Кальдерон був священником.

Він написав за своє життя приблизно 50 п’єс, але

найвідомішою була п’єса “Життя - це сон”. Кальдерон вважав, що людство забуло про
Бога і йому треба повернутися до віри в Бога. І саме думку про те, що тільки живучи за
Божими заповідями можна бути щасливим від ілюстрував в більшості своїх творів. Але
незважаючи на це, він не всюди і не завжди слідував за християснським постулатом,
що все завжди людині предначертано божим промислом і що він людини теж залежить
багато що(але тільки коли в її душі живе Бог).

Якщо говорити про твір “Життя - це сон”, то треба сказати, що ця ідея сну е була новою
в світовій культурі. І ми зустрічаємося з нею навіть в античності. Зокрема, Платон
говорив, що людина живе тільки уві сні. Піндар стверджував, що людина - це тільки
тінь сну, а Шекспір устами героя своїх пізнів творів висловив думку про те, що всі ми
огорнені сном: “Як наші сновидіння,. Так створені і ми,. й життя нелегкі дні. Огорнені всі
сном”. Цікава думка Вантенія. Він вважав, що життя дійсно є сном. Тому що коли ми
спимо, ми сприймаємо сон як реальність. Уві сні ми живемо. Тому він задає альтруїчне
питання, чому ж не вважати наше земне життя - це теж сон. Дуже цікаво цю думку
художньо ілюструє сучасник кальдерона Ельдрего(показує картину). П1єса Кальдерона
це п’єса, жанр якої дуже важко визначити. Як тільки не визначають її жанр, але мабуть
не це є важливим. Важливе, що він говорить. Її називають і фіолософсько
-психологічною(бо розкривається еволюція світогляду головного героя). І релігійно-
символічною або божественно -містичною, морально - філософською і т.д. Загалом.
Можна сказати, що це п’єса і Іспанії одна з найвідоміших. Монологи звідти вчать
напам’ять.

“ЖИТТЯ - ЦЕ СОН”
Події відбуваються, по суті, в вигаданій країні. Хоч вона і називається Полонія(Польща).
Але імена героїв нічого спільного не мають х польськими іменами. Крім, хіба шо,
король(батько ГГ) носить ім’я Басіліо. Небожем Басіліо є московьский герцог, якого звуть
Астальфо. Основа сюжету - це історія експерименту, який проводить Басіліо над своїм
сином Сигізмундом( від і є ГГ). Проте. Про сутність подій ми дізнаємося пізніше з монологу
Басілія. Жрама починається з того, що на узбережжі(сірому, глухому, де всі люди бачать
тільки скелі і одну башту, в якій заточений Сигізмінд) з’являються герої. Це придворна дама
Розаура, це Кларін(блазень). І вони чують монолог людину, яку не бачать. І коли підходять
ближче, то бачать в’язня закутого в кайдани, який більше схожий на звіра(бо він одягнений
в звірячі шкури). І на варті біля його в’язниці стоїть старий Клотальдо,я кий потім
виявляється батьком Розаури. Розаура в чоловічому одязі і з мечем. Вони чують монолог
Сигізундо. По суті кажучи, цей монолог можна сприймати як монолог будь-якої людини, яка
потерпає від життя. Тобто те, що говорить Сигузмундо про свої страждання, може сказати
кожна людина:
Ох, горе тут мені! Ох, я нещасний!
Небеса, чому звалився,
Впав такий на мене гнів,
Що за злочин я вчинив
Проти вас — що народився?
Все я зважив, роздивився,
Розібрався у причині,
То й жорстокість вашу нині
Я збагнув уже сповна,
Адже злочин і вина —
Це родитися людині.
Хочу знати все, як є,
Щоб не мучитись журбою
(Хоч я знаю, що виною
Тут народження моє),
Чом недоля мене б’є,
Щоб ще більше я страждав
Через те, що світ пізнав?
