРАНКА

"Державність — це не розкош для народу, а важлива умова

для його існування і розвитку."
Не дивлячись на те, що І.Франко фактично
цілком зійшов з політичної арени, але його
цікавили ідеї, і головне - ідея української
державності, основні напрямки її розвитку (що
потрібно зробити, щоб недержавна нація
досягла своєї державності). На превеликий
жаль його теоретичні розробки мало
неоціненні. Ми їх постійно відсували на
другий план, розтикали по куточках, ніколи не
розуміли і не хотіли зрозуміти. Франко якось
завжди залишався в полону дрібнобуржуазної
моралі, ідеології і ніколи не виростав, у
нашому розумінні, вище. Зараз, наприклад, ми
не згадуємо, що він був натхненником січових
стрільців, що вважали Франка своїм батьком.
Це - унікальний випадок у людській
цивілізації, коли ще не було держави, а вже Щедрий вечір 1916-го в притулку УСС у Львові. У
центрі сидить Іван Франко
створювалася армія для її захисту. В історії
нічого подібного немає.
 У контексті виникнення людського суспільства, Іван Франко розглядає питання
природного права та суспільного договору. За його думкою, необхідність держави
обумовлена об'єднанням окремих частин для досягнення загальної цілі, і уряди
виступають підтримкою суспільної солідарності, запобігаючи розриву окремими
силами. Велику увагу Іван Франко приділяє концепції держави, аналізуючи процес її
виникнення та розвитку від створення общин та общинних утворень до становлення
самої держави.

Розкриваючи в 70-х роках 19 ст.

революційних перехід від капіталістичних
відносин до соціалістичних Іван Франко
відмічає, що “велика, всесвітня революція
поступово рознесе сучасний порядок і
побудує новий”. Під “всесвітньою
революцією” Іван Франко розуміє не
“всесвітній бунт бідних проти багатих”, а
“великий ряд таких культурних наукових і
політичних факторів, які змінять всі тодішні
поняття і основу і цілий розвиток якогось
народу, повернуть на зовсім іншу дорогу”.

І.Погорецький, І.Франко,
Я.Рошкевич. Фото 1875 р
Іван Франко спочатку підтримував ідею "народної
держави", вважаючи, що свідомі та організовані
робітники через парламентський шлях можуть
поліпшити сучасну державу. Однак з плином часу він
став критичніше ставитися до цієї ідеї.
Пізніше він писав: “Поперед усього та всеможна
сила держави налягла би страшенним тягарем на
життя кожного поодинокого чоловіка. Власна воля i
власна думка кожного чоловіка мусила би щезнути,
занидiти, бо ану ж держава признає її шкідливою,
непотрібною. Виховання, маючи на меті виховувати
не свобiдних людей, але лише пожиточних членів
держави, зробилось би мертвою духовною муштрою,
казенною. Люди виростали б i жили би в такiй
залежності, під таким доглядом держави, про який
тепер у найабсолютнiших полiцiйних державах нема
й мови. Народна держава сталась би величезною
народною тюрмою .А хто держав би в руках керму
цієї держави ?.. у всякім разі ці люди мали б у своїх Іван Франко серед членів редакції газети «Kurier Lwowski». Фото
1896 р.
руках таку величезну владу над життям i долею
мiльйонiв, якої ніколи не мали найбiльшi деспоти”.
 Для такого мислителя, як Іван Франко проблема
національного поставала в особливому світлі,
оскільки ключовим в кінцевому результаті тривалих
пошуків систем і поглядів виявилося поєднання ідеї
національного визволення з соціальним, винайдення
балансу між першим і другим.
 Зауважу, що протягом тривалого часу у суспільно-
філософських поглядах Каменяра для національного
не відводилось якогось значного місця, а пріоритет, як
данина популярному тоді соціалізму, беззастережно
віддавався економічному і соціальному.

Іван Франко. Фото 1890 р.

