Філософія Нового часу та її основні принципи.

Німецька класична філософія та її основні ідеї.

Виконав:
 План презентації.
1) Вступ: Новий час і філософія.
2) Ранньомодерна філософія: гуманізм та релігійна
реформація.
3) Французький раціоналізм: Картезійський дуалізм.
4) Британський емпіризм: Джон Локк та Девід Г'юм.
5) Німецький ідеалізм: Кант, Гегель, Фіхте, Шеллінг.
6) Класична німецька філософія: Фіхте та Шеллінг.
7) Ідеї імперської філософії: Ніцше та Хайдеггер.
8) Марксизм та критична теорія: Маркс, Енгельс, Адорно,
Маркузе.
9) Аналітична філософія: Вітгенштейн, Расел, Куайн.
 Вступ: Новий час і філософія.
 Новий час, що розпочався в Європі на початку XVI
століття, був періодом значних змін в усіх сферах життя.
Це був час розвитку науки, технологій, мистецтва та
культури, а також час виникнення нових ідей і поглядів
на світ. Філософія в цей період стала важливим засобом
розуміння цих змін і формування нових концепцій ідей.
Новий час приніс багато нових проблем, які вимагали
нових підходів і рішень, і філософія стала важливим
інструментом в їх вирішенні. На протязі цього періоду
виникло багато різних філософських шкіл та напрямків,
які змінили взаємодію людини зі світом і між людьми, а
також вплинули на розвиток науки, культури і
суспільства в цілому.
 Ранньомодерна філософія: гуманізм та релігійна реформація.
 Ранньомодерна філософія починається з 16 століття, що є часом
гуманістичної революції. Гуманізм - це філософський і культурний
рух, який надавав пріоритет людським цінностям та потребам,
відділяючи себе від метафізичного світогляду Середньовіччя.
Релігійна реформація була іншим рухом в цей період, що відбулася
в Європі, особливо в Німеччині. Реформаційні рухи виникли з
критики католицької церкви та її ієрархії.
 Основними представниками гуманізму були Еразм
Роттердамський, Томас Мор та Франсуа Рабле. Вони висунули
ідею, що людина повинна бути в центрі уваги, а не Бог, як у
Середньовіччі. Вони вірили в потужність людської розумової
діяльності та були зацікавлені в гуманітарних науках, таких як
філологія, історія, мовознавство.
 Релігійна реформація, з другого боку, була рухом, який
запроваджував релігійні реформи, найбільш помітним з яких було
відокремлення Протестантської церкви від Римсько-Католицької
церкви. Головними представниками реформації були Мартін
Лютер, Ян Кальвін та Генріх VIII.
 Ранньомодерна філософія була визначена прагненням до свободи
та індивідуалізму, які відіграли значну роль у формуванні
історичних подій, які настали впродовж цього періоду.
 Французький раціоналізм: Картезійський дуалізм
 Картезійський дуалізм - філософська концепція, створена
французьким філософом Рене Декартом в XVII столітті. Ця
концепція вважає, що світ складається з двох видів
речовин: духовної (мислячої) та матеріальної (тілесної).
 Декарт вважав, що духовна речовина не залежить від
тілесної і може існувати самостійно. Ця речовина
уособлюється розумом, свідомістю та інтелектом, тоді як
матеріальна речовина складається з тіл, які знаходяться у
просторі та підпорядковані законам фізики.
 Картезійський дуалізм розглядався Декартом як відповідь
на проблему взаємодії духу та тіла. Він стверджував, що ці
дві речовини взаємодіють між собою через щитоподібну
залозу, яку він називав "сідлом".
 Картезійський дуалізм мав значний вплив на розвиток
науки та філософії в Європі, особливо на філософію
просвітництва та науку Нового часу.
 Британський емпіризм: Джон Локк та Девід Г'юм.
 Британський емпіризм - це філософський напрямок, який розвинувся в
Англії в 17-18 століттях. Його представники, зокрема Джон Локк та
Девід Г'юм, вважали, що всі знання про світ базуються на досвіді,
отриманому через спостереження і експеримент. Основна ідея
емпіризму полягає в тому, що ніякі знання не можуть бути відомі
заздалегідь, але можуть бути здобуті шляхом спостереження та
дослідження фактів.
