Завдання 7 (ОФЗ)

1) Особливості й значення німецької класичної філософії (НКФ)

НКФ була завершальним етаном розвитку філософії Нового часу та останньою
формою класичної європейської філософії. НКФ розглядала всі основні
проблеми філософії, але більшою мірою займалася гносеологією. НКФ
розробляла проблеми відносин субʼєкта та обʼєкта пізнання; проблеми
діалектичного методу пізнання та перетворення дійсності. НКФ намагалася
визначити роль субʼєкта в процесі пізнання. В проблемі відносин субʼєкта і
обʼєкта пізнання головним ставало питання, яким чином обʼєктивна реальність
стає надбанням субʼєктивної свідомості людини, чи залишається вона при цьому
обʼєктивною.
2) Займаючись проблемами гносеології, Кант змінив підхід до неї. Він зробив
предметом філософії специфіку субʼєкта, який пізнає. Пізнання та знання є
результатом людської активності. В процесі пізнання людина активна, а не
пасивна, як вважалося у до кантівські часи, коли людина сприймала, а світ
впливав на неї.
3) Кант сформулював власну теорію пізнання, яка стверджує, що в природі
навколо людини існують «речі самі по собі». Вони впливають на наші органи
почуттів і породжують різні відчуття, на підставі яких формується сприйняття
світу. Сприйняття носять субʼєктивний та індивідуальний характер. Діяльність
розуму надає сприйняттям загальний і необхідний характер.
5) Розглядаючи питання, повʼязані з основою буття, Гегель дійшов висновку,
що основою світу є якась духовна субстанція, абсолютна ідея. Ця ідея створює
реальність сама із себе. Вона перебуває в постійному русі та саморозвитку. Ця
ідея не має зовнішніх причин руху, а тільки внутрішні, які припускають
наявність протилежностей. Абсолютна ідея проходить стадії у вигляді
послідовного й поступального руху від абсолютного до конкретного.
6) Основу філософії Гегеля становив діалектичний метод. Всі явища й процеси
розглядалися в загальному взаємозвʼязку, розвитку й русі. Гегель вважав, що
діалектика - це рушійна сила пізнання. Саме Гегель додав діалектиці найбільш
розвинену форму.
7) Діалектика:
Гегель запропонував всеосяжну систему діалектичного мислення, яка описує
світ як динамічну систему, що постійно розвивається через протиріччя та
синтез.
Ця діалектична концепція розвитку мала значний вплив на різні галузі знань,
включаючи філософію, історію, соціологію, політологію, право та мистецтво.
Абсолютний дух:
Гегель стверджував, що в основі всього лежить Абсолютний дух, який є
джерелом буття та розвитку.
Цей Абсолютний дух проявляється в історії та свідомості людей, прагнучи до
самопізнання та саморозкриття.
Ідея Абсолютного духу мала глибокий вплив на розвиток німецького ідеалізму
та екзистенціалізму.
8) Перший закон діалектики розкриває механізм саморозвитку, що залежить
від таких категорій, як якість, кількість, міра. Ці категорії – форма початкової
щаблі буття.
Другий закон діалектики розкриває внутрішнє джерело розвитку, його імпульс і
спонукальну силу. Категорії закону: тотожність, розходження, протилежності,
протиріччя. Основою всякого розвитку є боротьба протилежних сторін,
тенденції того або іншого процесу або явища.
Третій закон діалектики відображає загальний результат і спрямованість
процесу розвитку. Усяке заперечення означає: 1. знищення старої якості новою;
2. перехід з одного якісного стану в інше; 3. подолання старого; 4. наступність у
розвитку; 5. утвердження нового.
9) Л. Фейєрбах критикував систему Гегеля з матеріалістичних позицій.
Фейєрбах вважав, що філософія Гегеля дуже близька з теологією.
Нематеріальна, абстрактна істота, створило матеріальне. Система Фейєрбаха
будувалася на тім, що Бог - це абстракція, яка існує в головах людей. Творцем
Бога є сама людина. Але при цьому людина ставить себе в залежність від
придуманого їм Бога. Фейєрбах прагнув відродити в людині почуття
самоствердження й достоїнства, але зробити це можна тільки грунтуючись на
матеріалістичному світогляді.
10) Природничими науками займався Іммануїл Кант.
Ось декілька прикладів його внеску в цю сферу:
Космологія: Кант запропонував власну теорію походження Сонячної системи,
яка ґрунтувалася на законах механіки.
Природна філософія: Кант написав ряд праць з природної філософії, де
досліджував такі теми, як простір, час, причинність та матерія.
Математика: Кант зробив значний внесок у математику, зокрема в теорію рядів
та неевклідову геометрію.
11) Іммануїл Кант (1724-1804):
"Критика чистого розуму" (1781) - дослідження можливостей та меж людського
пізнання.
"Критика практичного розуму" (1788) - дослідження етики та моралі.
"Критика здатності судження" (1790) - дослідження естетики та мистецтва.
Георг Гегель (1770-1831):
"Феноменологія духу" (1807) - дослідження свідомості та самосвідомості.
"Наука логіки" (1812-1816) - дослідження логіки та буття.
"Основи філософії права" (1821) - дослідження держави, права та політики.
Людвіг Фейєрбах (1804-1872):
"Суть християнства" (1841) - критика релігії та християнства.
"Матеріалізм і реалізм" (1865) - виклад матеріалістичної філософії.
"Філософія майбутнього" (1849) - візія майбутнього суспільства, вільного від
релігії та супереч.
12) Ідеалістичні позиції:
Іммануїл Кант: хоча Кант не був класичним об'єктивним ідеалістом, його
філософія містить елементи ідеалізму. Він стверджував, що наш досвід світу
формується нашими власними пізнавальними здібностями, а не існує незалежно
від нас.
Георг Гегель: Гегель був об'єктивним ідеалістом, який вважав, що Абсолютний
дух є основою всього буття. Він стверджував, що історія та свідомість людей
розвиваються через процес діалектики, який веде до самопізнання Абсолютного
духу.
Матеріалістичні позиції:
Людвіг Фейєрбах: Фейєрбах був матеріалістом, який стверджував, що матерія є
первинною, а свідомість - вторинною. Він критикував релігію та ідеалізм,
стверджуючи, що вони є помилковими проекціями людських думок та бажань
на реальність.