"Я переконаний, що економічний стан народу - се головна

підстава цілого його життя, розвою, поступу" - писав
Франко в одному з ранніх листів.
Та в процесі своєї ідеологічно-світоглядної
еволюції та політичної діяльності він прийшов
до розуміння неможливості вирішення
українського питання лише з позицій
розв'язання соціально-економічних проблем.
Відбувся крах роками тліючої у свідомості
Франка ілюзії щодо пріоритету
загальнолюдського, соціально-економічного
над національним.

"Я переконаний, що економічний стан

народу - це головна підстава цілого
його життя, розвитку, поступу." -
висловлювався колись митець
1896р.
Мислитель, Іван Франко, визначав важливість
національного фактору в суспільстві, особливо в
селянському середовищі галицьких українців, де
суспільна диференціація ще не була глибокою. Протягом
останніх десятиліть XIX століття він спостерігав за
постійною потребою консолідації суспільних сил для
збереження національної ідентичності, оскільки
альтернативою була асиміляція. Франко вбачав відхід
від пріоритету національного як світоглядний вибір
зради та навіть духовного самознищення. За його
думкою, знехтуванням національним фактором деякою
частиною українських сил виникала "зневіра та апатія".
Франко пропагував створення української нації як
самостійного культурного та політичного організму, що
відповідає національній ідеї і відмовляється від
асиміляції польського чи російського впливу,
підтримуючи ідею національної державності як логічної
закономірності.
Учасники з’їзду українських письменників з нагоди 100-річчя
виходу у світ «Енеїди». Львів, 1898 р.
Для Франка, вже зрілого мислителя, "національний
ідеал, продуманий до крайніх консеквенцій", набував
першочергового значення: бо лише ідеал національної
самостійності, перебираючи ще собі на озброєння
західноєвропейські ідеали соціальної рівності і
політичної волі, "один тільки може дати їм поле для
повного розвою", і витворити з "обдертої юрби"
сучасний європейський народ - націю, з власною
національною гідністю, культурою і державою - де нація
(за Гегелем) може виправдати своє існування в історії в
колі інших народів.

Іван Франко. Фрагмент групового фото 1904 р.

За Гегелем, нація - це духовна спільнота, що виникає з

єднання індивідів на основі спільної культури та історії.
 Франко визначав важливу роль української еліти у формуванні національної ідеї,
вказуючи на необхідність завдання зі створення української нації як самостійного
культурного організму. Він закликав українську інтелігенцію вирішити "величезну
дійову задачу" - створення нації, яка б була відпорною до асиміляції, але при цьому
здатною адаптувати найновіші світові культурні досягнення. Його слова залишаються
актуальними й сьогодні, відзначаючи важливість самостійного розвитку національної
ідентичності в контексті глобальної культурної взаємодії.

Франко формував своє розуміння

національного в контексті протистояння між
національним і соціальним у період
імпульсивного "маятника" із протилежними
національно-духовними та матеріалістично-
інтернаціональними концепціями. В
кінцевому підсумку відбулося повернення
Франка до національного через соціальне та
інтернаціональне, з бажанням інтегрувати
українську національну ідею в європейські
"національні" стандарти і закріпленням її в
суспільній свідомості західних українців. Викладачі і студенти всеукраїнських
Вищих літніх (вакаційних) курсів.
Львів, 1904 р.
 ВИСНОВКИ

Чому Франко є сучасним генієм?

Як бачимо, соціальні погляди Івана Франка щодо
національної ідеї були суперечливими і своєрідними.
Навіть сьогодні багато ідей Івана Яковича звучать свіжо і
потребують поглибленого вивчення і аналізу.
Соціологія Франка - це також заповідь любові до
Батьківщини й до людства., В цілому ж, його філософія -
це яскраве втілення філософії українського духу початку
XX ст. витоки, якої йдуть від Г.Сковороди і Т.Шевченка.

Фото 1910 р.

"Я переконаний, що економічний стан народу - се головна

підстава цілого його життя, розвою, поступу" - писав
Франко в одному з ранніх листів.