 Джон Локк - англійський філософ, один з провідних представників
британського емпіризму. Його головна праця "Ессе про розуміння
людського розуму" вважається однією з найвпливовіших філософських
праць Нового часу. Локк вважав, що усі ідеї виникають від відчуттів та
досвіду, а не з інтуїції чи розуму. Він відкидав ідею вроджених ідей та
твердив, що людина народжується як "неповний лист", а все знання
набувається через досвід.
 Девід Г'юм - шотландський філософ-емпірик, один з провідних
представників британського емпіризму та скептицизму. Його головна
праця "Трактат про людську природу" стала однією з найвпливовіших
праць в історії філософії. Г'юм вважав, що всі знання базуються на
досвіді, а тому усі наші ідеї є результатом відчуттів та досвіду. Він
також твердив, що ніякий розумовий або математичний аргумент не
 Німецький ідеалізм: Кант, Гегель, Фіхте, Шеллінг.
 Німецький ідеалізм - це напрямок філософії, що розвивався в
Німеччині в XVIII-XIX століттях. Його представники намагалися
вирішити проблеми, що виникли внаслідок розколу між
раціоналізмом і емпіризмом. Цей напрямок філософії зосереджував
увагу на питаннях духовності, свободи та суб'єктивності.
 Основні представники німецького ідеалізму:
 Іммануїл Кант - німецький філософ, який розробив критичну
філософію, що зосереджується на питаннях знання, моралі та
естетики. Його праці "Критика чистого розуму", "Критика
практичного розуму" та "Критика судження" стали основою
німецького ідеалізму.
 Георг Вільгельм Фрідріх Гегель - німецький філософ, який розвинув
ідеї Канта та Фіхте. Його праці "Феноменологія духу", "Наука логіки"
та "Енциклопедія філософських наук" є ключовими в теорії
німецького ідеалізму.
 Йоганн Готліб Фіхте - німецький філософ, який стверджував, що світ
є продуктом діяльності суб'єкта, інакше кажучи, реальність існує
тільки в нашому свідомості.
 Фрідріх Шеллінг - німецький філософ, який був пізнішим
прихильником Гегеля. Він стверджував, що діалектичний процес,
 Класична німецька філософія: Фіхте та Шеллінг.
 Фіхте та Шеллінг - це два видатних представники класичної
німецької філософії, які активно розвивали та вдосконалювали
ідеї Канта та Гегеля.
 Йоганн Готліб Фіхте був одним із найбільш ранніх і впливових
представників німецького ідеалізму, який розвивав філософські
ідеї про суб'єктивність та об'єктивність у світі. Фіхте вважав, що
суб'єктивність створює об'єктивність, тобто реальність існує
завдяки тому, що ми її сприймаємо. У своїх роботах Фіхте
розвинув концепцію абсолютного Я, яке є джерелом усіх ідей і
знань.
 Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг, у свою чергу, розвинув ідеї
Фіхте, розвинувши концепцію абсолютної духовності. Він вважав,
що світ є однією гармонійною системою, в якій все є духовним та
ідеальним. Шеллінг розвинув також ідеї про абсолютну свободу
та абсолютну необхідність, які співіснують у світі.
 Обидва філософи активно вивчали природу та намагалися знайти
глибинний зв'язок між природою та духовністю. Вони розглядали
всі явища як єдину систему, що допомагало їм розуміти світ у
більш комплексному та глибшому розумінні. Внесок Фіхте та
Шеллінга в розвиток німецької філософії був значимим та
суттєвим.
 Ідеї імперської філософії: Ніцше та Хайдеггер.
 Ідеї імперської філософії, представлені Фрідріхом Ніцше та
Мартіном Хайдеггером, зосереджуються на проблемах
людського буття, існування та смислу життя.
 Ніцше виступав проти традиційної моралі та релігії, він
стверджував, що людина повинна прагнути до саморозвитку та
самоутвердження, а не підкорятися диктату інших. Він також
вважав, що більшість людей не здатні самостійно мислити і
вирішувати свої проблеми, тому потребують наставництва та
лідерства.
 Хайдеггер зосереджувався на філософії існування, він
стверджував, що сутність людини полягає в її існуванні та
взаємодії зі світом. Він розглядав технологію та науку як засоби,
які спричинили віддалення людини від природи та руйнування
її спільноти з іншими людьми. Хайдеггер пропонував
повернутися до філософії давніх греків, щоб знову відчути
єдність зі світом та знайти сенс у житті.