Розаура жаліє його, а потім відбувається діалог піж нею і Клотальдо. Клотальдо впізнає в її
руках свій меч, не може збагнути звідки вона його взяла і врешті-решт з’яосвується, що
вона теж знатного роду. І що свого часу він покинув її і тепер він її знайшов, а Розаура(в
підтвердження того, що всі люди страждають) розповідає свою історію про те, що Астальго
колись кохав її, зрадив їй і вона через це дуже і дуже страждає. Потім ми дізнаємося чому
саме Сигізмундо знаходиться в цій в’язниці. Виявляється, коли він народився, то йому
чародії предрекли долю жорстокої людини. Вони сказали, що він народився в той рік, коли
кривава комета пронеслась над Землею. І для того, щоб убезпечити царство від його
жорстокості, Басіліо з дитинства наказавтримати його у в’язниці і насторожі поставив
Клотальдо. Але оскільки він дізнається про те, що на його трон претендує
Астальго(московський герцог), небажаючи щоб трон дістався чужинцю, він вирішує
перевірити чи дійсно справждилося пророцтво Сигізмундо. Він наказує напоїти його сонним
зіллям, Мигізмундо переносять в палац, де вшановують як короля. Бо король сподівається,
що якщо проротство не справдиться, то трон успадкує саме його син Сигізмундо. Коли
Сигізмундо прокидається в палаці і бачить себе королем, то прокидаються всі його жорстокі
сутності. Він намагається покарати Клодальдо, але Астальдо заважає цьому. Одного з
придворних він викидає на скелі через вікно і він бачить крсиву Розауру і закохується в
неї(і бажає підкорити її собі). І Басіліо розуміючи, що таки справждилося пророцтво,
вирішив повернути його назад у в’язницю. ЙОго знову споюють зільям і відводять в
в’язницю. Коли Сигізмундо прокидається, він починає розмірковувати, що ж це було. І він
приходить до висновку, що це все був сон. Це йомму тільки наснилося. Тим більше, що в
оці сцені, коли він знаходиться в палаці і прокидається царем, то він звинувачує батька в
тому, що він прирік його на страждання. І для того, щоб пізніше Сигізмундо зміг пояснити,
що відбувється з ним, він вже йому говорить:
Сниться, може, це тобі ж,
Хоч гадаєш, що не спиш,
Втім, усе збагнеш потроху.
(Виходить)
І ось Сигізмундо говорячи про себе, характеризуючи себе як людину і звіра в одній особі.
Бо він не був вільний як звірі, але його пригнічували і знущалися як людина над звіром:
Вспадкувавши, цю корону;
І, якщо ти без закону
Кинув сина у тюрму, -
То був підступ і офіра;
Що було моє ім’я
Я не знав, та взнав, що я -
Це злиття людини й звіра.
Коли він прокидається і розуміє, що можливо це був сон, він приходить до думки, що все в
житті - сон. Тобто, те , що з ним сталося(ін побув королем) може минути дуже скоро і і
пізніше оце розуміння того, що цінності життя(влада, багатство) він і формулює в його
монолозі. Ця думка дуже схожа з думкою Старозавітного еклезіясту(це частина Старого
Завіту). І звідти знамениті слова, що все в житті - марнота. Еклезіяст таким чином
ствреджує, що цінності життя не є справжніми цінностями, вони не тривають довго. І тому
жити заради них не варто. Бо вічним є тільки Бог і тому треба орієнтуватися саме на те, що
не зникає. І врешті решт народ повстає проти Базіліо і не хоче, щоб ними керував
Астальго, звільняють Сигізмундо. І з’являючиь впалаці Сигізмундо там є вже король. Але
він вже змінився(ось вам оцей динамізм). І тому прощає батька і говорить про те, що сон
допоміг йому зрозуміти істинну і викоренити з себе звіра(тобто істоту, яка сповідує тілесні
цінності).
Двір Полонії преславний,
Той, що править так чудово,
Свідком будь, уважно слухай,
Що твій принц тут скаже далі.
Те, що визначило небо
І на голубій скрижалі
Бог перстом своїм накреслив
В тайних знаках незгладимих
На стількох листах блакитних
Літерами золотими, -
Зроду-віку не обманить;
А обманить той, хто хоче
Осягнути задля злого
Те провíщення пророче.
Батько мій, аби жорстокість
Відхилить мою невинну,
Обернув мене на звіра,
На страхíтливу людину.
