Сутність культури просвітництва

(за працею Канта)

Підготували курсанти 114-мв Головецький, Іванов, Рогов
 Епоха Просвітництва розпочалася в другій половині XVII
століття й тривала до Великої французької революції. Їй
передувала наукова революція першої половини XVII століття.

Представник англійського Представник французького Представник німецького

просвітництва просвітництва просвітництва

XVIII ст. увійшло в історію як доба Просвітництва - епоха змін і оновлення. Вони зачіпали не
якусь одну, а різні боки життя - релігію і політику, освіту й виховання, культуру й
мистецтво, науку й техніку.
 Просвітництво
Добою Просвітництва зазвичай називають ХVШ ст.
Попереднє, XVII ст., відкрило нову культурно-історичну
епоху, яка змінила основні світоглядні установки
європейської людини. Перемога англійської буржуазної
революції середини XVII ст. привела до незворотного
панування в Англії, як і в Голландії, капіталістичних
відносин. Саме цей процес стає одним з визначальних
факторів у загальноєвропейському розвиткові. У галузі
економіки він проявився в інтенсивному розкладанні
феодальних відносин власності на селі, у розвиткові
мануфактурного виробництва, у формуванні європейського
й світового ринків. У політичній сфері нова епоха означала
настання нового рівня розвитку абсолютизму, коли
внутрішня й зовнішня політика абсолютної монархії все
жорсткіше пов'язувалася зі становими інтересами
дворянства й підмінювалася ним аж до повного
ототожнення. Усе це свідчило про прийдешній занепад
абсолютизму.
 Ідея Просвітництва
Ідеологію Просвітництва визначали дві головні риси 1) віра в безмежні
можливості людського розуму, який став для ідеологів Просвітництва мірилом
усього сущого; 2) віра в те, що, використовуючи можливості людського розуму,
можна поліпшити світ, побудувавши людське суспільство, засноване на
засадах розуму, а отже, істини і справедливості. Звідси поставала і практична
мета просвітницької ідеології: перетворити людину «природну», себто
нерозвинуту, в людину цивілізовану, тобто культурну й освічену. Цього, на
думку просвітників, можна було досягти, пробуджуючи і виховуючи,
розвиваючи і вдосконалюючи в людині її розумний початок, тобто ту
властивість, завдячуючи якій вона початково і виділилась із природи і світу її
примітивних творінь-істот.

Свого роду універсальним наочним взірцем можливості такого перетворення

для всіх західноєвропейських просвітників був герой роману Даніеля Дефо
«Робінзон Крузо». Відрізаний від цивілізації, він починає життя немовби
спочатку, з чистого аркуша, починає його як примітивна істота, яка перебуває
в цілковитій залежності від природи. Але, використовуючи можливості свого
розуму, він досить швидко виходить на рівень, близький до життя
цивілізованої людини.
 Представник англійського
просвітництва
Людині природні права належать від
народження, вони закладені в самій її
сутності й однакові для всіх.

Основи англійського Просвітництва заклав видатний мислитель Джон Локк (1632-1704). Він
стверджував, що від народження всі люди створені рівними, а тому мають природні права на життя,
свободу, власність. Для забезпечення і захисту цих прав люди добровільно укладають між собою
спільний договір, який слугує підґрунтям для створення держави і виникнення державної влади. У разі
порушення державною владою суспільного договору і зазіхання з її боку на особисту свободу і власність
підданих, народ має законне право змінити таку владу. Особливу роль відводив Локк дотриманню
принципу законності. Він стверджував, що «для і жодної людини, яка знаходиться в громадянському
суспільстві, не може бути зроблено винятку із законів цього суспільства».
 Представник французького
просвітництва
Найпомітніша постать французького Просвітництва - Марі
Франсуа Аруе, більш відомий під псевдонімом Вольтер (1694—
1778). Різнобічно талановита людина, він був філософом,
істориком, письменником. За свої переконання і сатиричні
твори зазнав переслідувань, перебував в ув'язненні в Бастилії, а
потім у засланні. Два з лишком роки, проведені в Англії,
укріпили прихильність Вольтера до політичної свободи та
релігійної терпимості. Усі освічені люди Європи знали його
заклик: «Роздавіть гадину!», спрямований проти могутності
католицької церкви. Проте критика церкви не заважала
Вольтеру залишатися щирим християнином. Він вважав релігію
опорок моралі, необхідною для суспільства, але водночас
рішуче виступав за свободу віросповідання і прославляв ідею
віротерпимості.
 І. Кант
Найвідомішим представником німецького Просвітництва був
Іммануїл Кант(1724-1804), син дрібного ремісника. Усе своє
життя, на відміну від інших просвітителів, він безвиїзно
прожив у Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут здобув освіту,
став професором університету, а згодом і ректором. Кант
читав лекції з філософії, філології, географії, права,
математики, фізики та інших наук. Він розробив концепцію
походження Сонячної системи з гігантської туманності, яка й
дотепер залишається однією з основних наукових ідей в
астрономії. Йому також належить ідея правової держави. Але
головна проблема, що його хвилювала, була пов'язана з
можливостями людини пізнавати світ.

Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей.
Поряд із ними існують “речі в собі”, що їх пізнати неможливо, бо неможливо довести їх існування, і навпаки. З
цього випливає, що пізнати світ до кінця неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про
безмежну силу людського розуму.
 Сутність культури просвітництва (за
працею Канта)
("Beantwortung der Frage: Was ist Aufklärunf", 1784) -стаття Канта, яка
має важливе значення для характеристики його суспільно-історичної та
суспільно-політичної думки, а також усвідомлення того, в чому він вбачав
сутність Просвітництва та умови можливості для розповсюдження духу
цієї епохи. Специфічною властивістю кантівського підходу є те, що він
розпочинає не з історичного, а з теоретичного визначення
Просвітництва. Останнє, на його думку, є нічим іншим як виходом
людини зі стану свого неповноліття, в якому вона знаходиться з власної
вини. При цьому під неповноліттям Кант розуміє неспроможність
користуватись власним розсудком без керівництва з боку інших осіб.
Однак подібна нездатність не є природною, і має своїм джерелом не брак
розсудливості. Її причина полягає в браку рішучості та мужності
користуватись розсудком самостійно. Отже, безпосередньою основою
"дорослого неповноліття", за Кантом, є лінь та боягузтво. Тому девізом
Просвітництва є настанова: "Sapere aude! - май мужність
використовувати власний розум!"
 Сутність культури просвітництва (за
працею Канта)
Проте вихід зі стану неповноліття, в якому перебуває переважна кількість людей, не є
легкою справою, оскільки бути об'єктом опікунства завжди безпечніше та приємніше,
ніж приймати власні рішення і здійснювати акти рефлексії. Самостійний вихід із
неповноліття шляхом самоосвіти та самовдосконалення дається не всім, тому виникає
необхідність у сприянні цьому процесу. Для того, аби подібне сприяння не
перетворилось на нове опікунство воно має забезпечити тільки одне: свободу
публічного використання власного розуму. Під приватним використанням розуму Кант
має на увазі таке, що реалізується особою на довіреній їй громадській чи державній
посаді, а також у службовій діяльності. У цьому сенсі свобода використання розуму
цілком правильно обмежується (наприклад, офіцер не повинен вирішувати на власний
розсуд — виконувати чи не виконувати йому наказ). Під публічним використанням
розуму мається на увазі висловлення власної думки (безвідносно до посадових
обов'язків) стосовно того чи іншого стану речей. Скажімо, кожному підданому має бути
надано право відкрито оприлюднювати свої думки стосовно стану державного
управління, законодавчої діяльності тощо. Основними складовими свободи публічного
використання розуму Кант вважає свободу совісті, свободу слова та свободу думки.
Реальне забезпечення державою цих свобод свідчить про те, що вона поважає гідність
людини і ставиться до останньої як до чогось більшого ніж просто машини.
 Аналіз прекрасного за Кантом
Аналіз прекрасного будується у Канта відповідно до класифікації суджень за
чотирма ознаками: якості, кількості, відношення і модальності. Звідси чотири
визначення прекрасного: предмет незацікавленого благовоління називається
прекрасним; прекрасне те, що усім подобається без поняття; краса — це форма
доцільності предмета без уявлення про його ціль; прекрасне те, що викликає
благовоління із силою необхідності. Кант, таким чином, зв’язав судження про
прекрасне із «незацікавленим» задоволенням від споглядання естетичної
форми.

Але незацікавленість і безцільність відносяться, за Кантом, тільки до

«чистої» краси; головний же вид краси — «супутня». Саме в ній реалізується
ідеал. Вона припускає і мету, і інтерес. Такого роду краса є «символ морально
доброго», «вираження естетичних ідей», що дають імпульс до пізнання, не
зливаючись із ним. Суть піднесеного, за Кантом, — у порушенні звичної міри.
Воно виступає мірилом моральності. Судження про піднесене потребує
культури — розвинутої уяви і високої моральності.
 Основна мета

Основна мета Просвітництва, за Кантом, –

вільне використання людського розуму для
прогресивного перетворення суспільства.
Позбавлення від усіх соціальних негараздів
просвітителі вбачали у поширенні знань.
«Просвітництво – це коли людство переростає
власноруч накинуте неповноліття. Неповноліття
є нездатністю користуватися своїм розсудком
без керівництва з боку когось іншого. Власноруч
накинуте неповноліття – таке, причина якого
полягає не в нестачі розсудку, а у браку
рішучості й мужності користуватися ним.
 Висновок

Епоха Просвітництва відтак породила і культивувала протилежну логіцизмові

ірраціоналістичну тенденцію, яка вочевидь вимагає більш розгорнутого дослідження. Це
був час, коли увагу починали привертати уява й фантазія – вони розширювали уявлення
про світ, природу, стосунки людини та Всесвіту, стосунки людини з її прихованими
проявами
Як сказав І. Кант: «Позбавлення від усіх соціальних негараздів просвітителі вбачали у поширенні
знань. Просвітництво – це коли людство переростає власноруч накинуте неповноліття. Лише той,
хто сам скуштував плодів просвітництва, хто не боїться примар і водночас має добре
дисципліноване військо для забезпечення громадського спокою, може зробити заяву, на яку не
зважиться жодна республіка: «Мудруйте скільки завгодно й про що завгодно, але слухайтесь». Так
розкривається дивний і несподіваний перебіг людських справ, як воно загалом і буває, коли
розглядати їх у великих масштабах, де все виглядає парадоксальним.»