 Ідеї Ніцше та Хайдеггера були відповіддю на складні проблеми
та виклики, які виникли в період імперійської епохи, коли
змінювалися старі соціальні та політичні структури, з’являлися
нові наукові та технологічні досягнення, а людство поступово
 Марксизм та критична теорія: Маркс, Енгельс, Адорно, Маркузе.
 Марксизм та критична теорія - це дві взаємопов'язані галузі філософії, які
виникли в 19-20 столітті. Основні ідеї цих галузей були розроблені Карлом
Марксом та Фрідріхом Енгельсом, а пізніше розвивались теоретиками, такими
як Теодор Адорно та Герберт Маркузе.
 Карл Маркс і Фрідріх Енгельс створили марксизм як критичну теорію
політичної економії, що базується на понятті класової боротьби та критиці
капіталізму. Вони висунули головну тезу про те, що історія людства є історією
боротьби класів, і що розвиток суспільства визначається економічними
структурами. Маркс та Енгельс стверджували, що капіталістична економіка
заснована на використанні праці низькооплачуваних робітників, які не мають
володіння засобами виробництва. Вони вважали, що праці має належати
виробникам, а не власникам засобів виробництва.
 Теодор Адорно та Герберт Маркузе були членами Школи Франкфурта, що була
створена у 1920-х роках. Ця школа розвивала ідеї марксизму та
зосереджувалась на культурній критиці капіталізму. Адорно та Маркузе
звертали увагу на вплив масової культури на суспільство та вважали, що цей
вплив зводить людей до рівня товарів. Вони також критикували традиційний
марксизм за те, що він не враховував ролі культурної сфери в суспільстві та
недооцінував важливість культурних чинників у формуванні світогляду та
ідеології. Адорно та Горкгаймер розвивали концепцію культурної
промисловості, яка стверджує, що культура віддана на волю ринку та стає
підпорядкованою економічним інтересам капіталу. Маркузе також розглядав
культурні чинники у суспільстві та стверджував, що культура є невід'ємною
частиною соціальних відносин та є ключовим фактором в формуванні
свідомості та ідеології. Вони відкинули ідею простого економічного
детермінізму та наголошували на важливості різних чинників у формуванні
суспільства.
 Аналітична філософія: Вітгенштейн, Расел, Куайн.
 Аналітична філософія – це напрям філософії, який з'явився в
20 столітті в Англії та зосереджувався на розумінні мови та
логіки. Серед провідних філософів цього напряму можна
виділити Людвіга Вітгенштейна, Бертрана Рассела та
Вілларда Куайна.
 Людвіг Вітгенштейн: його філософія може бути поділена на
два етапи. Перший етап описується твором "Трактат про
логіко-філософський зміст", де Вітгенштейн розглядає мову
як систему символів, що відображає об'єкти світу. Другий
етап відображений у творі "Філософські дослідження", де
Вітгенштейн підкреслює соціальний аспект мови та її
взаємозв'язок з контекстом вживання.
 Бертран Рассел: він вважав, що мова та логіка повинні бути
відділені від метафізики. У своїй праці "Принципи
математики" Рассел намагався довести, що математика є
основою всієї науки та що може бути вивчена за допомогою
логіки.
 Віллард Куайн: його філософія ґрунтується на понятті
"верифікації". Він стверджував, що лише твердження, які
можуть бути перевірені емпіричним шляхом, є науковими.
Таким чином, він заперечував метафізичні уявлення про
 Висновки
 Загальний контекст Нового часу сприяв розвитку нових ідей та підходів до розуміння
світу та людини. Німецька класична філософія стала однією з найвизначніших
філософських шкіл в історії філософії. Її представники (Кант, Гегель, Фіхте, Шеллінг)
дали внесок в різноманітні галузі філософії, включаючи метафізику, етику, політичну
філософію та естетику.
 Кант зосередився на теорії пізнання та моральних нормах, Гегель розглядав світ у
термінах діалектики, Фіхте та Шеллінг зосередилися на теорії пізнання та ідеалізмі. Їхні
ідеї вплинули на подальший розвиток філософії та мають значний вплив на сучасну
філософську думку. Німецька класична філософія показала, що філософія може бути
цілком систематичним підходом до світу, що дозволяє глибоко розуміти різноманітні
аспекти людського буття.