Та якби велінням долі
(За своїм єством звитяжний,
За походженням шляхетний
І за вдачею відважний)
Я зродився тихомирним
І покірливим, то й цьóго
Вистачило б виховання,
Цього трибу життєвóго,
Щоб жорстокі взяв я звички.
Він говорить про те, що ніхто не має права керувати длею людини крім Бога. Таким чином
Кальдерон говорить, що найвищим суддею, тим хто вершить долю людську є саме Бог і
батько не мав права на цей експеримент. Він хотів уникнути долі і саме в цьому його
провина. Але Сигізмундо говорить про те, що людина сама вирішує що в ній буде
переважати - звір чи людина. І оцей експеримент довів йому домку про те. Що можна
змінити долю, змінивши себе, ставши ближче до Бога. Тобто життя - це сон. Все дуже
швидко минає:
А якби (прошу уваги!)
Був мій гнів заснулим звіром,
Ярість - шпагою у піхвах,
Злоба - стихлою грозою,
Чи тоді б здолав я долю
Злою кривдою і мстою,
Вкрай її роздратувавши?
Отже, хто змогти бажає
Свою долю, той розумним
І терплячим бути має.
Поки зло лише надходить,
Не вчинило ще страшного,
Той, хто лихо передбачив,
Діє мудро і від нього
Може вберегтись, одначе,
Як уже почнеться люте,
То нема такої сили,
Щоб нещастя відвернути.
Хай усім за приклад буде
Виняткова ця подія,
Це захоплення, цей жах,
Ці дива; й скажу тоді я,
Що мені незвично бачить
Після кривди (це не скарга!)
Біля ніг у мене батька
І смиренного монарха.
То було веління неба:
Він хотів його здолати,
Та не зміг. Чи можу я,
Не такий, як він, багатий
На знання, роки і досвід,
Це зробити?
Отже, він прощає батька. Він розуміє, що якщо ти будеш жити як вчить Бог, тоді ти
зможеш здолати долю. Тобто долю можна здолати тодіЮ коли ти подолаєш в собі
тваринне і віддаси перевагу духовному. Бо Бог пов’язаний не з світом матеріальних
ціностей, а з світом духовних цінностей. Тому цей твір і релігійний, і ні. Релігійна думка
в тому, що тільки людина, яка сповідує Божі істини, вона може здолати долю. І оця
думка Кальдерона вона є сучасною і до цьго часу, незвадаючи на те, що твір був
написаний людиною релігійною. І Розаура сама визнає, що Сигузмундо став розумним
і справедливим. Більше того, він відмовляється він того, щоб Розаура належала йому,
бо вона любить Астальго. А Астальго розкаюється в тому, що він колись їй зрадив і
говорить про те, що ладен одружитися на ній, але є одна причина - вона не знатного
роду. І тут Клотальдо зізнається, що він таки її батько і вже ніяких перешкод немає. Всі
перевиховуються, всі стають кращими, зізнаюься в тому, що вони вчинили. І тому в
царстві панує мир і спокій. Ось останні слова Сигізмунда, якими завершується драма:
Що дивує вас? Чи дивно,
Коли сон був мій учитель,
І боюсь, як не противно,
Що прокинутися можу
Знов у замкнутій темниці?
А коли цього не буде,
То воно мені насниться;
Отже, я переконався
В тому, що все щастя людське,
Зрештою, як сон, минає,
І я хочу скористаться
Щастям тим, що час дарує;
Я прошу вас, винуватий,
Помилки простити наші,
Бо шляхетно їх прощати.
Як ми бачимо, оця метафора “життя - це сон”, вона формулює і відображає ідею цього
твору. І повторюсь ще раз, якщо в християнській теології долю люини визначає провидіння
і Кальдерон як священник приймає цей постулат(хоч і не ігнорує роль об’єктивних
обставин). Він проводить ідею, що людина може і має можливість побороти долю шляхом
самовдосконалення, самовиховання. І саме це той шлях, який веде людину до Бога і Бог
допомагає долати оте провидіння, яке закладене в нас природою. Тому ми розуміємо, чому
ця п’єса є п’єсою яка вивчається і яку варто знати, бо думки досить актуальні і на наш час.
Бо дійсно, людина може змінити долю.