У ХV ст.

після національно-визвольної боротьби з маврами, яка увійшла в історію як

Реконкіста, Іспанія здобула національну незалежність, стала могутньою державою з
величезними колоніями. Проте вже до кінця ХVІ ст. країна переживає глибокий
занепад, зумовлений передусім великим напливом золота з Америки, що призводить до
гальмування розвитку виробництва в країні та ослаблення національної економіки. Ще
одна причина загального погіршення ситуації – домінування католицької церкви, яка
веде постійні війни з протестантськими країнами, вганяючи народ у стан крайнього
зубожіння. Загострення соціальних і національних суперечностей пришвидшує крах
іспанської державності. У країні панують корупція і беззаконня, ведеться політика
змов і підступів. Сильний вплив церкви стає гальмом розвитку науки,де освіченість
не є ознакою високого статусу.
У таких умовах в Іспанії найбільшого розвитку набуває художня система бароко, яка,
продовжуючи традиції Ренесансу, акцентує на невідповідності ідеалів Відродження
похмурій дійсності, водночас прагне до встановлення втраченої гармонії на новій
основі. Долаючи настрої зневіри та розчарування у земному житті, іспанські митці
звертаються до пошуків ідеалів в інших, надприродних сферах. З одного боку, вони
проголошують віру в потойбічне існування, з другого – закликають до мужнього й
стійкого протистояння дійсності- сну з її спокусами та пристрастями, висувають ідеї
стоїцизму та християнського гуманізму як панацеї проти хаосу, безладдя та
суперечностей. Усвідомлення тези «життя – це сон», яка стає панівним умонастроєм
доби, доводить марність життя, його швидкоплинність, водночас безмежність і
вічність потойбічного, де ціняться передусім надбання душі, а слава й матеріальні
блага втрачають свою значимість. Така установка допомагала проникнути в глибини
людського буття, сприяла осягненню Божого провидіння, Божої волі, істини – того
вічного й незбагненного, що виходило за межі людської логіки, а відтак наповнювало
життя духовними вартостями. Саме завдяки цій тезі герой філософсько-алегоричної
драми П.Кальдерона «Життя – це сон» Сехисмундо, пройшовши складний шлях
переродження від звіра до праведника, відкриває для себе головне правило життя – за
будь яких обставин залишатися людиною.
Тож іспанське бароко ХVІІ ст. можна охарактеризувати, зі слів відомого дослідника
іспанської літератури З. Плавскіна, «як ідейний і культурний рух, художню систему
мистецтва, що виникла як своєрідна реакція на гуманізм Відродження, як наслідок
кризи його ідеалів і усвідомлення цієї кризи діячами культури». Подібну думку
висловлює український вчений Д. Наливайко, для якого бароко – це спроба «нової
духовної інтеграції, нового ідейного й художнього синтезу, але вже на іншій, не
ренесансній світоглядній основі».

Морально-філософська драма «Життя це сон» (1635) є одним із найяскравіших взірців

літературного бароко. Художня дійсність у творі постає в метафоричному образі
життя-сну, завдяки чому події переводяться в умовну площину, яка представляє собою
сплетіння земного і потойбічного, реального і містичного, високого і низького тощо.
Сон, з одного боку, постає композиційним прийомом, а з другого – символом, який
надає творові глибокого філософського змісту.
В основі драми – ідея переродження людини-звіра у правителя- праведника. В
алегоричній формі вона виражає складний шлях самовиховання та самовдосконалення
індивіда через осягнення Божого провидіння, верховних замислів щодо власного місця
й призначення.
Ключова концепція драми втілена в образі головного персонажа Сехисмундо. Завдяки
усвідомленню тези «життя – це сон», герой зрікається власних пристрастей і земних
спокус, визначаючи важливість вічних цінностей: доброти, всепрощення, любові.
Вибираючи свідомо добро, герой перемагає злий фатум, а, отже, самого себе, власну
засліпленість і обмеженість. Саме сон як мудрий наставник вчить його смиренності,
поміркованості, терпіння, віри у вічне життя душі. П’єса, таким чином, утверджує
християнські ідеали, є взірцем вірності їм.
Цитати персонажів:
«Все життя — це сон, і мрія, а мрії, мрії — сон" - Сигизмунд. Цю фразу він
висловив, знаходячись у в'язниці, після того як він розуміє, що його життя було
сном.(кальдерон)
«Ми всі лягаємо спати, але не всі прокидаються" - Кларін. Він висловив це,
демонструючи те, що життя, можливо, є лише сном, і не всі можуть розбудитися від
цього сну.
«Життя — це тільки мрія, а смерть — пробудження" - Базіліо. Він сказав це,
розглядаючи філософські аспекти існування.
Астрольдо: "Але чи не може бути й так, що мрія - це всього лише дзеркало
реальності? Що ми бачимо в ній - це лише відображення того, що існує в нашому
житті?" - Астрольдо висловив це під час дискусії про те, як сприймати світ, чи як
розуміти реальність.

В загальному персонажі висловлюють глибокі філософські думки, що відображають їхнє

розуміння світу та природи існування. Цитати персонажів показують, що вони
співвідносять життя зі сном і мрією. Вони виражають думку про те, що реальність
може бути лише ілюзією, а життя — це переживання, яке може бути схоже на сон. Їхні
цитати підкреслюють те, що людське існування може бути пов'язане з пошуком істини
та розумінням власного місця у світі. Вони висловлюють сумніви та роздуми щодо
природи,реальності та існування, намагаючись знайти сенс у свого буття. Автор додав
ці цитати, щоб збагатити драму глибокими філософськими думками і змусити читачів
замислитись також.